Останні новини

Легендарний будинок “Слово” вийде онлайн

Відживити пам’ять про історичний будинок “Слово”, одну з центральних точок історії “Розстріляного Відродження”, прагнуть учасниці соціально-архітектурної резиденції проекту “ПогранКульт: ГаліціяКульт” (сім молодих архітекторок з Харкова, Львова та Рівного). Першим етапом цього відновлення пам’яті стане створення “онлайн-представництва” будинку: мультидисціплінарного порталу (сайту, де була б зібрана найповінша інформація про будинок, його мешканців та їхню славетну й трагічну епоху), сторінок у найпопулярніших соціальних мережах та інформаційних теґів і QR-кодів. Авторки проекту запрошують усіх небайдужих долучитися до реалізації задуму — зокрема, до створення й наповнення цього порталу. Зробити це можна, приєднавшися до сторінки Будинку Слово на Фейсбуці або написавши координаторам проекту на електронну адресу budynok.slovo(at)gmail.com. Також варто стежити заакаунтом Будинку “Слово” в Інстаграмі (pro.slovo), на TripAdvisor та за тегом у соцмережах #proslovo. Проміжні результати своєї роботи резидентки презентують під час осіннього форуму “ГаліціяКульт”, котрий Харків прийматиме 4-18 жовтня.

Віртуальний і фізичний простори пов’язуються через наліпки з QR-кодами, які можна знайти як на паркані самого будинку, так і просто по місту. За кодами можна перейти на різні сторінки з історіями про мешканців, фотографіями епохи і таке інше. Під час роботи в резиденції учасниці також створили серію колажів, у яких поєднали сучасні фото будинку та портрети його перших мешканців — щоб продемонструвати тяглість історії та міжчасовий зв’язок. А листівки з цитатами про майбутнє з творів письменників-мешканців “Слова” резидентки подарували нинішнім мешканцям будинку. Натомість просили на таких самих листівках, але без цитат, лишити свої роздуми про прийдешнє. “Заради майбутнього тут жили й помирали, про шляхи до нього сперечалися, — говорить кураторка резиденції Ірина Сальник. — Зокрема, сперечалися про те, чи можна шкодити своєму ближньому заради високих ідеалів майбутнього, чи все ж таки важливіше людське життя тут і тепер”.

Працюють архітекторки і над проектами арт-об’єктів для простору навколо будинку, що саме це буде — поки що не зізнаються. Кажуть — об’єкти не будуть агресивно втручатись у приватний простір мешканців, не будуть масштабними та матимуть символічні значення.

“Приїхавши до Харкова, ми були вражені і тим, в якому стані знаходться територія навколо будинку, і тим, що багато хто з харків’ян — навіть, здавалося б, добре освічених, — гадки не має про те, що це за будинок, — розповідає одна з учасниць архітектурної резиденції Софія-Романа Гіссовська, випускниця львівського політеху. —Для нас же це була зустріч із легендою”. Художник і архітектор Олег Дроздов, ментор резиденції, розповідає, що  перші дні резиденції учасники намагалися знайти формат, який дозволив би водночас відновити пам’ять навколо цього непростого місця, і в той же час не надто втрутитися в життя мешканців, не привнести зайвого трагізму в сьогоднішнє існування будинку: “Якби це була просто “митецька комуна”, як знаменитий “Вулик” у Парижі, працювати з об’єктом було б значно простіше. А тут інша історія: історія про тотальне стеження системи, самогубства, розстріли, сплановане знищення цілої плеяди митців. Можна прийти й повісити “жалобні таблички” на під’їздах — але для чого людям, які зараз живуть у цьому будинку, щоденне нагадування про смерть? Це має бути пам’ять, яка живе, але не травмує”.

Колега Софії, харків’янка Юлія Діденко, говорить, що найцікавішою і найскладнішою частиною роботи стало спілкування з мешканцями будинку. Серед них прямих нащадків “слов’ян”не багато (наприклад, син Пилинської, онука Трублаїні, син Муратова), та все ж усі вони (і спадкоємці, і зовсім нові власники) є носіями окремих “цеглинок пам’яті”: хтось береже зібрані на смітнику меблі тієї епохи, хтось пам’ятає перекази і “міські легенди”. “Ми тільки почали налагоджувати контакти і думаю — якщо не влізати брутально в приватний простір будинку, його мешканці стануть найпершими союзниками проекту відновлення пам’яті”. Дівчата розповідають, що і мешканці, і будівельники, що працюють навколо будинку, активно втягуються в комунікацію. Щось радять, слідкують за розвішеними колажами, запрошують у гості. Є, звичайно, й байдужі, траплялися й поодинокі випадки агресії, але учасниці прагнуть на тому не фіксуватися.

Ірина Магдиш, кураторка резиденційної програми проекту “ГаліціяКульт”, вважає: добре, що учасниці резиденції не обрали найпростіший, “монументальний” шлях: “Зараз пішла нова хвиля пам’ятників, наче ми живемо не в 21-му сторіччі і наче немає інших шляхів для роботи з пам’яттю. Найпростіше — поставити монумент і хай він собі стоїть. А люди, які жили в “Слові”, вони не були бронзовими, вони були живими, гарячими, любили, ненавиділи, пили вино, ходили голими, кричали з вікон, вкорочували собі віку, народжували дітей — робили все те, що роблять усі люди, хіба може з більшою пристрастю. І, звичайно, вони творили. Не просто шось там собі писали, а створили цілу епоху, завдяки якій Харків ствердився в європейській культурі першої половини 20-го сторіччя”.

Кураторка переконана: подібні проекти мають стати основою для нового принципу роботи з історією: “Чому далеко не всі харків’яни знають про те, що саме тут прозвучав постріл, який обірвав життя Хвильового, тут перед арештом і шляхом на Далекий Схід гостював у Василя Вражливого Іван Багряний, звідси викрадений енкаведистами Майк Йогансен і так далі? Це питання до системи освіти, яка змушує вчителів оперувати цифрами й іменами, не вкладаючи в них життя. Треба вчити завжди бачити людське життя — навіть через сірі німі стіни будинку”.

Архітекторки сподіваються, що їм вдасться залучити активну частину харківської громади до спільної ревіталізації простору. “Мені здається, що якщо 2-3 рази на рік люди тут будуть спільно збиратися, аби розчистити доступ до меморіальної таблички, пофарбувати лавочки або посадити клумбу — це більше дасть нашій спільній пам’яті, аніж якийсь кам’яний меморіал”, — говорить Софія Гіссовська.

Нагадаємо, архітектурна резиденція в Будинку “Слово” — одна з шести творчих майстерень проекту “ГаліціяКульт”, які працювали в Харкові в середині серпня. Сам же форум “Погранкульт: ГаліціяКульт” відбудеться в Харкові 4-18 жовтня: насичена програма складатиметься з низки театральних вистав, художніх виставок, літературних дискусій, концертів і таке інше. Мета проекту: познайомити Українуз Україною, дати можливість мешканцям різних регіонів більше дізнатися про життя одне одного.

Листівки для мешканців та заповнена мешканкою інстраграм

More in Новини, Культура, Наша історія, Смерть совку!
150529031432_prince_624x351_rvio
Проблема з “російськими експертами” – Книжковий огляд

Горезвісна Російська пропагандистська машина, така як "Russia Today" або сам Володимир Путін не могли б забезпечити більш убивчу пораду ніж...

Close