Ізраїльські пристрасті навколо (уніатського) Митрополита
02/01/2002 | Максим’як
POSTUP - ПОСТУП №14 (871), 2-3 ЛЮТОГО 2002 року
Ізраїльські пристрасті навколо Митрополита
Конференція у Єрусалимі щодо надання Андреєві Шептицькому звання "Праведника Світу"
Дмитро КАНЕВСЬКИЙ, Хайфа
Днями в Єрусалимі, у приміщенні прaвої партії “Ісраель Бейтейну”, відбулася наукова конференція присвячена ролі Митрополита Андрея Шептицького у порятунку львівських євреїв під час II cвітової війни. Головною метою її проведення є створення широкого суспільного резонансу та популяризації постаті Митрополита із тим, аби нарешті йому було присвоєно почесне в Ізраїлі звання “Праведника Світу”, яким музей “Яд-Вашем” нагороджує осіб, які під час Голокосту, ризикуючи власним життям, рятували євреїв.
Першу спробу “беатифікації” Шептицького було здійснено в Ізраїлі ще у 70-х роках – після створення відповідної комісії, яка розглядала прохання про надання Шептицькому звання “Праведника Світу”. Утім, тоді справу не було доведено до кінця. Із провалом роботи комісії часто пов’язують ім’я Давіда Кахани, який у добу гітлерівської окупації був головним равином Львова і, як подейкують, особистим приятелем Андрея Шептицького. Після еміграції в Аргентину Кахана став головним равином Буенос-Айреса, а згодом – головним равином ВПС Ізраїлю.
Як відомо, Кахана став одним із кількох сотень євреїв, урятованих Шептицьким від неминучої загибелі від рук нацистів. Проте з досі невідомої причини саме Кахана утримався від голосування за присвоєння Шептицькому почесного звання на першій спецкомісії. Мотиви його вчинку й досі залишаються незрозумілими. Урешті-решт комісію було розформовано, а про вшанування імені Митрополита забули майже на 20 років. Водночас студіювання колосальної спадщини Кир-Андрея, та документів, пов’язаних із його діяльністю, не припинялося ні на мить.
Безумовно, одним із найвагоміших аргументів стосовно миротворчого подвижництва, притаманного Митрополитові, може слугувати його лист “Не убий”, відісланий Герінгу 1942 року. У цьому листі Шептицький рішуче засуджує жорстоку й антилюдську політику III Рейху на Західноукраїнських землях. Окрім того, в самому Ізраїлі ще нині мешкають близько 10 осіб, яких у дитинстві переховували на горищах монастирів греко-католицькі священики та безпосередньо сам Шептицький. Беззаперечний факт порятунку євреїв греко-католиками підтверджують ще й численні свідчення вцілілих.
Ці факти неодноразово згадувалися на конференції, в якій взяли участь відомі журналісти, громадські діячі, адвокати та історики. У своєму виступі Леонід Цівген – член Міжнародної колегії адвокатів – сказав, що питання Шептицького набуло в Ізраїлі “національно-морального характеру”, та що будь-які спекуляції на цю тему є зайвими (імовірно, пан Цівген мав на увазі брехливі статті, які доволі часто трапляються у російській пресі, де Шептицького звинувачують у потуранні гітлерівському режиму).
Йосип Герстон (у минулому співробітник Інституту юдаїки в Києві) під час своєї доповіді розповів про те, як на початку 90-х років він вирушив до Львова, аби понишпорити в галицьких архівах і знайти якомога більше невикритих до того часу фактів про діяльність Шептицького. Під час своїх досліджень Герстонові довелося поїхати в Яремче, де він мав нагоду зустрітися із 90-річним монахом-студитом. Старий монах, який чудово пам’ятав Шептицького, повідав досліднику багато цікавих фактів, які підтверджують мужність та глибоку віру в Бога й у націю, що її плекав Митрополит. На завершення пан Герстен назвав Шептицького “людиною найвищого духу”. Практично всі учасники конференції зійшлися на думці, що надання Шептицькому звання “Праведник Світу” було б логічною даниною шани та подяки.
Утім, як і завжди, не могло обійтися і без провокаційного виступу. Громадський діяч Яків Сусленський обрав Шептицького за офірного цапа і розповів історію про такого собі пана Мірчука, якого “бандерівці” відрядили у близькосхідні краї на розвідку та для “просування справи Шептицького”. За його словами, ті самі “бандерівці” спонсорували його поїздку та перебування на Святій Землі, а коли пан Мірчук прогнівався на Ізраїль, то по поверненні до Львова вирішив помститися, друкуючи у газеті “За вільну Україну” юдофобські статті. У своєму виступі пан Сусленський намагався не конкретизувати ані імен, ані джерел фінансових надходжень цього “бандерівського заколоту”. Проте відповідаючи на моє запитання, хто ж саме відрядив Мірчука в Ізраїль та спонсорував його поїздку, Сусленський, не вагаючись, відповів, що це Ярослава Стецько.
Не пригадую, аби пані Слава коли-небудь публічно згадувала про щось подібне, тим більше, що вона сама неодноразово бувала в Ізраїлі у складі парламентських делегацій, тож могла б узяти цю місію на себе. Не менш вразила йі однозначна відповідь Сусленського на питання щодо того, чи має комісія, створена під дахом музею “Яд-Вашем”, моральне право на розгляд справи Шептицького після історії з перемитництвом фресок Бруно Шульца з Дрогобича. Лаконічна відповідь Сусленського на це не забарилася: “Може!”. На завершення він рекомендував ставитися до Митрополита без зайвого пафосу.
Опонент пана Сусленського, Давід Грінгауз – голова фундації львів’ян Ізраїлю – розповів, що із власного життя пам’ятає, як він, вихований в антирелігійній та антинаціональній атмосфері підрадянського Львова, умить змінив своє ставлення до Митрополита після зустрічей із тими євреями, яким поталанило врятуватися.
Багато хто говорив про те, що до подій доби Голокосту, які збіглася в часі з зародженням ОУН-УПА, не можна підходити упереджено, як це намагаються робити деякі російські україножери, статті яких дуже часто передруковують ізраїльські російськомовні ЗМІ. Також учасники конференції погодилися з тим, що Митрополит Шептицький уже надто довго чекає на належне вшанування своїх шляхетних вчинків.
Ізраїльські пристрасті навколо Митрополита
Конференція у Єрусалимі щодо надання Андреєві Шептицькому звання "Праведника Світу"
Дмитро КАНЕВСЬКИЙ, Хайфа
Днями в Єрусалимі, у приміщенні прaвої партії “Ісраель Бейтейну”, відбулася наукова конференція присвячена ролі Митрополита Андрея Шептицького у порятунку львівських євреїв під час II cвітової війни. Головною метою її проведення є створення широкого суспільного резонансу та популяризації постаті Митрополита із тим, аби нарешті йому було присвоєно почесне в Ізраїлі звання “Праведника Світу”, яким музей “Яд-Вашем” нагороджує осіб, які під час Голокосту, ризикуючи власним життям, рятували євреїв.
Першу спробу “беатифікації” Шептицького було здійснено в Ізраїлі ще у 70-х роках – після створення відповідної комісії, яка розглядала прохання про надання Шептицькому звання “Праведника Світу”. Утім, тоді справу не було доведено до кінця. Із провалом роботи комісії часто пов’язують ім’я Давіда Кахани, який у добу гітлерівської окупації був головним равином Львова і, як подейкують, особистим приятелем Андрея Шептицького. Після еміграції в Аргентину Кахана став головним равином Буенос-Айреса, а згодом – головним равином ВПС Ізраїлю.
Як відомо, Кахана став одним із кількох сотень євреїв, урятованих Шептицьким від неминучої загибелі від рук нацистів. Проте з досі невідомої причини саме Кахана утримався від голосування за присвоєння Шептицькому почесного звання на першій спецкомісії. Мотиви його вчинку й досі залишаються незрозумілими. Урешті-решт комісію було розформовано, а про вшанування імені Митрополита забули майже на 20 років. Водночас студіювання колосальної спадщини Кир-Андрея, та документів, пов’язаних із його діяльністю, не припинялося ні на мить.
Безумовно, одним із найвагоміших аргументів стосовно миротворчого подвижництва, притаманного Митрополитові, може слугувати його лист “Не убий”, відісланий Герінгу 1942 року. У цьому листі Шептицький рішуче засуджує жорстоку й антилюдську політику III Рейху на Західноукраїнських землях. Окрім того, в самому Ізраїлі ще нині мешкають близько 10 осіб, яких у дитинстві переховували на горищах монастирів греко-католицькі священики та безпосередньо сам Шептицький. Беззаперечний факт порятунку євреїв греко-католиками підтверджують ще й численні свідчення вцілілих.
Ці факти неодноразово згадувалися на конференції, в якій взяли участь відомі журналісти, громадські діячі, адвокати та історики. У своєму виступі Леонід Цівген – член Міжнародної колегії адвокатів – сказав, що питання Шептицького набуло в Ізраїлі “національно-морального характеру”, та що будь-які спекуляції на цю тему є зайвими (імовірно, пан Цівген мав на увазі брехливі статті, які доволі часто трапляються у російській пресі, де Шептицького звинувачують у потуранні гітлерівському режиму).
Йосип Герстон (у минулому співробітник Інституту юдаїки в Києві) під час своєї доповіді розповів про те, як на початку 90-х років він вирушив до Львова, аби понишпорити в галицьких архівах і знайти якомога більше невикритих до того часу фактів про діяльність Шептицького. Під час своїх досліджень Герстонові довелося поїхати в Яремче, де він мав нагоду зустрітися із 90-річним монахом-студитом. Старий монах, який чудово пам’ятав Шептицького, повідав досліднику багато цікавих фактів, які підтверджують мужність та глибоку віру в Бога й у націю, що її плекав Митрополит. На завершення пан Герстен назвав Шептицького “людиною найвищого духу”. Практично всі учасники конференції зійшлися на думці, що надання Шептицькому звання “Праведник Світу” було б логічною даниною шани та подяки.
Утім, як і завжди, не могло обійтися і без провокаційного виступу. Громадський діяч Яків Сусленський обрав Шептицького за офірного цапа і розповів історію про такого собі пана Мірчука, якого “бандерівці” відрядили у близькосхідні краї на розвідку та для “просування справи Шептицького”. За його словами, ті самі “бандерівці” спонсорували його поїздку та перебування на Святій Землі, а коли пан Мірчук прогнівався на Ізраїль, то по поверненні до Львова вирішив помститися, друкуючи у газеті “За вільну Україну” юдофобські статті. У своєму виступі пан Сусленський намагався не конкретизувати ані імен, ані джерел фінансових надходжень цього “бандерівського заколоту”. Проте відповідаючи на моє запитання, хто ж саме відрядив Мірчука в Ізраїль та спонсорував його поїздку, Сусленський, не вагаючись, відповів, що це Ярослава Стецько.
