“Я навіть не уявляю, якщо все повернеться у мирне русло, як ми звільнимо ці території,як повернутися і як спілкуватися з людьми, з якими був знайомий і які виступали проти України”, – вважає Олекса Муравльов — координатор волонтерської організації “СОС-Краматорськ”, переселенець з окупованої Ясинуватої. Олекса — активний волонтер та громадський діяч, до війни — організатор проукраїнських заходів у Ясинуватій та Донецьку, розповів Громадському Простору – коли очікувати закінчення війни та що робити нам всім сьогодні, аби війна не прийшла в нові регіони.
Г.П.: Розкажіть, будь ласка, трішки про себе для наших читачів.
Олекса: До початку війни я працював у Донецьку в інституті Донецькпроект, мешкав у Ясинуватій. За освітою я інженер-будівельник. Десь з 2010 по 2013 рр. був членом однієї патріотичної політичної партії.
Г.П.: Що відбувалося під час Майдану в Ясинуватій? Які події Ви пам’ятаєте? Як люди висловлювали свою проукраїнську позицію?
Олекса: У Ясинуватій особливих подій не було. Єдине, ми (проукраїнські активісти Донецька — авт.) в період Майдану збирали людей на українські свята. Спочатку, коли починався Майдан, ми організували День пам’яті жертв голодомору. Потім по новому році на День Соборності України намагалися зібрати місцеву громаду. У Ясинуватій приходило не більше 10 людей. Якщо порівняти, у 2010-2011 рр. у Донецьку на день народження Шевченка ми могли зібрати теж десь від 15 до 30 людей. Зараз багато проукраїнських активістів виїхали з Донецька і займаються активною громадською діяльністю на нових територіях. Щоправда більшість з них на день народження Шевченка ми не бачили.
Практично до кінця липня 2014 року я майже щодня їздив з Ясинуватої до Донецька нароботу. Проїздив повз блокпости. Дуже добре пам’ятаю один випадок. Є у нас такий пункт, який в народі звуть, як орієнтир, “пост ДАІ”. Це Ясинуватський пост ДАІ, де дорога йде на Донецьк, на Макіївку, Костянтинівку та Горлівку, поруч об’їзна на Ясинувату. Там був пост ДАІ, на якому стояли наші хлопці — кіровоградські нацгвардійці. А на в’їзді в Донецьк, на Путилівському мості, стояли ці орки.
Г.П.: Це були виключно місцеві?
Олекса: Із місцевих, тому що було видно, що це не бійці.
Одного разу ввечері, коли їхав додому, на посту стоять наші хлопці, є прапор України. А вранці коли їхав – прапору Україну вже не було. Стояли інші люди. Я так розумію, що там не відбулося жодного пострілу. І висить їхній банер, я його прапором не назву, батальйону “Восток”.
Згодом вже почалися обстріли Ясинуватої. Я точно знаю звідки йшов обстріл, але людям почали розповідати, що це немовби українська армія обстрілює. В той же час від Ясинуватої з поля біля селища, в якому мешкав, велися обстріли Авдіївки, яка тоді контролювалася українськими військами.
Г.П.: Що це за селище, з якого вівся обстріл?
Олекса: Це Первомайський район Ясинуватої. У полі біля нашого селища ставили установки, міномети великого калібру, потім “Гради” і обстрілювали Авдіївку.
Г.П.: Вам відомо хто саме ставив там “Гради” та іншу техніку і вів обстріли?
Олекса: Так звані бойовики. Було зрозуміло, що ця зброя російська. Звісно людей, які там ходили, я не бачив, бо це було ввечері. Зарево від запуску “Градів” було добре видно.
Г.П.: Які настрої і думки були в людей на той момент?
Олекса: І раніше, і зараз різні настрої: є люди, які за Україну, але вони зараз сидять мовчки і намагаються на цю тему ні з ким не спілкуватися. У телефонному спілкуванні кажуть, що дуже небезпечно виражати свою проукраїнську позицію. Були люди, які дійсно вірять у світле майбутнє з Росією. Не знаю чи зараз вони вірять чи ні. Дехто пішов до бойовиків стояти на блокпостах, оскільки там платили гроші. Принаймні зі свого району я не знаю нормальних, хто б пішов воювати проти України.
Потім так сталося, що я просто змушений був звідти виїжджати. Я потурбувався, щоб родина старшої дочки виїхала раніше. Сам знаходився там до 29 липня. Обстріли Ясинуватої почалися 27 липня. Цього дня було обстріляно околицю селища, де я мешкав. Наступного дня було обстріляно центр міста з “Градів”. Тоді загинуло 6 людей. Щоправда жертв могло бути більше.
Коли я вже виїжджав з Ясинуватої, то проїжджав неподалік ринок, на території якого були встановлені міномети, які обстрілювали Ясинувату. Це вже була територія, яка контролювалася бойовиками.
Г.П.: Коли Ви зрозуміли, що напевно доведеться виїхати з міста? Чи були готові до такого сценарію?
Олекса: Я був готовий ще з початку квітня. У мене все основне вже було приготовано, щоб можна було швидко вхопити і тікати. Багато місцевих знали не тільки мою проукраїнську позицію, а й те, що я влаштовував проукраїнські мітинги. Тому поки можна було там знаходитися, я там був – до 29 липня 2014. З того часу я з родиною знаходжуся в Краматорську.
З деякими сусідами виходили суперечки. Та й на роботі також, хоч там і освічені люди працювали. Наприклад, у середині червня був перший обстріл Донецька, причому стріляли з центру міста в бік залізничної станції. Я з`їздив туди і сфотографував на телефон з прив`язками, щоб було видно з якого напрямку вівся обстріл. Показую людям, вони кажуть “ні”. Люди з вищою освітою все рівно: “это с железнодорожнойстанции или с Песок стреляли «укропы»». Все. Виніс мозку. Що їм ще пояснюватиякщо вони знають, що снаряд не може змінити траєкторію і летіти зпротилежного боку.
Якщо людина дуже хоче ущось вірити, вона несприйме жодних доказів,навіть не буде вірити очам.
У самій Ясинуватій бойовиків практично не було видно. Декількох бачив і все. Ні для кого не було секретом, де вони розташовувалися — у приміщенні Ясинуватського військового комісаріату. Ще у Ясинуватій було два дитячих табора і там бойовики також квартирувалися.
Г.П.: Після переїзду до Краматорська, чи думали що це надовго?
Я зрозумів, що це надовго, коли 24 серпня Росія ввела свої війська, причому немало відразу, які перетнули державний кордон.
Г.П.: На вашу думку, які основні проблеми є на території Донбасу? Від чого Ви б застерігали державу? Що порадили б робити?
Олекса: Для мене з минулого року виникає питання про те, що під час війни, а це, як не називає влада, є війна з Росією (присутність російської армії проти України), повинні бути асиметричні кроки у відповідь. Але у нас немає навіть симетричних кроків. Ми навіть не захищаємося як слід. Наприклад, з тими ж потягами. З окупованої території їдуть потяги, їхніхто не перевіряє на лінії розмежування. Електрички дуже довго ходили. Просто ніхтоне перевіряє. Це як? Можна завести зброю на цю території і ударити на цій території де завгодно.
Ще про перепустки. Як я вважав з початку, і досі вважаю, перепустка — це проїхати раз в один кінець — все! А у нас багато людей катаються з цими перепустками туди-сюди, як туристи. А скільки може бути серед цих людей інформаторів, які можуть показувати на картах, де що знаходиться або ж готувати теракти? Все це небезпечно!
Кажуть, що треба спростити режим перетину. Я кажу “Стоп! Як спростити?” Кожна людина, яка перетинає, повинна бути взята на облік. А контролювати мільйон людей, які мають перепустки, майже неможливо. З цими перепустками дуже багато безпекових проблем.
Г.П.: Після переїзду, чи зустріли Ви труднощі з адаптацією в новому місті? Чи була на той час можливість якось зареєструватися?
Коли ми виїхали ще закону про переселенців не було. Офіційної реєстрації не було. У Краматорську місцеві активісти самостійно розробили довідку, яка дуже схожа на ту, яку зробила держава.
Я також приєднався до місцевих активістів, привів дружину, і таким чином зародилася організація “Краматорськ-СОС”. Спочатку ми довгий час були втрьох. Потім наприкінці листопада до нас ще стали долучатися переселенці. Стало легше, бо почалася гуманітарна допомога. До цього допомагали в основному місцеві, навіть давали можливість безкоштовно пожити у квартирі. Я, чесно кажучи, не очікував такого ставлення у Краматорську. Люди, які пережили хоч невеличку окупацію, трішки змінилися. Хоча і не всі.
Г.П. На Вашу думку, як держава поставилася до переселенців? Які позитивні або негативні моменти Ви б могли відзначити?
Олекса: Як я люблю жартувати “влада нам не заважає”. А якщо серйозно, то у нас дуже багато того, що потрібно зробити. Це залежить від Верховної Ради, але вона цим не займається і не бажає займатися. А, окрім того, у мене склалося враження восени, що влада намагається зробити так, щоб переселенці змушені були повернутися до своїх домівок на окупованих територіях. Таке враження склалося через закон про місцеві вибори, який грубо порушує Конституцію України.
Г.П.: Тобто вагома проблема у тому, що позбавили права голосувати?
Так. Нас позбавили права голосувати і викинули. Хоч ми тут чимось займаємося і щось розвиваємо, але ми не громадяни. Так грубо і було сказано.
Один чоловік в новообраній міськраді Краматорська років 60 якось сказав “вот вы переселенцы проголосуете, уедете домой и нам здесь разгребать». Або “вы проголосуете за кого вам заплатят».
Це не факт, бо за моїми даними саме місцеві голосують так, як їх змушують. Тим більше є така проблема: я як переселенець, голосувати не можу, а з юридичної точки зору, принаймні, я можу стати навіть міським головою. Нісенітниця: висуватися можна, а голосувати ні.
Навіть на попередніх парламентських виборах, за моїми підрахунками, з 5000 переселенців, що були у Краматорську, проголосували 200. І це були ті, які мають передусім проукраїнську позицію.
Г.П.: Ви змогли працевлаштуватися після переїзду?
Олекса: Працевлаштування для переселенця, та й не тільки, проблема. Особисто я не шукаю роботу, оскільки волонтерство забирає дуже багато часу.
Г.П.: На Вашу думку, коли війна закінчиться і чи є такі шанси у найближчому майбутньому?
Олекса: Що вважати найближчим майбутнім? Опираючись на ту інформацію, що я маю, раніше ніж за три роки нічого не закінчиться. Поки що на найближчі рік-півтора у Росії вистачить ресурсів це підтримувати.
Що може Росія? Вивезти свої війська і частину зброї. Іншу частину цієї зброї вона залишить і залишить бойовиків із числа колишніх наших громадян і тих бойовиків із колишніх ув`язнених, не військових, яких вони завезли з Росії.
Частина населення, яка там залишається, налаштована проти України, і чим далі, тим більше. Там є різні настрої, течії серед населення: хтось за Україну мовчки, хтось за Україну і допомагає якоюсь інформацією. Я навіть не уявляю, якщо все повернеться у мирне русло, як ми звільнимо ці території, як повернутися і як спілкуватися з людьми, з якими був знайомий і які виступали проти України. Для мене це наразі найбільша психологічна проблема.
Г.П.: А ви плануєте туди повертатися?
Олекса: Бажання повертатися туди після звільнення немає жодного. Я тут жартую, що після звільнення обласним центром треба залишати Краматорськ.