Олена Татьянченко: Мій Майдан

Жодного разу я не пошкодувала про Майдан – ні про те, що була там, ні про те, що він взагалі відбувся. Раніше сильно засмучувалась, коли чула чи читала злі й саркастичні коментарі про те, що через Майдан почалася війна, що не треба було навіть починати, що він нічого не дав, що розвалили країну. Потім зрозуміла, що ми просто настільки по-різному оцінюємо подію, що з деякими на цю тему взагалі не варто ні сперечатися, ні навіть розмовляти. Бо ми, напевне, різні біологічні види, настільки полярні, що окрім зовнішньої схожості між нами немає нічого спільного.

Ті, хто думав, що після Майдану ми негайно усією країною потрапимо в Утопію, розчаровані, адже виявилось, що побунтувати недостатньо, бо система, попри всю її штучність і гнилість, здаватися не збирається, що тепер треба налаштовуватися на довгий, кропіткий і марудний процес побудови громадянського суспільства, а це важко, сутужно і хто знає, на скільки затягнеться. Дива не сталось, та й не могло статися. Бо підсвідомо багато людей все ще покладалися на інших – Європу, Америку, нову владу, нові обличчя. «(Хтось) прийде, порядок наведе», казали вони раз за разом створюючи ідолів і гірко в них розчаровувались.

Розуміння того, що це надовго і просто не буде, до мене теж прийшло не одразу, зате тепер мені легше і спокійніше. Всі ці розчарування мене більше не зачіпають, бо я знаю, для чого був потрібен Майдан – для того, щоб побачили, якими можемо бути, для того, щоб струснути систему так сильно, щоб фундамент під нею пішов тріщинами, для того, щоб відчути власну силу, навчитися покладатися на себе самих, і заявити про те, що прийшли нові часи.

Тому наш, принаймні мій, Майдан, не завершився, все ще попереду, просто методи досягнення цілей змінилися. Ті з нас, хто зробив свідомий вибір, стали іншими, змужніли і подорослішали, підхопили ці незабутні відчуття свободи, впевненості, єдності, наповнили ними своє життя і тепер нам не треба рівнятися на інших, у нас є власний орієнтир, настільки могутній, чистий і високий, що такого другого і не знайти. Просто згадайте, як це було тоді – який приклад мужності, поваги, стриманості, стійкості, довіри, відкритості, гідності ми показали світу. Розправте плечі і скажіть собі: «Я – українець і мені є чим пишатися».

maxresdefault-1

1 Comment on "Олена Татьянченко: Мій Майдан"

  1. Петро | 26-11-2016 18:37 at 18:37 |

    Дуже гарно сказано, правильно сказано. Повністю підтримую Вас, Олено.
    Я також в житті продовжую нести цінності Майдан в народ, протистояти цій гнилій системі та совку (хоча, як Ви правильно замітили, з деякими засовкованими неадекватами навіть не варто і вступати в якусь дискусію; в приклад можу привести своїх батьків – це просто глуха бетонна стіна, в яку лише можна голову розбити). Це дуже непросто, і часом просто хочеться почути, що ти не один такий, слід продовжувати далі боротьбу.
    Тож дякую Вам.

Comments are closed.

More in Суспільство, Записки
Українські письменники закликають говорити українською

...українські письменники розказали, чому вони спілкуються рідною мовою та закликали робити те саме усіх українців

Close