З’їзд УНА-УНСО все ж таки відбувся.
11/19/2001 | Майдан-ІНФОРМ
За нашою інформацією в неділю у Пущі-Водиці дійсно відбувся закритий з’їзд УНА-УНСО, на якому в партії сталися значні зміни.
Прийнята на з’їзді нова символіка Української національної асамблеї, автором якої є Едуард Коваленко, виконана в синьо-жовтих кольорах. На синьому тлі зображено щось на зразок жовтого пропелера з трьома лопастями, які символізують рух та енергію. Також у партії введено посаду Голови, яким став Микола Карп”юк. Заступником голови став Едуард Коваленко. Він же очолив Політраду, орган, який з часу смерті одного з засновників УНА Анатолія Лупиноса не діяв. Головою виконкому залишився Юрій Тима, головою Контрольно-ревізійної комісії став Іван Марчук. До керівних органів включили й деяких політв”язнів: Руслана Зайченка, Миколу Ляховича, Ігоря Мазура – до Політради, Олега Бойка – до виконкому. Андрія Шкіля залишили Головою проводу, однак цей орган вже не є головним в організації. Сам Провід збільшився на одного члена. Ним став Едуард Коваленко, а всього у Проводі стало вісім членів: Андрій Шкіль, Руслан Зайченко, Микола Карп”юк, Юрій Тима, Олег Марчук, Сергій Чумак, Олександр Музичко, Едуард Коваленко. (До “реформи” керівним органом УНА-УНСО був Провід, який складався з семи чоловік, лідером партії був Голова Проводу Андрій Шкіль).
Незважаючи на згоду Юлії Тимошенко прийняти УНА-УНСО до Форуму національного порятунку, з’їзд вирішив, що УНА-УНСО піде на вибори окремо. Виборчий список затвердять на другому етапі, який запланований на січень.
На закритому з’їзді не було ні журналістів, ні гостей. Не запросили навіть Степана Хмару, який був на всіх останніх з’їздах організації та в офісі якого знаходиться штаб-квартира УНА-УНСО.
На з’їзд було запрошена невелика кількість делегатів, однак, не всі вони змогли туди потрапити. Декого з київської та львівської делегації не допустили в автобус, що віз делегатів до Пущі-Водиці, де в “засекреченому” місці мав відбутися з’їзд. Відмова допустити їх на з’їзд мотивувалася їхньої нелояльною позицією до нових партійних віянь. Вони ж повідомили кореспонденту Майдан-Інформу про те, що останнім часом в організації з’явилося багато нових членів, які навіть отримували гроші на створення нових осередків від Едуарда Коваленка. Делегати, не допущені на з’їзд, стверджують, що бачили декого з “неофітів” в колонах учасників платних мітингів. Також вони сказали, що над складом обласних делегацій особисто багато попрацювали М. Карп”юк, Ю. Тима та Е. Коваленко.
Хоча на з’їзді унсовські політв’язні УНА-УНСО і були названі героями, котрі своїм подвижництвом надихають організацію на подальші звершення і перемоги, але ні про дату проведення з’їзду, ні про заплановані рішення їм ніхто не повідомляв, і з ними ніхто не радився.
Нагадаємо, що раніше з’їзд УНА-УНСО був запланований на 28 жовтня. Він мав пройти у відкритому режимі зі значно більшою кількістю учасників. Тоді з’їзд було перенесено, за словами організаторів, з технічних причин. Зараз вони визнають, що з’їзд перенесли через загрозу зриву.
Як розказали Майдан-Інформу делегати того з’їзду, який не відбувся, на тому з’їзді рішення, прийняті вчора, просто не мали шансу бути прийнятими, оскільки учасники багатьох делегацій не сприймали не лише зміну символіки, але й методи боротьби з товаришами по партії, які в цей час перебувають за гратами.
На думку делегатів з’їзду, що не відбувся, зменшення квоти та недопущення до участі в з’їзді декого з делегатів пояснюється тим, що вони мали б поставити на зібранні гострі питання. Наприклад, чому другу за впливом особу в УНА-УНСО Миколу Карп”юка відпустили під підписку про невиїзд, тоді як рядові члени продовжують перебувати в ув’язненні, а також чому з організації виключають (або усувають з посад) таких активних членів як Тетяна Чорновіл (вже колишній прес-секретар УНА-УНСО) чи Остап Козак (вже колишній голова львівських унсовців, який зламав хребет, випавши з вікна львівського офісу, де унсовці забарикадувалися від міліції), які проводили різноманітні акції, щоб привернути увагу до політв’язнів, постійно контактували з пресою, тоді як організація залишалася практично бездіяльною, проводячи незрозумілі акції на кшталт пікетування молдовського посольства.
Багато хто також не розумів як Едуардові Коваленку, який вперше з’явився в УНА-УНСО в лютому 2001 року і не брав участі в жодній акції, вдалося зробити таку карколомну партійну кар’єру. До того ж багатьох цікавило, куди йдуть кошти, виділені Форумом національного порятунку на політв’язнів та адвокатів, оскільки фінансування ув’язнених та їхніх адвокатів було мізерним. Тому людей цікавило, за які кошти живе Е. Коваленко, утримуючи імпортну машину, годинами розмовляючи по мобільних телефонах та харчуючись в дорогих кафе (наприклад, “Пантагрюель” біля “Золотих воріт”). А також, чи не за кошти, виділені на політв’язнів, шилися прапори з новою символікою в той час, коли Микола Карп”юк ще на першому суді виправдовувався перед Андрієм Кілем, називаючи причиною мало чисельності пікетів нестачу коштів.
Довідка Майдан-Інформу: Едуард Коваленко приїхав до Києва з міста Генічеськ Херсонської області, де він спочатку очолював фірму, яка торгувала морепродуктами і збанкрутувала, в пошуках роботи. В лютому 2001 року підійшов до наметового містечка, де познайомився з Головою Проводу УНА-УНСО Андрієм Кілем та запропонував йому свої послуги. За словами самого Е. Коваленка, А. Шкіль не дуже довіряв йому і більше використовував в якості водія. В жодній акції участі не брав. 9 березня приїздив на власному автомобілі до учасників акції “Україна без Кучми!” під будівлю університету та до Адміністрації президента, коли сутички з міліцією вже закінчилися. Правоохоронні органи претензій до Е. Коваленка не мали. Після арешту учасників подій 9 березня несподівано поряд з давнім членом УНА-УНСО Юрієм Тимою почав представляти інтереси організації у Форумі національного порятунку (А. Шкіля обрали до Ради ФНП, але, оскільки він був в ув’язненні, замість нього в засіданнях Ради брали участь Е. Коваленко та Ю. Тима). Невдовзі після подій 9 березня в УНА-УНСО була реанімовано Політрада, яка не діяла з дня смерті одного з засновників УНА Анатолія Лупиноса, й Е. Коваленко став її головою. Є одним з авторів нової партійної програми та символіки. Також є одним з тих, хто розпоряджається фінансами партії.
Також не всім до вподоби було заплановане на з’їзді усунення ув’язненого в СІЗО СБУ Андрія Шкіля від керівництва організацією. Ще на з’їзді, який не відбувся замість А. Шкіля пропонувалося обрати легендарну особистість – Юрія Шухевича, сина головнокомандуючого Українською повстанською армією. Однак, пан Юрій не схотів бути “весільним генералом” і відмовився грати в такі ігри, звернувшись з листом до делегатів з’їзду, який мав зачитати на трибуні Степан Хмара (по одному з трьох три примірників оригіналу були віддані самому Хмарі, прихильникам та противникам А. Шкіля).
Незрозумілою була й позиція тих з керівництва, хто залишився на волі, по відношенню до тих, хто перебував за гратами. Ув’язнені фактично були відрізані від впливу на процеси в УНА-УНСО, не отримували інформацію, з ними не радились з приводу подальших планів, незважаючи на протести родичів і прохання самих ув’язнених. На численні листи А. Шкіля уваги ніхто не звертав. Все це відбувалося на тлі директив припинити антикучмівську пропаганду (мотивувалось, що це потрібно для швидшого звільнення політв’язнів), не проводити пікетування та розповсюдженої Заяви УНА-УНСО від 26 жовтня 2001 року, де керівництво, яке залишилось на волі, просило отримувати інформацію про діяльність організації “безпосередньо від керівних структур УНА-УНСО, а не через “посередників”, які називають себе друзями когось з організації, адвокатів, членів сім’ї тощо”.
Через всі вищеописані причини в багатьох членів УНА-УНСО виникла підозра, що організація потрапила під контроль владних структур, метою яких є нейтралізація однієї з найактивніших сил антипрезидентської опозиції. Тим більше, що ув’язнені не бажають йти на жодні поступки чи домовленості з режимом.
