МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

"Ідеальна жертва" ("Самостійна Україна"). У фотоархіві поставила до статті відповідні фотографії.

10/02/2001 | Бєлочка
Тижневик "Таємний радник" (Росія), що видається "Агентством журналістських розслідувань", опублікував звіт про власне розслідування "справи Гонгадзе". Висновки і припущення петербуржців виглядають небездоганно. Проте, цей матеріал - свідчення дуже серйозної та копіткої роботи, проведеної російськими журналістами. На жаль, українській пресі тут протиставити майже нічого...
У "Таємному раднику", як ми довідалися, міститься лише мала частина того, про що насправді стало відомо нашим петербурзьким колегам. Залишається лише сподіватися, що колись усе ж буде опубліковано весь обсяг зібраної ними інформації.

***

16-го вересня 2000 р. у Києві зник журналіст, керівник інтернет-проекту "Українська правда" Георгій Гонгадзе. Два місяці потому до новітньої історії України увійшло дивне й зловіще поняття "Таращанське тіло", а ще через два тижні були оприлюднені записи розмов діючого президента з міністром внутрішніх справ - тепер уже колишнім – де відверто висловлюється побажання щодо знищення “неугодного борзописця”.

Це – головні етапи "Кучмагейту" – найгучнішого, без сумніву, кримінально-політичного скандалу на теренах пострадянського простору. У "Кучмагейті" є повний джентльменський набір, необхідний для міцно закрученого сюжету. Зникнення опозиційного журналіста, виявлення трупа в лісі, записи "прослушки" і чесний офіцер спецслужб, що викриває президента держави.
Події в Україні у самий розпал скандалу по масштабах і вируванню пристрастей перевершували навіть знаменитий американський "Уотергейт", який спровокував відставку президента США Ніксона.

Українська опозиція, у чиїх лавах тоді зімкнулися абсолютно різні політичні сили - від УНА-УНСО, до соціалістів - виводить на вулиці своїх прихильників, що скандують "Кучму геть", і вимагають зміни влади. Влада, як їй і личить, діє, наче слон у посудній крамниці, лише підігріваючи апетити своїх опонентів.

Публічна частина цих перипетій, що починає відлік з моменту оприлюднення записів майора Мельниченка, – значною мірою відвернула увагу суспільства від обставин зникнення Гонгадзе та супутніх цьому епізодів, які, насправді, можуть пролити світло на всю справу загалом. Саме ці подробиці стали предметом дослідження, що його протягом півроку вели в Україні співробітники Агентства журналістських розслідувань.


Що знав Георгій Гонгадзе?

На початку липня Георгія Гонгадзе попередили про те, що йому загрожує небезпека. При цьому посилалися на розмови, які вів у своєму робочому кабінеті президент України Леонід Кучма. Тобто, інформація, що надійшла до нас, дозволяє робити серйозні припущення: вже тоді Георгію повідомили про існування записів майора Мельниченка, і не виключено, що дали кілька фрагментів задля їх подальшої публікації.

Депутат Верховної Ради, керівник Соцпартії й один з лідерів антикучмівского руху Олександр Мороз частково підтвердив цю інформацію, офіційно заявивши нам, що майор Мельниченко розповідав йому як свого часу попереджав Гонгадзе щодо реальної небезпеки, яка тому загрожувала.
Тоді ж, у першій половині липня 2000 р., Георгій Гонгадзе помітив, що за ним стежать. Він відчув пильну увагу до себе з боку незнайомців міцної статури, що скрізь супроводжували його на кількох автомобілях.

Автолюбителі в цивільному траплялися Георгію біля під'їзду його будинку, біля офісу, в інших місцях. У зв’язку з цим 14-го липня Георгій написав відкритого листа генеральному прокуророві України Михайлові Потебеньку. Невідомі зникли.


Стежити й убити – різні речі

Малоймовірно, щоб міністр Кравченко сприйняв словесну нестриманість Кучми, як пряму вказівку до розправи над журналістом. Хоча, ми не знаємо як далеко могла зайти догідливість цього силовика.

Санкціоноване стеження (а за нашими даними за Георгієм стежили саме співробітники правоохоронних органів, що діяли на підставі наказу) - офіційний літерний захід. Безумовно, співробітники МВС можуть виконати таке розпорядження. Але стежити й убити – різні речі.

Про стеження за собою говорить ще один київський журналіст, Олег Єльцов. Олег довідався, що у вересні за ним велося зовнішнє спостереження силами співробітників "сімки" - спеціального підрозділу української міліції. Йому також стало відомо, що за Георгієм Гонгадзе стежили співробітники того ж міліцейського підрозділу в межах виконання своїх службових обов'язків. Зовнішнє спостереження відбувалося у червні-липні й у вересні - безпосередньо перед зникненням Гонгадзе. Сам Георгій ніякої уваги щодо себе у вересні не помічав...

