Відповіді

• 2003.05.26 | Адвокат ...

  У "статті"!!! ( - )

• 2003.05.26 | Михайло Свистович

  Це не Толпиго у 89-90-му видавав газету "Полуинтеллигент"? (-)

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.05.26 | Бегемот

    Полумудрец, полуневежда, еще к тому ж полуподлец.

    Однако есть еще надежда,
    что полным станет наконец.
    (А.С. Пушкин)
    
    Напів він був інтелігентом,
    напів він був алгебраїст,
    не знаю був чи імпотентом,
    тепер політ він онаніст.
    (Б. Замбезький)

• 2003.05.26 | ne-Kipiani

  Re: Чижик-Пижик Погребинський та політична проституція в Інтернеті

  Хай добрдій Бегемот почитає
  З повагою, ne-Kipiani
  
  
  
  
  Як готувався "Київський лист"
  Михайло Білецький
  
  ("Сучаснiсть", 1999 N 1)
  
  Лист протесту проти політичних переслідувань, складений у Києві та відправлений до державних керівників на початку 1968 року, був одним з найбільш масових правозахисних виступів 60-70-х років. Йому віддають належне в літературі про дисидентський рух, де він звичайно згадується як "київський лист". Тим не менш досі не оприлюднено фактів, пов’язаних з його історією. Більше того: я гадаю, що історія його написання залишилася невідомою навіть для "фахівців" з КДБ, - про це я ще розповім.
  
  Моя доля склалася таким чином, що я, не приймаючи активної участі у правозахисній діяльності, мав дружні стосунки з багатьма правозахисниками, як у Києві, так і в Москві, і завдяки цьому стояв біля самих витоків написання цього листа. Постараюся згадати, що мені відомо з його історії, хоч цьому заважатиме моя навпрочуд погана пам’ять. Так що заздалегідь попереджаю, що в деталях розповіді можуть бути неточності й помилки.
  
  Розповідь треба почати з опису загальної атмосфери, яка панувала в ті роки. Атмосфери, водночас і страшної, й чудової. Страшної - з відомих причин: переслідування інакодумців, свавілля репресивних органів. Чудової - бо це була атмосфера співпраці й солідарності з прекрасними й мужніми людьми.
  
  Я повернувся на Україну після 15-річної відсутності з Москви, скінчивши аспірантуру з математичної логіки. Це була весна 1965 року, через півроку після зсунення Хрущова. Скінчився короткий період "відлиги". Через кілька місяців пройшла перша група арештів: в Москві - Синявський і Даніель, в Україні - біля 20 чоловік, в тому числі Іван Світличний. Часто буваючи в цей час у Москві, я мав змогу порівняти тамтешню атмосферу з київською. В одному відношенні вона була не на користь Києва: якщо в Москві ці події хвилювали широкі кола інтелігенції, обговорювалися в кожному інтелігентному домі, то в Києві майже ніхто, за межами вузького кола гуманітарної еліти, навіть не знав про сам факт арештів. Зате не могла не приваблювати особливість саме цієї гуманітарної еліти: її вболівання за національну культуру, народні звичаї, мову; нічого подібного не могло бути в Москві, де ці проблеми не мали актуальності. Я пригадую, як зворушливо виглядали гуцульські килими в міських квартирах, рушники на стінах, вишиті сорочки, народні пісні, просто вживання української мови, що було в той час таким беззахисним викликом. Пригадую колядування на Різдво, учасників якого хапали й кидали в міліцейські "воронки".
  
  Пройшли 1966 і 1967 роки. Продовжувалися арешти в Москві й в Україні, причому в Україні переслідування були найбільш жорстокі й на перший погляд немотивовані; на відміну від Москви, тут хапали не за конкретні виступи, а, так би мовити, превентивно: небезпечного вбачали в кожному, хто виділявся, занадто сильно цікавлячись питаннями культури та мови. І одночасно поширювався спротив. Нагадаю один з відомих його виявів - виступ Івана Дзюби й викликану ним маніфестацію в кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 року. Найбільш поширеною формою опору стали листи протесту. Почалася свого роду "ланцюгова реакція". Відповіддю на кожний арешт ставали листи з протестом проти нього, на кожний суд - оприлюднення його матеріалів; влада відповідала арештом авторів та публікаторів - і все починалося за новим колом. Небувалих розмірів починає досягати самвидав. Найбільш актуальними в ньому стають саме матеріали про поточні репресії. Водночас він досягає промислового розмаху. Друкуються вітчизняні й зарубіжні публіцистичні та історичні матеріали (наприклад, роботи Сахарова), а також художня література (романи Солженіцина, Максимова, "1984" Орвела та багато іншого). Для друкування таких обсягів тексту створюються свого роду підпільні друкувальні цехи: наймаються друкарки, що друкують багато (до 10) копій на цигарковому папері; книги переплітаються, при чому для зручності читання листи цигаркового паперу з текстом перекладаються чистими; замовнику книга коштувала не так і багато. Сказане стосується головним чином Москви; за моїми спостереженнями, власне українські матеріали не набули такого поширення. Але московський самвидав, в своїй головній частині, перш за все відносно поточних репресій, добре поширювався в Києві. Мені доводилося обмінюватися ним з деякими людьми, серед яких назву Івана Світличного та Леоніда Плюща, і я не мав сумніву, що ці люди мають добрі зв’язки з загальносоюзними поширювачами самвидаву, та й "тамвидаву" теж. Так серед інших книг я брав у Світличного "Технологию власти" Авторханова - одну з найбільш крамольних на той час книжок, видану десь на Заході. З іншого боку, зв’язок українських правозахисників з московськими давав змогу поширювати відомості про політичні переслідування в Украіні на весь Союз і далі на Захід. Українські матеріали перекладалися в Москві й далі надходили у загальну мережу розповсюдження. Особливо систематичний характер це набуло з 1968 року, коли почав виходити самвидавський місячник "Хроника текущих событий" з підзаголовком "Год прав человека в СССР". Це видання, що характеризувалося максимальною повнотою, точністю й достовірністю інформації, стало енциклопедією й візитною карткою правозахисного руху. Якої самовідданості й чесності воно вимагало від своїх учасників, як свідчило про солідарність людей різних національностей, культур і поглядів, об’єднаних ідеєю спротиву тоталітарній системі! Українська тематика займала значне місце у "Хроніці".
  
  Видання "Хроніки" свідчило й про те, що правозахисний рух у Союзі досить добре координувався. Як не дивно це видається, але для досить широкого кола людей у той час не були таємницею й імена його координаторів. Чому їх не заарештовувало КДБ? Важко відповісти. Можливо, його в той час більше влаштовувала ситуація, коли лідери відомі і можна відстережувати зв’язки. І самі правозахисники знали, що їхні лідери "під ковпаком", але продовжували спільну працю, сподіваючись якось перехитрувати КДБ. Така була дивна гра. Одним з визнаних правозахисних лідерів був Петро Якір, син репресованого командарма, також з дитинства відсидівший у таборах як "син ворога народу". Під час навчання в Москві мені пощастило познайомитися з ним. Бував я у нього й під час поїздок до Москви у 1965-68 роках, обговорюючи події, пов’язані з політичними репресіями. Саме до Якіра стікалася тоді інформація про правозахисні акції, зокрема листи протесту; люди не мали сумніву, що це - найбільш надійний спосіб розповсюдити її по країні й передати на Захід. Було відомо, що й підготовка багатьох акцій та листів обговорювалася й проводилася у взаємодії з колом Якіра. Наскільки мені відомо, люди, близькі до цього кола, спілкувалися й з київськими правозахисниками, зокрема з питань організації листів протесту.
  
