Роберт Конквест “Жнива скорботи”
03/13/2003 | Неосвічений
Прошу завітати на "zhnyva33.narod.ru" і прочитати книгу Р. Конквеста "Жнива скорботи". На жаль, під час сканування втрачено 4 сторінки оригіналу. Я усвідомлюю, що сайт не вельми професійний, однак хотів би, щоб із змістом
книги познайомилося якомога більше читачів у цей "ювілейний" рік нашої трагедії. Просив би сприяти рекламі сайту, а також буду вдячний за конструктивні побажання й зауваження, але не шельмування (бо я й так знаю, що неосвічений). Дякую за підтримку.
Б.С.
--- Колективізація і голодомор 1929-1933 років - ця чи не найжахливіша соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж перша світова війна. То й була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.
“Жнива скорботи” — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
книги познайомилося якомога більше читачів у цей "ювілейний" рік нашої трагедії. Просив би сприяти рекламі сайту, а також буду вдячний за конструктивні побажання й зауваження, але не шельмування (бо я й так знаю, що неосвічений). Дякую за підтримку.
Б.С.
--- Колективізація і голодомор 1929-1933 років - ця чи не найжахливіша соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж перша світова війна. То й була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.
“Жнива скорботи” — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Відповіді
2003.03.13 | Navigator
Втрати Украiни в WW1 можна оцiнити ледве в 1 млн
Тобто Ленiн органiзував на Украiнi 4 Перших свiтових вiйни - Громадянська вiйна, Сталн - 8 (голод i репресii) i разом з Гiтлером - ще 6 - Друга свiтова. Боже, дай нам сили осмислити це все !!!2003.03.14 | Сергiй
Щоб вибороти незалежнiсть в 1920 поляки поклали 30 тис. життiв
Щоб вибороти незалежнiсть в 1920 поляки поклали 30 тис життiв. А ми втратили мiльйони. За що?2003.03.14 | Navigator
Навiть на вiйнi втрати бойовi меньшi небойових в рази ! (-)
2003.03.14 | юрко
Re: Роберт Конквест “Жнива скорботи”
десь тиждень тому Дзюба написав статтю в Дзеркалі тижня стосовно його розуміння періоду, коли Сталін розпочав терор та вчинив голод в Україні. Попри повагу до Дзюбиного життя, викликає глибокий сум, що людина навіть проживши той час і особисто зіткнулася з ним, не змогла піднятися до рівня чужинця Конквеста в аналізі і емоційному сприйнятті цього періоду. Дзюба є пігмеєм і інтелектуальним ніким в порівнянні з Конквестом і, нажаль, типовим совком. Звичайно, провиною в тому є відсутність властивості думати без шаблонів. Саме таких, про які Конквест говорив у статті, котра нижче."Навчитися забути ленінський спосіб думання"
Роберт Конквест
Ми всі знаємо про економічні та екологічні катастрофи совєцького періоду. Але, що мабуть не було достатньо наголошено - про моральне та інтелектуальне падіння режиму. Однією з причин цьому є те, що більш, ніж півстоліття ціла система використовувала, як свою важливу характеристику, фальсифікацію велетенського розміру. Історія, економічні цифри, перепис - все це було фальсифіковано. І, ще більш деморалізуюче, ціла сфера думання була контрольованою та викривленою.
Поступово, як відкривалася правда, ставало щораз зрозуміліше, що лише найдурніші та найбільш безнадійні могли справді прийняти цей фальшивий світ. Однією з найскладніших для сприйняття речей для західної аудиторії є зрозуміти, наскільки огидною насправді була братія старого совєцького керівного класу, наскільки зарозумілими, зрадницькими, безсоромно брехливими, боягузливими, психопатичними та неуками вони були. (Нажаль, ці поняття не використовуються в "політичній науці"). Отже, совєцька система пройшла довгий процес занепаду. Після невдалої спроби перевороту 1991 року, один росіянин сказав мені: "Придурки керували нами 40 років і це перший раз, що воно пішло на нашу користь".
Політична ситуація в колишньому СССР є далі небезпечною, але принаймі люди позбулися марксизму-лєнінізму. Вони може не зовсім добре усвідомлюють, чого бажають. Але вони добре знають, чого вони не хочуть. Навіть заколотники 1991 року в їх маніфесті не пробували згадати соціалізм чи марксизм. Вони лише говорили про відновлення порядку та утримання кордонів СССР.
Те, через що пройшла Росія (і через що пройшла, наприклад, Ефіопія) не було певною природньою зміною. Це були ідеї, що захопили мозки лєніністів, котрі спричинили катастрофи.
По-перше, деструктивна концепція, котра проголошувала, що строге наукове розуміння людського суспільства було осягнено. Тоді, теорія включала думку, що ціле життя є доміноване непримиренною боротьбою світового масштабу між окремими секціями суспільства. Тоді, знайшлися люди, котрі прийняли ці догми без серйозного осмислення і не лише в СССР.