Згодом співробітники української міліції, що брали участь у стеженні за журналістом, були звільнені зі служби і допитані слідчими Генеральної прокуратури.

Олега Єльцова пов'язує з Гонгадзе ще одна обставина. 5-го вересня "Українська правда" передрукувала з російського інтернет-видання "FLB" статтю Олега, що вдарила по іміджу впливового депутата Верховної Ради України Олександра Волкова. Одразу після зникнення Гонгадзе громадська думка почала ретельно оброблятися з поправкою на те, що за цим злочином стоїть саме Волков. Якщо ж Волков до цієї справи непричетний, то це означає, що хтось доклав надзвичайних зусиль, аби його скомпрометувати, чи, точніше, “підставити”. Це - ймовірний "слід": за викраденням Гонгадзе стоїть людина, взаємини якої з Олександром Волковим на той момент можна охарактеризувати як потужну конкуренцію. З огляду на рівень пана Волкова - одного з найбільших українських олігархів, - можемо припускати, що замовлення на викрадення Гонгадзе виходило від людини чи групи осіб з дуже серйозними фінансовими і владними амбіціями.


Ціль - депутат Волков?

Депутат Верховної Ради України Олександр Михайлович Волков дуже цікава людина. Він добре ставиться до журналістів, навіть до тих, хто пише про нього всіляку гидоту. У таких випадках Олександр Михайлович Волков ніколи не виправдовується і намагається не вникати в подробиці висунутих на його адресу обвинувачень. Мовляв, ну і що, так, я такий, вибачайте, що виросло, те виросло, так, друг мого дитинства - злочинний авторитет, вірніше, тепер уже депутат якоїсь райради. Ви там щось пишете - ну, робота у вас така... Сказавши щось подібне, Олександр Михайлович Волков сідає у суперовий "мерседес" і їде геть. Позаду випливає підкреслено строгий джип з охороною.

Після зникнення Георгія Гонгадзе в Олександра Михайловича наступили чорні дні. Спочатку "Українська правда" недвозначно натякнула на те, що, мовляв, без пана депутата отут явно не обійшлося, потім хтось зателефонував у київське посольство Грузії, щоб повідомити про те, що до зникнення Гонгадзе напевно причетний Волков. Після цього на Волкова напустилися майже всі засоби масової інформації і, як з’ясувалося, ненебезпідставно. "Я не заздрю тим, для кого Волков - проблема. У житті таких людей завжди є місце для подвигу, але іншим краще триматися подалі від цього місця!" - ця дипломатична алегорія Олександра Михайловича після 16-го вересня стала в Україні дуже популярною.

Отже, 4-го вересня минулого року російське інтернет-видання "FLB" опублікувало велику статтю Олега Єльцова, де було зібрано воєдино увесь компромат на депутата Волкова. Того ж дня колега Георгія, головний редактор "Української правди" Олена Притула, запитала у керівництва "FLB" дозволу на передрук цього матеріалу. Такий дозвіл був отриманий, і вже 5-го вересня стаття з’явилася в “Українській правді”. Георгій Гонгадзе був дуже здивований, такою спритністю Олени. Тим більше що, за свідченням очевидців, незадовго до цього Георгій мав неформальні контакти з Волковим і навряд чи до його планів входила сварка з впливовим депутатом. Після публікації статті Єльцова, люди Волкова не пустили Гонгадзе на організований Олександром Михайловичем прес-коктейль. Гонгадзе образився і 14-го вересня 2000 р. на сторінках "Української правди" обізвав пана депутата "совком". А 16-го вересня Гонгадзе зник, причому одразу ж знайшлися люди, що спробували пов'язати цю подію з депутатом Волковим. У ранковій публікації "Української правди", розміщеній на сайті 17-го вересня близько 11 години, висловлювалося припущення про зв'язок між зникненням Георгія, і антиволковскими публікаціями "УП". Близько 8 годин вечора 15-го вересня хтось подзвонив додому Олегу Єльцову і сказав таке: " Закрий рота і слухай. Ти своєю писаниною заважаєш дуже впливовим людям. Зав'язуй зі своїми статтями в Інтернеті. Твої есбеушні штучки вже набридли. А для початку ми тебе поставили на лічильник, і ти все життя тепер будеш працювати на хазяїна". Єльцов пов'язав цей дзвінок з публікацією про Волкова з однієї простої причини : нічого іншого він у той час не публікував. Але от що цікаво: Олегу погрожували не після публікації статті 4-го чи
5-го вересня, а 15-го вересня - перед зникненням Гонгадзе. А рівно через три години після того, як Гонгадзе вийшов з будинку Олени Притули, речі Олега Єльцова ретельно обшукали у вагоні потяга, яким він тієї ночі прямував із Києва до Москви.


