ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ ВОЛОДИМИР ПРИСТАЙКО НАМАГАВСЯ ВРЯТУВАТИ ІМІДЖ СИЛОВИКІВ
04/18/2001 | Майдан-Інформ
Саме так пан генерал, член колегії СБУ, прокоментував випадок з недопущенням окремих депутатів до покладання квітів до пам"ятника Шевченку.
Взагалі Володимир Ілліч виявився єдиним представником силових структур, хто підготувався до громадських слухань. Тому він говорив найбільше і часто рятував своїх міліцейських колег, приймаючи вогонь на себе, тобто відповідаючи за них на питання. Щоправда в цьому випадку його черговою фразою було: "Це не входить у функції СБУ". І взагалі захищався він досить незграбно, тому заслуговує високої оцінки лише у порівнянні з представниками МВС, які, здається, просто прийшли пограти в мовчанку.
Пан Пристайко запевнив всіх, що законодавство щодо вуличних акцій протесту в нас достатньо унормовано (хоча й неозброєним оком видно, що Указ Президії Верховної Ради СРСР 1989-го року суперечить ст. 39 Конституції України), згадав тут, окрім документу неіснуючої держави ще й антиконституційне рішення Київради від 24.06.99 про заборону вуличних акцій на Хрещатику.
9 березня, на думку генерал-лейтенанта, мали місце і брутальна лайка, і моральний тиск на працівників міліції, і організація масових безпорядків.
Також він схвально оцінив з точки зору законності знесення наметового містечка.
Слухачам знову була розказана байка про велику чисельність міліції, стягнутої до парку Шевченка в зв"язку з дзвінком до СБУ про терористичний акт, причому до цього дзвінка чогось виявився причетний Володимир Чемерис, який, наспаравді, дізнався про нього з засобів масової інформації, коли доблесні есбеушники через п"ять днів нарешті виявили людину, яка назвалася, телефонуючи в міліцію з попередженням можливих провокацій (а не терактів).
Потім висловлювався жаль щодо людей з далеких сіл, які приїхали подивитись на президента, тому міліція і не пускала до пам"ятника опозицію (в т.ч. й депутатів Верховної Ради), серед яких, до речі, теж були люди з далеких сіл, які також дуже-дуже хотіли подивитися на президента, особливо глянути йому в очі. (Як їх розрізняли, залишається таємницею. Напевно, по вампірячих зубах та закривавлених по лікоть руках опозиціонерів).
Після пасажу щодо можливості покладання квітів лише при наявності поданих за тебе 16 млн. голосів "за" пан Пристайко пожалкував, що в залі немає Степана Хмари: "Я не бачу пана Хмару. Я хотів би з ним поспілкуватися, але думаю, що ми з ним поспілкуємось окремо." Ці слова викликали сміх в залі, оскільки інтелігентна зовнішність Володимира Ілліча, який більше подібний на вченого-академіка ніж на "заплічних справ майстра", входила в дисонанс зі словами, які можна було б трактувати двозначно. А може це був такий собі чорний гумор, який належним чином оцінили лише одиниці.
Закінчив свій виступ генерал-лейтенант словами Танюка, який не розуміє, що це за опозиція, коли Шкіль іде поряд з Морозом, а син Чорновола рве синьо-жовту стрічку.
Взагалі володіння фактами у виступаючого було на дуже низькому рівні. Тобто, або його підставили недбалі підлеглі, або він готувався самотужки, спираючись на таке компетентне джерело як телепрограми "7 днів" Вадима Долганова та "Акценти" Валерія Лапікури.
Взагалі Володимир Ілліч виявився єдиним представником силових структур, хто підготувався до громадських слухань. Тому він говорив найбільше і часто рятував своїх міліцейських колег, приймаючи вогонь на себе, тобто відповідаючи за них на питання. Щоправда в цьому випадку його черговою фразою було: "Це не входить у функції СБУ". І взагалі захищався він досить незграбно, тому заслуговує високої оцінки лише у порівнянні з представниками МВС, які, здається, просто прийшли пограти в мовчанку.
Пан Пристайко запевнив всіх, що законодавство щодо вуличних акцій протесту в нас достатньо унормовано (хоча й неозброєним оком видно, що Указ Президії Верховної Ради СРСР 1989-го року суперечить ст. 39 Конституції України), згадав тут, окрім документу неіснуючої держави ще й антиконституційне рішення Київради від 24.06.99 про заборону вуличних акцій на Хрещатику.
9 березня, на думку генерал-лейтенанта, мали місце і брутальна лайка, і моральний тиск на працівників міліції, і організація масових безпорядків.
Також він схвально оцінив з точки зору законності знесення наметового містечка.
Слухачам знову була розказана байка про велику чисельність міліції, стягнутої до парку Шевченка в зв"язку з дзвінком до СБУ про терористичний акт, причому до цього дзвінка чогось виявився причетний Володимир Чемерис, який, наспаравді, дізнався про нього з засобів масової інформації, коли доблесні есбеушники через п"ять днів нарешті виявили людину, яка назвалася, телефонуючи в міліцію з попередженням можливих провокацій (а не терактів).
Потім висловлювався жаль щодо людей з далеких сіл, які приїхали подивитись на президента, тому міліція і не пускала до пам"ятника опозицію (в т.ч. й депутатів Верховної Ради), серед яких, до речі, теж були люди з далеких сіл, які також дуже-дуже хотіли подивитися на президента, особливо глянути йому в очі. (Як їх розрізняли, залишається таємницею. Напевно, по вампірячих зубах та закривавлених по лікоть руках опозиціонерів).
Після пасажу щодо можливості покладання квітів лише при наявності поданих за тебе 16 млн. голосів "за" пан Пристайко пожалкував, що в залі немає Степана Хмари: "Я не бачу пана Хмару. Я хотів би з ним поспілкуватися, але думаю, що ми з ним поспілкуємось окремо." Ці слова викликали сміх в залі, оскільки інтелігентна зовнішність Володимира Ілліча, який більше подібний на вченого-академіка ніж на "заплічних справ майстра", входила в дисонанс зі словами, які можна було б трактувати двозначно. А може це був такий собі чорний гумор, який належним чином оцінили лише одиниці.
Закінчив свій виступ генерал-лейтенант словами Танюка, який не розуміє, що це за опозиція, коли Шкіль іде поряд з Морозом, а син Чорновола рве синьо-жовту стрічку.
Взагалі володіння фактами у виступаючого було на дуже низькому рівні. Тобто, або його підставили недбалі підлеглі, або він готувався самотужки, спираючись на таке компетентне джерело як телепрограми "7 днів" Вадима Долганова та "Акценти" Валерія Лапікури.