Останні новини

Як відродити наше минуле і створити майбутнє без політичних нашарувань

12 громадських організацій нашого міста, що входять до Громадської спілки «Незалежна громадська рада м. Олександрія», звернулися до міської влади з вимогою створення ініціативної групи або комісії при Олександрійській міській раді задля реалізації Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».

За пропозицією ГС «Незалежна громадська рада м. Олександрії» пропонується перейменувати або відродити історичні назви 68 вулиць, площ, бульварів, провулків нашого міста.

Громадські організації також запропонували нові назви мікрорайонів міста, що підлягають перейменуванню за законом.

За підрахунками громадських активістів, з історичних назв об’єктів топоніміки міста не залишилось жодної.

У відповідному зверненні говориться: «Закликаємо провести відновлення історичних назв площ, бульварів, вулиць і провулків міста, а також перейменування цих топонімів у відповідності із вимогами законодавства та людської моралі, історичної правди. Нам потрібно повернути історичну правду на вулиці нашого міста».

Заяву з орієнтовним переліком відновлення історичних назв та перелік назв, які варто перейменувати, активісти вже передали до Олександрійської міської ради.

Центральний проспект Олександрії пропонується перейменувати на проспект Соборності (нині – проспект Леніна), оскільки раніше ця вулиця сполучала дві площі міста, де розміщувались православні храми – Успенський собор та Покровська церква. Згадані площі пропонується перейменувати на Соборну та Покровську, відповідно. Також серед запропонованих перейменувань – відновлення історичних назв вулиць: Миколаївська замість Пролетарської, Ярмаркова – замість Семашка, Бульварна – замість Свердлова, Поштова – замість Першотравневої.

Пропонується також змінити і назви мікрорайонів міста, що містять у собі елементи пропаганди тоталітарного режиму: Ленінський мікрорайон замінити на Центральний, Першотравневий мікрорайон змінити на мікрорайон Старе місто, Кіровський мікрорайон на Покровський, Радянський мікрорайон – на Головківський, Куйбишевський мікрорайон – на Бойківський, Жовтневий мікрорайон – на Сторожівський.

Незатишна домівка

Уявіть, ви приходите додому і замість улюбленої чашки берете до рук «чашу кривавих спогадів», замість м’якого рушника – витираєте обличчя «прапором комунізму», а замість дивану – сідаєте на «ложе партійної консолідації». Чашка, рушник та диван, звісно, не змінили суті від того, що їх так називають, і використовувати їх за призначенням можна як і раніше. Нічого не зміниться матеріально, але наскільки незатишною стає домівка! Які страшні і неприємні образи виникають в уяві людини! Чи варто витрачати життя на створення і підтримку міфів про людей, які заплямували своє життя кривавими вбивствами чи керували країною, використовуючи універсальну ідею «червоного терору»? Чи варто підтримувати цей взагалі незрозумілий для нового покоління світ революціонерів, що не стільки дали поступ суспільству, як, наприклад, свого часу Велика французька революція, скільки вкинули власну країну у вир кривавих воєн, жорстокості та громадянського протистояння?

Верховна Рада України дала відповідь на це питання ухвалюючи Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».

Автор рядків ставив це питання публічно, як, до речі, і інші краєзнавці, ще у 2011 році, коли спробував узагальнити топонімічний ландшафт міста, тобто визначити, в честь кого названі площі, проспекти, вулиці, бульвари, провулки нашого міста. Результат аналізу катастрофічний з точки зору відродження духовності і історії: як мінімум третину назв треба або змінювати, або повертати топонімам (власним назвам) первинні, історичні найменування.

Серед обласних центрів Кіровоград та Дніпропетровськ також змінять свої назви, так само як доведеться змінити і назви відповідних областей. Змін стосуватиметься і чимало назв сіл Олександрійського району: Володимиро-Ульянівки, Леніна Другого, Леніна Першого, Першотравневого, Пролетарського.

