УП: Генерал Кравченко: "... У мене такі докази є"
http://pravda.com.ua/archive/2004/february/21/1.shtml
-----------------
Генерал Кравченко: "Коли ми говоримо про злочини режиму Кучми, то постає питання: а докази де? У мене такі докази є"
Леонід Амчук, Берлін, УП , 21.02.2004, 16:50
Генерал Валерій Кравченко – новий майор Микола Мельниченко. Такий асоціативний рядок не один раз проскочив у головах багатьох протягом останніх днів. Хоча самі герої не бачать зв’язку між собою і відмовляються від таких порівнянь.
Прізвище Валерія Кравченка на слуху від середи, коли в ефірі російської служби радіо "Німецька хвиля" вийшло інтерв’ю з цим офіцером безпеки посольства України в Берліні. Він заявив, отримував від київського керівництва СБУ вимоги стежити за опозицією на німецькій території.
Те, що у нас вважається нормою, викликає шок на Заході. Дещо схоже, про що заявив Кравченко, викликало початок Вотергейтського скандалу.
Сенсація впала на підготовлений грунт – за дві доби у Берліні мали відбутися довгоочікувані переговори Кучми і канцлера Шредера. Заяви Кравченка повністю зламали інформаційне супроводження візиту Кучми в німецькій столиці.
У день переговорів на першій шпальті впливової правої газети "Франкфуртер Алльгемайне Цайтунг" вийшов матеріал "Жорсткі обвинувачення проти Кучми". Його звинуватили у "шпіонажі за опозиційними політиками в Німеччині". На відхрещення влади від Кравченка "ФАЦ" нагадала, що саме він супроводжував Кучму під час його лікування в Баден-Бадені.
Цей матеріал задав тон короткій прес-конференції Кучми і Шредера. Німецькі журналісти перед нею переповідали один одному зміст статті, і два з трьох питань стосувалися цього скандалу. Наступного дня репортажі берлінських газет акцентували увагу на протистоянні Кучма-Кравченко, залишивши майже непоміченими незрозумілі домовленості лідерів держав.
Єдина можливість поспілкуватися з Валерієм Кравченком – домовитися через кореспондента російської служби "Німецької хвилі" Микиту Жовклера. Він – єдиний власкор радіостанції у Берліні, і саме його репортаж поклав початок скандалу.
За словами Жовклера, саме він готовий бути посередником між Кравченком і українською Генпрокуратурою, якщо вона зацікавиться заявою генерала. Інакше знайти його неможливо. Жовклер каже, що місце перебування Кравченка йому не відоме, мобільний телефон він відключає, а на контакт виходить сам.
Схоже, німецький телерадіоконцерн наживе слави на цій історії. Валерій Кравченко призначив зустріч трьом українським журналістами також у приміщенні "Німецької хвилі".
Робочий день вже закінчився. Спочатку до майже пустого офісу прийшла дружина Кравченка Людмила, вона тримала в руках роздруківки із Інтернет-сайтів про скандал, в епіцентрі якого опинився її чоловік. Нагорі – проект постанови про створення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, який переслав "зв’язковому" Жовклеру один із депутатів.
Із запізненням на півгодини з’явився сам Валерій Кравченко. Людину, в якій доволі складно побачити 58-річного генерала спецслужби. Довге волосся скоріше наводить на думку про художника.
Спочатку Кравченко з телефону "Німецької хвилі" виходить у прямий ефір української служби Бі-Бі-Сі. І хоча до цього він запевняв, що майже не володіє українською мовою, виявилося, що це не так. Протягом інтерв’ю можна було побачити також інші, умовно кажучи, незрозумілості.
Хоча, можливо, це є наслідком довгої роботи у спецслужбах нашого співрозмовника.
Кравченко розповів про себе: народився у Новочеркаську Ростовської області, п’ять років навчався у Вищій школі КДБ. У київському управлінні працював "по п’ятій лінії – антирадянська агітація і пропаганда". "Всі дисиденти йшли по п’ятій лінії. Але мені не підфартило, я проти Стуса, Дзюби не працював", - своєрідно пожартував Кравченко.
В 1980 його відкликали в Москву в перше головне управління розвідки. Два роки працював у афганській провінції Гур, потім три роки в Кабулі.
В роки незалежної Україні з 1996 його місцем роботи був Бонн, з 1999 – Берлін. Після повернення до Києва став першим заступником головного управління розвідки СБУ. В квітні 2003 знову переведений у Берлін. Саме тут на посаді офіцера зв’язку посольства з ним трапилися події, які привели до нинішньої ситуації.
Це інтерв’ю не дасть відповіді на всі питання, які виникли навколо нового політичного скандалу в Україні. Однак версія у викладі самого Валерія Кравченка також має право бути озвученою. Що він і зробив в єдиному інтерв’ю "Українській правді", Українській службі Бі-Бі-Сі та газеті "Україна молода".