Боротьба зі спонсором

Незалежно від обставин зникнення Гонгадзе, маленька "Українська правда" практично з моменту свого виникнення була втягнута у великі політичні ігри. І ситуація з Волковим - лише один із проявів серії дивних інтриг. Ми навряд чи зупинялися б на цих подіях, якби не одне "але": кожна з цих подій так чи інакше могла позначитися на долі Георгія. Офіційно "Українська правда" з'явилася в Інтернеті навесні минулого року. Без перебільшення можна сказати, що своїм виходом у світ газета зобов'язана не тільки енергії Георгія, але і спонсору, якого вдалося знайти керівникові проекту. Спонсор видання з'явився наприкінці березня. Гонгадзе в розмовах із друзями називав цю людини Петровичем і описував грізний вид його особистого охоронця. Утім, для співробітників "УП" не було таємницею, що спонсор має безпосереднє відношення до секретаря Ради безпеки України й екс-кандидата у президенти Євгена Марчука. 28-го березня трапився ще один, не дуже помітний, але дуже характерний епізод. Георгій з кількома соратниками навідався до інтернет-кафе і створив у мережі анонімний сайт, на якому розмістив матеріали про закордонні рахунки Леоніда Кучми і про причетність віце-спікера парламенту Медведчука до торгівлі дітьми. Можливо ця акція була однією з умов "спонсорського пакету"? Спонсор надав газеті приміщення й оргтехніку. У квітні-травні ті ж люди передали Гонгадзе 2500 доларів на зарплату співробітникам і поточні платежі. Цієї суми цілком достатньо для фінансування невеликого інтернет-проекту. Альянс розпався зовсім зненацька. Редакції не вистачало журналістських матеріалів. Тому багатьом журналістам пропонувалося на безоплатній основі розміщувати свої матеріали на сайті "Української правди". Але технологія роботи ЗМІ не дозволяє розраховувати тільки на добру волю журналістів, тому Гонгадзе уклав усну домовленість з керівництвом газети "Грані" про те, що "Українська правда" може передруковувати публікації з "Граней" у будь-яких кількостях. При цьому Гонгадзе просив усіх своїх співробітників звернути особливу увагу на публікації кореспондента "Граней" Тетяни Коробової у зв'язку з тим, що вона неодноразово як журналіст демонструвала свою ворожість до Марчука. На одній з нарад колективу Гонгадзе приділив особливу увагу цьому питанню і ще раз наголосив, що “УП” спонсорує Марчук, а тому осудні публікації про нього неможливі. На цій нараді була присутня і редактор "Української правди" Олена Притула. За кілька днів Гонгадзе поїхав до Вінниці з метою організації передвиборчої кампанії місцевого мера. Гонгадзе проводив там практично увесь час, а Притула їздила до нього по вихідних. Як правило, вона виїздила у п'ятницю ввечері, а поверталася в понеділок. "Грані" виходять по понеділках, на сайті "Української правди" матеріали, що передруковувалися з цієї газети, розміщувалися по вівторках-середах. Матеріал Тетяни Коробовой "Претенденти в президенти, розслабтеся!", що містив негативні випади на адресу Марчука, вийшов у газеті за 15-21 травня і наступного дня був передрукований "УП". У день публікації цього матеріалу на сайті, приблизно через годину після його розміщення, Гонгадзе телефонував до офісу "Української правди" з Вінниці, щоб висловити своє обурення цим фактом. Він зажадав зняти статтю із сайту якнайшвидше. Матеріал зняли в той же день. Але в електронному архіві "УП" він залишився. Чим керувалася Притула, дозволяючи розміщення цього матеріалу, - нам не відомо. Але незабаром у редакції з'явилися ввічливі хлопці, винесли звідти видані Петровичем комп'ютери і запропонували співробітникам звільнити офіс. Гроші, зароблені Гонгадзе на виборах вінницького мера, пішли на закупку нової техніки і зарплату.


