Сергій Зінченко. Не почули ні Крим, ні Донбас, не чують і Кривбас…

(Роздуми  на полі війни у мовно-інформаційному просторі)

Україна  розплачується сьогодні життями і здоров’ям тисяч  українців  за  зверхнє й зневажливе ставлення  з  боку влади до потреб  громадян, яким та повинна була служити, а не командувати ними. Бо для того, щоб служити, треба мати якісну інформацію про їхнє життя, треба уважно дослухатися до того, про що (вже надриваючи свої серця)  кричать і чого вимагають громадяни України. Та, на превеликий жаль,  не почули в столиці  ні Крим, ні Донбас. І через це (як звикли ми вже повторювати вслід за одним  з наших президентів) «маємо те, що маємо». А маємо ми неоголошену війну з боку давно відомого нам агресора, втрату Криму із подальшою загрозою  для України взагалі втратити свою політичну незалежність.

Багато разів і з різних приводів і особисто я, і інші  активісти громадянського суспільства, що все ще діє «і ще не вмерло» в місті Кривому Розі, зверталися до владців різними способами, розповідаючи про наші біди і про те,  яку загрозу вони несуть не тільки нам, а й Українській державі в цілому. Наприклад, я востаннє намагався сконцентрувати все ( підсилюючи викладене конкретними прикладами) у есеї під назвою «Загрожує Україні найбільший уламок «імперії зла», який майже два роки тому було розміщено ось тут (http://maidan.org.ua/2013/01/serhij-zinchenko-zahrozhuje-ukrajini-najbilshyj-ulamok-imperiji-zla/ ),  а також його отримали окремі  депутати. Але, як і раніше, ніхто з нас не був почутий.

Звернувся я й до ніби сьогодні прогресивної і «дуже демократичної» Дніпропетровської облдержадміністрації  під керівництвом пана КОЛОМОЙСЬКОГО, але отримав у відповідь відписку, ще раз упевнившись у тому, що високопоставлені багатії дивляться на український народ, як на якесь, вибачте, сміття, що час від часу заважає їм пересуватися рідною нам землею у своїх справах.

Аж раптом дізнався, що нова влада  (бо ж після Майдану, який змів кліку Януковича!) збирається  всерйоз (а не жартома чи в пустопорожніх обіцянках) розбудувати суспільне мовлення й навіть міністерство таке утворило, яке захищатиме роботу українських журналістів на благо суспільства.  І це мене настільки зацікавило, що я вирішив (попри  гіркий досвід перебування у двох проукраїнських партіях і досвід роботи, теж двічі, головою дільничної комісії на виборах Президента України і  депутатів до Верховної Ради та до місцевих)  поділитися з цього приводу деякими роздумами-пересторогами на базі  прикладів про діяльність місцевих ЗМІ.

Так от, наші  так звані «комунальні ЗМІ» (телерадіокомпанія «Рудана» і газета «Червоний гірник») цілих  два  місяці «не помічали» в Кривому Розі  Євромайдану (а він почав тут діяти 21-22 листопада 2013 року), зате без кінця займаються протизаконним піаром тут уже роками ПРавлячої  партії та місцевих чиновників.

А місцева державне телерадіооб’єднання «Криворіжжя» взагалі вирішило  боротися  з любов’ю українців до свого народу, оскільки  прямо на своєму сайті  в розділі «Редакційна політика» виставила наступне: «…8. Журналісти телерадіооб’єднання виключають у своїй роботі ідеї ксенофобії, націоналізму (виділено С.З.), дискримінаційного ставлення до будь-кого за будь-якою ознакою» http://www.kdtro.com.ua/redpolitika , ніби забувши про те, що в словнику термін «націоналізм» має не одне, а цілих три значення.  Та можна вважати, що для його керівництва – це  «дрібничка, бо й не таке проходили». І це справді так, бо абсолютно тривіальні речі для будь-якого колективу (укладення колективного договору між адміністрацією і профкомом, створення правил внутрішнього трудового розпорядку, зміна вивіски на вході до приміщення телерадіооб’єднання  з такої, що мала радянську символіку  на таку, що має символіку Української держави, та низку інших) вдалося тут запровадити лише після протестних акцій голодування  (причому деякі з них тривали десять і чотирнадцять днів). А ще можна зазначити, що заробітчани-пристосуванці у цій структурі мають і високоякісну техніку, і безперервний потік премій від начальства «за слухняність», і просування по службі через два-три роки (а то й швидше), а справді креативні і діяльні талановиті журналісти можуть протягом 15-20 років залишатися рядовими (і це – в кращому випадку!), отримувати зарплати і премії десь на рівні прибиральниці та ще й при цьому випрошувати дозвіл у своїх колег попрацювати на комп’ютері,  аби мати змогу виконати видане тим  керівництвом  завдання.

