Конфлікт Марчука і Буняка - битва необ’єктивності з непрофесійні
08/27/2002 | Спостерігач
Конфлікт Марчука і Буняка - битва необ’єктивності з непрофесійністю
Олександр Михельсон, Part.org.ua, 27 серпня
27.08.2002
Історія протистояння Марчука і Буняка досить довга і, в принципі, не є таємницею. І в цьому контексті досить дивним виглядає рішення доручити розслідування причин трагедії саме Марчукові. І якщо навіть Президент, підписуючи наказ про утвердження складу “Львівської комісії”, не знав чи забув про ту роль, яку в житті Марчука зіграв Буняк, то йому мусили про це нагадати.
Львівська катастрофа 27 липня невідворотно відходить у минуле. За останніми даними, встановлено факт загибелі чи смерті від поранень внаслідок падіння винищувача Су-27 на аеродромі “Скнилів” 76 осіб, постраждала загалом 241 людина, в тому числі 83 дитини. З низки високих чинів ВПС знято погони, а дехто опинився й за гратами. В той же час голова Державної комісії з розслідування причин трагедії, секретар Ради Національної безпеки та оборони Євген Марчук в ефірі телеканалу ICTV спростував опубліковані деякими ЗМІ твердження про закінчення розслідування. “Президент встановив термін – до 15 вересня. – заявив Марчук. – Ми не можемо думати про те, щоб відійти від цього терміну”.
За словами Марчука, держкомісією призначено 127 експертиз; тривають допити свідків та тих, хто, очевидно, стануть обвинувачуваними у відповідній кримінальній справі (чи справах). Що ж, таке розслідування – справа серйозна. Однак в Україні, як відомо, є “доброю традицією” зводити серйозні справи, і особливо гучні розслідування, до банальних “розборок” між посадовцями. В даному разі незабаром після того, як розслідування набрало обертів, громадськість почала говорити про конфлікт між головою Держкомісії Марчуком і мером Львова Любомиром Буняком, якого комісія серед інших звинувачує в недбалості, що стала однією з причин катастрофи.
Власне, ще до витоку в ЗМІ інформації про висновки комісії, де місцеву владу взагалі та Буняка персонально названо серед винуватців трагедії, думку про вину Буняка розвинули впливові в регіоні видання. Журналісти популярних на Львівщині газет “Високий Замок” та “Експрес” витягли на світ Божий розпорядження мера за № 306 від 25 липня, в якому чорним по білому написано про виділення певної суми (за одними джерелами, 1.5 тис., за другими – 2 тис. грн.) “для організації і проведення… святкових заходів з нагоди 60-ї річниці 14-го авіаційного корпусу”. Це – єдиний документ, яким оперують колеги, отже їх аргументація – мовляв, мер відверто збрехав, коли заявив, що нічого не знав про проведення авіашоу – виглядає непереконливо. Оскільки сам мер справедливо вказав, і то неодноразово, на те, що саме про польоти літаків в розпорядженні немає жодного слова – мова йде про освітлення та обладнання сцени, а також виготовлення державних прапорів. Все.
Однак надалі той-таки мер хутко вирив собі якщо не могилу, то принаймні добрячу яму, в яку і впав. Оскільки не знайшов нічого кращого, ніж в свою чергу звинуватити у трагедії… журналістів. Які, мовляв, розрекламували акцію, що й призвело до збільшення кількості жертв. Потому пан Буняк не знайшов нічого кращого, аніж дати цим журналістам привід звинуватити його ледь не в розправі над пресою. Йдеться про сумнозвісний “брифінг” в Ратуші (так львів’яни називають свою мерію), з якого мер “попросив” журналістів “ВЗ” та “Експресу”. Як пояснив Part.org.ua речник мера Андрій Скоп, насправді проводився не брифінг, а “нарада” мера з представниками комунальних та державних ЗМІ міста, тож “сторонні” туди не запрошувалися. Однак візьмемо на себе сміливість зауважити, що бажання цих “сторонніх” журналістів дізнатись побільше про те, чого саме мер вимагатиме від залежних від нього видань (а мова йшла саме про роздачу “цінних вказівок” в світлі останніх на той час подій) є цілком природним. А от реакція п. Буняка є хоча й природною, але гранично неправильною. Чим і не проминув скористатися видалений з “брифінгу-наради” кореспондент “Експресу” Богдан Куфик, який вже подав на львіського міського голову до суду за перешкоджання виконанню професійних обов’язків журналіста. Зазначену в поданні суму у 825 гривень пан Куфик у разі виграшу справи, звичайно, обіцяє віддати постраждалим під час катастрофи.
