Останні новини

Алла Горська

28 листопада 1970 року у Василькові біля Києва було замордовано Аллу Горську. Талановитій художниці, яка працювала у галузі станкового й монументального живопису, було тоді 40 років. Її знайшли в погребі. Впізнавання тіла не проводилося. На питання чоловіка чи довго вона мучилася, офіцер відповів: «Вона вбита професіоналом, одним ударом!»
Органи списали трагедію на свекра Івана Зарецького, батька Віктора. Йому було 69 років, він переніс інфаркт, мав стенокардію, ходив повільно і з ціпочком. Свекра знайшли загиблим: голову йому відрізано колесами поїзда, самогубство. Чоловік Алли Горської рішуче все спростовував, але після перебування в КПЗ побоявся за долю сина – і підписав усі документи.

Харизматичний лідер, скарбник правозахисників (крім власних коштів, отримувала допомогу зі США, Канади), інтелігент не в першому поколінні, самодостатня особистість без жодного комплексу меншовартості; без генів страху, посіяних голодомором і розстрілами – Алла Горська.

Алла Горська побачила світ 18 вересня 1929 року в Ялті, де батько тоді працював директором кіностудії. Дитинство її пройшло в Москві, Ленінграді, потім війна, блокада. Старший брат її Арсен (від першого шлюбу матері) загинув на фронті, захищаючи місто на Неві. В Україну вона вперше потрапила 1944 року, коли батько (як номенклатура ЦК) отримав посаду директора Київської кіностудії. Вони оселилися у прекрасній квартирі на вулиці Терещенківській. Сім`я жила заможно, в домі часто були великі таланти й високі сановники. Дівчинка мала безхмарне життя: Алла закінчила школу із золотою медаллю, вступила до Київського художнього інституту. Успішно виставлялися роботи Горської на республіканських художніх виставках. Закохалася у однокашника Віктора Зарецького – блискучого майстра пензля і вийшла заміж, хоч матері зять був не до душі.

А як тоді мінився світ! Скресла крига заповідника імені товариша Берії… Як трава крізь асфальт пробивалася культура замученого відродження. Клуб творчої молоді в Києві, який очолив Віктор Зарецький, знаменита тринадцята кімната у Жовтневому палаці. Тут з подачі Алли Горської дисиденти заговорили українською. Сама ж вона, хоч мала вже 30 років, почала брати уроки мови у Надійки Світличної, запоєм читала літературу з історії України. Якось гурт молодих українців був у Биківнянському лісі на прогулянці. Обабіч хлопаки грали у футбол, і м`яч поцілив під ноги Василеві Симоненку. Підняв поет предмет гри – заціпенів: у руках був прострілений дитячий череп. І вирвалося:
На цвинтарі розстріляних ілюзій
уже немає місця для могил…

Тоді ж дисиденти вирішили узнати правду про злочини Биківні, Лук`янівського цвинтаря. Вони домоглися створення урядової комісії з розслідування, до її складу увійшли Алла Горська, Василь Симоненко, Лесь Танюк. Їм удалося довести, що злочин скоєно працівниками НКВС, але розправа з правдошукачами не забарилася. Лесь Танюк виїхав до Москви й перебував у внутрішній еміграції не один десяток літ. Василя Симоненка професійне побиття довело до саркоми та страшної смерті. Цього ж року Алла несла за труною Василя Симоненка оповитий китайкою жмут калини, а на його портреті Алиної роботи бризки калини, як авторський підпис. Алла позбулася роботи у столиці. Її попереджали, залякували, двічі виключали з лав Спілки Художників України. Усе волало: «Одумайся!» Ні! Вона гордо несла свою золотаву голову на плаху. Це їй Іван Світличний писав:
Голови стинають – в шиї не питають,
Кажуть: так і треба: ґав не лови!
Голову покласти – це не значить впасти:
Горда й з пліч не падає нижче трави.
Гірше, як на плаху – нічого покласти.
Гірше, браття, бути без голови.

У Києві їй роботи не давали, то вона працювала у Донецьку, Маріуполі. Горська створила наймогутніші полотна нашого часу «Дерево життя», «Земля». Горська працювала у Львові, Одесі, створюючи декорації до спектаклів. У 1964 році разом із Опанасом Заливахою та Людмилою Семикиною вони виспівали вітраж у Київському університеті «Тарас-Прометей» до 150-річниці з дня народження Шевченка. Та саме під час святкування «буржуазно-націоналістичну» роботу було знищено. Шквал арештів викосив ряди друзів у 1965-му.

Та не тільки це обурювало владу. Скільком вона допомагала вистояти морально й матеріально! «Будівничі казарм» (вислів Є. Сверстюка) особливо ненавиділи Горську, бо вона кинула виклик тому середовищу, з якого сама походила. Все це не могло бути безкарним і вона стала мішенню № 1 серед шістдесятників.

27 листопада 1970 року у Горських у гостях був Данило Шумук. Алла сказала, що на світанку поїде у Васильків до свекра за старовинною зінгерівською швейною машинкою, і рано пішла спати. Більше її живою не бачили.
Онука I.Франка, З.Т. Франко виклопотала дозвiл на поховання Алли Горської на Байковому цвинтарі, але його анулювали, а день похорону нiби в iнтересах слiдства перенесли з 4 на 7 грудня – i Аллу ховали у понедiлок на новоствореному цвинтарi за містом, на Берківцях. …У день похорону Василь Стус всю панахиду простояв на колінах, а потім над розкритою пащею її могили зачитав рядки свого вірша «Ярій, душе», присвяченого Аллі:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України –
а ти шукай червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.

Источник

Sergii Balan, George Shepel liked this post
More in Суспільство, Наша історія, Освіта і наука, Смерть совку!, Статті
IV Українсько-іспанський форум журналістики «Військова журналістика. Інформація проти пропаганди»

IV Українсько-іспанський форум журналістики «Військова журналістика. Інформація проти пропаганди» відбудеться у четвер 4 грудня 2014 року о 10:00 в Інституті...

Close