04/10/2003 | Shooter

Кандидатський мінімум Сергія Тігіпка
Дмитро Лиховій, "Україна молода"

У НБА – найсильнішій баскетбольній лізі світу – є така номінація: "кращий запасний". Цього звання удостоюють гравця, який виходить на майданчик не в стартовій п'ятірці, а десь усередині матчу, і приносить своїй команді користь, що співмірна з віддачею основних учасників.

Українську політичну дійсність при бажанні теж можна порівняти з великим баскетболом - тут і перекидання м'яча з однієї половини на іншу, і програші в боротьбі "на щиті", пресинг, фоли, намагання покласти "яйця" в різні кошики... Тенденції останніх двох-трьох місяців дають підстави проводити ще одну паралель між нашою політикою й грою високооплачуваних гігантів: я маю на увазі саме амплуа "кращого запасного", який виходить на паркет по ходу нового періоду гри під назвою президентські вибори.

Джокер, потужний резервний кандидат від владної команди - ось про кого йдеться.

Змінить старший тренер правила змагань чи ні (а в спроможності Леоніда Кучми довести до кінця оголошену політреформу таки є певні сумніви), йому потрібно думати, як більш-менш чисто вигравати поточний матч. Адже наразі представник "Динамо", маючи достатню кількість персональних попереджень, зачаївся із власними партійними проблемами у трояндових кущах, а капітан "Шахтаря" ніяк не набере ігрової форми після переїзду до Києва - ну не виправдовує він сподівань, хоча й очолив одним махом Національний олімпійський комітет...

Медведчука притримують, Янукович у певній немилості, а грати ж - треба. Тому й розминається біля бокової лінії номер третій - вічно перспективний представник Дніпропетровська. Так, саме активний "розігрів" Сергія Тігіпка дає всі підстави гадати: влада якщо й не вважає випуск його на майданчик основним варіантом продовження боротьби, то принаймні не виключає виконання місії рятівника саме Сергієм Леонідовичем.

Французькі поцілунки як всеохопний піар

У плані позитивного піару уродженець сонячної Молдови б'є останнім часом усі рекорди, поступаючись за цим показником хіба що Леонідові Кучмі. Пусте, що дорогі краватки у колишнього комсомольського ватажка зав'язані по-комсомольському, - як публічна особа, голова Нацбанку бере своєю "відкритістю", добре спланованою всеохопністю, що віддає надмірною нав'язливістю.

Тігіпко - як повітря чи газ якоїсь там консистенції - заповнює собою весь можливий простір, передусім інформаційний. Газет і телеканалів, щоб розвернутися, вистачає. І він не питає у вас, наскільки вам потрібна його кришталева прозорість - просто проникає у мізки, дихальні шляхи, кишені, гаманці...

Досі жоден керівник НБУ не виходив на такий рівень всеукраїнського піару. Власне, для керування центробанком це й не потрібно - головне, щоб гроші були стабільними, кредити бралися й віддавалися, резерви росли.

Але не зміг Сергій Тігіпко минулої осені стати прем'єр-міністром, хоча дуже хотів. Янукович перейшов "вічно другому" дорогу, як свого часу перейшов Кінах. Як визнає сам наш герой, інші гравці були сильнішими. Тож довелося Сергієві Леонідовичу "за нєімєнієм графіні" обмежитися посадою банківського "сторожа".

"Ідея була моя. Виникла вона після того, як посаду голови НБУ вже внесли до переліку тих посад, що розподілятимуться більшістю. [...] Професійно мені це, може, навіть цікавіше", - пояснював Тігіпко своє призначення головою Нацбанку в одному з недавніх інтерв'ю.

Тут можна було б згадати про його легітимність, про ті грудневі перипетії з голосуванням "більшовиків" у парламентських туалетах фальшивими бюлетенями; про те, що половину рішень, у пакеті з якими Верховна Раді нібито знімала Стельмаха й затверджувала Тігіпка, сам же парламент не визнав, проігнорував і поїхав далі. Але Сергій Леонідович - залишився.

Сам він ті колізії воліє не згадувати, натомість прагне працювати в обраному напрямі. У нього власний пункт призначення, і якщо для його досягнення треба перетворити пост глави центробанку на "його віце-імператорську величність", то вперед - задравши штани, біжи за комсомолом.

Цього тижня Тігіпкова "публічність" сягнула Єлисейських полів із їхніми "Мулен ружами" – голова НБУ відвідав з дводенним візитом Францію. Нюанси, пов'язані з можливим наступництвом, починаються вже від порога, адже, скажімо, батька Кучму на Захід гріхи не пускають - йому все атипові Гонконги та Таджикістани; а Янукович саме в цей час, хоч і поїхав також до Європи - в Німеччину, та Франція - це зараз крутіше, західніше, стильніше, піарніше.

