Останні новини

Слюсар з погонами маршала

До 135-ї річниці з дня народження Клима Ворошилова.

Це ім’я в Україні, навіть пострадянській, пронизаній радянщиною, вже призабуте. Час все таки робить свою справу.

Хоча були часи, коли в Україні та й по всьому величезному СРСР, це ім’я мабуть було третім після Леніна-Сталіна за числом різних згадок, появ на картинах, скульптурах, кіно і піснях, назвах міст, сіл, і колгоспів з МТС. Навіть один з найпотужніших танків часів Другої світової носив його ім’я. «Луганский слесарь, боевой нарком», «По дорогам знакомым за любимым наркомом».

57301_54

Це про нього, про Клима Ворошилова, людини більш трагічної долі, як зрештою і долі інших людей тієї епохи. Людина, яка поєднала в собі дві протилежні якості і особисту мужність, і боягузтво. І ці якості у нього уживалися, як трагедія і героїзм сталінської епохи.

Про його дитячі роки відомо лише з офіційних джерел. Відкривши будь яку книжку, присвячену Ворошилову в СРСР, можна було довідатись, що народився він 4 лютого 1881 року у робітничому селищі Верхнє на Луганщині у родині залізничника. Де це Верхнє, не уточнювалось, і тільки чомусь вже за часи незалежності «відкрилося», що Верхнє – частина оспіваного Сосюрою Лисичанська. Чомусь не було жодної книжки, присвяченої дитячим чи юнацьким рокам майбутнього «первого красного офицера», не було наявних спогадів свідків його проживання в Лисичанську. Тому про перші тридцять три роки життя Ворошилова (майже, як у билинного Іллі Муромця) майже нічого не відомо. Велика родина, з семирічного віку робота в шахті (згадується ще робота пастухом). У 12-14 років вчився в земській школі в селі Василівка (зараз це місто Алчевськ). До речі, ці два класи земської школи були єдиною освітою майбутнього керівника однієї з наймогутніших армій світу.

З 15 років працював на Юр’ївському  металургійному заводі (зараз Алчевський меткомбінат), проте ким, офіційна біографія не згадує. З 1903 року (22 роки) Клим Ворошилов працював слюсарем на паровозобудівному заводі Гартмана (зараз «Луганськтепловоз», минулого року вивезений російськими окупантами до Ростову-на-Дону). Тоді ж Клим став членом більшовицької партії.

Тобто наявна класична в радянські часи біографія більшовицького діяча, який з обов’язкового пролетарія (бо основа радянської влади проголошувалась диктатура пролетаріату) став наркомом. Завдяки комуністичній партії і Жовтневій революції, звісно.

Враховуючи відсутність будь-яких альтернативних даних біографії Ворошилова, доводиться основуватись на офіційних, хоча можливо, що вони були «причесані» вже тоді, коли Ворошилов став наркомом. Хоча тодішній Донбас був під впливом правих соціал-демократів (меншовиків), а більшовизм активно завойовував позиції на заводах лише у часи Першої світової війни. Так що питання про більшовицьку належність Ворошилова до Першої світової залишається під питанням, а офіційні дані про керівництво Луганською радою дуже сумнівні. . Після IV  (1906 рік) и V (1907 рік) з’їздів РСДРП (б), де Клим був делегатом, його перевели на партійну роботу, тобто став професійним революціонером (це визначення дуже любили радянські пропагандисти). Нагадаю, що такі революціонери не працювали офіційно, тому джерелом їхнього життя була партійна каса в руках ЦК партії. Таким чином Ленін і компанія виховували майбутню партійну номенклатуру, яка повністю залежала від ЦК. Під час роботи V з’їзду РСДРП в Стокгольмі Ворошилов познайомився зі Сталіним. Тоді ніхто з них не здогадувались про своє майбутнє.

В 1908—1917 роках, каже офіційна біографія, Ворошилов перебував у партійному підпіллі в БакуПетрограді і Царицині. Неодноразово зазнав переслідувань поліції. Кажуть, що під час одного з арештів отримав травму голови, що врешті-решт призвело до глухоти. Але біографічна повість Петра Панча «Олександр Пархоменко», написана 1938 року (і яка звісно пройшла через жорстку цензуру) розповідає про спільну роботу Пархоменка з Ворошиловим у Луганську напередодні і під час Першої світової війни.

