Останні новини

Українська психологія – молодша сестра російської, а про сучасну західну тут і не чули

“Фундаментальна розбіжність між радянською і умовно західною психологією полягає в питанні, чи є людина особистістю за замовчуванням, чи має чимось заслужити право нею вважатись.Серед авторитетів радянської психологічної науки довгий час почесне місце посідав В.Бєхтєрєв він серед іншого досліджував також екстрасенсорику та телепатію. Роботи Бєхтєрєва — одна причин, чому відповідні “наукові” підрозділи досить довго існували під патронатом радянських спецслужб. Звідси масове захоплення екстрасенсами, астрологами та бабцями-шептухами, що поширювалось і на частину фахових психологів”.
Автор: Віктор Пушкар, кандидат психологічних наук.
image025

В цих нотатках ми спробуємо з’ясувати, наскільки сучасна українська психологія вкорінена в радянській традиції, інтегрована в світову науку, чи розвивається якимось унікальним третім шляхом. Та, зрештою, наскільки вона є сучасною, або ж архаїчною та відірваною від реалій. Напевне, відповідей трохи менше, ніж психологів, практикуючих, теоретизуючих, або тих, хто навчає наступну генерацію фахівців.

Ми розмірковуємо скоріше про тенденції та прогнози щодо розвитку української психології. Ця галузь знання в своїх типових проявах є складним та суспільно корисним ремеслом, а в менш типових – наукою і мистецтвом.

Скористаємось мінімальним та загальнодоступним набором інструментів дослідження, що не потребує великого бюджету чи витрат часу.

Що “знає” про особистість Гугль?

Наприклад, візьмемо одне з базових понять психології – особистість. Якщо ми займаємось цією наукою, то необхідно сформулювати – чим є особистість з нашої точки зору, яким чином ми з нею працюємо, на чому зосереджуємось першочергово, а на що ситуативно не звертаємо уваги, лишаючи обсяг роботи своїм колегам. Те що знають психологи як фахова спільнота, напевне дещо “знає” і Гугль. Або вільна енциклопедія Вікіпедія. В такий спосіб ми знаходимо підручники, статті, а також, за потребою, монографії. Гуглимо та інтерпретуємо. Поїхали!

Вводимо ключове слово «особистість» українською, російською та англійською та дивимось, із чим воно найчастіше сполучається у пошуку. Ми набирали: укр. — «особистість», рос. – «личность», англ. – «personality», «self» (оскільки ці слова використовуються паралельно у різних контекстах). А також використовували на підказку, які з’являється при наборі першого ключового слова.

Одразу зауважимо, що російською “личность” не має точнішого перекладу, ніж українською “особистість”, однак навіть поверхневий аналіз дискурсу вказує на розбіжності відповідних сенсів. Варто уточнии, що рос. “личность” означає як фізичну особу (удостоверение личности — посвідчення особи), так і особистість в психологічному або філософському сенсі.

Жодних питань щодо співставлення із психологією та суспільством; а далі наші “шляхи” розходяться з російськими “дорогами”. Уявлення, що особистість це предмет, типове для якоїсь частини українських педагогів. При тому серед їхніх колег не знаходиться бажаючих зазначити абсурдність такого уявлення. Ми можемо взятись рукою за фізичну особу; а чи можемо те саме зробити з особистістю?

Це однаково що вважати предметом сон, і, виходячи з того, намагатись вплинути на зміст сну. Ще цікавіші асоціації виникають в російському дискурсі. Хто є особистістю в типовому російському випадку? Або Іван Грозний, або злочинець. Якщо ви не злочинець, і не цар, що теж був по-своєму видатним злочинцем, то бути особистістю вам наче і не належить.

Хто є особистістю в українському дискурсі, також не зовсім зрозуміло; можливо, членство в колективі це все, що потрібно українцю? Тут читачеві саме час обуритись деякою спекулятивністю нашого аналізу. Але… далі буде. І статті з Вікіпедії, і цитати з робіт психологів.

Перейдемо до англомовного дискурсу. Відповідниками української “особистості”, залежно від контексту, є “personality” (у вузькому сенсі, що стосується переважно практичної психології) та “self” (якщо йдеться також про філософський або міждисциплінарний погляд на особистість).

Почнемо з першого відповідника. Зауважимо, що до психологічних тестів в англомовному середовищі ставлення серйозне; тут йдеться лише про перевірені інструменти психодіагностики, а для “популярних тестів” існує окреме сленгове слово. З особистістю може трапитись розлад у формі хвороби, але частіше це небажаний психічний стан, буквально “безлад”, що передбачає можливість його впорядкування.

Коли йдеться про типи особистості та особистісні риси, передбачається, що наш “багатий внутрішній світ”, або наша “унікальна ментальність” можуть аналізуватись та оцінюватись кількісно. Наприклад, замість мрійливо дивитись на стелю і бачити там питому інтровертність українців, дослідник проводить тести на певній вибірці, аби перевірити, чи всі українці є інтровертами. А заодно вточнити, чи в тому сенсі, який мав на увазі Юнг, або Айзенк, чи, скажімо, засновник радянської інтровертології Пупкін.

З “особистістю” також пов’язана “індивідуальність”, але цей термін має менше стійких семантичних зв’язків; та й в літературі розшифровується менш впевнено. Натомість, self в англійській мові несе велике семантичне навантаження, на якому варто зупинитись детально. Особливо на тих значеннях, які рідко виникають в українському дискурсі.

Self esteem – самоповага.

Self confidence – впевненість у собі. (Але не самовпевненість, і не зарозумілість. Як часто у нас кажуть про впевненість в собі як про позитивну рису? Та й про самоповагу кажуть хіба що зрідка…)

Self assesment – оцінка своїх здібностей або досягнень. Наприклад, у вас питають, наскільки добре ви знаєте математику. То краще одразу скажіть правду, бо можуть перевірити і вийде незручно…

Self efficacy – самоефективність. Наскільки вам вдається те, чим ви займаєтесь? Ви досягаєте планованих результатів, чи тільки любите про них поговорити? Зауважимо, що тема самоефективності скоріше розкривається в українській психології, ніж ігнорується нею.

Selfless – безособовий, безособистісний, позбавлений унікальних рис. З точки зору носія англійської мови це негатив. Хоч в Канаді, а хоч і в Австралії…

Що “знає” про особистість Вікіпедія?

В статті https://uk.wikipedia.org/wiki/Особистість робиться явний акцент на особистості як соціальній одиниці. За якою також визнається наявність індивідуальних рис, але не зовсім зрозуміло, чи проявляються ці риси поза соціальним контекстом. Далі слідує цікаве судження про Фройда, який, виявляється, надавав вирішального значення біологічним чинникам. Хоча насправді Фройд опонував біологічному детермінізму, тобто теорії згідно з якою людину формують біологічні фактори.

За українською Вікі особистість варто розрізняти із особою, за що окрему подяку отримує Капітан Очевидність. Використано 6 джерел, основним з яких є “Очкань Галина. Виховання особистості // Зб. “Виховна робота в технікумах, коледжах”.

Що ми бачимо в російській версії? Личность https://ru.wikipedia.org/wiki/ЛичностьВизначення, що робить явний акцент на особистості як соціальній одиниці, підозріло схоже на неточний переклад української версії. Хоча серед списку літератури (21 джерело) фундаментальна праця Галини Очкань відсутня. Серед списку є як актуальні роботи (І.Кон), так і застарілі, визанні лише в межах екс-СРСР (С.Рубінштейн). Попри всю повагу до філософії С.К’єркегора (1813-1855), важко зрозуміти, чому саме йому належить сучасний погляд на особистість. Головна відмінність від українського варіанту – концепція мовної особистості Караулова, яка навряд спрималась серйозно десь поза межами СРСР. В Україні її також часто критикували і психологи, і лінгвісти. Російська версія загалом написана дещо грунтовніше; але при тому містить зауваження редактора щодо неповноти та невідності стандартам Вікі.