  На кінець 1967 року написання листів протесту стає традиційною формою реакції на свавілля влади. Хоча воно не давало безпосередніх наслідків, а часто призводило до нових репресій, воно дарувало суспільству почуття солідарності й надії, пов’язані з посиленням спротиву. Складалася ситуація, коли для значної частини суспільно свідомих людей підпис хоча б під одним таким листом виглядав як моральний обов’язок. Цей рух, розпочавшись у Москві, перш за все охопив її, менш - Ленінград, а потім поширився на республіки, чільне місце серед яких зайняла Україна.
  
  Наприкінці осені чи на початку зими 1967 року (десь у листопаді-грудні) у Києві зібралася група людей, яка вирішила підготувати такий лист протесту - перш за все для того, щоб привернути увагу країни та світу до репресій в Україні. Це були Іван Світличний та Іван Дзюба, подружжя фізиків Юрій Цехмістренко та Ірина Заславська, кібернетик Віктор Боднарчук. Мені також пощастило приймати участь у цих обговореннях. Серед людей, яких я назвав, троє не дожили до цих днів - Світличний, Цехмістренко та Заславська. Хотілося б згадати їх добрим словом. Справді, які це були світлі люди! Ім’я Івана Світличного на сьогодні досить відоме, хоча його творча спадщина, видана мізерним накладом, на жаль, становить раритет. Та тим, хто не знав його, важко уявити, яку атмосферу доброзичливості, довір’я й разом з тим безстрашності створював навколо себе цей чоловік. В описаному колі були люди, що більш привертали увагу якимись конкретними вчинками, але, гадаю, навряд чи можна назвати когось, хто користувався б таким незаперечним моральним авторитетом. Я часто повертаюся до думки: як не вистачає нам Івана сьогодні! Подружжя Цехмістренків, людей яскравих, з широким колом інтересів, мало рідкий хист до поєднання людей. Їхня невелика квартира на краю Голосіївського лісу стала місцем постійних зустрічей "фізиків" (тобто представників природничих і точних наук) і "ліриків" (художників та літераторів), де бурхливо обговорювалися мистецькі та громадські питання. Але повернемося до теми.
  
  Обговорення самого тексту листа зайняло кілька вечорів. Як мені зараз видається, головними його авторами були Дзюба та Світличний (а може, один з них). В листі засуджувалися політичні репресії в Україні 1965-67 роки, з особливим наголосом на процес Чорновола у листопаді 1967 року у Львові. Вони розглядалися у зв’язку з загальносоюзними репресіями й потугами до відродження сталінізму, заявлялося про солідарність з московськими правозахисниками.
  
  Десь на початку 1968 року почався збір підписів. У цьому процесі я не брав безпосередньої участі - мої знайомства в Києві були досить обмежені і практично не включали тих, кого можна було прилучити до підписання. Головними організаторами збору підписів були названі п’ятеро людей: Юрій та Ірина - головним чином серед фізиків, взагалі вчених природничого напрямку та "технарів", Віктор - серед математиків, два Івани - серед письменників та художників. Звичайно, такого формального поділу не було; пригадую, як одного разу Цехмістренки й Боднарчук збирали підписи в Будинку письменників після вечора, присвяченого річниці коліївщини. Але як правило кожний збирав підписи у близькому для себе колі. Я мав змогу слідкувати за тим, як йде збір підписів серед вчених, спілкуючися з подружжям Цехмістренків та з Боднарчуком, з якими близько приятелював. Пам’ятаю, як старанно вони шукали кандидатури майбутніх "підписантів", з яким тріумфом повідомлювалося про кожний новий підпис, особливо людини, що за своїм статусом мала офіційний авторитет, - відомого вченого, письменника, діяча культури. Практично всі підписи вчених (а також і деякі інші) зібрали безпосередньо Юрій, Ірина та Віктор, спілкуючись з кожним "підписантом". Наскільки я знаю, Світличний та Дзюба організували збір підписів іншим способом; так, здається, підписні листи лежали просто у Спілці письменників, підписування проходило після різних зборів, в тому числі, якщо не помиляюся, на будівництві Чорнобильської АЕС. Збір підписів тривав приблизно до березня 1968 року. Додам кілька слів про психологічний стан організаторів, перш за все найбільш близьких до мене Юрія, Ірини та Віктора. Я охарактеризував би його як свого рода ейфорію. Їхній ентузіазм поєднувалася з розумінням взятого на себе ризику, розумінням того, що від влади можна чекати як завгодно жорсткої реакції. Мені видається, однак, що це була швидше емоційна готовність і вони навряд чи встигли продумати тактику поведінки при неминучому безпосередньому зіткненні з владою; цю тактику їм довелося виробляти вже "в бойових умовах". Гадаю, що Світличний та Дзюба, за плечима яких уже був відповідний досвід, були до цього більш готові.
  
  (Тут варто нагадати деякі відомості про сам лист. Його підписали 139 чоловік. Першим стояв підпис Сергія Параджанова - він не приймав участі у складанні, але настояв на тому, що має бути першим. Серед підписавших були письменники В. Нєкрасов, В. Стус, Г. Кочур, В. Шевчук, Л. Костенко, Б. Антоненко-Давидович, художники І. Марчук, А. Горська, В. Зарецький, Г. Севрук, авторитетні вчені, в тому числі математики професори Ю. Березанський та А. Скороход; тут названо далеко не всі імена відомих людей. Підписи організаторів Цехмістренка, Боднарчука, Заславської, Світличного та Дзюби стояли відповідно на 3, 5, 6, 9 та 11-му місцях. Якщо не помиляюся, за числом підписів цей лист посідає перше місце серед всіх листів протесту 1965-68-х років. За дослідженням Л. Алексєєвої "История инакомыслия в СССР", завдяки йому Україна дала 19% підписів, зібраних під час цієї "підписної кампанії".)
  
  Листа з підписами було передано до "адресатів" у квітні 1968 року. Мені також довелося приймати у цьому участь. Для цього Ірина Заславська та я поїхали до Москви. Вона віднесла оригінал листа з підписами до прийомної ЦК, де залишила для відповіді свою домашню адресу. А я відніс примірник Петру Якіру.
  
  Реакції влади не прийшлося довго чекати. Вже в кінці квітня в установах почалися проробки "підписантів" (як саме, скажу трохи нижче). Мушу сказати, що значна частина "наукової групи" виявилася неготовою до такого розвитку подій. Запанувала деяка розгубленість. Під час взаємних обговорень ряд підписавших особливе значення надавав питанню про перспективу передачі тексту на Захід - на той час у масовій свідомості був сильний комплекс "відштовхування від Заходу", за яким можна критикувати свою владу, але ніяким чином не переносити цю критику за кордон, щоб "не ганьбити батьківщину"; цей комплекс вміло використовували влада та КДБ. В квітні ми мали підстави вважати, що листа ще не передано на Захід і влада хоче запобігти саме цьому; якщо це не вдасться, тоді й розпочнуться серйозні репресії. Принаймні так оцінювало ситуацію оточення Цехмістренків. В цих умовах ряд підписавших настояв на тому, щоб затримати широке розповсюдення листа й передачу його на Захід. Не можу згадати, чи було це рішення "підписантів"-науковців узгождене зі Світличним та Дзюбою. Розумію, що з сьогоднішніх позицій воно виглядає не зовсім принциповим; гадаю, що так воно виглядало й за тодішніми московськими нормами, помітно розвиненими порівняно з нашими, але в наших умовах такого враження не було. Так чи інакше, мене, як людину, пов’язану з московськими колами, попросили це залагодидити. Приблизно в кінці травня я зустрівся у Москві з Павлом Литвіновим, досить відомим дисидентським лідером з кола Якіра, і передав йому наше прохання. Литвінов повідомив мене, що наш лист ще не пішов ні в самвидав, ні на Захід, і обіцяв деякий час притримати його. Наскільки мені вдалося простежити, він дотримався цієї обіцянки; наш лист було оприлюдно зі значною затримкою, і головна частина партійно-кадрових розборів з підписавшими пройшла до того.
  
