Які ідеї могли б привабити молодь?
07/04/2001 | Іщенко Володимир
Зараз усім зрозуміло, що без підтримки молоді демократична революція в Україні не матиме успіху. Молодь - це єдиний суспільний прошарок, що дійсно поділяє цінності демократії, особистої свободи тощо (див. мою статтю про роль молоді в розбудові демократії в Україні в рубриці "Наш Майдан"). Існуючі на даний момент опозиційні організації не можуть похвалитися хоча б якоюсь більш-менш значущою популярністю не тільки серед молоді взагалі, навіть серед студентів, як найбільш продвинутої її частини. Причини цього не можна зводити лише до моральної гнилості, неготовності, несвідомості, страху перед репресіями ... На мою думку не вистачало ідей, які могли б цю молодь привабити. Бо коли людина захоплена ідеєю, вона забуває про все: і про страх, і про гроші, і про час. Звичайно, це не стосується гопників: їх піднімеш тільки бабками та й вони нам на цьому етапі не потрібні. Справа в тому, що навіть найбільш інтелігентна частина студентства, яка у більшості не підтримує режим, масово не взяла участі в акціях опозиції і приєдналася до її лав. Цьому є багато причин, хоча б запартизованість молодіжних організацій (наприклад, "За Правду!"), але головна - це відсутність привабливих красивих ідей. Зараз постала проблема створення нової молодіжної громадської опозиційної непартійної організації. Відповідно постала й проблема вироблення її ідеології, можливо навіть цілісної філософії, що пояснювала б майже все у цьому світі (на зразок хіпі). Які ідеї ви могли б запропонувати?
Відповіді
2001.07.04 | Програмознавець
Для чого витрачати час в непартійній організіції ?
Іщенко Володимир писав(ла):Зараз постала проблема створення нової молодіжної громадської опозиційної непартійної організації. Відповідно постала й проблема вироблення її ідеології, можливо навіть цілісної філософії, що пояснювала б майже все у цьому світі (на зразок хіпі).Для чого витрачати час на дурниці?
Все, що створюється, має мати якусь мету. А ви пропонуєте вбивати час в непартійній організації. Яка ціль?
2001.07.05 | Іщенко Володимир
Re: Для чого витрачати час в непартійній організіції ?
Програмознавець писав:> Для чого витрачати час на дурниці?
> Все, що створюється, має мати якусь мету. А ви пропонуєте вбивати час в непартійній організації. Яка ціль?
Головна мета партії - це перемога ні виборах, зайняття місць в органах державної влади. Молодь цього не хоче. За моїми спостереженнями серед молоді (а я все-таки сам є представником цієї молоді) 99% - аполітичні. Аполітичні не в тому сенсі, що не цікавляться і не розбираються в політиці, а саме в сенсі того, що вони не в політиці прагнуть самореалізовуватися, не прагнуть ставати професійними політиками, партійними функціонерами. Це по-перше.
По-друге, чому це Ви вважаєте, що ціль можуть мати тільки партійні організації. Я з Вами погоджуюся, що без ідеології не має й мети. Саме ця чітко сформульована система ідей визначає чого люди хочуть, чого вони прагнуть і якими методами збираються досягти. Але ідеологія і партія це не нерозривні поняття (згадайте тих самих хіпі).
А стосовно мого бачення мети цієї організації див. мою статтю на "Нашому Майдані"
2001.07.05 | Майдан
А тим часом політхалявщики пропонують владі свої послуги....
· БЛОК УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ - КОНЦЕПЦІЯ ПЕРЕМОГИСьогодні існує два діаметрально протилежних підходи до участі молоді у майбутній виборчій кампанії. Народний депутат, голова Соціалістичного конгресу молоді Вадим Місюра вважає, що молодим лідерам знайдуться місця у списках політичних партій, споріднених за ідеологією молодіжним організаціям. А створення запропонованого головою Всеукраїнського молодіжного об'єднання "Молодь - надія України" Вадимом Гладчуком "Блока української молоді" Вадим Місюра вважає недоречним. Молодий соціаліст впевнений, що це буде пропрезидентська структура, що відбере голоси електорату у опозиції.
Лідер ВМО "Молодь - надія України" Вадим Гладчук вважає реальним та необхідним створення на базі двох - трьох політичних партій, які очолюють молоді амбіційні політики, з залученням широкої коаліції молодіжних організацій, молодіжного політичного проекту. "Досвід Угорщини, де на останніх парламентських виборах перемогли молоді, наглядно продемонстрував, що не завжди старим політикам вдається використовувати молодих у якості маріонеток у свої передвиборчих технологіях" - заявив Вадим Гладчук. Виборці, згідно майже всіх об'єктивних опитувань, найбільше довіряють молодіжним організаціям (навіть такий суспільний інститут як Церква на другому місті).
Дійсно блок партій "Блок української молоді" буде гостро конкурувати з багатьма опозиційними партіями - "Батьківщиною", СПУ, КПУ. Народ зневірився у таких політиках як Юлія Тимошенко, чия політична позиція завжди збігається з її особистими інтересами - вважають аналітики ВМО "Молодь - надія України". Освічені молоді люди розуміють, що повернення до тоталітарного радянського устрою сьогодні, коли поруч з нами зразкова сита та демократична Європа неможливо, тому голосувати за таку рожево - червону опозицію як то СПУ - КПУ, даремна справа.
За прогнозами аналітиків чималенько голосів БУМ (скорочена назва майбутнього Блоку української молоді) забере у партій, які не мають власної чіткої ідеології: як то НДП або ПЗУ. А у разі остаточного роз'єднання Рухів та поглиблення опозиційності "партії бджіл", їх електорат теж буде масово голосувати за насправді молоду хвилю політиків. В той же час навряд чи БУМ відбиратиме голоси у СДПУ(о), "Яблука", ПСПУ, УНА, Демократичного союзу, Партії регіонів України - електорат вже у переважній більшості визначився з своїми симпатіями до них, спостерігаючи за роботою народних обранців у Верховній Раді.
Першу п'ятірку БУМу, за твердженням експертів, краще формувати згідно пропозицій широких кіл громадськості. Безумовно, туди можуть ввійти відомі молодіжні лідери, журналісти, артисти та голови партій, що утворили блок. Політологи прогнозують кілька прізвищ, що будуть непогано репрезентувати молодіжний політичний проект. Співак Віктор Павлік, лідер невгамовної "Молодь - надії України" Вадим Гладчук, культовий журналіст В'ячеслав Піховшек та гроза (!!!) антипрезидентських передвиборчих угруповань Олександр Лялька .
Залучення до списків лідерів студентських профспілок забезпечить використання молодіжного "адміністративного ресурсу" у студентських гуртожитках. Активне застосування концертних технологій та досвіду останніх виборів Президента України, коли до скриньок прийшло 74 відсотки молодих виборців, стане ще одним камінцем у фундаменті переходу влади до молодих.
В той же час Блок української молоді, для того щоб він повно репрезентував молодь та її лідерів, що дотримуються різних політичних поглядів, не повинен бути опозиційним до Президента України Леоніда Кучми. Досвід Форуму національного порятунку, який фактично розвалився при перших невдачах опозиції, доводить, що на голій неаргументованій конфронтації політики в Україні не зробиш…
2001.07.05 | Рoман ShaRP
Re: Які ідеї могли б привабити молодь?
У мене в руках броша, яка назвається "Імідж молодіжної громадської організації", її підписано досить відомими та знаними іменами.На жаль, навести зара з повний текст я не можу (довго набивати) , але сподіваюся згодом передати її Свистовичу, і , якщо то буде визнано за доцільне -- кинути на сайт.
Поки що можу сказати, що і заполітизованість і аполітичність займають НЕ ПЕРШІ місця в своїх -- відповідно негативних та позитивних (так, аполітичність позитивна) рейтингах.
В позитивні перші місця посідають : Результативність/конкретність у справах/, реальні здобутки, Реалізація важливих для молоді програм, Відкритість , Особа лідера, Цікаві ідеї ....
У негативні:
Аморальність членів, Пасивність, Безвідповідальність, Невідповідність потребам молоді ...
Далі буде
2001.07.05 | Іщенко Володимир
Це все дуже правильно, але ...
Романе, я цілком погоджуюся з тим, що ти написав, але ж у мене питання не про те. Реальні здобутки, результативність, реалізація корисних для молоді програм - це все починає створювати позитивний імідж тільки тоді, коли вже організація створена і діє. А я запитував про перші кроки формування цього іміджу. Як нам привабити найперших людей в цю організацію? Спочатку ж ми будемо пропонувати їм свою ідеологію. Саме про це я запитував. Так є в когось якісь думки щодо цього?2001.07.05 | НеДохтор
Re: Декілька реплік
Є таке поняття (стосується релігій, ідеологій та інших систем) - обрядовісь, система обрядів.Мені здається що це один з головних привабливих факторів для молоді, потім вже вони більше розмірковують над іншим.
Це можна простежити на хіппі, на кришнаітах, "скінхедах" і т.д.
Якщо не буде придумана "система обрядів" то молодь буде доволі пасивна до вашого руху.
Можливо винятком будуть майже молодіжні організації зелених (напр. Greenpeace). Але тут простежується споріднене: обрядовісь заміняється великою кількістю акцій з безпосереднью участю.
Взагалі мені здається що якраз "зелений рух" міг би привабити молодь (тільки не подумайте що я мав на увазі українську партію зелених).
Боротись за екологію в Україні і всвіті, переспектива участі в міжнародних акціях, зустрічі з іноземними однодумцями, своя атрибутика, видання. (IMHO)
2001.07.05 | Іщенко Володимир
Re: Декілька реплік
Дякую НеДохторе. Це дійсно дуже важливо. Але система обрядів має бути пов'язана з системою ідей. Знову постає те ж саме питання.2001.07.05 | НеДохтор
Re: Експромт
- Придумайте культове дерево"обряди": посадити-виростити і передати сину на піклування
- придумайте культове місце збору (Крим, Дніпро, Світязь, Чорний ліс ...)
- символіка із зображенням культового дерева, зображенням на карті культового місця
.....
.....
продовжуйте :-)
2001.07.05 | Іщенко Володимир
Це серйозна справа
НеДохторе, я ж цю тему поставив не для тому що мені немає об що язик почесати :) Невже Ви думаєте, що молоді немає де дітися і вона придумує собі всякі організації. Питання ж не просто як залучити молодь, а як залучити молодь на конструктивну роботу.2001.07.05 | Програмознавець
Беріть приклад з жовтенят-піонерів-комсомольців-комуністів. Там були перспективи.
Іщенко Володимир писав(ла):> Питання ж не просто як залучити молодь, а як залучити молодь на конструктивну роботу.
Беріть приклад з жовтенят-піонерів-комсомольців-комуністів. Там були перспективи на все життя.
2001.07.06 | Іщенко Володимир
Re: Беріть приклад з жовтенят-піонерів-комсомольців-комуністів. Там були перспективи.
Я вже задовбався повторювати, що питання в тому і полягає, щоб придумати таку ідеологію, яка могла б зрівнятися з жовтенятсько-піонерсько-комуністичною2001.07.05 | Михайло Свистович
Re: Які ідеї могли б привабити молодь?
Романе, принеси, будь-ласка, цю книжку на нашу зустріч.2001.07.18 | Рoман ShaRP
Скоро буде
Занесу в УРП, коли буду проїзжати поблизу [скоро], а взагалі прошу такі прохання кидати на пошту -- там вони мені помітніші.2001.07.06 | Іщенко Володимир
Re: Які ідеї могли б привабити молодь?
Добре, якщо ніхто тут нічого не хоче запопонувати, то поставлю питання простіше. Чи піде молодь під стандартною ліберально-європейсько-демократичною ідеологією, а чи потрібна ще якась родзинка типу "ненасильницький опір" (як у сербського "Отпора")? А якщо потрібна, то щоб Ви могли запропонувати?2001.07.07 | Andrij
Re: Які ідеї могли б привабити молодь? -- Пропозиція
На мій погляд необхідні конкретні суспільні акції, що зачіпляють більшість молоді. Дуже хорошим поштовхом може стати боротьба проти корупції в навчальних закладах. Це те що болить майже всім українським студентам. Це настільки очевидне та огидне явище, що мабуть мало хто з молоді залишиться байдужим. Скрізь хабарі, протекція, безсоромні вимагання та шахрайство. Зараз в Україні мабуть не залишилося ЖОДНОГО порядного ВУЗу.Маленький приклад. Мій знайомий подав документи до Київського Політеху. Документи не взяли, оскільки в атестаті було написано не "середньої загальноосвітньої", а "загальноосвітньої середньої". Я не знаю як для вас, шановні опозиціонери, але для мене це звучало дуже дико та сумно. Кляті совдепи затопчують наші гордість та майбутнє у багнюку і нікого це не обходить. Таким же чином нас дуритимуть на виборах. Нахабно та абсолютно безкарно.
Треба було би зробити один рішучий та гучний протест. Схопити одного хабарника за горлянку та не відпускати поки решта не перелякається. Таким чином опозиція може набути якоїсь поваги та авторитету серед молоді та не тільки. Робити це треба у добре відомому столичному ВУЗі, з шаленим конкурсом та доведеними фактами порушень. Крику буде дуже багато.
2001.07.09 | Іщенко Володимир
Дуже дякую
Впроваджувати демократичні принципи потрібно з найнижчих рівнів. Можливо навіть запропонувати щось на зразок такого гасла: "Рівні правила для всіх: від студентів до політиків!", натякаючи на передвиборчі порушення, коли опозиційним кандидатам у Президенти не давали ефіру на телебаченні.2001.07.11 | Михайло Свистович
Мене це теж бісить.
Andrij писав(ла):>
> Маленький приклад. Мій знайомий подав документи до Київського Політеху. Документи не взяли, оскільки в атестаті було написано не "сердньої загальноосвітньої", а "загальноосвітньої сердньої". Я не знаю як для вас, шановні опозіціонери, але для мене це звучало дуже дико та сумно. Кляті совдепи затопчують наші гордість та майбутнє у багнюку і нікого це не обходить. Таким же чином нас дуритимуть на виборах. Нахабно та абсолютно безкарно.
>
Мене теж такі (і насамперед самі такі) випадки бісять найбільше. Я до того, як вийти на загальноукраїнську арену, і займався боротьбою з такими випадками в себе в Ірпені. А ось, коли я про такі проблеми говорив з політиками-опозиціонерами, вони лише відмахувались: "Це одиничний випадок, а нам потрібно братися за масштабні справи".
2001.07.08 | CГ
Підприємці
Спитайте хіба чому підприємці не підтримали всеголосно УБК. Люди, які зацікавлені у моральній, чесній до них владі.А у студентів немає що захищати (грошей, сім"ю), тому їх діяльність основана на очикуваннях майбутнього. Коли є велика загроза, то непевність майбутнього і певність загрози приводять до висновку: гладке закінчення університету є пріоритетом. Та є частина, яка була активістами навіть при великій загрозі здоров"ю і навчанню, становить ті 10 відсотків, що складають "ідеалісти" у будь якому суспільстві.
Але ж Кучма зрадив тепер і зараз тих, хто його обирав! Тобто хвиля повинна була б бути набагато більшою. І буде!
2001.07.09 | Іщенко Володимир
Re: Підприємці
CГ писав(ла):> А у студентів немає що захищати (грошей, сім"ю), тому їх діяльність основана на очикуваннях майбутнього. Коли є велика загроза, то непевність майбутнього і певність загрози приводять до висновку: гладке закінчення університету є пріоритетом. Та є частина, яка була активістами навіть при великій загрозі здоров"ю і навчанню, становить ті 10 відсотків, що складають "ідеалісти" у будь якому суспільстві.
Так питання якраз і полягає у тому як пояснити цим 90%, які хочуть лише спокійного майбутнього, що для цього потрібно змінити чинний режим. Багато студентів цього не розуміють. Які б незаперечні аргументи можни було б запропонувати.
2001.07.09 | DevRand
Re: Які ідеї могли б привабити молодь?
Не знаю, може відмова від способу життя, яке веде старше покоління? Від їх цінностей (майже всіх, якщо чесно). Від існуючого в головах шаблону що світ статичний, і нічого зробити з ним не можна, крім як втекти або пристосуватись?Але хтось повинен починати - такі що думають про молодіжний рух схожим з вами способом.
Для успішного початку потрібна серія маленьких, але яскравих (успішних) акцій.
А до речі, непартійний (неїєрархічний!, тобто нецентралізований) і ненасильницький рух спротиву імхо в наших умовах - саме ефективне рішення.
Ми тут до речі про це розмовляли. В драфтах.
Подивіться ось наприклад сюди -
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_draft&key=992446084&first=994192329&last=991847220
там багато чого цікавого написано.
А ви, перепрошую, студент?
2001.07.10 | Іщенко Володимир
Дуже цікаво, що ...
все, що Ви написали було у сербському Отпорі. Цікаво, а Ви не маєте з ними якихось зв'язків?Цей рух починався з невиличких дешевих акцій. Наприклад, поставили десь у центрі Белграда бочку з лялькою Мілошевича, у якій зробили простенький механізм із бейсбольною бітою так, що кожен охочий міг зрозуміло що зробити. Розмалювали все місто своїм логотипом. І.т.д.
До того ж Отпор мав свою ідеологію, яка будувалася на ідеї ненасильницького опору і навіть цілу філософську систему, яка трактувала життя людини - як постійний опір нав'язуваним обставинам.
На даний момент Отпор існує і нараховує близько 100 тис. членів. Самі серби вважають його головною силою, зламавшою режим Мілошевича.
Для опозиційних студентів Отпор є ідеалом, прикладом, який дуже хотілося б повторити в Україні. Для цього спочатку потрібно виробити певні ідеї, навколо яких можна було б гуртувати людей.
2001.07.10 | DevRand
Re: Дуже цікаво, що ...
Ні, я не маю прямих зв"язків з "Отпором".Але наприклад ось тут є дещо звідти:
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_lib&key=984491809&first=990306809&last=984426137
В свою чергу, НеДохтор додав в бібліотеку безпосереднє першоджерело, книжку Джін Шарп (Gene Sharp):
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_lib&key=989140837&first=990306809&last=984426137
яка IMHO взяла дуже багато і від хіппі, і з буддизму, і з М.Ганді а також багато ще звідки.
Хочу лише додати те, що мені в них особливо подобається:
0. більшість з них не очікує швидкого(персонального) зиску від того що вони роблять, але також знають що в "середньому" життя буде покращено.
1. вони не чекають поки *хтось* змінить життя суспільства (а значить і їх життя), а роблять це самі.
2. вони виборюють своє право на свободу, без використання сили, розуміючи що до них сила буде застосована.
3. вони розуміють, що не обов"язково бути членом якоїсь партії , щоб досягти своєї мети, більше того вони розуміють обмеженість такого ідеологізованого (партійного) підходу
4. вони не бояться сміятися і не зкуті якимось вузькими рамками - шаблонами.
5. вони розуміють, що можливо головне що вони роблять - це надають приклад і вчать - так, саме вчать старше покоління.
Хтось готовий з 15-2х літніх під цим підписатися? ;) Бо це майже Дао :)
Ось подивіться ще сюди - це теж майже в тему:
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_arch&key=993548364&first=993986044&last=993576312
Чи ходили ви до речі на сайт білоруського молодіжного руху спротиву "ЗУБР"?
(їх кнопка є на першій сторінці). Вам сподобається, воно вам щось нагадає ;)
Наприклад лого що вверху сторінки.
До речі, насмілюсь стверджувати що на цьому сайті вже є матеріали з ідеологію для такого руху :) Треба тільки пошукати, і можливо трохи по іншому сформулювати (як для цеї конкретної задачі).
2001.07.11 | Іщенко Володимир
Дуже Вам вдячний за надання корисних лінків
Близько 20 київських та львівських студентів, що гуртуються навколо ідеї демократизації "За Правду!" могли б щиро підписатися під запропонованими Вами положеннями. Напевно, ці ідеї варто було б узяти за основу в розробці концепції Нової Організації.До речі, я вже намагався знайти в Інеті книгу Джіна Шарпа "Від диктатури до демократії" (Gene Sharp 'From dictatorship to democracy'), яку самі отпорівці вважають своєю біблією, але знайшов лише дуже скорочений варіант на http://www.hermanos.org/nonviolence/dictodem.html
Може хтось з наших закордонних друзів має змогу якось її надіслати у повному варіанті?
2001.07.11 | DevRand
заходьте ще! :)
Ось тут дуже стисло про теорію Шарпа.
Дуже добре написано, можна використовувати в якості "зміст перших 10 серій"
http://www.uow.edu.au/arts/sts/bmartin/pubs/89jpr.html
Особливо це:
2. Sharp's Approach
The essence of Sharp's theory of
power is quite simple: people in society may be divided into rulers
and subjects; the power of rulers derives from consent by the
subjects; non-violent action is a process of withdrawing consent and
thus is a way to challenge the key modern problems of dictatorship,
genocide, war and systems of oppression.
The two key concepts in Sharp's
theory of power are, first, the ruler-subject classification and,
second, consent. The ruler-subject classification is one that Sharp
uses without detailed justification. The 'ruler' includes 'not only
chief executives but also ruling groups and all bodies in command of
the State structure' (1980, p. 22). Sharp focuses on the state in his
analysis. He spells out the various structures involved in the state,
especially the state bureaucracy, police and military, all of which
'are under the command of the person or group which occupies the
position of "ruler" at the head of the State' (1980, p. 316). All
others besides the rulers are the subjects.
Два ключових момента його теорії: розподіл суспільства на
володарі-підлеглі, та друга -
Sharp defines political power, which
is one type of social power, as 'the totality of means, influences,
and pressures - including authority, rewards, and sanctions -
available for use to achieve the objectives of the power-holder,
especially the institutions of government, the State, and groups
opposing either of them' (1980, p. 27). Sharp counterposes his
analysis to the common idea that power is a monolithic entity
residing in the person or position of a ruler or ruling body. Sharp
argues instead that power is pluralistic, residing with a variety of groups and in a diversity of locations, which he calls 'loci of
power'. The loci of power provide a countervailing force against the
power of the ruler, especially when the loci are numerous and widely
distributed throughout society.
Accepting the argument that power is
not intrinsic to rulers, then it must come from somewhere else. Sharp
gives the following key sources of power: authority, human resources,
skills and knowledge, intangible factors, material resources and
sanctions (1973, pp. 1112). What is the basis for these sources of
power? This is where the second key concept of Sharp's enters in. He
says that these sources of the ruler's power 'depend intimatelyupon the obedience and cooperation of the subjects' (1973, p.
12). This can be called the consent theory of power. Without the
consent of the subjects - either their active support or their
passive acquiescence the ruler would have little power and little
basis for rule.
Power for Sharp is always contingent
and precarious, requiring cultivation of cooperation and manipulation
of potentially antagonistic loci. His consideration of the sources of
power thus leads him to obedience as the key: 'the most important
single quality of any government, without which it would not exist,
must be the obedience and submission of its subjects. Obedience is at
the heart of political power' (1973, p. 16).
The focus on obedience then leads
Sharp to ask 'Why do men obey?' He suggests that there is no single
answer, but that important are habit, fear of sanctions, moral
obligation, self-interest, psychological identification with the
ruler, zones of indifference and absence of self-confidence among
subjects (1973, pp. 16-24).
Non-violent action constitutes a
refusal by subjects to obey. The power of the ruler will collapse if
consent is withdrawn in an active way. The 'active' here is vital.
The ruler will not be threatened by grumbling, alienation or critical
analyses alone. Passivity and submissiveness are of no concern to
Sharp; he is interested in activity, challenge and struggle (1973, p.
65), in particular with nonviolent methods of action.
The account here has abbreviated and
simplified Sharp's full exposition, but nevertheless highlights key
assumptions made by him. His theory of power is only the beginning of
his work on non-violent action, which leads him through methods of
nonviolent action to the 'dynamics of nonviolent action', which
includes laying the groundwork for action, making challenges,
building discipline, building support and redistributing power. The
theory of power is important because it is the theoretical foundation
for Sharp's other work.
Ще раз повторю, що на мою думку це
просто динаміт. Потрібна лише "критична маса" ;)
заходьте щн, одним словом -
в драфтс, наприклад. Там теж інколи цікаві речі пробігають.
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_draft&key=994871886&first=&last=
2001.07.14 | Іщенко Володимир
А як Вам це?
Подивіться на Них – хіба Вони гідні того щоб Нами керувати, щоб Нас контролювати. Ми набагато Їх вище. Контроль існує лише в аших головах. Це все ілюзії, привиди. Вони мають над Нами силу лише тому, що Ми визнаємо те, що Вони мають над Нами силу. Звільнимося від ілюзій, годі привидам панувати над Нами! Зробимо зусилля і станемо новими людьми! Здійснимо революцію в Наших головах! Ми є за природою свободні і вільні, і лише добровільно дозволяємо гнобити себе. Годі! Потрібно усвідомити Свою силу, Свою волю, Свою свободу. І тоді Вони нічого вже Нам не зроблять.2001.07.12 | Dmytro
До питання про молодь, "нове покоління", привабливі ідеї. Стаття Максима Розумного: Покоління Національної Контрреволюції
ПОКОЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНТРРЕВОЛЮЦІЇМаксим РОЗУМНИЙ, Київ
народився 1969 року у м.Києві, співробітник Інституту філософії НАНУ, к.філос. н., голова Наукового товариства "Гуманітарна Колегія"
Зі збірки:
Нове покоління в Україні – конфлікт генерацій чи світоглядів?
(стаття також друкувалася в журналі “Сучасність”, 1999, №4)
http://www.oksamyt.org.ua/cep/biblioteka.epl?&article=conf/31
Нове покоління сьогодні в Україні належить до числа найпопулярніших понять, найпритягальніших образів і найпереконливіших гасел. Коли моральна інфляція стрімко пожирає національні запаси ідеалізму й оптимізму, на чорний день відкладаються надії на так звану нову генерацію - спільноту людей, що прийдуть до суспільних справ опісля.
Стосовно того, коли цих часів можна чекати, думки у спостерігачів розходяться. Вирішальними чинниками оновлення одні вважають відсутність у біографії людини рядка про членство у КПРС, інші - навчання в українській школі за українськими підручниками. Найкатегоричніші "новими" визнають лише народжених після 1 грудня 1991 р., або посилаються на досвід Мойсея і вагаються, чи вже можна починати відлік років, проведених "у пустелі".
Тим часом досвід останніх років переконує нас у тому, що й ця надія може виявитися марною. Адже в тезі про нове покоління збережено всі підходи і стереотипи, які вже неодноразово приводили суспільну свідомість у глухий кут розчарування і розгубленості. Найголовніша проблема нашого суспільного мислення полягає в нездатності здійснити раціональну процедуру над ірраціональним образом.
Чому, власне, нове покоління має бути кращим від усіх попередніх, котрим, як відомо, рай земний на нашій землі побудувати не вдалося? Тому, що вони не досягли повноліття у часи СРСР, не вчили історію КПРС і гірше володіють граматикою російської мови? Звичайно, те, що для них природньо вважати столицею своєї держави Київ, державним прапором - синьо-жовтий, а мовою офіційного спілкування - українську, є великим досягненням політичного і культурного українства. Але, не применшуючи значення цих справді епохальних змін, хочеться спитати: невже цього достатньо для якісного оновлення людини, суспільства?
Прикметне, що оптимістичну тезу про рятівну роль нового покоління найчастіше використовують націонал-патріоти, і як правило, в якості стилістичного завершення довгого переліку "скарг без пропозицій" - на ворогів, недолю і менталітет українців. Таким чином, за версією патріотичної громадськості, молоде покоління має здійснити найкращі наміри вчорашніх революціонерів, а саме - реалізувати національно-демократичний ідеал у його первісному романтично-сентиментальному вигляді, з правовою державою, високою національною свідомістю і - неодмінно - розквітом культури і духовності.
Що заважає шановним батькам нації пильніше придивитися до настроїв своїх дітей, котрі в більшості своїй вже цілком адаптувалися до неписаних законів криміналізованого соціуму і мають чітко визначену ієрархію цінностей, серед яких поняття нація чи культура просто відсутні - як надміру абстрактні й архаїчні?
Націонал-патріоти вкотре опинилися в полоні ілюзій. Виборче гасло Руху "Потрібні зміни!", що звучить як запізнілий рімейк поняття "перестройка", виявляє прагнення жити в революції як у моменті біографії. Ідея Юрія Бадзя про незавершеність української революції, яку, відповідно, треба елементарно завершити, зраджує ті самі не позбавлені благородства прагнення і пориви. Яким не судилося здійснитися. Зміни відбуваються, революція триває, але не так, як це уявляється вчорашнім революціонерам.
Революція пішла вглиб. Якщо в кінці вісімдесятих її потужна течія розмила ідеологічні намули, на початку дев'яностих розбила політичні бастіони, а ще через кілька років пішли за водою й уламки економічно-технологічної системи, то сьогодні найцікавіші речі відбуваються в сфері суспільного інтелекту й моралі.
Якщо раніше революційний чин полягав у тому, щоб вийти з комсомолу або заговорити українською мовою, то сьогодні, щоб лишатися на революційній хвилі, треба пропагувати зоофілію, підпалювати церкви і розкривати лесбійську сутність Лесі Українки.
Якщо взяти до уваги суто формальні, зовнішні ознаки повзучої революції, то незаперечними доказами нинішньої суспільної стагнації та ентропії ми схильні вважати політичну пасивність. Справді, контраст вражає: десять років тому одна фраза збирала натовп, символ - демонстрацію, а ідея сколихувала цілі нації. Або точніше - ціле покоління. Сьогодні на цих речах важко зійтися двом людям, якщо, звичайно, при цьому їм не йдеться про практичний зиск.
Однак, втратилась не сама революційна схильність до колективного афекту, а лише старі подразники колективної психіки. Сьогодні наймасовіші молодіжні структури мають столичні ролери, а багатотисячні юрби збирають концерти "Продіджі" і бої без правил. Резерви внутрішньої свободи, про які патетично заявляли вітчизняні революційні сугестори від політики і культури, виявилися справді невичерпними. "Широк человек!" - сказав перший ідеолог контрреволюції Федір Достоєвський, але це його прозріння чомусь лишилося в затінку легенди про Великого Інквізитора.
Будь-яка революція скасовує умовності і апелює до очевидностей. Поки цими умовностями виступали ідеали всесвітньої перемоги комунізму і морально-етична специфіка радянського директора (парторга), їхня ліквідація була справою легкою і приємною. Відповідно, ревнителів "принципів" знаходилося небагато і в очах народу вони були справжніми динозаврами. Захисників таких умовностей, як поняття "радянський народ" і "спекулянт", вже було значно більше.
Але й тут т. зв. очевидності перемогли: якщо є Україна, то чому б їй не бути незалежною, а якщо є товар, то хіба він не для того, щоб його перепродувати?
Зброя революціонерів - цинізм. Скільки стереотипів, ідеалів і уявлень було за ці роки нею зруйновано! Сьогодні цинізм молоді в питаннях побутової, професійної, статевої моралі шокує решту суспільства не менше, ніж політичний чи естетичний цинізм революціонерів початку 90-х. Нічого нового. Так само чинив тургнєвський Базаров у дворянських салонах і родинних гніздах. Змінився масштаб та інтенсивність, вступають у дію закони великих чисел. Це означає, що індивідуальні відмінності можуть бути проігноровані на користь загальної закономірності. Тільки цим масова культура відрізняється від культури, а виборчі технології від власне політики.
Революція - це правила гри. Для того, щоб досягати результату в будь-якій галузі, потрібно одне: скасувати якусь чергову умовність. При чому, бажано зробити це дотепне, себто цинічно. На цьому побудована сучасна реклама, яка незмінно іронізує з приводу колишніх безумовних цінностей: "Кругла радість", "За Nemirov у всьому світі", "Друг, товариш і банк" та ін. Політична реклама за цих умов не досягає мети тому, що намагається зберегти серйозність, соромиться бути цинічною.
Революція нічого не створює, вона звільняє місце від складніших структур на користь простіших. Якщо застосувати біологічні аналогії, то можна сказати, що у сфері суспільної свідомості ядерна війна вже відбулася, і на зараженій території зможуть вижити лише таракани і пацюки, а за іншою версією - синьо-зелені водорості. Втім, можливо, йдеться лише про чергове вимирання динозаврів.
Розхитане революцією суспільство не продукує цінності, воно їх лише "знаходить" на нижчих рівнях усвідомлення, рефлексії, фізіології. Чим фундаментальніші речі проголошує революція, тим ближче вона до фізіології. Тому революція пожирає своїх романтиків і фанатиків, які зафіксувалися в певній фазі пошуку очевидностей і не здатні рухатися далі, себто не здатні заперечувати себе.
Людині важко лишатися у фазі соціального протесту при нинішній стрімкій зміні сфер суспільної деструкції. Намагатися бути революціонером у галузях політики, ідеології чи економіки - це сьогодні все одно, що продовжувати воєнні дії на згарищах окупованої території. Це вже нікому не цікаво, фронт пішов далі. Пробиваються вуса “молодих комісарів”, і досить кумедно виглядають вони в очах ветеранів - азартні, самовпевнені, якими були й ми десяток років тому. Втім, іронічна реакція тут є взаємною: фрондери початку дев'яностих безнадійно смішні і тривіальні у прагненні когось сьогодні шокувати своїми старими приколами.
Революція живиться ідеєю свободи. Але звільняючи від усвідомлених, добровільно прийнятих форм несвободи, вона ставить людину в залежність від речей набагато жорстокіших, але очевидніших. Ця залежність людини, спільноти є набагато принизливішою, брутальнішою, але не має ідентифікованого джерела насильства, це - залежність від власних потреб, позбавлена ідейного змісту і свідомої мотивації. Принаймні, так здається її жертвам, для яких революція - це свобода визнання (визначення) ніби-то природних своїх потреб.
Недалекі від істини ті, хто розглядає події останніх років на пострадянському просторі як включення певного людського масиву в процеси і тенденції, від яких цей масив тривалий час був штучно ізольований. У цьому є правда, але не вся. Наша свідомість виявилася проникною не для всіх інформаційних потоків із зовнішнього світу, а вибірково - для найпримітивніших і найагресивніших форм комунікації. Так виникла "революційна ситуація", коли поняття "верхів" і "низів" стали втрачати свою актуальність. Масовидне пострадянське суспільство сприйняло революційну складову цивілізаційного поступу як єдино чинну і зрозумілу. Всі iнші складові, стабілізуючі, висхідні, ускладнюючі конструкції євроатлантичного експансіонізму лишилися поза сприйняттям, як то кажуть, над тезаурусом.
Експорт революції є різновидом зброї масової дії, при допомозі якого формується єдиний інтелектуальний простір з виразно структурованою ієрархією залежностей і пріоритетів. Протягом сторіч Захід розробляв і вдосконалював цю зброю, ім'я якої “свобода", перш ніж використовувати її з прогнозованими наслідками і результатами. Революція на Заході триває вже протягом сторіч, та лише в 20 ст. вона стала масово експортуватися до країн Сходу і Півдня.
Євразійський монстр під назвою СРСР виник на основі технологічного ноу хау більшовиків, які прискореними темпами перейшли від лабораторних до польових випробувань, а за тим і до серійного випуску нової зброї. Щоправда, російська технологічна гілка виявилася тупиковою, й Окцидент врешті-решт відновив своє домінування. Тому сьогодні свобода по-американськи є такою ж інтелектуальною монополією, як Microsoft або Internet.
Українська революція, незважаючи на весь національно-визвольний колорит, була лише епізодом грандіозної програми з експорту революції, що включає в себе трансформацію і підпорядкування набагато стійкіших інтелектуальних систем, як, наприклад, китайська, японська чи індійська. Однак, як ми вже переконалися, результати революції на Заході, на Сході і у нас дещо відрізняються. Говорити, що це порівняння поки що не на нашу користь, мабуть, зайве. Що ж, як то кажуть, горе переможеним.
Але чому б не спробувати збагнути природу і причини цієї поразки? Чому б не освоїти цієї грізної зброї, цієї свободи, що перетворює нас на рабів?
Найперше, слід усвідомити, що обвальна революція - це наслідок не проникнення свободи, а нашої неготовності до сприйняття свободи визначеного зразка. Можливо, якісь сировинні запаси для його виготовлення і можна відкопати в нашій запорозькій минувшині, але технологічні лінії, стандарти, система контролю якості і техніка безпеки вживання у нас навіть не проектувалися.
На Заході зуміли використати енергію розпаду тієї специфічної суспільної реакції, яку ми умовно назвали революцією, в корисних народно-господарських цілях. Цей "мирний атом" суспільної свідомості дає необхідну напругу, мобілізує суспільну систему на безкінечне самовдосконалення (втім, за визначеними критеріями досконалості).
У нас - четвертий реактор, у нас, як не банально це звучить, Чорнобиль. Тому революція у нас дуже швидко дійде своїх граничних форм, а масштаби екологічної катастрофи примусять будь-якою ціною ланцюгову реакцію зупинити. Можливо, у Росії, де реактор значно більший і заряд потужніший, саме життя змусить приймати рішення оперативніше і радикальніше. В Україні ж, принаймні теоретично, лишається два варіанти розв'язання проблеми: а) законсервувати реактор і терміново розробляти його технологічну інфраструктуру і б) шукати альтернативні джерела енергії. В кожному разі ми стоїмо на порозі контрреволюції.
Контрреволюція - це відновлення свідомих форм несвободи. Питання лише в тому, яким чином буде завершена лібералізація, або точніше, в яких формах буде встановлена диктатура? І ким?
Можливо, самі тут розгадка феномену "нового покоління"? В інтуїтивному розумінні того, що нинішні реалії є тимчасовими і неоформленими. Звідси очікування месії у вигляді хунти, диктатора або покоління. Останнє є найпривабливішим, оскільки не несе в собі негативних історичних ремінісценцій, а з іншого боку, ні до чого нікого конкретно не зобов'язує. Адже побіжного погляду на політичну еліту України достатньо для того, щоб пересвідчитися, наскільки малоймовірне постання в її середовищі особистостей чи груп, здатних впливати на стан речей кардинально. Інша річ - покоління, яке, можливо, колись з'явиться.
Та насправді покоління, про яке йдеться, вже з'явилося, і зараз, коли воно ще "в пелюшках", прикметні риси і тенденції розвитку молодої парості видно виразно, як ніколи. Це найперше - індивідуалізм і конформізм, готовність пристосовуватися до будь-яких умов і правил, а також нездатність відмовлятися від найменших особистих вигод задля ідеальних цілей і цінностей. Саме ця моральна пластичність молодого покоління уможливила всі злочини і підлості перехідного періоду, здійснені поколінням "старших товаришів", влучно названих свого часу Василем Рубаном генерацією "мародерів". Пограбування беззахисних людей на враженій революцією території стало передумовою формування нинішньої української політичної й економічної еліти. Себто, кращих.
Вимальовується цікава ситуація. На певному етапі можна прогнозувати ототожнення образу "нового покоління" з сервільною функцією конкретних молодіжних лідерів, що призведе до чергової містифікації масової свідомості і, можливо, остаточно деморалізує наше суспільство. Численні "молодіжні структури" від партійних молодіжок до "парламентів", "урядів" і т.п., які нікого фактично в цій країні не представляють, стають інкубаторами цинічної сервілістської псевдоеліти, яка не зможе виконувати жодну публічну роль, а тому вимагатиме ліквідації всіх існуючих механізмів публічної політичної активності. Що це буде, монополізація ЗМІ чи партійної системи, шляхом "вдосконалення" податкової системи чи виборчого законодавства, покаже час.
Такий варіант контрреволюції, який можна назвати апаратним, є технологічно вмотивованим, але для його здійснення бракує одного чинника - колективної волі. Справа в тому, що "діти" моральної революції не мають внутрішніх противаг індивідуалістично-прагматичним мотиваціям.
Контрреволюція - це відновлення свідомих форм несвободи. А для цього у людини повинно бути хоча б зародкове уявлення про загальне благо і хоча б найменша здатністю чимось жертвувати задля ідеальних надособистісних цінностей.
Покоління оксамитової революції до "найновіших" вже не належить, втім, не належить, як правило, і до "кращих". Його місце - в обслузі. Спочатку це була обслуга носіїв революційної свідомості (як ментальних конструктів, так і біологічних представників), а потім, що цілком закономірно, нових господарів життя, які зуміли скористатися революційною ситуацією в особистих цілях.
На чому ж грунтується наша віра в те, що саме "покоління оксамитової революції" має достатні запаси такого непопулярного сьогодні ідеалізму? Справа в тому, що свого часу “прорив до свободи" був для нього позитивно наповненим, це було не лише "звільнення від", але і "звільнення для". Можливість контрреволюційного чину закладена в його колективному досвіді, на підсвідомому рівні. І саме в цьому полягає його специфіка, його право називатися поколінням вже сьогодні, а не в і реальних прогнозах заангажованих публіцистів.
Як ніхто інший, революціонери 90-го мали змогу реалізувати свій протестний потенціал: пар випустили у належний час й у відповідному віці. Сервільна функція, яку довелося опанувати в постреволюційну (для ідейно-політичної сфери) добу, рано чи пізно викличе внутрішній бунт, "зраджені" ідеали покличуть до покути і помсти. І тоді найприроднішим спрямуванням тієї енергетики, яку, за неперевіреними даними, накопичує це "оксамитове" покоління, буде повстання проти революції, моральне насильство, нове нав'язування своєї волі суспільству, але тепер вже не для руйнування "системи", а для закладання її нового фундаменту.
Тому питання про те, яку позицію при встановленні майбутньої диктатури займуть бунтарі початку 90-х, вже фактично вирішене. При всій своїй зовнішній революційності і ліберальності, вони готові до диктатури. Точніше буде сказати так: це покоління доростатиме до диктатури тим часом, як усім здається, що Україна доростає до демократії.
Диктатура є природнім результатом доростання ліберального індивідуалізму до своїх граничних значень у масовізованому пост-суспільстві. Те, що з охлократії неминуче постає тиранія, відомо з часів Арістотеля. Феномен "покоління" полягає лише в одній альтернативі: у можливості встановлення аристократії, себто влади самоусвідомленої і самоорганізованої групи. І в сучасному інформатизованому суспільстві ця група не конче має бути державно-бюрократичною чи військовою.
Тиранія - це остаточна перемога революції, аристократія - це переможна контрреволюція. Найбільшого розголосу набули експерименти з встановленням аристократії, проведені у Москві: від ГКЧП до "уряду молодих реформаторів" Кіреєнка. Наші спроби встановлення псевдоаристократії пов'язані зі специфічним оточенням двох президентів - Кравчука і Кучми. Але проблема всіх цих політичних ініціатив полягала в тому, що для їх реалізації не було соціальної бази, вони не мали опертя на достатньо широку і корпоратизовану соціальну групу. Адже реально вона ще тільки формується в особі інтелектуально-менеджерської еліти справді нового, але вже контрреволюційного покоління.
2001.07.12 | Горицвіт
Якась маячня
Я нічого не зміг зрозуміти, крім того, що він намагається ствердити поняття покоління, як основного ідеологічно-політичного поняття.Але автор заплутався, мені здається.
2001.07.12 | Іщенко Володимир
Re: До питання про молодь, "нове покоління", привабливі ідеї. Стаття Максима Розумного: Покоління Національної Контрреволюції
Автор правильно зазначає, що разом із цінностіми демократії на України нахлинули й відходи з американських смітників, але ці дві речі не є абсолютно взаємопов'язаними і вони стосуються різних прошарків в молодіжній субкультурі.У будь-якій більш-менш великій за чесельністю групі є еліта. В соціології це називається "залізним законом олігархії" (олігархія - це дослівно "влада небагатьох"), тобто починаючи з певної кількості членів групи, в ній виникає невеличка підгрупа, яка концентрує на собі більше влади, ніж решта групи. Ця еліта за кількістю значно менша більшості, але вона веде за собою цю більшість.
В молодіжній субкультурі також є своя еліта. Це найкращі студенти найкращих університетів. Їх небагато, але саме вони є носіями західних демократичних цінностей. Про це я вже писав на http://maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_mai&action=view&key=994059643
Там само я писав, що це не стосується гопників, яких більшість і які перейняли від Заходу здебільшого саме сміття. Вони є контрреволюційною, інертною масою. Еліта є провідниками цієї маси. Справжня еліта завжди є революційною, бо вона за своєю суттю є зібранням найбільш творчих людей.
Взагалі, у автора дуже багато місць, де він "сокрушается" над безкультурністю сучасної молоді. Це правильно, якщо розглядати саме більшість молоді, але так само це стосується і більшості старшого покоління. Маса завжди однакова в усі часи. Варто порівнювати саме еліти різних вікових когорт.
Провівши таке порівняння на практиці, можна побачити, що молодіжна еліта є революційнішою і демократичнішою за старшу еліту.
Одразу прошу не розглядати все вищесказане за проголошення власної обраності і належності до вищої раси. Елітою не народжуються, нею стають. Крім того, не потрібно розглядати поняття еліти лише в політичному сенсі. Може бути і духовна, і культурна, і економічна еліта в залежності від обраного критерію порівняння.
2001.07.13 | SG
Які ідеї ви могли б запропонувати?
Форум Українських Студентів у Америці і ЄвропіВельмишановні Промисловці і Підприємці України !
Ми - студенти і молоді спеціалісти, що навчаються і працюють у США, Канаді, і країнах Європи. Як громадяни України, ми з увагою спостерігаємо за подіями, що відбуваються в нашій державі. Із глибокою стурбованістю ми сприйняли відставку уряду Віктора Ющенка, ініційовану та реалізовану силами деяких фінансово-політичних груп. Такий їх крок відверто суперечить національним інтересам України та потребам нашого народу. Адже усунення від влади уряду, який став найефективнішим у нашій новітній історії, загрожує подальшим економічному та демократичному прогресу України.
Тому, вважаємо своїм громадянським обов’язком закликати Вас до всебічної підтримки правоцентристських партій коаліції демократичних сил під час підготовки і проведення виборів до Верховної Ради, зокрема: партії "Реформи і Порядок", Українського Народного Руху, Народного Руху України, Української Народної Партії Собор, партії "Батьківщина" і Української Республіканської Партії. Кожна з них послідовно підтримувала економічну програму "Реформи заради добробуту," яку реалізовував український уряд в період, коли його очолював Віктор Ющенко.
Контрасти минулого десятиліття
Упродовж перших восьми років незалежності в Україні проводились вибіркові реформи, які не мали системного характеру. Що більше, збереження радянських методів управління в державному секторі та криміналізація економіки спричинили довготривалу кризу в Україні. Водночас, українські урядовці виявились неспроможними зупинити стрімкий розвиток кризи в економіці країни, а деякі з них навіть сприяли її поглибленню своєю безвідповідальною і неефективною політикою.
Отже, очоливши уряд наприкінці 1999 року, Віктор Ющенко, на відміну від своїх попередників, обрав орієнтирами діяльності уряду не вузькі інтереси впливових кланових угрупувань, а забуті потреби "маленьких українців".
Дотримуючись відкритої і виваженої економічної політики, уряд Віктора Ющенка досяг вражаючих результатів. Лише за півтора роки його діяльності, згідно даних Державного комітету зі статистики:
Економіка зросла на 6 відсотків у 2000 році, вперше з часів здобуття незалежності, і на 8 відсотків у першому кварталі 2001 року;
Промислове виробництво зросло на 13 відсотків у 2000 році і на 20 відсотків у першому кварталі 2001 року;
У сільському господарстві виробництво зросло на 10 відсотків у 2000 році;
Інвестиції зросли на 11 відсотків;
Державний бюджет зріс на 40 відсотків;
Доходи населення зросли на 6 відсотків;
Банківські кредитні ставки зменшилися удвоє;
Рівень інфляції у 2000 році був удвоє нижчим ніж у попередній рік.
Ніколи за свою новітню історію Україна не досягала таких успіхів!
Ніколи ще не було створено кращих передумов для Ваших підприємств стати успішними, процвітаючими компаніями світового рівня!
Ніколи ще не було такого шансу для народу України вирватися з прірви бідності!
Ми переконані, що цей успіх є прямим результатом політики уряду Віктора Ющенка, заснованої на ідеології прогресивних національно-демократичних сил нашої країни. Це також була довгоочікувана можливість, щоб чітко показати: Україна здатна і повинна розвиватися як незалежна і демократична держава.
Вибір майбутнього
Демонстративно ігноруючи ці позитивні результати його роботи, у квітні цього року комуно-олігархічна більшість в парламенті висловила недовіру Віктору Ющенко і відправила його уряд у відставку. Оскільки більшість міністрів зберегли свої посади й у новому уряді, таке рішення парламенту стало проявом невдоволення перш за все лідерів потужних олігархічних кланів прозорими та принциповими методами роботи, які впровадив Віктор Ющенко. Адже саме такий стиль роботи уряду зламав тіньові схеми обкрадання бюджету і почав створювати рівні умови для всіх учасників економічного життя. Тому, своїм рішенням ці сили хочуть позбавити Вас права на справедливу конкуренцію у цивілізованих ринкових умовах, а отже й надії, що Ваша праця буде належно винагороджена.
Ми віримо, що майбутнє України у значній мірі буде визначатися чесною і принциповою позицією власників і управлінців українських підприємств, а також малих та середніх підприємців, які є у прямому виграші від економічного поступу країни, здобутого направду прогресивною політикою Уряду Ющенка.
Ми впевнені, що з наближенням виборів до Верховної Ради, ваш вибір відіграє провідну роль у відновленні принципів прозорої та професійної економічної політики України після наступних парламентських виборів.
Отже, як громадяни України, закликаємо Вас надати всебічну моральну і матеріальну допомогу правоцентристським партіям коаліції демократичних сил у підготовці до парламентських виборів 2002 року, зокрема партії "Реформи і Порядок," Українському Народному Рухові, Народному Рухові України, Партії Батьківщина, Народній Партії Собор, і Українській Республіканській Партії !
Ми переконані, що їх успіх на парламентських виборах 2002 року сприятиме утвердженню реформаторського курсу Віктора Ющенка, розвитку норм справедливої економічної конкуренції, а отже -- запорукою успіху й Вашої справи. Ці політичні сили довели, що мають у своїх командах професіоналів, які вміють провадити ефективну громадську політику заради суспільного добробуту.
З повагою і вірою у Ваш вибір!
Члени Форуму Українських Студентів у Америці і Європі
2001.07.13 | Іщенко Володимир
Re: Які ідеї ви могли б запропонувати?
Це дуже партійнообмежено.Дуже боюся, що "За Правду!" до цього i докотиться.
2001.07.13 | Програмознавець
Партійнообмежено ? ... Це залежить від програми партії
Іщенко Володимир писав(ла):> Це дуже партійнообмежено.
>
> Дуже боюся, що "За Правду!" до цього i докотиться.
Партійнообмежено ? ...
Обмеження залежать від програми партії.
Вона може бути вузька, а може бути дуже широка.
Партія - це організація, ось що головне.
Придивіться до СДПУ(0). Там все розвивається шаленими темпами.
2001.07.14 | Іщенко Володимир
Всі партії обмежені ...
Будь-яка політична партія обмежена. За визначенням.В першому наближенні, політична піртія - це група людей, яка хоче отримати більшу або меншу частину державної влади. І це і є її обмеження. Бо вона об'єднує тих людей, які хочуть цю влади отримати. Тим, кому ця влада не потрібна, хто не хоче самореалізовуватися як професійний політик, партія не потрібна.
Отже, партія не охоплює тих людей, яким ця політика нафіг не потрібна, а які долучилися до неї лише тоді, коли сама політика почала порушувати їх власні інтереси. Таких людей АБСОЛЮТНА більшість. І серед молоді тим більше. Крапка.
2001.07.14 | Програмознавець
Партії є дієздатними, хоча б теоретично
Іщенко Володимир писав(ла):> Отже, партія не охоплює тих людей, яким ця політика нафіг не потрібна, а які долучилися до неї лише тоді, коли сама політика почала порушувати їх власні інтереси. Таких людей АБСОЛЮТНА більшість. І серед молоді тим більше. Крапка.
Не крапка.
Якщо людина не цікавиться політикою, то політика зацікавиться такою людиною.
І "використає" по повній програмі.
Не треба оправдувати лінь і тупість аполітичної людини.
Далі
Партії є дієздатними, хоча б теоретично.
Бо це ОРГПНІЗАЦІЯ із СТРУКТУРОЮ
На відміну від різних тимчасових непевних об'єднань. УБК, наприклад :-)
2001.07.14 | Іщенко Володимир
Re: Партії є дієздатними, хоча б теоретично
Польська "Солідарність" хіба була партією?Сербський "Отпор" хіба був партією?
Навіть Народний Рух став політичною партією лише в 1992 р, коли зробив свою справу. І то тоді це ще не було закріплено формально.
І чому Ви проти тимчасових об'єднань? Нехай вони здійснять революцію і зникнуть.
Головне Справа, а не Структура. Зміст, а не Форма.
Стосовно аполітичності. Ви вважаєте, що кожний член суспільства має бути політиком і всі мають бути поділені між різними партіями? Чи може краще навіть всіх об'єднати в Одну, Єдину?
2001.07.14 | Програмознавець
Зараз не ті часи....Ви готові загинути під час революції ?
Іщенко Володимир писав(ла):> Польська "Солідарність" хіба була партією?
>
"Солідарність" боролась з комуністами.
А ви пропонуєте солідаризуватись з соціалістами. комсомольцями, комуністами, унсовцями...
> Сербський "Отпор" хіба був партією?
>
Ситуація схожа з польською. Крім того, не зрозуміло, що там ще буде, в Югославії....
Там за гроші США купили всіх опозиціонерів.
Ви таких опозиціонерав нам бажаєте?
Час від часу тут випливає слово "гранд"
А це і є запроданство Америці.
> Навіть Народний Рух став політичною партією лише в 1992 р, коли зробив свою справу. І то тоді це ще не було закріплено формально.
>
А чи існує народний фронт в прибалтійських республіках? Зараз інші часи...
> І чому Ви проти тимчасових об'єднань? Нехай вони здійснять революцію і зникнуть.
>
Ви готові загинути під час революції ?
> Головне Справа, а не Структура. Зміст, а не Форма.
>
Ні, це не вірно, це хаотичні дії без певної мети.
> Стосовно аполітичності. Ви вважаєте, що кожний член суспільства має бути політиком і всі мають бути поділені між різними партіями? Чи може краще навіть всіх об'єднати в Одну, Єдину?
А і не треба всім бути членами партії.
Тільки тим, хто займається політикою.
2001.07.14 | Іщенко Володимир
Навіщо гинути людям? Я мав на увазі організацію, що зникає, досягнувши мети
Програмознавець писав:> "Солідарність" боролась з комуністами.
> А ви пропонуєте солідаризуватись з соціалістами. комсомольцями, комуністами, унсовцями...
>
А ми боремося з олігархами та номенклатурою. Ну і що ?!
> > Сербський "Отпор" хіба був партією?
>
> Ситуація схожа з польською. Крім того, не зрозуміло, що там ще буде, в Югославії....
> Там за гроші США купили всіх опозиціонерів.
> Ви таких опозиціонерав нам бажаєте?
> Час від часу тут випливає слово "гранд"
> А це і є запроданство Америці.
>
Тим не менше Мілошевича вони скинули.
> > Навіть Народний Рух став політичною
партією лише в 1992 р, коли зробив свою справу. І то тоді це ще не було закріплено формально.
>
> А чи існує народний фронт в прибалтійських республіках? Зараз інші часи...
>
В прибалтійських республіках дійсно інші часи, а у нас ті самі.
> > Головне Справа, а не Структура. Зміст, а не Форма.
> >
> Ні, це не вірно, це хаотичні дії без певної мети.
>
Нісенітниця. Саме тоді, коли ми ставимо на перше місце Структуру ми втрачаємо нашу мету. Її місце заступає робота для підтримки функціонування цієї структури. Реальна робота не ведеться.
>> А і не треба всім бути членами партій.
>Тільки тим, хто займається політикою.
Я погоджуюся з тим, що професійні політики мають належати до якоїсь певної партії. Але потрібно розрізняти політиків і тих, хто займається політикою. Остання група включає до себе також і тих людей, які не хочуть бути політиками, а політикою займаються тільки тому, що вона заважає їм жити.
Насправді політика це бруд. Якщо є люди, які готові в ньому порсатися повний робочий день, то нехай собі порсаються. Але настають часи, коли цей бруд починає переливатися через края своєї ями і тоді кожний свідомий громадянин повинен взяти до рук лопату і запхати цей бруд назад на своє місце.