Англомовний сегмент. Стаття Personality.https://en.wikipedia.org/wiki/PersonalityВизначення фокусується на індивідуальних особливостях поведінки людей та рис особистості. Побічно згадуються історичні теорії, починаючи від Гіпоктрата і Галена. Розкривається п’ятифакторна модель особистості (Велика П’ятірка), також згадується вплив середовища, культури та біологічних чинників. Використано 21 одне джерело, серед яких жодного співпадіння із російським списком.

Стаття Self. https://uk.wikipedia.org/wiki/Self Містить огляд психологічних, культурницьких, філософських та релігійних складових питання; в загальних рисах розкриває взаємодію індивідуального та соціального “Я”, а також питання особистісної ідентичності, фактично табуйоване в українському (і російському) дискурсі. Наявні посилання на деякі ключові джерела, близько 20, але того недостатньо, оскільки… стаття не вважається завершеною та потребує додаткового редагування психологом.

Висновок за порівнянням трьох версій очевидний. Український автор пише як молодший колега російського автора. А про існування англомовного вони обидва навряд хоча б здогадуються. І якщо серед тисяч практикуючих та теоретизуючих в Україні психологів жодний не дістався до Вікі, аби поправити важливу статтю, це дещо говорить про відповідну фахову спільноту та ступінь її залученості в інформаційний простір.

Що “знають” часто використовувані підручники?

Формування особистості починається в сім’ї. Декілька конкуруючих між собою шкіл психології погоджуються в тому, що ядро особистості формується до 5-6 років, і далі воно не підлягає серйозним змінам. Ми маємо справу із відносно самодостатньою реальністю психіки Іншого. Спілкуючись із п’ятирічною дитиною, вже можемо якоюсь мірою прогнозувати, якою вона буде в старшому віці. Хотілося б аби це досить тривіальне з точки зору умовно західного психолога знання зрештою дійшло і до вітчизняних вихователів особистості.

Наведемо приклад апокрифу з підручника “Я і Україна” для 4 класу, автори Байбара і Бібік. “Я виявляється в поведінці кожної людини. Негарно “якати”, вихвалятись собою. Хай про тебе краще говорять інші.” Чи ми в такий спосіб вчимо дитину скромності; і чи подібна скромність (не говорити про себе) дійсно є чеснотою? Скоріше це виховання зневаги до власної особистості, а заодно і до чужої. Спочатку дитина сприйме подібну шкільну науку серйозно, а потім ми будемо дивуватись, чому наші люди не бажають проявляти інціативу та відповідати за власні вчинки. Десь ми вже чули, що “Я – остання літера алфавіту”. Хоча в добрі старі часи, на відміну від злих радянських, Аз була першою.

Твердження “Аз Єсмь” навряд суперечить чи українству, чи християнській вірі, чи сучасній психологічній науці. Російський (але не радянський) класик Козьма Прутков питав в читачів: “Як ти сам про себе сказати не можеш, що скажуть про тебе інші?”

Українські науковці частково та непослідовно відмовились від радянського дискурсу, що визнавав в людині переважно соціальне та біологічне. З одного боку, в науковий обіг впевнено повернулась теорія і практика психоаналізу, використовуються визнані в світі методики психодіагностики. З іншого боку, теорія, на якій це начебто грунтується, викладається на основі радянської психології (людина як представник біологічного виду та член колективу).

Все що не є соціальним або біологічним, радянська психологія відносила на рахунок “багатого внутрішнього світу”, який досліджується науковими методами досить умовно. Серед авторитетів психологічної науки довгий час почесне місце посідав В.Бєхтєрєв (1857-1927), за самовизначенням фізиолог або рефлексолог. Цікаво, що поряд з колективними рефлексами, які, на думку автора, пояснюють поведінку великих груп, він досліджував також екстрасенсорику та телепатію. Роботи Бєхтєрєва — одна причин, чому відповідні “наукові” підрозділи досить довго існували під патронатом радянських спецслужб.