Тому, що совєцька ідеологія є мертвою в своїй рідній землі, ми мусимо запитати, які уроки ми зробили з цього для себе на Заході? Адже саме існування СССР та його ідеї викривляли спосіб, яким багато людей в цілому світі сприймали суспільство, економіку, людську історію. І достатньо багато членів західних еліт також в тій, чи іншій мірі були або обдурені, або само-обдурені розумінням комуністичного режиму. Дехто бачив його, в основних речах, як більш передову форму, ніж їх власна. Цей погляд належав в більшості "ідеалістам". Інші говорили, що СССР був нормальною країною, як і інші держави, і що він повинен бути сприйнятий так само. Цей погляд належав до "прагматиків". І ті, і інші помилялися - нічого передового тут не було, система була базована на архаїчній фантазії, нічого спільного з нормальністю не мала. Це було руйнуючим відхиленням.
Однією з причин такого самообману була відсутність фактів. В Америці аргументи про природу совєтизму були змішані, цілком без логіки, з внутрішніми ліберально-консервативними диспутами. Звичайно, це не мало нічого спільного з республікансько-демократичними контекстом. Це були скрайньо ліві, котрі смакували комунізм. І, як Альберт Камю писав, говорячи про подібні про-совєцькі елементи у Франції: "Це не було тому, що вони любили росіян, але тому, що вони від усього серця відкидали частину французького".
Багато хто був спокушений зручним словом "соціалізм", навіть аж до відкинення західних ідей вільного обміну думок, політичного компромісу, плюралістичного суспільства, звичайної практичності та зміни без хаосу. Що більше, цей соціалізм одночасно проводився з примітивною вірою, що держава може розв'язати всі проблеми. Пов'язаний з тим є ще один великий урок совєцького режиму - деструктивний ефект всеохоплюючої бюрократії. Ясно, що цей урок ще не є докладно вивчений. Приклади бюрократизму маємо починаючи від Європейської спільноти в Брюсселі і до Дженерал Моторс в Детройті.
Парохіяльність грала велику роль у самообмані, звичайно до цього приєднувалося неуцтво в світовій історії. Ті, що захоплювалися совєтами, не могли повірити, що режим міг вбити мільйони своїх громадян. Десяткування селянства тому, що воно було "економічно непродуктивне" для них не могло статися - так само, як Тамерлан не міг побудувати свою піраміду на 70 тисячах черепів.
Науковці політичних наук, що вивчали СССР, застосовували методи, котрі виводилися з студій цілком інших суспільств. Також, їм втовкмачували, що академічна об'єктивність означає - не можна "засуджувати". Але, звичайно, неможливо писати об'єктивно про совєтів без засудження, і спроби робити це інакше є повністю невірні.
Поза тим праці, подібні на мої, були довгий час ігноровані, деколи навіть їх відкидали, крім може кількох під-сталіністів (чи диваків, як Jerry Hough). Лише в середині 80-х років почалися більш-менш спільні "ревізіоністичні" зусилля в совєтологічних студіях. Ревізіоністи доводили, що ніколи не було великого терору ні проти селян, ні проти населення взагалі і все, що сталося не має ніякого значення в порівнянні до адміністративних чи особистісних змін. Більше того, вони прийняли всі факти та цифри, надані совєцькою владою, як правдиві.
"Історики" з малим знанням історії вірили совєцьким документам. Демографи з малим знанням СССР вірили цифрам совецьких переписів. Але саме тоді, коли Москва почала надавати справжні факти для загальної публіки, ціла система впала.
Чи може ми так думаємо, що вона впала. Ми не можемо недооцінювати живучість мертвих ідей, особливо в мозках тих, що заінвестували в ті ідеї свій емоційний капітал. Ми й далі можемо знайти, особливо серед академічних кіл, руйнуючі ідеї, що все навколо є боротьбою за владу, чи гегемонію, чи опресію. І що конкуренція є zero-sum грою. Це є нічим іншим, ніж повторенням лєнінської деструктивної доктрини. Інтелектуально, це є редукціонізм, політично - фанатизм.
Звідки береться той фанатизм та догматизм совєцького типу? Часто у віці 18 чи 20 років студенти стикаються з загальними ідеями, і без почуття жодної відповідальності серйозно дослідити ці ідеї, просто наслідують їх, як качата слідують за рухом своєї матері. Чи студент є заохочений думати і приймати інтелектуальну відповідальність, шукати за знанням та практикувати правильне оцінювання, уникати формули?
Я боюся, що більшість способів освіти, м'яко кажучи, навіть не наближаються до цих критеріїв. Справді, є освічений, чи напівосвічений стратум, мозок якого є далі інфікований тим, що в комп'ютерах звуть вірусами, котрі викривляють калькуляції.
Є правдивими слова, що дві найбільші причини людських проблем є нетерплячість та лінивство. Інтелектуально, вони є тим, що призводить до деструктивних фантазій. Шукаються швидкі ідеологічні рішення на всі інтелектуальні та соціальні проблеми замість розуміння їх справжньої складності. Саме Совєцький союз був підгрунтям на такий підхід. Ми, на Заході, маємо з чого вчитися і відучитися на основі подій колишніх комуністичних країн.
2003.03.16 | Неосвічений
Re: Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кривавим потом і сльозами.
