ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В БРУСЕЛІ (//)
04/04/2003 | пан Roller
МАРІЧКА ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН
3.4.2003 – година 17.00
ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В ЙОГО 70 ТИ ЛІТТЯ
В БЕЛЪГІЙСЪКОМУ СЕНАТІ В БРУСЕЛІ
Українці в світі вшановують пам’ять жертв – від 7 до 10 мілійонів насильно створеного Голодомору 1932-1933 року в його 70 -ту річницю.
В листопаді 2002 року такі вшанування відбувалися велично, зворушливо й молитовно в Австралії, - Сіднеї, в Канбері й інших містах.
Амбасада України в Бельгії та Університет міста Льєжу запросили представників бельгійського уряду, різних амбасад і консульств і української діяспори на вшанування жертв Голодомору, яке відбулося в четвер 3.4.2003 в приміщені бельгійського Сенату, в її Авдиторії в годині 9.45 ранку.
По боках Президії висіли з лівої сторони бельгійський, а з правої сторони український прапори.
Відкрив жалібну імпрезу Амбасадор України достойний пан Володимир Кандохій, привітавши численних присутніх, які зійшлися з такої сумної нагоди.
Відтак доповідь на французькій мові виголосив професор Сімон Петерман.
Він говорив про жахіття винищення українського народу, який як ніякий нарід в світі поніс жахливі страти в штучно створеному Московською Комуністичною Партією й її вислужниками в Україні.
Він наголосив на тому, що преса у вільному світі, знаючи про ті жахіття – змовилася й не писала про цей злочин, затаюючи відомі їм факти.
Щойно роками пізніше, завдяки українській діяспорі в Західному світі тема Голодомору в Україні набрала світового розголосу і врешті згадалося на сторінках світової преси мілійони жертв старшного злочину, за який досі ніхто не був покараний.
“ Винищування українців було справою сов’єтської державної політики, так як печі в концтаборі Дахав були справою державної політики”. Українські куркулі вмирали…задля вигоди держави, для того, щоби допомогти у становленні нового ладу. Вони загинули, а світова пам’ять про їх смерть поросла травою забуття.Чому?” – так пише американський журнал Тайм в 1983 році.
Та не поросла пам’ять жертв травою…бо українська діяспора на чолі з СКВУ таки зрушила справу голоду й створила світовий Комітет для розповсюдження правди про траґедію в світі. Такі відомі особистості, як проф. Джеймс Майс, Роберт Конквест та представники діяспори різних країн світу увійшли в Світовий Комітет вшанування жертв Голоду і видали відповідні твори на тему Голоду і фільм “Жнива розпачі” (Harvest of Despair) . Про це говорив у своїй доповіді – також на французькій мові, - мгр. Омелян Коваль Голова Громадської Централі Бельгії.
В Бельгії живе кількох осіб, які пережили Голодомор, хоч втратили кількох членів своєї родини. Свідчення пані Теклі Івасюк з Київщини, пані Осипи Хохоляк з Ново Миколаївки та пана Володимира Михайлюка - прочитав Павло Когут.
Живі свідки – це підтвердження існування цієї страшної траґедії українського народу.
Та скільки би не говорити, писати на згадану тему – потрясаюче вражіння, дати зрозуміти жахливість смерти від голоду - може зробити лише фільм…
Відомий кінорежисер Олесь Янчук з України, який саме рік тому в березні місяці відвідав Австралію, був запрошений організаторами цього жалібного вшанування до Бруселю і в приміщенні бельгійського Сенату був висвітлений ним поставлений фільм “Голод 33” за повістю Василя Барки – сценарій Леся Танюка.
Перед його висвітленням Олесь Янчук говорив по українськи (перекладала на французьку мову пані Тетяна Шпакович) про те, як постала ідея знімання фільму, як він творився ще за часів СССР, Радянської України. Говорив про труднощі у зв’язку з його фінансуванням й побоювання в часі перевороту в Мосвкі в 1991 році – знищення фільму, який робився на студії імені Олександра Довженка.