- Пане Кравченко, відомо, що ви почали роботу в Берліні як офіцер безпеки в квітні 2003. Через місяць, у травні 2003 у німецьку столицю приїхали всі лідери української опозиції – Ющенко, Мороз і Тимошенко – на запрошення Соціал-демократичної партії Німеччини. Чи були тоді вказівки щодо стеження за ними?
- Вказівки надходять по-різному, можуть і телефоном. Але слова до справи не пришиєш. Тому нема сенсу говорити – надходили тоді такі вказівки чи ні. Це все одно буде спростовано.
Мова йде про інше – коли ми говоримо про злочини режиму Кучми, то постає питання: а докази де? Отож, у мене такі докази є. І вони в роздрукованому вигляді, що я можу пред'явити Генпрокуратурі та комітету Верховної Ради з прав людини. Мова йде про злочини високих посадових осіб України.
- Як виглядають ці вказівки?
- З Центру, з Києва надходять указівки здійснювати стеження за опозиціонерами, що перебувають на території Німеччини.
- Мова йде про те, щоб за ними слідом по вулицях Берліна ходили "топтуни" - зовнішнє спостереження?
- Ні, звичайно. Це збір інформації – хто з ким тут зустрічається, хто підтримує їх серед німецьких політиків, суспільних діячів. Чи виступають ці особи з критикою, який її характер.
- Коли уперше ви одержали такі вказівки?
- Це листопад-грудень 2003. Може, є циркуляри за січень 2004 – треба подивитися в мої документи…
- Ці інструкції – вони в зашифрованому виді?
- Зрозуміло, це закритий зв'язок. Це передається по електронній пошті, існує певний спосіб зв'язку, як це передається.
Якби ці документи були відкриті, я б вам їх показав. Але, оскільки вони з грифом "для службового користування", то я, природно, не можу це зробити. Тому що я порушу закон. І тому я передам цей матеріал не в ЗМІ, а тим, хто подібними речами повинен займатися.
- Чий підпис стоїть під цими цикрулярами?
- Керівника розвідки пана Синянського Олега Григоровича.
- Він відкрито стоїть під цим документом?
- Звичайно, ні. Він там стоїть певним чином.
- Чи можуть бути такі закриті, зашифровані матеріали доказом у юридичних розглядах?
- От у цьому і мусить розібратися Генпрокуратура.
- Поясніть, чому раніше накази надходили в усній формі, а зараз стали в письмовій?
- Я так думаю, що з приходом нового керівництва СБУ – Смешка Ігоря Петровича і Синянського Олега Григоровича – десь може непрофесіонали прийшли в розвідку... Або вважають, що усі повинні падати на коліна і виконувати.
От сьогодні президент Кучма заявив, що він хоче всіх цих КДБістів викинути з органів влади. Напевно, правильне рішення. Але чому він це не зробив три-чотири роки тому? Я так думаю, це пов'язано не з присутністю в рядах СБУ колишніх співробітників КДБ. Причина в іншому: віддавати мені злочинні накази набагато складніше.
Я людина з певним життєвим досвідом, маю життєву філософію. Я просто можу не виконати цю вказівку пана Кучми, Смешка, Синянського. Напевно, з молодими їм легше працювати. Сказав капітану – він узяв під козирок, і всіх справ. А генералу наказати складніше.
- Що ви думаєте з приводу заяви СБУ, де сказано, що ваш виступ – це спроба залишитися в Німеччині після рішення відкликати вас на батьківщину? При тому там сказано, що таке рішення ухвалено в тому числі за станом здоров'я?
- А от це неправда. У мене є докази, що мене викликали не в зв'язку з цим. Мене викликали для обговорення питань, пов'язаних із забезпеченням безпеки президента Кучми під час його візиту до Берліну. Викликали мене в Київ з 13 по 16 лютого, а не 11 лютого, як зазначено в заяві СБУ.
Але я людина, що уже 30 років працює в цій конторі. І знаю, як це робиться. І що такі наради проводяться не за чотири-п'ять днів до візиту, а за місяц-півтора.
Ну і ще один момент. У мене досить друзів, які працюють там. Я був би поїхав до Києва, але вирішив подзвонити. І мені сказали: "Валера, тебе просто відкликають. Ніякої наради не буде. А потім твою дружину з твоїми речами просто викинуть". Раніше існував такий метод: нібито викликають у відрядження…
- Але ж СБУ має право вас відкликати?
- Звичайно, має. Але для цього вони повинні мене запросити, поговорити: у зв'язку з такими-то причинами, з досягненням певного віку ми вас відкликаємо.
- У вас був якийсь контракт?
- Контракту як такого ні, є практика. Якщо розвідника посилають у країну, то він зазвичай працює чотири роки, як і всі дипломати. Я відпрацював у Берліні з квітня 2003.
