Мирослава Лузіна: Внутрішня війна чи діалог?

Довший час намагалася не встрявати в жодну з численних дискусій щодо е-декларування представників ГО, але тут така новина – http://www.president.gov.ua/news/prezident-proviv-zustrich-z-gromadskimi-aktivistami-shodo-zm-40578, – яка, власне, ілюструє в реальності мій погляд на це питання, тому я свій погляд таки нарешті викладу.

Прийняття цього закону мені здається елементарною спробою комунікації суб’єктів владних повноважень з громадянським суспільством. Бо ця комунікація поки що нагадує поливний шланг, на який наступили. Тобто ну не тече вода, не тече.

Всі, хто відстоює різницю між декларуванням держслужбовців (далі “ДС”) і декларуванням працівників ГО (далі “ПГО”), стоять на позиції того, що декларування для ДС – це інструмент контролю, з якого, якщо що, випливає покарання. А оскільки це джерело грошей має контролювати отримувачів грошей (громадяни – контролювати ДС), то держава контролювати ПГО не має права.

Все б так, але проблема в тому, що е-декларування не стало інструментом дієвого контролю за ДС; багато хто відзначив, що ті з них, які накрали, просто таким чином легалізували свої статки (Порошенко ніби заявляв, що цього не буде, але поки що особливо кримінальних справ не було; подивимось, чи буде). Але чого е-декларування таки досягло у тій своїй формі, де треба декларувати не абстрактну цифру, а бренд своєї шуби, сумочки чи роялю, – це розпалювання класової ненависті з боку простих людей до ДС. Зовсім різна реакція буває в людей на абстрактні мільйони і на мільйони уречевлені.

Мій досвід перебування на державній службі включав звинувачення у тому, що я бездушна чиновниця, яка недостатньо служить народу, через те, що я наполегливо просила людину повідомити, з якою метою вона хоче переговорити телефоном з головою одного з комітетів ВР; виявилося, власне, що людина хотіла дізнатися телефон одного з іноземних диппредставництв – правильно, депутат має бути телефонним довідником. Ну і я, сука, звісно ж, нікого ні на кого не переключила, хоча інформаційний запит задовольнила. Воплі “я дзвонив, ви не брали слухавку” після, вибачайте, візиту до туалету. Комент у ЖЖ “ось чим займаються держслужбовці замість працювати” у відповідь на жартівливий пост, написаний о _дев’ятій_ _вечора_. І як вишенка на торті – включення в базу даних під назвою “Посіпаки”, у дискусії навколо якої люди, які це слово вивчили тільки з мультика, казали “та чо ви, попустіться, яке симпатичне слово”, а люди, які знали це слово до того, писали коменти “от саме так і треба, хрін це з мультика” (довідково: http://sum.in.ua/s/posipaka).

Коротше, на державну службу не хочеться іти не тільки через те, скільки там платять, а й через ставлення суспільства до тебе. Е-декларації у тій формі, яку проштовхнули, примножили цю ненависть у рази. Так само, як я і багато інших людей так і не змогли пояснити авторам і прибічникам проекту “Посіпаки”, чому вони вчинили неетично (ааааааа, у всьому, що стосується державної служби, має бути відкритість!!!!!!!!111 – от тільки в який дискурс ця відкритість упаковується?..), так само, впевнена, поточні ДС не змогли пояснити антикорупціонерам, чому саме така форма реалізації е-декларацій некоректна (бренд сумочки і саму деталізацію того, що це сумочка, не вимагають ніде у світі). І чому у країні, де поки що навчилися тільки скидати владу, а не будувати державу, це може мати далекосяжні наслідки.

