Останні новини

Громадськість захищає Асканію-Нова від “абсолютної заповідності”

На тлі надзвичайних подій, що відбуваються в Україні, ми за півроку вже звикли не звертати уваги на події “звичайні”, які з безпекою держави напряму не пов’язані. Але, не зважаючи ні на що, життя у суспільстві триває, і деякі проблеми, які зараз вважаються нам несуттєвими, з часом можуть привести до неочікуваних і небажаних змін.

В охороні природи такою проблемою стає концепція “абсолютної заповідності”, – точніше, втілення її в життя.
Згідно цієї ідеї найоптимальніше природа зберігається при повному невтручанні людини в її процеси. Ідея ця, безумовно, слушна, але з однім застереженням: зберігатися таким чином може тільки стабільна, здатна до саморегуляції, екосистема.

Велика кількість мурашників свідчить, що екосистема нестабільна: якщо їх багато, то багато і поживи для мурах - в першу чергу, рослиноїдних комах, які в великій кількості просто

Велика кількість мурашників свідчить, що
екосистема нестабільна: якщо їх багато, то багато
і поживи для мурах – в першу чергу, рослиноїдних
комах, які в великій кількості просто “виїдають”
рослини (що й помітно по найближчій сосні –
враженій короїдами).

Будь-яка екосистема є складним комплексом взаємовідносин певних видів із неживою природою та між собою: хтось (чи щось) для когось є поживою, щось – укриттям або матеріалом для сховища, одні види не можуть існувати без інших, треті є паразитами четвертих, і так далі. В екосистемі, яка саморегулюється, всі взаємозв’язки суттєво не змінюються. Але якщо якийсь компонент екосистеми починає змінюватися, це може потягнути суттєві зміни інших взаємозв’язків. Одні види при цьому отримають переваги над іншими, відносна чисельність і склад видів зміняться – і глибоких змін зазнає екосистема в цілому.
Тож, стабільні взаємозв’язки в екосистемі зберігаються, якщо види, які входять до неї, кількісно стабільні. А змінити свою чисельність вид може через як через зовнішні причини (наприклад, лісовий вид може постраждати від вирубки або урагану), так і через внутрішні – перш за все, через виродження. Щоб виродження не відбувалося, і популяція могла існувати необмежений час, вона чисельно має бути здатна до відтворення. Кожна популяція потребує для себе певної території – тож, і мінімальна повноцінна популяція потребує певної площі. Зверніть увагу: популяції гадюк потрібна більша площа, ніж популяції мишей, популяції змієїдів – більша площа, ніж популяції гадюк, а, припустимо, популяції беркутів – ще більша територія. І тому саморегулюватись зможуть лише екосистеми, площа яких достатня для відновлення усіх їх важливих популяцій.
Якщо площа абсолютно заповідної ділянки буде менша за такий мінімум (а у кожної з екосистем – у лісів, боліт, степів – він свій), вона буде змінюватись, фактично – деградувати.

Російський Великий Арктичний заповідник – найбільший природний резерват Євразії.

Російський Великий Арктичний заповідник – найбільший природний резерват Євразії.

Концепція абсолютної заповідності була розроблена у ХІХ – ХХ сторіччях російськими вченими, і добре зарекомендувала себе на великих природоохоронних територіях. Зараз же Київським еколого-культурним центром цей підхід з сибірських просторів механістично переноситься на українські залишки дикої природи. Механістично – тому що, якщо розробники цієї концепції ставили своєю метою у такий спосіб зберігати еталони певних екосистем, то в інтерпретації КЕКЦу під “абсолютною заповідністю” повинні знаходитися будь-які ділянки – незважаючи на свій розмір, і, як наслідок – на те, у що вони при цьому перетворюватимуться – для “захисту права дикої природи на свободу і існування” (цитата з сайту КЕКЦа). Первісно науковий підхід був заміщений етично-філософським, що, у підсумку, кардинально змінило і саму концепцію.
Ставлення до цієї ідеї більшості фахівців полягає в тому, що це все добре – якщо наявні достатні природні площі. Якщо таких площ недостатньо (як це повсюдно відбувається в Україні) – для підтримання тієї екосистеми, яку ми збираємося зберегти, ми вимушені проводити певні відновлювальні заходи, які б урівноважували негативні процеси в ній, фактично – втручатися в природні процеси (з подібною критикою науковцями “абсолютної заповідності” в інтерпретації КЕКЦа можна ознайомитися за цією адресою).

