Богдан КРИМСЬКИЙ "СТРАНА КГБ"
06/24/2003 | Неосвічений
Українське Слово, Ч. 25, 19-25 червня 2003р.
Російські спецслужби і традиції Судоплатова
"СТРАНА КГБ"
Богдан КРИМСЬКИЙ
Ще ніколи за свою тривалу історію спецслужби Росії не були при владі. Вони могли бути скільки завгодно впливовими і потужними, тримати під своїм контролем усю Росію та сусідні держави, але ніколи раніше шеф спецслужб не був "шефом" російської держави. Єдиний попередній виняток - Юрій Андропов, але він сидів на кремлівському "Олімпі" так недовго, що не встиг нічого великого зробити, бо змушений був долати не лише спротив московського партійного боярства, але й власні численні хвороби.
Нині до влади прийшов кадровий офіцер КГБ, вихованець "органів" ще зі студентської лави Володимир Путін. КГБ не слід плутати із спецслужбами демократичних держав, від яких ця установа відрізнялась і відрізняється настільки ж, наскільки Верховна Рада СССР відрізнялась від парламенту будь-якої правової держави, а КПСС відрізнялося від будь-якої парламентської партії (приміром, від демократичної партії США). Від зародження ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ створювалось як орган "диктатури пролетаріату", а ця диктатура, за визначенням Леніна, є насилля, що не спирається на жодні закони і жодними законами не обмежується. Цей орган протягом всієї своєї історії виконував функції репресій і терору, нищення інакодумців, політичних убивств і залякування незгодних. Ніякого розриву з цим минулим у сучасних ФСБ, ГРУ, СВР
не відбулося. Навпаки, у кабінетах генералів, полковників і пересічних співробітників цих служб і досі висять портрети головного терориста комуністичного режиму Фелікса Дзержинського, а його наступники з гордістю іменують себе "чекістами". Виходять друком книжки, де колишні керівники червоних спецслужб відверто розповідають про свої "подвиги". Зокрема, колишній шеф управління, що відповідало за політичні вбивства, генерал-лейтенант КГБ Павло Судоплатов, розповів, як він убивав Євгена Коновальця, організовував убивство греко-католицького єпископа Закарпаття Теодора Ромжи, єврейського актора Соломона Міхоелса. Звертає на себе увагу той факт, що й досі ніхто з керівників російських "компетентних органів" не засудив цих акцій і не заявив, що сучасні російські спецслужби відмовляються від подібних злочинних методів досягнення зовнішньополітичних і внутрішньополітичних цілей. А деякі обставини переконують, що методи генерала Судоплатова діють в
спецслужбах Росії й дотепер.
Депутат Державної думи Російської Федерації Сергій Юшенков, який надто активно розслідував дії російських "компетентних структур" під час терористичного акту в театрі на Дубровці, став жертвою вбивства. Винуватців, звичайно, не знайшли.
Враховуючи всі ці обставини, наймудріше вчинив російський олігарх Борис Березовський. Він, спираючись на свідчення колишнього підполковника ФСБ Литвиненка, автора книги "ФСБ взриваєт Росію", відкрито звинуватив спецслужби Російської Федерації в організації вибухів у житлових будинках у Москві, що призвело до ма-сових жертв. Тепер будь-яка спроба вбити Березовського (який мешкає в Лондоні) означатиме фактичне визнання його звинувачень на адресу колег Володимира Путіна. Березовський має підстави побоюватися за своє життя, бо спецслужби Кремля ніколи не визнавали державних кордонів, коли йшлося про організацію політичних убивств. Досить згадати убивство болгарського письменника-дисидента Маркова у британській столиці ще за часів Андропова. Тоді Маркова вкололи парасолькою з отруйним вістрям. Для світового співтовариства дуже суттєво - чи збирається нинішнє російське керівництво відмовлятися від подібних кримінальних
методів, від ведення міжнародної політики засобами спецоперацій?
У цьому контексті не варто легковажити й випадком в Хабаровську, коли залили неякісне паливо, що могло призвести до аварії літака та загибелі українських парламентарів. Важке повірити, що йдеться про звичайне нехлюйство. Радше спадає на думку, ще це - своєрідне попередження українським депутатам, погроза... Такий собі "привіт від Судоплатова"... Можливо, що проросійська орієнтація деяких представників нашого керівництва пов'язана, крім всього іншого, ще й з побоюваннями за власне життя. Адже ми не знаємо достеменно (і СБУ нам не скаже), наскільки активно діють сьогодн в Україні російські спецслужби, і наскільки відповідні українські відомства здатні захистити громадян України від спадкоємців Судоплатова.
Отже, говорити про цивілізованість і респектабельність нинішньої російської політики ще зарано. Вона несе на собі виразний відбиток політики Дзержинського-Ягоди-Єжова-Берії-Андропова. Немає підстав вважати, що Путін стане в цьому ланцюгу приємним винятком. На питання Адама Міхніка "Як Ви ставитесь до Сталіна?", президент Путін відповів, що це провокаційне питання. Отакої!
Депутат Держдуми Росії генерал Аслаханов (який представляє Чеченію) заявив, що з тих чеченців, що склали зброю під час попередньої амністії, вижили тільки одиниці, бо майже всі були таємно вбиті російськими спецслужбами. Помічник Путіна Ястржемський скромно відреагував на цю заяву реплікою, мовляв у нього немає таких даних. Але Ястржемський відомий своєю здатністю брехати не червоніючи, через що він неодноразово ставав об'єктом насмішок в російській ж таки пресі.
Усе це змушує світову громадськість (ту її частину, що не втратила здорового глузду і реалістичного погляду на події) стурбовано замислюватися - чи не перетвориться вся російська держава на велике КГБ?
