Останні новини

Не “царські полювання”, а збереження біорізноманіття потрібне заповідним зонам!

Відкрите звернення

Голові Верховної Ради України
Народним депутатам України

6 квітня 77 представників наукових та неурядових організацій, установ природно-заповідного фонду та окремі громадяни звернулися до народних депутатів із вимогою припинити законодавчі новації в царині природно-заповідного фонду до їх обговорення в громадському та експертному середовищі.
Народними обранцями ця вимога була повністю проігнорована: 9 квітня законопроекти № 0916 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо охорони тваринного світу)”, та № 0917 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо охорони біорізноманіття)”, які за створення загроз для існування заповідних територій критикувалися як експертами, так і громадськістю, були прийняті Верховною Радою.
Зараз такі нововведення продовжують розроблятися. Так, 6 лютого народним депутатам для ознайомлення був наданий законопроект № 2023 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі)”, який був підготовлений народними депутатами П. Дзюбликом, А. Дирівим, О. Єднаком, О. Ленським та С. Барной. 10 квітня ним для ознайомлення був наданий законопроект № 2604 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо імплементації європейських екологічних норм про охорону середовища рідкісних видів тварин і рослин)”, – підготовлений тими ж А. Дирівим, О. Єднаком і С. Барной.

У “переформатуванні” заповідної справи законопроект 2604 пішов значно далі від своїх попередників – згідно нього в заповідних зонах, фактично, мають бути легалізовані “царські полювання”. Робиться це додаванням до переліку заходів, що можуть проводитися в природних заповідниках, “вибіркового діагностичного відстрілу диких тварин для ветеринарно-санітарної експертизи” (абзац сьомий частини другої статті 16 Закону “Про природно-заповідний фонд”).
Полювання, як і мисливство взагалі, є одним з найнегативніших факторів, що впливають на стан тваринних популяцій. Тому досі в наших заповідниках воно було повсюдно заборонене. Діагностичні відстріли здійснюються задля оцінювання епізоотичної ситуації та вивчення стану захворювань мисливських тварин. Але в чому необхідність їх проведення саме в заповідних зонах? Всі заповідники ведуть наукові дослідження, і значною мірою і так спостерігають за захворюваннями тварин, у деяких видів захворювання можна визначити без відстрілу – по наслідкам життєдіяльності тварини. Крім того, більшість з наших заповідних зон мають невеликі площі. Тому індивідуальні ділянки мисливських тварин виходять за їх межі – тож, в разі крайньої необхідності тварин, що мешкають на заповідних територіях, відстріляти можна і за їх межами.
Діагностичний відстріл може проводитися і в мисливське міжсезоння, рішення про його проведення приймаються місцевими адміністраціями за ініціативою ветлікаря, їх проведення практично ніколи не контролюється екоінспекцією. Практика свідчить, що завдяки усьому цьому дуже часто під виглядом таких відстрілів проводяться “царські полювання”. Отже, для чого робити таку зміну у законодавстві?
Стосовно інших нововведень цих законопроектів варто згадати попереднє звернення громадськості, “Ігнорування при законотворчості експертної думки призведе до руйнування заповідних зон”: “Ці законопроекти в тій чи іншій формі передбачають припинення будь-якого втручання в хід природних процесів в заповідних зонах.
Ця приваблива зовні концепція – т.зв. “абсолютної заповідності” була розроблена на початку ХХ ст. в Росії, і прийнятна для крупних російських охоронюваних територій, але ніяк не до невеликих українських. Вона базується на ідеї, що природне існування будь-якої екосистеми можливе тільки за умови повного невтручання людини в її процеси. Так воно і є – якщо територія, яку займає ця екосистема, достатня для цього. Адже екологічна система складається з певної кількості популяцій різних видів, існування кожної з яких вимагає певної площі. Якщо екосистема займає меншу площу, ніж мінімальна, необхідна для існування популяції, та вироджується – до повного зникнення на даній території. А при випадінні певних видів в екосистемі порушуються зв’язки між видами, що лишилися, і вона деградує – із зникненням наступних видів, появою нових, і, в кінцевому рахунку – перетворенням на іншу екосистему, абсолютно відмінну від тієї, яку планувалося зберегти.
Через розмір, а також фрагментованість частини з них, багато які з українських заповідних зон не тільки не в змозі забезпечити природний розвиток їх екосистем, а й є вразливими для впливу людської діяльності з оточуючих територій. Занесення насіння чужорідних рослин, порушення гідрологічного режиму, змив хімікатів тощо – сьогодні вплив людини на наші заповідні території існує постійно – незалежно від концепцій, які ми приймаємо. Ігнорування реального становища тільки унеможливлює запобігати негативному антропогенному впливу на заповідні зони, але ніяк не відміняє сам цей вплив. …
Отже, оскільки в Україні діяльність людини інтенсивно впливає навіть на найвіддаленіші від населених пунктів території, збереження більшості з екосистем потребує заходів, які б компенсували її негативний вплив. Для кожної заповідної зони такі заходи мають визначатися окремо – але ніяк не вводитися “усереднено” нормою закону”.