Історія з пресою вже стала досить відома і не варта була б такого докладного розбору, якби яскраво не демонструвала деякі персональні вади львівського мера, що за даних розкладів перетворюються на вади професійні. Обраний людьми голова, причому в регіоні, де до поняття “громада” історично ставляться з неабияким пієтетом, як виявилося, не здатний до публічної дискусії. Може здатися, що це не так важливо. Однак якщо лідер, якому висловили довіру люди, не може захистити себе, чи зможе він захистити їх? А себе пан Буняк захищає якось дивно. Так, досі невідомо, чи міг все-таки мер заборонити польоти, а головне – чи повинен він був це зробити. Попередник Буняка Микола Куйбіда свого часу, за даними близької до Євгена Марчука газети “День”, подібний захід заборонив. В той же час зробити це можна лише на основі певних висновків більш компетентних, ніж органи місцевого самоврядування, служб (про це мова піде трохи нижче). Однак сам Буняк в численних інтерв’ю вперто не використовує цієї тези, хоча її експлуатують усі його добровільні захисники (про яких теж дещо згодом). Але в розмові з кореспондентом “Газети-2000” через десять днів після катастрофи визнає: “Так, я міг все заборонити… Взагалі заборонити проведення заходу”.
Все це, безумовно, дає підстави сумніватися. Особливо тим, хто сумніватися в даному випадку повинен згідно зі службовими обов’язками. І особливо якщо ці люди не проти використати службові обов’язки у власних інтересах.
Відразу обмовлюся: попередня фраза включає в себе принципове слово “якщо”. Тобто ми нікого не звинувачуємо. Однак те, що про давній конфлікт між спочатку прем’єром, а потім – головою РНБОУ і керівником Держкомісії з розслідування Львіської катастрофи Євгеном Марчуком і директором нафтопроводу “Одеса-Броди”, а нині – мером Львова Любомиром Буняком відкрито говорять як про головну причину звинувачень на адресу останнього, не може лишитися без уваги.
Свого часу Євген Кирилович активно виступав проти будівництва цього нафтопроводу, потім – не менш активно боровся за його передачу в міжнародне користування (щось на кшталт нинішнього “газотранспортного консорціуму”). До речі, свої (?) інтереси були в Марчука і у газовій сфері – так, він брав активну участь у дискусії навколо передачі Росії Богородчанського газосховища. Свого часу на голосування ВР з цього питання навіть прибув великий російський шанувальник України Віктор Чорномирдін, однак парламент згоди на оборудку не дав. Як стверджують наближені до Л. Буняка джерела, в цих питаннях Марчук лобіював російські інтереси (під час будівництва нафтопроводу “Одеса-Броди” Росія дійсно певний час була неабияк стурбована небезпекою втрати своєї нафтотранспортної монополії). А відтак, поразка Євгена Кириловича, на думку “буняківців”, є перемогою України.
Так чи інакше, історія протистояння досить довга і, в принципі, не є таємницею. І в цьому контексті досить дивним виглядає рішення доручити розслідування причин трагедії саме Марчукові. Звичайно, з одного боку такі речі нібито передбачено статусом голови РНБОУ, однак “передбачено” в даному разі не значить “визначено”. На шахти, що вибухають значно частіше і з не меншими жертвами, пан Марчук чомусь не їздить. І якщо навіть Президент, підписуючи наказ про утвердження складу “Львівської комісії”, не знав чи забув про ту роль, яку в житті Марчука зіграв Буняк, то йому мусили про це нагадати.