Все б нічого, але крім навколонаукових диспутів стосовно цієї ідеї, КЕКЦ і агресивно втілює її – намагаючись вводити “абсолютно заповідний” режим усюди, де це в нього виходить. Остання така спроба була здійснена в Асканії-Нова.

Тюльпан Шренка

Тюльпан Шренка

Біосферний заповідник “Асканія-Нова” імені Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна є найстарішим степовим резерватом світу. Він складається із заповідної частини (11054 га), зоопарку (2330 га) та дендрарію (167 га) – ця структура була закладена ще засновником заповідника, Фрідріхом Фальц-Фейном, і саме завдяки ній цей заповідник набув світову відомість.
Через свої особливості Асканія має двояку природоохоронну цінність: з одного боку, вона зберігає “аборигенний південний степ”, з іншого – є значимим у світовому масштабі розплідником рідкісних тварин. Як степовий резерват Асканія зберігає низку видів, що зниклі на більшій частині свого історичного поширення: наприклад, тюльпанів – скіфського і Шренка, белевалії сарматської, волошки Талієва й інших.

Коні Пржевальського на Великому Чапельському поді

Коні Пржевальського на Великому Чапельському поді

Як розплідник рідкісних тварин Асканія брала участь у різних програмах, і, перш за все, у збереженні зниклого в природі коня Пржевальського, який мешкав в монгольських степах. До Асканії він був завезений у 1899 році. Тут за наступні 100 років він розплодився, а на батьківщині, навпаки, зник. І у 1992 році звідси та з Голландії стадо цих тварин було повернуто до Монголії – в резерват Хустан-Нуру. Слід зазначити, що взагалі в Асканії в напіввільних умовах утримуються самі різні тварини з різних континентів планети: американський бізон, зебра Чапмана, кулан, кафрський буйвол, сайгак й інші. Рідкісними з них, крім коня Пржевальського, є, наприклад, бізон і сайгак, – і розводячи їх, Асканія робить свій внесок у підтримання популяцій цих тварин у світовому масштабі (докладніше про ці та інші здобутки Асканії можна дізнатися на сайті заповідника).

І ось нещодавно директор КЕКЦу Володимир Борейко вимагав від дирекції Асканії припинити випас великих копитних в її абсолютно заповідній зоні – на Великому Чапельському поді. З одного боку, випасання в заповідних зонах чужинних тварин заборонене, з іншого – на даній території вони випасаються вже близько 100 років, і, якщо припинити їх тут пасти – куди їм діватися? В тому числі, й рідкісним видам?

“Асканійські” кафрські буйволи

Тобто ця проблема знаходиться не в природоохоронній, а в нормативній площині. Режим охорони території, де випасаються копитні, слід привести у відповідність до вимог діючого законодавства. Це і спробувала зробити Вчена рада Асканії та Національна академія аграрних наук України (їй підпорядкований заповідник) – 16 липня академія Постановою своєї Президії почала процес переведення території, де випасаються копитні, із заповідної зони до зони регульованого заповідного режиму (при якому випас може бути дозволений). Загалом це 2374,6 га із вищезазначеної площі заповідної зони в 11054 га, тобто її п’ята частина.
КЕКЦ дізнався про це, обурився, і почав кампанію проти перезонування Чапельського поду, а також – за “переформатування” заповідника взагалі: директора, В.Гавриленка, – звільнити, а саму Асканію передати Мінприроди. До речі, Гавриленко очолює заповідник 25 років і багато з досягнень цієї установи є і його заслугою.
Як на нас, до охорони природи така діяльність КЕКЦу ніякого відношення не має – нащо створювати заповідний режим на території, де 100 років відбувається випас, незрозуміло. А шкода самому заповіднику від таких претензій, навпаки, дуже зрозуміла: йому і зонування слід привести у відповідність із діючим законодавством, і копитних на Чапельському поді треба зберегти – що заповідному режиму суперечить. І вибір для заповідника лишається невеликий: якщо він надалі випасатиме копитних в заповідній зоні, то буде відповідатиме за порушення Закону “Про природно-заповідний фонд”, припинить їх випасати – відповість за втрату тварин. Лишається єдиний вихід – перезонувати Великий Чапельський під.