Але мене обвинувачує СБУ не тільки в цьому. Що в мене якийсь меркантильний інтерес…Але ви уявіть: залишитися тут – що я тут буду робити? Що, мої матеріали становлять інтерес для Німеччини?
- Але можна просто стати політичним біженцем і жити на кошти правозахисної організації…
- Це вам відомо, а мені про це не відомо. Я завжди жив на зарплату, це мій єдиний меркантильний інтерес.
- Яка у вас була зарплата в Берліні?
- Не така велика. 2 000 євро.
- А в Києві ви отримували?...
- 350-400 доларів. Тобто ви запитуєте, є чи "меркантильний інтерес" у тому, що тут можна більше заробити? Але це меркантильний інтерес будь-якої людини!
ЗА ЯКІ БАБКИ СТІЛЬКИ ЛЮДЕЙ ПРИЇЗДИЛО В БАДЕН-БАДЕН?
- Якщо торкнутися технічної сторони скандалу: що було причиною вас відкликати? Адже ви оприлюднили свої матеріали через кілька днів після того, як вас викликали в Київ?
- За їхньою версією, це пов'язано з віком, відходом на пенсію. От зараз президент України ще одну версію висунув – щоб позбутися колишніх співробітників КДБ. Я не знаю, які версії завтра з'являться...
Мені важко сказати, з чим пов'язане рішення... Ну от скажімо, Баден-Баден…Ви знаєте напевно менше, ніж я – що там відбувалося. І одна справа, коли за цим спостерігає молодий лейтенант, а інше – коли це відбувається на очах у генерала.
- А що там відбувалося?
- Ви взагалі знаєте оточення, що там було? Я можу вам перерахувати, хто там побував з 26 грудня по 17 січня: Бакай, Янукович, Медведчук двічі там був, Засуха із сімейством, Кирпа, два губернатори – по-моєму, Івано-Франківської і Ровенської областей, але я можу помилитися. По сусідству там був Вадим Рабинович.
- У вас ця поїздка в Баден-Баден – як один з аргументів, чому ви пішли на викриття. Що тут протиправного, якщо там побували ці люди?
- Та нічого, у принципі... Але сусідство президента України з Рабиновичем?... Не знаю, чи читали ви книгу Юргена Рота "Олігарх", але на мій "хлопский розум" подібне сусідство не додає президентові України і країні в цілому.
Далі. Чому протягом такого короткого часу стільки людей побувало в Баден-Бадені? Вибачите, хлопці, за які "бабки" така кількість людей туди приїжджала? Ми що, така багата країна, щоб кожен міг дозволити номер за дві з гаком тисячі євро? Це не кожен з німецьких політиків може собі дозволити.
- Ви знаходилися там усі три тижні відпочинку президента?
- Так – з невеликою перервою.
- Але нам одна людина з боку президента сказав неофіційно, що вас у Баден-Бадені не чекали і відразу відтіля вигнали.
- Як мене могли вигнати, якщо я там був до 17 січня? Коли прибули чотири літаки, коли президент злетів, я подзвонив у Центр і сказав: усе, слава Богу, усі живі-здорові, усі полетіли. І Центр мене подякували: молодці хлопці, п'ять балів!
- Усе таки, що для вас було вирішальним моментом, вододілом, щоб почати викриття? Ви – колишній співробітник КДБ, який мав свої переконання – зараз обвинувачуєте Кучму і його режим, при цьому користуючись лексикою опозиції. При тому, що вже кілька років існують обвинувачення на адресу Кучми, а ви в цей час служили в розвідці, СБУ…
- По-перше, я не користуюся лексикою опозицією – у мене є своя. А обвинувачення на "Німецькій хвилі" - це була заява. А власне обвинувачення повинен висунути суд. Щодо імпульсу мого рішення... Чому не раніше, а пізніше? В одних буває раніше, в інших пізніше. У мене наступило зараз.
Ви читали інтерв'ю Кучми Піховшеку? Де він відповів: "хіба це добре, коли опозиція їде за кордон і там намагається вирішувати свої питання"? Я дуже уважно читав це інтерв'ю, і усередині усе переверталося. Ця чаша – вона наповняється, а потім уже все – вона повна, немає терпіння далі так жити. І тоді вже немає можливості далі так жити.
- А чи немає у вашому вчинку іншого мотиву – наприклад, образа, що керівником розвідуправління призначили молодого юнака Синянского 1970 року народження, а не вас – адже ви до від'їзду в Берлін працювали першим заступником глави управління?
- Я взагалі в житті мало на які посади розраховував. Мене цілком влаштовувала і та моя посада, і остання посада. Та й смішно було б розраховувати, що при новому главі СБУ мене призначать на якесь місце.
- Як звуть вашого наступника на посаді офіцера безпеки посольства України в Німеччині?
- Ми його називаємо "Льончик". Леонід Соколюк. До речі, ми з ним разом працювали по забезпеченню безпеки візита президента. Чому я так відкрито про нього говорю? Тому що він задекларований офіцер безпеки. Нас німецька влада знає, як розвідників.