  "Робота" з підписавшими посилилася в перші післявідпускні місяці (вересень-жовтень) - можливо, як частина загального "закручування гайок" після придушення "празької весни". Не пам’ятаю, чи було в тому році офіційне втручання КДБ; в усякому разі, якщо й було, то формально дуже слабке. Вирішення цієї проблеми на той час було доручене партійним органам, завдяки чому наголос було зроблено на "каяття", а власне розслідування проводилося непрофесійно; таким чином, було згублено час, і через кілька років, коли за справу взялося КДБ, йому вже було важче встановити хід подій. Виглядало це так. Спочатку "підписантів" викликали до партбюро на місцях роботи, не турбуючися тим, чи є вони членами партії (на той час подібна компетенція партії не ставилася під сумнів), розпитували, хто їм дав листа на підпис, і вимагали каяття. Не беруся сказати, яка частина людей пішла на ці умови. Взагалі, за тим, як це проходило у митців та гуманітаріїв, я безпосередньо не слідкував. А Цехмістренки та Боднарчук у своїй частині взяли відповідальність на себе. Всім, кому вони давали лист на підпис, дозволили на них посилатися. Самі ж відмовилися відповідати на запитання, звідки в них взявся цей лист, посилаючись при цьому на моральні причини; не стали й каятися.
  
  Далі пішла "роздача нагород". В залежності від місцевих умов, репутації та поведінки "провинних" їм могли оголосити догану, виключити з комсомолу чи партії, звільнити з роботи. Як не дивно, але на цьому етапі підписанти-члени партії мали свого роду "привілеї" - їх не зразу звільняли з роботи, а обмежувалися доганою чи виключенням з партії; особливо "небезпечних" звільняли чи виживали з роботи вже пізніше. Нерідко після звільнення довгий час - іноді роками - людині не давали змоги влаштуватися на роботу; і у всякому випадку, як правило, їй назавжди закривався шлях до наукової праці. В багатьох випадках, коли це вважали доцільним, на місці роботи "з виховною метою" проводилося публічне обговорення та засудження. Частіше за все це мало на меті психологічний тиск на людину та її потенційних однодумців у колективі й зводилося до біснування кількох "ідейно витриманих" товаришів, які не жалкували багна й погроз на адресу обговорюваного, а разом з ним всіх цих антирадянщиків. Я побував на такому зібранні на механіко-математичному факультеті Київського університету, коли обговорювали Боднарчука, - страхітливе видовище. Не просто було на такому зберегти лице, але ті, кому це випало, в тому числі й Віктор, на це, як правило, спромоглися. Однак, кампанія з засуждення "підписантів" в 1968 році носила досить поверховий характер. До багатьох з них просто не дійшли руки, звичайно, якщо вони до того не привертали до себе увагу "органів"; в таких випадках проста зміна роботи часто бувала достатнім способом уникнути кари.
  
  Другий етап "розбору" "підписантів" розпочався на початку 1972 року. В Україні цей рік став роком широмасштабної операції КДБ проти всякого інакодумства, перш за все національно забарвленого. Пройшли повальні арешти всіх, до кого у влади були хоча б мінімальні претензії. Правда, самого факту підписання листа протесту для арешту було ще замало, але "підписанти" разом з іншими інакодумцями стали об’єктом пильної уваги та обробки КДБ, який тепер очевидно ставив перед собою кілька задач. По-перше, максимально відслідкувати весь спектр "потенційно небезпечних" та зв’язки між ними; ця, так би мовити, "дослідницька" робота провадилася хоча трохи тупувато, але професійно й скрупульозно. По-друге, мався на увазі "прикладний" результат - в ході "досліджень" отримати максимум інформації, яка могла бути використаною для звинувачення вже заарештованих. По-третє, провести "профілактичну роботу" серед "другого ешелону" інокомислячих, залякавши їх, відбити охоту до дисиденства, а найбільш слабких схилити до співпраці. Природно, що хід "підписної кампанії" 1968 року явно попадав у коло інтересів КДБ. Ці "дослідження" тривали весь 1972 рік і охопили дуже широке коло людей. Наскільки мені відомо, вони не призвели до арештів "піддослідних", але не пройшли для них марно. Тих з них, хто не справдив надій "органів", чекали ті ж наслідки, що й після розборок 1968 року, при чому відлучення від нормального життя, як правило, носило більш систематичний і тривалий характер.
  
  Розповім, як склалася доля декого з організаторів листа.
  
  Доля Івана Світличного достатньо відома. Санкції 1968 року його майже не торкнули, оскільки були для нього, як офіційно визнаного провідного "націоналіста", занадто м’якими; його не можна було ні виключити з партії, до якої він не входив, ні звільнити з роботи, якої давно не мав, ні заборонити друкування, оскільки не друкували й так. Для нього продовжувалося звичне життя свідомого правозахисника - з обшуками час від часу, викликами в КДБ, бесідами, погрозами і т. ін. В 1972 році його було заарештовано. КДБ вважав його одним з найбільш небезпечних супротивників і найбільш ретельно збирав докази проти нього. Хоча нічого скільки-небудь серйозного зібрати не змогли, він отримав максимальний строк з відповідної статті - 7 років позбавлення волі і 5 заслання. Всі ці роки він відсидів, будучи тяжко хворим і перенісши важку операцію. В засланні поруч з ним була його дружина Льоля. До Києва він повернувся, повністю втративши працездатність, і помер після кількох років тяжкої хвороби.
  
  Юрій Цехмістренко та Ірина Заславська в 1968 році втратили роботу за фахом, до якої їм так і не довелось повернутися. Якраз перед відправкою листа Юрій закінчив писати докторську дисертацію з фізики, але тепер про її захист не могло бути й мови. До кінця життя вони обидва працювали в якихось дрібних конторах.
  
  Віктора Боднарчука в 1968 року після згаданої проробки було звільнено з університету, але йому надав притулок у СКБ Інституту кібернетики академік Глушков, який називав його своїм найталановитішим учнем. Арешти 1972 року застали Віктора переїхавшим в Єреван, де він працював в Інституті математичних машин. В перші дні арештів одним з перших був обшук на його квартирі, де знайшли багато самвидава. Через кілька місяців після цього його звільнили з Єреванського інституту (взаємодія братських спецслужб!), і він був змушений повернутися до Києва в обїйми рідних органів, які його, правда, не заарештували, але прийнялися обробляти дуже ретельно. Інститут кібернетики на той час вже не зміг чи не захотів його підтримати. Стан Віктора ускладнювався тим, що він тяжко й постійно хворів, поступово стаючи інвалідом. У зв’язку з цим для нього була неможливовою праця в умовах стандартного службового режиму, який йому не нав’язували в попередні роки. Знайти подібні умови праці з його "вовчим білетом" було практично неможливо, і з того часу він залишається безробітним.
  