Звідси – екстрасенси серед осіб, наближених до радянських лідерів (зокрема, Джуна Давіташвілі, цілительніця Брєжнєва), а також масове захоплення екстрасенсами, астрологами та бабцями-шептухами, що поширювалось не тільки на засадничо малограмотних людей, але і на частину фахового середовища. Однак цей комплекс явищ напевне заслуговує на окремий уважний розгляд.

Питання соціального в людині розкривається вітчизняною психологією принаймні частково; можна пригадати деякі серйозні теоретичні розробки на цю тематику. А з індивідуальним та особистісним справи поки дещо гірші.

Зокрема, спілкуючись з деякими практикуючими психологами, автор переживав маленький шок. Наприклад я на власні очі бачив, як психолог підготував “профіль особистості”, який вміщується на 1/8 аркуша А4, разом із рекомендаціями щодо її вдосконалення. У іншому випадку клієнту на моїх очах колега радив читати молитву (неканонічну, авторську (!)), яка має на відстані виправити поведінку іншої людини.

Процитую книгу, явно призначену дорослим читачам. В.Ягупов, “Військова психологія”. “Щодо терміну «індивідуальність» слід сказати, що у вітчизняній психології немає чітко визначених співвідношень особистості та індивідуальності.” З цим твердженням цілком можна погодитись.

Однак зауважимо, що співвідношення вітчизяного, російського і радянського для автора теж досить таки розпливчасте. Один з розділів підручника описує Першу Чеченську війну та пов’язані психологічні операції із явно прокремлівських позицій. Оскільки наша держава не була стороною цього конфлікту, то можна було якось збалансо висловитись. Цитую: “Негативний вплив на МПС (морально-психологічний стан) особового складу мала необ’єктивність і упередженість у висвітленні подій у Чечні окремими ЗМІ, що також слід було враховувати в роботі з особовим складом. У цьому плані хорошою підмогою в роботі стали матеріали, що публікувалися газетами «Красная звезда», «Военный вестник юга России», а також новоствореною армійською газетою «Защитник России» і виданням Міністерства внутрішніх справ «.Солдат правопорядка»…При цьому в роботі з інформування особового складу особлива увага приділялася подоланню негативного впливу з боку дудаєвської пропаганди.”

Замість висновку

Фундаментальна розбіжність між радянською і умовно західною психологією полягає в питанні, чи є людина особистістю за замовчуванням, чи має чимось заслужити право нею вважатись. За часто цитованим висловом О. Асмолова, “індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальності набувають”. Отже, індивіду треба встановити рекорд видобутку вугілля. Або здійснити переліт через Північний Полюс. Або хоча б знищити храм, за прикладом Герострата. Адже процедуру визнання особистістю ніде не прописано, і, хто зна, може для того достатньо і якусь фейєричну дурницю втнути. Хай про тебе краще говорять інші…

Повага до особистості є системною ознакою демократичної держави. Так само, як зневага до особистісного в людині чітко вказує, що суспільство рухається до тоталітаризму. Тож кожний курс, в якому український теоретик старої школи викладає психологію у версії, близькій до радянської, трохи збільшує ризик почути поряд: “Путін, введи нам щось”. Фахівці мають як мінімум вчасно помічати зміни в свідомості людей, які вже відбулись, а як максимум – сприяти таким змінам.

Джерело: texty.org.ua

Ілюстрація

1 Comment on "Українська психологія – молодша сестра російської, а про сучасну західну тут і не чули"

  1. Олена Юріївна | 27-10-2015 17:03 at 17:03 |

    Маячня #Оо. Самий епіграф чого вартий!

Comments are closed.

More in Суспільство, Освіта і наука, Психологія, Статті, Школа критичного мислення
12052604_899083123462593_544380436592196220_o
Євген Шаповалов: Кількість демократів в Дружківській міськраді збільшилася в шість (!) разів

Цей шлях всі ми пройшли разом з нашими дружківчанами. З тими, хто орієнтований на зміни, на добрі зміни в нашому...

Close