Уночі з 4 на 5 травня 2015 року зі стіни гуманітарного корпусу Донецького національного університету зник меморіяльний барельєф Василя Стуса. Він свідчив, що поет навчався тут у 1954 – 1959 роках. Зображений він у повний зріст, із книжкою в руці. Праворуч вибито його знаменитий вірш «Як добре те, що смерти не боюсь я». Установити барельєф Донецька міська рада постановила ще 1994 року (коли нею керував Володимир Рибак). На його виготовлення 2001 року було виділено 78 тисяч гривень. Урочисто відкрили його у вересні 2001 року.
Ідея скульптурного зображення належить донецькому митцеві Леоніду Бріню. Співавтор – Віктор Піскун, який перевів виготовлену Брінем гіпсову копію в повному розмірі в бронзу вже після смерти скульптора. Архітектор – Олександр Проценко. Відкривали таблицю тодішній голова Донецької обласної державної адміністрації Віктор Янукович та заступник Донецького міського голови Олександр Лук’янченко. Присутні були родичі поета, громадськість. 2005 року таблицю доповнено написом, що Стусові присвоєно звання Героя України. У дні народження та загибелі Стуса тут проводилися мітинги, а квіти лежали майже постійно. Останнє велелюдне вшанування поета відбулося 28 листопада 2013 року. Тоді в університеті відбулася V Всеукраїнська науково-теоретична конференції «Художнє слово Василя Стуса в контексті української та світової літератури». У ті дні вже громили студентські демонстрації на Майдані Незалежности в Києві. Зрозуміло, що матеріяли цієї конференції не вийшли друком. Скоро був звільнений ректор ДонНУ академік НАНУ Володимир Шевченко, який з 1990 року підтримував стусівські заходи.
10 вересня 2014 року новий ректор Роман Гринюк заявив, що бойовики «ДНР» захопили навчальний заклад та «зняли» його з посади, «призначивши» замість нього відомого українофоба Сергія Баришнікова – екс-доцента кафедри політології історичного факультету, який до того був звільнений за хабарі.
17 вересня 2014 року ДонНУ захопили озброєні бандити «ДНР». Тоді міністерство освіти України вирішило евакуювати університет у Вінницю.
30 вересня 2014 року бойовики «ДНР» та викладачі-колаборанти організували мітинг проти переведення ДонНУ у Вінницю. Там уперше прозвучала пропозиція зняти барельєф В. Стуса. Що днями й було по-злодійському звершено.
Зараз доля барельєфа невідома. Просити бандитів відновити його чи віддати родині, тим паче передати ДонНУ у Вінницю, – марна справа. Ці засліплені українофобією людиноподібні істоти не розуміють людської мови – вони поза цивілізацією, поза культурою. Марно цитувати їм слова Євгена Сверстюка з листа Стусові 1979 року: «Поки там сперечалися, чи рукописи горять, Ти писав на тій землі, що під ногами горіла, і Бог беріг».
Земля вже горить під ногами шовіністичної московської банди. Господь збереже пам’ять про геніяльного Поета і великого Громадянина. Університет повернеться у рідні стіни і наречеться іменем свого випускника. Буде відновлений не лише барельєф – навпроти університету у сквері Василя Стуса стоятиме пам’ятник йому.
А поки що над хатою Стусів на вулиці Чуваській, 19, літають снаряди – вона за 5 км від розгромленого аеропорту. Там вибиті вікна і двері. Біженці – Василева сестра Марія Стус-Чередниченко з онукою Еліною та правнуками Меланією (2,5 р.), онуком Андрійком (3 місяці) та їхнім батьком Євгеном Дьоміним – впроголодь перебиваються в Києві. Як і мільйон інших біженців.
За матеріялами Інтернету – Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса.
Знімок 28.11.2013.
Детальніше дивіться тут: http://www.radiosvoboda.org/content/article/26998053.html