Останні новини

Вибіркова глухота комітету з екології веде до руйнування природно-заповідного фонду

В останні часи у нас склалася цікава ситуація: суспільство потребує змін, європейські партнери потребують реформ, а влада, по великому рахунку, не знає, що для цього треба робити. І тому звертається до всіх більш-менш здатних такі зміни запропонувати – пишіть, а ми їх просуватимемо! І якщо два роки тому через клановість влади вносити до законодавства зміни було практично неможливо, зараз ми впадаємо до іншої крайності – до законодавства надходять зміни хто знає які, без їх експертної оцінки – тільки завдяки енергійності автора або “проштовхувача”. Яскравий приклад такої практики нам дають події, які зараз відбуваються в царині природно-заповідного фонду.

18 листопаду 2013 року в Комітеті з екології Верховної Ради відбулися слухання “Природно-заповідний фонд: проблеми та шляхи їх вирішення”. Попри програми слухань більшість виступів на них були присвячені критиці т.зв. концепції “абсолютної заповідності”.

Виступ на слуханнях 18.11.13 директора Інституту зоології НАН України Ігоря Акімова

Згідно цієї концепції найоптимальніше природа зберігається при повному невтручанні в її процеси людини. Ця, безумовно, слушна ідея має одне суттєве обмеження: так зберігатися може тільки стабільна, здатна до саморегуляції, екосистема.
Будь-яка екосистема є складним комплексом взаємовідносин певних видів із неживою природою та між собою: хтось (чи щось) для когось є поживою, щось – укриттям або матеріалом для сховища, одні види не можуть існувати без інших, треті є паразитами четвертих, і так далі. В екосистемі, яка саморегулюється, з плином часу взаємозв’язки суттєво не змінюються. Але якщо якийсь компонент екосистеми починає мінятися, це може потягнути суттєві зміни інших взаємозв’язків. Одні види при цьому отримають переваги над іншими, відносна чисельність і склад видів зміняться – і глибоких змін зазнає екосистема в цілому.
Тож, стабільні взаємозв’язки в екосистемі зберігаються, якщо види, які входять до неї, кількісно стабільні. А змінити свою чисельність вид може як через зовнішні причини (наприклад, лісовий вид може постраждати від вирубки або урагану), так і через внутрішні – перш за все, через виродження. Щоб виродження не відбувалося, і популяція могла існувати необмежений час, вона чисельно має бути здатна до відтворення. Кожна популяція потребує для себе певної території – тож, і мінімальна повноцінна популяція потребує певної площі. Зверніть увагу: популяції гадюк потрібна більша площа, ніж популяції мишей, популяції змієїдів – більша площа, ніж популяції гадюк, а, припустимо, популяції беркутів – ще більша територія. І тому саморегулюватись зможуть лише екосистеми, площа яких достатня для відновлення усіх їх важливих популяцій.
Якщо площа абсолютно заповідної ділянки буде менша за такий мінімум (а у кожної з екосистем – у лісів, боліт, степів – він свій), вона буде змінюватись, фактично – деградувати.

Російський Великий Арктичний заповідник – найбільший природний резерват Євразії.

Російський Великий Арктичний заповідник – найбільший природний резерват Євразії.

Концепція абсолютної заповідності була розроблена у ХІХ – ХХ сторіччях російськими вченими, і добре зарекомендувала себе на великих природоохоронних територіях. Зараз же Київський еколого-культурний центр на чолі з його директором В. Борейком з сибірських просторів намагається цей підхід механістично перенести на українські залишки дикої природи. Механістично – тому що, якщо розробники цієї концепції ставили своєю метою у такий спосіб зберігати еталони певних екосистем, то в інтерпретації КЕКЦу під “абсолютною заповідністю” повинні знаходитися будь-які ділянки – незважаючи на свою площу і природний стан, і, як наслідок – на те, у що вони при цьому перетворюватимуться – для “захисту права дикої природи на свободу і існування” (цитата з сайту КЕКЦу). Первісно науковий підхід був заміщений етично-філософським, що, у підсумку, кардинально змінило і саму концепцію.
Ставлення більшості фахівців до цієї ідеї полягає в тому, що це все добре – якщо наявні достатні природні площі. Якщо таких площ недостатньо (як це повсюдно відбувається в Україні) – для підтримання тієї екосистеми, яку ми збираємося зберегти, ми вимушені проводити певні відновлювальні заходи, які б урівноважували негативні процеси в ній, фактично – втручатися в природні процеси.
Про це на слуханнях й шлося.