Прийнята на з’їзді нова символіка Української національної асамблеї, автором якої є Едуард Коваленко, виконана в синьо-жовтих кольорах. На синьому тлі зображено щось на зразок жовтого пропелера з трьома лопастями, які символізують рух та енергію. Також у партії введено посаду Голови, яким став Микола Карп”юк. Заступником голови став Едуард Коваленко. Він же очолив Політраду, орган, який з часу смерті одного з засновників УНА Анатолія Лупиноса не діяв. Головою виконкому залишився Юрій Тима, головою Контрольно-ревізійної комісії став Іван Марчук. До керівних органів включили й деяких політв”язнів: Руслана Зайченка, Миколу Ляховича, Ігоря Мазура – до Політради, Олега Бойка – до виконкому. Андрія Шкіля залишили Головою проводу, однак цей орган вже не є головним в організації. Сам Провід збільшився на одного члена. Ним став Едуард Коваленко, а всього у Проводі стало вісім членів: Андрій Шкіль, Руслан Зайченко, Микола Карп”юк, Юрій Тима, Олег Марчук, Сергій Чумак, Олександр Музичко, Едуард Коваленко. (До “реформи” керівним органом УНА-УНСО був Провід, який складався з семи чоловік, лідером партії був Голова Проводу Андрій Шкіль).
Незважаючи на згоду Юлії Тимошенко прийняти УНА-УНСО до Форуму національного порятунку, з’їзд вирішив, що УНА-УНСО піде на вибори окремо. Виборчий список затвердять на другому етапі, який запланований на січень.
На закритому з’їзді не було ні журналістів, ні гостей. Не запросили навіть Степана Хмару, який був на всіх останніх з’їздах організації та в офісі якого знаходиться штаб-квартира УНА-УНСО.
На з’їзд було запрошена невелика кількість делегатів, однак, не всі вони змогли туди потрапити. Декого з київської та львівської делегації не допустили в автобус, що віз делегатів до Пущі-Водиці, де в “засекреченому” місці мав відбутися з’їзд. Відмова допустити їх на з’їзд мотивувалася їхньої нелояльною позицією до нових партійних віянь. Вони ж повідомили кореспонденту Майдан-Інформу про те, що останнім часом в організації з’явилося багато нових членів, які навіть отримували гроші на створення нових осередків від Едуарда Коваленка. Делегати, не допущені на з’їзд, стверджують, що бачили декого з “неофітів” в колонах учасників платних мітингів. Також вони сказали, що над складом обласних делегацій особисто багато попрацювали М. Карп”юк, Ю. Тима та Е. Коваленко.
Хоча на з’їзді унсовські політв’язні УНА-УНСО і були названі героями, котрі своїм подвижництвом надихають організацію на подальші звершення і перемоги, але ні про дату проведення з’їзду, ні про заплановані рішення їм ніхто не повідомляв, і з ними ніхто не радився.
Нагадаємо, що раніше з’їзд УНА-УНСО був запланований на 28 жовтня. Він мав пройти у відкритому режимі зі значно більшою кількістю учасників. Тоді з’їзд було перенесено, за словами організаторів, з технічних причин. Зараз вони визнають, що з’їзд перенесли через загрозу зриву.
Як розказали Майдан-Інформу делегати того з’їзду, який не відбувся, на тому з’їзді рішення, прийняті вчора, просто не мали шансу бути прийнятими, оскільки учасники багатьох делегацій не сприймали не лише зміну символіки, але й методи боротьби з товаришами по партії, які в цей час перебувають за гратами.
На думку делегатів з’їзду, що не відбувся, зменшення квоти та недопущення до участі в з’їзді декого з делегатів пояснюється тим, що вони мали б поставити на зібранні гострі питання. Наприклад, чому другу за впливом особу в УНА-УНСО Миколу Карп”юка відпустили під підписку про невиїзд, тоді як рядові члени продовжують перебувати в ув’язненні, а також чому з організації виключають (або усувають з посад) таких активних членів як Тетяна Чорновіл (вже колишній прес-секретар УНА-УНСО) чи Остап Козак (вже колишній голова львівських унсовців, який зламав хребет, випавши з вікна львівського офісу, де унсовці забарикадувалися від міліції), які проводили різноманітні акції, щоб привернути увагу до політв’язнів, постійно контактували з пресою, тоді як організація залишалася практично бездіяльною, проводячи незрозумілі акції на кшталт пікетування молдовського посольства.
Багато хто також не розумів як Едуардові Коваленку, який вперше з’явився в УНА-УНСО в лютому 2001 року і не брав участі в жодній акції, вдалося зробити таку карколомну партійну кар’єру. До того ж багатьох цікавило, куди йдуть кошти, виділені Форумом національного порятунку на політв’язнів та адвокатів, оскільки фінансування ув’язнених та їхніх адвокатів було мізерним. Тому людей цікавило, за які кошти живе Е. Коваленко, утримуючи імпортну машину, годинами розмовляючи по мобільних телефонах та харчуючись в дорогих кафе (наприклад, “Пантагрюель” біля “Золотих воріт”). А також, чи не за кошти, виділені на політв’язнів, шилися прапори з новою символікою в той час, коли Микола Карп”юк ще на першому суді виправдовувався перед Андрієм Кілем, називаючи причиною мало чисельності пікетів нестачу коштів.
Довідка Майдан-Інформу: Едуард Коваленко приїхав до Києва з міста Генічеськ Херсонської області, де він спочатку очолював фірму, яка торгувала морепродуктами і збанкрутувала, в пошуках роботи. В лютому 2001 року підійшов до наметового містечка, де познайомився з Головою Проводу УНА-УНСО Андрієм Кілем та запропонував йому свої послуги. За словами самого Е. Коваленка, А. Шкіль не дуже довіряв йому і більше використовував в якості водія. В жодній акції участі не брав. 9 березня приїздив на власному автомобілі до учасників акції “Україна без Кучми!” під будівлю університету та до Адміністрації президента, коли сутички з міліцією вже закінчилися. Правоохоронні органи претензій до Е. Коваленка не мали. Після арешту учасників подій 9 березня несподівано поряд з давнім членом УНА-УНСО Юрієм Тимою почав представляти інтереси організації у Форумі національного порятунку (А. Шкіля обрали до Ради ФНП, але, оскільки він був в ув’язненні, замість нього в засіданнях Ради брали участь Е. Коваленко та Ю. Тима). Невдовзі після подій 9 березня в УНА-УНСО була реанімовано Політрада, яка не діяла з дня смерті одного з засновників УНА Анатолія Лупиноса, й Е. Коваленко став її головою. Є одним з авторів нової партійної програми та символіки. Також є одним з тих, хто розпоряджається фінансами партії.
Також не всім до вподоби було заплановане на з’їзді усунення ув’язненого в СІЗО СБУ Андрія Шкіля від керівництва організацією. Ще на з’їзді, який не відбувся замість А. Шкіля пропонувалося обрати легендарну особистість – Юрія Шухевича, сина головнокомандуючого Українською повстанською армією. Однак, пан Юрій не схотів бути “весільним генералом” і відмовився грати в такі ігри, звернувшись з листом до делегатів з’їзду, який мав зачитати на трибуні Степан Хмара (по одному з трьох три примірників оригіналу були віддані самому Хмарі, прихильникам та противникам А. Шкіля).
Незрозумілою була й позиція тих з керівництва, хто залишився на волі, по відношенню до тих, хто перебував за гратами. Ув’язнені фактично були відрізані від впливу на процеси в УНА-УНСО, не отримували інформацію, з ними не радились з приводу подальших планів, незважаючи на протести родичів і прохання самих ув’язнених. На численні листи А. Шкіля уваги ніхто не звертав. Все це відбувалося на тлі директив припинити антикучмівську пропаганду (мотивувалось, що це потрібно для швидшого звільнення політв’язнів), не проводити пікетування та розповсюдженої Заяви УНА-УНСО від 26 жовтня 2001 року, де керівництво, яке залишилось на волі, просило отримувати інформацію про діяльність організації “безпосередньо від керівних структур УНА-УНСО, а не через “посередників”, які називають себе друзями когось з організації, адвокатів, членів сім’ї тощо”.
Через всі вищеописані причини в багатьох членів УНА-УНСО виникла підозра, що організація потрапила під контроль владних структур, метою яких є нейтралізація однієї з найактивніших сил антипрезидентської опозиції. Тим більше, що ув’язнені не бажають йти на жодні поступки чи домовленості з режимом.