01/26/2004 | Patriot

Борці з нацюкізмом та їм подібні можуть далі не читати.

Львівській податковій вдалося домогтися свого і закрити чи не єдиний у Львові український клуб, де починали свою кар"єру багато, тепер вже відомих, музикантів. Тут збиралася молодь, яка хотіла слухати україньську музику, а не оппсу на кшталт "Руки вверх". МО "Дзига", колишні відвідувачі клубу збираються провести 4-6 лютого 2004 р. акцію протесту перед ляльковим театром у ЛЬвові. Дана акція служить протестом проти гноблення української культури та музики вже навіть у Львові. Просимо зголоситися усіх, хто бажає взяти участь у протесті чи має якісь ідеї з цього приводу. Відгукніться. Не будьте байдужими.
Допоможіть зробити щось реальне у справі захисту української культури та мистецтва.
За додатковою інформацією звертайтеся до організаторів:

Соломія Чубай
solomiya@dzyga.lviv.ua
http://www.dzyga.lviv.ua
(0322) 76-74-20
(0322) 97-56-12

Нижче подається передрук з статті "Львівської газети" за 13 січня 2004.

“ЛЯЛЬКА” не працює”. Вчора таке оголошення висіло на вхідних дверях до клубу-кафе “Лялька”. А в цей час усередині працівники “Ляльки” збирали речі.

Офіційно причиною закриття клубу-кафе “Лялька” стало те, що Ляльковий театр вирішив не продовжувати угоду про співпрацю з МО “Дзиґа”. У жовтні 2003 року термін цієї угоди закінчився, і лише у грудні керівники Лялькового театру надіслали у “Дзиґу” лист, у якому вимагали звільнити приміщення.

А неофіційно причиною закриття “Ляльки” називають те, що контролюючі органи, а конкретніше – податкова, заборонили керівництву театру продовжувати угоду з “Дзиґою”, бо в іншому випадку театр отримає нового керівника, який усе ж розірве угоду з “Дзиґою”. Директор Лялькового театру Ярослав Синиця заперечує цю версію. За його словами, податкова перевірка, яку проводили в театрі у серпні, не має до цього жодного стосунку.

– Термін угоди закінчився у жовтні. Якщо у сторін немає застережень, то угоду автоматично пролонговують ще на рік, – розповів “Газеті” Сергій Каленюк, директор “Ляльки”. – Після перевірки податкової Ляльковому театру нарахували штраф на велику суму, а його директору поставили умову: якщо розриваєш із “Дзиґою” угоду, то жодних санкцій не буде. Ми сподівалися, що угоду таки продовжать. Уже приходили в “Ляльку” люди і говорили, що для львів’ян закрити “Ляльку” – це те саме, що для парижан закрити Ейфелеву вежу.

Учора близько 14.00 директор Лялькового театру Ярослав Синиця в телефонній розмові з кореспондентом “Газети” так пояснив закриття популярного клубу: “Закінчився договір. Тепер будемо робити ремонт і театральне кафе. Вважаю, що нам треба зробити ремонт, бо дуже брудно, і “Лялька” не відповідає санітарним вимогам”.

Але через годину у присутності журналістів із різних ЗМІ пан Синиця заявив, що клуб закривають через те, що “Дзиґа” не подала прохання про продовження угоди про оренду.

– Закінчилася дія угоди, і вони забирають свої речі. Відновимо все, як має бути, і запевняю вас: діти і батьки дітей, і взагалі мешканці Львова не залишаться без кафе в театрі, – сказав Ярослав Синиця.

На запитання, чи буде це кафе рівноцінним “Ляльці”, і чи сподівається директор, що там проводитимуть такі ж акції, як у “Ляльці”, пан Синиця висловив здивування: “А які тут акції проводили, коли тут була “Лялька”?!” І лише коли журналісти підказали про фестивалі “Джаз без...”, “Слухай українське”, “Тарас Бульба”, про акції, концерти, перегляди елітарного кіно, пан Синиця почав запевняти, що, безумовно, в новому кафе всі ці дійства відбуватимуться надалі.