Тарас Шевченко "Кавказ"
До Вашої уваги результат мимовільного соціологічного експерименту. Звичайно, вибірка статистично неповна, та все ж результат можна
аналізувати принаймі на рівні гіпотез. Майже сотня відвідувачів форуму бачили моє оголошення, але ледве чи півтора десятка зважились
бодай поглянути на працю Роберта Конквеста. Може, решта вже читала книгу і має її на своїх книжкових полицях? А, може, всі вони й не
українці? В кожному конкретному випадку можна знайти певне пояснення, та в цілому відсутність інтересу до найбільшої трагедії в історії
України, трагедії своїх батьків і дідів, вимордуваних кримінальною владою СССР, зрештою, нашої особистої трагедії є симптомом хвороби як
окремої людини, так і суспільства (якщо останній термін можна застосовувати до популяцій на постсовєтському просторі). Про невдячність
совка (в даному разі по відношенню до Роберта Конквеста) зайве й говорити. В таких обставинах видаються якимись фарисейськими
базікання про "демократію", "парламентську республіку", "політичну реформу", тим більше, що найактивнішими апологетами "реформ" є "ліві"
(читай антиукраїнські) партії. Відомо ж бо, що "сталінська" конституція була найдемократичнішою в світі. А сьогоднішні комуністи не
вважають за потрібне навіть про людське око відмежуватись від злочинів своїх попередників.
Порівняйте факти, наведені в "Жнивах скорботи" з сентенціями лідера КПУ, наведеними у стенограмі парламентських слухань щодо
вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років (адресую це в першу чергу присутнім на форумі симпатикам КПУ та СПУ):
ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ
щодо вшанування пам'яті
жертв голодомору 1932-1933 років
Сесійна зала Верховної Ради України
12 лютого 2003 року, 16.00 година
(витяги із стенограми)
17:32:10
СИМОНЕНКО П.М.
....
Голод, що віковічно супроводжував і супроводжує людство, в абсолютній більшості випадків зумовлюють природні катаклізми або війни. Для
вивчення причин голоду треба завжди бути об'єктивними.
В 32-33 роках в нашій країні однією з причин голоду була посуха в голодних районах. За офіційними даними державної метеорологічної
служби індекс погодних умов напередодні голоду був в півтора рази гіршим, ніж у попередні чи наступні роки. Голоду передували два
неврожайні роки підряд - 31-й і 32-й. Коли в середньому було зібрано по 7,2 центнера з гектара, а в регіонах, де стався голод, по 1-3
центнера з гектара, до того ж не вродила навіть картопля, буряк та інша городина. Такою є одна з головних причин голоду.
Та історія людства свідчить, що не завжди природні катаклізми приводять до голоду. Від нього, насамперед, потерпають трудящі економічно
відсталих країн. Саме тому в Росії і Україні голод повторювався до жовтня 1917 року кожні чотири-п'ять років, а великий голод, коли
вимирали мільйони людей, з фатальною невідворотністю відбувалося кожні 10-11 років - 1891, 1900, 1911 рік. Голодні 21-й і 33-й роки були
також продовженням цієї страшної спадщини, бо в 32-му році, як відомо, країна рад залишалася ще і економічно відсталою, яка тільки но
залікувала рани багаторічної імперіалістичної війни інтервенції, в тому числі і під чоботом німця і австро-угорців, яких сюди закликали певні
політичні сили у той історичний час.
Отже, окрім посухи, додалися ще не подолана відсталість на селі. І це правда. Це об'єктивні фактори. До того ж прикру роль відіграв і
суб'єктивний фактор. Ніхто сьогодні не виступає проти, що суттєвим були і викривлення у проведенні колективізації хлібозаготівель на
місцях, в районах і областях. До речі, політбюро ЦК своїм рішенням засудило цю практику і зажадало притягнення винних до кримінальної
відповідальності зразу ж. Радянським урядом були прийняті повні заходи. І тут я хотів би, щоб коли виступають відомі науковці, все ж таки
сказали, чому у 33-му році вже подолана була проблема голоду, бо направлявся і той же хліб і насіння, матеріали. Та, на жаль, не все це
змогло зупинити трагедію, яка зачіпила мільйони людей.
......
А, до речі, тоді влада, враховуючи трагедію і уроки цієї трагедії, вже не тільки зробила певні кроки, щоб припинити голод, а дійсно в 33 році
зробила все, щоб врятувати в голодуючих регіонах тих, хто страждав.
Як відомо, за роки довоєнних п'ятирічок Країни Рад, у тому числі і наша Україна, з відсталої аграрної країна перетворилася на могутню
індустріальну, колгоспну державу. Я ще раз нагадую, уже в 34-35 роках була відмінена карткова система в Україні. І багато чого іншого можна
привести.
......
До речі, я звертаюся до пана Кураса, ви зробили цей висновок, що вся сукупність фактів, як і канадські вчені і архівних документів, не дає
жодних підстав вважати, що голод був спеціально спланованою акцією проти українського народу, як це стверджують деякі натхненники і
організатори сьогоднішньої акції.