Тим часом в інформації, що просочується з надр комісії, чомусь ніяк не згадуються інші цивільні органи – наприклад, “Укравіатранс” та “Украерорух”, що повинні були розглянути і затвердити план польотів Су-27 над Скнилівим. За твердженням народного депутата Тараса Чорновола, що одразу включився в кампанію із захисту Буняка, у відповідних документах, по-перше, зазначено висоту польотів від 0 до 2750 метрів – хоча за правилами безпеки в таких випадках знижуватися більш ніж до 600 метрів пілотам забороняється. По-друге, одна з координат польоту дана помилково і знаходиться… на території Болгарії. Все це очевидно доводить, що у вищезгаданих організаціях подані військовими плани польотів затвердили, не читаючи. Власне ж мерія, згідно з діючим Положенням про повітряний рух, повинна була видати дозвіл лише після отримання всіх документів від цих організацій. Однак, за твердженням А. Скопа, такі документи “до мера не надходили” – був лише попередній лист від військових, на якому керуючий справами міськради Олег Кузан написав “не заперечую” – з чим і відіслав документ назад на предмет детального розгляду справи у тих-таки Укравіатрансі та Украерорусі.
З наявної інформації випливає, що, строго кажучи, мерія все-таки повинна була дочекатися документів з наслідками цього розгляду. Однак значно більша вина в такому разі лягає на військових, які не забезпечили повного проходження процедури. І вже зовсім нічого говорити про згадані цивільні організації, що відпускають бойові літаки літати бозна-де на висоті “нуль метрів”…
Про останніх, втім, і не говорять. Проте Держкомісія на чолі з Марчуком “особливо відзначила” недбалість місцевої влади, яка не передбачила можливі наслідки. А. Скоп зауважує з цього приводу, що мерія навряд чи могла передбачити наслідки, яких не передбачили професіонали як військові, так і цивільні – у вищезгаданих організаціях. Це твердження ми залишимо без коментарів – все-таки наявність та ступінь провини у всіх фігурантів справи встановить тільки суд. На основі зібраних Держкомісією матеріалів.
Тим часом навколо “справи Су-27”, яка вже перетворилася на “справу Буняка”, точаться справжні політичні баталії. Одним з проявів цього стала заява нібито обласної організації СДПУ (о), в якій мера закликано подати у відставку. Пізніше цю заяву спростувало центральне керівництво партії, однак суперечності між мером і цією політичною силою (та й іншими, представленими в регіоні), від того нікуди не поділися. До речі, зараз давні зв’язки Євгена Марчука з СДПУ (о) покращились як ніколи… В свою чергу, ще на самому початку конфлікту голова Львівського обласного комітету УНА-УНСО Остап Козак заявив, що осередки політичних партій Львівщини, які входять до об’єднання “Галицький вибір” – “Собор”, “Батьківщина”, УХДП, “Єдність” та ін. – збираються організувати громадський комітет на захист мера (під назвою Комітет із захисту місцевого самоврядування). О. Козак навіть запропонував створити при мерові спеціальну посаду “громадського радника з політичних питань”, на яку пропонував кандидатуру вельми шанованого на Львівщині діяча Юрія Шухевича, сина легендарного ватажка УПА Романа Шухевича (Чупринки). Однак, як нам вдалося дізнатися, заява п. Козака фактично відбиває лише його особисту позицію, і місцевими керівниками вищезгаданих партій підтримана не була. А Юрій Шухевич вже є членом міськвиконкому, довіреною особою і особистим приятелем Любомира Буняка, тож вигадувати для нього чергову посаду просто немає сенсу. Трагедія звично розвивається у фарс. Але якщо для політичної боротьби такий хід подій є, на жаль, звичним, то для чиновників, зайнятих розслідуванням, повинна існувати лише істина. Чи може вона бути знайдена в такій системі координат, де неупередженість ні для кого не є обов’язковою умовою – питання риторичне. Тож можемо запідозрити, що й цього разу обійдуться “стрілочниками”.