В обчєм, іноді щось зрозуміти можна тільки тоді, коли тебе жахне по лобі тим самим кінцем таких саме грабель. Таке моє розуміння мотивації прийняття цього закону. Контролю в плані поліцейської держави не буде, ну бо не така в нас держава. Ніхто не посадить ніяких ПГО так само, як ніхто поки не посадив жодного ДС. А от що е-декларації справді нам дали, то це хвилю обливання брудом з боку наших напрочуд відповідальних ЗМІ на адресу держслужбовців без жодного бажання розібратися, де звинувачення мали підстави, а де підстав не було. Дотепер це стосувалося тільки чиновників, а тепер це може торкнутися і ПГО і спричинити класову ненависть і до тих із них, хто, працюючи в фінансованих Заходом проектах, отримував цілком собі західну зарплату. Тільки тоді вони зрозуміють, як воно – бути названим посіпакою. Або, якщо їхній контрагент їм скаже, що не хоче їм щось постачати, бо заповнення декларацій надто обтяжливе, бо сайт е-декларацій погано працює, може, від тих контрагентів вони таки нарешті почують, що сайт працює погано; бо досі тикали в схвалення з боку ПРООН і PriceWaterhouseCoopers, тоді як власне людей, які намагалися користуватися тим сайтом, тупо не чули – бо “влада намагається зупинити е-декларації”.

Щоб було ясно: я не підтримую накладення обов’язку заповнювати _такі_ декларації ані на ДС, ані на будь-якого іншого громадянина України. Ми маємо поступово рухатися до ситуації, коли їх будуть заповнювати усі, – але ці декларації мають бути адекватними.

Тепер, коли ПГО поставили у позу, в якій вони хоч щось відчують на собі, може, і вдасться налагодити діалог, якого до того просто не було – і, імхо, аж ніяк не з провини влади. Борцуни-антикорупціонери добилися впровадження е-декларацій, рівних за втручальністю яким нема ніде у цивілізованому світі, і пішли далі розвішувати труси під Кабміном. А держслужбовці залишилися з е-деклараціями ступеню детальності, якого нема ніде у світі, наслідком впровадження яких став надмірний градус ірраціональної ненависті з боку суспільства, – і зіткнулися з повною глухотою з боку громадянського суспільства.

Кожен вже засвоїв аксіому демократії, згідно з якою держслужбовці – найняті народом працівники. Чи бували у вас на вашій роботі випадки того, коли ресурсів нема, вимоги з боку керівництва запрєдєльні – але саме це керівництво навідріз відмовляється вислухати хоч якісь ваші аргументи про те, що, може, роботу треба організувати якось раціональніше?

На щастя для України, суб’єкти владних повноваження все-таки мають владні повноваження. Вони змогли прийняти закон, яким всього-навсього змусили антикорупціонерів приміряти свої вимоги на себе ж. І запропонували діалог.

Насамкінець ще один момент. Коли противники декларацій для ПГО чують аргумент, що в інших державах декларують всі, а отже, чого це вони раптом підняли такий хай, стандартна відповідь, яку я спостерігаю, це “в тих країнах є верховенство права, нормальна судова система, бла-бла-бла”. Треба усвідомити, що якщо вибудовувати систему з компенсаціями інших дисбалансів за рахунок ще одного дисбалансу, не факт, що компенсація спрацює; просто система буде неадекватна за _ще_ одним параметром. Two wrongs don’t make a right (дві несправедливості не утворюють однієї справедливості). Робити державну службу чимось, куди ніколи не піде раціональна і розумна людина, і очікувати, що Путін обламається зі своїми спробами зробити з України failed state, елементарно нелогічно. Ми зараз напружено спостерігаємо за перипетіями судової реформи. Так от, якщо вона раптом таки бац – і реалізується, – ми залишимося без державної інституційної спроможності практично одразу. Росії тільки і треба, що зрізати українську верхівку, і якщо раптом суди стануть чесними і прозорими, вгадайте, чи не посипеться до судів навала антикорупційних позовів і скарг від громадських організацій на кшталт “Українського вибору”, – а дізнатися про джерела фінансової стимуляції до такої активної громадянської позиції змоги не буде.

Викривлюючи систему з усіх боків, остерігайтесь цими маневрами самі собі забити гол. Суспільство і державний апарат мають навчитися співпрацювати і чути одні одних, а не йти одні на одних війною.

Мирослава Лузіна

PS. Товаришу кураторе, про місце, де я можу забрати свої 16 кг (пудъ) шоколапок, невідкладно повідомте, будь ласка, в особисті повідомлення на http://facebook.com/myroslava

More in Влада, Суспільство, Публічні фінанси, Статті, Стратегії
Сергій Петров: Чому громадські організації мають подавати декларації

По суті, наші борцуни з корупційов опинились у ситуації як монархія перед буржуазною революцією: коли буржуазія хотіла змінити існуючий стан...

Close