Олесь сказав, що фільм був висвітлений на багатьох міжнародних кінофестивалях в світі, з Бруселем включно, де 5 років тому фільм був висвітлений підчас Фестивалю Прав Людини. Олесь чується в великій шані, що фільм знову буде висвітлений в Бельгії, в його Сенаті, з приводу такої сумної річниці.
Картини фільму зробили на учасників вшанування відповідне вражіння. Я бачила, як витирали сльози не українці й українці, а це важне, бо лише фільм міг передати ті людські страждання, ті злочини, які чинили вислужники Москви, комуністичної партії, які безпощадно знущалися над людьми, над жінками і малими дітьми в Україні. Хай їм за те буде вічне прокляття!
Можу сміло твердити, що вшанування пам’яті жертв Голодомору ініційоване Амбасадою України відбулося в Бруселі гідно і на відповідному рівні. Хай буде їм від нас подяка за те, як і Олесеві Янчукові за прибуття до Бруселю!
А ще хочу згадати, що в Сенаті був присутний молодий журналіст Дідерик Крамерс, з товариства Голяндія-Україна, який належить до редакційної колегії журналу того товариства, яке видало журнал на тему Голодомору в Україні по нідерландські ( флямандськи ) На шістьох сторінках Дідерик описує як дійшло до Голоду, наслідки Голоду. Знимки, ілюстрація статті з відомого нам вебсайту Арт Україна. Крім того в журналі ще й інші описи про Україну. І знову треба сердечно подякувати голяндцям за такі публікації про Україну, що черговий раз заперечує твердження бельгійця Пана Дебакера, про те, що про Україну не знають в Бельгії чи в світі.
Дідерик мав на увазі перевести з Олесем Янчуком інтервю на тему фільму. Надіюся, що йому це вдалося зробити!
І так завершилося ще одне гідне вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років!
3.4.2003 – година 17.00
ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В ЙОГО 70 ТИ ЛІТТЯ
В БЕЛЪГІЙСЪКОМУ СЕНАТІ В БРУСЕЛІ
Українці в світі вшановують пам’ять жертв – від 7 до 10 мілійонів насильно створеного Голодомору 1932-1933 року в його 70 -ту річницю.
В листопаді 2002 року такі вшанування відбувалися велично, зворушливо й молитовно в Австралії, - Сіднеї, в Канбері й інших містах.
Амбасада України в Бельгії та Університет міста Льєжу запросили представників бельгійського уряду, різних амбасад і консульств і української діяспори на вшанування жертв Голодомору, яке відбулося в четвер 3.4.2003 в приміщені бельгійського Сенату, в її Авдиторії в годині 9.45 ранку.
По боках Президії висіли з лівої сторони бельгійський, а з правої сторони український прапори.
Відкрив жалібну імпрезу Амбасадор України достойний пан Володимир Кандохій, привітавши численних присутніх, які зійшлися з такої сумної нагоди.
Відтак доповідь на французькій мові виголосив професор Сімон Петерман.
Він говорив про жахіття винищення українського народу, який як ніякий нарід в світі поніс жахливі страти в штучно створеному Московською Комуністичною Партією й її вислужниками в Україні.
Він наголосив на тому, що преса у вільному світі, знаючи про ті жахіття – змовилася й не писала про цей злочин, затаюючи відомі їм факти.
Щойно роками пізніше, завдяки українській діяспорі в Західному світі тема Голодомору в Україні набрала світового розголосу і врешті згадалося на сторінках світової преси мілійони жертв старшного злочину, за який досі ніхто не був покараний.
“ Винищування українців було справою сов’єтської державної політики, так як печі в концтаборі Дахав були справою державної політики”. Українські куркулі вмирали…задля вигоди держави, для того, щоби допомогти у становленні нового ладу. Вони загинули, а світова пам’ять про їх смерть поросла травою забуття.Чому?” – так пише американський журнал Тайм в 1983 році.