Під час цієї війни Ворошилов, згідно офіційних даних, ухилився від призову, хоча на робітників підприємств, які виконували замовлення військового міністерства, поширювалась броня. На фронт такі робітники потрапляли лише у випадках участі у страйках.

Після падіння царату Клим Ворошилов очолив Луганську раду і міську думу. Звідси почався шлях колишнього пастушка нагору. До керма найбільшої держави світу. Згодом Ворошилов поїхав до Петрограду, де разом з Дзержинським почав створювати ВЧК, навіть робив перші арешти.

Після Берестейського миру Ворошилова відправили в Україну, яка активно крокувала до незалежності. Перед загрозою наступу українсько-німецьких військ він створив разом з Пархоменком Перший Луганський соціалістичний полк, який під наступом союзних військ відступив через неприятельський до червоних Дон до Царицина. Там Ворошилов знову зустрів Сталіна і за його пропозицією очолив 10-ту армію. Десяту армію в 30-ті роки назвали джерелом кадрів РСЧА – звідти вийшли майбутні маршали і генерали Будьонний, Кулик, Апанасенко та інші.

Незважаючи на те, що Ворошилов ніяк себе не проявив на посаді командарма, його кар’єра продовжувала повзти вгору. Нарком внутрішніх справ УСРР, командувач Харківським військовим округом і навіть Українським фронтом. Саме на цій посаді Ворошилов отримав перше велике фіаско – за безславну здачу Харкова (столиці УСРР) денікінцям, майбутнього маршала віддали під суд. Але на дворі був не 1937-й, суд розібрався у Харківській катастрофі і прийшов до висновку, що командуючий не винен – просто він виявився не на місці. Тоді Троцький, ознайомившись із справою Ворошилова, сказав: «Добре командувати 50 бійцями – не значить добре командувати корпусом». Невдалому командувачу вліпили догану по партійній лінії і відпустили. Більше його до командування до кінця війни не допускали.

Через кілька місяців його разом з Будьонним направили створити на базі 1-го кавалерійського корпусу Бориса Думенка 1-шу кінну армію. Це найбільш темна сторінка радянської історії. Відомо, що згодом Думенка було заарештовано, віддано під суд і розстріляно, а лаври створення найбільш легендарного з’єднання РСЧА дісталися Будьонному і Ворошилову (який очолив Реввійськраду 1-ї кінної, тобто був її комісаром). Це дало підстави сучасним історикам припустити, що Ворошилов з Будьонним приклали руку в незаконному засудженні комкора.

Під час комісарства Ворошилов особисто з ручного кулемета розстріляв понад сотню вояків 6-ї кавалерійської дивізії 1-ї кінної Йосипа Апанасенка за мародерство і грабунки населення Волині. Саме за це всю дивізію було віддано під трибунал після катастрофи польського походу, вирок був традиційний – розстріляти, але розстрілювати всю дивізію не стали, зробили дециніцію (відібрали для розстрілу кожного десятого, саме це і зробив власноруч майбутній нарком). До речі, сам Апанасенко не постраждав. Дослужився до генерала армії і загинув під час Курської битви..

За три роки війни Ворошилов  заробив лише один орден Червоного прапора (за оборону Царицина, червень 1919 р.) і почесну революційну зброю (прирівнювалась до ордена). Другий орден він заробив за каральний похід проти повсталого Кронштадту. Про цей «подвиг» майбутній маршал згадувати не люьив. Тому в офіційній біографії про це не згадувалось, хоча фото Ворошилова з Леніним напередодні походу серед делегатів Х з’їзду партії стало хрестоматійним.

Після захоплення Кавказу військами 10-ї армії (якою командував колишній офіцер Михайло Левандовський, який одним з перших потрапив під розстріл 1938 р.) Ворошилов очолив Північно-Кавказький військовий округ, де жорстоко подавляв повстанський рух. За ці «заслуги» і для забезпечення контролю над військами під Москвою у боротьбі з Троцьким, Сталін перетяг його на посаду командуючого військами Московського округу. Сам «червоний Бонапарт» Троцький більш ніж скептично оцінював Ворошилова: «Ворошилов є фікцією, його авторитет штучно створений тоталітарною пропагандою. На запоморочливій висоті він опинився тим, чим був завжди: обмеженим провінциалом без світогляду, без освіти, без військових і навіть без административних здібностей». Саме такий підлеглий був потрібний Сталіну – без особливого розуму, тому без амбіцій, і відданий тому, хто його висунув.

Боротьба за владу між «червоним Бонапартом» і «Чінгізханом з телефоном» (так Троцький полюбляв називати Сталіна) потребувала поставити на чолі РСЧА свою людину, тим паче, що армію створив саме Троцький. Тому нарком з військових і морських справ Михайло Фрунзе, який тяжів до Троцького, раптом помер після операції апендициту 1 грудня 1925 р.,  а його місце зайняв Ворошилов. Колишній слюсар, який не мав зовсім військової освіти, найбільше за часів СРСР очолював військове відомство – з 1925 по 1940 рр. І. треба віддати йому належне – від тачанок і імпортних фанерних винищувачів Ворошилов зробив РСЧА однією з найбільш моторизованих армій світу. Щоправда на ці роки припала велика економічна криза за кордоном та індустріалізація СРСР, які дозволили переозброїти і механізувати армію. Також зіграла ролб і стратегія радянського керівництва на світову революцію – СРСР збирався воювати зі всім світом, а вірніше, завоювати світ (згадайте герб СРСР, де символи комуністичної влади серп і молот розташовані на земній кулі). Не треба забувати, що це сталося за рахунок життів мільйонів радянських громадян, насамперед українських селян – земляків наркома.

Ворошилов міцно тримався Сталіна, і хоча спочатку дозволяв собі навіть конфліктувати зі Сталіним (бо той ще не остаточно переміг Троцького), потім безумовно прийняв його сторону, закріпивши це хвалебною одою «Сталін і Червона армія». До речі, ця стаття, написана Ворошиловим до 50-річчя Сталіна, стала основою для міфологізації історії громадянської війни в СРСР. За що увійшов в обойму «тонкошиїх вождів» за словами О.Мандельштама.

Разом з культом Сталіна став розкручуватись і культ Ворошилова. Само собою з дозволу Самого. Вже у 1920-х роках ім’я Ворошилова згадувалось у знаменитому «Марші Будьонного» і в поемі Володимира Маяковського «Хорошо». Нагадаємо, що тоді Сталіна в піснях не згадували. Культ Ворошилова складався після культу Леніна.

214027542

Після міфологізованого випадку на полігоні під Москвою влітку 1932 р. (називаються стрільбище курсів «Выстрел» і стрільбище в Митищах, де Ворошилов буцімто взяв у молодшого командира, який «промазав», гвинтівку і «всадив» всю обойму в «яблучко» мішені) в СРСР з’явилася відзнака за влучну стрільбу «Ворошиловський стрілець». Цю відзнаку мріяли отримати багато дітлахів СРСР.  

22 вересня 1935 року в РСЧА були встановлені військові звання. А Ворошилов став не тільки «первым красным офицером», але й «первым маршалом» разом зі своїм колишнім командиром по Першій кінній Будьонним і ще трьома військовиками – Михайлом Тухачевським, Олександром Єгоровим і Василем Блюхером». Три останніх через два-три роки після надання військового звання були розстріляні, а їхні імена були майже на 20 років викреслено з пам’яті. Тому Ворошилов і Будьонний (не рахуючи Сталіна) стали уособленням Червоної армії в період між двома великими війнами.

Але це ще не все. В розпал репресій, а вірніше тупого відстрілу командних кадрів РСЧА образ Ворошилова другим після Сталіна з’явився в художньому кіно (до Ворошилова на екрані з’являлись померлі (Ленін, Дзержинський, Свердлов) і навіть розстріляні (Бухарін) вожді).

76977471

Ворошилов тримав ніс за вітром  за вождем, бо знав, чим йому загрожує протилежне. Відразу після закріплення влади Сталіна і антисталінського виступу групи Рютіна (1929 рік) Ворошилов разом з ОГПУ став розкручувати маховик репресій в армії. Першими під чекістську сокиру потрапили кадрові офіцери РІА (російської імператорської армії), які займали командні посади в РСЧА (т.зв. «операція «Весна» або «Гвардійська справа», 1930-1931 рр). Серед жертв кровавої «Весни» виявилися колишні начальник штабу Української Гадицької армії (УГА) Микола Какурін і військовий міністр Тимчасового уряду Олексій Верховський. З того часу репресії в армії не припинялися майже до смерті Сталіна. Пік репресій («Великий терор») прийшовся якраз на «ворошиловський» період (1936-1939 рр). Нагадаю, що першими в цьому періоді пали українці, пов’язані з «Червоним козацтвом» – Семен Туровський, Іван Дубовий, Ілля Гаркавий, Матвій Василенко, Віталій Примаков.

Ворошилова було допущено в святая святих сталінського Політбюро – розглядати і підписувати т.зв. «розстрільні списки», в які потрапили ті, арешт яких санкціонувало Політбюро ЦК ВКП(б). За даними російського товариства «Меморіал», підпис Ворошилова присутній на 185 списках, за якими було розстріляно понад 18 000 осіб.

Ще варто згадати, що за Ворошилова регулярні війська активно брали участь у каральних акціях проти повстанців (Україна, Казахстан, Кубань, Закавказзя, Узбекистан, Туркменістан, Північ і т.д.). Під час придушення селянських повстань застосовувались танки, авіація і артилерія (наприклад, придушення чукотського повстання 1934 р. або Павлоградського повстання в УСРР 1930 р.). Саме частини РСЧА створили блокаду голодуючої України 1932-1933 рр. Результат відомий всім.

Крім того, СРСР активно провадив зовнішню політику за допомогою РСЧА. Протягом 1926-1931 рр. кавалерійські частини РСЧА відкрито воювали в Ірані, а 1929 р. було здійснено вторгнення до Китаю (конфлікт на КВЖД). Також радянські війська разом із союзним вермахтом окупували і розчленими у вересні 1939 р. Польщу.

Чергове вторгнення РСЧА до сусідньої держави, яке обіцяло бути швидким і легким, коштувало наркому посади. Замість легкої прогулянки по Фінляндії озброєна до зубів РСЧА встрягла у важку війну, яка наявно показала всьому світу, що зробила сталінсько-ворошиловська політика в армії. Сталін Ворошилову не пробачив і призначив на його місце вихідця з 1-ї кінної Семена Тимошенка.

Ворошилов став заступником голови уряду СРСР і перебував на цій посаді аж до смерті Сталіна.

Незважаючи на особисту хоробрість у боях (Ворошилов не раз особисто водив в кінні і піхотні атаки підлеглих), у мирному житті його оточення вказувало на його боягузтво і нерішучість. Він мовчки спостерігав, як чекісти забирають його друзів і не намагався їх боронити перед Сталіним. За підрахунками російського історика Г.Куманьова, тільки з 27 лютого 1937 р. по 12 листопада 1938 р. НКВД отримав від Сталіна, Молотова і Кагановича санкції на розстріл 38 679 військовослужбовців. Взагалі число загиблих одних командирів і комісарів становить близько 50 тисяч. До 1941 р. тільки в сухопутних військах не вистачало по штатах 66 900 командирів. Некомплект літно-технічного складу ВПС досяг 32,3%.

З нападом ІІІ рейху на свого недавнього союзника, Сталін серед багатьох власних помилок початку війни, поставив на головні напрями оборони своїх розпіарених маршалів Ворошилова (на Північно-Західний) і Будьонного (на Південно-Західний), хоча, безперечно пам’ятав вердикт суду над Ворошиловим 1919 р. Північно-Західний напрям став найбільш провальним для РСЧА: вже 10 липня 1941 р. група армій «Північ» (фельдмаршал Ф. фон Лєєб) вермахту, переможно пройшовши Прибалтикою, зав’язала бої під Ленінградом. Ворошилов особисто водив а атаку бійців, був навіть поранений, але це не допомогло, що змусило Сталіна 10 вересня зняти бездарного «полководця» і замінити його Жуковим.