Не пригадую, аби пані Слава коли-небудь публічно згадувала про щось подібне, тим більше, що вона сама неодноразово бувала в Ізраїлі у складі парламентських делегацій, тож могла б узяти цю місію на себе. Не менш вразила йі однозначна відповідь Сусленського на питання щодо того, чи має комісія, створена під дахом музею “Яд-Вашем”, моральне право на розгляд справи Шептицького після історії з перемитництвом фресок Бруно Шульца з Дрогобича. Лаконічна відповідь Сусленського на це не забарилася: “Може!”. На завершення він рекомендував ставитися до Митрополита без зайвого пафосу.
Опонент пана Сусленського, Давід Грінгауз – голова фундації львів’ян Ізраїлю – розповів, що із власного життя пам’ятає, як він, вихований в антирелігійній та антинаціональній атмосфері підрадянського Львова, умить змінив своє ставлення до Митрополита після зустрічей із тими євреями, яким поталанило врятуватися.
Багато хто говорив про те, що до подій доби Голокосту, які збіглася в часі з зародженням ОУН-УПА, не можна підходити упереджено, як це намагаються робити деякі російські україножери, статті яких дуже часто передруковують ізраїльські російськомовні ЗМІ. Також учасники конференції погодилися з тим, що Митрополит Шептицький уже надто довго чекає на належне вшанування своїх шляхетних вчинків.
Відповіді
2002.02.02 | IApple
Про
> Утім, як і завжди, не могло обійтися і без провокаційного виступу. Громадський діяч Яків Сусленський обрав Шептицького за офірного цапа і розповів історію про такого собі пана Мірчука, якого “бандерівці” відрядили у близькосхідні краї на розвідку та для “просування справи Шептицького”. За його словами, ті самі “бандерівці” спонсорували його поїздку та перебування на Святій Землі, а коли пан Мірчук прогнівався на Ізраїль, то по поверненні до Львова вирішив помститися, друкуючи у газеті “За вільну Україну” юдофобські статті. У своєму виступі пан Сусленський намагався не конкретизувати ані імен, ані джерел фінансових надходжень цього “бандерівського заколоту”. Проте відповідаючи на моє запитання, хто ж саме відрядив Мірчука в Ізраїль та спонсорував його поїздку, Сусленський, не вагаючись, відповів, що це Ярослава Стецько.Маю книжку того "пана Мірчука" з повним висвітленням його поїздки до Ізраїлю, джеорел фінансування, його розмови з п.Каганою, п.Сусленським. Пару раз цитував тут в форумі. Пропонував і тут на форумі, і окремим листом інет-адресу Майдану розмістити її в розділі "Бібліотека". Жодних відповідей від Майдану...
2002.02.02 | Augusto
Відповідь.
А що він казав, хто його фінансував? Якщо це такий слизький в'юн, що спромігся навіть вкрасти в Шептицького його місце (а я чомусь вірив, що він таки був визнаний в Ізраїлі), то мабуть в бібліотеку йому ще рано. До речі один канадійській дід, Любомир Притуляк дуже цікавий і протиречивий (бувший професор психології, малим вивезли на Захід, навіть українською не володіє, але справжній українець), має вебсайт "Український архів" www.ukar.org, то він скаржився, що його статтю про викручення української історії на ТБ фактично вкрали і надрукували якраз в ЗВУ з антисемитськими малюнками та коментаремhttp://www.ukar.org/prytul01.shtml, він довго роздумував, що ж трапилося і дійшов висновку, що це провокація, бо ні його не питали, ні на листи не відповідали. Він не боїться нападати на ворогів, але завжди намагається утримуватися від антисемитизму, але з нього таким чином теж зробили фашиста-антисемита. Коротше дід теж дуже був вдячний ЗВУ. Це все не частини однієї гри? Під назвою - українцівиродкинацистипечерніантисеміти? Старої такої, почалася в СССР? От дегенерал Марчук, ІМХО міг би порозповідати.
2002.02.02 | IApple
Про Мірчука, деяуі уривки з його книги.
Судіть самі:Назва книжки:
ЗУСТРІЧІ й РОЗМОВИ в ІЗРАЇЛЮ (Чи українці "традиційні антисеміти")
СОЮЗ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТВЯЗНІВ, Ню Йорк - Торонто - Лондон,1982
Про автора
Др. Петро Мірчук народився 26 червня 1913р. в Дробівлянах біля Стрия, в Україні, як син малоземельних селян. Гімназію закінчив з відзначенням в Стрию в 1932. Студіював право і політичні науки, на львівському університеті, на Українськім Вільнім Університеті в Празі і на німецькім Карловім Університеті в Празі і в червні 1941 одержав докторат права і політичних наук. В 1960р. одержав на Дрексель Університеті у Філядельфії, ЗСА, ступінь магістра бібліотекарства. В 1969р. докінчив на УВУ в Мюнхені, Баварія, студії історії України й одержав ступінь доктора філософії. В 1936-39, студіюючи, працював у в-ві "Українська преса". Після війни працював у Німеччині як редактор і адвокат, в Америці як журналіст, бібліотекар і проф. університету як викладач політичних наук. Тепер на емеритурі.
Член ОУН від 1932р. (в 1930-32 член Юнацтва) був шість разів арештований польською поліцією. Від вересня 1941 до травня 1945 політв'язень німецьких тюрм і концлагерів (три роки в Авшвіці). В 1948р. червоно московські окупанти арештували його родину в Україні і замордували батька, маму і найстаршу сестру, а дві молодші сестри засудили на десять літ концлагерів і по відбутті присуду змусили залишитися "добровільно" на Сибірі.
Видав досі друком поверх двадцять праць, між ними історію УПА, історію ОУН, історію Гайдамаччини ("Коліївщина") та життєписи Міхновського, коновальця, Бандери, Шухевича-Чупринки.
Від 1946 р. жонатий, батько трьох синів, з яких один є українським католицьким священиком.
Член головних управ багатьох українських організацій. А також почесний член Jewish Identity Center, Chapel of Four Chaplains і член Єврейсько-Українського Товариства Співпраці в Ізраїлю.
Уривки з книги:
До питання: "Жиди", чи "Євреї"?
В кожній розмові з жидами в українській мові мені приходилось вияснювати насамперед справу назви "жиди" і "євреї". Головно ж тоді, коли мав до діла з новим емігрантом з СССР. Справа в тому, що в російській мові прийнято назву "євреї", а назві "жид" надано значення національної образи й зневаги. Такий підхід накинули москалі в окупованій Україні українській мові. Тому жиди, емігранти з СССР, вживають назву "єврей" теж в українській мові і за ними й чимало українців приймає таке вияснювання назв "жид" і "єврей".
Але, такий підхід неправильний. Назва "єврей" московська. В українській мові, як і в інших словянських мовах, від найдавніших часів вживається назву "жид", яку принесли в славянські краї з Франції й Німеччини самі жиди. Ні французи слово "жид", ні німці свого "юде" не вважають образливим, і ані їм, ані французьким, чи німецьки, як і польським, чеським жидам ніколи на думку не приходить міняти це на російську назву "єврей". То чому ж українську мову засмічувати москалізмом "єврей"? Тим більше, що українці під назвою "жидівська" мова мають завжди на увазі "їддіш", що постала з німецької, а під "єврейська" мова ту мову, якою говорили жиди в давнині й говорять сьогодні в Ізраїлю. Та й англійці вживають "Джу", а не "Гібрю".
Українські літописці й українські історики виразно подають, що в Києві за княжої Руси була "жидівська", а не "єврейська" дільниця і "жидівські", а не "євоейські" ворота.
Тільки в перекладі Святого Письма вжито назву "євреї". (Звідти взяли цю назву москалі і це й є однією з вказівок, що російська мова розвинулася з церковної мови Кирила-Методія, а не з якоїсь "пра-руської"). В українських перекладах Святого Письма вжито назву "євреї" для підкреслення, що йдеться про біблійні часи, а не про нову добу, в якій українці вже від княжих часів вживали тільки назву "жиди".
Тому в моїх писаннях я послідовно вживаю "споконвічну" українську назву - "жиди".
........
В останніх двох роках українсько-жидівські взаємини помітно оживились. У двох протилежних напрямах. З одної сторони, стали появлятися товариства українсько-жидівські чи жидівсько-українські: в Ізраїлю - еврейсько-українське товариство співпраці і подібні в ЗСА. І в той же час посилилася жидівська протиукраїнська дія, головно в ЗСА: напастливі статті й окремі книжкові видання, в яких жидівські автори представляють українців як "історичних, налогових" антисемітів, і поява й дія "Спеціяльної слідчої комісії ЗСА" для вишукування й притягання до судової відповідальности "воєнних злочинців", яка відразу ж набрала характеру жидівської "святої інквизиції", що ганяється за "відьмами" якраз серед українців, недавніх "ДП".
Українці в ЗСА, особливо ж українська інтелігенція з нової еміграції прийняли жидівські залицяння не то з приязню, а з захопленням. Вже першого жидівського гостя д-ра Штерна, що приїхав з Ізраїлю до ЗСА, щоб відвідати українські громади з доповідями, українці прийняли краще, ніж, наприклад, довголітнього політичного в'язня українця С.Караванського і його дружину, хоч д-р Штерн, живучи в СССР нічогісінько спільного з українською національною боротьбою не мав. Одна з українських асекураційних установ відразу асигнувала йому кілька тисяч долярів як подарунок. За кожний виступ з доповіддю для українців йому платили, а в додаток видали й розпродали йому окрему книжку про нього. Майже всі українські політичні "середовища" наввипередки стараються нав'язати контакт з жидівсько-українськими товариствами. Не бракувало навіть таких українських "політиків" і "вчених", які готові прилюдно прийняти за правду жидівське обвинувачення українського народу в "традиціному антисемітизмі", битися прилюдно в груди і просити прощення...