2003.03.16 | Andrij
Re: Симоненко
Червоний кхмер Симоненко - це майже ярмарковий експонат на виході після запліснявілих опудал мерзотників-садистів Сталіна та Гітлера. Паскудний запроданець лише виконує свою маленьку роль горніста-піонера на горі з семи мільйонів українських черепів.Можна тільки помовчати про долю країни, де зі скаженими грабіжниками та номенклатурою при владі борються не менш скажені червоні манкурти.
2003.03.16 | Мартинюк
А ви не пропустили нагоди "какнути"
Ви займаєтеся тим що зветься розмазуванням какашок.Накочуючи на Симоненка, який у "червоні кхмери " аж ніяк не проходить Ви окрім всього іншого виправдовуєте тих, хто наприклад вже в незалежній Україні, організував вбивство дослідників голодомору Володимира Маняка та його дружини.
2003.03.16 | Andrij
Re: Перепрошую, яким саме чином?
Мартинюк пише:> Ви займаєтеся тим що зветься розмазуванням какашок.
???
> Накочуючи на Симоненка, який у "червоні кхмери " аж ніяк не проходить Ви окрім всього іншого виправдовуєте тих, хто наприклад вже в незалежній Україні, організував вбивство дослідників голодомору Володимира Маняка та його дружини.
Знов таки, не розумію, яким чином. Симоненко дивиться у вічі українцям та каже, "Голодомору не було". Може ви пояснити, як це робить його не червоним кхмером, себто не фанатиком. До того ж, раджу вам не "какати" на голови всім не згодним з Симоненком та винити їх у "виправданні вбивства". Хоча, можливо, за совковими стандартами, саме так і варто робити.
2003.03.16 | Мартинюк
Симоненко каже те що хочуть чути його перестарілі прихильники
Просто "ретранслює" стан свідомості ( чи вірніше несвідомості) свого електорату. Приблизно так само як це робить Мовчан , промови якого Вам можливо більше подобаються. Однак в обох випадках за цим як правило не слідує ніяких дій - лишень психологічний катарсіс для свого збентеженого якоюсь проблемою електорату. Після цих промов електорат заспокоюється і повертається до звичного напівдрімотного стану.Через це величати його "червоним кхмером" по меншій мірі некоректно. А по більшій мірі така емоційність стає схожою на захист і вигороджування більш серйозної публіки, яка на мою думку цілком свідомо відчуває свою причетність до голодомору ( а не просто обманює себе та інших казочками про погану погоду).
Це люди впливові, діяльні і наділені великими можливостями. У 1992 ці люди пішли на вбивство сімї Маняків , які на той час були основними і єдиними активними промотерами кампанії по збору свідченнь очевидців голодоморів і основними організаторами заходів по відзначенню роковин Голодомору 1933 року.
Аби змогти щось робити Маняк був змушений покинути товариство Меморіал яке тоді ,і здається зараз, "ідейно" ( "заради суспільної злагоди і взаємопорозуміння") "перезахоронювало" від громадян України інформацію про страхітливі злочини ленінських більшовиків, сталінських і не тільки їх.
Активність Маняка "зупинив" грузовик, який в"їхав у невеликий автобус, котрим він повертався у Київ зі свого села на Черкащині.Маняк помер у машині швидкої допомоги , яка наперекір віддаленій "географії" місця аварії, несподівано виникла на місці аварії бувально через кілька хвилин
Справу чоловіка взяла у свої руки його дружина Лідія Коваленко. Через кілька місяців просто на засіданні оргкомітету (світового до речі)їй стало погано, і потім повідомили що вона померла у машині швидкої допомоги по дорозі у лікарню. Більшість наших професійних "вождів нації" які були на тому засіданні відреагуували цілком "адекватно" - наступного року про голод 1933 згадували лише ... комуністи, однак в єхидно-насмішкуватому тоні - ось бачити як у вас курс купона впав, що люди вже й їсти за що не можуть купити.
Із роковин звісно вийшов пшик. Схоже хтось планує перетворити у пшик і відзначення роковин у 2003 році. Знову все загрузає у якомусь невидимому болті, знову дивні хвороби роблять інвалідами тих хто може все це зрушити з місця, а дивна епідемія "самогубств" позбавила знімальну групу багатосерійного фільму про Голодомор аж пятьох осіб.
2003.03.17 | Andrij
Re: Прихильники в Симоненка різні
Але навіть якщо кажеш для "пристаркуватих прихильників", не варто поливати лайном мільйони загиблих. Щодо незрозумілих випадковостей, то в Росії цілі будинки підривають. Але ніякі випадковості не можуть приховати правду. Скільки в Україні знають про Голодомор? Якби СПРАВДІ знали, то Симоненко радше б відкусив собі язика, ніж знущатись з української трагедії. Тут одразу постає питання до всього Майдану,Що ми зробили, аби українці знали про Голодомор?
2003.03.18 | Сергiй
Прихильники в Симоненка рiзнi - "нашi" - хто
ще може переварювати правду - тим треба дати поживу для голови.2003.03.18 | Augusto
Цікаве запитання.
Andrij пише:> Що ми зробили, аби українці знали про Голодомор?
Що зробив я:
http://maidan.org.ua/n/draft/1008242167
Що б Ви хотіли, щоб я ще зробив?