Чужа гра

Приблизно тоді ж у колі спілкування Георгія з'явився журналіст Лаврентій Малазонія, що запропонував Гонгадзе працювати на телеканалі "ТЕТ". Георгій відмовився, але Малазонія став регулярно навідуватися в "Українську правду". Варто зауважити, що Лаврентій Малазония належить до команди Григорія Суркіса, одного з найвідоміших в Україні фінансистів, політиків, власника знаменитого футбольного клуба "Динамо-Київ". Навіть мобільний телефон Малазонії оформлений на Суркіса, та й сам він не приховує своєї приналежності до оточення олігарха. На початку серпня Лаврентій звів Георгія зі своїм шефом, котрий запропонував спонсорську допомогу "Українській правді". За словами дружини Георгія Мирослави, її чоловікові здалося, що Суркіс хоче його нейтралізувати і тому готовий платити.

* * *

Не можна стверджувати, що Георгій був занадто педантичний у виборі джерел фінансування. Після розриву з "людьми Марчука" газета опинилася не в кращому фінансовому становищі, тому Гонгадзе змушений був брати гроші у різних кредиторів. Це теж характерна деталь з біографії "Української правди". З кількох джерел, у тому числі й від тих людей, хто давав Георгію позички, ми знаємо, що ці суми не перевищували одну-дві тисячі доларів і їхнє неповернення навряд чи могло б послужити причиною зникнення журналіста. Відверто кажучи, не простежується таких причин і в публікаціях "Української правди". Гонгадзе був яскравою і помітною особистістю, але не лицарем без страху і докору. А матеріали інтернет-газети навіть по відношенню до конкретних осіб носили дуже загальний характер. Не кажучи вже про те, що коло читачів "Української правди" було тоді дуже вузьким і обмежувалося головним чином депутатами парламенту, їхніми помічниками і партійними діячами - на вересень 2000 р. загальне число відвідувачів сайту з моменту його створення не перевищувало десятка тисяч. Між іншим, ми упевнені, що сам Леонід Данилович Кучма Інтернетом не користується і дізнався про існування такого видання від когось. (Залишається відкритим питання: від кого він почув про "Українську правду"?) З іншого боку, Георгій був особою, так чи інакше втягнутою у політичний процес. Помічник депутата Верховної Ради, учасник виборчих кампаній у якості політтехнолога - сфера його діяльності паралельно з журналістикою. На жаль, сьогодні це шлях багатьох талановитих колег. На перший погляд усунення Гонгадзе виглядає абсолютно безглуздо. Однак прізвище, що запам'ятовується, і популярність у політичній тусівці робили його ідеальною кандидатурою на жертву.

* * *
Від запропонованих Суркісом 2,5 тисяч доларів Гонгадзе відмовився. Тоді ж Георгій планував переговори з конкурентом Суркіса Олександром Волковим. Будь-які рухи у цьому напрямку втратили сенс після 5-го вересня, коли "Українська правда" передрукувала згадану статтю Олега Єльцова про Волкова... Після зникнення Гонгадзе у редакції "Української правди" Лаврентій Малазонія став з'являтися ледве не щодня. За його словами, саме він придумав акцію "Знайдіть Гонгадзе". Причетні до діяльності “УП” вважають, що ця людина відчутно впливає на політику газети. У січні число відвідин сайту газети перевищило мільйон. І ще один нюанс: основні контакти Малазонії з "Українською правдою" до 16-го вересня здійснювалися не через Георгія, а саме через Олену Притулу. Очевидно, що в інтригах довкола "УП" їй мимоволі довелося зіграти не останню роль. І якщо Олена стала знаряддям у чужій грі, то вона могла усвідомити це в ніч з 16-го на 17-те вересня, коли першої забила на сполох з приводу зникнення Георгія.