Глава Нацбанку з увагою до його вояжу фактично "перебив" керівника Кабміну, не кажучи вже про президента з його азіатськими "чингізханами". Однак головне - те, про ЩО говорив Тігіпко в Парижі. Це була не якась банкірська вузькоспеціалізована тусовка, а повноцінний візит державного діяча. Без вищого благословення таке статися просто не могло. Жоден із попередніх шефів НБУ такого собі не дозволяв.

Ось дещо зі стрічок інформагенцій: "Україна в перспективі може вступити до Євросоюзу. Про це повідомив журналістам глава Національного банку України Сергій Тігіпко після зустрічі з держсекретарем Міністерства закордонних справ Франції Рено Музельє. Як передає кореспондент УНІАН, глава Нацбанку зазначив, що "двері ЄС в перспективі не зачинені, й тут багато, що залежить від позиції Франції. Ми не повинні чекати, що нас візьмуть за руку і приведуть в ЄС". Сергій Тігіпко також додав, що "питання входження в ЄС для України другорядне. Ми працюємо для населення України, і тут два вектори - інтереси населення України й вступ у ЄС - співпадають".

"Україна й Франція мають спільні погляди на вирішення ситуації в Іраку", - це вже визнання пана Рено Музельє, "опрацьованого" високим українським гостем. УНІАН повідомив, що держсекретар французького МЗС обговорив із Тігіпком економічну, фінансову та політичну ситуацію в Україні, сторони також узгодили позиції двох країн щодо кризи в Іраку.

"Ми дійшли висновку, що необхідний міжнародний мандат для дій у цій країні. Війна розпочалася, і зараз треба, щоб ООН та інші організації якомога швидше дістали можливість взяти участь у відновленні Іраку", - сказав Музельє. "Голова Національного банку України, коментуючи мету свого візиту у Францію, повідомив, що Франція є ключовою країною Євросоюзу, і розвиток відносин України з цією країною може бути дуже важливим щодо євроінтеграційних процесів", - відзначає провідна агенція, вельми, до речі, близька до "Тігіпківсько-приватбанківських" кіл.

І де тут, скажіть, дотримання принципу "знайся віл із волом", де відповідність голови Національно банку своїм прямим, фінансово-кредитним, а не дипломатичним повноваженням? Може, пан Сергій у нас за сумісництвом очолить ще й Міністерство закордонних справ? Щоб піарити вже на повну? Хоча куди вже більше...

Що добре для головного банкіра, те й для кандидата в президенти непогано

Зрозуміло, що "нашого хлопчика" в такий спосіб показують Заходові як одного з можливих кандидатів у наступники, що має до того ж людське обличчя (до Москви він встиг злітати ще в січні). Так, у Тігіпка немає двох судимостей, як у іншого "достойника", зате є орден Почесного легіону, навішений тими самими французами за лобіювання інтересів у справі з відомим цементним комбінатом.

"Святих на політичному Олімпі й у бізнесі немає", - зізнався С.Т. в інтерв'ю "Дню" ще в 2000 році, проте звинувачення на адресу Тігіпка, кілька разів повторені у формі запитів депутатом Григорієм Омельченком - щодо відмивання "приватбанківцями" у 1995-1996 роках 150 мільйонів доларів - в українських умовах не можуть розглядатися як пляма на репутації.

В інших такі плями давно вже злилися у суцільний масний чорний колір, а ось Сергій Леонідович старається "максимально" декларувати підзвітний йому бізнес. Та й багатих покровителів вистачає - Віктор Пінчук, чий вплив на тестя-президента останнім часом значно посилився, аж до того, що до приватизації державних 25 відсотків акцій Нікопольського заводу феросплавів Фонд держмайна днями допустив лише пінчуківський промислово-фінансовий консорціум "Придніпров'я".

"Олігархи - такі ж українські громадяни, й ставитися до них потрібно так само, як і до інших", - казав Тігіпко після демонстративної відставки з уряду Ющенка у вже згаданому вище інтерв'ю 2000 році. А простих громадян Сергій Леонідович любить...

"Для головного банкіра немає важливішого завдання, ніж служити Україні та українцям", - так гучномовно називається стаття Сергія Тігіпка, видрукувана ним в останньому числі тижневика "Дзеркала тижня". Звучить ну просто як гасло кандидата в президенти, як би голова НБУ не заперечував своїх амбіцій щодо булави.

Про українських громадян цей кандидат економічних наук печеться чи не в кожному випуску теленовин на своїх каналах, з регулярністю годинника інформуючи співгромадян про нові звершення в стабільності гривні, курсовій чи кредитній політиці та іже з ними. І не лише в цьому, адже Сергій Леонідович і на посаді глави НБУ залишається політиком "широкого спектру застосування", лідером партії "Трудова Україна". Він таки скрізь - починає міняти паперові гривні на металеві, 20-гривневі купюри одного зразка - на іншого, щось наближає до дизайну євро, щось віддаляє...