Законопроекти 2023 і 2604, вводячи в заповідних зонах діагностичний відстріл тварин з одного боку, з іншого – вслід за вже згаданими законопроектами 0916 і 0917 мають намір заборонити (на заміну?) заходи з дотримання природного стану заповідних екосистем. Так, законопроектом 2604 в заповідних зонах планується припинити “санітарні заходи”.
Такі заходи (фактично, “санітарні рубки”) для природно-заповідного фонду давно стали проблемою – адже за діючим законодавством вони нормуються Лісовим кодексом України, в якому вимоги щодо збереження об’єктів природно-заповідного фонду, по великому рахунку, ігноруються. Це і приводило, і приводить до необґрунтованих з позиції збереження екосистем рубок в заповідних зонах. З іншого боку, згадані вище заходи із підтримки природних комплексів за діючим законодавством також є “санітарними”! Яким чином трактувати здійснення “санітарних заходів” – чи то з позиції Лісового кодексу, чи то з позиції Закону України “Про природно-заповідний фонд”, – зараз віддано на розсуд адміністрацій заповідних установ і Мінприроди. Це положення дійсно необхідно міняти, але ніяк не забороняти такі заходи взагалі. Забороняючи його повністю, ми з однієї крайності кидаємося до іншої, про що також йшлося у попередньому зверненні: “Територія нашої країни сильно змінена людиною, тому ділянок з дикою природою в ній лишилося небагато – внаслідок чого в низці випадків заповідати доводилося штучні екосистеми – як, наприклад, насадження в Поліському або в Дніпровсько-Орільському природних заповідниках. З часом при необхідному менеджменті у них є всі шанси стати “майже дикими” територіями, за умов повного невтручання людини в їх природні процеси вони повністю деградують”.

Законопроектом 2023 до завдань природних заповідників передбачається додати “моніторинг за динамікою природних процесів” (1 абзац ст. 15 Закону України “Про природно-заповідний фонд”). Зрозуміло, що “природні” процеси, на противагу “неприродним”, є такі, що відбуваються без участі людини. Отже, закріплене законодавчо, ця норма, фактично, заборонить втручання людини в будь-які процеси, що відбуваються в заповідних зонах, в тому числі – й заходи, спрямовані на компенсацію негативного впливу людської діяльності на їх екосистеми. Як повідомлялося у відкритому зверненні, в низці випадків це призведе до деградації заповідних природних комплексів.
Також цим проектом Закону передбачається заборонити в природних заповідниках “сінокосіння механізованим засобом” (4 абзац ст. 16 Закону “Про природно-заповідний фонд України”). Щодо цього слід звернути увагу, що збереження лучних та степових екосистем без здійснення сінокосіння неможливе. Лучних – тому, що луки як такі взагалі сформувалися під антропогенним впливом, перш за все – завдяки косінню. Стосовно степових – із звернення: “Наші степи сформувалися під впливом великих копитних тварин, які на сьогодні зникли. І тому зараз в заповідних зонах існування степів підтримується сінокосінням. Якщо цей захід або подібні до нього заборонити – степи заростуть чагарниками”.
А якщо врахувати, що в Україні практика косіння вручну на сьогодні практично втрачена, така заборона призведе до фактичного припинення сінокосіння в заповідних зонах – з наслідками, про які йшлося вище.