А про «Червоний гірник» – то окрема розмова. Бо в нашій єдиній україномовній газеті «Промінь Просвіти» з числа всіх  міських газет (уже дев’ятий рік поспіль вона виходить у світ на волонтерських засадах!) рубрика «Червоний гірник фарисейський» стала навіть традиційною (ось один із прикладів – http://pprosvita.at.ua/news/chervonij_girnik_farisejskij_nevidimi_avtori_i_prozora_brekhnja_pro_narodnikh_deputativ/2014-08-15-1311 ). І хоч як не вражає там написане, воно є правдою, бо якби було хоч трошечки помилковим, то нашу газету давно  уже закрили б через суд. Але місцева влада діє по-іншому, тихо і підступно (натягнувши  на свою вовчу морду овечу шкуру): 2009-го року після рейдерської атаки на  Криворізьке міське об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА, яке діє під керівництвом народного депутата України першого скликання Миколи КОРОБКА, вона це обєднання, що є видавцем газети з 2006-го року, взагалі не зареєструвала (!), а зареєструвала нашвидку «зляпану» іншу, під керівництвом її  багаторічного піарника з газети «Червоний гірник», який взагалі не був просвітянином.  Внаслідок цього у 2013-му році  нашу єдину україномовну газету в місті не включили до Каталогу передплатних періодичних видань, і тепер газету не можуть передплатити ні в Кривому Розі, ні в інших містах Дніпропетровщини, де раніше її передплачували наші читачі. А мені від усього цього серце болить ще й через те, що колись  «Червоний гірник» був не таким, що колись (у 1944-му) його першим повоєнним редактором став мій дядько, Іван СОКОЛОВСЬКИЙ, який  ще у ті жорстокі часи сталінщини і спілкувався, і писав листи лише українською мовою.

Все це я написав для того, що, може,  хоч у світлі нових законів нової влади будуть створені такі структури, які  захистять українських журналістів від сваволі,  зупинять піарників і заробітчан у їх нечесній діяльності. А про своє бачення щодо цього я вже писав у одному зі своїх матеріалів, в розділі «Як змінити УКРуЇНУ» (http://maidan.org.ua/2014/11/serhij-zinchenko-nad-proty-nedo/ ). І я вважаю, що  для того, аби досягти успіху на полі бою у мовно-інформаційному просторі, давно окупованому сусідньою державою, яка з нами тепер воює вже безпосередньо на українській землі, треба спиратися на справді українські громади на місцях, на професіоналів і патріотів, які майстерно володіють словом, і на патріотично налаштованих фахівців з питань безпеки. Щоб влада не  боролася з українськими журналістами, а допомагала їм ресурсами, аби вони мали змогу набагато ефективніше (спільно з правоохоронцями) розплутувати схеми в діяльності корупціонерів і могли ефективніше налагоджувати контрпропагандистську діяльність на полі бою у мовно-інформаційному просторі України.

Сергій ЗІНЧЕНКО,

редактор газети «Промінь Просвіти», м. Кривий Ріг

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

1 Comment on "Сергій Зінченко. Не почули ні Крим, ні Донбас, не чують і Кривбас…"

  1. Сергей, и ты туда же. Янык при власти был 5 лет. Во все области страны посадил на все места своих шибко умных донецких. Простые донецкие во время майдана ж..пу рвали в защиту яныка.
    И начали с пу-ху войну. Так кто кого не услышал. Может хватит лапшу вешать. Пора правду говорить. Им внушали, что они особенные, и что все остальные в стране им должны. НЕ ДОЛЖНЫ!!!! Пора включать мозги и строить страну, а не словоблудием заниматься .

Comments are closed.