Про активність народу та персональний вибір активіста
06/25/2003 | Roo
Як ви собі взагалі уявляєте "активність" народу?
Мотивація такої активності?
Безпосередні результати активності?
Що я маю на увазі: коли збираються багатотисячні мітинги, коли вулицями Києва йде демонстрація - чім повинна закінчитися маніфестація того дня? Думаю так: або барикадами - і не метафоричними, а реальними!, або розходженням народу по своїм квартирам.
Перший варіант - з арсеналу "НАсильницької" дії. Другий передбачає "НЕ-насильницьку" дію. А це означає або постійні надзусилля збирати народ на щотижневі маніфестації (ви можете уявити собі це?), або щоденне революційне життя як приватний, особистий, екзистенційний вибір. Я - політик (громадський діяч), і жінка моя, і діти - теж у політиці. Не кажу вже про коло своїх прихильників та симпатиків.
За такого вибору можна: "тусуватися" з однодумцями, придумувати якісь проекти (подібно до проекту сайту Майдан), просто спілкуватися, пити каву, пиво і горілку тощо. Одним словом, обрати собі небуржуазне, бурлацьке життя.
Це вдається не всім. У місті без грошей і дня не проживеш! - прислів'я.
Гроші у такому випадку явище випадкове (каламбур мимовільний). Безкорисні десятки, двадцятки від друзів, прикрі гроші від батьків, близьких родичів, нерегулярні і невеликі гонорари від інституцій, які на громадському русі спеціалізуються і кому цікаві автори потрібні для контенту - хоча сутність такого роду інституцій, які здатні працювати з нонконформістами, мабуть що є досить спекулятивною (говорю без бажання образити).
Є шлях й самім інституціалізуватися, аби налагодити нормальний фандрайзинг. Але тут ми, на жаль, часто спостерігаємо зачароване коло: ті, хто професійно вміє діставати гроші з фондів і писати проекти, в революцію йдуть неохоче, бо в них існує власний погляд (не менш прогресивний, на їхню думку) на українські народні проблеми. Ті, хто має щось більше від чисто стихійного начала, гроші діставати (а діставши - давати їм раду) чомусь ніяк не навчаться.
І якщо навіть люди цієї якості об'єднаються в інституцію з печаткою, рахунком та офісом - це ще не означатиме, що в них буде буде все гаразд. Практика свідчить, що кращі люди, об'єднуючись в офісах з демократичним статутом, дуже багато бухають. Буремне, відкрите життя і товариськість з року в рік розширювало коло від старих друзів і товаришів до нових прихильників та симпатиків. А це не завжди на користь громадським справам з встановлення в Україні справедливого ладу та порядку речей...
Мотивація такої активності?
Безпосередні результати активності?
Що я маю на увазі: коли збираються багатотисячні мітинги, коли вулицями Києва йде демонстрація - чім повинна закінчитися маніфестація того дня? Думаю так: або барикадами - і не метафоричними, а реальними!, або розходженням народу по своїм квартирам.
Перший варіант - з арсеналу "НАсильницької" дії. Другий передбачає "НЕ-насильницьку" дію. А це означає або постійні надзусилля збирати народ на щотижневі маніфестації (ви можете уявити собі це?), або щоденне революційне життя як приватний, особистий, екзистенційний вибір. Я - політик (громадський діяч), і жінка моя, і діти - теж у політиці. Не кажу вже про коло своїх прихильників та симпатиків.
За такого вибору можна: "тусуватися" з однодумцями, придумувати якісь проекти (подібно до проекту сайту Майдан), просто спілкуватися, пити каву, пиво і горілку тощо. Одним словом, обрати собі небуржуазне, бурлацьке життя.
Це вдається не всім. У місті без грошей і дня не проживеш! - прислів'я.
Гроші у такому випадку явище випадкове (каламбур мимовільний). Безкорисні десятки, двадцятки від друзів, прикрі гроші від батьків, близьких родичів, нерегулярні і невеликі гонорари від інституцій, які на громадському русі спеціалізуються і кому цікаві автори потрібні для контенту - хоча сутність такого роду інституцій, які здатні працювати з нонконформістами, мабуть що є досить спекулятивною (говорю без бажання образити).
Є шлях й самім інституціалізуватися, аби налагодити нормальний фандрайзинг. Але тут ми, на жаль, часто спостерігаємо зачароване коло: ті, хто професійно вміє діставати гроші з фондів і писати проекти, в революцію йдуть неохоче, бо в них існує власний погляд (не менш прогресивний, на їхню думку) на українські народні проблеми. Ті, хто має щось більше від чисто стихійного начала, гроші діставати (а діставши - давати їм раду) чомусь ніяк не навчаться.
І якщо навіть люди цієї якості об'єднаються в інституцію з печаткою, рахунком та офісом - це ще не означатиме, що в них буде буде все гаразд. Практика свідчить, що кращі люди, об'єднуючись в офісах з демократичним статутом, дуже багато бухають. Буремне, відкрите життя і товариськість з року в рік розширювало коло від старих друзів і товаришів до нових прихильників та симпатиків. А це не завжди на користь громадським справам з встановлення в Україні справедливого ладу та порядку речей...