А з жидівської сторони? Чи відважилося хоч одне жидівсько-українське товариство в ЗСА або хоч один жидівський учений чи політичний діяч виступити прилюдно в пресі проти жидівських напастей на українців? З приводу судових процесів проти українців, обвинувачених у "воєнних злочинах" (бо вони, мовляв, антисеміти і сорок років тому були в українській поліції), опанована жидами американська преса захоплювалася нападами на українців. Молоді жидівські нацисти робили галасливі демонстрації проти запідозрених (не засуджених тільки запідозрених!) в заподіянні сорок років тому кривд комусь із жидів, підкреслюючи безупинно, що обвинувачений українець! Навіть першого в серії судження за "воєнні злочини" Федоренка безупинно називали українцем, хоч він "совєтський" чоловік, ніколи нігде не виявив, що він українець, потрапив у полон як вояк совєтської армії, зголосився до служби в німецькій поліції на заклик москаля ген.Власова, приїхав до ЗСА як росіянин заходами фундації ім.Толстого, належав до російської православної церкви і, врешті, по засуді зголосився на добровільний поворот до СССР, бо вже раніше їздив з ЗСА до СССР. Ажидівська журналістка Давидович опублікувала в "Ню Йорк Таймсі" протиукраїнський пашквіль, точно в такому стилі, як колись гітлерівський "Штюрмер" писав проти жидів. І ні одного прилюдного голосу з боку жидів в обороні українців, проти нічим не спровокованих жидівських напастей. Мимоволі нагадалася споконвічна жидівська глумлива приказка: "Іван за Сальцею пропадає і коло Сальці припадає, а Сальця Іванові й на добрий день відповісти не гадає"...
Заскочені таким станом "жидівсько-українських стосунків" українці пробують вияснювати, що це така невмолимо протиукраїнська настанова жидів у ЗСА, а в самому Ізраїлю жиди у ставленні до українців вже протверезіли і шукають контактів з українцями для співпраці проти спільного ворога - Москви. Доказом цього, мовляв, є власне поява товариств для жидівсько-української співпраці. На доказ такого звороту українська преса подавала як факт, що "оце вперше в історії українсько-жидівських взаємин уряд Ізраїля запросив троє українців з Чікага в гості до Ізраїлю, і вони зустрілися там з дуже теплим прийняттям".
Чи це справді так? Правильну відповідь могла дати лише поїздка до Ізраїлю приватно, щоб на місці це простудіювати в зустрічах і розмовах з різними людьми.
Про конечність провірки на місці, в Ізраїлю, можливостей праці товариств жидівсько-української чи українсько-жидівської співпраці, немає що й казати. Тут ми знаємо цю справу тільки так, як вона нам, українцям видна. Ми знаємо, як ми собі таку співпрацю уявляємо. Але, як уявляють собі таку співпрацю охочі до цього з жидівської сторони там, в Ізрїлю? Чи є там дійсно бодай такий напрямок серед загалу жидів, громадян Ізраїлю, чи це тільки окремі одиниці, особисто заінтересовані з якихось мотивів у контактах з українцями у вільному світі, зокрема в ЗСА? Які це мотиви? Щире бажання в них змагати до прочищення атмосфери в українсько-жидівських взаєминах і нав'язуванню в дії співпраці, корисної для обох сторін, чи може лише на цьому свій власний поплатний "Гешефт".
СПРАВА МИТРОПОЛИТА А.ШЕПТИЦЬКОГО
Окремою справою, яка вимагала поїздки до Ізраїлю, щоб вияснити її, була справа Митрополита Української Католицької Церкви Андрія Шептицького. Точніше - питання, чому Митрополитові Шептицькому компетентні чинники Ізраїлю ще й досі не признали звання "праведника", щоб цим офіційно висловити подяку всего жидівського народу за те, що український Митрополит одинокий в тодішній Европі окремим листом до Гітлера і Гімлера запротестував проти жорстокого переслідування й винищування жидів, а вслід за тим у своїй резиденції у Львові, в підземеллях катедри св.Юра, врятував життя кільканадцять рабінам з їхніми родинами і доручив усім українським священникам, монахам і монахиням помагати жидам і рятувати їх від смерти.
Геройська постава Митрополита шептицького і його гуманітарна дія в користь жидів широко відома серед самих жидів. Жидівський вчений Леон Гайман у статті, поміщеній у Ukrainian Quarterly наводить свдчення про це рабіна др. Давида Кагана:
"Я присягаю на Біблію, що граф Шептицький був одним із найбільших в історії всего людства гуманітарних чоловіколюбців і найкращим приятелем жидів. Оце я свідчу не тільки тому, що він врятував мені життя самому, моїй дружині і моїй дитині і не тільки тому, що він поміг врятувати від певної смерти з рук нацистів безліч інших жидів. Прошу мати на увазі не тільки те, що він зробив, але й мотиви його дії. В тому часі граф Шептицький був уже старшою людиною, немічний тілесно, але велет духом. Віком понад 80 років, спараліжований і напередодні смерти, він зовсім певно не шукав якихось політичних користей чи респекту до себе. Усе це було вже за ним. Якщо б німецькі нацисти були знайшли в підземеллях катедри св.Юра, або в монастирях жидів, вони б на місці постріляли чи повішали священиків, монахів чи монахинь і спалили б церкву чи монастир, або здемолювали б і перемінили б у стайню для своїх коней. І якщо Митрополит готов був ризикувати життям власним, своїх священиків, монахів і монахинь, то робив це виключно з мотивів правдивого, шляхетного християнства, приязні до жидівського народу і з почуття національної гідности."
З таким признанням свідчить про дію Митрополита УКЦ Андрея Шептицького й другий рабін, др. Курт Лєвін, що теж завдячує своє життя українському Митрополитові:
"Ізраїль знаходив мало приятелів у критичних моментах своєї історії. Місцеве населення було звичайно байдуже до долі жидів. Мало хто виявляв співчуття, а ще менше відважувалися помагати. І в тій то годині жаху жиди знайшли правдивого приятеля в особі Його Ексцеленції, Митрополита Андрея Шептицького..."
"Резиденція Митрополита це була мала палата барокового стилю поруч катедри св.Юра... Двері митрополичої резиденції були завжди відкриті для кожного, хто бажав зайти до Митрополита. Бувало нераз, що й жидівська делегація з котрогось містечка коло дібр Шептицького заходила сюди з проханням, щоб великий Митрополит дав пожертву на жидівські харитативні чи релігійні потреби. Фактично, неодна синагога у тих місцевостях була збудована подарованим деревом з лісів Митрополита Шептицького..."
"Жиди віддячувалися за те виявом найвищої пошани і вдячности. Як Митрополит візитував якесь місто, чи село, його витала числена українська громада, на чолі якої йшли українські священики і обовязково місцевий рабін..."
В час німецької окупації Митрополит помагав жидам і переховував їх, та в ім'я Христа закликав до такої постави супроти жидів всіх вірних Української Католицької Церкви. Він видав спеціяльний Пастирський лист у справі жидів під дуже промовистим заголовком: "Не вбивай!" Він пішов так далеко, що вислав протестного листа проти переслідування жидів до "Ката Европи" Гімлера..."
"Митрополит Андрій Шептицький одинокий на всю окуповану гітлерівською Німеччиною Европу виступив відкрито в обороні жидів. Як голова Української Католицької Церкви він вислав листа до Гітлера й Гімлера гостро протестуючи проти винищування жидів. Окремим пастирським листом він заборонив під загрозою екскомунікації всім українцям брати участь в переслідуванню жидів. Всім українським священикам, монахам і монахиням доручив помагати переслідуваним жидам і рятувати їх від смерти. Один із врятованих самим Шептицьким рабанів заявив: "Андрей Шептицький повинен дістати від жидів почесне ім'я "Князь Праведників". Але...
"Але найважливішим було те, що він дав моральну піддержку всім тим, кого він і на його доручення українські священики, монахи й монахині переховували. Гнані й переслідувані жиди, позбавлені всяких людських прав і будьякої правної охорони під впливом дії Митрополита відзискували віру й гуманність і в людство. І всі ті монахи і монахині та священики зберігали мовчазно таємницю. На протязі поверх двох років ніхто сторонній не знав про те, скільки то жидів переховується в кожнім українськім монастирі і навіть у приватнім помешканню самого Митрополита."
На підставі таких свідчень самих жидівських рабінів про Митрополита Української Католицької Церкви Андрея Шептицького здавалося, що коли створений у Єрусалимі "ЯД ВАШЕМ", музей жидівського голокосту, почав відзначувати із вдячности іменем "праведника" кожного, хто в час гітлерівського винищування жидів врятував життя комусь із жидів, то першим з відзначених буде власне Митрополит Української Католицької Церкви Андрій Шептицький а за ним, всі ті українські священики, ионахи й монахині, що на доручення свого великого Митрополита врятували сотням жидів.
На диво - цього не сталося. Хоч "Сад Праведників" у ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі начисляє вже сотні деревець, засаджений в честь визнаних "праведників" і кожного дня збільшується, звання "праведника" ні Митрополит Андрей Шептицький, ні інші українські священики, монахи й монахині й досі не одержали і нікому з них деревця вдячности в саді ЯД ВАШЕМ не засаджено. Навпаки більшість членів Каомісії рішуче противиться тому.
Чому?
Відповідь на це питання може було дістати тільки в безпосередній, особистій зустрічі й вичерпній розмові з членами Комісії ЯД ВАШЕМ у Єрусалимі.
Тому то я відбув в жовтні 1981р. три тижневу поїздку до Ізраїлю.
Перед поїздкою
Про плян моєї поїздки до Ізраїлю я з головою Товариства єврейсько-української співпраці проф. Яковом Сусленським в часі його побування в ЗСА. Це товариство прийняло мене в члени вже раніше, але з певною резервою. Цю резерву висловив проф. Сусленський у своїх доповідях в ЗСА і при особистій зустрічі пояснив її мені. Не подобалися йому мої виступи в судах ЗСА і в пресі в обороні суджених українців з виразним виясненням, що то не українці, але самі таки жиди коляборували з німецькими нацистами у винищуванню жидів: жидівські "Юденрати", жидівська поліція, жидівські інформатори і зложені з самих молодих жидів у конц.таборі "зондеркоманда".
"Навіщо говорити про це?" - питав він невдоволено. "Ізраїльська преса, що не хоче містити нічого доброго про українців, отаке відразу помістила на доказ українського антисемітизму".
"А хіба я сказав якусь неправду? Чи не було це справді так, як я свідчив? Де ж якийсь антисемітизм?"
"Та це правда, але краще того не згадувати, щоб не дразнити жидів".
"А чого жиди не тільки словами, але й у пресі напастують українців та ще й використовують свої впливи в ЗСА для того, щоб робити з українців жертовних козлів як "воєнних злочинців", щоб ще раз і ще раз показувати американцям, як то жидів винищували в Европі в часі війни. Не українці ж то робили.
"Ну це окремі випадки, і ви на них не звертайте уваги".