N.B. Симоненко є представником пост-Сталінської КПСС, яка зробила так, що Сталіна викинули з гуртожитка на Красной Площаді, розвінчали, всі болвани поскидали і т.д. і т.п. Симоненко вважає, що всі закиди йдуть на адресу ВКП(б), а за часів КПСС не було голодоморів.
2003.03.18 | Navigator
Iсторiя СССР - факти i аргументи. Або одне, або друге - брехливе
Горе тим, хто вiрить!2003.03.18 | юрко
Re: Цікаве запитання.
ну, як Симоненко хоче бути послідовним, то має, як свого часу єврокомуністи, сказати, що нічого спільного з совковським комунізмом - ВКПб і КПСС він не має. І не заперечувати штучність і навмисність голоду. Навпаки, сказати, що ми, теперішні українські комуністи, тепер кращі і співати стару пісню, що Сталін іспоганіл ідєї марксізма. А так, немає різниці між ним і деякими на Заході, що кажуть, що не було спеціально влаштованої програми масового знищення євреїв гітлерівцями. Тому, що Сіманєнка далі тримається старого дрантя, йому честі не робить. Хоч би сидів і мовчав у шматочку. А совість у нього хоч якась є? Щось не вірю, щоб з його родини ніхто не постраждав.І взагалі, тема відношення українців до всього цього жаху є головною, бо якщо українці в Другій світовій війні, ризикуючи життям, переховували єврейські родини від смерті, то яким чином ті ж українці могли ігнорувати вмираючих від голоду на вулицях східноукраїнських міст, коли ті якимось чином приповзали туди? А що ігнорували, то мені про це говорив старий лікар, який був студентом і щоранку перебуваючи на парах, чув, як неживі тіла вантажили на підводи і кудись відвозили. Він говорив, що голодуючих оминали, як зачумлених. Чи не є патякання теперішнього Сіманєнкі продовженням того ж ігнорування?
2003.03.18 | Мартинюк
Бо була пропаганда що то вороги-куркулі за свої провини покарані
Коротше у міщан роздмухувалися всі форми ксенофобії від міжнаціональної і класової, до традиційної сільсько-міської ворожнечі.Тому допомога цим людям могла сприйматися як "посібництво класовим ворогам" з відповідним результатом.
Зверніть увагу - згідно спогадів, всі з міщан, хто допомагав голодним, робили це потайки.
2003.03.18 | юрко
Re: Бо була пропаганда що то вороги-куркулі за свої провини пока
я погано висловився. Справа не в знаходженні пояснення, чому саме так, чи інакше відносилися, бо, зрештою, нехтували небезпекою для життя і у випадку допомоги євреям, але така допомога тепер виглядає героїчним вчинком. Отже, пояснення завжди можна знайти. Відсутнє каяття і почуття сорому. У випадку допомоги голодуючим, то й ніби героїзму і не має - подумаєш, якимось селюкам (рагулям) допомагати. Вони ж самі собі й винні у всьому. Ви маєте рацію, і до певної міри презирливе відношення до селян збереглося до наших днів. Отже, при такому байдужому відношенні важко чекати, що люди можуть мати якісь особливі емоції щодо своєї власної бездіяльності, почуття провини, чи щось таке. Саме це і виглядає мені жахливим, бо під час Другої світової війни, здається в Данії, чи Голландії, просто відмовлялися вбивати євреїв і німці нічого не могли з тим зробити. А для міських людей свої власні селяни були не люди. Вони цю байдужість і зробили добрим грунтом для заяв Сіманєнкі. В іншому випадку, він би не посмів і пікнути, кажучи, що голод був природній. Щось таке, як зараз говорити, що не було тих, скажімо, 20 мільйонів загиблих під час війни, а якісь кілька тисяч і взагалі, гітлерівці були найгуманнішими людьми.Дивіться, навіть Дзюба, що відсидів в таборах, в останній статті про Сталіна не може позбутися облуди, що і далі тяжіє над ним. І це - письменник, котрий добре знає силу слів. Він щодо особи Сталіна вживає вирази - геніальний, безстрашний, стратег. Це все одно, як би щодо вбивці говорити, що він геніально задумав складну стратегію вбивства, і безстрашно вбив людей. Формально, ці слова відбивають реальний стан речей, але емоційно, чи морально, вони перекручують розуміння добра і зла, як фундаментальних понять. І немає в Дзюби почуття сорому, в якому він перший повинен би признатися, бо був комсомольським активістом. Є розповідь, як під час опису стихійного лиха: ось ми це пройшли, але, ну що зробиш, такі були часи, ми багато чого не розуміли, вірили в краще майбутнє і т.д. І це дивує, бо переважно люди, які пройшли якийсь жах і випадково врятувалися, мають почуття провини, що вони не загинули разом з іншими. Цей феномен знають психологи і він є причиною на глибоку депресію і самовбивства. Немає в Дзюби слів, котрі говорили б про його власне емоційне переживання, за його допомогу сталінській машині в нищенні людей, бо, хоч і опосередковано, морально її підтримував. Відсутні слова, котрі б сказали, скільки безсонних ночей він мав, усвідомлюючи, що жив і вірив у систему, котра вбивство своїх людей вважала необхідним елементом розвитку, чи, що молиться він за прощення старих гріхів, як і так неможливо замолити. Ну, то чого дивуватися, що Пєдя взагалі заперечує штучність голоду?