Слід також звернути увагу, що в обох цих проектах законів так чи інакше йдеться, що вони спрямовані на наближення українського законодавства до європейського. Завдяки переліченим нововведенням дійсності це не відповідає.
Підписав Угоду про Асоціацію із ЄС Україна зобов’язалася виконати вимоги Директиви Ради ЄЕС 92/43 від 21 травня 1992 року “Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори” – в тому числі, в частині підтримання біорізноманіття через збереження природних оселищ та видів природної фауни й флори (ст. 2 Директиви). При цьому під “збереженням” згідно п. (e) та (i) ст. 1 цієї Директиви мається на увазі “організація низки заходів, які необхідні для підтримання або відновлення природних оселищ та популяцій видів природної фауни й флори у сприятливому стані”. А це закріпленням за заповідними зонами “природних процесів”, забороною в них режимного (тобто необхідного для підтримки певного стану екосистеми) сінокосіння та проведення “санітарних заходів”, фактично, забороняється. Отже, реалізація даних норм унеможливить апроксимацію екологічного законодавства України до європейського.

З огляду на наведене вище, ми вимагаємо:
1. Не додавати до ст. 15 Закону України “Про природно-заповідний фонд” фрази, що природні заповідники створюються для “моніторингу за динамікою природних процесів” (доповнення, що пропонується проектом Закону № 2023 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі)”).
2. Не забороняти в природних заповідниках “сінокосіння механізованим засобом” (не вносити відповідне доповнення, що пропонується проектом Закону № 2023 до ст. 16 Закону України “Про природно-заповідний фонд”).
3. Не дозволяти в природних заповідниках “вибірковий діагностичний відстріл диких тварин для ветеринарної-санітарної експертизи” (не вносити відповідне доповнення, що пропонується проектом Закону № 2604 – “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (щодо імплементації європейських екологічних норм про охорону середовища рідкісних видів тварин і рослин)” – до ст. 16 Закону України “Про природно-заповідний фонд”).
4. Не забороняти в природних заповідниках здійснення “санітарних заходів” (не робити відповідне вилучення із ст. 16 Закону України “Про природно-заповідний фонд”, що планується проектом Закону № 2604).

Також вважаємо за необхідне відмітити, що зруйнувати природний комплекс дуже просто, проте на його відновлення можуть знадобитися десятки років. Тому всі кроки на зміни функціонування заповідної системи держави мають бути вкрай виваженими. А для цього всі такі законодавчі новації мають широко обговорюватися з фахівцями та громадськістю!