День зникнення

Ми витратили кілька тижнів, щоб відновити хід тих годин. Зробити це було необхідно, хоча б тому, що усі, хто так чи інакше був причетний до подій, володів лише частиною інформації, дуже приблизно орієнтуючись навіть у часових проміжках. Тим часом цілісна картина могла містити істотні деталі.
Ранком 16-го вересня 2000 р. дружина Гонгадзе Мирослава поїхала з Києва на конференцію і планувала повернутися наступного дня. Діти були з нею у супроводі няньки і, скоріш за все, Георгій не планував бути вдома у ніч на 17-те. Однак, о 14.00 Мирослава зателефонувала в офіс "Української правди" і повідомила, що повернеться додому ввечері. О 16.00 вона телефонувала ще раз і повідомила, що забула ключі від квартири. Георгій сказав, що буде чекати на неї вдома близько одинадцятої вечора. Приблизно о 19.30 Гонгадзе і Притула вийшли з редакції газети. Вони повечеряли у ресторані і близько 21 години зайшли до квартири Притули. За словами Олени, хвилин сорок Георгій знаходився у ванній. Але нам відомо, що о 21.19 на домашній телефон Притули дзвонив Лаврентій Малазонія. Розмова тривала 7 хвилин. Малазонія пояснив, що обговорював з Георгієм поїздку на шашлики 17-го вересня. О 21.47 Георгій телефонував до офісу "Української правди" і обговорював зі своїм колегою Кобою Аланія можливість створення спортивного сайту. За п’ятнадцять хвилин Гонгадзе ще раз розмовляв з Кобою. Швидше за все, попереджав, що вже виходить додому – це на той випадок, якщо зателефонує Мирослава. Близько 22.05 Георгій, за словами Притули, ходив до магазину, що знаходиться поблизу, щоб купити їжу для її кота. Одразу зауважимо, що нам так і не вдалося знайти цьому підтвердження. Хвилин за десять-п'ятнадцять потому Гонгадзе приніс "Кіті-кет" і майже одразу попрямував додому, прихопивши пакети зі сміттям, щоб викинути їх по дорозі. Це, знову ж таки, відомо тільки зі слів Олени. Консьєржка, що чергувала у під'їзді, не бачила Георгія ні перший, ні другий раз. Не виключено, що саме у цей час її увагу відволікали ті, хто планував викрадення. Не виключено і те, що, йдучи від Олени, Георгій планував якусь зустріч, оскільки мав у запасі ще півгодини.


* * *

Близько 23.45 Мирослава з дітьми під'їхала до будинку. Побачивши темні вікна квартири, вона зрозуміла, що Георгія вдома немає.

З мобільного телефона Мирослава набрала офіс "Української правди". Відповів Аланія, він повідомив, що Георгій уже вийшов і здивувався, довідавшись, що того ще немає . У Коби були ключі від квартири Гонгадзе, і Мирослава попросила його приїхати й відчинити двері. Аланія зателефонував до Притули. У її голосі він не пам'ятає нічого незвичного. Притула сказала, що Георгій пішов, але Аланія подумав, що Георгій насправді ще сидить у неї. Аланія одразу вирушив до Мирослави і вже через п'ятнадцять хвилин відчиняв двері до квартири Гонгадзе. У ті ж секунди - на годиннику було 0.11 - пролунав телефонний дзвінок. Мирослава зняла слухавку і почула голос Притули, що попросила покликати Кобу. Олена заявила йому, що з Георгієм щось трапилося, його треба терміново шукати, треба обдзвонювати лікарні, морги і т. п. Зауважимо, що від моменту зникнення Гонгадзе минуло менше двох годин і робити припущення про якесь нещастя було принаймні передчасно. Потім з інтервалом у 15 хвилин Олена телефонувала ще двічі, з'ясовуючи, чи не прийшов Георгій. Одночасно вона намагалася додзвонитися до Малазонії, але його телефон не відповідав. Тоді вона вирішила поїхати в офіс, де у неї залишилися необхідні телефони. Про це Олена з метою безпеки повідомила до Сімферополя своїй знайомій. Було біля першої години ночі. Дивно, що у Олени більше не знайшлося близької людини. Притула була в офісі о 1.20 і відразу ж набрала номер Мирослави. З офісу вона здійснила ще кілька дзвінків: говорила із прес-секретарем президента Кучми і тричі - із Сімферополем. Тоді ж Олена працювала з електронною поштою. Близько 2.50 вона повернулася додому і знову телефонувала до Малазонії, Мирослави й до Сімферополя. Опів на четверту Притула набрала "02", після чого почала обдзвонювати відділи внутрішніх справ... А вже об 11.07 на сайті "Української правди" з'явилася стаття про зникнення Гонгадзе, котру Олена надиктувала Аланії, хоча він відмовляв її від такого поспіху.

Напрошується припущення, що в ту ніч Олена Притула була добряче налякана. На відміну, наприклад, від Мирослави, що говорила нам про відсутність якогось серйозного занепокоєння з приводу відсутності чоловіка, оскільки Георгій і раніше іноді не ночував вдома. Ймовірно, Олена, як людина поінформована і дуже близька до Георгія, дійсно мала підстави боятися не тільки за нього, але й за себе. Наприклад, якщо Гонгадзе знав про розмови в кабінеті президента, то про них могла знати і Притула. Своїми переживаннями Олена, швидше за все, поділилася із сімферопольським абонентом - по телефону і за допомогою електронної пошти. Можна констатувати, що викрадачі знали про плани Гонгадзе на той вечір. Час викрадення був обраний так, щоб Георгія не почали шукати одразу - Мирослава до 14 години нікому не говорила про те, що збирається провести цю ніч у Києві.

Продовження у наступному числі


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".