Іда ВОРС. Голосуємо за міфи?
01/20/2002 | Максим’як
Іда ВОРС. Голосуємо за міфи? Тимчасово заборонено політрекламу „ПіК” №2(133) 22 - 28 січня 2002 року
Та від цього цей "плід" солодшим не став Чим красивіший "фоторобот" тієї чи іншої партії, тим більше розчарування виникає при ознайомленні з оригіналом. Тому, виходить, є сенс творити рекламні агітки примітивними і з негативним підтекстом. Що, власне, і роблять явімо, що я є представником загальної глядацької маси, потенційним виборцем і пересічним споживачем реклами, яку, незамислюючись, "з'їдаю" під час вечері чи гаптування "хрестиком". А також ні бельмеса не розумію у психологічних аспектах впливу рекламних "агіток", але звісно відчуваю цей вплив підсвідомо, тим більше, що це є в рекламі головним і побудоване на постійному повторенні, аби закарбувалося. Бо якщо згадати такий розділ психології, як біхевіоризм, котрий займається психологією поведінки, а саме — "навчанням із підкріпленням" (грубо кажучи, дресурою і тварин, і людей, коли бажана поведінка розбита на послідовні нюанси і закріплюється поетапно), і використати його термінологію, то реклама є так званим "умовним стимулом". Тобто, вона стимулює певну поведінку (у даному разі, нас намагаються підштовхнути голосувати за конкретну партію), а далі вона, поведінка, "підкріпляється". Лише річ у тому, що підкріплення може бути як позитивним, так і негативним.
Які, наприклад, асоціації у вас виникають при слові "майбутнє"? Психологічно людина дивиться у завтрашній день з оптимізмом, хоча й усвідомлює, що життя колись закінчиться. Та, все ж таки, те, що має відбутися, вимальовується в уяві як радісне, нове. І ви вже бачитимете майбутнє, котре вам радісно обіцяють, а при цьому у наступному ролику показують якихось престарілих осіб, які ледь пересуваються і скрипучими голосами сумно оповідають про те, що "працюють вже 35 років". Зрозуміло, що життя вже майже минуло, а окрім "любові до людей" у цих бабусенцій геть зовсім нічого немає. Сумно стає, як уявиш такий-от завтрашній день, але саме його мені обіцяє таке собі політоб'єднання, сформоване за певними статевими ознаками.
Та боронь нас Боже, від такого майбутнього! Логіка задуму не була б порушеною, якби у назві цього політбренду словосполучення "за майбутнє" було б замінено на "за минуле", тоді "якірна" фраза прозвучала б стовідсотково. Даруйте мені прояв суто "чоловічого шовінізму", але, виходячи з цієї відеопродукції, з "жіночою політичною думкою" у нас кепсько, тому й виникає бажання "куховарку" відірвати від "керма" і знову запроторити до каструль-баняків, а про майбутнє подбати самотужки.
Правда, і з "чоловічою логікою" у політрекламі у нас не склалося. Себто, виваженої поміркованої реклами немає, а натомість є два радикальні полюси — або занадто сувора безнадійність, або неоковирна веселість блазня. Ви повірите у серйозність намірів людей, котрі вештають із кольоровими парасольками та повітряними кульками і запускають у ротацію музичні кліпи з пісеньками на тему "красивої фруктової надії"? Тобто повірити, що це веселі й не переобтяжені комплексами хлопи можна, а от второпати, яку ж вони обіцяють надію і на що, важко, ба навіть взагалі неможливо. (З пісеньки лише зрозуміло, що фрукти — це користь). І за кого ми маємо голосувати — за естрадних співаків чи за якусь продюсерську агенцію? (Це за умов, що про партію ми дізналися лише з рекламного ролика). Співучі ректори у нас вже є, залишилося отримати співучих політиків. Колись, десь у 30-х роках, зняли мюзикл "Конґрес танцює". Ми ж маємо можливість отримати поп-оперу "Рада співає". А чи варто?