Його скерування до Берліна було некорректним. Центр дав мені доручення виїхати з 13 по 16 лютого з Німеччини. А я не виїхав, і вони призначили його. Я з ним до цього говорив – він мені сказав, що їде на моє місце.
МЕНІ НЕМАЄ ПОТРЕБИ ЗУСТРІЧАТИСЯ З МЕЛЬНИЧЕНКОМ
- Ви намагалися вплинути на хід україно-німецьких урядових консультацій?
- Я не намагався. Я знав тільки приблизну програму, що повинно було бути на цих консультаціях.
- А чи відомо вам те, що багато експертів пов’язували ці консультації з можливими політичними деклараціями по тристоронньому газторанспортному консорціму. До того ж, це були перші консультації Кучми та Шредера після зустрічі у Санкт-Петербурзі влітку 2002-го, коли було задекларовано намір стоврення газового консорціуму Росії, України і Німеччини. Чи усвідомлюєте ви, що ви могли вплинути негативно на процес ухвалення рішень щодо консорціуму під час консультацій?
- Консорціум? Я не знаю, який такий консорціум.
- З чим пов'язаний той факт, що ваші заяви були зроблені саме напередодні одного з нечислених та, за оцінками експертів, важливих для України візитів Кучми в Європу?
- От дивіться – мене хотіли відкликати саме перед візитом, викликали з 13 по 16 лютого в Київ на нараду щодо безпеки президента під час консультацій. Я природно, не поїхав. А 16 лютого, у понеділок я довідався, що не встигли мене викликати до Києва, як на моє місце їде нова людина.
- Чи усвідомлювали ви те, що ваш учинок міг зашкодити Україні, яка намагається залучитися підтримкою європейських держав у своїй інтеграції до ЄС. Адже міг постраждати не лише президент, але й імідж держави?
- Імідж нашої держави давно страждає. Мій вплив не настільки великий.
- Але в п'ятницю, у день переговорів Кучми і Шредера на передовиці однієї з найбільш поважних німецьких газет "Франкфуртер Алльгемайне Цайтунг" вийшла стаття про ваш учинок.
- Сьогодні вийшла, але за тиждень про це забудуть. Ви це знаєте і прекрасно розумієте.
- Але стаття могла і не вийти…
- Для мене головне не це. Я чому звернувся до "Дойче Велле"? Тому що вони може оперативно донести інформацію до України, що вони і зробили. Моє завдання було привернути увагу української громадськості, а не німецької.
- У прокуратурі ваше звернення може не мати розвитку…
- У нас багато що не має розвитку. Але вода камінь точить.
- Чи позиціонуєте ви себе, як Мельниченка-2?
- У Мельниченка своя історія, у мене – своя. У нього своя доля, у мене – своя.
- Чи хотіли б ви з ним зустрітися?
- Ні. Навіщо?
- Тому що у вас подібні долі.
- Ну і що з того? Ви зрозумійте, я хочу діяти в рамках законів України.
- Ви знали Мельниченка по службі в органах?
- Ні.
- А якби чотири роки тому ви виявилися на місці Мельниченка, як би ви діяли?
- Давайте не будемо: якби те, якби се ... Те що він зробив – його справа. Я отримував указівки, які вважаю злочинними. Я їх не хочу виконувати. Я хочу передати їх до відповідних органів.
- Скільки таких указівок ви отримували?
- Я їх просто не виконував.
- Це була одна вказівка чи п'ятдесят?
- А хіба це може на щось уплинути?
- Ну, якщо була одна така вказівка, то це може бути похибкою молодого розвідника.
- Якщо це так, то він отримає за цю похибку по заслугам. Звичайно, таких указівок було менше, ніж п'ядесят, але, звичайно, це була не єдина директива.
ЦИРКУЛЯРИ СТОСУВАЛИСЯ НЕ ЛИШЕ ОПОЗИЦІЇ, АЛЕ І МІНІСТРІВ
- В інтерв'ю "Німецькій хвилі" ви сказали, що одна з таких указівок стосувалася стеження з Німеччини за проведенням форуму "Нашої України" в самій Україні. Про який форум йшла мова?
- Цей форум повинен був відбутися в Києві в грудні 2003 року. На нього мали бути запрошені відомі політичні діячі зі США, Великобританії, такі як Збігнєв Бжезинський (прим.: колишній радник президента США з нацбезпеки), Вацлав Гавел (прим.: колишній президент Чехії). Туди хотіли запросити Солану (прим.: верховний комісар ЄС), Проді (прим.: президент Єврокомісії), Геншера (екс-міністр закордонних справ Німеччини).
- А чому це стосувалося Німеччини?
- Тому що надійшла вказівка, збирати інформацію про те, чи буде цей форум, коли та хто з політиків Німеччини туди поїде, з якими виступами.
