Чому я припинила репостити і взагалі читати статті про освіту типу “Наша школа не учит быть счастливым, а ведь это самое важное!” або “Українські вузи випускають дебілів, а не успішних людей, ааааа!”.
Коротко: тому що це освітній популізм. Як от тарифний популізм чи політичний, а тут – освітній. Популізм не покращує світ, а вносить дезорієнтацію і демотивацію скрізь, де присутній.
Довго:
Я працюю в “неформатній” освіті п’ятий рік. В такій освіті, яка креативна, не має чітких догматів, яка уважна до дитини, яка справді навчає, і про яку всі мріють, щоб вона була скрізь. В мене – хвала небесам! – була і є можливість навчатись в дуже хороших тренерів, викладачів, вчителів.
І що я можу сказати зараз: у мене відчуття, що чим більше я у все це заглиблююсь, тим більше є речей, які мені поки що невідомі, не прожиті і не апробовані. Той самий ефект Данінга-Крюгера в дії.
Виховання і навчання дітей загалом вважається таким, що всі ніби як в цьому розбираються. Добре, нехай не всі, але більшість. Тому що ця більшість має своїх власних дітей – і що ж тут такого, взяти й навчити? Ну справді )
Батьки, які мають дітей, помилково можуть думати, що підходи, які працюють з Їх дитиною, мають працювати з усіма. Але це не так.
Потім, скажімо, навчання однієї-двох дітей, маленьких груп, середніх груп і великих (такими вважаю більше 30-ти) – це чотири зовсім різних процеси, зі своїми правилами, динамікою. Ну і так далі.
Ще ми не можемо не враховувати, що є різні батьки з різним (РІЗНИМ!) ступенем експертизи у вихованні, рівнем особистої відповідальності і заглиблення у власне процес освіти дитини. Це я так складно намагаюсь сказати, що не вірю у анскулінг і хоумскулінг як загальне благо. Більше, навіть вірю в те, що це благо для дууууууууже обмеженого кола сімей.
І коли я бачу такі статті з однозначними оцінками і категоричністю (всі діти з золотими медалями травмовані, аааа!; всі. хто навчає своїх дітей в звичайних школах – їх убивають, аааааа!), мені думається, що автори, намагаючись покращити світ, насправді приносять в нього смуток і ніякого конструктиву.
Таким чином ми ризикуємо вихлюпнути разом з водою немовля. Нікому не віримо, всі погані. Всі вчителі дурні. Кругом одні вороги. Печаль.
Olena Zhupanova
цікаві коментарі з обговорення
Chacha Shushuridze мораль сей басні, нмд, що освіта потрібна не така або сяка, а різноманітна. держава має створювати умови для різномаїття освіти, дерегулювати освіту – в цьому має бути сенс його реформи. при цьому слід мати на увазі, що регулювати воно все одно нездатне, його регулювання є фікцією, яка користі дає дуже мало на практиці, а шкоду – повною мірою