Північноамериканські бізони в асканійському степу

Північноамериканські бізони в асканійському степу

До чого (точніше – за що?) тут вимоги щодо звільнення директора і перепідпорядкування заповідника можна хіба що здогадуватися. Щоб його системно зруйнувати?

Обурені таким вчинком КЕКЦу, українські науковці і природоохоронці звернулися до Президента України та інших державних структур з вимогою проігнорувати провокацію КЕКЦу, і не дати зруйнувати найстаріший заповідник України.
Це звернення ми приводимо в кінці даного повідомлення.
Лишається відмітити склад тих, хто виступив проти “кекцівської абсолютної заповідності”: 2 члена-кореспондента Національної академії наук, 8 докторів біологічних наук, 33 кандидата біологічних наук, кандидати історичних, сільськогосподарських та політичних – по одному; 28 співробітників природно-заповідних установ, 27 – НДІ біологічного профілю й 18 – ВУЗів; – тобто, люди, які так чи інакше професійно займаються заповідною справою!

Сергій Шапаренко, Екологічна група “Печеніги”
*

Президенту України Порошенку П.О.
Міністру екології та природних ресурсів України Мохнику А.В.
Президенту Національної академії аграрних наук України, академіку Гадзалу Я.М.
Голові Громадської ради Міністерства екології та природних ресурсів України В.В. Савицькому

СТОСОВНО НАПАДОК КИЇВСЬКОГО ЕКОЛОГО-КУЛЬТУРНОГО ЦЕНТРУ НА БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК “АСКАНІЯ-НОВА”

Асканійський степ

Асканійський степ

Шановні державні і громадські діячі!

Наукова і природоохоронна спільнота вкрай стривожена розгорнутою Київським еколого-культурним центром на чолі з його директором Борейком В.Є. кампанією проти науково розроблених і законодавчо затверджених засад заповідної справи нашої держави, спрямованої на збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, що стає перешкодою для повноцінного функціонування об’єктів природно-заповідного фонду та виконання міжнародних програм із збереження біорізноманіття, стороною яких є Україна. Це здійснюється шляхом відвертого ігнорування результатів наукових досліджень профільних академічних інститутів, біологічних факультетів університетів, природних і біосферних заповідників, що мають напрацювання з питань заповідної справи і ряди спостережень динамічних природних процесів у десятки років. Безпрецедентна пропаганда ідеї абсолютної заповідності, як основного напрямку в заповідній справі, який за 100 років з часу оприлюднення не знайшов практичного доказу можливості його реалізації на малих територіях, в неповночленних екосистемах, виходить за межі нормативного спілкування в науковій і природоохоронній сфері. Все, що не підпадає під ідею абсолютної заповідності відмітається, а фахівці і науковці, що пропагують поліваріантну систему збереження природи на заповідних територіях, без проведення фахових експертиз – піддаються публічній обструкції через Інтернет та своєрідні “круглі столи”. В країні існує шарлатанська опозиція професійним науковим поглядам на заповідну справу, яка пропагує кабінетні погляди на природні процеси, що відбуваються на обмежених заповідних територіях, подає нереальні прожекти розширення територій, повністю ігнорує умови, у які потрапили сьогодні не тільки заповідні об’єкти, але й вся країна. При цьому робиться все, щоб заповідні території перестали вести належну еколого-просвітницьку роботу, зупинили наповнення спеціального фонду установ, протиставили заповідність інтересам населення, що проживає в зонах природних, біосферних заповідників і національних природних парків.