- Тобто цей циркуляр, про який Ви говорили в ефірі "Німецької хвилі" - він не стосувався приїзду до Німеччини когось із опозиції та стеження за ними?
- Я не хочу, щоб була підміна понять. Коли я говорю "стеження", я маю на увазі збір інформації. Це те, чим розвідка займається. Якщо ви думаєте, що "стеження" - це ходити слідом за опозиціонером, це не так.
- Чи надходили вказівки, пов’язані з приїздом до Берліну інших політиків?
- Вони стосувалися взагалі приїзду українських делегацій сюди, відстеження їхніх зустрічей. Необхідно було повідомляти, чи звучала там критика президента та державного устрою України. Були також указівки здійснювати збір інформації про приїзд сюди чиновників – "від міністра і вище".
- Прізвища можете назвати?
- Я вже говорив – блок "Наша Україна".
- Хто приїздив від них за цей період часу до Німеччини?
- У травні, припустімо, Ющенко.
- Але ж ви самі какзали, що в травні не було письмових указівок! Чи була Тимошенко в цей час у Німеччині?
- Здається, вона була, коли приїжджав Сан Санич Мороз– на ювілей Соціал-демократичної партії Німеччини.
- Це був кінець травня 2003. А після цього тут хіба були лідери опозиції?
- Ви зрозумійте просту річ – злочин полягає вже в самому факті таких інструкцій. Це порушення закону про развідувальні органи! Хіба у разі, якщо не приїхав опозиціонер, немає злочину?
Злочин полягає в тому, що високопоставлені особи в Україні давали злочинні указівки своїм співробітникам за кордоном. Виконувалися вони чи ні – це інше питання. Порушення закону саме в тому, що надходять злочинні вказівки.
При чому вони надходять не лише мені, але й співробітникам у інших країнах. От у чому суть, і про це я заявляю – про злочинні вказівки, а не про те, що хтось за кимось стежив.
Я заявляю про злочинні дії президента, оскільки за законом про розвідувальні органи він здійснює загальне керівництво розвідкою. Потім йдуть його підлеглі – керівник СБУ і керівник управління розвідки.
Якщо президент не знав про такі злочинні накази, то він повинен, після того, як отримав ці документи, доручити перевірити їх. Якщо Смешко не давав таких указівок – може тоді це був Синянський? А може й вони не давали – може, якийсь лейтенант це все придумав? Але лейтенант не міг цього зробити, тому що там стоїть підпис керівника розвідки.
- Чи стосувалися такі вказівки також провладних діячів?
- Якщо в циркулярі написано "від міністра і вище" або ж "українські делегації", мені важко сказати, про що йде мова. У будь-якому випадку, це порушення закону – на території Німеччини я не маю права здійснювати збір інформації про громадян України.
- Ви можете назвати хоча би два-три прізвища діячів, щодо яких були такі циркуляри?
- Це був загальний циркуляр, що необхідно здійснювати роботу "щодо українських делегацій", "щодо опозиції", "від міністра і вище".
- Чи відстежували ви факти фінансування українських партій з Німеччини?
- Ні. В умовах Німеччини це зробити досить складно.
- Які у вас були офіційні зобов’язання та функції, якщо ви відмовлялися виконувати такі вказівки?
- Я офіцер безпеки. До моїх функцій належить забезпечення безпеки посольства і наших дипломатів. А також забезпечення безпеки осіб, які охороняються – президента України, глави Верховної Ради, прем'єр-міністра.
- Чи скрізь ці функції покладені на генералів? Кучма заявив на прес-конференції в Берліні, що генерали не повинні бути на таких посадах при посольствах.
- Не завжди це генерали. Є генерали, є і полковники, є і підполковники.
ЗАРАЗ Я ВЖИВАЮ ЗАХОДИ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ
- Ви зараз мешкаєте в Берліні?
- Так.
- Ви переховуєтеся?
- Звичайно.
- Ви збираєте просити політичного притулку?
- Не збираюся. Я зробив заяву і хочу тепер подивитися на дії влади. Якщо влада візьме ці матеріали, якщо по них почнеться розслідування, якщо для цього мені треба буде поїхати до України – я готовий це зробити.
Якщо ж мене будуть поливати брудом, називати все абсурдом... Знаєте, раніше говорили: "Солженіцин – поганий. А ти взагалі читав його? Ні". От і тут така ситуація. Називають абсурдом, але ніхто з цим матеріалом поки не ознайомився. Якщо в такому руслі усе триватиме, я вживатиму адекватних заходів.
Всі ці вказівки СБУ, про які я говорив, пов’язані з наближенням виборів у жовтні поточного року. На мій погляд, відбувається посилення роботи по опозиції.
Очевидно, що тій владі, яка є в Україні зараз, ця інформація необхідна. Але я маю збирати інформацію по країні перебування, по Німеччині, і передавати її в Україну. Але не працювати по опозиції тут. Не знаю, може, для цього є інші підрозділи.