Скорочена версія, повна - на сторінках журналу
Та від цього цей "плід" солодшим не став Чим красивіший "фоторобот" тієї чи іншої партії, тим більше розчарування виникає при ознайомленні з оригіналом. Тому, виходить, є сенс творити рекламні агітки примітивними і з негативним підтекстом. Що, власне, і роблять явімо, що я є представником загальної глядацької маси, потенційним виборцем і пересічним споживачем реклами, яку, незамислюючись, "з'їдаю" під час вечері чи гаптування "хрестиком". А також ні бельмеса не розумію у психологічних аспектах впливу рекламних "агіток", але звісно відчуваю цей вплив підсвідомо, тим більше, що це є в рекламі головним і побудоване на постійному повторенні, аби закарбувалося. Бо якщо згадати такий розділ психології, як біхевіоризм, котрий займається психологією поведінки, а саме — "навчанням із підкріпленням" (грубо кажучи, дресурою і тварин, і людей, коли бажана поведінка розбита на послідовні нюанси і закріплюється поетапно), і використати його термінологію, то реклама є так званим "умовним стимулом". Тобто, вона стимулює певну поведінку (у даному разі, нас намагаються підштовхнути голосувати за конкретну партію), а далі вона, поведінка, "підкріпляється". Лише річ у тому, що підкріплення може бути як позитивним, так і негативним.
Які, наприклад, асоціації у вас виникають при слові "майбутнє"? Психологічно людина дивиться у завтрашній день з оптимізмом, хоча й усвідомлює, що життя колись закінчиться. Та, все ж таки, те, що має відбутися, вимальовується в уяві як радісне, нове. І ви вже бачитимете майбутнє, котре вам радісно обіцяють, а при цьому у наступному ролику показують якихось престарілих осіб, які ледь пересуваються і скрипучими голосами сумно оповідають про те, що "працюють вже 35 років". Зрозуміло, що життя вже майже минуло, а окрім "любові до людей" у цих бабусенцій геть зовсім нічого немає. Сумно стає, як уявиш такий-от завтрашній день, але саме його мені обіцяє таке собі політоб'єднання, сформоване за певними статевими ознаками.
Та боронь нас Боже, від такого майбутнього! Логіка задуму не була б порушеною, якби у назві цього політбренду словосполучення "за майбутнє" було б замінено на "за минуле", тоді "якірна" фраза прозвучала б стовідсотково. Даруйте мені прояв суто "чоловічого шовінізму", але, виходячи з цієї відеопродукції, з "жіночою політичною думкою" у нас кепсько, тому й виникає бажання "куховарку" відірвати від "керма" і знову запроторити до каструль-баняків, а про майбутнє подбати самотужки.
Правда, і з "чоловічою логікою" у політрекламі у нас не склалося. Себто, виваженої поміркованої реклами немає, а натомість є два радикальні полюси — або занадто сувора безнадійність, або неоковирна веселість блазня. Ви повірите у серйозність намірів людей, котрі вештають із кольоровими парасольками та повітряними кульками і запускають у ротацію музичні кліпи з пісеньками на тему "красивої фруктової надії"? Тобто повірити, що це веселі й не переобтяжені комплексами хлопи можна, а от второпати, яку ж вони обіцяють надію і на що, важко, ба навіть взагалі неможливо. (З пісеньки лише зрозуміло, що фрукти — це користь). І за кого ми маємо голосувати — за естрадних співаків чи за якусь продюсерську агенцію? (Це за умов, що про партію ми дізналися лише з рекламного ролика). Співучі ректори у нас вже є, залишилося отримати співучих політиків. Колись, десь у 30-х роках, зняли мюзикл "Конґрес танцює". Ми ж маємо можливість отримати поп-оперу "Рада співає". А чи варто?
Скорочена версія, повна - на сторінках журналу