2003.03.20 | Неосвічений
Re:Симоненко каже те що хоче чути його патрон,
а не перестарілі прихильники!
І не треба нас дурити, що КПУ поступово перетворюється на ліву партію
європейського типу. Яку б локшину нам не вішали на вуха, але хто має ще й
очі, той бачить, що КПУ не стільки "ліва", скільки послідовна
антиукраїнська партія. Цього не можна забувати, а тому необхідно принципово
розвінчувати антиукраїнський блуд. Хіба можна сподіватися добра від
політика, що зневажає все українське в Україні, більше того, не хоче
держави Україна? А хіба сьогоднішні комуністи не причетні до
пограбування України (згадайте групу 239, потім
найбільшу фракцію в парламенті, їх одіозного спікера - славного кукурузника
О. Ткаченка). Я не хочу захищати Л. Кучму, та не здивуюсь, якщо колись
будуть оприлюднені факти, що президент і його опонент отримують основну зарплату в одній і тій же
установі, а ролі в політичному спектаклі їм розписує один і той же режисер.
На мій погляд реальною є небезпека, що вони ж спільно реалізують і поправки
до конституції, які, як неважко передбачити, не будуть в інтересах України. І повертаючись до основної теми, пропоную також стенограму виступу Генадія Удовенка на парламентських слуханнях (в першу чергу тим патріотам, хто любить Симоненка і не любить Удовенка).
ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ
щодо вшанування пам'яті
жертв голодомору 1932-1933 років
Сесійна зала Верховної Ради України
12 лютого 2003 року, 16.00 година
(витяги із стенограми)
16:37:04
УДОВЕНКО Г.Й.
Шановний пане Голово! Шановні народні депутати, учасники слухань!
Сьогодні у Верховній Раді України відбувається справді знаменна подія,
адже вперше в історії України на такому високому рівні розглядається
проблема голодомору. Завдання цих слухань, на мою думку, полягає в тому,
щоб привернути увагу вітчизняної, світової громадськості до цієї
безпрецедентної в історії людства антигуманній акції.
Дати належну політико-правову оцінку, засудивши як акт геноциду. 70 літ
тому з усією жорстокістю і невблаганністю була реалізована чи не найбільша
в історії людства акція геноциду - голодомор 32-33 років проти української
нації.
Існують різні визначення терміну "геноцид" в енциклопедіях, в довідковій
літературі, наукових виданнях. У стислому, узагальнюючому формулюванні це
різновид національної політики, спрямований проти конкретного етносу з
метою його повного зникнення шляхом фізичного винищення.
Слід також нагадати текст резолюції, про що говорив і доповідач, резолюції
ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього прийнятою
Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1948 року. В ній геноцид означає акт,
учинений з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну,
расову чи релігійну групу, зокрема сумісне створення для членів групи
таких умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення
повністю або частково. Це визначення прийнято Генеральною Асамблеєю
Організації Об'єднаних Націй.
Таким чином у всіх нас не повинно бути жодного сумніву, що звинувачення в
геноциді має пряме відношення до сталінського режиму за його дії в Україні.
Голодомор в Україні як дійсний історичний факт визнав ще в 1988 році
конгрес США та Міжнародна комісія юристів. Про це більш детально доповість
тут шановний професор Джеймс Мейс та відомий український вчений,
дослідники цієї трагедії.
Цими днями до Верховної Ради надійшов лист від надзвичайного і
повноважного посла України в Канаді Юрія Щербака. Він повідомляє, що
ближчим часом верхня палата канадського парламенту розгляне резолюцію,
згідно з якою уряд Канади має визнати голодомор 1932-1933 років в Україні
як історичний факт геноциду та проголосити в Канаді четверту суботу
листопада кожного року днем пам'яті жертв голодомору в Україні. Принагідно
повідомляється, що представниками української діаспори в Канаді було
позитивно сприйнято рішення Верховної Ради України про проведення
парламентських слухань з цього питання. На думку членів української громади
в Канаді, це є однією з важливих і необхідних передумов визнання
міжнародним співтовариством голодомору 1932-1933 років геноцидом проти
українського народу.
Може, хтось із присутніх через свою молодість і не знає цього, але факт
голодомору повністю замовчувався якнайретельніше тодішнім правлячим
режимом. Лише після здобуття Україною незалежності про жорстокий акт
українського геноциду було офіційно заявлено представниками нашої влади, в
тому числі на міжнародному рівні.
28 листопада минулого року Верховна Рада прийняла дві важливі постанови:
про 70-ті роковини голодомору в Україні і про проведення сьогоднішніх
парламентських слухань. Я хотів би акцентувати вашу увагу на першій з
названих постанов. В ній вперше Верховна Рада України визначила голодомор
як політику геноциду. Цитую її констатуючу частину: "Засуджуючи політику
геноциду, що проводилась на державному рівні керівниками тоталітарного
радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету
та генетичного фонду українського народу та з метою вшанування пам'яті
жертв голодомору 1932-33 років в Україні, а також привернення уваги
вітчизняної і іноземної громадськості до цієї трагічної події та надання
державної підтримки громадянам, які пережили голодомор, Верховна Рада
поставляє...". І це ця Верховна Рада прийняла вперше в історії незалежної
держави не 10, не 12 років, а після 12 років, але прийняла все-таки таке
важливе рішення.