Кількість продубльованих сотні разів однакових ідеологічних назв як в Олександрії, як в Олександрійському районі, як у Кіровоградщині, як у всій Україні, до цих пір є величезною.

Спробуємо без образ, емоцій та ідеологізем поговорити про те, як відродити історичні назви вулиць та як найменувати вулиці новими назвами, що не матимуть відтінку заангажованості та посткомуністично-радянського синдрому, в гіршому розумінні цього терміну.

Знищена пам’ять

Чим керувались наші попередники, які називали вулиці іменами партійних діячів, які або не були жодного разу в нашому місті, або мають дуже відносні історичні зв’язки з минулим? Імовірно діяла своєрідна рознарядка, план, відповідно до якого треба було позбавити місто більшості історичних назв та власне перетворити місцеві вулиці та площі на елемент партійно-комуністичної пропаганди. Скажімо чесно, це вдалось на славу.

В Олександрії не залишилось жодної історичної назви старого міста, назви, пов’язаної з історією Усиківки–Бечеї–Олександрії. А варто нагадати: Олександрія – місто з багатовіковою історією, своєрідним історичним минулим, в якому є вкраплення історичних доль різних народів, націй, особистостей. Чи відображено це у назвах вулиць і площ нинішнього нашого міста? На жаль, жодним чином.

Уявіть, з 223 назв вулиць не збереглось жодної історичної назви топонімічного об’єкту! Знищено пам’ять про все: від земства до соборів.

Чим заважала радянській владі, наприклад, назва вулиці Поштової? Невже було вкрай необхідно з історичної назви перетворювати її в пропагандистський термін – Першотравнева? Зрозуміло, що залишити назву Соборна вулиця та Соборна площа влада більшовиків не могла, бо церква оголошувалась «опіумом для народу». Проте чим завинила вулиця Бульварна, яку перетворили на Свердлова, до цих пір не зрозуміло.

Ідеологічні нашарування створювались, скоріше всього, безапеляційно і з огляду тільки на чергові роковини тієї чи іншої дати, на вшанування вождів радянської влади, які насправді були далекими вже у 20 роках минулого століття від щоденних турбот звичайних робітників, селян чи інтелігенції.

Курс у комунізм

За назвами вулиць міста Олександрії можна сміливо вивчати історію РСДРПб-КПРС-КПУ та всього комуністичного руху, проте жодним чином не дізнаєтесь про особливості місцевої історії.

У нас до цих пір є вулиця всенародного старости Калініна, наркома Семашка, згадуваного «сірого кардинала» центрального комітету Свердлова, полум’яного петроградського агітатора РКПб Володарського, засновника Донецько-Криворізької радянської республіки товариша Артема (Сергєєва), керівника «ЧеКа», надзвичайного репресивного органу влади, який приймав рішення про розстріли без суду і слідства, Фелікса Дзержинського.

Звісно, у нас відображені в назвах вулиць майже всі основні діячі комуністичного руху за межами Росії – від батьків-засновників комуністичної ідеології Енгельса і Карла Маркса до німецького комуніста Карла Лібкнехта, феміністки-комуністки Клари Цеткін, одного з лідерів Комінтерну, президента Німецької демократичної республіки (під керівництвом комуністичної партії) Вільгельма Піка, лідера німецьких комуністів Тельмана, італійських анархістів Сакко і Ванцетті, генерального секретаря Італійської комуністичної партії Тольятті, лідера болгарських комуністів Димитрова та комуністичного пропагандиста Анрі Барбюса.

Червоно-ювілейні

Цілий перелік вулиць в Олександрії названо на честь ювілеїв, пов’язаних з діяльністю комуністичного руху, а також народжених ідеологічними апелятивами (загальними назвами). Ось характерні назви вулиць: Першотравнева, Червоноармійська, Колгоспна, Комінтерну, Ленінського Комсомолу, Піонерська, Радянська, Трудових Резервів, Червона, Червоногвардійська, Червоного Козацтва, Червонозоряна, Червоностудентська, Червонофлотська. Якщо продовжувати цей синонімічний ряд, то можна дійти до геть абсурдних визначень і називати будь-які речі через слово «червоно -». Проте складно заперечити в цьому випадку про повну відсутність логіки в створенні таких новітніх апелятивів.

