Останні новини

Оксана Середкіна: Як подолати пострадянську толерантність до негідників?

Суспільство складний механізм, життя якого базується на сукупності правил, за якими відбуваються наші соціальні взаємодії. Правила бувають писані та неписані, і іноді вони суперечать одні одним. Ми не завжди робимо те, що вимагає від нас закон, і кожен українець вміє йти коротшою дорогою.

Неформальні правила працюють через неформальні механізми (хто б міг подумати!). Тому конструктивні соціальні звичаї можуть працювати виключно через репутаційний механізм, який в нас геть зруйнований совком. А ті, звичаї, що працюють, є деструктивними, і підтримуються якщо не силою, то змовою, тобто, відведи очі, коли бачиш, як хтось робить щось неприйнятне для тебе — ніхто не робить зауваження в публічних місцях тим, хто псує життя іншим, ніхто не хоче підставляти свою дитину в школі, ніхто не лається з лікарями, щоб не погіршити своє становище. Це змова. Чиновник, даїшник, лікар, вчитель вимагають хабаря — це сила і використання ресурсу. Неформальні правила є вищі за закон, ми всі це підсвідомо розуміємо, але мало хто пускає цю просту думку до свідомості. Громадяни вимагають від Ради прийняти черговий закон, і мало замислюються про механізми виконання, але більшість наших законів мертвонароджені саме через суспільні практики.

Єдине, що підтримує позитивний і конструктивний зв’язок між людьми, це репутація. На репутації базується довіра, на довірі вибудовуються громадські горизонтальні стосунки.

“Цей лікар фаховий, ця людина порядна, цей вчитель добре вчить”. Але, репутаційний механізм хоч і росте, як трава, в деяких аспектах вимагає нашої свідомої роботи. Ясно, що про будь якого фахівця вам і так розкажуть друзі, і порадять лікаря, сантехніка або магазин. А от з порядністю в нас проблеми, роки негативної совкової селекції дали нам свої плоди. В СРСР людина покладалася на державу,  репутація просто була непотрібна, відділ кадрів все про тебе знає. До того ж радянські люди звикли гуртуватися проти держави, переховувати свої почуття, не виділятися, тому і не подавати руки негіднику могло бути з одного боку небезпечно, якщо він був начальством, з іншого не варто було створювати додатковий тиск до державного пресу, якщо він був рівним. От ми за звичкою і  соромимося карати негідників, ми не хочемо псувати стосунки. Ми будемо посміхатися брехуну, ми соромимося вчинити скандал і дати ляпаса мерзотнику, ми звикли засуджувати поза очі. Нещодавно я наказала припинити дідку, що розвів агітацію за Росію у черзі. Мене не підтримала жодна людина, але знайшлася дівчина, що вступилася за дідка з цікавим формулюванням — “Вас, женщина, не трогали”. Тобто, пасивність в нашому суспільстві це норма, активність — збочення. Не роби скандалу, сиди тихо. Але, якщо немає репутації, то на що ми маємо спиратися? Успішна стратегія повинна бути мстивою, не злостивою, не підлою, а саме мстивою. Негідники повинні бути покарані, і моральний осуд це дієвий суспільний механізм.

Ключове питання, як повернути репутаційні механізми? Люди вимагають їх від політиків, але не користуються самі в житті. Як подолати всеохоплюючий пофігізм до негідників? Як впровадити захист чесних і порядних, запустити механізм позитивної селекції? Сподіваюся, що паростки нового життя ми бачимо в нашому волонтерському русі, в наших горизонтальних зв’язках, що народжуються і вимагають захисту. А єдиний можливий захист, це саме репутація.

Оксана Середкіна, ІЦ “Майдан Моніторинг”

Илюстрація: Вася Ложкін

More in Суспільство, Смерть совку!, Статті, Школа критичного мислення
Bernard-Henri_Lévy-tau-1
Бернар-Анри Леви. Путин, Украина и исторический ревизионизм

Российские историки – наемники на службе политики, солдаты диктатуры нового типа... Сейчас мне как никогда очевидна истинность слов Джорджа Оруэлла,...

Close