Постмодерн: суд без суддів, в приміщенні яке схоже на бомжатню, з неіснуючою статею звинувачення (суттєво оновлено о 17.35).
11/22/2001 | Майдан-Інформ
Спеціальним кореспондентам "Майдану" не без проблем але вдалося "вписатися" на "відкрите" судове засідання по справі "9 березня".
Кімнатка печерського аkа* старокиївського суду чомусь не збільшилась в розмірах,
і туди знов не потрапили всі бажаючі. Близько сотні чоловік під синьо-жовтими державними прапорами залишились стояти на вулиці, тримаючи плакати "Унсовцям волю!" та “Схиляємо голови перед мужністю в’язнів кумівського режиму”.
Це судове засідання знов показало, що термін “відкритий судовий процес” в Україні розуміють інакше ніж у цивілізованому світі. Дворик на Хрещатику, 42 був перегороджений турнікетами, за які міліціонери пропускали лише учасників процесу, родичів та журналістів. За турнікетами їх чекали зачинені двері, через які міліція знову профільтрувала господарів, і “званих та незваних гостей”. За дверима всім довелося зачекати, поки відчиняться двері наступні, і це вже була остання перешкода, оскільки на дверях судової кімнати ніхто перевірок не влаштовував.
Судове приміщення наповнилося людьми та радісними криками звинувачуваних. Вони сиділи в оточеній правоохоронцями клітці, яку за мить журналісти та родичі просто закидали квітами. Варто зазначити, що клітка була не лише замаленька, але й занизька для одного з підсудних: Ігор Мазур (Тополя) змушений був стояти з неприродньо нахиленою головою.
Маленька зала колишнього Старокиївського суду, де вже була здійснена невдала спроба проведення судового засідання, зірвана через тісняву, яка унеможливлювала проведення процесу, знов не змогла вмістити всіх бажаючих. Ніхто з журналістів не сідав, поки на лавках не розмістились усі рідні політв’язнів. Журналісти ж, тримаючи камери на голові один в одного, розташувалися не лише на поодиноких “посадочних місцях”, але й розосередилися по підвіконнях та всьому клаптику ще вільної площі. В деяких місцях несподівано почали виникати одностатеві журналістські пари, та це не було пов’язано з їхньою сексуальною орієнтацією. Просто репортери поступалися місцями на лавках рідним, що запізнилися та людям старшого віку. Вразила повага, з якою ставилися міліцейські офіцери до Степана Хмари (вони його знають ще з часів боротьби за незалежність). Для нього спеціально принесли ще одну лавку.
Відвідувачі розташувалися між поставленими один проти одного столами звинувачення та захисту, а прокурору Кузовкіну довелось “возсідати” на одній лаві з трьома підсудними, які знаходяться на підписці про невиїзд (мабуть від цього на його обличчі відбивався легкий переляк). В очікуванні суддів ув’язнені жваво спілкувалися не лише один з одним та своїми захисниками – народним депутатом Віктором Шишкіним і адвокатом Тетяною Монтян, але й з усіма присутніми. І завадити цьому у вщерть переповненій кімнаті правоохоронці не мали жодної можливості.
Один з політв’язнів, Олег Бойко, вибачився перед присутніми за умови, в яких вони змушені перебувати, і сказав, що він зробив все можливе, щоб суд проходив в придатному для такого засідання приміщенні, а саме написав відповідні прохання генеральному прокуратору Потебеньку, голові СБУ Радченку та свому однофамільцю, що очолює Верховний суд. Жодної відповіді не одержав.
Суддю aka Голосіївського місцевого суду Івана Волика унсовці та присутні зустріли вигуками “Україна без Кучми!” Голова проводу УНА-УНСО Андрій Шкіль просто засипав його запитаннями: чому їх судять за старим недіючим Кримінальним кодексом, а не, наприклад, за законами 1937-го року чи за “Руською правдою”, чому, не зважаючи на виснажливі голодування політв’язнів, не нададуть нормального приміщення для проведення суду, чому врешті решт держава боїться зробити процес проти “терористів”, як назвав унсовців президент Кучма, показовим та відкритим для всіх. Також ув’язнені виклали свої вимоги: суд присяжних та проведення судового засідання у просторому приміщенні в будинку Київського апеляційного суду. А. Шкіль також сказав правильну річ: влада повинна бути більш рішучою, всім відомо що вирок між судом і обвинуваченням вже узгоджено, тому нема потреби робити хоч якусь імітацію суду - чесніше зразу без засідань оголосити вирок, посадивши унсовців на визначені на Банковій терміни.