"Тобто як? Коли жиди напастують українців і їх провокативно знеславлюють, то українці повинні на це не звертати уваги, а як українці обороняють себе і виявляють немилу жидам правду, то це антисемітизм, це дразнить жидів і цього робити не треба. Така постава виключає співпрацю з жидами як рівні з рівними, а йде фактично про збирання "шебесгоїв" для використовування їх жидами для їхніх потреб. Я вважаю передумовою для щирої співпраці прочищення атмосфери шляхом відвертого обговорення конфліктової ситуації. Це моє становище і тільки згідно з ним я діятиму для поліпшення жидівсько-українських взаємин. Якщо це вам сприємливе, я залишуся членом товариства, а як ні, то відразу викресліть мене зі списка своїх членів".
Я респектую вашу поставу, - відповів Я.Сусленський - і повторюю запрошення приїхати до Ізраїлю. Буде змога краще взаємно себе пізнати".
Запрошення проф. Сусленського було щире. Це я бачив у часі мого побування в Ізраїлюю Він і його молода дружина прийняли мене незвичайно гостинно, помагали в чому могли, він сам завжди помагав організувати зустрічі, з ким треба було і сам брав у них участь.
Щиру приязнь виявив теж д-р Ізраель Клейнер, який кілька літ тому приїхав з України і на Українському Вільному Університеті закінчив студії й одержав ступінь доктора філософії.
Тільки ж - ясно, що особисте відношення невільно ніколи утотожнювати з політичними поглядами й політичною настановою.
....
“Яд Вашем”
Ми б назвали це поукраїнські “Музей мучеництва”. Так звичайно перекладають цю назву жиди, коли їх питати про дослівне значення слів “Яд Вашем”.
Але рабін, професор єврейської теології пояснив мені, що воно не так. Дослівно треба б перекласти це так: “Яд” - рука, “ва” - і , “шем” - ім’я, отже ціла назва “Рука й імя”. Ці два слова взяті з псальму старого завіту, в якім говориться про те як жиди попали були в важку вавилонську неволю і Єгова потішив їх: “Утратиш ти, Ізраїлю, синів і дочок. Але я дам тобі руку (рамя) і ім’я (славу) і буде твоє рамя і твоя слава важніші як сини і дочки” Отже ці двоє слів незрозумілі тому, хто не знає того псальму, є символічною пригадкою, що хоч загинуло мільйони синів і дочок Ізраїля, то залишилося таки жида міцне рамя і імя вибраного народу. От чому “Яд Ва-Шем” - “Рука й імя”.
....
..."Про справу Шептицького говоріть з Комісією голокосту, з директором Яд Вашем і його заступником".
Директор Яд Вашем д-р Іцак Арад і його заступник д-рГедеон Гавзнер...
Із справою митрополита Шептицького ознайомлені обидва. Цю справу вже сім разів розглядала комісія, але позитивного рішення не видала ніколи. Найкраще знають про причини такого стану голова комісії д-р Мойше Бейськи і його заступник, голова справ східньої Европи, головний рабін Тель Авіву д-р Давид Кагана. Він жив у Львові, він знав Митрополита Шептицького особисто і він справу тут веде.
Про політику, релігію і дещо з історії
Давид Кагана, головний рабін Тель Авіву, зустрів мене у своїй скромній, але гарній віллі на передмістю Тель Авіву, найбільшого міста Ізраїлю, що донедавна був столицею. (Більшість держав, у тому й ЗСА, не визнали перенесення столиці Ізраїлю до Єрусалиму й визнають далі столицею Тель Авів і тут, в Тель Авіві вдержують свої амбасади). З ним провели ми обидва, в присутності теж проф. Сусленського, живу дискусію про політику, релігію, історію та дещо інше пів дня. Як колишній головний рабін жидів у польській армії з рангою полковника, він свобідно говорить по-польські, тому тою мовою ми й вели нашу розмову. Українську мову він колись знав, але за сорок літ призабув. Вже на вступі просить виразно вимовляти й писати його прізвище "Кагана" ("а" на кінці), щоб не мішати з прізвищем нюйоркського рабіна Кагане, голосного і в ЗСА, і в Ізраїлю.
-"Це два різні прізвища, два різні роди, дві різні особи з дуже різними характерами й політичними та релігійними поглядами."
Причина й ціль моїх відвідин йому вже відомі.
-"Граф Шептицький? - рабін з видним зворушенням гладить бороду - це найшляхотніша людина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму життю. Як би я мав вірити в християнських святих, то тим святим, в якого я вірю, є граф Андрей Шептицький. Про це я й пишу у своїх споминах, виданих єврейською мовою. Він врятував життя мені, кільканадцятьом іншим рабінам з їх родинами і сотням жидів. З чисто ідейних мотивів, гуманітарних, з любови до людини навіть тоді, коли він , Шептицький, християнин, а той кого він рятував з риском власного життя - жид. Кожному іншому, що рятував жидів чи помагав їм у ті страшні часи, можна причепити, що він то робив за гроші, за якусь винагороду, за надію скапіталізувати це, якби ситуація змінилася. Але нічого такого не можна й подумати про графа Шептицького. На схилку свого благородного життя він не потребував сам уже нічого: ні нагороди, ні грошей, ні слави, ні спекуляцій "якби все змінилося". Такі моральнодуховні велетні з'являються в історії людства раз на тисячу літ. Йому належиться від жидів назва не "праведника", але "принца праведних"! Йому належиться не одно дерево в Яд Вашем, а цілий парк в Яд Вашем у Єрусалимі, і в Тель Авіві, і в усіх святих місцях Ізраїлю. Цього не заперечує ніхто. Але - зупинився в потоці признання й похвал рабин і потер в задумі бороду.
- "Про оце "але" я й хочу почути від вас", - пригадую.
- Справа в тому, що граф Андрей Шептицький був митрополитом, головою української католицької Церкви, а ви хочете, щоб ми дали наше найвище признання не графові Андрею Шептицькому, але митрополитові Андрієві, голові української католицької церкви так?"
- "Так раббі! Адже він писав протести проти винищування жидів до Гітлера, Гімлера й інших не як "граф Шептицький" але як голова української католицької Церкви, не як граф у своїх графських маєтках він переховував рабінів та інших жидів, але в підземеллях церкви св. Юра та в інших українських монастирях, не як "граф" доручав він українським священникам, українським монахам і монахиням рятувати жидів, їх жінок і дітей, але як голова української католицької Церкви, їх церковний зверхник і тільки як своєму церковному зверхникові, а не "графові" вони повинувалися, ішли за ним готові своє життя віддати на німецькій шибениці".
- Знаю, і у цьому й суть справи, що ми не можемо признати, що українська католицька Церква помагала жидам. Вона помагала німцям. Всі українці колябурували, і сам ваш митрополит теж. Він писав пастирські листи з закликом, щоб українці здавали німцям контингенти харчів, збіжжя, щоб їхали на роботи до Німеччини і так помагали Гітлерові виграти війну. Ваш митрополит доручав своєму помічникові, тодішньому ректорові Й.Сліпому вітати хлібом-сіллю губернатора Франка, коли той приїхав до Львова з наказами повного винищення жидів. Тому митрополитові української католицької Церкви Андреєві Шептицькому, ми не можемо звання "праведника" й засадити деревце в Яд Вашем. Ніколи, ніколи, ніколи!" - рабін встає схвильований.
- Раббі, звертаю йому увагу, - в цьому дразливому питанні нам треба відділити дві справи: перше - подяка жидів митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів, рабінів, мущин, жінок, дітей перед смертю з рук німецьких нацистів; друге - питання, чи українська католицька Церква і її голова митрополит Шептицький справді "коляборували" з нацистами. Розгляньмо спокійно перше питання. Вам жидам, здається, мабуть, що признанням комусь звання "праведника" і засадженням деревця у Яд Вашем ви робите йому ласку й даруєте якісь особливі почесті. А мені здається, що тут іде про зовсім просту справу: Чи вміють жиди подякувати тому, хто рискуючи власним життям рятував у страшні часи життя жидів. Ви самі раббі, свідчили на початку нашої розмови, що Шептицький рятував жидів не ради якихось похвал, признань, медалів, дипломів.
- Так, я так казав і ще раз кажу!"
- "Ось бачите, йому навіть вашого "дякую" не треба. Але нам, українцям, які повинувалися дорученням нашого великого митрополита, щоб шанувати людину навіть тоді, коли вона жид, і тому рятували жидів у страшній для них небезпеці, нам хочеться знати, чи жиди вміють сказати йому за те "дякую".
- Що значить "навіть якщо та людина - жид"? Що ви цим хотіли сказати?"
- Ось що: Ви як рабін знаєте дуже добре, що згідно з вашою релігією є жиди, "діти Божі", яких Єгова створив і з якими різні договори робив. І є нежиди, "гоїм", щось гірше".
Рабін здригнувся і хотів щось сказати, але я його здержав.
- Раббі! З цим питанням я знайомий дуже добре завдяки тим жидам, з якими я чекав нашої черги смерти в Авшвіці. А ви як рабін знаєте це ще краще, тому не пробуймо один одного обдурювати. Так ото таке ваше становище до поняття "людина". Німецькі нацисти обернули це: вони "іберменші" а жиди "унтерменші" найнижчої категорії, які повинні бути винищені. А наш великий митрополит Андрей Шептицький вчив нас, що всі люди в Бога рівні, всі однакові Його діти і тому навіть той знецінений, знеславлений німцями жид - теж людина, яку він поручає нашій опіці."
- Ну я вже два рази казав і втретє кажу: граф Шептицький, це найбільша людина-гуманіст, для якого в мене найбільші похвали і признання.
- А я втретє кажу вам, що ніякий граф, а митрополит української католицької Церкви виявив неперевершений героїзм у рятуванні жидів. В Европі, як знаєте, графами, баронами, князями - хоч гать гати. А чи можете назвати мені, який безкорисно з нараженням власного життя рятував жидів? Але вертаймося до нашого другого питання: Як на вашу думку, українська католицька Церква коляборувала з німецькими нацистами?
- Я вже казав. Митрополит, а за ним священники закликали усіх українців бути послушними німецьким наказам, здавати контингенти, їхати на працю..."
- А ви, рабіни, не закликали всіх жидів слухняно виконувати всі доручення німецьких властей? Казав вам Гітлер, Гімлер чи Айхман створити гета і ви, рабіни, закликали всіх жидів слухняно виконувати це. Доручали вам зігнати всіх жидів до гета і ви закликали всіх жидів, щоб слухняно йшли всі до гета. Казали вам створити Юденрати і жидівську поліцію, ви їх створили і рабіни закликали всіх жидів, щоб слухняно виконували всі накази юденрату та жидівської поліції навіть тоді, коли треба було їхати до газових камер чи йти на розстріл...