- Чи були розпорядження надіслати в Німеччину, приміром, більшу кількість розвідників, аби забезпечити повнішу підготовку до президентських виборів?
- Ні, таких вказівок не було.
- На цій самій прес-конференції Кучма у Берліні заявив, що вам не могли надсилатися такі інструкції, оскільки ви працюєте тут один. І, мовляв, можливо ви мали помічника, але все одно фізично не могли виконувати роботу по опозиції. Як ви прокоментуєте цю заяву?
- Прес-служба СБУ відповіла, що те, що я заявляв – це абсурд по суті. Я цього не розумію, що значить "абсурд", якщо є доводи. Це все одно, що прес-служба сказала: "Цього не може бути тому, що не може бути. Тому що є закон і ми його не порушуємо".
А я кажу: хлопці, ви порушуєте закон і в мене є на те докази. Це все одно, що ухвалити Кримінальний кодекс, а потім казати, що він виконується, тому що в нас немає злочинців. Відбувається підміна понять.
- Кучма також сказав, що за часів СРСР було багато перебіжчиків з КДБ. Як ви оцінюєте діяльність перебіжчиків, які теж мали докази?
- Навіщо мені їх оцінювати? Свого часу їх оцінювали по-різному. І взагалі, я не втік на Захід, поки що я там і знаходжусь. До того ж, я не прошу політичний притулок. Я просто чекаю на реакцію влади щодо моєї заяви і тих матеріалів, які я готовий передати.
- Коли у вас закінчується віза?
- Зараз трохи інші правила. Раніше візу давали на 3 роки. Зараз дають на три місяці, але до цього додають паспорт Міністерства закордонних справ Німеччини. Поки що я тут законно. Звісно, українське МЗС може звернутися до німецького з тим, що моє відрядження тут скінчилося, що варто вважати недійсним моє перебування тут. Як на це відповість німецьке МЗС, не знаю. Може, поцікавиться причинами відкликання до України.
- У вас уже були контакти з німецьким МЗС?
- Ні, не було.
- Як ви гадаєте, яким чином ваша заява вплине на україно-німецькі стосунки?
- Навіщо мені прогнозуваати? Краще запитати Шредера.
- Як ви будете діяти, якщо ваша заява в Україні не буде мати позитивного для вас розвитку? Якою може бути ваша доля в Німеччині?
- А що таке моя доля порівняно з долями інших?
- Є інформація, що в Україні викликали на допит вашого сина. Хто він?
- Його звати Артур, йому 33 роки. Він одружений, у нього дочка. Викликали його, розмовляли з моїм старшим братом, аби вони вплинули на те, щоб я повернувся. Я знаю про це від них. Я переживаю за них.
- Чим займається ваш син?
- Він працює. Хіба це важливо?
- Чи бачите ви якусь небезпеку для вашого життя?
- Я не можу прогнозувати, що вони збираються зробити. Я співробітник розвідки і маю певний досвід. Я можу передбачати, що в Німеччині мене можуть розшукувати, тому вживаю заходів особистої безпеки.
Я тут з дружиною. Ні для кого не секрет, які ці заходи особистої безпеки. Я виїхав з квартири, де мешкав раніше, тому що ця адреса відома, я не з’являюся в районі посольства, вимикаю мобільний, перевіряю, чи немає стеження за мною.
- Але ви не маєте конкретної інформації про небезпеку вашому життю?
- Не те що не маю, опосередковано маю. От чому мої колеги наполегливо просять мене вмикати мобільний і намагаються дізнатися, де я.
Поїздка журналістів до Берліну організована за сприяння Міжнародного фонду "Відродження"
-----------------
Відповіді
2004.02.20 | васька
Ждемс, тов. (п., госп.) Рамзай (-)
2004.02.20 | Максим’як
Re: Ющенко, якщо не згідний із "преступними" наказами
Ющенко, якщо не згідний із "преступними" наказами, робить теж заяви для преси, але не просить притулку у Німеччині після них.Той, хто просить притулку у Німеччині, повинен спочатку подумати, а за які гроші він там буде жити і його сім"я у пенсійному віці. Оплачувати його житло, авто, страхівки іт.д. Німцям його генеральські відзнаки по-барабану - табір для біженців і 40 євро у місяць.
І без всяких версій. Час, обраний генералом для заяви так, щоб він цим спрацював проти міжурядової зустрічі Кучми і Шредера.
2004.02.20 | Augusto
Aga, otak vono vse i bulo!
Same ce i pidshtovxnulo degenerala z kolyshn'ogo "anal'nogo mecha partii" nesty jakus' majachnju pro "zlochynnyj nakaz slidkuvaty z Nimechchyny za podijamy v Kyivi".Vse zapysano v DW.