  На закінчення трохи детальніше розповім про одного з пересічних "підписантів", а саме про себе. Я опинився серед тих, хто в 1968 році не привернув до себе уваги організаторів проробок. Правда, керівництво Інституту кібернетики, де я працював, знаючи про мій підпис, запропонувало мені "від гріха подалі" звільнитися за власним бажанням. Я це зробив і, набравшись зухвалості, подав документи на конкурс до університету. І - яка неуважність кадрових працівників! - таки пройшов у той самий університет, звідки якраз у цей час виганяли Боднарчука, правда, на інший факультет. Зате в 1972 році недремне око "органів" вже зупинилося на мені - в першу чергу в зв’язку не з цим листом, а з надто широким і небезпечним колом знайомств, - і я опинився серед багатьох-багатьох їхніх "підопічних". Цілий рік з рідкою регулярністю мене викликали для свідчень, що часто переходили в "душеспасінні бесіди". Не віднесу цей рік до найприємніших у своєму житті. Головний спогад, що залишився від нього, - постійна психічна напруга, небезпечна гра, коли знаєш, що кожний хибний крок може дорого коштувати тобі або іншій людині. Нікому не побажаю участі в такій грі. Хочеться вірити, що провів її я не найгіршим чином. Тут необхідно згадати один момент, який значно полегшив мою гру, а разом з тим і мою подальшу участь. Весь час, поки КДБ "працював" зі мною, я підтримував контакти з моїми "колегами", які опинилися в такому ж стані, - з Цехмістренками й особливо тісні з Віктором Боднарчуком. Це дратувало КДБістів, які на той час не лінувалися стежити не тільки за нашими телефонами, але й за пересуванням. (Характерний приклад - слідчий міг сказати: "Ось вчора ви зустрічалися там-то й там-то, при зустрічі обійнялися".) Вони ставили ці зустрічі нам у провину, погрожували, але нічого не могли вдіяти. А ми, звичайно, домовлялися й погоджували свої свідчення. Як я вже казав, Віктор знаходився в значно скрутнішому стані, ніж я, про нього вже було багато відомо. Так він і взяв на себе головну відповідальність, а мені залишилася менш небезпечна роль простачка, який не дуже багато знає. Звичайно, мої слідчі розуміли, що я щось приховую, але, мабуть, не чекали, що це щось суттєве. Серед питань, до яких вони мене повертали, звичайно, були й ті, що стосувалися нашого листа. Але дивна річ. Вони з охотою демонстрували свої знання про те, хто, кому й коли давав його на підпис, але про те, як він готувався й передавався, не мали жодної уяви. Я з полегшенням бачив, що вони й тут явно недооцінювали мою інформованість. Та більше того: про це вони не дуже розпитували й Віктора, та й потім я не чув, щоб розпитували когось іншого, - ніби ці питання їх взагалі не цікавили. Чому так - я не розумів тоді, не можу пояснити й зараз.
  
  Скінчилося досить рутинно. Коли дійшло до "роздачі нагород", КДБ запропонував керівництву факультету кібернетики, де я працював, провести зібрання з моїм засудженням, а мене звільнити. До честі факультету, зібрання було проведено формально, без всякого запалу, було сказано мінімум чергових для такого випадку слів. Деякі колеги намагалися мене захищати з позицій "винен, але заслуговує на полегкість", що не мало жодних перспектив, враховуючи як "установку згори", так і вибрану мною лінію поведінки. Як я потім вирахував, мене планували деякий час потримати без роботи, але я мимоволі їх перехитрував, подавши документи до філії конструкторського бюро, центр і відділ кадрів якого були за межами України й до яких рука київських "органів" не дотяглася. Робота, що полягала в створенні автоматизованої системи для Дарницького вагоноремонтного заводу, була менш цікава й творча, та й гірш оплачувалася, ніж та, до якої я звик. Але, порівнюючи з тим, що зазнала більшість "підписантів", я маю сказати, що відкараскався досить дешево й не можу мати серйозних особистих претензій. Якщо не брати до уваги крайню нервову напругу - мою й моєї дружини - того страшного 1972 року, особливо у першій його половині, коли ми чекали на народження дитини.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.05.26 | ne-Kipiani

    Re: info

    ne-Kipiani
    К сведению:
    Алексей Толпыго
    эксперт
    Родился в 1947 году в Киеве. В 1968 году закончил мех-мат Московского университета по специальности "алгебра". Кандидат физико-математических наук (1974). Диссертация по теме "Некоторые вопросы неабелевой гомологической алгебры". С 1971 по 1994 год преподавал математику вначале в Обнинском филиале МИФИ, затем в КПИ: ассистент, старший преподаватель, доцент.
    Автор нескольких книг и ряда статей по математике, а в последние годы - по политологии.
    Политологические работы:
    Революция как основа общества [01.09.2002] -
    Беглый взгляд на историю позднего СССР [01.01.2001]
    "Красные" на Украине [01.01.2000]
    Украинские выборы Президента: октябрь-ноябрь 1999 [01.01.2000] - Украинский путь [01.01.1997]
    Осколки и наследники [01.01.1995]
    Революция и интеллигенция [01.01.1993]
    Политическая борьба и политическая свобода [01.01.1992]
    Украинские выборы: кандидат и избиратель "Полис", 2001:4 Киев и Москва "Дружба народов", 1998:11
    Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины. "Полис", 1998:4
    Украинские политические идеологии "Полис", 1994:1
    Ведущие политики Украины (по данным опросов) "Полис", 1997:5
    
    Школа теории динамики и биофизики
    Основатель школы – член-корреспондент НАН Украины Толпыго Кирилл Борисович, соавтор "киевского письма 139" в защиту украинской интеллигенции (1968)
    Основные результаты, признанные в мире:
    Разработка теории фононных спектров кристаллов. Исследование системы связанных колебаний электромагнитного поля и решетки. Введение понятия светоэкситона (в современной терминологии – поляритон). Развитие теории экситонов и теории кинетических свойств полупроводников; теории дефектов в кристаллах; теоретические исследования роли водородных связей в функционировании биополимеров.
    Разработка теории фононных спектров кристаллов. Исследование системы связанных колебаний электромагнитного поля и решетки. Введение понятия светоэкситона (в современной терминологии – поляритон). Развитие теории экситонов и теории кинетических свойств полупроводников; теории дефектов в кристаллах; теоретические исследования роли водородных связей в функционировании биополимеров.
    Деятельность научной школы продолжается в работах
    д.ф.-м.н. Беспаловой С.В.;
    д.ф.-м.н. Троицкой Е.В.;
    д.ф.-м.н. Шаталова В.М.и др.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.05.26 | Бегемот Замбезький

      Ne-batono, cкажіть на милість, яке відношення фізик Толпыго

      Кирилл Борисович має до математика Алексея Толпыго? Чи це так, демонстрація володіння меню edit?
      
      І ще, навіщо ви так немилосердно заложили цього нещасного Білецького?
      Я тільки натякнув, а ви, ну прямо "саморазоблаченіє" нам тут втюхіваєтє.
      
      Ne sincerely,
      ne-Begemot ne-Zambessky.

• 2003.05.26 | Mykyta

  Приватні запитання

  Шановний Бегемоте!
  
  В цьому постингу я не торкатимусь суті Вашої рецензії. Я лише по-формі. Прошу сприймати як критику до покращення творів, а не як уколи.
  
  Бегемот Замбезький пише:
  
  
  > Категорія А. Олексій Толпиго, математик за освітою (Madame - фізик),
  > кандидат наук, яка навіть назву своєї кандидатської дисертації пише з
  > помилками: абелева алгебра у неї, чомусь, стала "абельовою", може но-
  > ву науку відкрила? Абельову? Пригадую студентські роки, у сусідньому
  > гуртожитку жили фізики і серед них один з Турки, здається. Так у нього
  > заряджені кулі відштовхувалися "по закону Кулону" і початок координат
  > був "X нульове" - з наголосом на передостанньому складі. Ридало усе сту-
  > дентське містечко, цілими днями, як то кажуть і фізики і лірики і ще неві-
  > домо хто більше. Де він тепер, може теж в політологи подався? Цікаво, а
  > у Толпиго "абельова" з наголосом на якому складі? Теж на передостан-
  > ньому? Останнім часом Льоша надає послуги з політології, алгебру заки-
  > нула за неабельовістю. Крім того вона є автором неопублікованої книжки
  > з історії Великої Французької революції. Як можна бут автором неопуб-
  > лікованої книжки, я не знаю. Хоча, в наш час, напевне і ненаписаної та-
  > кож можна бути.
  