Виступ на слуханнях 18.11.13 завідувача відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки НАН України Якова Дідуха

На жаль, в резолюції слухань ця позиція науковців та працівників заповідних установ не була відображена. Зате в ній з’явилися тези, які витікали з “абсолютної заповідності”, і які на слуханнях не обговорювались, а підіймалися тільки у виступі В. Борейка. Наприклад, “Привести у відповідність до Закону “Про природно-заповідний фонд України” Положення про Дунайський біосферний заповідник та Проект організації території Дунайського біосферного заповідника”. В цьому заповіднику зберігаються плавні, де мешкає низка рідкісних видів, і які сформувалися, в тому числі, й завдяки впливу рибальства місцевих мешканців. Так ось Борейко вимагав рибальство – фактор, завдяки якому Дунайський заповідник, фактично, й став оселищем рідкісних видів – викоренити!

Виступ на слуханнях 18.11.13 директора Київського еколого-культурного центру Володимира Борейка

КЕКЦ та громадська еколого-правова організація “ЕкоПраво-Київ” звернулися з цією ідеєю до Окружного адміністративного суду м. Києва, і колегія у складі трьох суддів з кінця жовтня 2014 року по кінець січня 2015 року розглядала його на низці засідань. Відповідачем було Мінприроди України, в якості третіх осіб було залучено представників адміністрації заповідника, Національного комітету України з програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, екологів-експертів НАН України.

Суд прийшов до висновку, що традиційне рибальство на території заповідної зони Дунайського заповідника не протирічить його цільовому призначенню і як середовищеутворючий фактор в умовах активного дельтоутворення на Дунаї відповідає вимогам Закону “Про природно-заповідний фонд України”. Судом було також взято до уваги, що Дунайський заповідник, як складова частина Світової мережі біосферних заповідників, діє на принципах Севільської стратегії та інших міжнародних програм і договорів, яким передбачена важливість збереження на заповідних територіях традиційних форм життя, забезпечення стійких доходів місцевих громад в результаті раціонального природокористування як необхідного підґрунтя для формування партнерських відносин між заповідними територіями і місцевими жителями в інтересах охорони біорізноманіття та сталого розвитку. Своєю постановою від 20 січня 2015 року суд в задоволенні позовних вимог КЕКЦ та “ЕкоПрава-Київ” відмовив в повному обсязі.

Але для втілення своєї ідеї у 2014 році Борейко цим заповідником не обмежився. Крім рибальства в ньому він намагався припинити випас великих копитних в заповідній зоні Асканії-Нова (теж біосферного заповідника). Ці тварини там випасаються з часів його заснування – вже близько 100 років, і завдяки своїй цінності внесені до реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання України) – на захист Асканії виступило 126 представників екологічної та наукової громадськості. Майже одночасно з цією кампанією він розгорнув кампанію проти сінокосіння в степових заповідних зонах – яка також була розкритикована фахівцями, бо степ як природна екосистема формувався від впливом диких копитних – сайгаків, тарпанів й інш. – зараз в нас їх нема, і сінокосіння є більш-менш адекватною заміною цьому компоненту степової екосистеми (до того часу, поки ми не зможемо вернути до наших степів, наприклад, тих же сайгаків).

Однак те, що зрозуміло фахівцям, на жаль, не розуміють наші депутати – адже вони-то ніяк не експерти в заповідній справі, і тому усіх наслідків втілення зовні привабливої “абсолютної заповідності” не бачать…
Так, 27 листопада минулого року народними депутатами М. Томенком і А. Тягнибоком був зареєстрований проект Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо охорони тваринного світу). В ньому все нібито і добре: на час масового розмноження тварин вводиться “сезон тиші”, забороняється використання “зброї масового ураження” тварин – фосфіду цинку, забороняється добувати тварин електрогоном, петлями, самоловами і самострілами, – за одним виключенням – нововведенням (так і хочеться додати – “замаскованим”) стосовно природних заповідників. В 15 статті Закону “Про природно-заповідний фонд України” до їх завдання пропонується додати “підтримку природних спонтанних процесів і явищ”, щоб загалом воно виглядало таким чином: “природні заповідники … створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, підтримка природних спонтанних процесів і явищ, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки”.