Російські спецслужби і традиції Судоплатова
"СТРАНА КГБ"
Богдан КРИМСЬКИЙ
Ще ніколи за свою тривалу історію спецслужби Росії не були при владі. Вони могли бути скільки завгодно впливовими і потужними, тримати під своїм контролем усю Росію та сусідні держави, але ніколи раніше шеф спецслужб не був "шефом" російської держави. Єдиний попередній виняток - Юрій Андропов, але він сидів на кремлівському "Олімпі" так недовго, що не встиг нічого великого зробити, бо змушений був долати не лише спротив московського партійного боярства, але й власні численні хвороби.
Нині до влади прийшов кадровий офіцер КГБ, вихованець "органів" ще зі студентської лави Володимир Путін. КГБ не слід плутати із спецслужбами демократичних держав, від яких ця установа відрізнялась і відрізняється настільки ж, наскільки Верховна Рада СССР відрізнялась від парламенту будь-якої правової держави, а КПСС відрізнялося від будь-якої парламентської партії (приміром, від демократичної партії США). Від зародження ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ створювалось як орган "диктатури пролетаріату", а ця диктатура, за визначенням Леніна, є насилля, що не спирається на жодні закони і жодними законами не обмежується. Цей орган протягом всієї своєї історії виконував функції репресій і терору, нищення інакодумців, політичних убивств і залякування незгодних. Ніякого розриву з цим минулим у сучасних ФСБ, ГРУ, СВР
не відбулося. Навпаки, у кабінетах генералів, полковників і пересічних співробітників цих служб і досі висять портрети головного терориста комуністичного режиму Фелікса Дзержинського, а його наступники з гордістю іменують себе "чекістами". Виходять друком книжки, де колишні керівники червоних спецслужб відверто розповідають про свої "подвиги". Зокрема, колишній шеф управління, що відповідало за політичні вбивства, генерал-лейтенант КГБ Павло Судоплатов, розповів, як він убивав Євгена Коновальця, організовував убивство греко-католицького єпископа Закарпаття Теодора Ромжи, єврейського актора Соломона Міхоелса. Звертає на себе увагу той факт, що й досі ніхто з керівників російських "компетентних органів" не засудив цих акцій і не заявив, що сучасні російські спецслужби відмовляються від подібних злочинних методів досягнення зовнішньополітичних і внутрішньополітичних цілей. А деякі обставини переконують, що методи генерала Судоплатова діють в
спецслужбах Росії й дотепер.
Депутат Державної думи Російської Федерації Сергій Юшенков, який надто активно розслідував дії російських "компетентних структур" під час терористичного акту в театрі на Дубровці, став жертвою вбивства. Винуватців, звичайно, не знайшли.
Враховуючи всі ці обставини, наймудріше вчинив російський олігарх Борис Березовський. Він, спираючись на свідчення колишнього підполковника ФСБ Литвиненка, автора книги "ФСБ взриваєт Росію", відкрито звинуватив спецслужби Російської Федерації в організації вибухів у житлових будинках у Москві, що призвело до ма-сових жертв. Тепер будь-яка спроба вбити Березовського (який мешкає в Лондоні) означатиме фактичне визнання його звинувачень на адресу колег Володимира Путіна. Березовський має підстави побоюватися за своє життя, бо спецслужби Кремля ніколи не визнавали державних кордонів, коли йшлося про організацію політичних убивств. Досить згадати убивство болгарського письменника-дисидента Маркова у британській столиці ще за часів Андропова. Тоді Маркова вкололи парасолькою з отруйним вістрям. Для світового співтовариства дуже суттєво - чи збирається нинішнє російське керівництво відмовлятися від подібних кримінальних
методів, від ведення міжнародної політики засобами спецоперацій?
У цьому контексті не варто легковажити й випадком в Хабаровську, коли залили неякісне паливо, що могло призвести до аварії літака та загибелі українських парламентарів. Важке повірити, що йдеться про звичайне нехлюйство. Радше спадає на думку, ще це - своєрідне попередження українським депутатам, погроза... Такий собі "привіт від Судоплатова"... Можливо, що проросійська орієнтація деяких представників нашого керівництва пов'язана, крім всього іншого, ще й з побоюваннями за власне життя. Адже ми не знаємо достеменно (і СБУ нам не скаже), наскільки активно діють сьогодн в Україні російські спецслужби, і наскільки відповідні українські відомства здатні захистити громадян України від спадкоємців Судоплатова.
Отже, говорити про цивілізованість і респектабельність нинішньої російської політики ще зарано. Вона несе на собі виразний відбиток політики Дзержинського-Ягоди-Єжова-Берії-Андропова. Немає підстав вважати, що Путін стане в цьому ланцюгу приємним винятком. На питання Адама Міхніка "Як Ви ставитесь до Сталіна?", президент Путін відповів, що це провокаційне питання. Отакої!
Депутат Держдуми Росії генерал Аслаханов (який представляє Чеченію) заявив, що з тих чеченців, що склали зброю під час попередньої амністії, вижили тільки одиниці, бо майже всі були таємно вбиті російськими спецслужбами. Помічник Путіна Ястржемський скромно відреагував на цю заяву реплікою, мовляв у нього немає таких даних. Але Ястржемський відомий своєю здатністю брехати не червоніючи, через що він неодноразово ставав об'єктом насмішок в російській ж таки пресі.
Усе це змушує світову громадськість (ту її частину, що не втратила здорового глузду і реалістичного погляду на події) стурбовано замислюватися - чи не перетвориться вся російська держава на велике КГБ?