Потрібно ж якось фіксуватися в стрічках інформагенцій і пам'яті народній. Після всього цього заряду "віагр", дивись, підніметься й поточний рейтинг популярності пана Тігіпка, зафіксований останнього разу Українським інститутом соціологічних досліджень на рівні нещасного 1 відсотка.

Як його підняти до конкурентноспроможних 20, чи необхідних для обрання Президентом 50 відсотків плюс 1 голос від числа учасників виборів, звісно ж, важке питання. Але політтехнологи працюють, а як Сергій Леонідович може виїжджати на бюлетенях, змішаних із туалетним папером, показав грудень у Верховній Раді.

У Тігіпка власне пояснення щодо його нав'язливості. У статті в "ДТ" він пише: "Політика Нацбанку потребує буквально щоденного інформування. Зробив крок, вжив певних заходів - розкажи людям. Звісно, через засоби масової інформації". Завдяки цьому ми, мабуть, невдовзі довідаємося скільки кроків від Тігіпкової кухні до спальні. "Мою часту з'яву на телевізійних екранах, в радіоефірі та в газетах почали ідентифікувати з передвиборним марафоном, - визнає Сергій Леонідович. - Я ж розцінюю це як активну позицію банкіра, котрий таким чином популяризує банківську систему, програму дій Нацбанку". Чи не занадто?

Один у ногу, 261 не в ногу?

У наступному абзаці своєї "патетичної сонати" С.Т. зазначає, що "дбати про інтереси України та українців, чесно й наполегливо служити їм" через банківську діяльність йому допомагає аполітичність. І тут починається ще більша комедія.

Адже при тому, що ніколи досі в нас глави НБУ не їздили за кордон як спецпредставники МЗС, ніхто з них настільки часто не світився на телеекранах із бажанням хоч щось розказати людям, пан Тігіпко перевершив своїх попередників і за показником заполітизованості.

Ну був би він ставлеником Пінчука чи когось іншого, але ж бодай без посвідчення про це в кишені! А так - глава установи, що за своїм визначенням мала б стояти за версту від центру політичних баталій, залишається лідером конкретної партії, яку дуже просто ідентифікувати як "дах" відомого політично-фінансово-промислового холдингу. Сергій Леонідович вдавався до спроби нібито скласти з себе повноваження провідника "Трудової України", але з таким же успіхом міг попроситися у відставку, скажімо, зі своїх "чучхе" товариш Кім Чен Ір.

При голосуванні на недавньому з'їзді "ТУ" за відставку Тігіпка (а він сам просився) було подано... аж 1 голос із 261. Його власний. А які хороші слова він перед цим казав... В інтерв'ю "Дзеркалу тижня", відповідаючи на питання, чи складе він повноваження лідера "Трудової України", наш щирий і прозорий витязь повідомив: "Так, однозначно. Я знаю стурбованість моїх друзів по партії, які кажуть, що я не повинен цього робити, що відразу втрачу вагову категорію, що миттєво посилиться тиск із різних боків, на НБУ в тому числі. Та я думаю, що таке рішення має бути прийняте, і від такого формального впливу як голова партії я все-таки маю відійти". Не вийшло. "Підвели" товариші по партії. Тігіпко залишився із "формальним" впливом.

У своєму виступі на зібранні "трудовиків" він змушений був відкрити карти щодо свого ставлення до поєднання й роз'єднання двох портфелів і "стартових майданчиків": "Повірте, мені не важливі будь-які докори та звинувачення з боку моїх противників - знаю, що в політичній боротьбі використовуються всі методи. Основний їхній аргумент - деполітизація посади голови Національного банку. Цього аргументу я не сприймаю. Я переконаний, що в нереформованій країні, де не проведені політичні реформи, не завершені економічні - всі вагомі посади без винятку є політичними. Але мені важливо, щоб ця ситуація не вдарила рикошетом по партії, не заважала їй розвиватися та нарощувати свій політичний вплив". Ясно, як день: каже "партія", має на увазі - "я".

Офіційний прес-реліз "ТУ" відсалютував: "IV з'їзд партії можна вважати історичним, оскільки завдяки його рішенням партія "Трудова Україна" накреслила чітку перспективу свого розвитку на найближчі роки, затвердила програму законодавчих ініціатив, зробила низку організаційних змін та удосконалень. І найголовніше: "Трудова Україна" залишилася зі своїм лідером, твердо заявивши, що шукати заміни керівникові такого рівня, як Сергій Тігіпко, недоцільно".

