12/19/2001 | No Commsents

ІНВЕКТИВА-2

У шабаші свавільної свободи,
Під”юджувані із суфлерських буд,
Ми, наче зомбі,
не спитавши броду,
Пустились в блуд.

Заблукані в глухім чортополосі,
З похмілля так і не збагнули суть:
Що ти ж не ми йдемо,
сліпі та босі,
А нас ведуть.

Мов пішаки залаштункових ігрищ,
Не згледілись,
як просвистіли все:
Від Батьківщини до імен і прізвищ, -
А нас несе.

Немов човна без весел і правила
У темний вир трагедій морових,
Де нас чекає доля оніміла
Рабів нових.

І покіль ви,
такі свідомі й ситі,
Годовані із нетутешніх блюд,
Шукаєте нам корінь у санскриті, -
Нас в корінь б”ють!

І заки всує плачете по слову
На всіх майданах і на всі лади, -
Свої ж поганці українську мову
Здають в латинь.

А ми йдемо за вами навздогінці.
І як не вимрем,
дійдемо таки
В Європу.
Але вже – не українці,
А хохлаки.

І наймуть нас гуманні чужоземи
Водить ослів на ранній променад.
Самі ж зведуть на нашім чорноземі
Новий Багдад.

І якось ми,
стужившись по домівці,
повернемось,
і нам розкаже гід,
Що тут колись
жили, пак, українці…
- А є хоч слід?
- Та от… схолов і слід.

І ми восплащемо талановито,
Зазвичай поминаючи дідів,
Що нас ізнов за наше жито бито,
Що нам обрали не таких вождів,
Що винні всі,
а ми – і на крупину,
Бо тихі, як осінній падолист.
Що коли б нас вчергове не купили,
Хіба б ми учергове продались?!

Та інородців вилаєм належно,
Що й досі кляті не перевелись
І не дають нам спати в незалежній,
І норовлять, щоб ми їм продались.

І Україні неспалим-купині,
Поклянемося під святі дари,
Що коли б нас вчергове не купили,
Ми б вас, маман, їй-бо, не продали.

Борис Олійник