  Я на 100% не переконаний, але, принаймі, переклад російського "абелевая" словом "абелева" дуже вже скидається на кальку. Крім того, серед знайомих математиків, побутує саме термін "абельова". Чи могли б Ви навести аргументи на користь того, що використовувати потрібно саме "абелева"? Якщо це не так, то принаймі цей абзац виглядає просто смішно...
  
  Крім того, одночасно з висміюванням "персонажів" Ви ж самі робите тривіальні граматичні помилки. Наприклад
  ... на-
  > віть з мех-мату Київського університета (ще одна математиця, що за
  > стих?)....,
  
  калька з російського "університета". Українською буде "університетУ"(род.відм).
  
  >
  > Оце, так би мовити, гвардія - топ-сервіс, чи може топлес? Як правиль-
  > но казати, не підскажете?
  
  "підСкажете" - це знову скальковане російське слово. Українською буде "підкажете".
  
  І наа закінчення. Я ще сам для себе не розібрався в термінології. І також пишу і говорю з помилками. Але якщо Ви вже взялися виправляти інших, то самі пишіть також правильно.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.05.26 | Бегемот Замбезький

    Re: Приватні запитання

    Пане Микито,
    
    за підмічені помилки дякую, виправив. Що стосується "абельовості",
    то не сприймайте це на свій рахунок, а просто передайте Вашим знайомим
    "фізикам", чи там математикам, що можуть називати як хочуть,
    але хай вже тоді будуть послідовними і
    
    променеву (енергію) хай перейменують в променЬОву;
    
    кінцеву (мету) - в кінцЬОву,
    
    і так далі. Хай їм щастить в їх благородній справі знущання над
    українською мовою. Мені ж дозвольте залишитись з "ліриками".
    
    З повагою,
    Бегемот.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.05.26 | Mykyta

      Re: Приватні запитання

      Пане Бегемоте!
      
      Не перегинайте палку там де не потрібно!
      Одна знайома пані, наслухавшись "вумників" сміялася з людей, що казали "зубей". Ну заодно і далі сміялася з тих, хто казав "костей". Поки не ткнули носом у словник...
      
      Не уподібнюйтесь їй. Мова - не математика. Тут нема єдиної формули, в яку можна підставити і завжди отримати правильний результат.
      
      
      Бегемот Замбезький пише:
      > Пане Микито,
      >
      > за підмічені помилки дякую, виправив. Що стосується "абельовості",
      > то не сприймайте це на свій рахунок, а просто передайте Вашим знайомим
      > "фізикам", чи там математикам, що можуть називати як хочуть,
      > але хай вже тоді будуть послідовними і
      >
      > променеву (енергію) хай перейменують в променЬОву;
      >
      > кінцеву (мету) - в кінцЬОву,
      
      Ви цим хочете сказати, що слово "промінь", так само як і "Абель" є власним іменем?
      
      >
      > і так далі. Хай їм щастить в їх благородній справі знущання над
      > українською мовою. Мені ж дозвольте залишитись з "ліриками".
      
      Вибачте, але в даному випадку, над мовою знущаєтесь, як виглядає, саме Ви.
      
      Термінологія - "дело тонкоє"(с). Не будьте такі вже легкі у судженнях.
      
      І сподіваюсь, це викличе у Вас бажання розібратись (у даному випадку, як правильно перекласти "абелевая"). Я теж спробую вияснити це питання - однак зараз маю дуже обмежені можливості.
      
      З повагою.
      Mykyta
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.05.26 | Бегемот

        Ніколи не думав, що прийдеться фізиків вчити їх термінології

        Чи я правильно Вас зрозумів, що то був якийсь Абель в честь якого
        і виник цей термін "абелева"? Якщо так, то уявіть собі замість того
        Абеля такого собі Вересня. Є такий місяць і є таке ім'я (журналіст,
        забув вже де саме, але відомий). Так от, як Ви скажете "вереснева злива"
        чи "вересньова"? Замість "злива" поставте собі Ваш термін, якщо той
        термін жіночого роду, наприклад "алгебра". Так невже буде "вересньова
        алгебра"?! Що Ви з мене ідіота робите?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.05.26 | chytach

          Cikavo, shcho Abel' i Nobel', jakshcho ne pomyliajus', je (chy,

          radshe, buly) zemliakamy i majut' podibni imena. Ale v rosijs'kij movi ci imena vykorystovujut' po riznomu: "nobelevskaja premija" i "abeleva gruppa". Cikavo, chy isnujut' tut jakis' pravyla?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.05.26 | Бегемот

            Згідно Толпыго буде НобелЬОвська премія. А, що, Вас

            щось дивує? Ви на гірських лижах катаєтесь? Ось покатайтесь,
            там і нобельовську і абельову, усьо дістанете.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.05.26 | Адвокат ...

              Шановний Беґемоте!

              Я Вас уклінно прошу припинити Ваш спір з Микитою щодо того, як варто, а як не варто писати та вимовляти ті, чи інші наукові терміни.
              
              Бо, "нє рав'йон час", прибіжить хто сь та й заволає: "На "Мову" сю гілку, на "Мову"!!!" Гілку модератори "па просьбам трудяшчіхся" переправлять до "Мовного хворуму"... А я її, степ бай степ, повідомлення за повідомленням,-- та й знищу. Бо,-- офф топік.
              
              
              Ваш текст,-- класний! Не зважаючи на залишкові рештки суржику. Я се сподіваю, що він увіде до збірки "The best of "Maidan".

            • 2003.05.26 | chytach

              Nobel'ova - jakshcho vykorystovuvaty ciu analogiju ;) (-)

        • 2003.05.27 | Mykyta

          Не беріться вчити там, де самі нічого не розумієте

          Бегемот пише:
          > Чи я правильно Вас зрозумів, що то був якийсь Абель в честь якого
          > і виник цей термін "абелева"?
          
          Геніально! Людина береться стверджувати, що правильно, а що ні, навіть не знаючи, звідки походить термін. Краще не придумаєш. Нільс Хенрік Абель (для довідки).
          
          >Якщо так, то уявіть собі замість того
          > Абеля такого собі Вересня. Є такий місяць і є таке ім'я (журналіст,
          > забув вже де саме, але відомий). Так от, як Ви скажете "вереснева злива"
          > чи "вересньова"?
          
          Ну для чого видумувати? По-Вашому слова "Абель" і "Вересень" мають багато спільного? Тоді може поясните, знавцю наукової термінології, чому кажемо "ньотерова алгебра" (а не "ньотерЕва"), ньютонова механіка (а не "ньютонЕва") "кульова область" (а не "кулева"), "цільова функція" (а не "цілева"), "нульова функція" (а не "нулева").
          
          
          >Замість "злива" поставте собі Ваш термін, якщо той
          > термін жіночого роду, наприклад "алгебра". Так невже буде "вересньова
          > алгебра"?! Що Ви з мене ідіота робите?
          
          Щоб Ви зрозуміли, до чого приводить аналогія в мові, наведу вам кілька прикладів.
          він гвинт - вона гвинтівка
          вона графиня - він графин
          
          
          Так що не будьте такі самовпевнені
          PS. Перш ніж когось висміювати, розберіться самі, щоб з Вас не сміялись.

        • 2003.05.27 | ne-Kipiani ne-fizik

          Re: любіть Україну

          
          Пан Бегемот! Вчить українську історію, це дуже корисно!(а також спокійно реагуйте на товариську критику):
          Чижик ставиться
          до Бегемота, на відміну від деяких спритних
          журналістів, з цілковитою повагою
          
          Толпиго Олексій Кирилович, Толпиго Кирило Борисович
          Толпиго (Толпего)- давній руський (від слова "Русь") рід гербу Корчаків.
          