Рабін нервово засувався на кріслі:
- Йой, йой, а що ж ми мали робити? Ми мусіли! То були страшні часи. Смерть, усюди смерть, що ми мали робити?
- А українцям не грозила смерть за невиконання німецьких наказів? Українці здавали контингенти збіжжя, їхали на невільничі роботи, щоб рятувати себе, інших українців, свою рідню від шибениці, від розстрілів. Кого ж ви, жиди, думали врятувати коляборуванням з нацистами в винищувані жидів? Ви ж знали, що вони і вас, рабінів, знищать.Українців не чіпали ще тоді поголовно.
- Але жидів нищили! Усіх! Мордували!
- І ви хотіли б, щоб українці вас рятували, ставали з голими руками проти німецьких танків, скорострілів, літаків, виставляючи на смерть своїх рідних, себе, весь український нарід? Хай загинуть всі українці, щоб лиш врятувати жидів? Ми, українці, творили повстанські загони, що збройно боролися проти німців. Чому ви, жиди, не схопили за зброю, щоб самим себе захищати? Із шістьох мільйонів жидів у Европі можна було створити півмільйонову жидівську армію, а якби й жидівські дівчата включилися, то мільйонову армію.
- Де ж ми мали взяти зброю?"
- А де брали українці? На початок взяти від німців, як ми робили. А тоді вам скинули б парашутами англійці, американці і совєти. Нам ніхто не хотів помагати, а жидам були б помогли зброєю, амуніцією і грішми. З Америки були б прийшли жидівські командири, адже в америці було тоді п'ять мільйонів жидів і багато з них були в американській армії полковниками, генералами..."
Рабін схопився за голову.
- Йой, не говоріть такке! Нам ніхто не помагав, ніхто не хотів, ніхто. Усі були проти нас. В Европі всі християни, а кожний християнин хотів, щоб усі жиди пропали..."
.....
- "Але вертаймося раббі до наших українсько-жидівських справ, - збудив я його з задуми. - Згідно з вашим твердженням, українці є антисемітами не тому, що вони українці, а тому, що вони християни, так?
- Не зовсім. Тому що такими зробило їх християнство і взагалі українці традиційні антисеміти. Крім докторату з жидівської теології я маю теж докторат з історії. А ви, як мені відомо, крім докторату з права маєте також докторат з історії. Значить, можемо про ці справи говорити як історики, так?
- Не зовсім, Бо моя історична настанова спирається мимоволі на правничих принципах і вимогах, отже факти, дати, цифри, - а в вас мимоволі виявляється теологічно-релігійна настанова - віра в нелогічне, сприймання "об'явлення" за позадискусійну правду, перетворювання легенд в історичні факти".
- Як ви це розумієте?"
- Зараз побачимо в дискусії. По-вашому, історія українсько-жидівських взаємин починається страшним Хмельницьким, який знищив більше невинних жидів, як біблійний Гаман. І гірше їх катував, як Гаман, так?
- Так, Хмельницький знищив пів мільона жидів - мужчин, жінок, дітей...
- От бачите, ми вже відразу зачепились за оту нашу додаткову освіту, мою - правничу, і вашу теологічну. У п'ятикнижжю Мойсея, у книзі чисел написано, що коли Мойсей з наказу Єгови перевів перше обчислення жидів, які втекли з Єгипту, то виявилося, що мужчин понад двадцять років, здібних до військової служби, було тоді понад шістьсот тисяч. Додайте до цього стільки ж дівчат і жінок у такому ж віці, а до того всіх нижче двадцятого року життя і старших, нездібних до військової служби, то вийде понад два мільйони. Як рабін ви очевидно, вірите, що це число правдиве. Але я питаюся вас як історика: Чи можливе, щоб два мільйони людей мандрувало через пустиню Синай? Чи не думаєте, що їх, логічно бравши, не могло бути більше, як двадцять тисяч?"
- Гм... Можливо, що число символічне, тому перебільшене...
- В мене немає сумніву, що перебільшене і то всотеро, з двадцять тисяч вийшло два мільйони. Ось так і записав у своїх мемуарах про Хмельницького рабін Гановер, а ви за ним повторюєте, приймаючи за правду все, що подане в жидівських книгах. А я питаюся, а які докази, джерела, наукові статистичні дані? І знаходжу, що всіх жидів в Україні за часів Хмельницького було не більше, як п'ятдесять тисяч. То логічно виходить, що козаки кожного жида вбивали на смерть десять разів і ще - найменше половина з них усіх залишилися далі живими, бо сто літ пізніше їх в Україні було знову поверх п'ятдесять тисяч.
Рабін від несподіванки зловився за бороду:
- А звідки ви таке число взяли?
- Читайте вашу "Універсальну жидівську енциклопедію", то знайдете там, що згідно з обчисленнями 1578 року в Польщі було 75 тисяч жидів, в "Литовських" землях, до яких належала Україна, 27 тисяч жидів, отже на терені самої України було яких двадцять тисяч. Сто років пізніше їх повинно було бути два рази стільки, отже не більше, як п'ятдесять тисяч. Припускаю, що в висліді воєнних дій їх згинула половина, отже яких двадцять п'ять тисяч. До того ж не забувайте, що згідно із свідченнями самих жидів, тодішній польський "гетьман" Чарнецький масакрував жидів більше ніж Хмельницький, тому п'ятнадцять тисяч жидівських жертв у війні в Україні в часі Хмельницького треба признати, згідно з правдою, полякам. На рахунок українців, на Хмельницького, залишається всього десять тисяч жидів. Не пів мільйона, а десять тисяч. Українців згинуло тоді понад триста тисяч.
.....
- Ну, а за що українці мстилися на жидах, як у 1941 прийшли в Україну німці".
- Вибачте, ось я бачу між вашими книжками книгу Равла Гілберга "Дистракшин оф де Юропієн Джуз". Можу її взяти й покористуватись нею для відповіді на ваше питання? Я бачив цю книгу в часі судових процесів в Америці, коли жиди обвинувачували безпідставно українців у "воєнних злочинах проти жидів".
Д-р Кагана здивовано подав мені книжечку: - Прошу дуже!
Я відкрив книжку на сторінку 330 і переклав по-польськи:
- У вересні 1943р. французський співробітник гестапо, що виступав під іменем д-р Фредерік, мав дискусію з монсіньйором Шептицьким, митрополитом греко-католицької Церкви у Львові. Митрополит обвинувачував німців у нелюдяній акції проти жидів... Д-р фредерік відповів, що згідно з його інформаціями українці теж брали участь в виступі проти жидів, але в обличчі факту, що тільки у Львові і поблизу Львова знайдено 18 тисяч змасакрованих українських політичних в'язнів, це була природна реакція. До того ж майже всі члени НКВД були жиди.
Рабін слухав мій переклад й уважно сам читав, бо англійську мову розуміє.
- Ось вам, раббі, відповідь жидівського свідка. Після втечі червоної армії і відчиненню тюремних брам українські маси побачили по келіях, на коридорах, на подвір'ях 18 тисяч жахливо змасакрованих трупів своїх синів, дочок, батьків. Чи дивно, що вони готові були порвати на кусники кожного звироднілого садиста, члена НКВД, що то чинив? Чому ж ви називаєте той акт розпучливої помсти "антисемітським погромом", вчиненим українцями? Тому що - як це засвідчено в документі в книжці жидівського історика - майже всі ті звироднілі садисти з НКВД були жиди? Чи і в тому українці винні?
Рабін нервово гладив бороду і мовчав.
- Ви, раббі, були тоді також у Львові. Скажіть, чи такий, як ви кажете "погром жидів" проводили українці весь час?
- Ні, це сталося того дня, як німці ввійшли до Львова. Після того затихло. Переслідування, гетто, розстріли, вивози почалися в осени 1941р. як у Львові закріпилося гестапо.
....
- А чи ви чули тоді, що сталося з українською владою?
- Чув, казали, що Гітлер велів ліквідувати українську владу, Бандеру, Стецька й інших заарештували і вислали до кацету. Жиди знали, що всі тюрми у Львові були тоді переповнені арештованими бандерівцями, яких звідти брали до конц.таборів. Пригадую, це було в серпні й вересні 1941 року.
"Отже ви самі кажете, що не жиди, а "бандерівці", українські самостійники були першими жертвами гітлерівського терору в Західній Україні в 1941р.
- Я того не заперечую, але ж не всі українці були бандерівцями, були й мельниківці, УЦК, українська поліція...
- Пождіть, раббі! Жиди в Україні тоді підлягали якійсь українській установі, мельниківцям, уцеківцям, українській поліції, чи вашій власній жидівській Раді, званій "Юденрат"?
- Очевидно, що не українцям. Тож була німецька влада. А що таке Юденрат? То були німецькі коляборанти, вони робили лиш те, що їм німці наказували.
- Але ж жиди той "Юденрат" вибирали, її слухали, на її накази йшли до гетта, на роботи, на розстріл, на вивіз до газу.
- А що ми мали робити? Що ми могли робити? Нас усі били, всюди смерть.
- Ми вже про те говорили. Я тільки пригадую, щоб ви не винуватили українців, не винуватили український Центральний Комітет, українську поліцію, але свою власну жидівську Раду "Юденрат", яка послушно виконувала накази Айхмана і яку всі жиди, яких я зустрічав в Авшвіці, проклинали гірше, ніж німецьке гестапо: Жидівські інформатори, за юдин гріш вишукували й видавали гестапові тих жидів, що пробували десь сховатися. Показуйте тих, що справді винні. Чи вам відомо, що в Авшвіці весь час екзекутором, що вішав в'язнів, був жид Якуб. Його прізвища не знаю".
- То я вам скажу - він називається Якуб Козєльчук. Ми його в Ізраїлю судили, бо він пережив і переїхав до Ізраїлю. І суд в Ізраїлю його звільнив".
- Звільнив? - здивувався тепер я.
- Так, бо багато колишніх польських в'язнів Авшвіцу свідчили, що він співпрацював з таємною польською організацією і при нагоді екзекуцій таємно переносив листи від присуджених на смерть членів польської організації в Авшвіці. Таке він робив і для жидів. І вішати мусів. Якби не він вішав, то вішав би інший. Тому його звільнили від усякої вини і кари.
Признаюся, що про долю авшвіцького ката Якуба я до розмови з рабіном Кагана ніколи не чув і тепер був здивований.
- Раббі, - кажу, а звідки хто знає, чи він усі ті таємні листи, які переносив від присуджених на вішання, на показував гестапові в "Політичнім відділі" в Авшвіці й не інформував гестапо, від кого й кому він передає?
Це питання несподіване було для рабіна.
- Гм... Такого підозріння на суді ніхто не підносив. А чому ви підозріваєте?