Іван Волик спромігся лише повідомити, що засідання переноситься на 27 листопада в зв’язку з тим що Голосіївський суд через завантаженість (дякуючи Указу Кучми) не визначив ще двох (“прістяжних” або “бокових” суддів) суддів, які мають брати участь в процесі. Він також повідомив, що звертався з приводу надання просторішого приміщення до багатьох посадових осіб, але жодної відповіді (як і унсовець Олег Бойко) не отримав.
Самі підсудні, їхні адвокати, Степан Хмара одностайно прокоментували слова Івана Волика як те, що влада, не маючи достатніх підстав для засудження унсовців, не знає як вийти з ситуації, зберігши обличчя, тому у будь-який спосіб затягує процес, намагаючись не допустити його закінчення хоча б до парламентських виборів.
Ось список людей, які зривають хід процесу (саме до них звертався суддя І. Волик):
генеральний прокурор Михайло Потебенько,
голова Служби безпеки України Володимир Радченко,
голова Верховного Суду України Віталій Бойко,
голова Київського апеляційного суду Григорій Зубець.
Листи з висловлюванням вашого протесту спрямовуйте саме цим добродіям.
Суддя Київського міського суду Юрій Василенко в інтерв’ю Майдан-інформу сказав, що йому соромно за нашу судову систему і за те, що він також є її представником. І навіть висловив бажання піти зі своєї посади, але Степан Хмара попросив його не робити цього, бо тоді у Київському апеляційному суді не залишиться жодного чесного судді.
А що ж альтернативне УНА-УНСО, яке проголошувало однією з головних цілей захист політв’язнів? На пікетування суду з самого ранку прийшли лише рядові члени організації за власною ініціативою. Журналісти, які прагнули побачити нову символіку УНА-УНСО не побачили ні символіки старої, ні нової, ні натхненників зміни мальтійського хреста на сваргу. Вже коли люди виходили з зали суду (в ній дозволили для півгодинного спілкування залишитися тільки родичам політв’язнів), біля будинку суду з’явився (без символіки) новопризначений заступник голови УНА-УНСО Едуард Коваленко, який роздав журналістам декілька інтерв’ю, та заскочив на кілька хвилин до зали Юрій Тима, кинувши у бік клітки кілька установок: “Ми йдемо на вибори самі, опозиція зайнята вибори і вас всіх кинула, ви потрібні тільки нам, про наш з’їзд з’явилося багато бруду в Інтернеті”. Кореспонденту Майдан-інформу Юрій Тима сказав, що вся “брехня” про організацію в Інтернеті почала з’являтися лише після того як вони заявили, що підуть на вибори самі, звинувативши у цьому антипрезидентську опозицію. Почувши про це один з делегатів закритого унсовського з’їзду (пан Євген зі Львова) обурився і повідомив, що Ю. Тима влітку особисто давав установку припинити використовувати під час акцій антикучмівські гасла.
Ми також дізналися безпосередньо від політв’язнів, що гроші на їхні рахунки чомусь майже не доходять, а деякі отримали лише ті кошти, які для них зібрали сайт Майдан та молоді соціалісти. Едуард Коваленко пояснив це тим, що кошти віддавалися батькам ув’язнених, тому ми зробили вибіркове опитування серед родичів, які ще не розійшлися. Матері Андрія Шкіля та Миколи Ляховича, а також дядько Олега Бойка здивувалися і повідомили, що їм ніхто нічого не давав. А хворій на лейкемію дружині одного з підсудних відмовили в оплаті путівки до санаторію, виділивши за весь час лише кількасот гривень, хоча надходження від опозиції на захист політв’язнів, за нашими даними, на кілька порядків перевищують цю суму.
Ось такий захист.
*Also Known As - також відомого як
Ми змушені вжити цей термін в зв’язку з тим, що внаслідок неконституційного Указу президента Кучми від 18 жовтня 2001 року, яким було розпущено 14 районних судів та створено 10 місцевих, суддя Голосіївського місцевого суду проводив сьогоднішнє судове засідання у приміщенні Печерського місцевого суду, на якому висить табличка “Старокиївський районний суд м. Києва”.