Ювілейність в переліку назв дійшла до повного абсурду, адже в Олександрії назвали чимало вулиць на честь ювілеїв Великої Жовтневої революції, чи, якщо хочете – Жовтневого Петроградського більшовистського перевороту. Ось перелік цих «оригінальних» топонімічних назв вулиць: 20 років Жовтня, 40 років Жовтня, 50 років Жовтня, 70 років Жовтня.

Краплина відмінності – на честь 60-річного ювілею Радянського союзу назвали цілий бульвар, про існування якого в нашому місті навіть і не знає чимало олександрійців: бульвар 60 років СРСР.

Чекісти та інші

Окремо варто згадати чимало назв вулиць, немов спеціально названих на честь найжорстокішого органу радянської влади, органу диктатури пролетаріату, девіз якого звучить як «караючий меч революції», Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем (ЧеКа). Ці вулиці взагалі паплюжать історичну пам’ять про загиблих під час голодоморів, політичних репресій та від «сильної руки» радянської влади. До таких назв слід віднести вулицю Чекістів (зміст зрозумілий сам по собі), вулицю в честь голови «ЧеКа» Дзержинського та вулицю на честь його наступника, організатора спецтюрем і ідеолога замовних політичних процесів – Менжинського. А також вулицю імені Петровського, що закарбувала в собі ім’я ще одного революціонера, партійного функціонера РСДРПб, який також був ініціатором створення репресивного органу революції – «ЧеКа».

Є і вулиці, названі в честь персоналій, які рішенням українського суду визнані винними в організації голодоморів, політичних репресій в Україні. Вулиця Постишева, наприклад, носить до цих пір ім’я більшовика, який визнаний у 2010 році апеляційним судом міста Києва винним в організації Голодомору в Україні. Аналогічне рішення і щодо іншого діяча радянської влади – Косіора, який теж визнаний судом винним в організації штучного голодомору 1932–1933 років в Україні, розгортанні антиукраїнського терору, фабрикуванні численних політичних процесів та масовому винищенні національної інтелігенції. Ім’ям останнього «лідера» теж названо один з провулків нашого міста.

Церквоборці, вбивці і розстрільники

Воровський, прізвищем якого названо один з провулків міста, був членом ЦК РСДРП в Стокгольмі, а після встановлення більшовицької влади – політичним представником в Скандинавії. У 1919 році він став одним з ініціаторів боротьби проти православної церкви, займав політичні цензорські та керівні посади.

Ще одного «героя» увічнила місцева партійна номенклатура у назві провулка Затонського. Саме цей «діяч» погодився стати прикриттям для агресії Радянської Росії проти України після Жовтневого перевороту. Саме він цілком справедливо свого часу висловився: «Поки ще серед українців розколу немає і не передбачається, а тому доводиться вести війну з українським народом, бо більшовиків тільки невеличка жменька». Саме він брав особисто участь у масовому вбивстві матросів Кронштадту під час повстання колишньої червоної гвардії проти більшовицької влади у 1921 році. За це він навіть отримав нагороду.

Особисто підписував розстрільні списки і ще один діяч компартії – Куйбишев, ім’ям якого названо в Олександрії вулицю. Цей революціонер був одним з найвищих посадовців партійних органів влади, однак раптово помер. За різними версіями, імовірною причиною смерті стала його вимога проведення повторного розслідування загибелі ще одного відомого партійного діяча, соратника Сталіна – Кірова. Саме за це його, можливо, і отруїли.

Нові імена

…І це далеко не повний перелік майже всіх «найвидатніших» партійних постатей радянської влади, чиї імена відтворені у назвах площ, бульварів, проспектів, вулиць і провулків Олександрії. Зазначимо – майже 99% з цих діячів не мали і не мають жодного відношення до історії міста Олександрії та їх імена дотепер на топонімічних вказівниках з суто ідеологічних мотивів.