- Тому, що коли в вашім суді в Ізраїлю судили жида за вішання в'язнів конц.таборі Авшвіці, то вам вистачило свідчення, що він помагав переношенням таємних листів, а вішати мусів, бо якби не він, то хтось інший вішав би, щоб його звільнити від усякої вини й кари. А коли от у Філядельфії українця В.Осідача обвинувачували, що він, працюючи перекладачем в поліції, нібито щось злого робив жидам, то суддя не взяв зовсім до уваги, що обвинувачений, як під присягою чвідчила його дружина, переховував у своїм помешканню жидівку з дитиною. А за таке грозила смерть не лиш йому, але й дружині і маленькому синові. І американські судді, а перш за все американська слідча комісія, яка в дійсності виявляється жидівською "святою інквізицією", ніколи не бере до уваги, що коли в якомусь випадку й була якась співдія української поліції з німецькими властями, то ті українці виконували наказ німців, бо за невиконання наказу їм грозила шибениця або розстріл, і "якби не зробили були це вони, то зробили б інші". Чому, рабіни, закликали жидів слухати й виконувати всі накази німецьких властей, іти з жінками й дітьми до гетта, іти на розстріли, їхати до газових камер, а ваша жидівська Рада "Юденрат", і ваша жидівська поліція на наказ Айхмана все це виконувала, то ви кажете - "А що ж ми могли робити? Ми мусіли?"; Але коли українські священники закликали повинуватися німецьким властям і їхати на роботи та здавати контингенти збіжжя, то це вже була злочинна коляборація з нацистами? Чому ви не шукаєте тих, що давали накази все робити, казали стріляти жидів і вішати українців - колишніх старшин гестапо, що спокійно живуть тепер у Німеччині? Їх там тисячі.
- Ми вишукуємо і їх, і тих, що їм помагали. Бо кожна кривда жидам мусить бути помщена!
- Раббі, мені страшно слухати це. Для мене це звучить як крик якоїсь страхітливої недуги. Це саме вона породжує і ширить антисемітизм. Маючи нагоду, ви мститесь дуже безоглядно й жорстоко і цим викликуєте нову ненависть до вас. Помста родить помсту. І доки так буде? Чи не час все те забути? Ваша напасливість і хвороблива жажда помсти робить ваших же приятелів вашими ворогами, а вам конечно приятелів, а не нових ворогів. Чи ви справді не усвідомлюєте, що ви не маєте ніде приятелів у світі?
2002.02.02 | IApple
Ще трохи уривків
Але дійсність була зовсім інакша. Бо українській душі жадоба помсти чужа. Ви ж самі при розгляді справи митрополита Шептицького наслухалися свідчень самих таки жидів, як то "у відплату" і митрополит Шептицький, і безліч українських священників, монахів і монахинь, і світські люди українці рятували життя жидів рискуючи своїм власним життям і своєї рдини. У ваших архівах напевно є німецькі документи про те, скільки то українців згинуло на шибениці за рятування жидів. Жиди сподівалися тоді від українців жорстокої помсти, а вони заплатили вам рятуванням вас від смерти. А після того - ми сподівалися від вас якоїсь подяки, а ви далі вперто й послідовно тавруєте українців перед світом як якихось кровожадних "традиційних антисемітів". І навіть митрополитові Шептицькому не хочете бути вдячними.- Ну, після вашої інтервенції ми ваше прохання візьмемо до уваги і справу ще раз на найближчому засіданні комісії розглянемо.
- Вибачте, я ніякого прохання не ставлю. Я вже вияснював докторові Кагані, і вам, що тут про ніяку ласку не йде. Митрополитові Шептицькому вашого визнання "праведником", ні деревця в Яд Вашем не потрібно. На честь нашого великого митрополита ростуть в Україні, в Карпатах дерева скроплені гарячою кров'ю бійців УПА. Тут справа у вашій вдячності. Ніхто не просить, щоб ви йому дякували, і я та й усі українці, не просимо, щоб ви подякували митрополитові Шептицькому за врятування сотень жидів. Таких прохань не ставимо і не поставимо. Ніколи, ніколи. Невер, невер, невер! Але дозвольте вияснити ще одне питання".
- Прошу дуже.
- Чи ви про коляборацію митрополита Шептицького і всіх українських священників довідалися аж тепер, чи вже давніше жиди це знали?
- Ну, жиди вже тоді це знали.
- Всі ті, кільканадцять, рабіни, що їх митрополит врятував з їх родинами також знали це тоді?
- Що значить, чи знали? Очевидно, що знали.
- І ніодин рабін не сказав тоді: "Ви, пане Шептицький, коляборант і я вашої допомоги не хочу. Ваші священники, монахи і монахині коляборанти і я не хочу, щоб вони мене, порядного жида, рятували!
- Та цо пан муві! - вигукнув здивовано д-р Бейски - та ж вони мусіли рятувати своє життя, своєї жінки, своїх дітей!
- І не боялися, що "коляборант" усіх їх видасть гестапові?"
- Не думаю, що в когось таке підозріння могло постати. Всі знали, що граф Шептицький найшляхетніша людина в світі. Всі свідчать, що він скоріше сам би був загинув, аніж видав би жида гітлерівцям на смерть.
- Такій людині ви й досі не хотіли сказати "Дякуємо!"
2002.02.03 | Саша
Тут більше http://www.fortunecity.com/tinpan/bigband/1150/2.htm
Покруче будет2002.02.04 | IApple
Московська чорна сотня- приклад українського антисемітизму?(-)
2002.02.05 | RT
Доречі, "Чорна Сотня"- в своїй основі, церковна організація
2002.02.02 | Максим’як
Re: Схоже, що одна частина євреїв в цій справі діє,
як агенти КҐБ, бо є ними, а друга частина про це знає і діє так, тому що боїться перших.2002.02.02 | Augusto
Відсилка на малюнки в ЗВУ
http://www.ukar.org/prytul01.shtmlПочитайте самого Притуляка теж, якщо це не була провокація...то що ж тоді провокація?
(4) Za Vilnu Ukrainu had introduced a large anti-Semitic illustration into the middle of each of the three installments of my article. I found these illustrations artistically primitive, uninformative, distracting, and offensive. I was embarrassed that anyone would attach them to my work. All three illustrations have my name written across the top. Along the bottom of the first and the third is written "Analysis of Jewish slanders." Extending up the left margin, then along the top, then down the right margin is "The Ugly Face of CBS" I reproduce these illustrations below:
2002.02.02 | Смогитель Вадим
Я прочитав книжку доктора Мірчука - чудова і чесна праця!
2002.02.02 | IApple
Отже це не тільки мені так здалося.
Тоді спробую її виставити на цьому форумі. А вже від Майданівських функціонерів буде залежати - чи витруть, як "антисемітизм", чи перенесуьб до бібліотеки, чи дадуть пропасти в архіві форуму.2002.02.02 | Augusto
Книга дуже неоднозначна.
Наприклад виходить, немовби, що ніяка ОУН його до Ізраїлю не відряжала, хоча за ізраїльською стороною, він виступав не як приватна особа... Він вперто не погоджувався на вшанування Андрея Шептицького як особи, хоча ніхто не уповноважив його розмовляти від імені католицької церкви теж, хоча таке персональне вшанування ІМХО це був би перший крок, але виходить він йому не був потрібний. Взагалі він ніяк не посприяв зменшенню напруги в міжнаціональних відношеннях і зробив її ще гіршою. Повністю вклався сам і вклав інших в стереотип. Якщо ніхто його не просив робити тe, що він робив в Ізраєлі, то навіщо ті словесні фейерверки? Тому я не проти, наприклад, що Ви її читаєте, я взагалі не прихильник спалення книг, але давати таку книгу в бібліотеку ІМХО неварто.2002.02.03 | Максим’як
Re: зменшенню напруги??
пане Августо, поняття напруги є відносним, як немає абсолютної правди.Взагалі, кожен дбає про свої інтереси і буде дбати. Ви можете мільйон разів лизнути США, але вони тим не менше введуть санкції, коли це їм буде вигідно. Чи можете написати мільйон слів про любов до іншої нації, але та чи інша нація буде завжди діяти, так як їй вигідно, як їй краще.
Є єдино правильне, говоріть щось добре про свій народ і свою Україну, звичайно, якщо Ви ще вважаєте їх Вашими.
2002.02.03 | Augusto
Згоден.
Максим’як писав(ла):> Є єдино правильне, говоріть щось добре про свій народ і свою Україну, звичайно, якщо Ви ще вважаєте їх Вашими.
А також слухати думку іншого, бо:
а) є різниця в самосприйнятті та сприйнятті іншими
б) якщо не слухати чужої думки, звужується світосприйняття, втрачається гнучкість
в) слухати чужу думку не означає автоматично виконувати накази
г) правда про Україну: майже завжди українці програвали
Може нам все ж час стати дорослими і почати вигравати?
2002.02.03 | IApple
Перепрошую, що встряв...
Augusto писав(ла):> Максим’як писав(ла):
> > Є єдино правильне, говоріть щось добре про свій народ і свою Україну, звичайно, якщо Ви ще вважаєте їх Вашими.
> А також слухати думку іншого, бо:
> а) є різниця в самосприйнятті та сприйнятті іншими
> б) якщо не слухати чужої думки, звужується світосприйняття, втрачається гнучкість
> в) слухати чужу думку не означає автоматично виконувати накази
Саме на таких засадах стояв П.Мірчук. Він привіз в Ізраїль свою (українську) думку. Стосовно "полювання на відьом" та тогочасної політики наводив також і думки пересічного американця. Втім нікого там не перелякала перспектива "звуження світосприйняття й втрати гнучкості".
2002.02.03 | Augusto
Нехай Америкою переймаються інші.
Мене цікавить лише Україна. Аргументацію п. Мірчука я знаю чудово і з інших джерел.2002.02.04 | IApple
Та я й не агітую лізти в вогонь за Америку.
Шептицький Америці не потрібен. Й іміджем українців у світі вони надто перейматися не будуть. У вашу позицію ніяк "в"їхати" не можу - "на 80% погоджуюся з аргументами Мірчука", але "бібліотеки то не варта", але Мірчук той "козел", бо ті аргументи в очі євреям тицьнув, вони образились (як завжди), тому краще їм підтакувати, що ми "антисеміти" й так прописати на всіх українських парканах та підручниках історії?2002.02.04 | Augusto
Ще раз.
Тицьнув, чи статус кво зберігся, чи ще стало гірше - програв все одне. Басом розмовляти про його крутість неварто.2002.02.05 | IApple
Та приміряйте ці свої слова до будь-кого іншого і вийде
повний анекдот.Augusto писав(ла):
> Тицьнув, чи статус кво зберігся, чи ще стало гірше - програв все одне. Басом розмовляти про його крутість неварто.