Та не поросла пам’ять жертв травою…бо українська діяспора на чолі з СКВУ таки зрушила справу голоду й створила світовий Комітет для розповсюдження правди про траґедію в світі. Такі відомі особистості, як проф. Джеймс Майс, Роберт Конквест та представники діяспори різних країн світу увійшли в Світовий Комітет вшанування жертв Голоду і видали відповідні твори на тему Голоду і фільм “Жнива розпачі” (Harvest of Despair) . Про це говорив у своїй доповіді – також на французькій мові, - мгр. Омелян Коваль Голова Громадської Централі Бельгії.
В Бельгії живе кількох осіб, які пережили Голодомор, хоч втратили кількох членів своєї родини. Свідчення пані Теклі Івасюк з Київщини, пані Осипи Хохоляк з Ново Миколаївки та пана Володимира Михайлюка - прочитав Павло Когут.
Живі свідки – це підтвердження існування цієї страшної траґедії українського народу.
Та скільки би не говорити, писати на згадану тему – потрясаюче вражіння, дати зрозуміти жахливість смерти від голоду - може зробити лише фільм…
Відомий кінорежисер Олесь Янчук з України, який саме рік тому в березні місяці відвідав Австралію, був запрошений організаторами цього жалібного вшанування до Бруселю і в приміщенні бельгійського Сенату був висвітлений ним поставлений фільм “Голод 33” за повістю Василя Барки – сценарій Леся Танюка.
Перед його висвітленням Олесь Янчук говорив по українськи (перекладала на французьку мову пані Тетяна Шпакович) про те, як постала ідея знімання фільму, як він творився ще за часів СССР, Радянської України. Говорив про труднощі у зв’язку з його фінансуванням й побоювання в часі перевороту в Мосвкі в 1991 році – знищення фільму, який робився на студії імені Олександра Довженка.
Олесь сказав, що фільм був висвітлений на багатьох міжнародних кінофестивалях в світі, з Бруселем включно, де 5 років тому фільм був висвітлений підчас Фестивалю Прав Людини. Олесь чується в великій шані, що фільм знову буде висвітлений в Бельгії, в його Сенаті, з приводу такої сумної річниці.
Картини фільму зробили на учасників вшанування відповідне вражіння. Я бачила, як витирали сльози не українці й українці, а це важне, бо лише фільм міг передати ті людські страждання, ті злочини, які чинили вислужники Москви, комуністичної партії, які безпощадно знущалися над людьми, над жінками і малими дітьми в Україні. Хай їм за те буде вічне прокляття!
Можу сміло твердити, що вшанування пам’яті жертв Голодомору ініційоване Амбасадою України відбулося в Бруселі гідно і на відповідному рівні. Хай буде їм від нас подяка за те, як і Олесеві Янчукові за прибуття до Бруселю!
А ще хочу згадати, що в Сенаті був присутний молодий журналіст Дідерик Крамерс, з товариства Голяндія-Україна, який належить до редакційної колегії журналу того товариства, яке видало журнал на тему Голодомору в Україні по нідерландські ( флямандськи ) На шістьох сторінках Дідерик описує як дійшло до Голоду, наслідки Голоду. Знимки, ілюстрація статті з відомого нам вебсайту Арт Україна. Крім того в журналі ще й інші описи про Україну. І знову треба сердечно подякувати голяндцям за такі публікації про Україну, що черговий раз заперечує твердження бельгійця Пана Дебакера, про те, що про Україну не знають в Бельгії чи в світі.
Дідерик мав на увазі перевести з Олесем Янчуком інтервю на тему фільму. Надіюся, що йому це вдалося зробити!
І так завершилося ще одне гідне вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років!
Відповіді
2003.04.04 | Габелок
Re: ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В БРУСЕЛІ (//)
Що мене приголомшує найбільше, так це те, що українське суспільство досі ще не зрозуміло впливу Голодомору на наші життя. Україна досі продовжує жити тим самим життям, за якого й стався Голодомор. Люди продовжують бути бидлом, якому вдалося не померти чи загинути за часів Голодомору. Подумайте тільки, всі хто мав більш-меншу людську гідність загинули в часи, як не селянських повстань (1920-1927, 5 млн), так за часів Голодомору (7 млн померли з голоду, 3 млн були розстріляні, чи загинули в концетраційних таборах). Вижили люди, які не мали гідности і ми є нащадками тієї черні, якій вдалося вижити. Тому Україна, як держава не має гідности й є попихачем найчастіше Росії, але не тільки Росії. Ми думаємо, що ми живемо нормальним життям, не розуміючи, що "нормальних" усіх замордували й навчили, тих хто вижив, жити іншим, заляканим, совєтським життям. Тому то, коли еСеСеСеРа розпалася, ми не знали, що робити з незалежністю. Більшості незалежність була не зрозуміла. Для більшости не має ніякої різниці частиною, якою країни бути. Люди не зрозуміли, що незалежність це їхній шанс повернути гідність. Про яку, власне, гідність можна говорити, коли гідність була заборонена не протязі кількох поколінь. Подумайте, й досі ми не знаємо, що таке гідність. Є такий дореволюційний анекдот, коли в царській армії лейтенант росіянин поскаржився лейтенанту поляку, що "його палковнік прямо в морду ударіл". Поляк запитав:" Ти єво визвал на дуель?". "Да нєт, я утєрся..." Подивіться, що робе шайка "Чук, Мек та іже з ними", а ми тільки втираємося...Якось, близько 1989 року, коли починалися тільки розмови про приватизацію землі, один колгоспник запитав мене:" Приватизувати землю? Нашо? Вона нам й так належить, адже ми на ній працюємо..." В людях вбили не тільки гідність, але й здоровий глузд. Під гаслом "Тільки рабство зробе нас вільними!" раділо стільки мільйонів українців. Тому коли їм сказали:" Ви більше не раби, будьте вільними.", більшість не зрозуміла, як можна бути вільним без російського рабства. Й досі мільйони українців вважають, що вільними можна бути тільки під чоботом Вови Пуціна.
Один з моїх друзів, який приймав участь у кількох війнах, у кількох країнах, сказав мені, що більш заляканих людей, як совєтських він ніде не зустрічав. Фактично, ми продовжуємо жити в Українській Іракській Соціалиістичній Республіці з розширеною автономією. Чому? Звичайно, не тому, що хтось нам забороняє жити у вільній державі і створювати вільне суспільство. Просто ми не знаємо, як жити у вільному суспільстві. Тому й обираємо таких призедентів, якими й є самі...
2003.04.04 | Andrij
Re: Як відновити мораль в суспільстві?
Габелок пише:> Що мене приголомшує найбільше, так це те, що українське суспільство досі ще не зрозуміло впливу Голодомору на наші життя.
Українське суспільство досі не зрозуміло Голодомору, самого по собі. Для багатьох Голодомор просто не існує. Якщо він стався, то з кимось, кого ніколи не знав. Така ось анонимна трагедія з незнайомими людьми.
В чому тут причина? По перше, в продажній верхівці, моральних нащадках виконавців Голодомору. Не хотять зайвий раз нагадувати людям про ті жахи в українських ЗМІ. Чому? Чи не бояться розбудити людську гідність та мораль в Україні? Врешті, якщо вам кожний день казатимуть, що біле то чорне, то такі дрібнички, як пограбування українців купкою злодіїв навряд чи хтось помітить.
2003.04.04 | Navigator
Гойя на честь 100 тисяч загиблих за свободу iспанцiв створив
безсмертнi офорти, що зачаровують свiт :"Жахи вiйни"Де наш Гойя з Жахом Голодомору ?
Загинув в Голодомор?
2003.04.04 | пан Roller
На миру и смерть красна,
Кажучи често, в вашем постинге есть большая доля правды.
И правда эта еще и в том, что не русский солдат съел краюху хлеба украинского народа. Не москаль,помещик,на букву М,по которой учили азбуку украинские дети.
Режим большивиков стал престолонаследником царского режима. И заказ на убийство реформатора Столыпина, который кстати был убит в Киеве на глазах царя Николая, коснулся всех и москаля и хохла в равной степени.
Простому человеку может быть понятно горе тех, кто умер от голода. Как понятно и горе тех, кто погиб от голода в блокаду Ленинграда.
Вы говорите о рабах. Но рабство и демократия были известны еще 2000 лет назад. Раб это тот, за кого гражданин Рима, хозяин нес ответственность, он оплачивал его наемный труд, кормил, размножал, то есть у раба был гарантированый и не всегда плохой заработок.