          Довідка (мовою оригіналу):"Корчак", частновладельческий герб, которым пользовались более, чем 270 родов Белоруссии, Украины, Литвы и Польши, в том числе Баратинские, Бранитсие, Есьмонты, Заранки, Ильиничи, Котовичи, Мелешки, Млечки. Имеет в красном поле три поперечные серебрянные баки, сужающиеся к низу.
          
          Клейнод - над верхом с шляхетской короной в золотой чаше половина серебрянной собаки. Существуют варианты герба с серебрянным месяцем над балками рогами вверх и другие.
          
          В Польше известен с конца 14 столетия. По мнению Я. Длугаша герб создан королем Людовиком I, он дполнил тремя балками, котрые вытеснили собаку со щита в клйенод.
          
          В ВКЛ распространился после принятия 1413 года.
          явяляется основой
          гербов некоторых городов Украины
          Толпего (Толпыго) породнены также с Вилькошевскими, Жданами, Куторгами, Ловейко, Пищиковыми, Тележинскими.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.05.27 | Бегемот

            Щиро вражений знатністю роду Толпиг. І це додає навіть

            більше пікантності в ситуацію. Отже, славний нащадок славних предків
            працює "дєвушкой" у борделі політичної повії Погребинського, яка
            самовіддано смокче сексоту Медведчуку. Знав би раніше - посміявся
            би і над цим, а тепер вже лінь дописувати.
            
            А стосовно історії України, то той хто її дійсно знає, той знає, що
            практично вся руська аристократія в свій час продавалася наліво і
            направо литовцям, полякам, московитам і т.д. То може і в роду Толпиг
            проституція є родовою чеснотою?
            
            Нічого не маю проти Чижика крім його некотячого ім'я.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.05.27 | ne-Kipiani ne-fizik ne-matematik

              Re: Любіть Україну-2

              Наша шляхта,шановний Бегемоте, нікому не продавался. Просто в неї забракло рішучості утопити в крові цю кляту селюцьку Хмельниччину, як того жадав Ярема Вишневецький. Відтоді і ладу в Україні немає. От росіяни, молодці, скарали на горло цю тварюку Пугачова. І мають потужну державу. А ми все добрими хочемо бути. От і править в Україні не європейська еліта, а селянські синки - Кравчук та Кучма. А головними героями у нас є Левко Лукьяненко та Вячеслав Чорновол, з яких такі само "державники", як з Кагановича - український патріот.
              З повагою до сайту "Майдан" (особливо цікавими є статті Михайла Свистовича),
              ne-Kipiani
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2003.05.27 | Augusto

                Дуже старовинний род. Виродився в повних дегенератів.

                ne-Kipiani ne-fizik ne-matematik пише:
                > Наша шляхта,шановний Бегемоте, нікому не продавался. Просто в неї забракло рішучості утопити в крові цю кляту селюцьку Хмельниччину, як того жадав Ярема Вишневецький. Відтоді і ладу в Україні немає. От росіяни, молодці, скарали на горло цю тварюку Пугачова. І мають потужну державу.
                
                Вбивати! Вбивати! Вбивати! Маньяк, слюшай да!
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2003.05.27 | ne-Kipiani ne-fizik ne-matematik

                  Re: Augusto Pinochrtu

                  
                  "Треба крові, дамо море крові! Треба терору - зробимо його пекельним. Не соромтеся вбивств, крадіжок і підпалів. У боротьбі нема етики"
                  Інструкція ОУН (Б)від 22 червня 1941 р. Чи не Роман Шухевич її підписував? Хто ж є маньяком?
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2003.05.27 | Augusto

                    Сам видумав? Чи дядя?

                    Мій повний нік звучить "його довершеність Аугусто "Дейзі Каттер" Гладіо, коріфей всіх наук", я просто не використовую титули за українською традицією.
                    
                    А з дядею ви добре резвилися:
                    
                    You dont eat or sleep or mow the lawn,
                    You just fuck your uncle all day long
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2003.05.27 | ne-Kipiani ne-fizik ne-matematik

                      Re: Augusto-ne-Pinochetu

                      За титулами звертайся до відомої масонської ложі, там, на таких як ти, тільки й чекають. Можу скласти протекцію.
                      З щирою повагою
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей

                      • 2003.05.27 | Augusto

                        Правильно зробив, що дядю привів.(-)

          • 2003.05.27 | Augusto

            B золотой чаше половина серебрянной собаки.

            ne-Kipiani ne-fizik пише:
            
            > Клейнод - над верхом с шляхетской короной в золотой чаше половина серебрянной собаки.
            
            Перший урок української історії (подається мовою орігіналу - українською).
            
            КОНСТИТУЦІЯ
            УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ
            РЕСПУБЛІКИ
            СТАТУТ ПРО ДЕРЖАВНИЙ
            УСТРІЙ, ПРАВА І ВІЛЬНОСТИ УНР
            
            II. Права Громадян України.
            
            12. Громадяне в Українській Народній Республіці рівні в своїх громадських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві Української Народньої Республіки вживатися не можуть.
            
            П.М. Хоч там задня половина собаки лежить в мисці, чи задня половина свині.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.05.27 | ne-Kipiani ne-fizik ne-matematik

              Re: B золотой чаше половина серебрянной собаки.

              УНР - це лайно
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2003.05.27 | Augusto

                Це не УНР, це дзеркало.

                ne-Kipiani ne-fizik ne-matematik пише:
                > УНР - це лайно
                
                Ми здається домовлялися, що безумні українофоби з корчами "на тему" зараз виходять прямою дорогою на "Без Правил"?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2003.05.27 | ne-Kipiani ne-fizik ne-matematik

                  Re: Це не УНР, це дзеркало.

                  Справжніми україножерами є такі як цей Augusto, а УНР програла росіянам через свою недолугість, слабкість, бездержавність, анархізм своїх лідерів. Через це вони влаштували ідіотське повстання проти Української держави Павла Скоропадського. І саме загубили, і гетьмана.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2003.05.27 | Augusto

                    Була шуба не гріла.

                    Афуєнно монархічний гетьман Скоропадський виграв всі війни завдяки своїй незламній неанархічності, розчавив в зародку повстання недолугих "укріков", а потім просто з перепою заклався на парі (на три рубля), що перевдягнеться проституткою та збіжить з симпатичними німцями робити революцію в Німеччині. Розмах.
                    До речі, чому в 1939 році Польща програла війну? Франція? Нідерланди? Данія?
                    Не так соромно програти війну, як потім бігати та вигукувати "я сам так хатєл!".
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей

                    • 2003.05.27 | anti-Levko

                      Re: Була шуба не гріла.