Мельниченко - Тицьнув, чи статус кво зберігся, чи ще стало гірше - програв все одне. Басом розмовляти про його крутість неварто.
Тимошенко - тицьнула, чи статус кво зберігся, чи стало гірше - програла все одно...
Мороз - тицьнув, чи статус кво зберігся, чи ще стало гірше - програв все одне.
Ющенко - тицьнув, чи статус кво зберігся, чи ще стало гірше - програв все одне.
Можете продовжити й самі.
> Басом розмовляти про його крутість неварто.
До чого тут "басом"? Притуліть це речення до будь-якої репліки на будь-яку тему тут на Майдані. Хіба є хоч щось, про що потрібно "басом"?
Справа була зовсім в іншому. В його книзі є багато таких речей, яких пересічний українець взагалі не знав, або мав ідіотське про те уявлення нав"язане комунячою пропагандою. В нас хіба мета й далі тою пропагандою жити?
2002.02.05 | Максим'як
Re:З тим ідіотським розумінням основне носяться, як
великі державники-стратеги і гадають, що якраз так має бути, бо забагато правди комусь зашкодить.1. Забагато правди ніколи небуває.
2. Робити судження базуючись на незнаннях чи перекручених знаннях, це все одно що переплутати в рецептурі вагові пропорції.
3. Будь-яка нова інформація є важливою, не важливою є повторювана інформація.
2002.02.03 | IApple
Спочатку б прочитали може?
Давати рецензію, прочитавши лише деякі розділи з книги не зовсім коректно з вашого боку (половина з глав й досі має поряд "(1)" - що означає, що заходив всередину лиш один користувач - той хто виклав текст).Не дивно, що не помітили, чи не захотіли помітити елементарних речей - Мірчук мав декілька справ в Ізраілю.
Augusto писав(ла):
> Наприклад виходить, немовби, що ніяка ОУН його до Ізраїлю не відряжала, хоча за ізраїльською стороною, він виступав не як приватна особа...
Він говорив із членами товариства дружби, в якому був сам теж. За його плечима стояли не його шкурно-особисті інтереси, а інтереси української половини товариства.
>Він вперто не погоджувався на вшанування Андрея Шептицького як особи, хоча ніхто не уповноважив його розмовляти від імені католицької церкви теж, хоча таке персональне вшанування ІМХО це був би перший крок, але виходить він йому не був потрібний.
То чого він попер ще й до музею голокосту й там було зроблено і перший крок, і наступні?
В книзі є чітка його позиція на рахунок того, кому в першу чергу мало б бути то потрібно. Музей "Яд Вашем" організував не Мірчук, а самі євреї. Щоб показати свою вдячність, людям які їх спасали. Тому віднайти всіх і їм подякувати - це справа честі самих євреїв. Якщо ж той музей переслідує іншу мету, ще і ще раз нагадувати, що всі нас вбивали, всі вони "антисеміти", всі погані, окрім нас - то тут Шептицький дійсно недоречний.
>Взагалі він ніяк не посприяв зменшенню напруги в міжнаціональних відношеннях і зробив її ще гіршою. Повністю вклався сам і вклав інших в стереотип. Якщо ніхто його не просив робити тe, що він робив в Ізраєлі, то навіщо ті словесні фейерверки? Тому я не проти, наприклад, що Ви її читаєте, я взагалі не прихильник спалення книг, але давати таку книгу в бібліотеку ІМХО неварто.
Ще раз нагадаю - його розмови були з людьми, які з ним разом були членами одного товариства "українсько-єврейської дружби". Якщо робота того товариства і спілкування між членами має нагадувати сплошний "одобрямс" невідомо чого, то навіщо таке товариство, яка від нього користь?
2002.02.03 | IApple
Відповідь на питання з іншої гілки
Мені здається не зовсім доречним вести суперечку в гілці, де викладена книжка, тому відповідаю тут.Справа не в тому, щоб "обілити" Шептицького. Бо (якщо якщо є потреба "обіляти", значить було успішно "очорнено") оббріхали й затоптали не тільки його самого, але й усю церкву, якій він служив, і скопом "західняків", і взагалі українців.
Коли я перечитав ту книжку, я поліз в інет, щоб з"ясувати - а як справи зараз? Що Шептицький? Але на сайті музею "Яд Вашем" (на жаль зараз не маю того лінку, хоча колись я постив на майдан деякі дані звідтам, має бути в архіві) навіть нема списку прізвищ тих спасителів! Якісь праці якихось істориків - є. Фотки музею - є. Парочку історій спасіння - є. А герої - безіменні.
Є навіть статистика - які нації найбільше спасали, точно не пригадую, але цифри близькі до таких:
Україна ~ 2000
Литва ~ 600
Росія+Білорусь ~ 500 (не знаю чому разом, саме так на сайті).
2002.02.03 | Смогитель Вадим
Re: Пане Вересненко , невже я виступаю
від імені УПА чи ще від чийогось імені, коли люблю Батьківщину?Невже мене хтось має "уповноважувати чи уповноважити"?
Невже я ,Ви, Мірчук, Шмулінзон чи хтось їнший не мже САМ ПО СОБІ поїхати до міста Русів (Є-РУС-алим!) і задати релігійній знаті іудеїв прості питання про людину, котра рятувала їх і не отримала за це навіть крізь стиснуті зуби "дякую"?
Невже нас має відряджати хтось?
Невже не можна це робити із простих роздумів про Правду та Кривду?
Я бачив під Жмеринкою в селі Браїлів сім,ї жидів разом зі свиньми, де наші люди переховували їх, ризикуючи своїм життям, то хто мене має "УПОВНОВАЖУВАТИ" говорити про це чи мовчати ...
Якщо вїх підручниках покоління виховується на розповідях про український антисемітизм украхнського гетьмана Хмельницького, то чи не варто нам ввести в підручники імена Фелікса Руфіновича та Лазаря Мойсейовича ...
Адже ЗУБ за ЗУБ, ОКО зо ОКО, пане Вересенчуче,
Вадим Смогитель
2002.02.03 | Augusto
Серпенко.
Не Вересенко, а Серпенко, хоча ім'я Аугусто не має відношення до назви місяців. А чому, наприклад, один пан, має більше права розмовляти від імені народу, ніж інший? Чому одного Ви погоджуєтесь приймати як представника, а ось іншого, скажімо пана Q-чмо, ні? Він теж українець, каже, що тільки і роздумує як зробити "мощну Україну", щоб жебрати гроші на її бідність?П.М. То переможців не судять, а якщо пан Мірчук взяв на себе ризик, та просто просрав все що можна було просрати та ще і почав розмовляти басом про те який він крутий... Запитання з'являються. Ви що, вважаєте, що я не погоджуюсь з аргументацією п. Мірчука? На 80% погоджуюсь. Вона (аргументація) дуже добре відома. Те, що він зробив, вважаю хибним на 105%, мені виглядає на те, що пан Мірчук і інший добродій з Ізраїлю грали партію Тарапуньки і Штепселя за сценарієм з КГБ.
2002.02.04 | Смогитель Вадим
Re: Лєнін- український націоналіст, пане Серпенко
Якщо Мірчук щось має до діла з КГБ, то тоді абсолютно точно, що Владімір Ульянов - український буржуазний націоналіст (за Вашою логікою!)2002.02.04 | Augusto
Ленін - нє, але Михайло Горбачів - так.
"Внедрений в саме серце совіцької системи Організацією Українськіх Націоналістів він мав одне завдання - розвал СССР, тюрми народів зсередини..."2002.02.04 | Смогитель Вадим
Re: Михайло Горбач обдурив цілий світ ...
Вчора КГБ арештовувало, а нині в горбачській державі "Україна" відпилюють голови і відтинають пальці, котрі наважилися писати проти Кучми. Це і називається, йолопи, ПЕРЕСТРОЙКА КРИМІНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ В НОВИХ ІСТОРИЧНИХ УМОВАХ, пане Серпенко-Молотенко ...2002.02.04 | Augusto
Знов невірно.
Смогитель Вадим писав(ла):> ПЕРЕСТРОЙКА КРИМІНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ В НОВИХ ІСТОРИЧНИХ УМОВАХ
Це називається "Теорія наукового бандитизму", скорочено ТНБ.
2002.02.05 | Смогитель Вадим
Re: Знов невірно. У мене чи у Горбача невірно?(-)
2002.02.05 | Смогитель Вадим
Re: Книга дуже неоднозначна.
"Він ніяк не сприяв зменшенню напруги ..." - пише пан СерпенкоАле він показав оголене обличчя вершка піраміди, котра, до речі, і створює непотрібну НАПРУГУ поміж обома етносами (це як на мій скромний погляд і громадськохудожньополітичний смак ...)
Праця розкриває ПРИЧИНИ напруження ...
Хіба цього ще недостатньо?
Вадим
2002.02.05 | Смогитель Вадим
Re: "Книжка не сприяла зменшенню напроуги" - ...
пише пан СерпенкоЗате книжка показала верх піраміди і показала що саме вони створюють напруження поміж двома етносами.
Хіба цього мало?
Вам мало!
Мені - цілком достатньо
2002.02.05 | Augusto
В чому проблема.
Я не "Серпенко", а "Гладіо", Аугусто то є ім'я, а не прізвище. Повне : А.Гладіо, можете мене звати "пан Гладіо".Існують дві півправди:
а) єврейська;
б) українська;
Треба провести синтез, вивести правду.
Наприклад:
Єврейська правда:
"за часів Хмельницького був великий масакр євреїв, бо Хмельницький був як Гітлер, українці ненавидили євреїв, як нацисти"
Українська правда:
"нелюбов до євреїв була викликана соціяльними, а не етничними причинами"
Книга ця не історична, вона і зветься розмови в Ізраїлі, розмови не дали наслідків, ось в Вас вони викликають негативні емоції: ВОНИ роблять НАМ, що межує з расизмом (я не хочу сказати, що расизм є відсутній з іншої сторони).
2002.02.06 | Максим’як
Re: Пане Augusto, думаю, що це не так.
Інформація, вона і є інформація. І більш нічого.Коли чоловік питає жінку: «Ти спала з кумом?» (чи навпаки), з відповіді можна судити про правду, її щирість і т.д.
Коли ставити питання: «А чи ти мене любиш, мила?», сумніваюся, що відповідь буде задовільняти інформаційністю, будуть залишатися і далі підозри.
Порядна жінка (чоловік), скаже: «Вибачай, Іване, підманули мене, давай мирно все залагодимо»
Непорядна жінка (чоловік) закотить істерику: «Щоб всі сусіди чули, що її підозрівають, що її ганьблять».
