Демократія, вільний ринок та опозиція
03/31/2002 | ilia25
Демократія, вільний ринок та опозиція -- між цими поняттями існує прямий, хоч і не всім очевидний зв'язок.
Всім відомо, що вільний ринок -- чи, точніше, конкуренція -- це найефективніший засіб для споживачів отримати якісний товар за помірну ціну. Ця його властивість доведена на протязі останніх століть, починаючи від творів Адама Сміта.
Також була довена історією одна парадоксальна риса вілного ринку -- він не може існувати без зовнішної регуляції, точніше, без одного чітко визначеного її типу. Справа в тому, що в нерегульованому ринку виникають монополії. Коли саме, як саме -- це справа випадку, але рано чи пізно це станеться. І тоді монополії починають використовувати своє становище для найєфективнішого засобу боротьби з конкурентами -- шляхом знищення конкуренції як такої. Монополії починають знищувати вільний ринок, щоб затвердити назавжди свою перемогу над конкурентами.
От такий парадокс -- вільний ринок потрібно регулювати, щоб він залишився вільним.
Політичні процеси є дуже схожими на економічні. Товаром є сама державна влада. І найкращим засобом для споживача (тобто для громадян цієї держави) отримати якісний товар, є збереження та заохочування конкуренції між різними політичними силами. Як у випадку з вільним ринком, захист конкуренції робить необхідним зовнішній контроль над політичними процесами. Демократія є засобом такого контролю.
Іншими словами, демократія відіграє в політиці ту ж саму роль, що антимономольне законодавство в економіці. Демократія не дозволяє політикам, що прийшли до влади, використовувати державну машину для знищеня конкурентів -- тобто опозиції.
В той же час, існує одна суттєва відмінність політики від економіки -- контроль над політичними процесами за своєю природою не може бути цілковито зовнішнім. В економіці, контроль за вільним ринком здійснює держава, що сама, в принципі, не повинна бути одним з гравців на ринку. Але народ, що здійснює політичний контроль, сам є частиною політичних процесів. Тому, зокрема, політична конкуренція, тобто наявність сильної опозиції є не тільки ознакою, але й наріжним каменем функціонуючої демократії.
Не можна не помітити існування такого собі замкненого кола -- демократія захищає політичну конкуренцію, а політична конкуренція, не даючи нікому захопити монополію на владу, захищає демократію.
Існування цього зачарованого кола не є якимось логічним курйозом -- воно теж доведено історією, тобто існує на приктиці. Демократія, виникнувши одгого разу, з часом міцніє. В той же час диктатура, що вже затвердилася, може бути змітена лише ззовні (або, інколи, зверху, хоча це, в принципі, те ж саме).
Конкретним втіленням цього феномену є наявність чи відсутність демократичних традиції в народі. Очевидно, що демократія виховує такі традиції, а диктатура -- навпаки, знищує, виховуючи нові покоління рабів. Але ж саме наявність цих традицій, дозволяє народу використовувати демократію для контролю над державною владою, для захисту опозиції, та, врешті решт, самої демократії.
З цього всього випливає важливість вибору, котрий сьогодні мають здійснити українці. Від того, чи проголосують вони за опозицію, чи підтримають існування політичної конкуренції залежить доля української держави -- чи перетвориться вона на диктатуру, чи повернется на шлях до демократії.
Всім відомо, що вільний ринок -- чи, точніше, конкуренція -- це найефективніший засіб для споживачів отримати якісний товар за помірну ціну. Ця його властивість доведена на протязі останніх століть, починаючи від творів Адама Сміта.
Також була довена історією одна парадоксальна риса вілного ринку -- він не може існувати без зовнішної регуляції, точніше, без одного чітко визначеного її типу. Справа в тому, що в нерегульованому ринку виникають монополії. Коли саме, як саме -- це справа випадку, але рано чи пізно це станеться. І тоді монополії починають використовувати своє становище для найєфективнішого засобу боротьби з конкурентами -- шляхом знищення конкуренції як такої. Монополії починають знищувати вільний ринок, щоб затвердити назавжди свою перемогу над конкурентами.
От такий парадокс -- вільний ринок потрібно регулювати, щоб він залишився вільним.
Політичні процеси є дуже схожими на економічні. Товаром є сама державна влада. І найкращим засобом для споживача (тобто для громадян цієї держави) отримати якісний товар, є збереження та заохочування конкуренції між різними політичними силами. Як у випадку з вільним ринком, захист конкуренції робить необхідним зовнішній контроль над політичними процесами. Демократія є засобом такого контролю.
Іншими словами, демократія відіграє в політиці ту ж саму роль, що антимономольне законодавство в економіці. Демократія не дозволяє політикам, що прийшли до влади, використовувати державну машину для знищеня конкурентів -- тобто опозиції.
В той же час, існує одна суттєва відмінність політики від економіки -- контроль над політичними процесами за своєю природою не може бути цілковито зовнішнім. В економіці, контроль за вільним ринком здійснює держава, що сама, в принципі, не повинна бути одним з гравців на ринку. Але народ, що здійснює політичний контроль, сам є частиною політичних процесів. Тому, зокрема, політична конкуренція, тобто наявність сильної опозиції є не тільки ознакою, але й наріжним каменем функціонуючої демократії.
Не можна не помітити існування такого собі замкненого кола -- демократія захищає політичну конкуренцію, а політична конкуренція, не даючи нікому захопити монополію на владу, захищає демократію.
Існування цього зачарованого кола не є якимось логічним курйозом -- воно теж доведено історією, тобто існує на приктиці. Демократія, виникнувши одгого разу, з часом міцніє. В той же час диктатура, що вже затвердилася, може бути змітена лише ззовні (або, інколи, зверху, хоча це, в принципі, те ж саме).
Конкретним втіленням цього феномену є наявність чи відсутність демократичних традиції в народі. Очевидно, що демократія виховує такі традиції, а диктатура -- навпаки, знищує, виховуючи нові покоління рабів. Але ж саме наявність цих традицій, дозволяє народу використовувати демократію для контролю над державною владою, для захисту опозиції, та, врешті решт, самої демократії.
З цього всього випливає важливість вибору, котрий сьогодні мають здійснити українці. Від того, чи проголосують вони за опозицію, чи підтримають існування політичної конкуренції залежить доля української держави -- чи перетвориться вона на диктатуру, чи повернется на шлях до демократії.