«Очима культури». Блоґ № 42. Леґенди «Тіней забутих предків».

b42-1-shadows-shootУ вступному тексті (названому, із властивим Іллєнкові нонконформізмом супроти канонізованих правил української мови: «Постріл під дощем: Натомість переднього слова») до автобіографічного роману (чи то белетризованих мемуарів?) «Юрка Іллєнка доповідна Апостолові Петру» видатний майстер «українського поетичного кіна» описує обставини химерної дуелі, яка мала відбутися між ним і Сергієм Параджановим після чергової різької сутички в час зйомок їхніх спільних знаменитих «Тіней забутих предків».

Згідно з розповіддю Юрія Іллєнка, поєдинок мав відбутися на повному серйозі, із неминуче трагічними наслідками. Іллєнко, мовляв, уже прощався з Ларисою Кадочніковою (його тогочасною дружиною, яка в «Тінях» блискуче зіграла роль Марічки), передбачаючи арешт та ув’язнення після того, як він уранці «о шостій п’ятнандцять вб’є» Параджанова. Його розповідь повна реалістичних, детально розписаних подробиць — від набивання гуцульських пістолей (куплених ним свого часу від самого Параджанова) шротом, клейтухом, капсулами, порохом «Сапсан» (позиченим від ґазди Кітлярчука, в якого він квартирував), і смотужки виробленими кулями, крізь бесіду з ґаздою про ефективність пістоль і випробування однієї пострілом у кепку на паркані, до опису дороги на місце поєдинку із «секундантом» Василем Цвіркуновим, тощо, тощо… І все це спонукає читача повірити, що трагедія таки неминуче мала би місце, якби, мовляв, не втручання вищих сил… якби не те, що оскаженілий після довгих дощів Черемош масою бурхливої води зірвав моста, який розділяв обох дуелянтів, саме в той момент, коли Іллєнко уже ступив на нього, із пістолями в руках, щоби довершити свій божевільно-гоноровий задум…

b42-2-shadows-of-forgotten-ancestorsТа проте сьогодні уже майже неможливо встановити, скільки в розповіді Іллєнка про події 1963 р. документальної правди, а скільки мистецької фантазії. Він сам не приховує суто фіктивного аспекту своїх «спогадів», адже називає свій тритомник «харалужним романом-хараманом», а не «глевкою недопеченою цеглиною мемуарів», і пояснює, що «хараманами баба Надя називала мої вигадки про те, чого не було і не могло бути». Зрештою, свідчення інших учасників подій аж ніяк не завжди збігаються з Іллєнковим драматичним наративом.

В одному із шикарних видань випущених видавництвом «Артбук» опісля серії успішних виставок про «Тіні забутих предків» (яка-то (серія) почалася навесні 2016 р. в «Мистецькому Арсеналі»), у невеликому розділі «Дуель», версію подій запропонованих Іллєнком ставлять під сумнів на основі висловів чи то Івана Драча (автора сценарію), чи то Лариси Кадочнікової, чи кіномеханіка Василя Коржука. На думку Драча, «ніхто крім Іллєнка про цю дуель всерйоз не розказував»; Кадочнікова, за її словами, «щойно літ через п’ять» довідалася, що «була якась дуель»; та Коржук твердив, що поєдинок таки відбувся, та «як одна з численних забав» під час знімального процесу. В цей же час ніхто не заперечує серйозності різьких, іноді брутальних конфліктів між Іллєнком і Параджановим, які ніяк не могли знайти спільної мови під час неминуче спільного творчого процесу. Приміром, мистець Тіберій Сільваші розповів, як-то неодноразово «Іллєнко тримав Параджанова за груди й кричав: «Я тебе уб’ю!»…»

b42-3-shadows-of-forgotten-ancestors-3Самозрозуміло, мені тут зовсім не йдеться про те, щоб намагатися встановити «об’єктивну правду» про «дуель» 1963 р. Ця історія — це (звертаючись до традиції Миколи Хвильового) тільки «запах слова», це лише пригадка, що подібних драматично-мітологізованих розповідей про «Тіні забутих предків» є більше, що увесь цей заворожливий фільм оповитий леґендами, без усвідомлення яких хіба можлива насправді повноцінна його рецепція? З одного боку, такі леґенди (вміло повернені із колективного напівзабуття серією вищезгаданих виставок) — це спонука не тільки знову уважно передивитися «Тіні забутих предків», отой шедевр українського й світового кінематографу, — а й згадати про позамистецький резонанс «Тіней», про універсальне (так часто недооцінене сьогодні) поняття трансформативної сили мистецтва та культури в життях суспільств та індивідів.

Урешті-решт створення кінофільму «Тіні забутих предків» не тільки стало поворотною точкою (ба, по-справжньому доленосною подією) в життях, по суті, всіх учасників творчого процесу: від самих Параджанова й Іллєнка, акторів Івана Миколайчука і Лариси Кадочнікової, сценариста Івана Драча, композитора Мирослава Скорика, художника Георгія Якутовича, тощо; воно не лише стало новим етапом в еволюції українського кіменатографа, бувши початком пост-Довженкової фази розвитку т.з. «українського поетичного кіна» (бо без «Тіней» навряд чи можна уявити собі чи то Іллєнковий «Вечір на Івана Купала», чи то Миколайчуків «Вавилон ХХ» та й низку інших знакових кінофільмів); а й вплинуло на розвиток українського суспільства в цілому. Досить лише згадати прем’єру фільму в київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 р., коли-то Іван Дзюба зі сцени розповів про нові арешти серед творчої b42-4-shadows-of-forgottenінтелігенції, а В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус закликали всіх незгодних з арештами на знак протесту піднятися з крісел. Для Стуса (та й не лише для нього) прем’єра «Тіней» стала доленосним моментом переходу із позиції мовчазного опонента режиму до фази активного спротиву системі, до дисидентства і поповнення рядів українськіх борців проти тюрми народів під назвою СССР, без самопожертви яких ніяк не реальним було б відновлення незалежності України 1991 р…

Отож, цьогорічний спалах зацікавлення історією і леґендами Параджанових (і не лиш його) «Тіней забутих предків» — це нагода і передивитися знову цей класичний кінофільм, і погртати шикарні видання про «Тіні» видавництва «Артбук», ба ще й почитати первісну версію «Тіней» у філіґранній прозі Михайла Коцюбинського, та також, урешті, як на мене, варто би при цій нагоді не забути про тритомний «роман-хараман» Юрія Іллєнка, з якого я почав цей блоґ. Бо ж цей, без сумніву, вартий уваги текст досі залишається, на жаль, ледве поміченим і непрочитаним у нашому літературному, культурологічному й загальнокультурному дискурсах. А для першого знайомства невеликі уривки «Юрка Іллєнка доповідної Апостолові Петру» можна знайти на сайті Видавництва «Богдан»…)

Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 42. Леґенди «Тіней забутих предків».

Marko Stech 2 small 2kontakt_logo (male)Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці «Очима культури».

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 43: українські теорії «штуки»: Богдан Ігор Антонич, імпресіоністи та інші…

Vladimir Shevchenko liked this post
More in Відео, Культура, Наша історія, Освіта і наука, Патріотичне мистецтво
Олена Татьянченко: Майдан духу

А ви пам’ятаєте, що в Луганську теж був Майдан? Ні, не сотні тисяч луганчан виходили на вулиці, лише сотні, інколи...

Close