Але слід наголосити, що встановлення достовірності незаперечності фактів
злочину далеко не завершений процес. Світова історія - це світовий суд, це
наведений шиллєрівський афоризм не виглядає сьогодні претензійним, адже
встановлення фактів означає і встановлення чиєїсь відповідальності. Повною
мірою це стосується і голодомору в Україні. Ми повинні, не зважаючи ні на
які перепони політичного характеру, добитися істини і правди про цей
голодомор, геноцид, докопатися до його суті і першопричин, щоб запобігти
подібним явищам у теперішньому житті нашого суспільства.
Як свідчать документи, виявлені і проаналізовані фахівцями, спогади
очевидців та жертв голодомору, котрим пощастило вижити, саме такі дії були
застосовані проти нашого народу носіями тоталітарного режиму, насамперед
Сталіним та його найближчим оточенням. Нашому народу необхідно розкрити
всю правду про страхітливі події 32-33-го років, особливо це стосується
молоді, серед якої доволі багато тих, хто цікавиться і цією трагічною
сторінкою історії України.
Я особисто переконався в цьому, взявши участь у роботі "круглого столу" в
Українському гуманітарному ліцеї Національного університету імені Шевченка,
що відбувся кілька днів тому, його тема - "Голодомор 32-33-го років - це
геноцид проти українського народу".
Нам потрібен всеукраїнський центр, що концентрував би в собі інформацію не
тільки про голодомор 32-33-го років, а також про голодомори 21-23-го та
46-47-го років. Тому цілком підтримую пропозицію в проекті-рекомендації
слухань щодо спорудження у центрі Києва, не десь на околиці, а саме у
центрі столиці України меморіального комплексу. Він має включати в себе
монумент-пам'ятник, музей, науково-дослідний центр, конференц-зал та інші
необхідні функціональні приміщення.
Окремо хотілося б акцентувати увагу учасників слухань на міжнародному
аспекті проблеми, яку ми обговорюємо. До проекту рекомендацій сьогоднішніх
слухань включено пункт про порушення перед Організацією Об'єднаних націй
питання про визнання голодомору 32-33-их років в Україні актом геноциду
проти української нації, причому мається на увазі українська політична
нація, складовою частиною якої були і представники інших етносів.
Міжнародні інституції повинні дати політико-правову оцінку цьому
безпрецедентному і заздалегідь спланованому знищенню мільйонів людей в
Україні.
Засуджуючи ганебне явище геноциду, яким став для українського народу голод
32-33-го років, ми повинні повною мірою врахувати його трагічні уроки і
наслідки. Головне - не допустити нічого подібного у майбутньому - ні
фізичних, ні політичних, духовних, мовних голодоморів, брутальних порушень
прав людини і громадянина в незалежній українській державі! Це і буде
головним урахуванням тих трагічних уроків історії, які випали на долю наших
сільських трудівників - годувальників нації. Це стане найбільш гідним
вшануванням пам'яті мільйонних жертв голодомору в Україні. Вічна їм
пам'ять!
На завершення прошу підтримати рекомендації, які у вас є на руках.
Профільним комітетом будуть враховані інші рекомендації, які будуть
запропоновані на цих парламентських слуханнях. Дякую за увагу.
2003.03.16 | юрко
Re: Не нам на прю з тобою стати!
В 1999 році Конквест написав ще одну книжку "Роздуми над спустошеним століттям" REFLECTIONS ON A RAVAGED CENTURYНижче Rex Murphy, канадський журналіст написав рецензію
Роберт Конквест в першу чергу є істориком другого засліплюючого жаху ХХ століття - великого терору, влаштованого революціонерами Росії в ім'я побудови безкласового суспільства. Зрозуміння, що Лєнін і Сталін є разом з Гітлером, найбільшими злочинцями століття, завдячує в більшості саме праці Конквеста, особливо його монументальному оскарженню тоталітаризму - книзі "Великий терор".
"Великий терор" був спробою побачити комунізм таким, яким він насправді був. Було дискутовано і документовано, що тоталітаризм Совєцької Росії був глибокою цілевою конструкцією нещастя та знущань, котрі мало відрізнялися від свого гітлерівського близнюка. Книжка відкинула ідею що тому, що комунізм проголошував ідеальне безконфліктне суспільство, він тим самим отримав моральне виправдання тих спустошень, котрі робилися в його ім'я.
Книжка Конквеста "Роздуми про спустошене століття" є дослідження, як розумні голови в Совєцькому Союзі та на Заході викручувалися в заперечуваннях очевидного та виправдовуючи невиправдане. Це погляд в природу інтелектуальної залежності, особливо, коли ця залежність є від ідеології. Як можуть деякі люди і надалі зберігати їх віру і продовжувати підтримувати комунізм після того, як факти терору, різні, гулагів, голоду та репресій стали відомими?