З повагою,
1. С. Шапаренко, Екологічна група “Печеніги”, Харків.
2. О. Вяткін, Екологічна група “Печеніги”, Харків.
3. П. Тєстов, Міжнародна благодійна організація “Екологія-Право-Людина”, Львів.
4. Б. Шумяцький, Харків.
5. Г. Заворотна, Національний екоцентр України, Київ.
6. О. Товмач, винахідник, с. Синявка Канівського р-ну Черкаської обл.
7. Н. Вус, Зміївське наукове краєзнавче товариство, Харків.
8. С. Решетов, Клуб “Білі Ворони”, Дніпрорудний Запорізької обл.
9. В. Полєтаєв, ГК “Екополімер”, Харків.
10. Ю. Бенгус, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків.
11. М. Нестеренко, Одеса.
12. А. Тупіков, національний природний парк “Дворічанський”, Харківська обл.
13. Д. Шабанов, доц. каф. зоології і екології тварин Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, д.б.н. (03.00.16 – екологія).
14. М. Кравченко, ст. викл. каф. зоології і екології тварин Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, к.б.н. (03.00.16 – екологія).
15. В. Фіцак, Калуш Івано-Франківської обл.
16. А. Михайлик, кінорежисер, Київ.
17. О. Савенко, Україна.
18. Г. Проців, Екологічний клуб “Край”, Міжнародна асоціація “Eco-Tiras”, Оргуський освітньо-інформаційний центр “Край”, Бережани Тернопільської обл.
19. Г. Семеняк, Екологічний клуб “Край”, Бережани Тернопільської обл.
20. С. Люшняк, Екологічний клуб “Край”, Освітньо-інформаційний центр води “Студія майбутнього”, Бережани Тернопільської обл.
21. О. Волошкевич, к.б.н., лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Заслужений природоохоронець України, директор Дунайського біосферного заповідника, Одеська обл.
22. В. Федоренко, к.і.н., голова екологічного клубу “Дунай”, Вилкове Кілійського р-ну Одеської обл.
23. О. Яворська, Вінницька обласна екологічна асоціація “Зелений світ Поділля.
24. Є. Роман, в.о. завідувача науково-дослідним відділом Національного природного парку “Олешківські піски”, Херсонська обл.
25. С. Гладкевич, заступник директора, головний природознавець Ічнянського національного природного парку, Чернігівська обл.
26. М. Біляк, директор Яворівського національного природного парку, Львівська обл.
27. І. Плесак, співробітник Яворівського національного природного парку.
28. О. Годованець, співробітник Яворівського національного природного парку.
29. С. Маруняк, співробітник Яворівського національного природного парку.
30. І. Маркович, співробітник Яворівського національного природного парку.
31. Ю. Плеша, співробітник Яворівського національного природного парку.
32. М. Гаврилко, співробітник Яворівського національного природного парку.
33. В. Кухар, співробітник Яворівського національного природного парку.
34. М. Лазурко, співробітник Яворівського національного природного парку.
35. М. Ронік, співробітник Яворівського національного природного парку.
36. О. Кучма, співробітник Яворівського національного природного парку.
37. С. Бігун, співробітник Яворівського національного природного парку.
38. М. Тудай, співробітник Яворівського національного природного парку.
39. І. Любинець, співробітник Яворівського національного природного парку.
40. Г. Школик, співробітник Яворівського національного природного парку.
41. С. Погорілко, співробітник Яворівського національного природного парку.
42. В. Левченко, співробітник Яворівського національного природного парку.
43. О. Занік, співробітник Яворівського національного природного парку.
44. В. Кисляк, директор природного заповідника “Горгани”, Івано-Франківська обл.
45. М. Музика, природний заповідник “Медобори”, Тернопільська обл.
46. Г. Оліяр, природний заповідник “Медобори”, Тернопільська обл.
47. І. П’ятківський, начальник відділу розвитку екомережі, природно-заповідного фонду, екомоніторингу та зв’язків з громадськістю Департаменту екології та природних ресурсів Тернопільської облдержадміністрації.
48. А. Шрестха, студент медичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
49. С. Грицай, Київська організація Національної спілки журналістів України.
50. М. Височин, директор Національного природного парку “Дворічанський”, Харківська обл.
51. Г. Гузь, Луганський природний заповідник, Луганська обл.
52. В. Ковальов, студент біологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
53. Ю. Вергелес, ст. викладач / керівник проектів каф. міських та регіональних екосистем Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова.
54. О. Гнезділова, Ірпінь Київської обл.
55. О. Бухкало, Харків.
56. Т. Пирч, Київ.
57. В. Мохов, Харків.
58. В. Пирч, Київ.
59. Л. Горбань, ст.н.с. природного заповідника “Розточчя”, Львівська обл.
60. І. Горбань, доц. каф. зоології Львівського національного університету ім. Івана Франка.
61. О. Михайлик, Харків.
62. О. Надєіна, н.с. відділу ліхенології та бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ, Київ.
63. Є. Каролінський, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.
64. В. Демченко, Краснокутськ Харківської обл.
65. А. Мірошниченко, “Громадяни Землі за Свідомі Медіа” (міжнародна медіа організація), Львів.
66. Д. Мірошниченко, “Громадяни Землі за Свідомі Медіа” (міжнародна медіа організація), Львів.
67. М. Маркова, Харків.
68. В. Пономаренко, Регіональний ландшафтний парк “Краматорський”, Донецька обл.
69. С. Пономаренко, швацька фабрика, Краматорськ Донецької обл.
70. Л. Пономаренко, Бібліотека ім. А.П. Чехова, Краматорськ Донецької обл.
71. С. Пономаренко, Краматорськ Донецької обл.
72. Г. Лобанов, Краматорськ Донецької обл.
73. А. Хоменко, біологічний факультет Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
74. А. Гетьманенко, Регіональний ландшафтний парк “Краматорський”, Донецька обл.
75. О. Дьяков, Регіональний ландшафтний парк “Краматорський”, Донецька обл.
76. В. Аладін, Регіональний ландшафтний парк “Краматорський”, Донецька обл.
77. О. Степаненко, ЕГО “Зелений Світ”, Чортків Тернопільської обл.
78. О. Шевченко, м.н.с. Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАНУ, Київ.
*
____________________

КОНТАКТ:
Шапаренко Сергій: тел. (066) 387-46-81, pe4enegy@gmail.com

More in Верховна Рада, Довкілля
Екологічний фестиваль у Івано-Франківську

...

Close