Останні новини

У ПОЛТАВІ НАГОРОДИЛИ “НАРОДНИХ ГЕРОЇВ”

“Якщо народ одягає, годує, утримує свою армію, то він має право і її нагороджувати”, – Андрій Боєчко.

Андрій Боєчко

Андрій Боєчко

“Народних героїв” в Україні стало більше. Днями відбулася вже 13 церемонія нагородження бійців та волонтерів цією дійсно всенародною відзнакою. Адже срібло для виготовлення орденів у вигляді тризуба надсилають люди з всієї України. А обирає достойних нагородна рада, у складі якої — автор ідеї Андрій Боєчко, а також відомі журналісти, волонтери, громадські діячі.
– Членів нашої ради неможливо підкупити, залякати чи обдурити, – каже дніпропетровська волонтерка Юлія Сигеда. – Ми всі дорожимо своєю репутацією, а тому дуже відповідально ставимося до визначення номінантів. Подання на кожного обговорюємо, всю інформацію про претендента ретельно перевіряємо. Орден “Народний герой” отримують лише ті, щодо кого немає жодного сумніву. Ті, ким дійсно можемо пишатися, у чиєму генетичному кодові — найкращі риси нашого народу.
– Врученням цього ордену ми хочемо зламати всю недолугу систему нагородження, яка існує нині на держаному рівні, – зазначив автор ідеї Андрій Боєчко. – Адже нерідко нагороди отримують незаслужено, завдяки підкупу, особистим зв’язкам чи високому чину. А хлопці, які дійсно воюють і відають своє життя і здоров’я за Україну, залишаються ні з чим.
Церемонія нагородження цього разу відбулася у Полтаві. Раніше орденом “Народний герой” нагороджували у Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську та навіть на передовій. Полтавські волонтери вважають: переоцінити значення цієї церемонії для полтавців неможливо.
– Не маємо права забувати про подвиг наших бійців, – каже полтавська фронтова волонтерка Ірина Каптур. – Герої не вмирають лише тоді, коли ми пам’ятаємо про них. І дітям розказуємо. Ті, хто вже демобілізувався, також повинні відчувати нашу вдячність. Такі нагородження — один із способів її показати.
Із 20-ти нагороджених у Полтаві п’ятьох – відзначили посмертно. Історія про подвиг кожного з них закінчується словами: “Ціною власного життя врятував бойових побратимів…”
Посмертну нагороду 30-річного Сергія Цимбала отримують дружина та маленький син. Молода вдова тримається мужньо. Лише голос тремтить та тінь не сходить з обличчя: “Сергій — наша найбільша гордість. Навіть після смерті він залишається прикладом для сина. Він навчив нас берегти найцінніше — життя. Мир у наших містах — це його, Сергія, заслуга, і заслуга кожного з вас”.

Нагороду отримують дружина та син Сергія Цимбала

Нагороду отримують дружина та син Сергія Цимбала

Чемпіон України з джиу-джитсу, Сергій Цимбал працював у прокуратурі і цілком міг би не йти в армію. Однак зробив свій принциповий вибір. Під час боїв під Дебальцево він викликав вогонь на себе, давши можливість іншим бійцям свого підрозділу вийти з оточення живими. “Немає більшої любові за ту, коли хтось душу кладе за друзів своїх” (Іоана 15:13).
Олександр Чалапчій — наразі єдиний, номінований на отримання ордену “Народний герой” і як боєць, і як волонтер. Тридцятирічний викладач профтехучилища не зміг залишатися осторонь, коли його учні почали масово йти на війну. Зголосився добровольцем. Підірвавшись на міні під Горлівкою, втратив обидві ноги.
– Але він ніколи не здається і не втрачає почуття гумору, – розказують про Олександра київські госпітальні волонтери. -Ходити на протезах Сашко почав уже в шпиталі. І все рвався до своїх, на фронт.

Олександр Чалапчій

Олександр Чалапчій

Після реабілітації у Німеччині повернувся в рідний Кіровоград. Відкрив цех з виробництва паливних брикетів, забезпечивши роботою шістьох демобілізованих бійців. Збирає волонтерську допомогу на фронт, а також взяв на повне утримання дві родини загиблих воїнів.
Випускників Харківського гвардійського вищого танкового командного училища Олександра Мороза та Василя Божка нагороджують разом. Адже танкісти не воюють поодинці — лише екіпажами. Хлопці кажуть: усі їхні бойові побратими довіряють один одному безсумнівно. Коли ще на початку війни екіпаж Мороза, отримавши неправильні координати, опинився на території противника і потрапив під обстріл, бійці врятувалися чудом. І, сидячи в укритті, побачили, що їм на допомогу, ризикуючи щохвилини, прибув “Булат” з рідного підрозділу. І, лише переконавшись, що підбитий танк пустий, рятівники повернули назад. А через деякий час до них вдалося вийти й екіпажу Мороза. Зараз на рахунку відважних танкістів — чимало перемог. Фахівці кажуть: знову сісти в танк після того, як ти в ньому горів, наважуються далеко не всі. Однак члени цього екіпажу зробили це вже неодноразово.
Кожна історія, яка звучала зі сцени — унікальна та героїчна. Шкода, що в залі було не так багато людей, готових їх слухати. Крім самих нагороджених, їхніх рідних, бойових товаришів, журналістів, полтавських волонтерів та курсантів місцевого військового коледжу — фактично, більше нікого. Ні вчителі шкіл, ні викладачі ВНЗ не скористалися унікальною можливістю дати своїм учням урок справжньої, не шаблонної любові до Вітчизни. Урок мужності і відданості. Що стало тому причиною: погана поінформованість загалу про захід, незручний час проведення чи звичайна байдужість містян — невідомо. Але якщо навіть під час війни ми не знаходимо часу і сил, щоб віддати шану своїм героям, то страшно подумати, що буде за кілька років після…

Світлана Варвянська

Фото Ігор Кіянчук. Ліцензія: CC BY-SA 4.0.

More in Війна, Новини, Суспільство, Благодійні акції, Героям Слава!, Миротворчість, Фоторепортаж
АТО4-300x221
Місія: захистити наших захисників

Нарешті закон виконано. Вперше за весь час призначено окремого представника Уповноваженого ВР України у справах захисту прав військовослужбовців.

Close