На перший погляд, нібито все так і має бути: де, як не в природному заповіднику повинні відбуватися “спонтанні природні процеси і явища” – без втручання в них людини? Добре, якщо б воно дійсно так було… За законом статус і режим природного заповідника у нас поширюється й на заповідні зони біосферних заповідників. Отже, якщо ця норма буде введена, у Борейка будуть всі підстави сподіватися на успіх в своїх кампаніях проти випасу копитних в Асканії-Нова і проти рибальства в Дунайському заповіднику. Адже ані випас, ані рибалка ніяк не є “спонтанними природними процесами” і тому стануть поза законом…
Так само можна буде і по всіх степових заповідниках забороняти сінокосіння – хай заростають чагарниками…
А що робити, наприклад, з загиблими молодими штучними насадженнями в Поліському заповіднику, які після пожежі загинули але не догоріли, і зараз так і стоять – сухостоєм. Чекати, коли вони в одне з літ догорять? А з ними – і оточуючі ліси? Це буде “спонтанне природне явище”? А якщо його спричинить людина? Ліс неправильно згорить? Але тоді цю неправильність вже не виправиш…
А що робити в Дніпровсько-Орільському заповіднику з посадками інтродукованої зі сходу США білої акації? Розвиток насаджень чужорідного дерева прирівнюється до природних процесів чи ні?

І це лише деякі приклади.
Зараз дотримання в заповідних зонах певних режимів здійснюється на підставі висновків їх науково-технічних рад – в залежності від стану природних комплексів у кожному з них. Де екосистеми саморегулюються (наприклад, на болотах або в старих дібровах), заповідна установа в їх “спонтанні природні процеси” не втручається, де саморегуляція неможлива (як в наведених вище прикладах) – мають здійснюватися відповідні ситуації регуляторні заходи. Причісування ж всіх заповідних зон під одну гребінку, як планується даним законопроектом, приведе до деградації в них екосистем, які до саморегуляції не здатні.
Цим законопроектом з наступної, 16 статті, планується вилучити фрагмент, яким “для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів” допускається “здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об’єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи”.
Перше питання, яке виникає у зв’язку з такою законодавчою зміною – незрозуміло, чи то автори законопроекту вважають, що “протипожежні заходи і виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень” і “проведення екологічної освітньо-виховної роботи” не мають ніякого відношення до “збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт”, чи то вважають, що “збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт” в заповіднику не потрібні.

Інакше, як захищати заповідник від пожарів? “Спонтанні” пожари в природі були завжди. Але від кого зараз частіше виникають пожежі – від блискавки чи людини? І якщо заповідник згорить від “неприродної” людини – що тоді робити? Вважати, що він не згорів? І навіть якщо він згорить від блискавки – чи не надто велика це ціна за “захист права дикої природи на свободу і існування”?
Якщо автори законопроекту вважають, що наукова установа (а наші природні заповідники всі є ними) повинна вести наукові дослідження – як вона їх має вести, якщо “роботи, передбачені планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень” для неї будуть заборонені?
Заповідних територій, у яких не було б тих чи інших конфліктів із місцевих мешканцями, не існує. Припиняє їх служба державної охорони, а попереджають еколого-освітні відділи. Якщо в заповіднику буде заборонене “проведення екологічної освітньо-виховної роботи”, як він зможе доводити місцевим мешканцям свою значущість, необхідність?
Отже, в сухому залишку: прийняття цього законопроекту призведе до часткової деградації природних комплексів заповідних зон, збільшить в них вірогідність пожеж, припинить наукові дослідження та погіршить відносини із місцевими мешканцями. Все для “захисту права дикої природи на свободу і існування”! Але крім насичення таких амбіцій, кому ще це потрібно?
На сьогодні ми маємо мораторій на екологічні перевірки, скорочення фінансування заповідних установ і можливе скорочення служб їх охорони, прийняття цього законопроекту стане черговим цвяхом в нашу заповідну справу. А його вже подають на друге читання.

На останніх слуханнях “Аналіз стану природно-заповідного фонду України” “абсолютна заповідність” знов так чи інакше критикувалася – але, судячи з цього законопроекту, нардепи знов дослухалися тільки Борейка.
Якщо наші депутати прагнуть дійсно покращити стан справ в заповідній справі, вони мають дослухАтися до широкого кола фахівців, не тільки до прибічників “абсолютної заповідності”. Бо останні за зроблене точно ніяк не відповідатимуть.
*
____________________

КОНТАКТ:
Шапаренко Сергій: тел. (066) 387-46-81, pe4enegy@gmail.com

Підготовлено ЕкГ “Печеніги”, при використанні матеріалів бюлетеня прохання посилатися на джерело.

More in Влада, Верховна Рада, Довкілля
Ремонтну базу для танків в Олександрії пограбовано і знищено

Заступник керівника підприємства продемонстрував журналістам стан, в якому нині кунги знаходяться на підприємстві – практично всі вони спустошені, обладнання на...

Close