2004.02.20 | Shooter
Інформація генерала СБУ Кравченка виглядає досить правдивою (/)
Інформація генерала СБУ Кравченка виглядає досить правдивоюwww.ПРАВДА.com.ua,
Інформація генерала СБУ Валерія Кравченка виглядає досить правдивою, вважає президент Українського Центру економічних і політичних досліджень ім.О.Разумкова Анатолій Гриценко.
Оприлюднена Кравченком інформація може мати широкий резонанс у країні та за її межами, якщо генерал СБУ дійсно підтвердить її документально, заявив в четвер Анатолій Гриценко, повідомляє УНІАН.
У такому випадку постане питання про персональну відповідальність керівництва СБУ за порушення законів України, вважає Гриценко.
На його думку, заява прес-служби СБУ про "абсурдність" звинувачень генерала Кравченка на адресу голови Служби безпеки Ігоря Смешка та керівника Головного управління розвідки Олега Синянського не дає вичерпної відповіді на порушені Кравченком питання.
"Втягування силових структур і правоохоронних органів у політичні і міжкланові розборки, на жаль, уже стало поширеною практикою і не є секретом ні для міністрів, ні для народних депутатів, ні для експертів", - вважає Гриценко.
За його словами, "очевидно, що колеги генерала Кравченка звинувачуватимуть його у порушенні правил корпоративної етики, навіть у зраді, однак таку оцінку поділяють далеко не всі, оскільки значний прошарок співробітників спецслужб і правоохоронних органів не бажає виконувати накази, що суперечать вимогам закону, і вдаватися до протиправних дій, за які з часом доведеться відповідати перед законом".
Гриценко також зазначив, що "за 12 років незалежності нам не вдалося створити надійних нормативно-правових, морально-етичних, інформаційних та інших запобіжників, які б унеможливили втягування силових структур у політичну боротьбу та економічну конкуренцію. Надто міцною виявилася спадщина колишнього КДБ і державного авторитаризму - якісні зміни на цьому напрямі ще попереду, поки що їх не помітно".
"Чим ближче до виборів, Тим більше інформації стосовно протиправних дій співробітників Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції, органів прокуратури буде оприлюднюватися у ЗМІ", - прогнозує Гриценко.
2004.02.20 | Правник
Прозаїчно, резонно і вірогідно,
у порівнянні з ющенковою оцінкою як просвітлення "еліти органів"2004.02.20 | Shooter
Re: Прозаїчно, резонно і вірогідно,
Правник пише:> у порівнянні з ющенковою оцінкою як просвітлення "еліти органів"
Різницю між лідером найбільшої опозиційної фракції і анононімним відвідувачем сайту Майдан відчуваєте?
2004.02.20 | Правник
Шутере, я Вас дешифрував, Ви -
Ющенко!Я про те, що чим узагальнювати про еліту, краще окрему порядну людину, чи принаймні людину, що вчинила конкретний чесний вчинок, просто назвати чесною/порядною людиною.
2004.02.20 | Михайло Свистович
Re: Неправда, Ющенко - це Семен.
Його колись тут дешифрував Предсказамус. І Семен признався, що він - Ющенко2004.02.21 | СЕМЕН
Свистович, гумор ознака розуму.
Бачу у Михайла гарний настрій.2004.02.22 | Shooter
Ги :)) Ну тоді Ви - ...
...Мудведчук.Януковича он як не любите...
2004.02.20 | Vadym Gladchuk
Re: Сколько страстей по поводу генерал-майора Кравченко
є пропозиція присвоїти генералу звання Герой України2004.02.21 | СЕМЕН
Не хвилюйтесь, Путін вже дав "героя" за
зраду України з пенсіоном в "бундесі"?2004.02.20 | Pravda
Український дипломат стверджує, що вірить Кравченку
Український дипломат стверджує, що сам відчував стеження за ним, тому вірить Кравченкуwww.ПРАВДА.com.ua, 20.02.2004, 12:29
Колишній радник посольства України у ФРН, а пізніше - радник-посланник посольства України в США, дипломат Богдан Соколовський вважає, що нема підстав не довіряти вчорашнім заявам генерал-майора СБУ Валерія Кравченка у Німеччині.
Соколовський зазначив, що впродовж 1995-1997 років він працював радником посольства України з питань науки й техніки у Бонні, в той час як Кравченко був у посольстві офіцером безпеки, повідомляє УНІАН.
Характеризуючи Кравченка, Соколовський назвав його "дуже пунктуальною, інтелігентною, виваженою людиною, яка має аналітичний розум, колосальний досвід, і вже хоча б тому не схильною до непродуманих, не аргументованих вчинків".
Тому, зазначив Соколовський, учорашня заява стала особисто для нього не просто несподіванкою, а приводом до того, щоб серйозно замислитись над її змістом. "Заява не могла не викликати у мене тривоги як у громадянина держави: щось у нашому королівстві не так, коли відбуваються подібні речі" - сказав дипломат.
