Оце мав нагоду спілкуватись з різними людьми щодо різних моделей місцевого самоврядування в Конституції України і вирішив написати своє бачення концепту, яка базована на досить зрозумілій інтегрованій “європейській моделі” , яка за останні роки досить добре вибудовується в європейських державах. Суть цієї моделі у тому, що адміністративно-територіальний поділ та місцеве самоврядування є дуже поєднаними. Місцеве самоврядування є ефективним лише тоді, коли воно реалізовується в межах адміністративно-територіальних одиниць, що є оптимальними для цих цілей.
Як правило базовим та найпотужнішим з точки зору повноважень та ресурсів є рівень муніципалітетів (в Польщі – гміни, в Латвії – краї, Естонії – волості) що стосується Франції, то це чи не єдина велика країна Європи де комуни є дуже слабкі, тому з понад 35 тисяч комун лише великі міста мають реальне самоврядування, але зараз фактично всі комуни за законом об‘єднані в різноманітні об‘єднання – загалом 2800, які мають свої повноваження та бюджети.
Останніми роками в Данії, Латвії, Болгарії, Албанії, Фінляндії , Грузії було проведено чи зараз проводяться реформи, які укрупнюють базову одиницю місцевого самоврядування.
Вивчення європейського та українського (досовєтського) досвіду переконало мене, що для України найбільш придатною моделлю є трирівнева система адміністративно-територіального устрою, яка могла б виглядати таким чином:
Базовий рівень – волость (або громада), це сукупність низки поселень навколо домінуючого центру, разом із навколишніми землями. До совєтів так і було, в російській частині України це були волості, в Австрійській(потім польській) – гміни.
Загалом в нинішній території України їх було близько 1900. Сьогодні в Україні понад 27500 поселень ба близько 11 тисяч сільрад. Серед сільрад найменша має населення 84 особи, найбільша понад 10 тисяч.
Проміжний рівень – повіт (район). Нинішні райони мають бути укрупнені та приведені до більшої однорідності. Сьогодні найбільший район – 186 тисяч осіб, найменший – 5 тисяч.
Регіональний рівень – край (земля), це нинішня область. Всі наші області мають достатню кількість населення та територію придатні для вирішення основної цілі управління цього рівня – регіональний розвиток.
Розібравшись із системою адміністративно-територіальних одиниць можна визначитись із структурою органів публічної влади, що діятимуть на цих рівнях.
Я виходжу з того, що єдиним суб‘єктом місцевого самоврядування в Україні може бути лише волость(громада), а рівень повіту (району) та краю (області) використовується для того, аби виконувати повноваження, які не можливо чи не ефективно виконувати на рівні волості (громади). Це за стабілізує Україну від сепаратизму.
Отже на кожному рівні адмінтеродиниць мають діяти органи місцевого самоврядування. До речі термін повноважень цих органів має бути досить коротким – 3 максимум 4 роки, тоді не буде проблем із відкликанням депутатів та голів.
Державна влада має бути присутня в територіях – це безумовно. Тому органи виконавчої влади загальної компетенції – управи (місцеві державні адміністрації), а також інспекції мають діяти на рівні повіту(району) та краю(області). Держава в особі голови управи (голови МДА) має право нагляду над законністю актів місцевого самоврядування, а в особливих випадках право на припинення повноважень органів місцевого самоврядування та призначення там до нових виборів спеціального державного управителя, завдання якого не допустити банкрутства волості(громади), стабілізувати ситуацію та провести вибори. Саме така практика присутня в країнах Європи
Що стосується податків, які закріплюються за місцевими бюджетами, то в Конституції цей перелік не потрібен, але має бути вказано ознаки податків, які йдуть до місцевих бюджетів.
В різних європейських державах компетенція органів місцевого самоврядування відрізняється, але як правило, основними компетенція ми є дошкільна та шкільна освіта, догляд за літніми людьми, часто – медицина, громадський транспорт, житло, дороги, благоустрій і т.п.
Але такі повноваження не реалізовуються без держави, адже саме держава встановлює стандарти в цих сферах, освітні програми, вимоги безпеки, якість сервісів , місцеве самоврядування реалізовує свої повноваження, а держава має право контролю над дотриманням якості послуг та стандартів, що гарантуються державою.
От такий загальний алгоритм.
Анатолій Ткачук, директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства