Легендарний будинок “Слово” вийде онлайн

Відживити пам’ять про історичний будинок “Слово”, одну з центральних точок історії “Розстріляного Відродження”, прагнуть учасниці соціально-архітектурної резиденції проекту “ПогранКульт: ГаліціяКульт” (сім молодих архітекторок з Харкова, Львова та Рівного). Першим етапом цього відновлення пам’яті стане створення “онлайн-представництва” будинку: мультидисціплінарного порталу (сайту, де була б зібрана найповінша інформація про будинок, його мешканців та їхню славетну й трагічну епоху), сторінок у найпопулярніших соціальних мережах та інформаційних теґів і QR-кодів. Авторки проекту запрошують усіх небайдужих долучитися до реалізації задуму — зокрема, до створення й наповнення цього порталу. Зробити це можна, приєднавшися до сторінки Будинку Слово на Фейсбуці або написавши координаторам проекту на електронну адресу budynok.slovo(at)gmail.com. Також варто стежити заакаунтом Будинку “Слово” в Інстаграмі (pro.slovo), на TripAdvisor та за тегом у соцмережах #proslovo. Проміжні результати своєї роботи резидентки презентують під час осіннього форуму “ГаліціяКульт”, котрий Харків прийматиме 4-18 жовтня.

Віртуальний і фізичний простори пов’язуються через наліпки з QR-кодами, які можна знайти як на паркані самого будинку, так і просто по місту. За кодами можна перейти на різні сторінки з історіями про мешканців, фотографіями епохи і таке інше. Під час роботи в резиденції учасниці також створили серію колажів, у яких поєднали сучасні фото будинку та портрети його перших мешканців — щоб продемонструвати тяглість історії та міжчасовий зв’язок. А листівки з цитатами про майбутнє з творів письменників-мешканців “Слова” резидентки подарували нинішнім мешканцям будинку. Натомість просили на таких самих листівках, але без цитат, лишити свої роздуми про прийдешнє. “Заради майбутнього тут жили й помирали, про шляхи до нього сперечалися, — говорить кураторка резиденції Ірина Сальник. — Зокрема, сперечалися про те, чи можна шкодити своєму ближньому заради високих ідеалів майбутнього, чи все ж таки важливіше людське життя тут і тепер”.

Працюють архітекторки і над проектами арт-об’єктів для простору навколо будинку, що саме це буде — поки що не зізнаються. Кажуть — об’єкти не будуть агресивно втручатись у приватний простір мешканців, не будуть масштабними та матимуть символічні значення.

“Приїхавши до Харкова, ми були вражені і тим, в якому стані знаходться територія навколо будинку, і тим, що багато хто з харків’ян — навіть, здавалося б, добре освічених, — гадки не має про те, що це за будинок, — розповідає одна з учасниць архітектурної резиденції Софія-Романа Гіссовська, випускниця львівського політеху. —Для нас же це була зустріч із легендою”. Художник і архітектор Олег Дроздов, ментор резиденції, розповідає, що  перші дні резиденції учасники намагалися знайти формат, який дозволив би водночас відновити пам’ять навколо цього непростого місця, і в той же час не надто втрутитися в життя мешканців, не привнести зайвого трагізму в сьогоднішнє існування будинку: “Якби це була просто “митецька комуна”, як знаменитий “Вулик” у Парижі, працювати з об’єктом було б значно простіше. А тут інша історія: історія про тотальне стеження системи, самогубства, розстріли, сплановане знищення цілої плеяди митців. Можна прийти й повісити “жалобні таблички” на під’їздах — але для чого людям, які зараз живуть у цьому будинку, щоденне нагадування про смерть? Це має бути пам’ять, яка живе, але не травмує”.

Колега Софії, харків’янка Юлія Діденко, говорить, що найцікавішою і найскладнішою частиною роботи стало спілкування з мешканцями будинку. Серед них прямих нащадків “слов’ян”не багато (наприклад, син Пилинської, онука Трублаїні, син Муратова), та все ж усі вони (і спадкоємці, і зовсім нові власники) є носіями окремих “цеглинок пам’яті”: хтось береже зібрані на смітнику меблі тієї епохи, хтось пам’ятає перекази і “міські легенди”. “Ми тільки почали налагоджувати контакти і думаю — якщо не влізати брутально в приватний простір будинку, його мешканці стануть найпершими союзниками проекту відновлення пам’яті”. Дівчата розповідають, що і мешканці, і будівельники, що працюють навколо будинку, активно втягуються в комунікацію. Щось радять, слідкують за розвішеними колажами, запрошують у гості. Є, звичайно, й байдужі, траплялися й поодинокі випадки агресії, але учасниці прагнуть на тому не фіксуватися.

Ірина Магдиш, кураторка резиденційної програми проекту “ГаліціяКульт”, вважає: добре, що учасниці резиденції не обрали найпростіший, “монументальний” шлях: “Зараз пішла нова хвиля пам’ятників, наче ми живемо не в 21-му сторіччі і наче немає інших шляхів для роботи з пам’яттю. Найпростіше — поставити монумент і хай він собі стоїть. А люди, які жили в “Слові”, вони не були бронзовими, вони були живими, гарячими, любили, ненавиділи, пили вино, ходили голими, кричали з вікон, вкорочували собі віку, народжували дітей — робили все те, що роблять усі люди, хіба може з більшою пристрастю. І, звичайно, вони творили. Не просто шось там собі писали, а створили цілу епоху, завдяки якій Харків ствердився в європейській культурі першої половини 20-го сторіччя”.

Кураторка переконана: подібні проекти мають стати основою для нового принципу роботи з історією: “Чому далеко не всі харків’яни знають про те, що саме тут прозвучав постріл, який обірвав життя Хвильового, тут перед арештом і шляхом на Далекий Схід гостював у Василя Вражливого Іван Багряний, звідси викрадений енкаведистами Майк Йогансен і так далі? Це питання до системи освіти, яка змушує вчителів оперувати цифрами й іменами, не вкладаючи в них життя. Треба вчити завжди бачити людське життя — навіть через сірі німі стіни будинку”.

Архітекторки сподіваються, що їм вдасться залучити активну частину харківської громади до спільної ревіталізації простору. “Мені здається, що якщо 2-3 рази на рік люди тут будуть спільно збиратися, аби розчистити доступ до меморіальної таблички, пофарбувати лавочки або посадити клумбу — це більше дасть нашій спільній пам’яті, аніж якийсь кам’яний меморіал”, — говорить Софія Гіссовська.

Нагадаємо, архітектурна резиденція в Будинку “Слово” — одна з шести творчих майстерень проекту “ГаліціяКульт”, які працювали в Харкові в середині серпня. Сам же форум “Погранкульт: ГаліціяКульт” відбудеться в Харкові 4-18 жовтня: насичена програма складатиметься з низки театральних вистав, художніх виставок, літературних дискусій, концертів і таке інше. Мета проекту: познайомити Українуз Україною, дати можливість мешканцям різних регіонів більше дізнатися про життя одне одного.

Листівки для мешканців та заповнена мешканкою інстраграм

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут