Україна чекає Гетьмана
07/10/2001 | Dmytro
УКРАЇНА ЧЕКАЄ ГЕТЬМАНА
Кучма не вічний. Немає підстав вважати при всіх відомих злочинах Кучми та його оточення, що він зможе добути до кінця відведеного терміну президентства. Як слабка і залежна людина, Кучма намагався побудувати систему абсолютної влади, а в риториці й досі всі його міркування зводяться до монархічно-тоталітарного - “держава – це я”. На сьогодні головні підвалини кучмократії зруйновані. Страх як головна деморалізуюча сила поступово вивітрюється. На Гонгадзе і журналістах Кучма обламався. Гонгадзе і з того світу тримає Кучму та його братію за горло. Імплементація не пройшла. Радівська “більшість” поруйнована і переформатовується. Обриси партійної системи швидко змінюються, раніше слухняні партії і лідери унезалежнюються і ведуть свою гру. Генпрокурор – живий труп. Нові справи проти Тимошенко, Бондаря, Замковенко розвалюються ледь почавшись. Олігархи перестають бути слухняними і вже суспільство веде окремі розслідування їх діяльності. Сьогодні важко назвати хоча б одну вузьку групу з чітко виявленими інтересами, котру би Кучма влаштовував більше ніж на 20%. Суспільний авторитет Кучми за опитуваннями знизився до 8-10% - до межі, яку називають критичною - і продовжує падати. Кучма з олігархами скинули Ющенка й очікували подяки і підтримки Москви. Натомість Москва запровадила свою окрему зону вільної торгівлі, ввела для української продукції ПДВ, знову підняла справу про газові борги. Ющенко вибив для трубників (також і для Пінчука з Кучмою) максимально можливу квоту поставок до Росії, тепер вони не матимуть і цього. Кучмі вже не допоможе ні Біблія, ні Папа (Римський), ні Москва, ні Варшава (Захід), ні олігархи. Система вже знаходиться в сфері дії революційних законів – по старому жити не може, а по новому не може в силу своєї генетики.
Варіантів ліквідації Кучми може бути декілька: недовіра (імпічмент) з боку ВРУ, запланований референдум, добровільна відставка (або за станом здоров’я), повстання (репетиції якого вже відбулися) чи держпереворот, фізична ліквідація або комбінація зазначених факторів. Зрозуміло одне – Кучмі залишилося лише декілька місяців.
Падаючий Кучма тягне за собою в інший світ і такі політичні фігури, які ще донедавна вважалися “рейтинговними”, “потенційно владними”, “наступниками” – Медведчук, Деркач, Тигипко, Азаров, Волков. Президентська посада особисто їм вже не світить. Ніяка, скільки завгодно розгалуджена партія, їм не допоможе і медія мають обмежений вплив - згадайте як Суркіс програв у Києві Омельченку з рахунком 1:5 при наявності грошей, партії, медія, прямої реклами. Поточні розрахунки майбутнього складу ВРУ також не дають значної чи взагалі переваги партіям олігархічно-кучмівського кола. Через механізм більшості захопити уряд, потім посаду прем’єра і “адміністративний ресурс”, а далі - посаду президента у них не складеться.
В іншому колі - діячів або опозиційних, або неолігархічних, або просто патріотичних - бачимо декілька політичних фігур, які можуть претендувати на посаду президента, прем’єра, вищі посади:
Олександр Мороз
Олександр Омельченко
Юлія Тимошенко
Віктор Ющенко
До цього списку при бажанні виявитись в публічній політиці може додатися Констянтин Морозов. Анатолій Кінах при проведенні незалежної політики й зростаючому рейтингу скоро може стати незручним й поповнити зазначену групу або наступну групу претендентів (дивись нижче).
Зазначені політики при об’єднанні в один блок очевидно візьмуть владу - залишається домовитись про неконфліктний розподіл обов’язків і співпрацю.
О.Мороз достаньо сильний політик, має підтримку селянської частини населення, вірогідно Української Лівої (комуністи+соціалісти, що ідентифікують себе саме як українські), вважається борцем з кучмізмом та корупцією, для бізнесу, що бажає державного протекціонізму може бути своїм.
О.Омельченко. Свій для киян. Українцями ідентифікується як свій, але не націоналіст. Сильний політик (перемога над Суркісом). В міру “крутий”, в міру совок, в міру пияк, матюкальник й антисеміт – для більшості населення за цими показниками абсолютно свій. Має імідж лівого і друга “ветеранів” - Симоненко пропонував Омельченка на посаду прем’єра. Вміє розбудовувати власний імідж через асоціацію з Кличками. Потенціал, який бачить вся країна, - перебудували Київ – перебудуємо країну. Розвиває зв’язки з іншими мерами, очолює асоціацію мерів – можливе перехоплення ініціативи і ресурсів у “регіоналів” (сьогодні в СДПУ(о) 200 тисяч партійців зі значною складовою місцевого чиновництва і залежного бізнесу, а завтра, як іноді в нас складається, 150 тисяч візьмуть й організовано перейдуть в іншу партію). Економічна вага – скоро через посаду зв’язки та інші фактори контролюватиме до 20% економіки.
Ю.Тимошенко – саморобна фігура, незалежний політик. Вміє розбудовувати структури, ситуації. Якщо буде налагоджена мережа референдуму і він пройде більш-менш вдало, існуюча мережа надалі на можливих президентських перегонах може служити потужною агітаційною структурою, яка досягає кожної домівки. Потенційна підтримка молоді, молодого бізнесу, нового середнього класу. Розуміння імідж-технології, звідси додатковий потенціал розкрутки. Жива демонстрація тез – “Борітеся – поборете!” (Клінтон, 2000), “Не бійтеся!” (Папа, 2001).
В.Ющенко – достатньо сказано оглядачами, ворогами і прихильниками. Більше підкреслюються слабкі сторони. Проте свою лінію він витримав і Кучмі з олігархами не піддався. Вміє вчитися, в будь-якій справі стає професіоналом і там де слід не приймати існуючі правила (рєшать вапроси), а впроваджувати свої. Ющенка критикували за слабкість, але не дуже помічають, що Ющенку вдалося суттєво змінити правила урядування і підняти рівень вимог. А.Кінах вже не зможе повернутися до пустовойтенківщини, працює не так за Кучмою, як за Ющенком. З професійного банкіра В.Ю. стає професійним урядовцем, тепер стане професійним політиком і тут можливо запровадить свої правила (мистецтву віртуальних перемог слід повчитися – достатньо моральної сили змінити принципи й правила, створити атмосферу в якій олігархи й кучмарі деморалізуються, а потім відмирають як динозаври). Досі був шлях лише на підвищення.
К.Морозов. Поки що він не проявився як публічний політик, тож чи вийде він на рівень претензій вищої політики сказати важко. Відставка з посади посла може говорити про подібну мету. По-перше, всі порядні люди звільняються від зв’язків з Кучмою, а, по-друге, сам Кучма закликав всіх незгодних з кучманізмом держслужбовців йти добровільно. Можна згадати, як К.Морозов через незгоду зі зрадницькою лінією Кравчука пішов у відставку з посади міністра оборони. Відповідає балансовим критеріям вищого посадовця – східно-українець (навіть росіянин), але патріот (націоналіст). Має потенційну підтримку Стейтів, української діаспори, має імідж і вольові якості з високим потенціалом розкрутки. До того ж загальний бардак в країні, постійна зміна правил, гарант-дестабілізатор всім набридли і в суспільстві поширюється бажання твердої руки, яке на минулих виборах концентрувалося на Марчукові.
Для лідера-революціонера важливим є комплекс особистої моральної образи (поразки). Тоді людина схильна не звертати уваги на дрібниці матеріального-раціонального, сімейного й особистого і йде до кінця (перемога або смерть!). У Богдана Хмельницького кривдник зруйнував будинок, захопив дружину і вбив сина. Б.Хмельницький обійшов всі тодішні правові “інстанції”, аж поки король йому не нагадав – чи він забув про “козацьку матір” (шаблю – “право шаблі”) - прямий натяк на повстання проти шляхти. Так відбулась в черговий раз Україна. Зараз нам розповідають про план “Богдан Хмельницький” (хотілося щоби він існував в реальності а не був вигадкою). Папа дає слабко приховану пораду на повстання – “Не бійтеся!” Комплекс образи-поразки мають О.Мороз, Ю.Тимошенко, В.Ющенко, тож від цієї групи можна і надалі очікувати підвищеної пасіонарності. Психологічні комплекси як лідерів, так і віковічні національні комплекси образ мають обернутися “комплексами стратегічного призначення” – лють і революція, що змітають всіх ворогів.
Заглядаючи вперед можна передбачати оновлення владної політичної технології виборів - вибирати свого, хоч і неяскравого, але за “злагоду”, який виступає проти поганих “комуністів”. Якщо влада керуватиме кампанією, пугалом виступатимуть українці-націоналісти-нацисти-фашисти. Комуністи “своє відіграли”, пугалом “олігархів” влада робити не буде - залишаються націоналісти. Але цей сценарій може вести до суспільного розколу-конфлікту. Контури конфлікту вимальовуються вже сьогодні, коли українців за вияви українства ідентифікують як фашистів.
Наступний список - політичні фігури “на щось здатні”, принаймні мають амбіції:
Микола Азаров
Наталя Вітренко
Андрій Деркач
Володимир Литвин
Євген Марчук
Віктор Медведчук
Петро Симоненко
Сергій Тигипко
З цього списку якісь шанси мають хіба що В.Литвин і С.Тигипко. М.Азаров – неукраїнець плюс негативний імідж податківця, про-кучміста та про-олігарха. Н.Вітренко і П.Симоненко можуть хіба що об’єднатися, але і це малоймовірно, ширше об’єднання й ширша база нереальні. А.Деркач – має суто російський імідж агента впливу Росії, останній компромат про кримінал і корупцію, що при потребі буде розгортатися, скасовує останні шанси.
В.Литвин має якісь залишки іміджу патріота і при потребі може щось на цій ниві. Відома його гра проти олігархів-медведчуків в боротьбі за вплив на Кучму. Оскільки Кабмін тепер наповнюється колишніми працівниками АП, В.Литвин може розглядатися як такий собі двічі-прем’єр: як голова паралельного (політичного) уряду – Адміністрації Президента і тіньовий керівник офіційного уряду – Кабміну. Вихід В.Литвина в публічну політику і швидке завоювання публічного впливу малореальний, лишається шлях нагору через призначення головою уряду, коли виникне потреба скинути А.Кінаха. Але вже і Кучма достатньо слабкий, щоби йти на подібні вольові кроки без консультацій з різними силами ближнього кола.
Є.Марчук своє вже відіграв. Зради не пробачаються. Засвідчені публічно зв’язки з олігархами й антиукраїнська енергетична геополітика. В.Медведчук, щоб там не писала Мерілл Лінч (то все прозоро – одна єврейська мафія робить імідж іншій і не більше того) шанси свої втратив. Йому не піднятися навіть до голови ВРУ, не говорячи про посади прем’єра чи президента.
С.Тигипко більш самостійна фігура. Як пише “Українська правда” – має обличчя спотворене ознаками хоч якось інтелекту. Умовно може бути своїм для частини нових-середніх, а також для Москви і умовно для Заходу. Входить до складу сімейного клану Кучми, тож може якось претендувати на спадкоємництво через посаду прем’єра. У вільній змагальній публічній політиці шанси проти Ющенка і Ко має невеликі.
Звичайний прогнозований розвиток ситуції обіцяє кучмістам поразку. Тож збільшується вірогідність різних вибриків, нестандартних ходів. Чи існує умоглядна можливість об’єднання довколакучмістів у змові проти Кучми, яка обіцяє шанси на особисте захоплення влади? Ситуація в деяких рисах повторює 1990-1991 роки, а ГКЧП виявився для багатьох тоді неочікуваним. Логіка така – якщо папік стає слабо керованим і тягне нас на дно, від нього слід позбутися, звалити все на нього, а себе оголосити патріотами.
Наступна можливість і надія – нові несподівані фігури, які швидко з’являються, ламають всі напрацювання і плани, звертаються безпосередньо до людей, перебирають на себе суспільну прихильність і владу. Надія, яка долала всі раціональні застереження, раніше концентрувалася на Марчукові, народна надія звертається до Ющенка. Надія продовжує жити. Україна чекає Гетьмана.
Кучма не вічний. Немає підстав вважати при всіх відомих злочинах Кучми та його оточення, що він зможе добути до кінця відведеного терміну президентства. Як слабка і залежна людина, Кучма намагався побудувати систему абсолютної влади, а в риториці й досі всі його міркування зводяться до монархічно-тоталітарного - “держава – це я”. На сьогодні головні підвалини кучмократії зруйновані. Страх як головна деморалізуюча сила поступово вивітрюється. На Гонгадзе і журналістах Кучма обламався. Гонгадзе і з того світу тримає Кучму та його братію за горло. Імплементація не пройшла. Радівська “більшість” поруйнована і переформатовується. Обриси партійної системи швидко змінюються, раніше слухняні партії і лідери унезалежнюються і ведуть свою гру. Генпрокурор – живий труп. Нові справи проти Тимошенко, Бондаря, Замковенко розвалюються ледь почавшись. Олігархи перестають бути слухняними і вже суспільство веде окремі розслідування їх діяльності. Сьогодні важко назвати хоча б одну вузьку групу з чітко виявленими інтересами, котру би Кучма влаштовував більше ніж на 20%. Суспільний авторитет Кучми за опитуваннями знизився до 8-10% - до межі, яку називають критичною - і продовжує падати. Кучма з олігархами скинули Ющенка й очікували подяки і підтримки Москви. Натомість Москва запровадила свою окрему зону вільної торгівлі, ввела для української продукції ПДВ, знову підняла справу про газові борги. Ющенко вибив для трубників (також і для Пінчука з Кучмою) максимально можливу квоту поставок до Росії, тепер вони не матимуть і цього. Кучмі вже не допоможе ні Біблія, ні Папа (Римський), ні Москва, ні Варшава (Захід), ні олігархи. Система вже знаходиться в сфері дії революційних законів – по старому жити не може, а по новому не може в силу своєї генетики.
Варіантів ліквідації Кучми може бути декілька: недовіра (імпічмент) з боку ВРУ, запланований референдум, добровільна відставка (або за станом здоров’я), повстання (репетиції якого вже відбулися) чи держпереворот, фізична ліквідація або комбінація зазначених факторів. Зрозуміло одне – Кучмі залишилося лише декілька місяців.
Падаючий Кучма тягне за собою в інший світ і такі політичні фігури, які ще донедавна вважалися “рейтинговними”, “потенційно владними”, “наступниками” – Медведчук, Деркач, Тигипко, Азаров, Волков. Президентська посада особисто їм вже не світить. Ніяка, скільки завгодно розгалуджена партія, їм не допоможе і медія мають обмежений вплив - згадайте як Суркіс програв у Києві Омельченку з рахунком 1:5 при наявності грошей, партії, медія, прямої реклами. Поточні розрахунки майбутнього складу ВРУ також не дають значної чи взагалі переваги партіям олігархічно-кучмівського кола. Через механізм більшості захопити уряд, потім посаду прем’єра і “адміністративний ресурс”, а далі - посаду президента у них не складеться.
В іншому колі - діячів або опозиційних, або неолігархічних, або просто патріотичних - бачимо декілька політичних фігур, які можуть претендувати на посаду президента, прем’єра, вищі посади:
Олександр Мороз
Олександр Омельченко
Юлія Тимошенко
Віктор Ющенко
До цього списку при бажанні виявитись в публічній політиці може додатися Констянтин Морозов. Анатолій Кінах при проведенні незалежної політики й зростаючому рейтингу скоро може стати незручним й поповнити зазначену групу або наступну групу претендентів (дивись нижче).
Зазначені політики при об’єднанні в один блок очевидно візьмуть владу - залишається домовитись про неконфліктний розподіл обов’язків і співпрацю.
О.Мороз достаньо сильний політик, має підтримку селянської частини населення, вірогідно Української Лівої (комуністи+соціалісти, що ідентифікують себе саме як українські), вважається борцем з кучмізмом та корупцією, для бізнесу, що бажає державного протекціонізму може бути своїм.
О.Омельченко. Свій для киян. Українцями ідентифікується як свій, але не націоналіст. Сильний політик (перемога над Суркісом). В міру “крутий”, в міру совок, в міру пияк, матюкальник й антисеміт – для більшості населення за цими показниками абсолютно свій. Має імідж лівого і друга “ветеранів” - Симоненко пропонував Омельченка на посаду прем’єра. Вміє розбудовувати власний імідж через асоціацію з Кличками. Потенціал, який бачить вся країна, - перебудували Київ – перебудуємо країну. Розвиває зв’язки з іншими мерами, очолює асоціацію мерів – можливе перехоплення ініціативи і ресурсів у “регіоналів” (сьогодні в СДПУ(о) 200 тисяч партійців зі значною складовою місцевого чиновництва і залежного бізнесу, а завтра, як іноді в нас складається, 150 тисяч візьмуть й організовано перейдуть в іншу партію). Економічна вага – скоро через посаду зв’язки та інші фактори контролюватиме до 20% економіки.
Ю.Тимошенко – саморобна фігура, незалежний політик. Вміє розбудовувати структури, ситуації. Якщо буде налагоджена мережа референдуму і він пройде більш-менш вдало, існуюча мережа надалі на можливих президентських перегонах може служити потужною агітаційною структурою, яка досягає кожної домівки. Потенційна підтримка молоді, молодого бізнесу, нового середнього класу. Розуміння імідж-технології, звідси додатковий потенціал розкрутки. Жива демонстрація тез – “Борітеся – поборете!” (Клінтон, 2000), “Не бійтеся!” (Папа, 2001).
В.Ющенко – достатньо сказано оглядачами, ворогами і прихильниками. Більше підкреслюються слабкі сторони. Проте свою лінію він витримав і Кучмі з олігархами не піддався. Вміє вчитися, в будь-якій справі стає професіоналом і там де слід не приймати існуючі правила (рєшать вапроси), а впроваджувати свої. Ющенка критикували за слабкість, але не дуже помічають, що Ющенку вдалося суттєво змінити правила урядування і підняти рівень вимог. А.Кінах вже не зможе повернутися до пустовойтенківщини, працює не так за Кучмою, як за Ющенком. З професійного банкіра В.Ю. стає професійним урядовцем, тепер стане професійним політиком і тут можливо запровадить свої правила (мистецтву віртуальних перемог слід повчитися – достатньо моральної сили змінити принципи й правила, створити атмосферу в якій олігархи й кучмарі деморалізуються, а потім відмирають як динозаври). Досі був шлях лише на підвищення.
К.Морозов. Поки що він не проявився як публічний політик, тож чи вийде він на рівень претензій вищої політики сказати важко. Відставка з посади посла може говорити про подібну мету. По-перше, всі порядні люди звільняються від зв’язків з Кучмою, а, по-друге, сам Кучма закликав всіх незгодних з кучманізмом держслужбовців йти добровільно. Можна згадати, як К.Морозов через незгоду зі зрадницькою лінією Кравчука пішов у відставку з посади міністра оборони. Відповідає балансовим критеріям вищого посадовця – східно-українець (навіть росіянин), але патріот (націоналіст). Має потенційну підтримку Стейтів, української діаспори, має імідж і вольові якості з високим потенціалом розкрутки. До того ж загальний бардак в країні, постійна зміна правил, гарант-дестабілізатор всім набридли і в суспільстві поширюється бажання твердої руки, яке на минулих виборах концентрувалося на Марчукові.
Для лідера-революціонера важливим є комплекс особистої моральної образи (поразки). Тоді людина схильна не звертати уваги на дрібниці матеріального-раціонального, сімейного й особистого і йде до кінця (перемога або смерть!). У Богдана Хмельницького кривдник зруйнував будинок, захопив дружину і вбив сина. Б.Хмельницький обійшов всі тодішні правові “інстанції”, аж поки король йому не нагадав – чи він забув про “козацьку матір” (шаблю – “право шаблі”) - прямий натяк на повстання проти шляхти. Так відбулась в черговий раз Україна. Зараз нам розповідають про план “Богдан Хмельницький” (хотілося щоби він існував в реальності а не був вигадкою). Папа дає слабко приховану пораду на повстання – “Не бійтеся!” Комплекс образи-поразки мають О.Мороз, Ю.Тимошенко, В.Ющенко, тож від цієї групи можна і надалі очікувати підвищеної пасіонарності. Психологічні комплекси як лідерів, так і віковічні національні комплекси образ мають обернутися “комплексами стратегічного призначення” – лють і революція, що змітають всіх ворогів.
Заглядаючи вперед можна передбачати оновлення владної політичної технології виборів - вибирати свого, хоч і неяскравого, але за “злагоду”, який виступає проти поганих “комуністів”. Якщо влада керуватиме кампанією, пугалом виступатимуть українці-націоналісти-нацисти-фашисти. Комуністи “своє відіграли”, пугалом “олігархів” влада робити не буде - залишаються націоналісти. Але цей сценарій може вести до суспільного розколу-конфлікту. Контури конфлікту вимальовуються вже сьогодні, коли українців за вияви українства ідентифікують як фашистів.
Наступний список - політичні фігури “на щось здатні”, принаймні мають амбіції:
Микола Азаров
Наталя Вітренко
Андрій Деркач
Володимир Литвин
Євген Марчук
Віктор Медведчук
Петро Симоненко
Сергій Тигипко
З цього списку якісь шанси мають хіба що В.Литвин і С.Тигипко. М.Азаров – неукраїнець плюс негативний імідж податківця, про-кучміста та про-олігарха. Н.Вітренко і П.Симоненко можуть хіба що об’єднатися, але і це малоймовірно, ширше об’єднання й ширша база нереальні. А.Деркач – має суто російський імідж агента впливу Росії, останній компромат про кримінал і корупцію, що при потребі буде розгортатися, скасовує останні шанси.
В.Литвин має якісь залишки іміджу патріота і при потребі може щось на цій ниві. Відома його гра проти олігархів-медведчуків в боротьбі за вплив на Кучму. Оскільки Кабмін тепер наповнюється колишніми працівниками АП, В.Литвин може розглядатися як такий собі двічі-прем’єр: як голова паралельного (політичного) уряду – Адміністрації Президента і тіньовий керівник офіційного уряду – Кабміну. Вихід В.Литвина в публічну політику і швидке завоювання публічного впливу малореальний, лишається шлях нагору через призначення головою уряду, коли виникне потреба скинути А.Кінаха. Але вже і Кучма достатньо слабкий, щоби йти на подібні вольові кроки без консультацій з різними силами ближнього кола.
Є.Марчук своє вже відіграв. Зради не пробачаються. Засвідчені публічно зв’язки з олігархами й антиукраїнська енергетична геополітика. В.Медведчук, щоб там не писала Мерілл Лінч (то все прозоро – одна єврейська мафія робить імідж іншій і не більше того) шанси свої втратив. Йому не піднятися навіть до голови ВРУ, не говорячи про посади прем’єра чи президента.
С.Тигипко більш самостійна фігура. Як пише “Українська правда” – має обличчя спотворене ознаками хоч якось інтелекту. Умовно може бути своїм для частини нових-середніх, а також для Москви і умовно для Заходу. Входить до складу сімейного клану Кучми, тож може якось претендувати на спадкоємництво через посаду прем’єра. У вільній змагальній публічній політиці шанси проти Ющенка і Ко має невеликі.
Звичайний прогнозований розвиток ситуції обіцяє кучмістам поразку. Тож збільшується вірогідність різних вибриків, нестандартних ходів. Чи існує умоглядна можливість об’єднання довколакучмістів у змові проти Кучми, яка обіцяє шанси на особисте захоплення влади? Ситуація в деяких рисах повторює 1990-1991 роки, а ГКЧП виявився для багатьох тоді неочікуваним. Логіка така – якщо папік стає слабо керованим і тягне нас на дно, від нього слід позбутися, звалити все на нього, а себе оголосити патріотами.
Наступна можливість і надія – нові несподівані фігури, які швидко з’являються, ламають всі напрацювання і плани, звертаються безпосередньо до людей, перебирають на себе суспільну прихильність і владу. Надія, яка долала всі раціональні застереження, раніше концентрувалася на Марчукові, народна надія звертається до Ющенка. Надія продовжує жити. Україна чекає Гетьмана.
Відповіді
2001.07.10 | Dmytro
В розвиток теми - стаття про Костянтина Морозова
Ігор СлісаренкоВЕСІЛЬНИЙ ГЕНЕРАЛ-ПОЛКОВНИК
Хто сказав, що Україна є молодою демократією, якщо її реформатори вже йдуть на пенсію?
Політика і культура, 26 червня - 2 липня 2001, №23 (106), с.22-23.
Минулого тижня лідер Народного руху Геннадій Удовенко отримав у дарунок самурайський меч катана. Президент асоціації карате-до на цій екзотичній церемонії зазначив, що це є “найбільшим подарунком, який може зробити воїн воїну”. Ветеран української дипломатії зрозумів ці слова буквально і вже наступного дня на зустрічі із послами кільканадцяти країн, що відбулася в стінах Міжреґіональної академії управління персоналом, пообіцяв, що рубати голів він не буде, “навіть тим, хто спробував вчинити контрреволюційний заколот”, тобто змінити керівництво Верховної Ради.
І якщо народження нового самурая знайшло широке висвітлення на вітчизняних телеканалах, то вихід на відпочинок іншого воїна у ранзі генерал-полковника залишився непоміченим. Лише інформагентства передали скупі рядки президентського указу про звільнення з посади Надзвичайного та Повноважного Посла України в Ірані Костянтина Петровича Морозова - у зв'язку з виходом на пенсію. Слід зазначити, що Костянтину Петровичу ледь виповнилося 56 років.
Але мова йтиме не про причини несподіваного звільнення - на посаді посла в Ірані генерал Морозов пробув трохи більше року. Йтиметься про те, як свого часу високо занесла його доля на політичний Олімп і як він не втримався на цій підступній "горі".
Народившись у глибинці на Луганщині Костянтин Петрович зробив, як свідчить офіційна довідка, блискучу кар'єру військового льотчика. На момент проголошення української незалежності він, 47-річний генерал-майор авіації, командувач 17-ої повітряної армії. Етнічний росіянин, він не став тікати з України на схід - під знамена російської армії. Навпаки, вже у вересні 1991 р. стає першим міністром оборони України. А далі за короткий час зажив гучної слави справжнього українського патріота. І не лише тим, що у рекордний термін вивчив українську. Він навіть не виголошував таких пристрасних патріотичних промов, в яких і донині вправляється інший генерал - Вілен Мартиросян. Морозов зажив слави завдяки, даруйте за банальність, чіткій позиції і конкретним діям. Я, звичайно, не наважуся опонувати численним критикам політики Морозова у розбудові національної армії. Повторюся, моєю метою є пригадати стрімке перетворення Морозова у, без перебільшення, героя і надію міжнародного масштабу.
Першою цеглиною тут стала його категорична, точніше, непоступлива позиція на переговорах із Росією щодо розподілу Чорноморського флоту. Як писав він сам уже після відставки, його поведінка частенько суперечила поведінці тодішніх Президента і прем'єр-міністрів України. По-друге, льотчик-генерал Морозов став справжньою зіркою у США. Фотогенічний, дотепний, у відмінній спортивній і фаховій формі. Хто чув, щоб якийсь інший чужоземний державний діяч під час відвідування американської військової бази несподівано сів за штурвал бойового винищувача і бездоганно виконав виліт? Українська діаспора була готова носити його на руках (фігуристки-чемпіонки Оксани Баюл тоді ще не було). Американський істеблішмент, здавалося, не просто його заповажав, а й навіть забоявся, тим більше, що в питанні ядерного роззброєння України генерал Морозов теж не відзначався поступливістю.
Ранок 4-го жовтня 1993 року ошелешив усіх його численних симпатиків - президент Кравчук звільнив генерала з посади міністра за власним бажанням. Джерела у Міністерстві оборони пояснили західним журналістам, що генерал пішов під тиском комуністів у Верховній Раді, які звинуватили його в усіх гріхах - від антиросійської політики до неправильного будування Збройних сил. Цю останню провину Морозова сформулював тоді депутат-комуніст, а нині вчений-аграрник Олександр Коцюба. Відставка Морозова стала шоком навіть для президентського оточення. Голова Ради оборони при Президентові Володимир Петренко навіть сказав, що "Морозов був одним із перших, хто разом із Президентом Кравчуком підтримав українську незалежність". Демократи взагалі зчинили бучу. Вони виголошували заяви протесту і писали колективні листи Морозову, щоб він відкликав своє прохання про відставку. В'ячеслав Чорновіл тоді сказав про Морозова: "Він був єдиним, хто відстоював інтереси України". Але, напевно, екс-міністр не міг примусити себе помиритися з Президентом. Через кілька місяців він почав публікувати свіжі мемуари, в яких передав свої душевні переживання в літаку до Києва після, на його переконання, капітулянтських переговорів із росіянами в Дагомисі і їдко описував, як Леонід Кравчук солодко оповідав своєму особистому телерепортерові про новий зовнішньополітичний прорив.
Саме тоді про Морозова на повний голос заговорили не лише як про лідера, котрий здатний зцементувати й очолити демократичну опозицію, а й як про майбутнього Президента. Про це говорили не лише в Україні. На нього ставили серйозні люди у Вашингтоні. Формально безробітний генерал опинився у сформованому Збіґнєвом Бжезінським Американсько-Українському дорадчому комітеті.
Але перше падіння сталося дуже швидко. Костянтин Петрович вийшов лише другим у змаганні за депутатський мандат у столичному окрузі. Президентські перегони визначили свою трійцю лідерів: Кравчук, Кучма, Лановий (до речі, він заслуговує на окрему замітку). Несподівана для багатьох (а передусім для самого пестунчика долі) перемога Леоніда Кучми кардинально змінила ієрархію політичних гравців. Костянтин Морозов виявився потрібним лише швидко почилому в бозі об'єднанню "Україна" імені Павличка. Потім трапилася нагода очолити Комісію з питань оборони і національної безпеки - вгадайте, де? - у Конґресі української інтелігенції імені Драча. Станом на 96-й рік бойовий генерал залишався хіба що символом дружби із Заходом. На звучній посаді головного координатора співпраці України з НАТО, Радою Північноатлантичного співробітництва і Західноєвропейським Союзом у військових справах, заступника глави Місії України при НАТО він був не більше ніж символом, який самі натовці демонстрували заїжджим до Брюсселя українським журналістам, промовляючи: "Бачите, як ми цінуємо наше особливе партнерство - у нас тут цілий український генерал". Українська влада також видала йому належний джентльменський набір: орден "За мужність" III ступеня, спершу ранг надзвичайного і повноважного посланника України II класу, згодом - надзвичайного і повноважного посланника України І класу. Ну, і нарешті, певно, враховуючи ще службу у Туркестанському військовому окрузі, призначення послом до Ірану - трошки більше, ніж на рік...
2001.07.10 | Адвокат ...
Україна чекає на Гетьмана,
а отримає реальність вибору. І то буде ( вкотре! ) парадокс: чекали на ману з неба, а прийшлося попрацювати...2001.07.10 | Юлия Латынина
Re: Путина! (-)
2001.07.10 | Адвокат ...
Поясніть, будьте ласкві! ( - )
2001.07.12 | Andrij
Не звертайте уваги, це в Росії ранковий молебень почався( - )
2001.07.10 | Застережливий
Надія, яка долала всі раціональні застереження, раніше концентрувалася на Марчукові, народна надія звертається до Ющенка ... І скільки відсотків набрав Марчук на тих виборах?
Не дай боже, щоб таке із Ющенком повторилося,але ж бачите, надія - штука ненадійна.
Хай вона живе звісно, але краще перемагати раціонально.
2001.07.12 | Dmytro
Політичний вираз Надії - Рейтинг Довіри/Прихильності. Було: Надія, яка долала всі раціональні застереження, раніше концентрувалася на Марчукові, народна надія звертається до Ющенка ... І скільки відсотків набрав Марчук на тих виборах?
Застережливий писав(ла):> Не дай боже, щоб таке із Ющенком повторилося,
> але ж бачите, надія - штука ненадійна.
>
> Хай вона живе звісно, але краще перемагати раціонально.
Марчук отримав стільки, скільки заслужив. Можливо деяка частка була фальсифікована, але порівнянно невелика.
Марчук взагалі ніхто/ніщо. Оті відсотки він отримав лише завдяки надії на образ Гетьмана - національно/патріотично орієнтовану сильну особистість, бо інших претендентів з таки образом просто не було.
Спілка з Морозом і Ткаченком зменшила число прихильників. Провокація проти Мороза далі зменшила рейтинг. Розвал "банди 4х" ще зменшив шанси.
Політичний вираз Надії - Рейтинг Довіри/Прихильності. Скільки би бруду на Ющенка не виливали через підконтрольні медія, індекси довіри не зменшувались. Природа цього показника не інформаційно-раціональна, а інша.
На виборах попередні рейтинги (правильно заміряні, а не фальшиві) за правило досить точно перетворюються в голоси підтримки.
Ті хто скидав Ющенка сподівались - скинемо і він піде в небуття. Як воно було досі з іншими. Поки ти Начальник - ти Людина, а поза посадою - ти ніхто. Але так не сталося. Ющенко пішов переможцем і рейтинг його залишився. Тепер ворогам Ющенка та України не дає спокою Рейтинг Ющенка. Вони борються з Рейтингом ("штучно створеним" за їх висновком, але ретинг штучний тоді, коли "йде" з посади разом з носієм). І нічого не можуть вдіяти.
2001.07.10 | Максим’як
Re: Україна чекає Гетьмана
Думаю, що Марчука списують передчасно.Зараз може він і пересидить ці вибори, але на президентські, точно вискочить на очі народні із цілою колодою козирів.
В бандюків є два шляхи: на РОСІЮ, або на КУЧМУ. Виберуть черговий раз Кучму. Москва далеко. Але без спокутної жертви не обійтися, це будуть Деркачі.
Милість папіка може вернутися до Суркіса-Медведчука, але за-а-а-а-а великі гроші.
Майно і рахунки Волкова в Бельгії всі арештовані. Куда тій пиці піти? Яку таку-сяку власну політику провадити?
Кучма є сильний, бо адмінресурс перебуває в його руках. Звичайно бродіння є, але ще не вдарив гонг.
І ці вибори пройдуть без одноосібного вождя народу.
Напевно владу у Верховній Раді перехопить тріумвірат, але в його складі буде обов”язково Азаров.
Це все, вищесказане, відбуватиметься, якщо Україна перебуватиме в стані відносного спокою.
Але цілком можливі і інші шляхи, коли включаться випадковості, або ті закономірності, які ми не можемо бачити на поверхні. Приклад майора Мельниченка.
Дійсно можливий бунт, або переворот, який йтиме не від патріотичних сил, а від найближчого Кучминого оточення. Патріотичні сили скоріше проявлять себе масовими протестами на День Незалежності.
Тут потрібно шукати того, хто претендує на роль Мазепи, а не Хмельницького.
2001.07.12 | Dmytro
Сезон полювання на олігархів ніхто не скасовував
Максим’як писав(ла):> Думаю, що Марчука списують передчасно.
Я не "списував". У списку можливих претендентів залишив, але шанси навіть не оцінював - вони мізерні.
> Зараз може він і пересидить ці вибори, але на президентські, точно вискочить на очі народні із цілою колодою козирів.
Яких ще козирів, цікаво? Може він скаже - з Мельниченком все я зорганізував і Кучму підірвав. Тоді це буде наочним прикладом його ж характеристики 1995 року політиків типу Кучми (і себе): думають одне, говорять друге, а роблять інше.
> В бандюків є два шляхи: на РОСІЮ, або на КУЧМУ. Виберуть черговий раз Кучму. Москва далеко. Але без спокутної жертви не обійтися, це будуть Деркачі.
А хто його знає. Вони дивляться яка ідея в даний момент для суспільства цікавіша - в таку гру грають. Це може бути Прогресивний Націоналізм, Центризм, Ліво-Центризм, Соціал-Демократія, Регіоналізм. Завтра популярність набере "комунізм" чи "фашизм" - з'явиться Прогресивно-Фашистська Партія. Немає стабільних принципів, лише стабільні інтереси.
> Милість папіка може вернутися до Суркіса-Медведчука, але за-а-а-а-а великі гроші.
А як бути з натяками М.Мельниченка, що Кучма й без того найбагатший. Помітьте - всі говорять - олігарх-олігарх-олігарх, а скільки конкретно він має? Якщо конкретно, то всі ці олігархи - переважно медія-бульбашки, самі себе надувають. Суспільство вірить в оцю "крутизну" чим вони й користуються. Скоріше я повірю що В.Ющенко олігарх аніж Волков, Медведчук і Суркіс разом узяті.
> Майно і рахунки Волкова в Бельгії всі арештовані. Куда тій пиці піти? Яку таку-сяку власну політику провадити?
>
> Кучма є сильний, бо адмінресурс перебуває в його руках. Звичайно бродіння є, але ще не вдарив гонг.
Писав, писав - який ще ресурс? Система майже паралізована, штовхни - впаде. А тут знов - ресурс. Зачаровані тим ресурсом чи що? Тоді проблема не в його "ресурсі", а у вашому.
> І ці вибори пройдуть без одноосібного вождя народу.
А я вам кажу - Кучма недотягне до виборів. А як недотягне - відбудеться інакше. (Зараз взагалі все відбувається інакше всупереч всім передбаченням.) Стосовно виборів - може перемогти ідея - "всю систему треба міняти" і спочатку збираються Конституційні (Установчі) Збори, які запроваджують нові правила.
> Напевно владу у Верховній Раді перехопить тріумвірат, але в його складі буде обов”язково Азаров.
Яка різниця буде там Азаров чи не буде? На президента претендувати не може, у Раді на посади голів-заступників претендувати не може. Ну буде одним з керівників партій чи фракцій, то таких багато. Його сила - в посаді, як раніше у Кравченка чи Деркача. Немає посади - немає й Азарова, як політичної фігури. Чи може він капіталів нагріб і є олігархом? Тоді він чергова потенційна жертва - час олігархів і корупціонерів минає.
> Це все, вищесказане, відбуватиметься, якщо Україна перебуватиме в стані відносного спокою.
Україна перебуває у стані повзучої революції. Тепер іноді за тиждень відбувається стільки, як раніше за місяці та роки. Вже звикли і не помічаємо. Ще 3 місяці тому говорили про майже неминучий прихід олігархів і загибель України, тепер говоримо про неминучу загибель олігархів і перспективи Національної Революції.
> Але цілком можливі і інші шляхи, коли включаться випадковості, або ті закономірності, які ми не можемо бачити на поверхні. Приклад майор....
Якщо всі злочини Кучми будуть систематизовані, юридично опрацьовані, підтимані суспільно-авторитетними діячами, масово поширені у суспільстві, наступний майор з оточення просто виконає вирок суспільства...
2001.07.12 | Dmytro
Ющенко як "Батько Реформ" - український "Ден Сяопін"
Вся увага політиків, оглядачів, медія, і спостерігачів сконцентрована на питанні реальної влади. Механізм духовно-інформаційного впливу не розглядається.Проте цей спосіб впливу на суспільство актуалізується після візиту Папи. Про вплив, про те що змінилось щось у суспільстві говорять усі. Мільйонами слів (візуальних контактів) розійшлося - "Не бійтеся!"
Отже тема Духовного Лідера чи Лідера Нації, який на все впливає, але не посідає жодної формальної посади, виходить на поверхню.
В Китаї (КНР) такою особистістю був Батько Реформ - Ден Сяопін. Багато його висловів, неначе повчання Конфуція, стали прислів'ями, усталеними фразеологізмами - повсякденною суспільною свідомістю.
Спитаємо себе. А хто є Батьком Реформ у нас? Відповідь очевидна - Віктор Ющенко. Батько Гривні (1996), введення якої стало фактором суспільного піднесення, стабілізації й тимчасового зростання. 1996 рік став також показовим через ухвалення Конституції. 2000-2001 рік - Ющенко знову "батько реформ", визнаний лідер симпатії, уряд його кидає виклик олігархам і змінює духовну (чи задушливу) атмосферу яка рівноцінна політичній реформі. Олігархи-кучмарі починають задихатися й метушитися в паніці, спостерігаючи як скорочується "простір виживання". Цю атмосферу вони вже не в змозі змінити, розвернути на свій лад. 2001 рік знову рік ювілейний - 10 років - час підсумків, самооцінки, піднесення, вибору-уточнення шляху. Кучма з Марчуком затримували введення Гривні і Конституції в 1995-1996 роках. Кучма з Марчуком в 1999-му руйнували і зруйнували Рух. В 2000-2001 році Кучма з Марчуком діяли проти реформ Ющенка і стратегічних національних інтересів країни. В полі принципів і впливу Ющенка вирішується навіть справа об'єднання Руху/Рухів. Сили, що стоять за Кучмою і Марчуком відомі. Чому ж не перемогли вони, а перемагав і перемагає Ющенко, за яким конкретних сил не спостерігається. Може це місія, вище призначення і підтримка Вищих Сил?
Скоріше В.Ющенку не слід вступати в якусь конкретну партію чи очолювати політичний блок. Його рівень вищий - Лідера Нації. Не партія чи блок йому потрібні. То він конкретним партіям і блокам потрібен в їхніх партійних (суспільно-часткових) інтересах. Ющенко потрібен Україні.
2001.07.12 | Максим'як
Взагалі, все тут написане мені подобається.
Два місця, які мені особливо подобаються:1. Вся увага політиків, оглядачів, медія, і спостерігачів сконцентрована на питанні реальної влади. Механізм духовно-інформаційного впливу не розглядається.
2. Контрреволюція - це відновлення свідомих форм несвободи. А для цього у людини повинно бути хоча б зародкове уявлення про загальне благо і хоча б найменша здатністю чимось жертвувати задля ідеальних надособистісних цінностей.
...
На чому ж грунтується наша віра в те, що саме "покоління оксамитової революції" має достатні запаси такого непопулярного сьогодні ідеалізму?
_______________________________________________________________
Тобто, заявка зроблена. Молодь найкраще пасує до ідеалістичних поглядів.
Вона найменше уражена умовностями матеріального світу і він її найбільше дістає своєю ідеологією рабства перед матеріальним. Чи справді можна знайти гармонію між споживацтвом і духовним світом? Я назвав це недавно рівнем доцільності споживання.
Ні, оксамитові Ющенкові революції скінчилися. Матеріальний світ розіп’яв його ідеалізм. Я би хотів вірити в його відродження, але напевно він був лише Предтечою. З нього вичерпають майже всю енергію. Хто продовжить цей шлях державобудівництва? – Cкоріше всього Тимошенко.
Думаю, що так.
Ющенко стане дійсно духовним лідером нації, але не більше. Його енергетичний потенціал буде використовуватися і до цих виборів і до наступних – президентських.
P.S.
Хотів би помилитися в прогнозах на Ющенка.
2001.07.12 | Dmytro
Розвиток теми: Покоління Національної Контрреволюції - Національної Аристократії і Диктатури
Витримки-висновки зі статтіМаксим Розумний
ПОКОЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНТРРЕВОЛЮЦІЇ
Статтю колись читав у “Сучасності”, 1999, №4, е-текст знайдено за адресою
http://www.oksamyt.org.ua/cep/biblioteka.epl?&article=conf/31
Цілком статтю як цікаву і корисну вміщено до тематичної гілки “Які ідеї можуть привабити молодь”.
Знайдений на “Оксамиті” текст виявився невиправленим після сканерного розпізнавання, довелося доводити до норми. Орфо-корректор Word’у як завжди замість “перестройки” пропонував “перестрілку”.
--- початок тексту ---
...
Прикметне, що оптимістичну тезу про рятівну роль нового покоління найчастіше використовують націонал-патріоти, і як правило, в якості стилістичного завершення довгого переліку "скарг без пропозицій" - на ворогів, недолю і менталітет українців. Таким чином, за версією патріотичної громадськості, молоде покоління має здійснити найкращі наміри вчорашніх революціонерів, а саме - реалізувати національно-демократичний ідеал у його первісному романтично-сентиментальному вигляді, з правовою державою, високою національною свідомістю і - неодмінно - розквітом культури і духовності.
Що заважає шановним батькам нації пильніше придивитися до настроїв своїх дітей, котрі в більшості своїй вже цілком адаптувалися до неписаних законів криміналізованого соціуму і мають чітко визначену ієрархію цінностей, серед яких поняття нація чи культура просто відсутні - як надміру абстрактні й архаїчні?
...
Якщо раніше революційний чин полягав у тому, щоб вийти з комсомолу або заговорити українською мовою, то сьогодні, щоб лишатися на революційній хвилі, треба пропагувати зоофілію, підпалювати церкви і розкривати лесбійську сутність Лесі Українки.
Якщо взяти до уваги суто формальні, зовнішні ознаки повзучої революції, то незаперечними доказами нинішньої суспільної стагнації та ентропії ми схильні вважати політичну пасивність. Справді, контраст вражає: десять років тому одна фраза збирала натовп, символ - демонстрацію, а ідея сколихувала цілі нації. Або точніше - ціле покоління. Сьогодні на цих речах важко зійтися двом людям, якщо, звичайно, при цьому їм не йдеться про практичний зиск.
...
Революція нічого не створює, вона звільняє місце від складніших структур на користь простіших. Якщо застосувати біологічні аналогії, то можна сказати, що у сфері суспільної свідомості ядерна війна вже відбулася, і на зараженій території зможуть вижити лише таракани і пацюки, а за іншою версією - синьо-зелені водорості. Втім, можливо, йдеться лише про чергове вимирання динозаврів.
...
Експорт революції є різновидом зброї масової дії, при допомозі якого формується єдиний інтелектуальний простір з виразно структурованою ієрархією залежностей і пріоритетів. Протягом сторіч Захід розробляв і вдосконалював цю зброю, ім'я якої “свобода", перш ніж використовувати її з прогнозованими наслідками і результатами. Революція на Заході триває вже протягом сторіч, та лише в 20 ст. вона стала масово експортуватися до країн Сходу і Півдня.
...
Українська революція, незважаючи на весь національно-визвольний колорит, була лише епізодом грандіозної програми з експорту революції, що включає в себе трансформацію і підпорядкування набагато стійкіших інтелектуальних систем, як, наприклад, китайська, японська чи індійська. Однак, як ми вже переконалися, результати революції на Заході, на Сході і у нас дещо відрізняються. Говорити, що це порівняння поки що не на нашу користь, мабуть, зайве. Що ж, як то кажуть, горе переможеним.
Але чому б не спробувати збагнути природу і причини цієї поразки? Чому б не освоїти цієї грізної зброї, цієї свободи, що перетворює нас на рабів?
Найперше, слід усвідомити, що обвальна революція - це наслідок не проникнення свободи, а нашої неготовності до сприйняття свободи визначеного зразка. Можливо, якісь сировинні запаси для його виготовлення і можна відкопати в нашій запорозькій минувшині, але технологічні лінії, стандарти, система контролю якості і техніка безпеки вживання у нас навіть не проектувалися.
...
У нас - четвертий реактор, у нас, як не банально це звучить, Чорнобиль. Тому революція у нас дуже швидко дійде своїх граничних форм, а масштаби екологічної катастрофи примусять будь-якою ціною ланцюгову реакцію зупинити. Можливо, у Росії, де реактор значно більший і заряд потужніший, саме життя змусить приймати рішення оперативніше і радикальніше. В Україні ж, принаймні теоретично, лишається два варіанти розв'язання проблеми: а) законсервувати реактор і терміново розробляти його технологічну інфраструктуру і б) шукати альтернативні джерела енергії. В кожному разі ми стоїмо на порозі контрреволюції.
Контрреволюція - це відновлення свідомих форм несвободи. Питання лише в тому, яким чином буде завершена лібералізація, або точніше, в яких формах буде встановлена диктатура? І ким?
Можливо, самі тут розгадка феномену "нового покоління"? В інтуїтивному розумінні того, що нинішні реалії є тимчасовими і неоформленими. Звідси очікування месії у вигляді хунти, диктатора або покоління. Останнє є найпривабливішим, оскільки не несе в собі негативних історичних ремінісценцій, а з іншого боку, ні до чого нікого конкретно не зобов'язує. Адже побіжного погляду на політичну еліту України достатньо для того, щоб пересвідчитися, наскільки малоймовірне постання в її середовищі особистостей чи груп, здатних впливати на стан речей кардинально. Інша річ - покоління, яке, можливо, колись з'явиться.
...
Контрреволюція - це відновлення свідомих форм несвободи. А для цього у людини повинно бути хоча б зародкове уявлення про загальне благо і хоча б найменша здатністю чимось жертвувати задля ідеальних надособистісних цінностей.
...
На чому ж грунтується наша віра в те, що саме "покоління оксамитової революції" має достатні запаси такого непопулярного сьогодні ідеалізму? Справа в тому, що свого часу “прорив до свободи" був для нього позитивно наповненим, це було не лише "звільнення від", але і "звільнення для". Можливість контрреволюційного чину закладена в його колективному досвіді, на підсвідомому рівні. І саме в цьому полягає його специфіка, його право називатися поколінням вже сьогодні, а не в і реальних прогнозах заангажованих публіцистів.
Як ніхто інший, революціонери 90-го мали змогу реалізувати свій протестний потенціал: пар випустили у належний час й у відповідному віці. Сервільна функція, яку довелося опанувати в постреволюційну (для ідейно-політичної сфери) добу, рано чи пізно викличе внутрішній бунт, "зраджені" ідеали покличуть до покути і помсти. І тоді найприроднішим спрямуванням тієї енергетики, яку, за неперевіреними даними, накопичує це "оксамитове" покоління, буде повстання проти революції, моральне насильство, нове нав'язування своєї волі суспільству, але тепер вже не для руйнування "системи", а для закладання її нового фундаменту.
Тому питання про те, яку позицію при встановленні майбутньої диктатури займуть бунтарі початку 90-х, вже фактично вирішене. При всій своїй зовнішній революційності і ліберальності, вони готові до диктатури. Точніше буде сказати так: це покоління доростатиме до диктатури тим часом, як усім здається, що Україна доростає до демократії.
Диктатура є природнім результатом доростання ліберального індивідуалізму до своїх граничних значень у масовізованому пост-суспільстві. Те, що з охлократії неминуче постає тиранія, відомо з часів Арістотеля. Феномен "покоління" полягає лише в одній альтернативі: у можливості встановлення аристократії, себто влади самоусвідомленої і самоорганізованої групи. І в сучасному інформатизованому суспільстві ця група не конче має бути державно-бюрократичною чи військовою.
Тиранія - це остаточна перемога революції, аристократія - це переможна контрреволюція. Найбільшого розголосу набули експерименти з встановленням аристократії, проведені у Москві: від ГКЧП до "уряду молодих реформаторів" Кіреєнка. Наші спроби встановлення псевдоаристократії пов'язані зі специфічним оточенням двох президентів - Кравчука і Кучми. Але проблема всіх цих політичних ініціатив полягала в тому, що для їх реалізації не було соціальної бази, вони не мали опертя на достатньо широку і корпоратизовану соціальну групу. Адже реально вона ще тільки формується в особі інтелектуально-менеджерської еліти справді нового, але вже контрреволюційного покоління.
2001.07.14 | Dmytro
Один на мільйон має чітко окреслену місію. Ющенко саме з таких.
Михайло Вакарчук, журналістВІН ПОВЕРТАЄТЬСЯ
Доля України залежить від вибору Ющенка
“Час”, 6-12 липня 2001, №25, с.8
День, коли уряд Ющенка було відправлено у відставку,
може стати поворотним в історії України. Як це не
парадоксально, але відставка стала для Віктора
Андрійовича не кроком у безодню політичного небуття, а
швидше, трампліном до вершини набагато вищої, ніж будь-
яка державна посада. Навряд чи депутати, що голосували за
недовіру Кабміну, не усвідомлювали, що, знищуючи перший
реформаторський уряді вони одночасно народжують на світ
політика, який має всі шанси стати першим в Україні
справжнім лідером. Схоже, обставини складаються так, що
доля України значною мірою залежатиме від Ющенка.
Дивна річ: постать Ющенка постійно знаходиться в центрі уваги
преси та аналітиків, але майже все, що пишуть про нього, постійно
суперечить реаліям Приміром, восени 1999 року мало хто розглядав
його як претендента на портфель прем'єра. Коли ж Президент
зненацька подав його кандидатуру до ВР, багато народних обранців
не вірили в те, що парламент віддасть йому свої голоси. Йому
пророкували відставку вже через місяць-другий після призначення, а
він став одним з рекордсменів-довгожителів серед українських
прем'єрів. Його вважали «банкіром-чепурушкою», який розіб'є собі
лоба об жорстокі й брудні реалії української економіки, а він
перший серед Кабміну спромігся виплатити заборгованості по пенсіях
і зарплатах і досягти справжнього, а не паперового економічного
зростання. Його називали слабаком, ледве не боягузом, а він -
знову ж таки вперше - позбавив мільйонних тіньових доходів
наймогутніших олігархів, саме ім'я яких навіть на владному олімпі
у багатьох викликає дрожі. Казали, що в нього немає команди, а він
став першим прем'єром, разом з яким з будинку Кабміну через
парадний вхід вийшли всі члени уряду. Очевидно, головною хибою
політиків і політологів було те, що вони намагалися аналізувати
Ющенка за традиційними критеріями української політичної системи.
Але він не є гвинтиком у величезному механізмі того чи Іншого
фінансово-політичного клану. Він є політиком нового ґатунку - саме
тим, час яких настає.
Часи олігархічно-кланового правління рано чи пізно мають
минути - така збочена форма державного устрою може існувати лише у
перехідний період від комунізму до демократії. І, схоже, критичний
момент для змін прийшов.
Власне, народ дозрів до цих змін давно, бракувало лише одного
- політика, який відповідав би критеріям народного лідера. День
відставки Ющенка це ясно засвідчив. Ще ніколи і нікого з
вітчизняних політиків так шалено не вітав народ, як
«відставленого» Ющенка. Ані олігархам, ані комуністам ніколи не
вдавалося зібрати під стінами ВР на, свою підтримку
двадцятитисячний натовп.
Уже у той момент, коли Ющенко, отримавши парламентського
гарбуза, вийшов до народу, стало зрозуміло перемога комуністів і
олігархів була пірровою. Захопившись вирішенням своїх тактичних,
себто, перш за все, бізнесових питань, вони забули про
стратегічні, тобто про те, чим це голосування відгукнеться їм у
майбутньому Втративши прем'єрський портфель. Ющенко набув незмірно
більше - право Іменуватися народним політиком.
(Далі буде)
------------------------------------------------------------------
Віктор Ющенко:
«Моє завдання таке: запропонувати в політичному колі такі
принципи й ідеї, які б гармоніювали погляди, здавалося б,
непоєднуваних партій як з лівого, так і з правого центру.
...Беручись за цю складну й ризиковану роботу, я кажу: тільки в
такий спосіб ми можемо здобути суттєвий, ефективний пакет голосів.
І кожна з партій, які готові прийняти концепцію цього блоку,
повинна зуміти від чогось відмовитися. Тільки так, відмовляючись
поодинці від малого, ми зможемо об’єднатися і отримати велике
ціле».
------------------------------------------------------------------
Михайло Вакарчук, журналіст
ВІН ПОВЕРТАЄТЬСЯ
“Час”, 13-19 липня 2001, №26, с.5
Загадкова сила Махатми Ганді
Тож яке майбутнє чекає на Ющенка? Мабуть, частіше ніж він
сам, цим питанням сьогодні задаються мільйони українців, які
побачили в ньому останню надію на світле майбутнє.
Багато політиків (звичайно ж, з табору противників Ющенка)
оцінюють його шанси на успіх у політиці як невисокі. Мовляв,
банкір він гарний, а політик ніякий, а отже, у царині «мистецтва
можливого» йому нічого не світить. Його прихильники іронічно
іменують такі твердження своєрідним аутотренінгом задля вгамування
олігархічних тривог. Але справа, швидше, в іншому: просто
потенціал Ющенка знову ж таки намагаються оцінити за традиційними
критеріями української політики. А як стають потужними політиками
за звичною для України схемою? Потрібно належати до якогось
фінансово-політичного клану, мати власні засоби масової
інформації, розставити своїх людей на всіх щаблях владної
вертикалі.
У Ющенка ж немає цього неодмінного «джентльменського набору»
мешканця українського політичного олімпу. Саме тому Ющенко і є
таким незрозумілим для нинішнього політичного істеблішменту
України. Втім, не тільки для нього. Україна вперше у своїй
новітній історії стикнулася з таким поняттям як духовний лідер.
Але як свідчить досвід розвитку людства, кожна нація потребує
духовного лідера - інакше вона просто приречена на виродження.
Тому ця потреба прописана у генетичній пам'яті кожної людини, і
українці - хай навіть на підсвідомому рівні - відчувають це. Саме
тим і можна пояснити невпинне зростання симпатій до Віктора
Ющенка.
Духовний світ неможливо збагнути за законами світу
матеріального. Навіть найкращі політологи світу не зможуть
пояснити феномени пророка Магомета або Махатми Ганді. Пророк
Магомет був жебраком-вигнанцем, але ідея, яка зародилася у нього в
голові, створила іслам. Махатма Ганді не мав нічого, крім
настегнової пов’язки і власної віри. Його вороги мали колосальне
військо, гармати і рушниці, але його віра і духовність виявилися
сильнішими, й дуже швидко він перетворився на лідера двохсот
мільйонів.
Кажуть, олігархи були дуже здивовані парадоксом: в кампанію з
паплюження Ющенка було вкладено шалені кошти, всі інформаційні
війни проти уряду велися на дуже високому професійному рівні за
перевіреними схемами. Але чим більше бруду на нього виливали, тим
стрімкіше зростав його рейтинг. І це при тому, що Ющенко не
наносив ударів у відповідь і навіть не захищався, порушуючи тим
самим всі існуючі правила політичного бою. Але перемагав. У
qu3dm3i філософії існує дуже популярна притча. Будда йшов повз
одне село, і місцеві мешканці кинулися на нього, вигукуючи гнівні
образи і погрози. Будда всміхнувся і відповів: «Коли я проходив
через сусіднє село, його жителі зустріли мене квітами та
делікатесами. Але я відмовився від частування, і все залишилося
їм. А що ж ви, бідолахи, будете робити з тим, що я не взяв у вас?»
Ющенко вчинив з олігархами аналогічно, і весь бруд, який вони
намагалися вилити на прем'єра, повернувся до них.
Ющенко відмовився засуджувати своїх ворогів, заявивши, що
всім воздасться за законами Божими. Це не могло не наштовхнути на
думку: якщо людина в такій ситуації знаходить силу не судити
«ближнього свого», то вона дотримуватиметься й інших біблійних
заповідей. В тому числі й ніколи не буде красти народних грошей.
Обранець долі?
Питання тільки, чи схоче Ющенко, який традиційно сторониться
політичного бруду, перейти Рубікон у велику політику?
Судячи з його заяви, що заради України він готовий
співробітничати хоч із чортом, відповідь на це запитання може бути
тільки одна. Втім, цікаво навести думку людини, далекої від
політики, але утаємниченої в езотеричні закони функціонування
світу.
Цей мій знайомий колись викладав філософію у Київському
держуніверситеті, але зрозумівши безглуздість атеїзму, віддав себе
вивченню східної релігії та філософії. «Існує теза про те, що
кожна людина приходить у це життя для виконання якоїсь місії, -
стверджує він. - Але це не зовсім так. Дуже мало - хіба що один на
мільйон - справді мають чітко визначену місію. А отже, й жорстко
визначену долю. І щоб вони не робили, свого життєвого шляху їм не
уникнути. Як тільки вони виступають убік з торованої Богом дороги
- життя починає завдавати їм ударів: ламається кар'єра,
починаються хвороби, негаразди валяться на близьких. Але варто їм
повернутися на свій шлях - і все одразу налагоджується. Таким
чином життя скеровує людину на виконання своєї місії. Я вважаю, що
Ющенко саме з таких.
2001.07.14 | Dmytro
Олександр Омельченко: "Усі олігархи для мене - злодії"
Олександр ОМЕЛЬЧЕНКО: «...український олігарх.Для мене це огидно, а для нашого народу - то
велика образа»
Андрій Масальський, «Час»
«Час», 13-19 липня 2001, №26, с.4-5
Реконструкція майдану Незалежності у Києві та
створення там грандіозного пам'ятника отримало неабиякий
розголос не тільки у столиці. Відповідний Указ Президента
було підписано ще 1997 року, а розпорядження Київського
міського голови - роком пізніше. Однак заворушилися
будівельники та архітектори тільки останніми місяцями,
відчувши подих десятої річниці української незалежності.
Втім, у журналістів та громадськості лишається безліч
запитань до авторів «монументальної» ідеї. Деякі
архітектори звинувачують своїх колег-переможців у
калькуванні пам'ятника в Будапешті. Журналісти вважають
завеликою суму в сто мільйонів гривень, яку, за
повідомленнями преси, планують укласти в оновлення
столичної площі. Київський міський голова Олександр
Омельченко привідкрив для читачів «Часу» завісу над
деякими «монументальними» питаннями.
«Статуї Ульянова на постаменті не буде, і товариша
Сталіна також»
- Олександре Олександровичу, чи не здається вам, що сто
мільйонів гривень, у які начебто оцінили будівництво монумента
Незалежності, можна було б витратити інакше?
- Я, на відміну від вас, не знаю, хто оцінив монумент у сто
мільйонів гривень. У нас звикли все оцінювати в круглі суми: один
мільйон, десять, тридцять, п'ятдесят, сто... Інших цифр чомусь не
називають. Ціна, яку ви назвали, завищена у кілька разів. Це кажу
як досвідчений інженер-будівельник. До того ж, я не акцентував би
увагу громадян на кошторисі образу української незалежності.
Монумент ми будуємо для того, щоб відтворити для нащадків
багатовікову історію України. Києву більше півтора тисячоліття.
Тисячу років тому князь Володимир охрестив Русь. Тому, вважаю, що
й наша державність сягає тих далеких часів. Я бачу історію України
від епохи Ігоря, Ольги, Святослава до нашого сторіччя, яке було,
як на мене, найтрагічнішим. Це і голодомор 33-го, і знищення
євреїв під час війни та за тоталітарних часів, депортація
кримських татар. Були природні катаклізми не від Бога, а від
диявола. Все це має бути відображено у монументі.
- Суму можна вирахувати за аналогією з Палацом «Україна», на
ремонт якого, подейкують, витратили 20 мільйонів доларів. Це ж
приблизно 100 мільйонів гривень...
- Цю цифру вигадали спеціально, щоб підбурити простий народ.
От, мовляв, дивіться, як влада башляє мільйони на монументи, в той
час як каліки та незабезпечені їсти хочуть. Ця пропагандистська
кампанія проводиться зумисно, щоб у столиці не було гідного
майдану Незалежності. Про суверенну державу мріяло багато поколінь
українців. І ті, хто боролися з турками, і з монголо-татарами чи
поляками. Хто нас тільки не грабував... Причому усвідомлено
грабували. Спочатку вивозили святині, а потім підривали будівлі. І
з Михайлівського Золотоверхого монастиря, і зі Свято-Успенського
собору, цих «Мекк» православ'я, варвари спочатку викрали цінності,
а потім довершили свою чорну справу вибухівкою. Дехто, гадаю, і
dnq3 зацікавлений, щоб про це не згадувалося. Я ж офіційно
заявляю, що майдан Незалежності суверенної незалежної України,
вистражданої мільйонами людей, ми все одно збудуємо.
- Українці тільки протягом XX століття кілька разів
переписували свою історію. Зруйнували і колишній пам'ятник героям
Жовтневої революції, на місці якого височітиме монумент
Незалежності. А що як наступний політичний режим згодом надумає
побудувати на цьому майдані щось інше?
- Вважаю, що історичний монумент Незалежності має стояти хоча
б сто років. Щоб ця ікона Українському народу, Богові, Природі
проіснувала принаймні до 2100-го року. Я не боюся, що новітні
варвари його зруйнують. Він же відображатиме не тільки події XX
століття. Окрім часів російської імперії, революцій, громадянської
війни, голодоморів, Великої Вітчизняної війни, яку світ вважає
Другою світовою, та усіляких перебудов, монумент засвідчить епохи
розквіту науки, духовенства, мистецтва, культури. А з історичних
постатей там будуть тільки ті, хто назавжди увійшов в літопис
України, витримавши випробування десятиліттями. Щоправда, Ульянова
на постаменті не буде і товариша Сталіна також.
- Статуї Леоніда Даниловича часом там не передбачено?
- Ніяких товаришів не буде (сміється).
«Наша площа не буде схожою на майдан у Будапешті»
- У пресі скульпторів звинуватили у запозиченні багатьох
елементів проекта з Арки тисячоліть у Будапешті...
- Я так не вважаю. Наша площа не буде схожою на майдан у
столиці Угорщини. Там же своя віра, нація, історія... Хоча
допускаю деяке запозичення з класичної культури, скажімо, римської
чи константинопольської архітектури. Адже і Рим, і Київ стоять на
семи пагорбах. Згадайте, як Святослав просто на коні прибив свого
щита до воріт Константинополя. Цього ми з історії не викреслимо.
Тому, безумовно, вплив класики буде, хоча і не у великій мірі. Та
й неможливо переграти Паганіні чи переписати Баха.
- Деякі ваші підлеглі архітектори ображаються на пресу,
вважаючи, що журналісти мало розуміються у будівничій справі. Як
ви сприймаєте посилену зацікавленість мас-медіа долею монумента?
- Я кожний ранок починаю з перегляду газет. Відповідним
службам доручаю реагувати на всі гострі публікації. Полеміку ж у
пресі з цього приводу вважаю дуже плідною. Ми відмовилися від
колон із пілястрами у стилі XVII століття, які в Києві не
приживуться. Без цих будапештських колон не буде того величезного
нагромадження, яке критикувалося у пресі. Написи на постаменті,
які хотіли робити вертикальними, будуть горизонтальними. Нічого
страшного, що люди ходитимуть по мармурових плитах, де латунними
літерами буде викарбовано коротку історію Києва. Ще газети писали
про необхідність залучення закордонних архітекторів... З цим
погодитися не можу. Хто ж як не українці найкраще відчувають свою
Вітчизну? До того ж, французи чогось не запрошують нас
розбудовувати Париж, а британці - проектувати карету англійській
королеві.
- Навіщо прибрали гору перед готелем «Москва»?
- Цей 17-ти метровий пагорб нікому не потрібний. Прибравши
його, звільнили величезну площу. Статуя красивої жінки стане ще
величнішою. Ну хто не схоче бачити її саме такою? Пані завжди
найкраща. Все у світі починається з жінки, з матері. Пресвята
Богородиця народила Ісуса. Ми всі маємо частинку крові та кісток
його. До того ж 24 серпня весь світ відзначає велике свято, яке у
народі називають Пречистою. Невдовзі виповнюється 950 років із дня
заснування Києво-Печерської лаври. Представники усього
православного світу прибудуть до нашої столиці. Тому образ матері
обов'язково буде відображено на майдані. Справа ж скульпторів
відобразити її так, щоб вона виглядала чарівною Берегинею.
- Чи не погіршать бульдозеристи історичний ландшафт
Хрещатика?
- Ми, навпаки, тільки покращимо головну вулицю нашої країни.
Над новозбудованим майданом височітиме готель «Москва». До речі,
ми перейменуємо його на «Україну». Вже підписано протокол про
запозичення цієї назви з керівництвом готелю «Україна», їхня ж
установа, можливо, стане «Москвою», оскільки знаходиться на вулиці
Пушкінській.
- То готелям доведеться обмінюватися приладдям з відповідними
логотипами?
- Та навіщо? Простирадла та ковдри зі штампами міняти не
будемо, бо вони за півроку зносяться. Там же завжди чиста білизна,
її часто міняють.
«Чому б мільйонерам не віддячити державі і не
поділитися з нею грошенятами?»
- З яких джерел фінансується будівництво монумента
Незалежності?
- Кошти виділяються з державного та столичного бюджетів.
Мене, до речі, дещо дивує позиція багатьох бізнесових структур,
які з'явилися в Україні за дев'ять років незалежності. Керівники
потужних банків, фінансових корпорацій відверто називають себе
мільйонерами-олігархами. То чому б не віддячити Україні і не
поділитися грошенятами з державою, яка дозволила у такий короткий
термін стати олігархами. Ніде у світі ще не було таких темпів
збагачення.
- Якщо вони дослухаються вас і нададуть фінансову підтримку,
то це буде пам'ятник «і мертвим, і живим, і ненародженим...» від
олігархів?
- Ви, може, і представник олігархів, а я себе до них не
відношу. І сплачені мною податки не є олігархічними. Я наголошую,
що в цивілізованих країнах мільйонер виростав за три-чотири
покоління. Тим мільйонерам, яких ми собі виплекали, статуй на
постаменті не ставитимемо. Гадаю, ви погоджуєтеся зі мною. Але
мільйон їхній не буде для нас зайвим. Нехай відкрито скажуть, що
вони великі народолюбці, патріот українські чи, може,
інтернаціоналісти (у нас же 147 національностей в Україні). Кожен
би замовив собі частинку на підніжжі пам'ятника. А ми з вами -
журналістами - порадилися б про розмір табличок з їхніми
прізвищами. Можливо, провели б міський референдум. Скажімо, дає
хтось мільйон доларів - ми прикріплюємо велику Іменну табличку,
щоб без окулярів було видно. За сто тисяч напишемо маленькими
літерами.
«Усі олігархи для мене - злодії»
- До олігархів ви ще не зверталися за фінансовою допомогою?
- Ні. Вони для мене не існують. Я їх знати не знаю. Всі
олігархи для мене - злодії. Тому не звертався до них. Я взагалі
категорично проти того, щоб на шпальтах газет, по радіо чи у
телеефірі з’являлося поняття «український олігарх». Для мене це
огидно, а для нашого народу то велика образа. Не уявляю, як вони
стали мільйонерами за дев'ять років незалежності на порожньому
практично місці. Як це робилося? Ну не ворушиться у мене сіра
речовина. Ну хіба що у тебе було б мільйонів десять, і ти мені
подарував би один чи два... Втім, колись я вже був мільйонером,
з'їздивши до Туреччини. Поміняв сто доларів. А там мільйон лір -
це 22 долари. І мені дали аж чотири мільйони... Весь день був
мільйонером.
- Олександре Олександровичу, чи погодитися ви взяти гроші у
наших олігархів, якщо вони самі дадуть їх?
- Вони знають мою думку про них, а тому навряд чи
opnonmsb`rhlsr|. Досі ж не допомагали Києву своїми фінансами.
Мабуть, уже доля така в мене. А якщо серйозно, то коли б якийсь
бізнесмен на законних підставах виділив, скажімо, мільйон гривень,
я навіть захищав його в майбутньому від можливих переслідувань
правоохоронців. Вважав би таку людину порядною, і як Київський
міський голова не допустив би проти неї репресій.
- То можна запрошувати ймовірних корупціонерів купувати у вас
індульгенції за мільйон?
- Розумієш, Андрію, за роки незалежності у нас були дуже
недосконалі закони. Там стільки було усіляких юридичних
шпаринок... П'ять років з десяти ми жили за радянською
Конституцією. Зважаючи на світові стандарти права, неприпустимо
нині звинувачувати багатьох підприємців за деякі економічні
порушення. Тому не можна сказати: «Петю, ти злодій». Але можна
говорити: «Петю, ти не правий».
- Гриша, ти не правий, також можна заявити?
- От тут ти правий (сміється задоволено). До речі, згадався
мені анекдот. Прийшов Мойсей до рабина і каже, що його образив
Абрам. Той поспівчував йому і каже: «Ти правий, а Абрам не
правий». Прийшов наступного дня до нього Абрам і каже, що його
Мойсей образив. Рабин і його заспокоїв: мовляв, та правий, а
Мойсей не правий. Той вийшов, а слідом заходить його дружина Сара
і звертається до рабина: «Як же так: і Абрам правий і Мойсей
правий?» Той подивився на неї і каже: «Ти, Сара також права». От і
я кажу, що ми всі праві.
2001.07.15 | Dmytro
ПОРТРЕТ ГРЯДУЩОГО ЦЕЗАРЯ (fwd)
Знайшов публікацію схожого напрямку, яку зберіг місяць тому переглядаючи ukr.politics-----------------------------------------------------------
От: Valery Kolosyuk
Тема: ПОРТРЕТ ГРЯДУЩОГО ЦЕЗАРЯ
Дата: 15 червня 2001 р. 08:45
Густав Водічка
ПОРТРЕТ ГРЯДУЩОГО ЦЕЗАРЯ
Україна - це вершник без голови. Уже кілька сторіч вона скаче по колу і
приміряє на плечі все, що валяється при дорозі.
Десять років незалежності мало що змінили, проте час ілюзій уже минув.
Навіть найбільш наївні починають розуміти, що п'ятдесят мільйонів українців
нині не можуть висунути продуктивної національної еліти. Все, що бродить у
коридорах влади, - це звичайні, нудні, сірі люди, що завчили напам'ять
кілька правильних слів "на державній мові". Ми наперед знаємо, чого від них
чекати, що вони скажуть і чим усе це закінчиться. Ми самі зробили цей вибір
і нам нічим себе утішити. Ми - причина власної апатії і несмаку.
Утративши потенцію до бунту, ми добре освоїли культуру підпорядкування
начальству і його наслідування. Якість об'єкта наслідування найбільше
визначає характер нашого розвитку. При цьому ми втратили здатність вибирати
прогресивних, талановитих лідерів, а тим більше генеральних реформаторів.
Адже у нас вибирає більшість, і обов'язково - схожих на себе. Природно, що
люди, схожі на цю більшість - телепні вищого гатунку. Вони є концентраторами
негативних властивостей нації, і усе, що вони генерують, здатне тільки
погіршувати задавнену хворобу її тіла і душі. Таким чином, ми ризикуємо
вічно пристосовуватися до руйнівних наслідків власного слабоумства.
Однак не все так безнадійно. Зачароване коло, що утворилося, можна
розірвати. Але це під силу тільки одній людині, яка знає, що нам потрібний
не парламент, а лікар-реаніматор. Його психологічний портрет і вчинки можуть
укладатися в єдино можливу схему.
На вершину влади має піднятися чоловік, зовсім не схожий на нинішнього
типового українця. Розумово і фізично він зобов'язаний багато в чому
суперечити нашій зіпсованій національній природі. Але в його українському
походженні не повинно бути жодних сумнівів. Цьому суперамбіційному лідеру
недостатньо зробитися третім чи восьмим президентом. Він жадає слави
найбільшого політика у світовій історії. На менше він не згодний.
Матеріальний статок і комфорт його мало цікавлять. Для нього це дрібниці, що
лише відбирають час. Його обличчя незвичайно виразне. До свого зовнішнього
вигляду він ставиться по-різному, у залежності від ситуації. Він магічно
артистичний і вміє себе подати. Він любить приємні запахи, але парфумами
користується рідко. Обожнює помірну температуру, сильний вітер і грозовий
дощ. Байдужий до "престижних" видів спорту; чиновників, що в погоні за модою
грають у великий теніс, вважає жлобами. Із сентиментальних міркувань терпіти
не може полювання, але зрідка ходить порибалити. Має потяг до холодної зброї
і поважає артилерію. Любить мальовничі руїни, антикваріат, класичний
живопис. Цей чоловік має рідкісну ерудицію, він вибагливий у доборі
літератури і холодний до авангардного мистецтва. Влада для нього не мета, а
засіб для творчості. Досягаючи влади абсолютної, він не боїться її втратити.
Ця обставина робить його практично невразливим. У цьому випадку шантаж і
погрози можуть тільки підстьобувати.
Очоливши Україну, такий політик почне з порушення її номенклатурних
традицій. Всякий опір буде безглуздим, і це відчує кожний. Діяльність
колегіальних інститутів влади буде паралізована. Він легко переконає
суспільство в тому, що сьогоднішнє колективне мислення українців є
деструктивним. Близькі йому люди дістануть заступництво, але кар'єри не
зроблять. Вони залишаться у тіні і будуть частиною прихованого життя
диктатора. Саме на цих людях він буде випробувати свої нові ідеї і
психологічні знахідки. Усякий, хто насмілиться використати особливі
відносини з ним у шкурних інтересах, негайно про це пошкодує.
Під владою цього лідера Україна перетвориться на велетенське живописне
полотно, на якому будуть виявлені всі її таланти. Свій особистий образ він
буде афішувати як наочний приклад. Здійсниться чудо: у найкоротший термін
усе населення буде енергетично захоплене його особистістю. Його посмішка,
вираз очей, жести, хода, голос будуть випромінювати невичерпну любов до
життя і могутній комплекс переваги.
Будучи дотепним і блискучим оратором, він усіх обеззброїть точністю
формулювань і ясністю мислення. На його тлі самі знамениті політики будуть
виглядати нудотною сірятиною. Рекламуючи розмаїтість своїх захоплень,
інтересів і можливостей, він зафіксує у свідомості нації красу універсальної
людини. Україна вперше відчує, що значить натиск розуму.
У людей складатиметься враження, що він знаходиться скрізь. Правила і
стандарти він замінить власними імпровізаціями, а силою своєї особистості
зачарує навіть ворогів. Він не буде мати потреби в нарадах, але гарну ідею
не пропустить повз вуха. У державному апараті наступлять часи опричнини.
Тільки дисципліновані професіонали, що розуміють творчий задум господаря,
займуть керівні посади. Інші підуть у тираж...
Цей диктатор не буде вивчати анкети і рекомендації. Використовуючи свій
унікальний, майже надприродний дар психолога, він буде помічати потрібних
людей з першого погляду. У кадровій політиці він застосує "систему
камертона" - на всі ключові посади будуть посаджені особистості, що
резонують його внутрішній хвилі. Багато хто з досі невідомих людей
піднімуться з низів на саму гору. Свідомо чи несвідомо, але суспільство
почне наслідувати його манеру. Стрімко, на одному подиху будуть проведені
реформи, необхідні для процвітання нації. Зникнуть церковні протистояння.
Відбудуться могутні зсуви в культурному житті. Корінні зміни переживуть
армія і силові структури. Мундир перетвориться на символ престижу.
Весь період його правління буде нагадувати фантастично цікаву виставу. Цього
лідера назвуть найбільш яскравим політиком сучасності. Його стиль життя
увійде в моду. Буквально все, від його особистих кулінарних рецептів до
релігійних проповідей, буде прийняте як одкровення.
Події в Україні привернуть увагу всього світу. Її успіхи у зовнішній
політиці будуть величезними. Українці відродяться духом, почнуть пишатися
собою і усвідомлять всю безглуздість свого недавнього минулого.
Але тоді, коли націю охопить стан найвищого піднесення, відбудеться
неймовірне - диктатор раптово залишить свою посаду. Суспільство буде
шоковане і затамує подих. Красивий чоловік, щиро люблений своїм народом, у
розквіті творчих сил і слави назавжди зникне з політичної арени. Причину
своєї відставки він пояснювати не буде. Одні оголосять його божевільним,
інші - святим. Приватне життя і думки колишнього українського вождя ще довго
будуть впливати на свідомість людей. Його літературна спадщина зробиться
класикою.
Надолужити цю втрату Україна вже не зможе. Але проведені вибори покажуть -
нація змінилася радикально. Сеанс інтенсивної терапії себе виправдав.