02/26/2002 | Майдан-Інформ

Каротерс знову спіймав Литвина на брехні
Юстас Алєксу: люді вашей професії горять на мєлочах!

Люба Шара, Вашингтон, УП, 26.02.2002, 11:00




Якщо б замість Олімпіади Україна виставила б збірну на Всесвітній конкурс брехунів – результати були б набагато кращі, ніж п'яте місце у фрістайлі. Золоту медаль гарантовано голові президентської адміністрації - за винайдення супер трюку "ефект Литвина". Рецепт такий: береш трохи правди і розводиш великою кількістю брехні. Жодних правил, все у вільному стилі, одним словом - повний фрістайл.

23 лютого у Севастополі на зустрічі зі студентами Державного національного технічного університету Литвин заявив про те, що: по-перше, статтю американського професора Каротерса не списував, а просто "відреферував"; по-друге, американський професор до нього претензій не має, бо Литвин йому подзвонив і про це запитав; по-третє, жодних інтерв'ю українській пресі з претензіями до Литвина американський професор не давав.

Щоб самим розібратися, де маленька правда, а де велика брехня – ми знову звернулися до Томаса Каротерса, віце-президента Фонду Карнегі, автора статті "Громадянське суспільство. Подумаємо ще раз" з проханням прокоментувати останні заяви Володимира Литвина.

Пане професоре, чи Ви справді говорили по телефону з Володимиром Литвином, головою адміністрації президента України?

Що стосується розмови з паном Литвином, то ми таки розмовляли по телефону пару тижнів тому. Він задзвонив до мого офісу у Вашингтоні.

Якою мовою Ви з ним розмовляли?

Ми розмовляли російською мовою. Я слухав і відповідав трохи російською.

Пан Литвин стверджує, що він подзвонив і запитав Вас чи Ви маєте претензії до нього. Він також стверджує, що Ваша відповідь була негативною. Чи це так?

Він конкретно не запитував чи я маю претензії до нього. Він запропонував пояснення того, що сталося зі статтею, - досить таки заплутана історія, у якій замішано одного з його помічників, газету й автомобільну аварію, в яку він потрапив при складних обставинах, що зрештою призвело до того, що по-суті переклад моєї статті було надруковано так, наче то була його стаття. Я просто слухав його пояснення.

Пан Литвин також стверджує, що він запитав Вас про те, чи Ви даєте інтерв'ю, в яких містяться претензії до нього. Згідно з ним, Ваша відповідь на це запитання була негативною. Чи пан Литвин запитував Вас про інтерв'ю?

Він не запитував мене про інтерв'ю. Мені здається, хоча я і не абсолютно впевнений, що він застерігав мене проти розмов з журналістами, бо "на них не завжди можна покладатися". Моє попереднє інтерв'ю, тобто моє офіційне (on record) інтерв'ю з Вами (УП) – це єдине інтерв'ю, яке я давав українським газетам.

Він запросив мене приїхати в Україну. Це по суті й уся наша розмова. Я просто слухав його пояснення.

Ви не казали, що не маєте претензії до нього?

Ні, я цього не казав.

Пан Литвин заявив, що ніколи не поставив би свій підпис під вкраденою статтею. Що Ви думаєте з цього приводу?

Він стверджує, що статтю не вкрав, а радше відреферував. Мені здається, що факти говорять самі за себе – це був не реферат, а списування моєї статті - єдине питання, хто несе відповідальність за передрук моєї статті. Насправді, це було не просто списування, але до певної міри деяка модифікація, що чітко базується на копії моєї статті.

Я думаю, що факти говорять самі за себе. Копія моєї статті з'явилася у газеті під його іменем. Я лишаю на суд українців вирішувати, хто за це відповідальний.



http://www.pravda.com.ua/?20226-1-new