Всі, мабуть чули, що райкоми та обкоми в СРСР часто формувалися з огляду на рівний баланс комунистів та комсомольців в регіоні, відповідно існуючі райони та області є по суті райкоми та обкоми давно зниклої партії.
Але це лише верхівка айсбергу. Бо нарізання районів і сільрад – процес більш жвавий ніж обласний рух – проходив невпинно аж до останього дня радянщини. Для чого, поясню на прикладі сучасної РФ.
Як в Україні, так і в РФ панує дурна звичка підраховувати мову, національність, політичні та інші соціально важливі фактори – едакими глибами, областями. Років 10 тому деякі українці іноді почали використовувати менші одиниці – тервиборчкоми, райони. До сільрад не дійшов, здається, ніхто.
Ну, бо воно ж так зручно, відчинив цілу державу у фотошопі, замалював 25 плям (у випадку Росії – 80 плям) і типу як побачив загальну картинку. Швидко і наглядно. А ще брехливо.
Починаючи навіть з сіл, що входять до сільрад, маємо тисячі прикладів, коли моноетничну теріторію розпорошують по кількох сусідніх сільрадах, а якщо воно на зтику районів – то обов’язково ще й по райрадах. В результаті селища, в яких, приміром, від 80 до 90 відсотків складають туркмени, даргинці або ханти (це справедливо практично до всіх народів, і великих і малих) – вони стоять поруч, вони мали б етничну більшість чи хоча б 50+ питомої ваги, але вони топляться в статистиці.
Ці кривизни ще якось випливають на рівні районого поділу – напр., десь на Ставропольщині в який район не ткни, там 6-12% становлять кавказці, цигани і ще багато хто. Але вже в обласному рівні “кривості” подолано, і маємо расово чисті росіянські губернії. Саме такими губерніями, за описаною методикою, оточені всі резервації (ака нацреспубліки) РФ. Потім для наглядності якийсь лох, як було описано вище, забиває в ці суперкластери прості данні (я вже навіть мовчу, що й вони є часто зфальшовані) і – вуаля, бачить Росію монотонно росіянським етничним коліром, окрім, може бути, Туви та Татарстану.
Приблизно таке ж явище існує в Україні, бо коріні явища спільні, радянські. Мешканці загнані в обкоми з іншими мешканцями, із якими вони мають мало що спільного – різне походження, різну історію, різні звичаї і навіть мову. Перемагає в цьому середньостатистичне болото, яке відображає ситуацію в штучно створеному обкомі не більше, ніж в славетному показнику температури клієнтів “в цілому по лікарні і моргу”.
У Криму, наприклад, мені вдалось прослідити, що долю кримських татар, українців і ще з десяти етносів також розсіявуали по вітру, на рівні сільрад. Грубо кажучи, до кожного українського села на півночі додав пару російських, або містечко (смт) чи місто, і вуаля – статистичне торжество росіянської ідеї. Існують приміром сусідні села, де всі за походженням молдавани, біларуси чи цигани – навіть їх старались розвести по різних адмінтеренах, не кажучи про кримських татар і інші репресовані народи.
Думаю, виголошене більш ніж прозоро натякає, в якому напрямі повинна розвиватись справжня адміністративно-теріторіальна реформа України. А також висвітлює певні перспективи щодо нині модного тренду “проблеми Російської федерації”.