Останні новини

Володимир Улещенко: Стан української науки у дзеркалі одного конфлікту

Гарячий конфлікт нещодавно розгорівся в одному з великих українських науково-дослідних інститутів: Інституті ядерних досліджень Національної академії наук України. В кінці грудня 2014 року директор інституту видав наказ про ліквідацію одного з наукових відділів інституту – відділу фізики важких іонів. Співробітники ВФВІ категорично не погодились з такими діями дирекції і написали лист в Президію НАН України, на підставі якого відділенням ядерної фізики і енергетики НАНУ, до якого відноситься ІЯД, було створено комісію для вивчення даного питання. Комісія ще й досі не закінчила своєї роботи. Але безвідносно до висновків комісії, дуже промовистою є позиція і аргументація дирекції інституту, як представника менеджменту української науки.

Згідно наказу директора, відділ фізики важких іонів розформовується «як такий, що не має та не відновив протягом 15 років втрачену власну експериментальну базу в інституті для проведення досліджень з пучками важких іонів і не підготував спеціалістів необхідної кваліфікації для роботи на експериментальній установці». В цьому реченні є все: і відверта неправда, і невідомо з яких міркувань притягнутий часовий проміжок (зовсім як у відомій фразі про бузину і дядька), і обставини, які взагалі не можуть бути підставою для претензій до наукового підрозділу, і тільки виразно характеризують низьку кваліфікацію дирекції ІЯД, нерозуміння нею сучасної методології досліджень в експериментальній ядерній фізиц.

Почнемо з кваліфікації: з 12 співробітників відділу 10 мають наукові ступені (2 доктори і 8 кандидатів наук). Як виявилось під час обговорення на вченій раді, все це твердження базується на одному-єдиному реченні службової записки завідувача ВФВІ до директора, в якій він пояснює призупинення робіт з відновлення експериментальної установки тим, що керівник цих робіт в лікарні, а решта співробітників «не мають жодного досвіду із створення установок». Вирвавши це речення з контексту, представники дирекції роздувають його до рівня «він же сам написав, що вони нічого не вміють!». Хоча очевидно, що «не мають досвіду із створення установок» і «нічого не вміють» – це далеко не одне й те ж. Ознакою цивілізацї є поділ праці, і дуже часто є так, що установки створюють одні люди, а експерименти на них проводять інші. А тому висновок дирекції про кваліфікацію співробітників відділу є брехнею і пересмикуванням.

Для аналізу решти претензій до ВФВІ необхідно навести трошки історії. Однією з базових експериментальних установок, які дають підстави для існування ІЯД як наукової установи, є ізохронний циклотрон У-240. Це велика машина, для якої побудовано окремий корпус, в якому є шість спеціальних «боксів» – спеціальних експериментальних приміщень, що дозволяють проводити експерименти на пучках прискорених частинок. За часів Радянського Союзу, коли виділялось щедре фінансування, у кожному з цих боксів велись якісь роботи. Відділ фізики важких іонів (створений у 1989 році) проводив свої дослідження у боксі №5 на установці під назвою АСТРА. Потім були лихі 90-ті, істотне зменшення фінансування і загальний розвал. Розвал такий, що коли над експериментальними боксами почав протікати дах, то його не ремонтували роками. Це призвело до того, що деякі експериментальні установки, в тому числі АСТРА, були, по суті, знищені. На сьогодні на У-240 є тільки одна робоча експериментальна установка в боксі №2. У 2006 році співробітники ВФВІ з власної ініціативи почали відновлення установки АСТРА. Варто відзначити, що відновлення установки на У-240 не було вкрай необхідним для проведення досліджень: з початку 2000-х років відділ, співробітничаючи з науковцями з інших країн, почав проводити експерименти на циклотроні С-200Р Варшавського університету. Але київські науковці проявляли ініціативу, щиро бажаючи підвищення наукового потенціалу України і збереження У-240 як унікальної експериментальної установки. Роботи ці велися паралельно до досліджень на варшавському циклотроні, і виходили за межі програми досліджень відділу, на які виділялось фінансування відповідно до бюджетних тем ВФВІ. На жаль цей процес не був підкріплений практично жодним ресурсом крім ентузіазму співробітників ВФВІ. До самої осені 2013 року не відчувалось уваги дирекції до робіт в боксі №5.

А от восени 2013 року все змінилося. Дирекція почала форсувати закінчення робіт з відновлення установки АСТРА. Причому весь механізм форсування полягав тільки в тиску на співробітників ВФВІ. Якоїсь істотної фінансової, технічної чи кадрової допомоги співробітникам відділу надано не було. Просто складались плани, писались акти про їх невиконання і виносились догани. Така, м’яко кажучи дивна поведінка, дирекції не має на перший погляд логічного пояснення, хоча пригледівшись ближче, можна побачити багато ознак того, що це просто особисте переслідування керівника відділу професора Рудчика А.Т.

