Останні новини

Чому Україна програє інформаційну війну?

Днями Віктор Галич, головний миргородський волонтер, повернувся із зони АТО, куди він вчергове возив гуманітарну допомогу для наших бійців і в прифронтові госпіталі. Звідти він привіз мені «гостинець для журналіста» – купу газет, які він купив у Слав’янську, Артемівську, Червоноармійську, тобто, на підконтрольній Україні території. «Не стільки прикро те, що ніде не бачив у продажу україномовної газети, – сказав він, передаючи мені донбаську пресу, – скільки те, що вони антиукраїнські, ворожі за змістом…»

Важко не погодитися з В.Галичем. Чого вартий тільки заголовок статті в газеті «Московский комсомолец. Донбасс» – «Как пытают в секретных тюрьмах СБУ». В інших виданнях, більшу частину яких привозять на реалізацію з території ДНР та ЛНР, приблизно така ж риторика: «киевская хунта, танцующая под дудку США», «бандерофашисты, уничтожающие мирных жителей Донбасса», «каратели из Нацгвардии»  і т.д. Зрозуміло, що ці газети не пишуть, як «ополченці» катують і закатовують на смерть наших полонених і волонтерів, як російські «Гради» руйнують міста і зрівнюють із землею донецькі та луганські села, як чеченці-кадирівці гвалтують і вбивають місцевих жінок і дівчат.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Справді, виникає нериторичне запитання: куди дивиться українська влада, дозволяючи сепаратистам і російським спецслужбам не криючись вести свою пропаганду не лише на окупованій, а й на визволеній території?  Що робить РНБО, новостворене Міністерство інформаційної політики, щоб на Донеччині й Луганщині люди могли прочитати матеріали, створені українськими журналістами з адекватним поглядом на сучасність і зокрема на те, що відбувається на Сході України? Невже керівні чиновники в Києві й на Донбасі не усвідомлюють, що здача Криму, сепаратизм і війна на Сході – наслідок багаторічної інформаційної війни Росії проти населення України, яку вона успішно продовжує вести й зараз?

Недарма кажуть: людина є те, що вона їсть. Тож споживання такого «отруйного» інформаційного продукту, як вже згаданий «Московский комсомолец», неодмінно призведе до появи нових сепаратистів і зрадників України.

До речі, торік у грудні мені разом з іншими полтавськими та кременчуцькими правозахисниками, які поїхали в Донецьк визволяти наших полонених, довелося посидіти в комендатурі Макіївки. До допиту комендантом нас чотирьох тримали в окремих камерах та кімнатах. У кімнаті, де знаходилася я, був телевізор. Він показував усього 4 канали: два російські, зокрема, Россия 24, який окрім суцільної брехні ще й культивує у глядачів ненависть до України та українців, та два місцеві. Один з них називався «Оплот», на іншому був такий «сніг», що нічого не можна було розібрати. На «Оплоті» постійно крутили 15-хвилинний ролик з інтерв’ю місцевих жителів, у чиї сараї, будинки влучили снаряди. Кореспондент вимагав, щоб люди сказали, що вони ненавидять і проклинають «укропів», але люди були виваженішими й не казали цього, бо снаряди ж не підписані, чиї вони. Я потім розповідала товаришам, що якщо весь час дивитися таке телебачення, то мимоволі сепаратистом станеш. Бо, на жаль, до цього часу Україна не спромоглася  забезпечити на окупованій території Донбасу трансляцію українських телеканалів.

Слово – це зброя, яка калічить і вбиває, якщо воно в руках ворога. Чому ми й зараз програємо інформаційну війну Росії?

Один з варіантів відповідей знає волонтер Віктор Галич.

– Я знайомий з багатьма патріотично налаштованими донбасівцями, бо часто там буваю, – каже Віктор Анатолійович, – і вони стверджують, що більшість їхніх мерів і чиновників нижчих рангів, і ті, що залишилися з часів Януковича, й призначені не так давно, – приховані, а то й неприховані сепаратисти. А Олександр Клименко, заступник голови Донецької ОДА генерала Кіхтенка, проживає в окупованому  Донецьку і щодня їздить на роботу й з роботу в Краматорськ, де зараз знаходиться ОДА, через блок-пости ДНР…

Додам, що не краща ситуація і в «українських» областях України. Кільсотисячним передплатним накладом виходить «Рабочая газета» – орган Компартії України, в якій зміст статей  мало чим відрізняється від статей газети «Новороссия», що видається в Донецьку. Є сайти, які дозволяють у коментарях лити бруд на Україну, все українське, злорадіють загибелі від зброї терористів наших бійців-патріотів. Зокрема, й сайт «Полтавщина», власником якого є Борис Лозовський, котрий одночасно отримує від держави України гарну зарплатню на посаді головного продюсера Полтавської обласної державної ТРК «Лтава».

Людмила Кучеренко,

президент Полтавського обласного медіа-клубу

More in Війна, Влада, Суспільство, Статті
Негайно підписати Закон про заборону російської телепропаганди!

Перша попереджувальна акція відбудеться в понеділок, 2 березня, о 10.30, перед засіданням Погоджувальної Ради.

Close