Кімнатка печерського аkа* старокиївського суду чомусь не збільшилась в розмірах,
і туди знов не потрапили всі бажаючі. Близько сотні чоловік під синьо-жовтими державними прапорами залишились стояти на вулиці, тримаючи плакати "Унсовцям волю!" та “Схиляємо голови перед мужністю в’язнів кумівського режиму”.
Це судове засідання знов показало, що термін “відкритий судовий процес” в Україні розуміють інакше ніж у цивілізованому світі. Дворик на Хрещатику, 42 був перегороджений турнікетами, за які міліціонери пропускали лише учасників процесу, родичів та журналістів. За турнікетами їх чекали зачинені двері, через які міліція знову профільтрувала господарів, і “званих та незваних гостей”. За дверима всім довелося зачекати, поки відчиняться двері наступні, і це вже була остання перешкода, оскільки на дверях судової кімнати ніхто перевірок не влаштовував.
Судове приміщення наповнилося людьми та радісними криками звинувачуваних. Вони сиділи в оточеній правоохоронцями клітці, яку за мить журналісти та родичі просто закидали квітами. Варто зазначити, що клітка була не лише замаленька, але й занизька для одного з підсудних: Ігор Мазур (Тополя) змушений був стояти з неприродньо нахиленою головою.
Маленька зала колишнього Старокиївського суду, де вже була здійснена невдала спроба проведення судового засідання, зірвана через тісняву, яка унеможливлювала проведення процесу, знов не змогла вмістити всіх бажаючих. Ніхто з журналістів не сідав, поки на лавках не розмістились усі рідні політв’язнів. Журналісти ж, тримаючи камери на голові один в одного, розташувалися не лише на поодиноких “посадочних місцях”, але й розосередилися по підвіконнях та всьому клаптику ще вільної площі. В деяких місцях несподівано почали виникати одностатеві журналістські пари, та це не було пов’язано з їхньою сексуальною орієнтацією. Просто репортери поступалися місцями на лавках рідним, що запізнилися та людям старшого віку. Вразила повага, з якою ставилися міліцейські офіцери до Степана Хмари (вони його знають ще з часів боротьби за незалежність). Для нього спеціально принесли ще одну лавку.
Відвідувачі розташувалися між поставленими один проти одного столами звинувачення та захисту, а прокурору Кузовкіну довелось “возсідати” на одній лаві з трьома підсудними, які знаходяться на підписці про невиїзд (мабуть від цього на його обличчі відбивався легкий переляк). В очікуванні суддів ув’язнені жваво спілкувалися не лише один з одним та своїми захисниками – народним депутатом Віктором Шишкіним і адвокатом Тетяною Монтян, але й з усіма присутніми. І завадити цьому у вщерть переповненій кімнаті правоохоронці не мали жодної можливості.
Один з політв’язнів, Олег Бойко, вибачився перед присутніми за умови, в яких вони змушені перебувати, і сказав, що він зробив все можливе, щоб суд проходив в придатному для такого засідання приміщенні, а саме написав відповідні прохання генеральному прокуратору Потебеньку, голові СБУ Радченку та свому однофамільцю, що очолює Верховний суд. Жодної відповіді не одержав.
Суддю aka Голосіївського місцевого суду Івана Волика унсовці та присутні зустріли вигуками “Україна без Кучми!” Голова проводу УНА-УНСО Андрій Шкіль просто засипав його запитаннями: чому їх судять за старим недіючим Кримінальним кодексом, а не, наприклад, за законами 1937-го року чи за “Руською правдою”, чому, не зважаючи на виснажливі голодування політв’язнів, не нададуть нормального приміщення для проведення суду, чому врешті решт держава боїться зробити процес проти “терористів”, як назвав унсовців президент Кучма, показовим та відкритим для всіх. Також ув’язнені виклали свої вимоги: суд присяжних та проведення судового засідання у просторому приміщенні в будинку Київського апеляційного суду. А. Шкіль також сказав правильну річ: влада повинна бути більш рішучою, всім відомо що вирок між судом і обвинуваченням вже узгоджено, тому нема потреби робити хоч якусь імітацію суду - чесніше зразу без засідань оголосити вирок, посадивши унсовців на визначені на Банковій терміни.
