Останні новини

Ali Tatar-zade: Сталіністи – це не міф, а соціально-класова реальність

Спілкувався з однією родиною, яка приїхала колись в Крим з глибин необ’ятної Азіопи.

Там, де жив їх род, були тайга з болотом. Здавалося б, живи собі радій, але спомини про той період – це спомини про невимовні страждання, якими діди й прадіди добували собі насущне м’ясо в багатої природи.

Життя змінилось одного чудового дня, коли в тій забутій богом і чортами лісовій країні завезли зеків. Дуже багато зеків. Цілий рік місцевим мешканцям була робота – допомагати взводити паркани, рити остроги, обносити дротом майбутню зону. Зеки виконували найбруднішу роботу, а місцеві – більш почесну.

А потім усіх від мала до велика набрали в адміністрацію, яка обслуговує растучий лагєрь. Мужикі – вертухаями, помічниками вертухаїв, водіями. Жінки – машинистками, продавщицями, поварихами.

Навколо зони зрастали цілі міста – вони складались з персоналу зони, членів їх родин, а також зеків на умовно-звільнених поселеннях. Теріторію віднесли до якогось типу, де за все платили длінним рублєм, за важкі умови. Всім крім зеків, звичайно.

Зеки робили усю важку роботу, а продукти їхнього каторжного труду приписувались створеному совгоспу. Совгосп був мільйонером, у ньому практично не було совгоспників. Вирастали все нові дома, нові школи, магазини – для охорони, для прокурорів, для вчителів, для комісій, і всі, всі були пристроєні.

Після 1950-х почався занепад. Старих зеків вивозили, а нових не присилали! Хто сказав, що правління Сталіна було жахом? Для ціх то були золоті двадцять років. Безкоштовний труд тисяч і тисяч людей, над якими ти – цар і бог. Велика зарплатня, регулярні премії та поощрєнія, почесні звання. Все це поламав, але не доламав, клятий Хрущов.

Зона все зменшувалась весь радянський час. Час від часу в СРСР починали закручувати гайки, і ветерани-вертухаї з надією потирали руки – коли пригонять нові тисячі безкоштовних робітників, рабів. Вони стали ідейними рабовласниками. Але манна небесна більше не падала. Пробували жити власними руками, але після кайфу – бити, карати і отримувати бабки – ані рибальство, ані мислив’я, ані обробка землі не доставляли ніякого кайфу.

Зараз вони з жахом дізнаються, що їхні колишні міста і містечка поросли лісом. Улюблений майдан-плац посеред города-лагєря, на якому було так здорово жити, кохати, дивитись в майбутнє – заріс соснами, там бігають дикі звірі, співають птахи. Довели страну!

І вони цілком ідейно живуть сподіванням, що все це коли-небудь повернеться. Для них Сталін – справді бог, а той бог якому вони зараз моляться – тільки його заступник. Вони чекають, коли ж, коли ж вже знову.

Джерело: ФБ Ali Tatar-zade

Фото

More in Записки, Наша історія, Смерть совку!
demotivators.org.ua-338778-3
У ставленні до радянщини компроміс неможливий

...радянщина має бути поза межами нормальності без всяких застережень або регіональних особливостей. Українська держава може бути як завгодно гнучкою, але...

Close