В світі тільки в асканійському зоопарку утримуються сайгаки

В світі тільки в асканійському зоопарку
утримуються сайгаки

Навіть такі найбільш потужні в науковому і природоохоронному плані біосферні заповідники як “Асканія-Нова” імені Ф.Е. Фальц-Фейна і Карпатський піддаються нищівній критиці. Зокрема, за результатами віртуальної громадської перевірки (бо не було жодного спілкування з представниками цієї організації у біосферному заповіднику “Асканія-Нова”) директором Київського еколого-культурного центру Борейком В.Є., направлено звернення до Президента України Порошенка П.О. з вимогою перепідпорядкувати цей заповідник від Національної академії аграрних наук України до Міністерства екології та природних ресурсів України, а директора Гавриленка В.С. звільнити з займаної посади. Основна провина Академії і директора полягає в тому, що вони, згідно Положення “Про біосферний заповідник “Асканія-Нова” і Проекту організації території утримують на заповідній ділянці Великий Чапельський під, колекцію тварин зоологічного парку, що має за Розпорядженням Кабінету Міністрів України з 1972 року статус Національного надбання. Пропонується вивести з цієї території невідомо куди сотні представників копитних тварин, які в Україні розводяться тільки в Асканії-Нова, якими гордилась країна, звітує перед міжнародними організаціями стосовно їх збереження. Вказаний шлях однозначно веде до їх знищення. А пропозиція щодо приведення статусу цієї території у відповідність з реально існуючими вже 100 років умовам утримання колекції, яка подана вченою радою установи, і проходить процедуру розгляду у встановленому порядку – розглядається як злочин директора. Наступна провина полягає в тому, що заповідник здійснює, у відповідності до нормативних документів, обкоси периметру території, робить протипожежні розриви в степу і періодично викошує перелоги, чим забезпечується збереження залишків суто цілинних зональних видів, які не витримують штучно створених умов абсолютного заповідного режиму і зникають. При цьому зовсім не враховується, що саме біосферний заповідник “Асканія-Нова”, завдяки збереженій степовій екосистемі, унікальному дендрологічному парку на штучному зрошенні і зоопарку з напіввільним утриманням тварин був і залишається взірцем сучасної заповідної справи нашої держави, визнаний на міжнародному і національному рівнях, є переможцем Національного конкурсу 7 природних чудес України, має сертифікат Рамсарського комітету, диплом BirdLife International та ряд інших міжнародних відзнак, які установа отримала саме за час директорства Гавриленка В.С.

В асканійському дендропарку

В асканійському дендропарку

Знаний в країні і за кордоном, один з провідних фахівців в заповідній справі нашої держави, заслужений природоохоронець України Гавриленко В.С. працює директором заповідника ось вже 25 років і під його керівництвом в Аксканії-Новій вдалось досягти максимальних результатів за всю історію існування зоопарку біосферного заповідника. Наразі він повинен виправдовуватись за дії, які вчинені на основі затверджених Мінприроди документів, а численні перевірки державних контролюючих органів не встановлювали жодних порушень вимог саме у зазначених документах.
Все це виходить за межі здорового глузду і подальша вакханалія з боку Київського еколого-культурного центру повинна бути припинена, оскільки наносить пряму шкоду державним інтересам, перешкоджає забезпеченню діяльності об’єктів природно-заповідного фонду вищих категорій природоохорони.

З огляду на це та,
враховуючи розпочату Київським еколого-культурним центром кампанію стосовно “консервування” режиму абсолютної заповідності на ділянках Асканії-Нова, де більше 100 років випасаються великі копитні, зняття з посади його нинішнього директора Гавриленка В.С., та перепідпорядкування цієї установи Мінприроди, ми:
підтримуємо прийняття на підставі Постанови Президії Національної Академії аграрних наук України “Про необхідність прийняття Указу Президента України “Про внесення змін до зонування і площі заповідної зони Біосферного заповідника “Асканія-Нова” імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН” відповідного Указу – як такого, що спрямований на усунення протиріччя між історично усталеною системою природокористування і вимогами діючого законодавства, та оптимізацію виконання даною територією природно-заповідного фонду природоохоронних завдань.

Враховуючи успішне виконання біосферним заповідником “Асканія-Нова” своїх завдань протягом останніх десятиріч, стосовно його керівництва та підпорядкування ми вважаємо за необхідне зберегти status qwo – директором лишити Гавриленка В.С., а заповідник – в підпорядкуванні Національної Академії аграрних наук України.