Запитання Конквеста, що є темою його дослідження, звучить: Чому століття, яке щойно пройшло, виявило таку боягузливість у протиставленні себе щодо збанкрутілої диявольської комуністичної ідеології, в той час, коли моральний жах є звичайною реакцією тих же людей на нацизм? Добровільне засліплення може пояснює людську готовність оминути незначні справи, але воно не може пояснити небажання і боягузливість тих, котрі вибачили, проминули чи раціоналізували вбивство мільйонів, режим терору і тиранічне правління чоловіка, що відкрито проголошував свій деспотизм, як шлях до соціалістичної утопії.
Можливо, велика брехня є найкращою брехнею. Але ця понура максима не тримається, коли навіть інші великі неправди відкрилися як обман. Чому журналіст газети "Нью Йорк Таймс" Walter Duranty прикривав Сталіна, заперечував голодомор, про котрий знав, що існує? Чому Sidney і Beatrice Webb, H. G. Wells, George Bernard Shaw, цілий ранг інтелектуальних знаменитостей виявляли таку толеранцію та вирозуміння до цього жаху, коли не було жодного сумніву в ньому? Люди, моральна чутливість яких виявляла себе з лазерною інтенсивністю і ясністю, коли бачили несправедливість чи нерівність в себе вдома, стали зовсім сліпими і німими, коли вони подорожували по країні несправедливості та знущання.
В процесі, як Конквест відкриває феномен вибіркової реакції, він виходить з багатьох джерел. Я думаю, він йде аж так далеко, що говорить, що ідеологія, спокуса великої ідеї для декого стає хворобою. Комунізм має багато принад. Але він був насичений непослідовностями. Приймати ідеологію означало прийняти так зване прогресивне крило людства. Вона манила особливо західник шанувальників та пропонувала моральну вищість.
Конквест бачить різницю між богами комунізму - Лєніним, Сталіним та Троцьким - та їх інтелектуальними вболівальниками за кордонои. Лєнін навіть прийняв би Росікруціанізм, якби він приніс йому владу і зробив його лідером. Роль ідеології для революціонера є така, що вона надає покривальну програму, зручний засіб, з допомогою якого можна атакувати тих, котрих революціонер має намір знищити. Всі революціонери є моралістами до моменту, коли сядуть нагорі. Вони оскаржують систему чи уряд, закликають ідеалістів на свою сторону та приманюють їх тим, що вони пристануть до високої справи. Спокуса є сильною. Ті, хто піддаються закликові, є стають морально-вищими особами, ніж ті, котрі ще не приєдналися до боротьби з тиранічним сучасним. Вони також, за словами Лєніна, є "корисними ідіотами".
Але є справді вражаючим, і котре Конквест ілюструє з майже найдрібнішими деталями, як незабаром після великої зміни, незабаром, як нова система захопила своє місце, нові лідери та нова система стають, очевидно, ще більш регресивними і тиранічними, ніж та система, котру вони замінили - але послідовники залишилися несприйнятливими до отруйного лицемірства, в котре вони вклали свою віру та своє життя.
Можливо, як говорить Конквест, саме утопічна ідея і є небезпечною. Ідея досконалого майбутнього, очищена від несправедливості, захоплює розум ідеаліста з такою силою, що вбиває будь яку властивість роздумувати. Велика ідея, досконале майбутнє, можуть бути підставою на будь який жах, котрий насилається на сучасне - інституції, суспільства, осіб. Вона перекручує нормальну діяльність людської свідомості. Адже, мета є такою великою, ідея такою піднесеною, що прощає відкинення свідомості, якщо свідомість виступає як перешкода перемозі ідеї. Марксизм є класичним прикладом. Він дозволяв цілий набір несправедливості, нетолеранції, вбивств та дикої жорстокості в ім'я "визволяючої" ідеї будівництва кращого майбутнього.
Є також більше, ніж сліди Джорджа Орвелла в "Роздумах про спустошене століття". Ціла творчість Орвелла була присвячена подібному вивченню анатомії заразних ідеологій - що роблять великі ідеї з людьми, котрі їх приймають, та з мовою, котра змінюється для послуг великих ідей. "Всі люди є рівні, але деякі люди є більш рівні, ніж інші" - є класичний текст цього процесу. Орвелл дав нам визначення феномену, Конквест написав нам підручник.
У фокусі "Роздумів" є чорний приклад совєцького комунізму, але Конквест написав цю книжку не лише про це. Період великих ізмів може вже проминув, але цілий набір малих ізмів зайняв вільне місце. Люди люблять запаковувати те що вони люблять і не люблять у системи, бачити світ через агресивні спрощення нескладних ідей, модних напрямків, чи однобоких теорій. Кожен ізм, правий чи лівий, є неповний, кожен ізм є в принципі відмова чесно думати.
2003.03.18 | Navigator
отримали вiд Советскоi влади краiну загиблих?
Симоненко - мавпа. Як же Схiдна, де це все сталось, голосуе за катiв? Чи це дiти переселенцiв, що отримали вiд Советскоi влади все - хати, поля, краiну загиблих?Вiд братньоi допомоги зерном Захiдноi Украiни вампiри вiдмовились...