Знітився Ярослав Синиця і тоді, коли його запитали, чи продовжили б угоду про співпрацю, якби “Дзиґа” надіслала письмове прохання.

– Я не знаю. Тоді б ми поставили свої умови, вони – свої. Можливо, ми б домовилися, а можливо, і ні. Я не знаю, як би воно було, – сказав він.

МО “Дзиґа” шукає приміщення, в якому можна було б відновити роботу “Ляльки”. Один із робочих варіантів – приміщення в Оброшиному, приміському селищі, але всі чудово розуміють, що це вже буде не “Лялька”... Поки немає приміщення, не виключено, що понад 30 осіб, які працювали в “Ляльці”, стануть безробітними.

Відомий відвідувачам “Ляльки” Василь Марусенич, який уже став невід’ємним атрибутом клубу в більярдному залі, з жалем пакував валізи: “Ми почувалися у “Ляльці” як удома. Це ж наш другий дім. А тепер куди подітись дяді Васі? Може, ще щось знайдемо, але хотілося б тут працювати”.

У той час, як працівники “Ляльки” виносили з приміщення речі, перед входом до Лялькового театру зібралися понад півсотні молодих людей, які протестували проти закриття “Ляльки”. Здебільшого це були студенти львівських вищих навчальних закладів.

Остап Шалайський, студент ЛНУ імені І. Франка, переконаний, що закриття “Ляльки” не призведе до добра: “Це один із найкращих клубів-кафе у Львові для молоді, де можна було відпочити, послухати нові групи. Це єдине місце, де можна було щось запропонувати початківцям львівського року й андеграундної музики, бо іншого місця просто немає. Все закривають, і “Лялька” – це останнє місце, яке залишилося”.

Потім молодь зробила перед входом живий ланцюг і почала скандувати: “Податкову – на мило, щоби “Ляльку” не закрила!” Дісталося від молодих шанувальників “Ляльки” і Сергієві Медведчуку та Ярославові Синиці, бо, на думку студентів, саме через цих людей закрили клуб-кафе. За словами прихильників “Ляльки”, акція вийшла спонтанною, бо ніхто не знав і до кінця не вірив, що клуб таки закриють, але, володіючи інформацією, вони вирішили не допустити закриття “Ляльки”. Акції протесту планують проводити і надалі, доти, поки не відкриють “Ляльку”.

Закриття “Ляльки” викликало масу обурення і жаль серед старих шанувальників цього закладу.

– Прикро, що “Ляльку” закривають. Я підозрюю, що це пов’язано з конфліктом із податковою, я думаю, що залякали директора театру, – сказав “Газеті” Михайло Барбара (“Мертвий півень”). – “Лялька” – це достатньо культове місце. Це все дуже сумно і доходить до абсурду.

Тарас Чубай (“Плач Єремії”) вірить, що публіка, яка ходила на концерти у “Ляльку”, так цього не залишить:

– Закриття “Ляльки” – дуже прикре явище. Думаю, що цим не закінчиться. Сподіваюся, аудиторія, яка ходила на наші концерти, якось відреагує на це, принаймні проявиться, хто є хто, – вважає він. – “Лялька” – це культурний пласт, це єдине місце, де плекали щось молоде й українське.

Олег “Джон” Сук, музикант, який починав грати у “Ляльці” ще з “Клубом Шанувальників Чаю”, вважає, що “Лялька” для Львова (та й не тільки) була “єдиним осередком, де могли зібратися шанувальники будь-якої музики – від хард-року до джазу й техно”.

– На рівні з відомими групами мали можливість грати молоді колективи, – сказав він “Газеті”. – І те, що “Ляльку” закрили, позбавило молоді групи можливості показати себе, це пригноблення, не знаю тільки, для чого.

– Мені особисто дуже неприємно, – сказав Сашко Гнатів (“Дивні”). – У “Ляльці” ми зіграли чимало концертів. Фактично це було єдине місце, де могли показати себе молоді музиканти. Єдине, що можу сказати, – дуже шкода