Останні новини

«Щоб мати здорову націю, потрібно мати освічену націю»

Британський нейрохірург Генрі Марш про медицину, Україну та війну.

СуспільствоКатерина Сліпченко, 15 вересня

«Щоб мати здорову націю, потрібно мати освічену націю»

фото Мирослав Пархомик

На Форумі видавців презентували український переклад книги легендарного британського нейрохірурга Генрі Марша «Історії про життя, смерть та нейрохірургію».

Лікаря знають в Україні вже 23 роки, адже він провів тут десятки надскладних операцій. Книга вийшла у «Видавництві Старого Лева». Про українців у ній теж йдеться. Він їх любить і водначас дратується через корумпованість.

Але на запитання британського медичного журналу, як би він витратив подарований мільйон фунтів, Генрі відповів, що половину цих грошей він розділив би між своїми трьома дітьми, а другу віддав би на лікування бійців, поранених на сході України, – розповів перекладач книги, український нейрохірург Андрій Мизак.

Генрі Марш народився у Лондоні 5 березня 1950 року. Навчався в Оксфордській школі і Вестмінстерській школі Лондона. Пізніше студіював політологію, філософію, економіку в Оксфордському університеті. Отримав відзнаку Королівської медичної школи.

Починаючи з 1992 року Марш співпрацює з нейрохірургами в Україні. Його близьким другом і соратником є київський нейрохірург Ігор Курілець.

Особливою цікавістю для Генрі Марша є вплив лікарняних будівель та інтер`єру медзакладів на результати лікування і морального духу персоналу – неодноразово читав лекції на цю тему.

У 2007 році австралійський режисер Джеффрі Сміт зняв про Генрі Марша фільм «Англійський хірург». Музику до стрічки написав Нік Кейв.

Марш одружений з Кейт Фокс – відомим британським культурним антропологом та письменницею.

ZAXID.NET розпитав лікаря не лише про його книжку.

– Ви часто відвідуєте Україну. Чому ваша робота пов’язана саме з Україною?

– Вперше я тут опинився випадково. Мене запросили читати лекції. Я тут зустрів пана Ігоря Курільця. Він прагнув покращити медицину тут, в Україні. У 1992 році різниця між західною та українською медициною була неймовірною. У сфері операцій на спинному мозку я зумів допомоги Ігорові здійснити стрибок у цій галузі.

Але українська медицина є дуже автократичною і оскільки ніхто не скасовував таке поняття як заздрість, то у пана Ігоря є дуже багато щасливих пацієнтів та дуже багато заздрісних колег.

Я вважаю його своїм добрим другом і тому намагався допомагати йому не лише в медичному, але і в політичному сенсі. І в результаті Україна мене зачарувала, я прив’язався до неї усім серцем.

1365571_1391057

– До медицини ви вивчали філософію. Що було вашим основним зацікавленням?

– Так, я вивчав в університеті філософію та політологію, а лікарем став лише згодом. І хоча я  не розмовляю російською, в ті часи об’єктом моїх зацікавлень був Радянський Союз, його політика та економіка.

Моя мама була біженкою з нацистської Німеччини. Обоє моїх батьків були серед тих, хто заснував Amnesty International. Так що моя дружба та співпраця з Ігорем є ще і втіленням моїх внутрішніх переконань, мого спадку.

– Ви вивчали Радянський Союз. Що найгіршого взяла Україна від нього, що тягне за собою далі і чого потрібно якнайшвидше позбутись?

– У першу чергу це відсутність нормальної, незалежної від політики системи правосуддя. Найгірше, що зробив Радянський Союз, так це дискредитував правосуддя, знищив верховенство права. А якщо немає верховенства права, яке сприймається як щось обов’язкове та неодмінне, якщо не існує судової системи, незалежної від політики, то неможливо говорити про демократію та взагалі про функціонування громадянського суспільства.

– Чим загрожєу світові і в першу чергу Україні бажання Росії повернутись у Радянський Союз?

– Багато росіян, таких як Путін та його силовики мають страшенний комплекс меншовартості по відношенню до західного світу. Це було ще у докомуністичній Росії, наприклад, у петровські часи. Такий комплекс породжує страх, а відповідно і агресію.

Вільна та демократична, не корумпована Україна є прямою загрозою для режиму Путіна, для самого його існування. А оскільки в Росії виникли економічні труднощі, він вчинив як будь-який диктатор. Тобто він намагається втримати свій вплив захопленням нових земель.

Це не його винахід, в історії  є багато прикладів того, як диктаторські режими, які почували себе слабкими, повертали силу захопленням. Так було і коли Аргентина намагалася захопити Фолклендські острови.

Я не думаю, що ІІІ Світова війна розпочнеться в Україні, але я думаю, що Україна має і матиме великі проблеми. Чим агресивнішою буде ставати Росія, тим Західному світу буде важче підтримувати Україну. Але, наскільки я розумію, санкції проти Росії таки починають дяти, бо її економіка не є такою ізольованою, як це було у комуністичні часи. Я сподіваюсь, що санкції проти Росії діятимуть, а  українська політична система почне змінюватись.

– Що позитивного з’явилось в Україні за роки її незалежності?

– Зміни, що відбулися, є величезними. І особливо тут, на заході. Я вважаю Львів одним із найгарніших міст у світі. Я люблю його більше, ніж Краків чи Прагу. Він має свою атмосферу. Видно, що це місто справді старе. Я щоразу тішуся, коли в мене є нагода приїхати та помилуватись Львовом.

У медичний сфері теж відбувся значний прогрес. Але загалом галузь охорони здоров’я – це складна тема.