"А слава - заповідь моя", - писав у такому випадку класик. Колега Тігіпка по партії Дмитро Табачник, чий голос влився до дружного хору, що відхилив прохання лідера про відставку, майже прямим текстом визнав, що "корочка" партійного лідера залишена за Сергієм саме з огляду на його президентську перспективу як "третього номера". Ну а той факт, що "однозначні" обіцянки Тігіпка так і не стали реальністю, а Нацбанк таки став залежною структурою, - справа десята.

Якого українця Сергій Леонідович любить найбільше

Сергій Леонідович, який вперше з'явився в уряді ще за Павла Івановича, довів свою відданість Леонідові Даниловичу вже давно. Добрий піднощик снарядів у конкретні руки, він, як уже згадувалося вище, пішов із Кабміну, коли уряд очолював Ющенко.

Позитивний імідж в очах президента він заробив ще купою дрібних справ, серед яких не остання - замовлене "розслідування" найманцями з детективної фірми замовленого у відомих кабінетах убивства Георгія Гонгадзе. "Папу" американські нишпорки, допущені до височайших апартаментів на Банковій слідом за майором Мельниченком, відмили поганенько, але Тігіпко засяяв новими барвами.

І саме він, у порівнянні з Медведчуком та Януковичем, котрі більше "собі на умі", цілком може здаватися значно кращим "гарантом для гаранта", охоронцем Кучминої недоторканності, цілісності капіталів "Сім'ї" після відходу Л.Д. з посади президента.

Продовжує світитися теплом Сергій Тігіпко й нині. Взяти хоча б політичну реформу, спроектовану улюбленим вождем. Голова Нацбанку загалом підтримує її обома руками, навіть якось вплітає у свої пояснення на тему фінансової й банківської стабільності.

"Політична реформа, ініційована Леонідом Кучмою, вкрай необхідна державі... Я за те, щоб ця реформа пройшла якнайшвидше. У будь-якому випадку політична реформа є головною передумовою ефективної економічної трансформації суспільства", - каже Сергій Леонідович.

Він за призначення "сильним" президентом "силових" міністрів, за "пряму дію" результатів усенародного референдуму, за ширше право гаранта розпускати ВР. Хто ж відмовиться псувати "шапку Мономаха", маючи надягти її на власну голову? З іншого боку, як людина все ж мисляча, С.Т. при цьому вважає Кучмину ідею двопалатного парламенту "передчасною", натомість виборчу "пропорційку" і "мажоритарку" пропонує розділити у співвідношенні 75 і 25 відсотків. Також, на думку лідера "Трудової України", і це підтримав партійний з'їзд, доцільно зберегти існуючий кількісний склад Верховної Ради.

Тобто "люфт" відносно загальнонаціонального "одобрямсу", що видають зараз по всій Україні "трудові колективи", "трудовик" Тігіпко, до його честі, має. Хоча, може, цей дозвіл - теж елемент політтехнології? Цікаво й інше: невже кадровий склад НБУ ще не відзвітував для галочки про свою підтримку президентських ініціатив у Печерську райдержадміністрацію міста Києва?

"Великі болі" і велике бажання

Пару місяців тому Сергій говорив, що його шанс узяти участь у президентських виборах "дуже малоймовірний". Трохи згодом - що "про це говорити передчасно". Але в суботній статті в "ДТ" він уже не такий однозначний: "Журналісти часто ставлять мені запитання руба: яка моя роль у виборчому процесі 2004 року? Складно відповісти однозначно... Однак повністю переконаний, що для простих людей, для країни як голова Національного банку здатен зробити чимало. У час неабиякого політичного напруження та протистояння, коли в суспільстві домінують переважно емоції, вибудувані здебільшого не на реаліях, а на обіцянках, мета яких - привернути до себе якомога більшу увагу, центральний банк спроможний забезпечити стабільність матеріального становища кожної людини. Через стабільність національної валюти та економічне зростання. Хіба може бути відповідальніше і почесніше завдання? Якщо хочете, це є конкретна політика професіонала. Ось такою, з дозволу сказати, політикою я готовий щодень займатися".

І як, скажіть, цю риторику оцінювати? Скидається на плагіат з іншого політика, якого недруги називають "месією" і який теж стартував у великі перегони з посади голови НБУ. Тігіпко - хоч і наразі в іншій ваговій категорії, але в тій самій ніші "молодореформатора". І чому б саме йому не стати "Анти-Ющенком" як проектом влади на 2004 рік? Принаймні Сергій Леонідович про це явно мріє й снить, хоча й не зізнається. Інша справа, наскільки він розкрутиться й посилиться до того часу, коли чинний Президент повинен буде використати свій вказівний перст за прямим призначенням. Чи випливе Тігіпко на цій піар-дистанції?

"У великих болях родяться великі діла", - звершує він свою статтю "потужною" цитатою з Грушевського. Ну дуже болить Сергієві Леонідовичу...