З повагою,
1. С.О. Шапаренко, Голова Ради Екологічної групи “Печеніги”.
2. О. М. Волошкевич, директор Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України, к.б.н., Заслужений природоохоронець України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
3. Й.І. Черничко, д.б.н., с.н.с. Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України.
4. Л.П. Боровик, м.н.с., Луганський природний заповідник НАН України.
5. А.І. Тупіков, заступник директора – головний природознавець національного природного парку “Дворічанський”.
6. О.В. Василюк, Національний екоцентр України, Київ.
7. К.М. Норенко, Молодіжне відділення Національного екоцентру України, Київ.
8. О. Андрос, к.політ.н., Державна екологічна академія післядипломної освіти.
9. Ю. Іванчикова, Екоклуб Києво-Могилянської академії “Зелена хвиля”.
10. О.Л. Пономаренко, к.б.н., доц., кафедра зоології та екології Дніпропетровського нацуніверситету ім. Олеся Гончара.
11. Р.О. Новицький, к.б.н., доц., кафедра зоології та екології Дніпропетровського нацуніверситету ім. Олеся Гончара.
12. В.Я. Гассо, к.б.н., доц., кафедра зоології та екології Дніпропетровського нацуніверситету ім. Олеся Гончара.
13. Ю.П. Бобильов, к.б.н., доц., кафедра зоології та екології Дніпропетровського нацуніверситету ім. Олеся Гончара.
14. О.В. Жуков д.б.н., проф., кафедра зоології та екології Дніпропетровського нацуніверситету ім. Олеся Гончара.
15. О.О. Христов, Інститут Дніпродіпроводгосп, Дніпропетровськ.
16. М.В. Трифанова, заступник директора з наукової роботи, Дніпровсько-Орільський природний заповідник.
17. В.М. Кочет, н.с., Дніпровсько-Орільський природний заповідник.
18. Д.Л. Бондарев, н.с., Дніпровсько-Орільський природний заповідник.
19. Д.Л. Ганжа н.с., Дніпровсько-Орільський природний заповідник.
20. Г.В. Заворотна, представник Національного екоцентру України у м. Макіївка.
21. В.Г. Клетьонкін, начальник відділу науки, моніторингу та еколого-освітньої діяльності національного природного парку “Дворічанський”.
22. П.М. Черінько, заступник голови Національного комітету М&B.
23. А. П. Юрченко, директор Чорноморського біосферного заповідника.
24. Ю. Москаленко, м.н.с. Чорноморського біосферного заповідника.
25. І.А. Акімов, директор Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена.
26. В.О. Харченко, заступник директора Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена.
27. В.П. Коломійчук, к.б.н., доцент кафедри заповідної справи ДЕАПОУ.
28. Я.П. Дідух, член-кор. НАН України, Інститут ботаніки.
29. М. Перегрим, к.б.н., с.н.с. НДЛ “Ботанічний сад” ННЦ “Інститут біології” Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
30. Г. Гузь, Алчевськ Луганської обл.
31. Ю.О.Андрющенко, к.б.н., завідуючий Лабораторією орнітології півдня України Азово-Чорноморської орнітологічної станції.
32. Є.А. Каролинський, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.
33. Р.М. Черничко, к.б.н., с.н.с. Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України.
34. Т.Г. Чорна, Молодіжний екологічний центр ім. В.І. Вернадського, Одеса.
35. Л. Сломінська, Національний екоцентр України, Вінниця.
36. О. Шевченко, Дружина охорони природи м. Києва “Зелене Майбутнє”.
37. А.А. Куземко, д.б.н., головний науковий співробітник Національного дендрологічного парку “Софіївка” НАН України.
38. М.О. Тарасенко, к.б.н., доцент кафедри біології та методики її викладання Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.
39. Г. Проців, Екологічний клуб “Край”, Міжнародна асоціація охоронців річки Дністер “Eco-Tiras”.
40. Н.А. Брусенцова, Харківське відділення Національного екоцентру України.
41. С. Тібатін, Одеське відділення Національного екоцентру України.
42. М.О. Височин, директор національного природного парку “Дворічанський”.
43. Л.І. Бахтіарова, заступник відділу еколого-просвітницької роботи Чорноморського біосферного заповідника.
