Що показав перепис населення на Буковинi
03/03/2003 | Ігор БУРКУТ
Перший перепис населення у вiдродженiй Українськiй державi вiдбувся у 2001 році, але його данi були оприлюдненi лише недавно. Вони викликали неоднозначну реакцiю, особливою гостротою вiдрiзнялися висловлювання росiйських шовінiстiв. Вони звинуватили Україну в насильницькiй асимiляцiї етнiчних росiян, що проживають на територiї нашої держави. При цьому за основу звинувачень бралися матерiали переписiв населення 1989 та 2001 рр. Що ж це за матерiали?
У 1989 роцi росiянами назвали себе 11 млн. 360 тис. мешканцiв тодiшньої УРСР, що складало 22,1 % всього населення республiки. А пiд час перепису 2001 р. до росiян вiднесли себе лише 8 млн. 330 тис. жителiв України, тобто 17,3 % всього населення. Скорочення вiдчутне, проте викликане воно зовсiм не насильницькими дiями українцiв, навiть не масовим виїздом етнiчних росiян за кордон чи вiдходом у кращий свiт. Вiдбувається природнiй процес повернення людей до власного етнiчного корiння.
Тут необхiдно згадати iсторiю. Впродовж столiть полiтика iмперських властей стимулювала змiшанi росiйсько-українськi шлюби, дiти вiд яких, як правило, записувалися росiянами. Хто ставав росiянином з кар’єрних мiркувань, а хто не хотiв виглядати бiлою вороною серед учнiв росiйської школи, адже росiйськими були майже всi школи у царськi часи i бiльшiсть мiських - у недавнiй совєтський перiод. З дитинства учнiв переконували у вищостi росiйської культури над культурами «iнородцiв» (пiзнiше - «народiв СССР»), у наявностi особливих чеснот саме у росiян i лише у них. Все це, звичайно, накладало свiй вiдбиток на вибiр етнiчностi у дiтей вiд змiшаних шлюбiв.
Пiсля розпаду СССР владний тиск на цей вибiр значно послабшав. У першi роки незалежностi чимало колишнiх псевдо-росiян змогло скинути важкий тягар з власної душi. Якi ж вони росiяни, коли народилися i виросли в Українi, з молоком матерi увібрали дух української землi... Справжнi росiяни вiдразу вiдчували у них не-своїх, бо й український акцент у мовi приховати не вдавалося, i поведiнка у таких «росiян» була типово українською. Тож i виходило, що вiд українства їм не вдалося вiдiрватися, i до росiйства нiяк не могли по-справжньому прилiпитися. Свiй вибiр у нових умовах вони вже робили усвiдомлено i хочеться вiрити, що лишатимуться йому вiрними до кiнця.
Насильницька асимiляцiя ще нiкому нiчого доброго не принесла. Досить згадати часи, коли бухарестська влада на Буковинi записувала етнiчних українцiв румунами, переконуючи їх у тому, що вони й насправдi є нащадками румун, якi «забули рiдну мову». Змiнилася влада, i всi тi псевдо-румуни повернулися до свого українського корiння. А справжнi румуни з дiда-прадiда не зрадили власнiй етнiчностi, за що i заслуговують на глибоку повагу. Українцi, якi люблять рiдне слово, чудово розумiють своїх сусiдiв iншого етнiчного походження i з повагою ставляться до їх бажання зберегти рiдну мову i культуру. Сучасне европейське ставлення до складних питань етнiчного самовизначення саме й ґрунтується на повазi до права вибору кожним громадянином власної етнiчної належностi й створення умов для забезпечення його права на розвиток власної мови i культури. Адже переважна бiльшiсть людей добровiльно обирає етнiчну належнiсть за об’єктивними показниками, i дуже рiдко бувають винятки. Наприклад, окремi особи пiд час перепису 2001 р. записувалися «скiфами», «таврами» чи представниками ще якогось, давно вже неiснуючого народу. Але тут скорiше треба говорити про своєрiдне почуття гумору чи особливий стан психiки цих людей. Нам же варто повернутися до речей серйозних.
Перепис населення 2001 р. показав змiни, що вiдбулися у етнонацiональному складi населення Чернiвецької областi та самих Чернiвцiв. Так, кiлькiсть росiян в областi скоротилася з 63 066 осіб у 1989 р. до 37 881 осіб у 2001 р. (або з 6,7 % до 4,1 % всього населення). Причини цього скорочення такi ж, як i по всiй Українi. Натомiсть помiтно зросла питома вага укра-їнцiв: з 70,8 % у 1989 р. до 75 % у 2001 р., хоча кiлькiсний рiст був не дуже великим - приблизно на 23 тис. осібМабуть, чимало з них - вчорашнi псевдо-росiяни. З 919028 мешканцiв областi українцiв було 689 056 осіб. У Чернiвцях вiдсоток українцiв ще бiльший, нiж по областi - 79,8 %. На другому мiсцi тут росiяни - 11,3 % (у 1989 р. - 17 %).