– Яка проблема у ній є основною?

– Можна витратити весь бюджет держави тільки на галузь охорони здоров’я, а нація все одно вимре. Проблема полягає в тому, що фахівці мають правильно вирішувати, куди саме потрібно скеровувати кошти.

Більшість американців вважають, що медицина в США – найкраща в світі. Справді, практична медицина там прекрасна. А от охорона здоров’я – ні. І тому цифри, які відображають співвідношення народжуваності та смерті, найгірші. І це при тому, що у США на галузь охорони здоров’я виділяють найбільше в світі грошей. Тобто проблема не в кількості грошей, а в їх правильному розподілі та соціальній справедливості.

Отже, охорона здоров’я не завжди залежить від великих грошей. Вона залежить від того, на що і як вони витрачаються.

В Україні проблема із регуляцією охорони здоров’я існує на законодавчому рівні. Крім того, між лікарями виникають непотрібні змагання. Є надто багато лікарів, надто багато лікарень. Відповідно їх проблеми вирішувати дуже складно.

Також ми знову повертаємося до судової системи: лікар має бути свідомим своєї відповідальності, а не знати, що можна прийти до судді, дати хабар і все. Потрібно добре платити і лікарям, і суддям, щоб їм не хотілося брати хабарі.

Коли британська медична система сформувалась після ІІ Світової війни, міністр охорони здоров’я сказав, що наповнить лікарів золотом, щоб вони прйняли цю систему. Проблема українського уряду полягає в тому, що стільки золота в них немає. Тож ми повертаємося у корінь проблеми: люди не довіряють державі  і не хочуть сплачувати податки.

Я часто розмовляю зі своїми друзями у США та Великобританії, нам навіть уявити складно, що можна жити в державі, яка сприймається як ворог, а не помічник. І це теж є частиною комуністичного спадку, коли держава сприймається як джерело утиску.

І саме тому війна, яка триває в Україні є ще і війною за персональну свободу. Це дуже важливе протистояння не тільки для самої України, але і для цілої Європи.

– Через війну українська медицина зіштовхнулась з такими викликами, з якими ніколи не мала справи. Така шокова терапія може їй допомогти чи остаточно її вб’є?

– Військова медицина – дуже специфічна галузь медицини. Коли я говорю про систему охорони здоров’я, то маю насамперед превентивну медицину.

Це різні речі і кардинально війна не мала би впливати на систему охорону здоров’я. У нас більша частина цивільної медицини переважно займається проблемами літніх людей. Це зовсім інше питання. І я хочу наголосити, що те, як людина почувається у старості, залежить від того, як вона жила у молодості.

Йдеться не лише про вплив шкідливих звичок на здоров’я, але і про якість соціального життя. Відомо, що довше і краще живуть люди, які мають вищу освіту, є соціально активними. Тобто, щоб мати здорову націю, недостатньо мати великі лікарні і багато лікарів. Потрібно мати освічену націю, націю з активною соціальною позицією.

– Чому у вас виникла потреба написати книгу? Що у вашій книзі є найважливішим для вас?

– Я веду щоденник з 13-ти років. Останнім часом це для мене стало своєрідною самотерапією. Мені хотілося також передати свій досвід, свої емоції та переживання. Писати я любив з раннього віку. Моя друга дружина є відомою британською письменницею. Я щодня зачитував їй уривки зі свого щоденника і вона мені подала ідею зробити книжку, познайомила  зі своїм літературним агентом.

Якщо дивитись на книжку поверхнево, то вона про нейрохірургію, про операції, але якщо зазирнути у неї глибше, то вона – про чесність. Про те, як важко і водночас важливо бути чесним.

Оскільки моя професія пов’язана з життям та смертю, то кожна моя помилка може стати фатальною. Я щоденно живу у цьому і хотілося розповісти про те, як важливо визнати свої помилки. Лише помилки дають можливість нам вчитись та рухатися далі.

Книжка перекладена багатьма мовами. Мені здається, що вона має такий успіх саме через те, що люди не сподіваються від лікаря такої відкритості.

Але оскільки я тепер письменник, то мене дужить тішить, коли кажуть, що я дуже добре пишу.

– Один мій знайомий кінорежисер колись сказав, що якби не зайнявся режисурою, то став би нейрохірургом. Для нього це близькі професії…

– Так. В обох потрібно добре вміти різати. Але якщо серйозно, то я був героєм декількох документальних фільмів і мав змогу спостерігати зблизька за роботою режисера. Справді, у наших професіях є щось спільне. Головним чином це питання особистої відповідальності, необхідності приймати рішення. І від тих рішень залежить повний успіх або провал. Але якщо у кіно у випадку провалу постраждає сам режисер, то у моєму випадку постраждає хворий.

Кожна успішна операція, кожен тріумф є не лише тріумфом, адже, щоб він настав, мали бути поразки, які вчать. І якщо повернутись до медицини в Україні, то тут дуже часто лікарі використовують помилки хірурга не для навчання, а для внутрішньої війни. Тому утворюється замкнуте коло довкола проблеми і замість її рішення маємо внутрішні конфлікти.

І це знову повертає нас до радянської системи, коли успішними лікарями ставали не через професійні якості, а через політичний вплив, через вміння маневрувати у межах вузької комуністичної ідеології.

Джерело: zaxid.net

More in Політика, Суспільство, Здоров'я, Культура, Освіта і наука, Статті, Школа критичного мислення
12049108_10206536735391299_1615524029139763864_n
Відсьогодні поліцейських патрулів в Одесі побільшає

Лави #odessapolice щойно поповнилися 83-ма новими патрульними, які сьогодні прийняли присягу

Close