                      Augusto, почитай про свою любу УНР:
                      "умовах скрути на фронтах, прорахунків керівництва держави, підривної пропаганди зовнішніх противників і некомпетентності окремих воєначальників знижувалась боєздатність Збройних сил УНР, падала дисципліна й правопорядок у військах. Цьому сприяла і поведінка багатьох командирів регулярних частин. Генерал-хорунжий М.Капустянський вдало намалював портрет одного з таких горе-командирів - отамана Божка: "... Типовий отаманчик і авантюрник високої марки, до того ж не цілком нормальний. Мріяв про гетьманство... пробував воскресити всі звичаї Запорозької Січі у тому вигляді, який вона мала у XYI столітті... За Божком носили булаву (він її взяв у музеї... у Катеринославі), і творив силу різних чудасій. В справах військових отаман Божко був абсолютно профаном, хоча і відзначався особистою хоробрістю і відвагою. Його оточувала ціла зграя авантюрників". Як не дивно, всупереч думці Генштабу С.Петлюра призначив Божка командиром 2-ї піхотної дивізії Армії УНР [112, с.244].
                      Загрозливих масштабів набуло дезертирство та збройні виступи проти власного командування, деякі полки у повному складі переходили на бік "червоних", украй ненадійними вважалися частини з мобілізованих селян [151, с.283; 132, с.208; 46, т.2, с.62]. Деморалізація збройних сил і свавілля окремих командирів породжували численні злочини проти цивільного населення. Так, жертвами єврейських погромів ставали десятки тисяч громадян [54, спр.69270, т.4, арк.111]. Військові злочини підривали авторитет Збройних сил УНР, штовхали громадян до збройного опору владі. Лише в районі Рівного на захист своїх прав повстало близько 6 тис. осіб [46, т.2, с.88].
                      Про занепад службової дисципліни й розклад армії свідчить і недбале ставлення до збереження військової таємниці. Вже згадуваний отаман Божко, наприклад, запровадив практику обговорення бойових наказів у присутності всього особового складу і членів родин [112, с.244]. Необачне спілкування вояків Армії УНР й неохайність у цих питаннях командирів призводили до того, що, за словами сучасника, "в селах, зайнятих нашими частинами, приватне населення знає назву частин, їх склад", належність до певних з`єднань, плани передислокації тощо [54, спр.2054, т.23, арк.331; т.27, арк.382].
                      Вкрай негативним фактором була деморалізація державного апарату, в т.ч. і силових структур, поширення в середовищі державних службовців правопорушень, зловживань службовим становищем, порушень виконавчої дисципліни. В листі одного з військових керівників УНР до С.Петлюри, членів Директорії та уряду УНР зазначалося: "...Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, лізете в керівники Великої Держави, лізете в законодавці замість того, аби бути вам звичайними урядовцями і писцями... Україна повинна червоніти за свій уряд перед світом... Подивіться, що з себе уявляють наші міністри. Як не критик, то подлець" [235, ф.581, оп.1, спр.12, арк.3]. Відверті правопорушення допускали навіть найвищі урядовці (прем`єр-міністр Б.Мартос, міністр Чижевський, член Директорії Ф.Швець та ін.) [157, с.21; 54, спр.69270, т.18, арк.25].
                      Поведінка вищих посадових осіб створювала загальну атмосферу вседозволеності. Ось як описує сучасник побут і звичаї Рівного - тимчасової столиці УНР: "Гульня, кидання направо і наліво державного гроша йшло без перерви день і ніч... Не було дня, щоб не сталося пари десятків скандалів у місті, щоб не то урядовці, або директори департаментів, а то й віце-міністр не заночував п`яний в комендатурі міста, або не оскандалився ще в більш непристойний спосіб" [157, с.41]. Вищі посадові особи нерідко покривали злочинців, перешкоджаючи діяльності правоохоронних органів. Так, втручання члена Директорії О.Андрієвського звільнило від покарання отамана Палієнка, котрий підозрювався у скоєнні 13 злочинів [54, спр.69270, т.11, арк.14].
                      Розквітало кумівство і сімейність в кадровій політиці й призначення на відповідальні посади некомпетентних людей [90, кн.1, с.44; 217, с.61]. Численні правопорушення й службові зловживання мали місце і в закордонних закладах республіки, до яких, писав політичний діяч В.Андрієвський, "в першу чергу йшли партійні товариші з урядових партій... на відповідальні дипломатичні посади часто призначали малограмотних "юношей"... і всякого рода авантюрників, котрі мали заручку у якогось партійного товариша". Таке становище було в дипмісіях УНР у Туреччині, Італії, Франції, Австрії та ін. [1, с.150; 156, с.29; 233, ф.3696, оп.2, спр.379, арк.112; оп.1, спр.124, арк.16-17]. Поширеними були випадки службової недисциплінованості серед дипломатичного персоналу. Як вказувалося у доповіді про роботу місії УНР в Парижі, вона "складалася з представників усіх політичних партій... при таких умовах не могло бути і розмови про координацію роботи. Наслідком цього було те, що в умовах відірваності делегації від уряду її члени не тільки працювали сепаратно, а й змінювали орієнтацію своєї праці".
                      Яскравим прикладом морального розкладу і зловживань серед голів закордонних закладів УНР може служити поведінка О.Севрюка - керівника місії з репатріації в Італії. Він витратив на допомогу військовополоненим лише 29% виділених на це державних коштів, а решта пішла на канцелярські витрати і репрезентаційний фонд, який О.Севрюк вважав "не більш-менш як додатком до свого утримання" [233, ф.4186, оп.2, спр.11, арк.42; 216, с.99].
                      Розуміючи згубність для країни такого розвитку подій, деякі політичні діячі УНР (голова УПСС О.Макаренко, морський міністр адмірал М.Білинський, державний контролер П.Симонов) домогалися від С.Петлюри жорстких заходів (встановити диктатуру голови Директорії, розпустити уряд й скликати Військову Раду з провідних військових керівників, надати їй широкі повноваження), однак ці звернення залишилися без відповіді [157, с.24].
                      Джерело: Сідак В. "Національні спецслужби"

• 2003.05.27 | Бегемот Замбезький

  Усьо, вставив в текст пропозицію нагородити Толпиго "Нобельовою"

  премією за "неабельову" алгебру. Більше нічим зарадити не можу.
  Дискутувати більше не буду, та й не про те був цей допис.

• 2003.05.27 | Бегемот

  Послухайте, Толпиго. Припиніть сваритися, як базарна баба і

  виберіть собі якийсь нормальний нік, наприклад Аристократ. Він Вам
  підходить, чи не так?
  
  1. Ви себе таким рахуєте;
  2. Ведете себе досить таки стримано (це Вам в плюс);
  3. Маєте цікавий погляд на історію України - укр.аристократичний, так
  би мовити.
  
  Зауважте, у нас не прийнято називатися усіма ніками підряд, не по
  джентельменськи якось.
  
  Якщо будете мати час і бажання, то можете викласти більш грунтовно Ваші
  погляди на історію України: коли і кого треба було мочити і як це б
  допомогло у побудові такої України яку Ви собі уявляєте.
  
  Запевняю Вас, що у моїй особі, принаймі, знайдете вдячного читача.
  
  З повагою,
  Бегемот.
  
  P.S. Ваші розвідки з Історії Вел. Фр. революції мене не цікавлять, так
  само як і із неабелЬОвої гомологічної алгебри (хоча, чому гомологічної?
  Вже давайте бути послідовними і тоді "гомологійної"), aucun intérêt, вже вибачайте.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.05.27 | anti-Levko

    Re: Послухайте, Толпиго. Припиніть сваритися, як базарна баба і

    
    Я не дуже добре знаю добродія Толпиго (його, справді,доволі цікаві погляди на історію містяться на сайті analitik). Але, мені відомо, що він є
    людиною стриманою, яка давно вже призабула про усіляке там "аристократичне" коріннячко та про іншу снобістську маячню.Власне, українська історія ніколи не була предметом його наукових зацікавлень.Тож не варто вважати, що це якийсь новий В'ячеслав Казимирович Липинський.
    До того ж люди його віку та викладацького фаху ніколи не дозволяють собі марнувати час у "форумах", ставлячись до його учасників - як до людей студентського віку.
    Думаю, що він також ніколи не чув про такого собі собі українського журналіста-патріота з грузинським прізвищем, який вміє добре гендлювати на одному "пропрезидентському каналі", а потім удає великого опозиціонера в "Українській правді".
    Щодо офіційної позиції Клубу любителів кота Чижика, яку я маю за честь представляти, то хочу підкреслити, що як Сайт Майдан, так і Бегемот Замбезький завжди видавалися нам гідними персонажами українського політикуму (незважаючи на деяку граячкуватість у полеміці).
    З щирою повагою, справді, не-Кіпіані (і з цього дуже радий)

  • 2003.05.27 | Mykyta

    Не стьобайтесь, а краще спокійно розберіться

    Бегемот пише:
    > P.S. Ваші розвідки з Історії Вел. Фр. революції мене не цікавлять, так
    > само як і із неабелЬОвої гомологічної алгебри (хоча, чому гомологічної?
    > Вже давайте бути послідовними і тоді "гомологійної"), aucun intérêt, вже вибачайте.
    