44. М.І. Ніточко, м.н.с. Чорноморського біосферного заповідника.
45. О.Ю. Уманець, с.н.с., к.б.н., заступник директора з науково-дослідної роботи Чорноморського біосферного заповідника.
46. С.О. Плющ, інженер Чорноморського біосферного заповідника.
47. В.А. Федоренко, к.і.н. голова екологічного клубу “Дунай”, Вилкове Одеської обл.
48. А.О. Меліксетян, голова студентського наукового товариства природничого факультету Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.
49. Л.В. Афанасьєва, завідуюча лабораторією соціологічних досліджень Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Богдана Хмельницького.
50. С.О. Решетов, Молодіжна громадська організація “Клуб “Білі Ворони” м. Дніпрорудного Запорізької області”.
51. В. Іванець, Національний екоцентр України, Київ.
52. О. Соколенко, Національний екоцентр України, Київ.
53. І.І. Мойсієнко, д.б.н., професор, завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету.
54. Д.А. Ківганов, к.б.н., доцент каф. зоології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
55. О. Яворська, Вінницька обласна екологічна асоціація “Зелений світ Поділля”.
56. В.М. Грищенко, к.б.н., заступник директора з наукової роботи Канівського природного заповідника, с.н.с.
57. Т.О. Метельова, президент ГО “Інститут сучасних проблем України”, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України.
58. Г.Г. Мірошниченко, голова правління Громадської організації “Мелітопольське міське товариство захисту тварин”.
59. М.Я. Музика, директор природного заповідника”Медобори”.
60. Г. Оліяр, природний заповідник “Медобори”.
61. Ю.І. Козловський, директор національного природного парку “Білобережжя Святослава”.
62. Н.Р. Даніліна, почесний член комітету з управління Всесвітньої комісії з охоронюваних територій МСОП (2008 – по т.ч.), віце-голова Всесвітньої комісії з ООПТ 1993-2008 року.
63. В.О. Яненко, к.б.н., м.н.с., НДС “Зоології та екології, ННЦ “Інститут біології”, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.
64. В.М.Попенко, к.б.н, Інститут зоології НАНУ.
65. В.А. Москаленко, Херсон.
66. Т.І. Косенкова, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.
67. Н.А. Косенкова, Київ.
68. І.Т. Русєв, д.б.н., голова ради Фонду захисту і відродження дикої природи ім. проф. І.І. Пузанова “Природна спадщина”.
69. Т.А. Атемасова, к.б.н., доцент каф. зоології та екології тварин Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
70. А.П. Біатов, Харківський обласний осередок Національного екоцентру України.
71. М.Є. Жмуд, провідний науковий співробітник Азово-Чорноморської орнітологічної станції (за контрактом), виконавчий директор NGO “Інститут Екології та розвитку Дельти Дунаю”, колишній в.н.с. Дунайського біосферного заповідника з майже 25-річним стажем, експерт міжнародного класу з менеджменту водно-болотних угідь.
72. Д.А. Шабанов, к.б.н. (спеціальність – екологія), доцент, заступник з наукової роботи декана біологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
73. М.О. Кравченко, к.б.н. (спеціальність – екологія), старший викладач кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
74. В. Сандул, Нікопольське відділення Міжнародного фонду Дніпра.
75. О. Колесник, к.б.н., завідувач кафедри ботаніки Ужгородського національного університету.
76. І.С. Карпук, Краматорськ Донецької обл.
77. С.О. Силантьєв, Единбурзький університет, Великобританія.
78. В.Л. Соколенко, доцент кафедри біології та біохімії Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.
79. О.В. Спрягайло, к.б.н., доцент каф. екології та агробіології Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.
80. А.В. Подобайло, к.б.н., доцент кафедри екології та охорони навколишнього середовища Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
81. В.В. Черепанов, к.б.н., с.н.с. Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, Харків.