Свободный гражданин это тот, кто должен был обеспечить сам свою жизнь.
Он не работал «на производстве». За него не нес ответственность хозяин. Его защищал закон. Он мог себе позволить ту свободу, которая была ему дарована. Но он сам руководил своей жизнью. Ему никто не платил и его никто не кормил, и не помогал супсидиями.
Но сколько стоил раб? Рабов ведь покупали.
Сегодня мы знаем, что в Англии средней раб стоил порядка 20000 фунтов стерлингов. Эта та сумма, которую платил тот, кто покупал раба, следовательно он надеялся по крайней мере возместить свои расходы. И известны случай когда гражданин имел сотню рабов по 20000.
Украинский раб стоит много дешевле. Жизнь его стоит порядка ста баксов.
Чтобы позволить себе такую покупку в Англии, треба было что-то иметь «в загашнике» , как-то дом, дело. В принципе, в этом смысле мало что изменилось. Просто многие украинцы , те которые уезжают едут продавать свой труд по старым английским расценкам. Они уезжают в рабство, но не украинское, здесь им цена 100 баксов.
Они не в состоянии ни там, ни здесь обеспечить себе свободный уровень жизни, то есть уровень гражданина, не работающего на хозяина..
Раздел свободы остался на том же уровне. Или ты свободен, значит на тебя работают работники. Или ты раб, тогда ты работаешь , пусть и за хорошую зарплату на дядю.
В этом смысле, кордоны рабства нельзя преодолеть вместе. Кто-то становится свободным и свобода гарантирована большим корманом, а кто-то нет.
Этот кто-то может быть бандитом, который не боится дать в морду,как вы пишите. Он не помрет с голодомора в голод, он будет обжираться в ресторанах, в которых вам доступ закрыт, потому, что у вас пусто.
Он купит всех и все, и власть тоже. И организует защиту свою и своего бизнеса. Но вы не приветствуете его. Вы не приветствуете его смелость, когда он положил на всех и все и на государство тоже. Но почему?
Вы призываете слабых стать смелыми. Зачем? Что пользы в этих призывах.
Вспомните пана Гитлера. Он придерживался принципа естественного отбора. "Если хилый-
- сразу гроб", как говорил пан Высоцкий.
И сегодня умирают хилые. Но раз вымрут хилые, останутся смелые и богатые.
Возможно, ваши предки оказались не из тех кто выжил, а из тех кто вообще не голодал.
Вы не допускаете этого? Или вы хотите отнести себя к слабакам. Слабакам, для которых власть это стихийное бедствие.
Вы же боитесь наводнения, пожара. Боитесь. Почему же вы не должны опасаться власти.
Если к примеру у Вас нет автомобиля, а сотни тысяч, миллионы их имеют, то те кто их имеют не пойдут за вашими призывами. Вы предлагаете им потерять автомобили. Вы призываете их к бедности. Или кого вы призываете?
Человек обретающий средства видоизменяется. Дайте ему почувствовать свою власть и вы не узнаете раба. Лучшие надзиратели получаются из бывших заключенных.
Вы не узнаете его потому, что он будет продолжать родить рабство. И плодить еше большее рабство.
И если у него будет такая возможность он сделает и унизит тех, кто был его хозяином. Из мести. Разве не пример этому революции.
Сегодня численность население Украины соответствует примерно тому числу, которое было перед войной. А стремится к тому, которое стало после войны. Об этом говорят экспертные оценки. И что же от этого, плакать?
То есть, мы являемся свидетелями смены хилых на сильных. Просто хилые умирают молча. Они умирают прямо сейчас. Они освободжают жизненное пространство для сильным. Для Вас. Вы же не боитесь?
Вы не боитесь.И это хорошо. Не бойтесь.
Жизнь вообще грустная штука, как сказал поэт. Она всегда кончается смертью.
Бойся ее, или не бойся, все равно помрешь.
Так чего бояться, срашивается, если с нами Бог.
На миру и смерть красна, как говрят в народе нашем.