    Ніякої послідовності тут немає.
    
    Всі Ваші біди, Бегемоте, від того, що ви не знаєте предмета, про який пишете (в даному випадку йдеться лише про математику), а, найголовніше, походження термінології. Тому й видаєте такі приклади та аналогії.
    
    Термін гомологічний (-на) походить від слова гомологія (з гр.). Це слово закінчується на "логос". Тому в українській мові йому відповідають, наприклад "астрологія", "морфологія", "біологія". Відповідно утворюються і прикметники
    
    астрологія - астрологічний (а не "астрологійний")
    морфологія - морфологічний (а не "морфологійний")
    біологія - біологічний (а не "біологійний")
    
    Тобто правильно має бути саме "гомологічна алгебра".
    
    І на закінчення. Не маю жодного бажання обговорювати далі термінологію в цій гілці. Мої дописи були в основному не про термінологію, а про те, що хтось, підсміхаючись з іншого, насправді підсміхається сам із себе. Якщо хочете знати мою думку - краще той абзац прибрати взагалі.
    
    З повагою.
    Микита

• 2003.05.27 | Бегемот

  Дєвушкі дістали втик і заметушилися. І не-левки вони і не-

  кіпіані і не-фізики а б*ді, якщо вже називати речі своїми іменами.
  І будуть мовчати, бо старшіє б*ді "пріказалі валну пагасіть".
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.05.27 | demokrat

    цікава тема

    
    Справжнього хазяїна приятелів нашого Бегемота див. за адресою http://www.cia.gov А чи варто витрачати гранти?

  • 2003.05.29 | доброзичлива людина

    Re: Дєвушкі дістали втик і заметушилися. І не-левки вони і не-

    А куди ж подівся
    Володя Арьєв,який так полюбляє усілякі маргінальні форуми? Де ж цей мужній хлопчик-товстунець, який вдень працює на олігархів, а вночі мужньо бореться за свободу слова. Де ж ця свята людина? куди зник цей знаменитий чудо-плаксій?
    Володю, агов,відгукнися!
    Ще одне питаннячко: навіщо політику-соціалісту Юрію Л. утримувати суто націоналістичний сайт "Майдан". Може, тому, що Юрій Л. є націонал-соціалістом? І що це він мав на увазі в "Українській правді", коли казав, що Кучмі далеко до Піночета?
    От цікавлюся також проблемою: скільки знає мов Бегемот, окрім москальського мату. Треба терміново провести експрес-аналіз його сайту.
    Слава Яремі Вишневецькому! Геть нащадків отамана Сірка!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.05.29 | Бегемот

      Ви не зовсім правильно ставите задачу для свого дослідження.

      Спробую Вам допомогти. Запитайте себе для початку на скількох мовах
      матюкається Бегемот, крім москальської? Якщо справитесь з цією,
      то я Вам допоможу далі.

    • 2003.06.05 | Михайло Свистович

      Re: різноніковому доброзичливцю для поповнення знань

      доброзичлива людина пише:
      >
      > навіщо політику-соціалісту Юрію Л. утримувати суто націоналістичний сайт "Майдан".
      
      Політик-соціаліст Юрій Л., на жаль, не утримує сайт "Майдан", як і інші політики-соціалісти, політики-націоналісти та решта політиків-...істів (...истів)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2003.06.06 | доброзичлива людина

        добродію Cвистовичу

        Цікаво, а політик-комсомолець Анатолій Матвієнко також непричетний до фінансових потоків, які обертаються навколо "Майдану"? І чого б це фотографія добродія Луценка, який щиро і лагідно всміхається наче Ілліч, прикрашала фотогалерею "Майдану", як раніше портрет В.І.Леніна оздоблював кабінет великого друга ураїнської національної ідеї Матвієнка (напевно, це просто свідчення визнання його (Луценкових) заслуг перед партією та американским урядом)?
        Доброзичливець
        Cлава українській опозиції - найбільш принциповій опозиції у світі!
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2003.06.06 | Михайло Свистович

          Re: може б Ви перелічили всіх політиків відразу?

          доброзичлива людина пише:
          > Цікаво, а політик-комсомолець Анатолій Матвієнко також непричетний до фінансових потоків, які обертаються навколо "Майдану"?
          
          На жаль, Матвієнко також не причетний. Та й потоків фінансових немає, є лише один пересихаючий струмочок. А якщо Ви знаєте про якісь потоки десь пов"язані з іменем Майдану, то давайте викриме їх разом. Стягнемо з них кошти. Вам - 50%.
          
          > І чого б це фотографія добродія Луценка, який щиро і лагідно всміхається наче Ілліч, прикрашала фотогалерею "Майдану", як раніше портрет В.І.Леніна оздоблював кабінет великого друга ураїнської національної ідеї Матвієнка (напевно, це просто свідчення визнання його (Луценкових) заслуг перед партією та американским урядом)?
          
          А що Матвієнко теж там є? Я щось не пам"ятаю, щоб колись з"являлася його фотка. А Ви ще забули про фото Чорновола і Чемериса, вони такожє часто з"являються. Насправді все дуже просто, на сайті автоматично працює ротаційний механізм, який дістає одну за одною з фотографії з нашої галереї, і вони з"являються у лівому верхньому кутку. Самі можете побачити, що вони там найрізноманітніші. Луценкова ж фотографія з"явилася в нас дуже просто: він привітав нас з Новим Роком і подав якусь новину, яку ми й подали разом з фотографією.
          
          > Cлава українській опозиції - найбільш принциповій опозиції у світі!
          
          Дійсно слава. І ганьба "доброзичливцям", які не відповідають змісту власного ніку!
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2003.06.06 | доброзичлива людина

            Re: може б Ви перелічили всіх політиків відразу?

            Дзюркотливий струмочок - американський?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2003.06.06 | Михайло Свистович

              Re: може б Ви перелічили всіх політиків відразу?

              доброзичлива людина пише:
              > Дзюркотливий струмочок - американський?
              
              Такого струмочка, на жаль, також не існує. Якщо не рахувати за нього поодинокі пожертви відвідувачів форуму, але ж вони є українцями, які тимчасово проживають у США.

• 2003.06.03 | провокатор

  Re: Что скрывается за фасадом Киевского центра политисследований

  http://provokator-ua.narod.ru/statya/may03/28may03.html
  
  Статья про "Київський центр політичних досліджень і конфліктології" была прислана в редакцию «Провокации» пресс-службой ВМО «Молодь - надія України». Мы направили запрос – «можно ли ее публиковать» и получили ответ «публикуйте языком оригинала». Изначально статья размещена на довольно загадочном вэб-сайте «Страна чудес» .
  
  Мы несколько дней думали – стоит ли все-таки обнародовать материал: поначалу статья показалась нам «заказной». Да, честно говоря, нам так кажется и до сих пор. Тем не менее, фактаж, изложеный в материале, может быть интересен читателям. Поэтому – мы публикуем (правда, в сокращении – оригинал материала слишком большой по объему). Читайте. Но… не забывайте, что, вероятно, данная статья была кем-то «заказана» и носит оттенок явно личностной неприязни автора к г-ну Погребинскому. И еще - в оригинале слова бордель, мадам, девочки – автор дает без кавычек.
  
  Провокация
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.06.05 | Ген-ген

    Гадчук

    Ага. А після цього Гладчук дуже так природньо дивується, чому Погребинський з ним не розмовляє. Я б також не розмовляв - дав у пику прямо під час круглого столу