Іван Волик спромігся лише повідомити, що засідання переноситься на 27 листопада в зв’язку з тим що Голосіївський суд через завантаженість (дякуючи Указу Кучми) не визначив ще двох (“прістяжних” або “бокових” суддів) суддів, які мають брати участь в процесі. Він також повідомив, що звертався з приводу надання просторішого приміщення до багатьох посадових осіб, але жодної відповіді (як і унсовець Олег Бойко) не отримав.
Самі підсудні, їхні адвокати, Степан Хмара одностайно прокоментували слова Івана Волика як те, що влада, не маючи достатніх підстав для засудження унсовців, не знає як вийти з ситуації, зберігши обличчя, тому у будь-який спосіб затягує процес, намагаючись не допустити його закінчення хоча б до парламентських виборів.
Ось список людей, які зривають хід процесу (саме до них звертався суддя І. Волик):
генеральний прокурор Михайло Потебенько,
голова Служби безпеки України Володимир Радченко,
голова Верховного Суду України Віталій Бойко,
голова Київського апеляційного суду Григорій Зубець.
Листи з висловлюванням вашого протесту спрямовуйте саме цим добродіям.
Суддя Київського міського суду Юрій Василенко в інтерв’ю Майдан-інформу сказав, що йому соромно за нашу судову систему і за те, що він також є її представником. І навіть висловив бажання піти зі своєї посади, але Степан Хмара попросив його не робити цього, бо тоді у Київському апеляційному суді не залишиться жодного чесного судді.
А що ж альтернативне УНА-УНСО, яке проголошувало однією з головних цілей захист політв’язнів? На пікетування суду з самого ранку прийшли лише рядові члени організації за власною ініціативою. Журналісти, які прагнули побачити нову символіку УНА-УНСО не побачили ні символіки старої, ні нової, ні натхненників зміни мальтійського хреста на сваргу. Вже коли люди виходили з зали суду (в ній дозволили для півгодинного спілкування залишитися тільки родичам політв’язнів), біля будинку суду з’явився (без символіки) новопризначений заступник голови УНА-УНСО Едуард Коваленко, який роздав журналістам декілька інтерв’ю, та заскочив на кілька хвилин до зали Юрій Тима, кинувши у бік клітки кілька установок: “Ми йдемо на вибори самі, опозиція зайнята вибори і вас всіх кинула, ви потрібні тільки нам, про наш з’їзд з’явилося багато бруду в Інтернеті”. Кореспонденту Майдан-інформу Юрій Тима сказав, що вся “брехня” про організацію в Інтернеті почала з’являтися лише після того як вони заявили, що підуть на вибори самі, звинувативши у цьому антипрезидентську опозицію. Почувши про це один з делегатів закритого унсовського з’їзду (пан Євген зі Львова) обурився і повідомив, що Ю. Тима влітку особисто давав установку припинити використовувати під час акцій антикучмівські гасла.
Ми також дізналися безпосередньо від політв’язнів, що гроші на їхні рахунки чомусь майже не доходять, а деякі отримали лише ті кошти, які для них зібрали сайт Майдан та молоді соціалісти. Едуард Коваленко пояснив це тим, що кошти віддавалися батькам ув’язнених, тому ми зробили вибіркове опитування серед родичів, які ще не розійшлися. Матері Андрія Шкіля та Миколи Ляховича, а також дядько Олега Бойка здивувалися і повідомили, що їм ніхто нічого не давав. А хворій на лейкемію дружині одного з підсудних відмовили в оплаті путівки до санаторію, виділивши за весь час лише кількасот гривень, хоча надходження від опозиції на захист політв’язнів, за нашими даними, на кілька порядків перевищують цю суму.
Ось такий захист.
*Also Known As - також відомого як
Ми змушені вжити цей термін в зв’язку з тим, що внаслідок неконституційного Указу президента Кучми від 18 жовтня 2001 року, яким було розпущено 14 районних судів та створено 10 місцевих, суддя Голосіївського місцевого суду проводив сьогоднішнє судове засідання у приміщенні Печерського місцевого суду, на якому висить табличка “Старокиївський районний суд м. Києва”.