Помiтно зросло румунське населення Чернiвецької областi: з 100317 осіб у 1989 р. (10,7 % всього населення областi) до 114 555 (12,5 %) у 2001 р.. Натомiсть скоротилася кiлькiсть молдаван - з 84 519 до 67 225 осіб (вiдповiдно 9 % та 7,3 %). Частина молдаван, вiдповiдаючи на запитання анкети у 2001 р., обрала собi румунську етнiчнiсть. У румуномовному середовищi давно ведеться дискусiя про те, чи iснує окрема вiд румунiв молдавська нацiя. За кожною iз протилежних точок зору стоїть державна пiдтримка - чи з боку Румунiї, чи то з боку Молдови. Коли дехто з українцiв намагається втручатися у цi суперечки, прибiчники єдиної румунської нацiї наводять свiй коронний арґумент. А що було б, питають вони, коли б частина українцiв почала записуватися русинами, iнша - гуцулами, ще одна - лемками? Перепис 2001 р. дав вiдповiдь на це питання.
Русинами записалися 10,2 тис. осіб гуцулами —21,4 тис., лемками — 672 осіб, литвинами — 22 i полiщуками — 9 осіб. До речi, бiльшiсть з них не вважає себе представниками окремих вiд української нацiй, а пiдкреслює лише локальнi особливостi груп, до яких належать. Вони не мають власної державностi за межами України i, за виключенням марґiнальних групок «полiтичних русинiв» Закарпаття, не висувають вимог створення своєї держави. А Республiка Молдова iснує реально i є членом ООН, СНД, веде досить активну зовнiшню полiтику. Є ще невизнана свiтовим спiвтовариством невелика за розмiрами «Приднiстровська Молдавська Ре-спублiка», котра також у своїй назвi має слово «Молдавська». Втiм, проблему iснування (чи неiснування) окремого молдав-ського етносу повиннi насамперед вирiшувати науковцi та полiтики Кишинева, українцям же слiд розбиратися у своїх власних проблемах.
Якщо йдеться про найважливiшi проблеми народонаселення, то на перше мiсце з них висувається скорочення населення України. Давно зникли з телеекранiв оптимiстичнi гасла «Нас 52 мiльйони», а недавнiй перепис зафiксував лише 48 млн. 240 тис. осіб. А щоб пiдняти народжуванiсть та скоротити смертнiсть, необхiдно перш за все створити нормальнi умови життя для переважної бiльшостi громадян України. Олiгархи, що правлять нами, навряд чи зацiкавленi у чомусь, крiм накопичення багатства. Їхнє панування призводить лише до консервацiї нинiшнiх негараздiв та низького життєвого рiвня простого люду. А це призведе до подальшого вимирання України, i вже iснують сумнi прогнози значного скорочення кiлькостi населення нашої держави. Припинити неґативний процес зможе тiльки нова полiтична та економiчна елiта, яку й необхiдно пiдтримати на наступних виборах.
У 1989 роцi росiянами назвали себе 11 млн. 360 тис. мешканцiв тодiшньої УРСР, що складало 22,1 % всього населення республiки. А пiд час перепису 2001 р. до росiян вiднесли себе лише 8 млн. 330 тис. жителiв України, тобто 17,3 % всього населення. Скорочення вiдчутне, проте викликане воно зовсiм не насильницькими дiями українцiв, навiть не масовим виїздом етнiчних росiян за кордон чи вiдходом у кращий свiт. Вiдбувається природнiй процес повернення людей до власного етнiчного корiння.
Тут необхiдно згадати iсторiю. Впродовж столiть полiтика iмперських властей стимулювала змiшанi росiйсько-українськi шлюби, дiти вiд яких, як правило, записувалися росiянами. Хто ставав росiянином з кар’єрних мiркувань, а хто не хотiв виглядати бiлою вороною серед учнiв росiйської школи, адже росiйськими були майже всi школи у царськi часи i бiльшiсть мiських - у недавнiй совєтський перiод. З дитинства учнiв переконували у вищостi росiйської культури над культурами «iнородцiв» (пiзнiше - «народiв СССР»), у наявностi особливих чеснот саме у росiян i лише у них. Все це, звичайно, накладало свiй вiдбиток на вибiр етнiчностi у дiтей вiд змiшаних шлюбiв.
Пiсля розпаду СССР владний тиск на цей вибiр значно послабшав. У першi роки незалежностi чимало колишнiх псевдо-росiян змогло скинути важкий тягар з власної душi. Якi ж вони росiяни, коли народилися i виросли в Українi, з молоком матерi увібрали дух української землi... Справжнi росiяни вiдразу вiдчували у них не-своїх, бо й український акцент у мовi приховати не вдавалося, i поведiнка у таких «росiян» була типово українською. Тож i виходило, що вiд українства їм не вдалося вiдiрватися, i до росiйства нiяк не могли по-справжньому прилiпитися. Свiй вибiр у нових умовах вони вже робили усвiдомлено i хочеться вiрити, що лишатимуться йому вiрними до кiнця.