Якщо за катастрофу Західного фронту Сталін розстріляв його командуючого генерала армії Павлова, то Ворошилов за ще більш масштабну катастрофу тільки позбувся посади. Розстрілювати одного з символів своєї епохи Сталін не став. Зробивши його відповідальним над формуванням нових частин. Наступного, 1942 року вождь знайшов для свого вірного підлеглого декоративну посаду, проте яка мала голосне звучання – Головнокомандуючий партизанським рухом. Проте важелі на партизанів мав заступник наркома держбезпеки СРСР сумно відомий генерал-лейтенант Павло Судоплатов, начальник 4-го головного управління НКГБ, яке безпосередньо «опікувалося» ними. Ворошилов підмахував підпис на наказах партизанам, найбільш одіозним з яких була заборона партизанам переходити без наказу лінію фронту при підході радянських військ.

Потім «бойовий» маршал очолював Трофейний комітет при ДКО і навіть злітав на Тегеранську конференцію.

Тегеран – також темна сторінка в біографії Ворошилова. Мабуть, як переважно невдало, бо на подальші конференції Сталін його не брав. Навіть більше – 22 листопада 1944 року Ворошилова вивели із складу ДКО. Єдиний випадок за історію цього комітету!

Але офіційно Ворошилов залишався одним з вождів-полководців і партійних лідерів. Наприклад. У фільмі Ігоря Савченка «Третій удар» (1948 р.) Ворошилов разом із Сталіним і Василевським планує операцію з визволення Криму.

Після війни Ворошилова не чіпали, хоча за словами Хрущова, Сталін підозрював його у шпигунстві на користь Великобританії. На одному із засідань Політбюро Ворошилов навіть напряму звинуватив Сталіна у знищенні командного складу армії, хоча і сам приклав руку для цього.

Зліт державної кар’єри Ворошилова прийшовся після смерті Сталіна, коли він навіть очолив Верховну Раду СРСР. Тобто формально навіть став очільником СРСР. . Під час боротьби за владу між Хрущовим і Берією, маршал підтримав Хрущова, за що отримав у нього Золоту Зірку Героя Радянського Союзу на честь свого 75-річчя.

Як інші «тонкошиї» вожді, Ворошилов боляче віднісся до засудження Хрущовим культу Сталіна, боячись відповідальності за злочини сталінізму. І було за що. Тому він підтримав у червні 1957 р. колег ще по сталінському Політбюро Молотова, Кагановича, Маленкова та інших, які хотіли зняти Хрущова. Але на відміну від них, йому дісталось менше за всіх – він залишився на посаді і при партквиткові. Проте через три роки Хрущов таки відправив його на пенсію, замінивши Брежнєвим. На ХХІІ з’їзді КПРС, коли черговий раз засудили Сталіна, не забули критикувати і Ворошилова. Дійшло до того, що чотири міста в СРСР, названі на честь Ворошилова, було перейменовано або повернуто старі назви.

Але, нагородивши ще двома геройськими зірками (другу Героя СРСР і Герой Соцпраці) влада використовувала Ворошилова як весільного генерала, як легенду часів завоювання влади. Відомий донецький шахтар, двічі Герой Соціалістичної Праці Іван Стрельченко згадував, що донецьку делегатську організацію на ХХІІІ з’їзді КПРС зобов’язали зустрітися з Ворошиловим  мовляв, маршал хоче поговорити із земляками. Ворошилов з трудом пересувався, видно було, що йому важко. Проте посміхався. Куратор делегації після зустрічі пояснив, що маршал дуже просив його не забувати.

Помер Климент Ворошилов 2 грудня 1969 року, коли повним ходом йшла затіяна Брежнєвим повзуча реабілітація сталінщини. Тому поховали маршала з розмахом, який був неможливий до того. Біля кремлівської стіни поруч із двома сватами – Сталіним і Ждановим (їхні діти були одружені). Згодом місто Луганськ знову отримало назву Ворошиловград, щоб через 20 років знов повернути собі стару назву…

Доля, яка піднесла простого (принаймні офіційно) слюсаря Луганського заводу до майже президента найбільшої держави в світі, зіграла з Ворошиловим злий жарт. Слюсарем він фактично і залишився, хоча мав найвищі посади в державі. Хто знає, краще було, якщо б він так би і залишився простим слюсарем? Шкоди би від цього було б однозначно менше

Вадим Джувага

1 Comment on "Слюсар з погонами маршала"

Comments are closed.

More in Політика, Суспільство, Наша історія, Смерть совку!, Статті
7
Збігнєв Буяк: Польські реформи – це величезний соціальний рух громадян, які в той момент, коли з’явилася Солідарність, самі організували всі комітети

...

Close