Все чого Ви боїтеся і Вас тривожить, це невідворотне відчуття, що «жінка» закотить істерику, а Ви будете свого чуба ні в тих, ні в cих м’яти, та перелякано чухати потилицю. Ця «жінка» все наперед прорахувала (не сприймайте надто персонофіковано).
P.S.
Цікаво знати, про яку напівправду українську йде мова? Якщо, йде мова про Козаччину чи Гайдамаччину, то достатньо передивитися Старицького чи Шевченка, щоб побачити, що правди ніхто неприховує і не приховував.
Якщо, мова йде про другу світову війну, то це детально і встановлює Мірчук, оскільки про українця в цій війні до 90-х років написана на 99% неправда, а 1% відсоток становила праця таких, як Мірчук, що намагалися щось змінити. Не сподівайтеся, що є хоч одна добра неукраїнська душа в світі, що нас так просто похвалить чи захистить він наклепу. Кожен сам повинен це робити, але українцю було заборонено на цю тему писати. Нашу історію писали і під дулом змушували підписати. Тепер Ви хочете видати це все за істину чи полеміку. Правда справді є посередині, але щоб цю середину знайти, потрібно ще українцю 49% інформації представити на розгляд, щоб не було 99% до 1% і по цьому шукати середину.
Українець воював проти совєцької армії, проти вермахту, проти армії людової і проти армії крайової – озброєні росіяни, поляки, німці були ворогами. Проти єврея ніхто не воював. Війна є війна і гинуло мирне населення, як поляки, так і українці, бо бої йшли на їх землях. Не чую чомусь Ваших філософських роздумів на тему ще тиждень тому вбитих мирних афганців, цілі села. Може американці недосяжні для критики? А свого українця, виходить, треба повчати і зовсім недоречно.
Чомусь, коли я називаю речі своїми іменами, про політику США, то я расист, коли є очевидно, що в Україні діють злочинні єврейські угрупування, то я антисеміт, але коли якусь курву з Ялти спіймають в Берліні, то всі газети пишуть, що українські дівчата є проститутки. Це всі сприймають, як належне.
Не знаю, але якщо такі як Ви та інші освічені люди триматимуться далі за напівправди, то нашу Україну ще довго нелегка доля супроводитеме.
2002.02.06 | ilia25
Зря стараетесь
Ваш антисемитизм шит белыми нитками, и накакая демогогия вам не поможет его спрятать. Неудивительно, что вам никто после этого не верит..Вы пытаетсь убедить собеседника, что обвинения вас антисемитизме -- это месть за то, что вы раскрываете деятельность "еврейских преступных группировок", действующих в Украине. Это, конечно, ложь.
Антисемитизм заключается не в том, что вы пишите про эту деятельность. А в том, что вы постоянно пытаетесь намекнуть на существование связи между "преступлениями" и национальностью "преступников". Несмотря на то, что никакой связи тут не существует.
Вам, в свое время, прямо предлагали -- и не только я -- объяснить почему нужно акцентировать внимание на "еврействе" определенных деятелей и организаций. Или вообще упоминать о нем. Вы тогда испугались ответить -- хотя молчание, в данном случае было более чем красноречивым. Испугались потому, что ответ уже никаких сомнений в вашем антисемитизме не оставил бы.
Впрочем, как я уже сказал, сомнений и так ни у кого нет. Как нет сомнений в вашей трусости называть вещи своими именами.
Вообще, поразительно, как ваши постинги напоминают язык еще одного деятеля, который точно так ж борется с необходимостью сказать что-то так, чтоб ничего при этом не сказать.
2002.02.06 | Максим’як
Re: Що антисемітизм - це є звинувачення єврея в злодійстві,
Я ніколи не мав сумнівів, а тепер і Ви це самі доказали.Я би, напевно, ще з рік без Вашої, пане Ілля, помочі це на Майдані доказував.
2002.02.06 | ilia25
Я краще знаю, в чому саме я вас обвинувачую
Ви можете робити вигляд що знову не зрозуміли оте просте запитання, про яке я писав в попередньому дописі. Ви можете робити вигляд, що знову його не помітили -- хоча вам його задавали вже не раз.Але, так чи інакше, запитання те знову залишилось без відповіді, а ви так і залишились боягузом.
2002.02.06 | Максим’як
Re: я вас обвинувачую... отак просто, без нагана? (-)
2002.02.07 | Сергій
Ілля ! Читай Бабеля ! Нічого не змінилось
Мішки Япончики живі !2002.02.03 | Ясько
Читайте краще незацікавлених авторів :
http://rus-sky.org/history/library/duke2002.02.03 | Максим’як
Re: Провокація, та була не одинична.
Газета “За вільну Україну” була створена з ініціативи Вячеслава Чорновола в противагу совєтській комуністичній газеті “Вільна Україна”. Газета відображала точку зору львівської обласної ради. Була дуже українською, патріотичною і мала величезну аудиторію – понад 300 тисяч і це в перші роки незалежності.Потім Чорновіл покинув Львівську область, і перейшов на постійну працю до Верховної ради, очевидно він зрозумів, що в одній області України не збудуєш. Його наступник, Микола Горинь, порядна людина, але посередній політик і господарник (між іншим, це трагедія Чорновола, що він не вмів готовити послідовників, тюремне життя виховало його так, що він довіряв тільки самому собі) не приділяв достатньо уваги газеті “ЗВУ”. Мені важко сказати, хоч я був постійним читачем газети, коли саме появилися в “ЗВУ” статті про євреїв, це було десь в середині 90-х.
Було видно неосвіченим оком, що газета йде на знищення, тираж її впав до кількох тисячі, виходити замість 4-ох разів в тиждень – тільки один. Великі борги за оренду приміщень, відсутність зарплат і скарги по цілому світу на її антисемітський характер. Особливо, активно нападав професор з Києва Нейман.
Взагалі, для людей освічених, та інформація про кількість євреїв в лєнінському уряді чи щось подібне не була новиною, а до решти читачів газета просто недоходила. Хоч згодіться, ця інформація правдива і для багатьох простих людей відома чисто з побутових міжлюдських стосунків, а не з літературних чи наукових джерел. Газета перестала відігравати будь-яку роль в інформаційному просторі. Ось тоді, я вже не читав її, схоже появилися ці “малюнки”, це вже було повна маргіналність.
Багато читачів газети нічого не розуміли з того, що відбувається, газета не людина і її знищити важче, тому цей процес тягнувся довго.
Якщо говорити про провокацію, то це не було одиничне явище із карикатурами. Це був процес неперервного зведення першої демократичної газети в Україні на нуль. І над цим працювали тяжко спецслужби.
Я не маю бажання вдаватися в деталі, оскільки ці деталі є мною не повністю узагальнені. Єдине, що можна сказати, що кожна освічена чи проста людина повинна знати правду. Якщо є дощ і сонце, хороший і поганий росіянин чи українець, то є і хороший єврей і є єврей поганий. Все.
Певна ПіАрівська система, розроблена самими ж євреями полягає в тому, що поганих євреїв немає і ніколи не було, що говорячи щось погане, про справді злодія єврея, чомусь вважається що при цьому мають за злодіїв все плем’я єврейське. При цьому, чомусь українець є, був і буде поганий, і поганий тому, що він є від природи вроджений антисеміт (більшість робить ще гіршу дурість – щосили намагаючись доказати протилежне).
Проблема звичайно не в євреях, а в ментальності нашого народу, тому, що, враховуючи чисельність євреїв, вони не здатні би були так сильно нав’язувати суспільству свої думки, коли б в цих питаннях не отримували підтримки неусвідомлено діючих наших людей (зрештою, Майдан є добрим прикладом). Не піддаючи критиці єврейство, ми визнаємо завжди його правоту, мало того, що це робиться в ущерб власному життю, це також формує спотворене світосприйняття євреєм, воно руйнує його психологію.
Особисто, за себе можу сказати, що я не перед євреєм звітуюся, за свою оцінку світу і подій, та вчинків, чи якоюсь іншою смертною людиною. Так, євреї контролюють сьогодні в світі значну частину фінансів і через те здатні впливати на події. Але нічого вічного немає (завтра все може змінитися на 180 градусів) і найбільший ворог єврея є не антисемітизм, а інформація, яку, хоч вони намагаються контролювати, маючи багато грошей, але все це є безуспішно – інформація стає вже неконтрольованою і доступною в найглухішому кутку світу. З іншого боку, ще десять років тому ніхто в Україні не знав, що таке інформація.
Хто займається психологією, тому відомий такий метод, як “луна” (ехо): спробуйте в думках повторювати “я не хочу ...”, то отримуємо при частому повторенні зворотній ефект – сама свідомість генерує “я хочу ...” і паки. Тобто, чи більша сила переконання, тим менша віра. Психіка потребує всього в міру.
P.S.
Ще одне, коли євреї неодноразово казали, що в Україні слово “жид” є зневажливим (як для мене “хохол”), то найпростіше, що я можу зробити, поважаючи іншу людину – не вживати образливого прізвиська.
2002.02.03 | Augusto
Тому починати треба з себе.
І не грати за чужими правилами. Відносно Майдану, то він почався як незадоволення станом речей в Україні і на Майдані в досить толерантній атмосфері співпрацювали українці різного етничного походження. Треба і далі продовжити так (а це IMHO природнє стання українців) і не треба протиставляти етничне походження чи колективно звинувачувати. Якщо є проблеми, їх треба вирішити, а не поглибити. ІМХО2002.02.03 | IApple
А на "антисемітизми" П.Мірчука в ЗВУ часом лікну нема?(-)
2002.02.03 | GH
Якщо ти рятував жидів - ти праведник !
А якщо чехів - то неправедник2002.02.03 | Augusto
Хто врятував одну людину, врятував весь світ.
Ви вважаєте, що жиди в Ізраїлі повинні відкрити по Яд Вашему для Камбоджі, Чехії, Болівії, Руанди, Боснії, Турецьких вірменів, Чечні, України, Індонезії та ін.? Або що Гітлер приготував "ендльоссунг" для чехів? Нехай чехами займеться Чехія. А українці займуться замісць Росії, США чи Ізраїлю власними справами, бо вже соромно.2002.02.04 | Смогитель Вадим
Re: Але! Якщо українець рятував жидів - він однако антисеміт
2002.02.04 | Іван Лозовий
Привіт Вадиме - це Іван Лозовий...пам'ятаєш такого? (-)
2002.02.04 | Смогитель Вадим
Re:Пиши, листуй smohytelv1@aol.com Привіт з столиці США
2002.02.05 | Смогитель Вадим
Re:Дякую за лист