Насильницька асимiляцiя ще нiкому нiчого доброго не принесла. Досить згадати часи, коли бухарестська влада на Буковинi записувала етнiчних українцiв румунами, переконуючи їх у тому, що вони й насправдi є нащадками румун, якi «забули рiдну мову». Змiнилася влада, i всi тi псевдо-румуни повернулися до свого українського корiння. А справжнi румуни з дiда-прадiда не зрадили власнiй етнiчностi, за що i заслуговують на глибоку повагу. Українцi, якi люблять рiдне слово, чудово розумiють своїх сусiдiв iншого етнiчного походження i з повагою ставляться до їх бажання зберегти рiдну мову i культуру. Сучасне европейське ставлення до складних питань етнiчного самовизначення саме й ґрунтується на повазi до права вибору кожним громадянином власної етнiчної належностi й створення умов для забезпечення його права на розвиток власної мови i культури. Адже переважна бiльшiсть людей добровiльно обирає етнiчну належнiсть за об’єктивними показниками, i дуже рiдко бувають винятки. Наприклад, окремi особи пiд час перепису 2001 р. записувалися «скiфами», «таврами» чи представниками ще якогось, давно вже неiснуючого народу. Але тут скорiше треба говорити про своєрiдне почуття гумору чи особливий стан психiки цих людей. Нам же варто повернутися до речей серйозних.
Перепис населення 2001 р. показав змiни, що вiдбулися у етнонацiональному складi населення Чернiвецької областi та самих Чернiвцiв. Так, кiлькiсть росiян в областi скоротилася з 63 066 осіб у 1989 р. до 37 881 осіб у 2001 р. (або з 6,7 % до 4,1 % всього населення). Причини цього скорочення такi ж, як i по всiй Українi. Натомiсть помiтно зросла питома вага укра-їнцiв: з 70,8 % у 1989 р. до 75 % у 2001 р., хоча кiлькiсний рiст був не дуже великим - приблизно на 23 тис. осібМабуть, чимало з них - вчорашнi псевдо-росiяни. З 919028 мешканцiв областi українцiв було 689 056 осіб. У Чернiвцях вiдсоток українцiв ще бiльший, нiж по областi - 79,8 %. На другому мiсцi тут росiяни - 11,3 % (у 1989 р. - 17 %).
Помiтно зросло румунське населення Чернiвецької областi: з 100317 осіб у 1989 р. (10,7 % всього населення областi) до 114 555 (12,5 %) у 2001 р.. Натомiсть скоротилася кiлькiсть молдаван - з 84 519 до 67 225 осіб (вiдповiдно 9 % та 7,3 %). Частина молдаван, вiдповiдаючи на запитання анкети у 2001 р., обрала собi румунську етнiчнiсть. У румуномовному середовищi давно ведеться дискусiя про те, чи iснує окрема вiд румунiв молдавська нацiя. За кожною iз протилежних точок зору стоїть державна пiдтримка - чи з боку Румунiї, чи то з боку Молдови. Коли дехто з українцiв намагається втручатися у цi суперечки, прибiчники єдиної румунської нацiї наводять свiй коронний арґумент. А що було б, питають вони, коли б частина українцiв почала записуватися русинами, iнша - гуцулами, ще одна - лемками? Перепис 2001 р. дав вiдповiдь на це питання.
Русинами записалися 10,2 тис. осіб гуцулами —21,4 тис., лемками — 672 осіб, литвинами — 22 i полiщуками — 9 осіб. До речi, бiльшiсть з них не вважає себе представниками окремих вiд української нацiй, а пiдкреслює лише локальнi особливостi груп, до яких належать. Вони не мають власної державностi за межами України i, за виключенням марґiнальних групок «полiтичних русинiв» Закарпаття, не висувають вимог створення своєї держави. А Республiка Молдова iснує реально i є членом ООН, СНД, веде досить активну зовнiшню полiтику. Є ще невизнана свiтовим спiвтовариством невелика за розмiрами «Приднiстровська Молдавська Ре-спублiка», котра також у своїй назвi має слово «Молдавська». Втiм, проблему iснування (чи неiснування) окремого молдав-ського етносу повиннi насамперед вирiшувати науковцi та полiтики Кишинева, українцям же слiд розбиратися у своїх власних проблемах.
Якщо йдеться про найважливiшi проблеми народонаселення, то на перше мiсце з них висувається скорочення населення України. Давно зникли з телеекранiв оптимiстичнi гасла «Нас 52 мiльйони», а недавнiй перепис зафiксував лише 48 млн. 240 тис. осіб. А щоб пiдняти народжуванiсть та скоротити смертнiсть, необхiдно перш за все створити нормальнi умови життя для переважної бiльшостi громадян України. Олiгархи, що правлять нами, навряд чи зацiкавленi у чомусь, крiм накопичення багатства. Їхнє панування призводить лише до консервацiї нинiшнiх негараздiв та низького життєвого рiвня простого люду. А це призведе до подальшого вимирання України, i вже iснують сумнi прогнози значного скорочення кiлькостi населення нашої держави. Припинити неґативний процес зможе тiльки нова полiтична та економiчна елiта, яку й необхiдно пiдтримати на наступних виборах.