Інше питання, в честь кого можна було б перейменувати ці провулки і вулиці. Але тут, на мій погляд, далеко ходити за прикладами не треба. В історії міста Олександрії чимало цікавих, неполітичних, видатних особистостей, чиїм ім’ям цілком можна було б урізноманітнити раніше на 100% ідеологізовану топоніміку міста. Наприклад, батько відомого славіста Дмитра Чижевського – Костянтин. Він – активний земський діяч демократичного спрямування, який не злякався взяти керування земством у найскладніший революційний час. Варто не забути і колишнього міського голову Олександрії Григорія Сокальського, за часів правління якого місто отримало нові корпуси земської лікарні, складні інженерні комунікації (фактично – цивілізацію, включно з водогоном). Можна згадати священика, краєзнавця, громадсько-політичного діяча Василя Никифорова. Варто увічнити пам’ять і наших нових героїв, які склали свої голови за Незалежність України – олександрійців, що загинули, виконуючи свій громадянський, військовий обов’язок у зоні проведення антитерористичної операції.

Можна було б згадати і про численних письменників та артистів, художників і музикантів, педагогів та краєзнавців. Історія дійсно багата на імена та події. Чого варта, наприклад, унікальна сторінка «золотої осені» козацької Гетьманщини, до якої має безпосереднє відношення Усиківка–Бечея–Олександрія. Варто не забути і про Нову Сербію, і про створення перших повітових установ, визнання Усиківки-Олександрії центром повіту, статусу міста.

Про все це можна було б згадати і увічнити пам’ять поколінь олександрійців, які дійсно прославили рідне місто своєю звитяжною працею на користь українського народу, а не грабували, вбивали, «керували» знищенням простих людей, незгодних з експлуататорською, кровожерливою політикою радянської влади.

Дванадцять громадських організацій міста Олександрії вже надали свої пропозиції щодо перейменування 68 назв площ, вулиць, провулків міста.

І ці імена треба віднайти, обговорити, кого саме і де краще було б увічнити з залученням не тільки праці краєзнавців, але й завдяки праці професійних дослідників, професіоналів, можливо із залученням експертів обласного центру, в разі потреби. Але робити це треба вже сьогодні. Історична пам’ять мусить бути відроджена.

Ціна питання

На останок питання, яке найбільше, мабуть, турбує громадян, які в принципі не проти перейменувань. Вони турбуються про те, скільки буде коштувати це у грошовому виразі. Слід зазначити, що крім вартості замінених табличок на фасадах та демонтажу радянської символіки на будинках, виконання закону практично нічого коштувати не буде. В Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» внесли зміну, відповідно до якої за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до установчих документів юридичних осіб, пов’язаних із прийняттям Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів…», реєстраційний збір не справляється. Це ж стосується і зміни місцезнаходження юридичної особи, місця проживання фізичної особи у зв’язку із зміною назви (перейменуванням) скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів.

Фактично, потреба змінити назву вулиці у юридичних документах виникатиме тільки тоді, коли будинок або квартиру треба буде продати, віддати у спадщину чи внести якісь додаткові зміни. Це буде відбуватись паралельно із зміною адреси на підставі рішення міської ради, яке, вірогідно, буде необхідне у якості додатка до матеріалів справи.

Врешті, це дрібниці, адже пам’ять про мільйони невинних жертв тоталітарних режимів, що діяли під різними вивісками та під різними гаслами, цього дійсно варта.

Віктор Голобородько

Джерело

Фото

More in Суспільство, Наша історія, Смерть совку!, Статті
Армия. Тема отдельная. Зарплата мобилизованных военнослужащих

сейчас получение зарплаты, точнее, сам его процесс, таков, что ослабляет лояльность солдата к государственному аппарату и вызывает негатив

Close