Останні новини

Чим обернеться занепад «Руського миру» для путінської Росії

За шаленим перебігом останніх подій без уваги залишилося одне досить важливе повідомлення. Воно примітне тим, що пролунало з вуст Олександра Нєклєсси, всесвітньо відомого російського науковця, голови Комісії з соціальних і культурних проблем глобалізації, члена бюро Наукової ради «Історія світової культури» при ПрезидіїРАН, а також одного із засновників так званого «Руського миру» (РМ).

Зокрема, наприкінці травня Олександр Нєклєсса, один зі стовпів проекту «Руський Мир», проголосив про його занепад.

Але перед тим, як перейти до самого предмету обговорення, варто завважити про структурні підвалини сумнозвісного РМ. Нині цю назву використовують як загальник, утім, мало-хто згадує, що цей, м’яко кажучи, неоднозначний проект мав кілька базових складових.

Тема РМ почала набирати обертів після 2002 року, коли Путін на засіданні Держради РФ проголосив про розширення міжнародних культурних зв’язків. Згодом виник фонд із однойменною назвою «Руський мир», що мав заступити місце застарілого утворення «РОССОТРУДНИЧЕСТВО». Це мало стати першим кроком для розгортання цілої путінської стратегії «м’якої сили». У подальшому, за розрахунками Кремля, ця гуманітарна експансія разом із домінуванням на світовому енергетичному ринку, мала забезпечити повернення Росії статусу могутньої наддержави. Наступного разу на офіційному рівні про «руський мир» Путін наголосив вже 2007 року. Як виявилося, це було сигналом до дії.

Відтак про ідею РМ дедалі частіше заговорили чи не в усьому світі й у першу голову на пострадянських теренах. Приміром, Донеччину заполонила друкована продукція фонду РМ, в якій не лише просувалася російська культура та ностальгія за радянськими часами, а й критикувалися основи української державності. Журнал «Стратегия России» став головним інтелектуальним майданчиком, де відображалися основні здобутки ідеологічної роботи РМ та обговорювалися її проблемні питання.Відповідно, саме в цьому виданні можна знайти вичерпну інформацію щодо структури цього проекту, ідеологічних програм і проектів розвитку.

Судячи з цих матеріалів [1], Нєклєсса разом із Петром Щедровицьким очолив геоекономічну школу в рамках РМ. Обом ішлося про співпрацю із західними діаспорами. Головна ставка робилася на обміні високими технологіями. В такому разі мали посилитись технологічні можливості російської економіки за рахунок зовнішніх зв’язків із представниками бізнесу, скажімо, «силіконової долини», де працює багато емігрантів із пострадянських країн тощо.

Геокультурний напрямок закріпився за Сергієм Градиковським та філософом і головним редактором газети «Известия» Борисом Мєжуєвим, який визнає за Росією першість в регуляції еміграційними потоками чи не на цілій східній півкулі. Інтеграція цих потоків, як він гадає, мала б скласти підґрунтя для утворення чогось на кшталт руськофонного варіанту Британського Співдружності Націй.

Нарешті, геополітичне крило дотепер презентує право-радикальний філософ-євразієць Олександр Дугін, який вважає сучасну Росію продовженням Московського царства й одночасно наступницею імперії Чингізхана. Для цієї одіозної персони суспільним ідеалом є створення ортодоксально-теократичної традиціоналістичної імперії на засадах старообрядницького общинного колективізму. Просуванню до цього ідеалу перешкоджають, на думку євразійців, три модерні ідеології: лібералізм, соціалізм і націоналізм. Натомість власний інтегрально-євразійський проект Дугін амбіційно називає «четвертою політичною теорією». А отже, тією панацеєю, що нібито врятує весь світ, а головне – саму Росію від насування морально зіпсутого індивідуалістичного Заходу. З погляду російських традиціоналістів, у самій Росії «виживає лишень єдиний різновид філософських систем, а саме філософські системи з важким бронюванням і на гусеничному ходу» [2].

Лишається загадкою, яким чином ці три напрямки могли співіснувати у межах цілого проекту, не вступаючи у відкриту суперечку. Тим більше, що до цього додавалися суто совєтські шаблони поведінки (особливо щодо України) та окрема ідеологічна амбіція московської православної церкви на чолі з Кирилом, який завзявся наново переспівувати стару тезу про «православіє, самодєржавіє, народность». Цього важко було не помітити інтелектуалу такого ґатунку, як Нєклєсса.

Однак повернімося таки до початку. У своєму недавньому інтерв’ю [3]російському інтернет-виданню «Народные новости» Нєклєсса наголосив, що концепція РМ втратила свою актуальність. Він додав, що це сталося через остаточну перемогу найбільш радикального напрямку. Звісна річ, маючи на увазі дугінські ідеологічні настанови. Науковець завважив, що сучасний світ є надто складний, тому потребує гнучкості, тоді як путінська Росія демонструє аж надто ригідну/жорстку модель поведінки, за якої верхи взяла, слід розуміти, саме «броньована філософія на гусеничнім ходу». Парадоксальним чином, те чого мали уникнути так звані рятівники Росії за допомогою вкрай жорстких дій, призвело до погіршення ситуації, загальної безвиході та відвертого терору.

І хоча Нєклєсса був обережний у висновках, з тексту випливає, що занепад проекту РМ є ще одним виразним симптомом приреченості путінського режиму, який наближає катастрофу всієї Росії.

Дмитро Білько, культуролог.

[1] Никонов В. Не воспоминание о прошлом,а мечта о будущемhttp://sr.fondedin.ru/new/fullnews_arch_to.php?subaction=showfull&id=1269860718&archive=1269860794&start_from=&ucat=14&

[2] Традиция и русская цивилизация / Д. Володихин, С. Алексеев, К. Бенедиктов, Н. Иртенина. – М.: Астрель: АСТ: Транзиткнига, 2006. – С. 6.

[3] Чёрные лебеди над Донбассом – Неклесса о гибридной войне http://nation-news.ru/2015-05-27/103871-chyornyie-lebedi-nad-donbassom-neklessa-o-gibridnoy-voyne/

Фото: glavpost.com

Джерело

More in Суспільство, Записки, Смерть совку!
school_2015_faces2
Редакційне літо «Дня» —  шанс для молоді Набір до ХІІІ Літньої школи журналістики – розпочато!

Літня школа журналістики «Дня» триватиме з 1 до 31 липня. Заявки на участь можна подати до 22 червня (включно).

Close