82. І.О. Балашов, к.б.н., н.с., Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України.
83. Т.В. Сова, к.б.н, колишній директор Луганського природного заповідника.
84. А.І. Корзюков, к.б.н., доцент кафедри зоології Одеського національного університету.
85. Л.А. Некрасенко, к.б.н., доцент, Полтавська державна аграрна академія.
86. О. І. Станкевич-Волосянчук, к.б.н., президент РМЕО “ЕКОСФЕРА”, Ужгород.
87. М.В. Баник, с.н.с., НДІ біології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
88. В. Кисляк, природний заповідник “Горгани”.
89. Т.І. Фещенко, директор НМЦ “Світ дитинства”, Харків.
90. А.Л. Макарова, викладач Харківської Академії дизайну і мистецтв.
91. І.В. Макаров, дизайнер, ТОВ “Citat Ukraine,” Харків.
92. П.І. Макарова Харків, Харківська Академія дизайну і мистецтв.
93. М.Г. Жук, приватний підприємець, Тернопіль.
94. Ю.В. Павіченко, директор ліцею “Мир”, Харків.
95. М.Ю. Коробов, директор друкарні “Діса-плюс”, Харків.
96. С.В. Фельдман, директор ТОВ “Відпочивай активно”, Харків.
97. О.В. Трушик, президент громадської організації “Аутизм. Альтернатива”, Харків.
98. І.І. Трушик, Харківський Клуб підприємців.
99. Ю.І. Цитковська, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.
100. А.В. Поляков, директор видавництва BHV, Київ.
101. А.Р. Малієвська, заст. директора НМЦ “Світ дитинства”, Харків.
102. М.В. Пужай, НМЦ “Світ дитинства”, Харків.
103. І. Сасова, директор VIA delle Scarpe, Харків.
104. М.Є. Квітка, Союз дизайнерів, Харків.
105. О.Л. Квітка, викладач Харківської Академії дизайну і мистецтв.
106. Н.М. Квітка, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.
107. С. Коваль, приватний підприємець, Харків.
108. Н.В. Курганова, викладач гімназії “Очаг”, Харків.
109. В. Губко, голова правління РГО “РахівЕкоТур”.
110. І.Я. Філь, головний лісничий природного заповідника “Медобори”.
111. С.Г. Бушуєв, к.б.н, директор Одеського центру ПівденНІРО (Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії).
112. Г.Б. Черніков, к.б.н, заст. директора Одеського центру ПівденНІРО.
113. В.Е. Рижко, зав. лабораторією Одеського центру ПівденНІРО.
114. О.К. Чащин, к.б.н., провідний науковий співробітник Одеського центру ПівденНІРО.
115. В. Гелюта, д.б.н., проф., головний науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України.
116. В.В. Терехова, ст. викладач каф. зоології та екології тварин Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
117. В.А. Артамонов, директор національного природного парку “Бузький Гард”, голова Первомайської філії Національного екоцентру України.
118. О.Д. Полішко, зав. музеєм природи Канівського природного заповідника.
119. Ю.А. Шовган, к.с.-г.н., Національний природний парк “Північне Поділля”.
120. C.Л. Курочкін, к.б.н., голова НВК “Біосервіс”, екс-віце-президент Українського товариства охорони птахів.
121. С.О. Гладкевич, заступник директора, головний природознавець Ічнянського національного природного парку.
122. Я.І. Стасіневич, директор Центру Креативної Фотографії.
123. І.Р. Мерзлікін, к.б.н., доцент, Сумський державний педагогічний університет.
124. І.В. Шидловський, к.б.н., доцент, завідувач Зоологічного музею Львівського національного університету ім. І. Франка.
125. Г.К. Гончаров, голова Дунайської асоціації риболовецьких господарств, Вилково Одеської обл.
126. М.В. Яковлєв, н.с., орнітолог Дунайського біосферного заповідника.
*
____________________

КОНТАКТ:
Сергій Шапаренко, ЕкГ “Печеніги”: тел. (066) 387-46-81, pe4enegy@gmail.com

Підготовлено ЕкГ “Печеніги”, членом Міжнародного Соціально-екологічного Союзу.
При використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.

More in Довкілля
Спільна заява юристів-практиків та науковців з питань миру і збереження довкілля в Україні

20-21 вересня 2014 року у Львові за участю представників 13 країн відбувся міжнародний симпозіум "Права людини та довкілля в новій...

Close