Олександр Михельсон, Part.org.ua, 27 серпня
27.08.2002
Історія протистояння Марчука і Буняка досить довга і, в принципі, не є таємницею. І в цьому контексті досить дивним виглядає рішення доручити розслідування причин трагедії саме Марчукові. І якщо навіть Президент, підписуючи наказ про утвердження складу “Львівської комісії”, не знав чи забув про ту роль, яку в житті Марчука зіграв Буняк, то йому мусили про це нагадати.
Львівська катастрофа 27 липня невідворотно відходить у минуле. За останніми даними, встановлено факт загибелі чи смерті від поранень внаслідок падіння винищувача Су-27 на аеродромі “Скнилів” 76 осіб, постраждала загалом 241 людина, в тому числі 83 дитини. З низки високих чинів ВПС знято погони, а дехто опинився й за гратами. В той же час голова Державної комісії з розслідування причин трагедії, секретар Ради Національної безпеки та оборони Євген Марчук в ефірі телеканалу ICTV спростував опубліковані деякими ЗМІ твердження про закінчення розслідування. “Президент встановив термін – до 15 вересня. – заявив Марчук. – Ми не можемо думати про те, щоб відійти від цього терміну”.
За словами Марчука, держкомісією призначено 127 експертиз; тривають допити свідків та тих, хто, очевидно, стануть обвинувачуваними у відповідній кримінальній справі (чи справах). Що ж, таке розслідування – справа серйозна. Однак в Україні, як відомо, є “доброю традицією” зводити серйозні справи, і особливо гучні розслідування, до банальних “розборок” між посадовцями. В даному разі незабаром після того, як розслідування набрало обертів, громадськість почала говорити про конфлікт між головою Держкомісії Марчуком і мером Львова Любомиром Буняком, якого комісія серед інших звинувачує в недбалості, що стала однією з причин катастрофи.
Власне, ще до витоку в ЗМІ інформації про висновки комісії, де місцеву владу взагалі та Буняка персонально названо серед винуватців трагедії, думку про вину Буняка розвинули впливові в регіоні видання. Журналісти популярних на Львівщині газет “Високий Замок” та “Експрес” витягли на світ Божий розпорядження мера за № 306 від 25 липня, в якому чорним по білому написано про виділення певної суми (за одними джерелами, 1.5 тис., за другими – 2 тис. грн.) “для організації і проведення… святкових заходів з нагоди 60-ї річниці 14-го авіаційного корпусу”. Це – єдиний документ, яким оперують колеги, отже їх аргументація – мовляв, мер відверто збрехав, коли заявив, що нічого не знав про проведення авіашоу – виглядає непереконливо. Оскільки сам мер справедливо вказав, і то неодноразово, на те, що саме про польоти літаків в розпорядженні немає жодного слова – мова йде про освітлення та обладнання сцени, а також виготовлення державних прапорів. Все.
Однак надалі той-таки мер хутко вирив собі якщо не могилу, то принаймні добрячу яму, в яку і впав. Оскільки не знайшов нічого кращого, ніж в свою чергу звинуватити у трагедії… журналістів. Які, мовляв, розрекламували акцію, що й призвело до збільшення кількості жертв. Потому пан Буняк не знайшов нічого кращого, аніж дати цим журналістам привід звинуватити його ледь не в розправі над пресою. Йдеться про сумнозвісний “брифінг” в Ратуші (так львів’яни називають свою мерію), з якого мер “попросив” журналістів “ВЗ” та “Експресу”. Як пояснив Part.org.ua речник мера Андрій Скоп, насправді проводився не брифінг, а “нарада” мера з представниками комунальних та державних ЗМІ міста, тож “сторонні” туди не запрошувалися. Однак візьмемо на себе сміливість зауважити, що бажання цих “сторонніх” журналістів дізнатись побільше про те, чого саме мер вимагатиме від залежних від нього видань (а мова йшла саме про роздачу “цінних вказівок” в світлі останніх на той час подій) є цілком природним. А от реакція п. Буняка є хоча й природною, але гранично неправильною. Чим і не проминув скористатися видалений з “брифінгу-наради” кореспондент “Експресу” Богдан Куфик, який вже подав на львіського міського голову до суду за перешкоджання виконанню професійних обов’язків журналіста. Зазначену в поданні суму у 825 гривень пан Куфик у разі виграшу справи, звичайно, обіцяє віддати постраждалим під час катастрофи.