Але повернімося до аргументів, наведених на користь розформування ВФВІ. Абсолютно незрозуміло яким боком туди вписана цифра в 15 років як термін відновлення експериментальної установки, коли роботи з її відновлення ведуться не більше десяти. Мабуть вписали, бо треба було щось вписати. Крім того в наказі некваліфіковано подається об’єкт досліджень: тематика відділу не передбачає експериментів «з пучками» іонів. Відділ досліджує взаємодію іонів з атомними ядрами мішені, а доведення пучка до мішені – справа екіпажу циклотрону.

Та найбільш красномовним аргументом для ліквідації відділу є посилання на відсутність у нього власної експериментальної бази. Ключове слово – власної. Бо відділ дослідження проводить, а отже експериментальна база в нього є. Просто вона не є його власною, а на ній працюють також інші науковці. Тут варто пояснити певні термінологічні відмінності. В ядерній фізиці «установкою» називають або сам прискорювач частинок, або камеру, в яку можна помістити мішень і детектори, відкачати з неї повітря і направити на мішень прискорені частинки. До установки також відносять всю інфраструктуру, необхідну для цього: іонопроводи, вакуумні насоси, силові електричні кабелі, арматуру для подачі води для охолодження, вентиляцію і т.д. Це те, що є  стаціонарним, і не міняється при проведенні різних експериментів. А от мішені, детектори, електроніка, техніка для перетворення, накопичення і обробки інформації міняються від експерименту до експерименту, повністю або частково. І називається це все «експериментальною методикою».

Так от, в сучасному світі кожна експериментальна група формує свою методику; сама або, частіше, у співробітництві з іншими науковцями. Натомість зовсім не прийнято мати власну установку, бо це занадто дорого і неефективно. Наприклад в такій країні як Велика Британія, де працює біля десятка, наукових груп з ядерної фізики, за останні пару десятків років позакривали всі більші прискорювачі, на яких проводились дослідження, залишивши тільки кілька дрібніших для навчання і тестування апаратури. Для проведення досліджень британські групи їздять до великих міжнародних центрів, де дуже часто працюють у співробітництві з науковцями з інших країн. Експеримент ретельно планується і готується вдома, потім на час проведення експерименту на установку монтується власна методика, проводяться вимірювання, методика демонтується і вчені знову роз’їжджаються по домам обробляти результати.

Власне в такому ключі працює відділ фізики важких іонів. Експерименти проводяться на варшавському циклотроні у співробітництві з науковцями з інших установ з різних країн. При цьому варто відмітити, що саме ВФВІ відіграє провідну роль у цьому співробітництві, і в наукових статтях, в яких публікуються результати досліджень, Інститут ядерних досліджень НАН України майже завжди є першим в списку афілійованих установ. Тому вимоги з боку дирекції до відділу якнайшвидше відновлювати установку, навіть коштом призупинення інших досліджень є архаїчними,. Ліквідація відділу на підставі того, що у відділу немає власної установки, є абсурдною і яскраво ілюструє некомпетентність дирекції ІЯД.

Іншою, дуже важливою стороною справи, є те, що циклотрон У-240 – це справді унікальна установка і її дуже бажано зберегти, якщо ми не хочемо скотитися до рівня бананових республік. Часто країни, особливо розвинені, йдуть на істотні витрати для того щоб мати в себе сучасні високотехнологічні наукові установки. Наприклад Японія бере на себе половину витрат зі спорудження лінійного прискорювача (це величезний дорогущий міжнародний проект, який, як передбачається, замінить великий адронний колайдер на передньому фронті фізики високих енергій), якщо він буде збудований на її території. Робота такого великого сучасного наукового центру неминуче підвищує загальний рівень країни, створює сприятливу атмосферу для розвитку знань і технологій. Правда тільки тоді, коли центр працює. І У-240 теж для збереження сенсу свого існування мусить працювати, і працювати ефективно. Для цього потрібно, щоб на ньому були робочі установки і проводились наукові дослідження.

А тут уже виникають інші питання до дирекції Інституту ядерних досліджень: що дирекція зробила для того щоб У-240 працював ефективно? Яку ініціативу проявила для того, щоб запрацювали установки в усіх шести експериментальних боксах (ну, крім того, що тиснула на відділ фізики важких іонів)? Які нові наукові програми передбачається розвивати на У-240? Кого з науковців з інших установ запросили для проведення досліджень? Де це хоча б обговорювалось? Які наради, воркшопи були проведені? В кінці кінців, чому знов протікає дах?

У підсумку можна сказати, що дзеркало даного конфлікту відображає нам безрадісну картину катастрофічного рівня менеджменту української науки, принаймні деяких наших наукових установ. З такою якістю управління українська наука має дуже сумні перспективи.

Володимир Улещенко, Інститут ядерних досліджень, ІЦ “Майдан Моніторинг”

Фото

Serhij Srkal liked this post
More in Освіта і наука, Смерть совку!, Статті
В Тернополі відбувся Міжнародний Молодіжний Освітній Форум

...

Close