Історія з пресою вже стала досить відома і не варта була б такого докладного розбору, якби яскраво не демонструвала деякі персональні вади львівського мера, що за даних розкладів перетворюються на вади професійні. Обраний людьми голова, причому в регіоні, де до поняття “громада” історично ставляться з неабияким пієтетом, як виявилося, не здатний до публічної дискусії. Може здатися, що це не так важливо. Однак якщо лідер, якому висловили довіру люди, не може захистити себе, чи зможе він захистити їх? А себе пан Буняк захищає якось дивно. Так, досі невідомо, чи міг все-таки мер заборонити польоти, а головне – чи повинен він був це зробити. Попередник Буняка Микола Куйбіда свого часу, за даними близької до Євгена Марчука газети “День”, подібний захід заборонив. В той же час зробити це можна лише на основі певних висновків більш компетентних, ніж органи місцевого самоврядування, служб (про це мова піде трохи нижче). Однак сам Буняк в численних інтерв’ю вперто не використовує цієї тези, хоча її експлуатують усі його добровільні захисники (про яких теж дещо згодом). Але в розмові з кореспондентом “Газети-2000” через десять днів після катастрофи визнає: “Так, я міг все заборонити… Взагалі заборонити проведення заходу”.
Все це, безумовно, дає підстави сумніватися. Особливо тим, хто сумніватися в даному випадку повинен згідно зі службовими обов’язками. І особливо якщо ці люди не проти використати службові обов’язки у власних інтересах.
Відразу обмовлюся: попередня фраза включає в себе принципове слово “якщо”. Тобто ми нікого не звинувачуємо. Однак те, що про давній конфлікт між спочатку прем’єром, а потім – головою РНБОУ і керівником Держкомісії з розслідування Львіської катастрофи Євгеном Марчуком і директором нафтопроводу “Одеса-Броди”, а нині – мером Львова Любомиром Буняком відкрито говорять як про головну причину звинувачень на адресу останнього, не може лишитися без уваги.
Свого часу Євген Кирилович активно виступав проти будівництва цього нафтопроводу, потім – не менш активно боровся за його передачу в міжнародне користування (щось на кшталт нинішнього “газотранспортного консорціуму”). До речі, свої (?) інтереси були в Марчука і у газовій сфері – так, він брав активну участь у дискусії навколо передачі Росії Богородчанського газосховища. Свого часу на голосування ВР з цього питання навіть прибув великий російський шанувальник України Віктор Чорномирдін, однак парламент згоди на оборудку не дав. Як стверджують наближені до Л. Буняка джерела, в цих питаннях Марчук лобіював російські інтереси (під час будівництва нафтопроводу “Одеса-Броди” Росія дійсно певний час була неабияк стурбована небезпекою втрати своєї нафтотранспортної монополії). А відтак, поразка Євгена Кириловича, на думку “буняківців”, є перемогою України.
Так чи інакше, історія протистояння досить довга і, в принципі, не є таємницею. І в цьому контексті досить дивним виглядає рішення доручити розслідування причин трагедії саме Марчукові. Звичайно, з одного боку такі речі нібито передбачено статусом голови РНБОУ, однак “передбачено” в даному разі не значить “визначено”. На шахти, що вибухають значно частіше і з не меншими жертвами, пан Марчук чомусь не їздить. І якщо навіть Президент, підписуючи наказ про утвердження складу “Львівської комісії”, не знав чи забув про ту роль, яку в житті Марчука зіграв Буняк, то йому мусили про це нагадати.
Тим часом в інформації, що просочується з надр комісії, чомусь ніяк не згадуються інші цивільні органи – наприклад, “Укравіатранс” та “Украерорух”, що повинні були розглянути і затвердити план польотів Су-27 над Скнилівим. За твердженням народного депутата Тараса Чорновола, що одразу включився в кампанію із захисту Буняка, у відповідних документах, по-перше, зазначено висоту польотів від 0 до 2750 метрів – хоча за правилами безпеки в таких випадках знижуватися більш ніж до 600 метрів пілотам забороняється. По-друге, одна з координат польоту дана помилково і знаходиться… на території Болгарії. Все це очевидно доводить, що у вищезгаданих організаціях подані військовими плани польотів затвердили, не читаючи. Власне ж мерія, згідно з діючим Положенням про повітряний рух, повинна була видати дозвіл лише після отримання всіх документів від цих організацій. Однак, за твердженням А. Скопа, такі документи “до мера не надходили” – був лише попередній лист від військових, на якому керуючий справами міськради Олег Кузан написав “не заперечую” – з чим і відіслав документ назад на предмет детального розгляду справи у тих-таки Укравіатрансі та Украерорусі.
З наявної інформації випливає, що, строго кажучи, мерія все-таки повинна була дочекатися документів з наслідками цього розгляду. Однак значно більша вина в такому разі лягає на військових, які не забезпечили повного проходження процедури. І вже зовсім нічого говорити про згадані цивільні організації, що відпускають бойові літаки літати бозна-де на висоті “нуль метрів”…
Про останніх, втім, і не говорять. Проте Держкомісія на чолі з Марчуком “особливо відзначила” недбалість місцевої влади, яка не передбачила можливі наслідки. А. Скоп зауважує з цього приводу, що мерія навряд чи могла передбачити наслідки, яких не передбачили професіонали як військові, так і цивільні – у вищезгаданих організаціях. Це твердження ми залишимо без коментарів – все-таки наявність та ступінь провини у всіх фігурантів справи встановить тільки суд. На основі зібраних Держкомісією матеріалів.
Тим часом навколо “справи Су-27”, яка вже перетворилася на “справу Буняка”, точаться справжні політичні баталії. Одним з проявів цього стала заява нібито обласної організації СДПУ (о), в якій мера закликано подати у відставку. Пізніше цю заяву спростувало центральне керівництво партії, однак суперечності між мером і цією політичною силою (та й іншими, представленими в регіоні), від того нікуди не поділися. До речі, зараз давні зв’язки Євгена Марчука з СДПУ (о) покращились як ніколи… В свою чергу, ще на самому початку конфлікту голова Львівського обласного комітету УНА-УНСО Остап Козак заявив, що осередки політичних партій Львівщини, які входять до об’єднання “Галицький вибір” – “Собор”, “Батьківщина”, УХДП, “Єдність” та ін. – збираються організувати громадський комітет на захист мера (під назвою Комітет із захисту місцевого самоврядування). О. Козак навіть запропонував створити при мерові спеціальну посаду “громадського радника з політичних питань”, на яку пропонував кандидатуру вельми шанованого на Львівщині діяча Юрія Шухевича, сина легендарного ватажка УПА Романа Шухевича (Чупринки). Однак, як нам вдалося дізнатися, заява п. Козака фактично відбиває лише його особисту позицію, і місцевими керівниками вищезгаданих партій підтримана не була. А Юрій Шухевич вже є членом міськвиконкому, довіреною особою і особистим приятелем Любомира Буняка, тож вигадувати для нього чергову посаду просто немає сенсу. Трагедія звично розвивається у фарс. Але якщо для політичної боротьби такий хід подій є, на жаль, звичним, то для чиновників, зайнятих розслідуванням, повинна існувати лише істина. Чи може вона бути знайдена в такій системі координат, де неупередженість ні для кого не є обов’язковою умовою – питання риторичне. Тож можемо запідозрити, що й цього разу обійдуться “стрілочниками”.