Соколовський звернув увагу також на ту обставину, що генерал кілька років ніс службу в Афганістані.
"Гадаю, зауважив дипломат, вже сам факт, що ми маємо справу із заявою людини, яка пройшла такі складні життєві випробування, слід дуже серйозно замислитися над сказаним нею". "Це Людина загартована до будь-яких речей. Це не хлопчик. Тому ми не маємо права відмахнутись від його вчинків..."
"Вважаю, необхідно все в комплексі розглядати - не особу, не вчинок особи, а чому складається така ситуація", - переконаний Соколовський. "Це питання політичне, воно вимагає політичної оцінки ситуації і політичних висновків, а не розгляду лише персональної справи Кравченка ", - переконаний дипломат.
Тож, висловив думку Соколовський, "тим, кому це належить, мають зробити дуже ґрунтовний аналіз, розібрати причини явищ, а не тільки провести розслідування, маючи на увазі загальноприйняте значення цього терміну".
Відповідаючи на запитання, чи могли бути у Кравченка якісь меркантильні інтереси, Соколовський зазначив: "Не можу повірити". "Ніколи, принаймні за ті два роки, наскільки можна пізнати людину, я не помічав за ним подібного, щоб він мав такі схильності", - зокрема, сказав дипломат.
Він також додав: "Не треба говорити про спекуляції, що він не захотів нібито звідкись повертатись в Україну, оскільки від цього втратить матеріально: вони надумані. На сьогоднішній день не виїжджати з причини, щоб залишатися на високій зарплаті - це вже міф. Сьогодні цілком можна в Україні доброму фахівцю, тим більше у сфері безпеки, мати абсолютно нормальні умови для життя. Переконаний, це не може бути основним мотивом".
Висловлюючи свою точку зору на твердження, що з боку Кравченка це "було провокацію", його колишній колега зазначив: "Дуже важко коментувати, що має на увазі керівництво СБУ, вживаючи слово "провокація", але повірте, якби мені хтось до сьогоднішнього дня сказав, що Кравченко здатний до таких провокацій, я б ніколи не повірив, що таке можливо".
Розмірковуючи над тим, чи керувався Кравченко у своїх діях патріотичними мотивами, Соколовський зауважив: "На мою думку, він є безумовно, свідомим і патріотично налаштованим громадянином України".
"Лише одна деталь: він не українець етнічний, здається росіянин, але вивчив українську мову, і коли розвалювався Радянський Союз, він як людина з спецслужби, міг спокійно поїхати з України. Але він залишився, працював, що вже заслуговує на повагу", - додав Соколовський.
Відповідаючи на запитання, чи доводилося йому, як дипломату, особисто відчувати за собою стеження, Соколовський відповів ствердно, проте підкреслив, що не може напевно заявити, що це було діями з боку спецслужб.
"Відчував, без сумніву, особливо в останні роки, скажімо у 2000-2002. Але чим це було обумовлено, мені важко сказати як нефахівцю. Але, як кажуть, тінь за собою відчував", - сказав Соколовський.
2004.02.20 | Pravda
КУЧМА НЕ РОЗУМІЄ?
КУЧМА НЕ РОЗУМІЄ, НАВІЩО КРАВЧЕНКУ БУЛО СТЕЖИТИ ЗА ОПОЗИЦІЄЮwww.ПРАВДА.com.ua, 20.02.2004, 15:01
Президент Леонід Кучма відкидає, що генералу Валерію Кравченку доручалися стеження за опозицією в Німеччині.
"Я хотів би, щоб ви більш уважно почитали заяву СБУ, там оцінка дана (вчинку Кравченка). Його завдання було – зв’язок із такими ж службами в Німеччині. І він відкликався, щоб завершити цю працю", - заявив Кучма на прес-конференції разом із німецьким канцлером Шредером після закінчення переговорів.
Кучма також додав, що в стеженні за опозицією в Німеччині не було сенсу.
"Скажіть, для чого Україні цим (стеженням) займатися в Німеччині? Якщо приїздять сюди опозиціонери, то вони роблять заяви – їх можна прочитати в будь-якій газеті", - додав Кучма.
"А потім – цей офіцер-генерал – він один. І хоч кажуть, що у нього був помічник, він був не здатний це зробити", - заявив він.
Звертаючись до журналіста, який поставив питання про Кравченка, Кучма зазначив: "Я хотів порадити книжку, я не пам’ятаю автора... За радянських часів сотні працівників особливого КГБ покидали кордони СРСР. Те, що Кравченко зробив якусь заяву, що він хоче тут залишитися – це його право".
Кучма додав, що підписав указ про звільнення із держструктур співробітників спецслужб: "Я думаю, ви добре знаєте, що сьогодні в Україні відбувається процес деКГБізації країни. Ми хочемо відкинути всі рудименти минулого, коли всюди було око КГБ".
"Президент країни підписав указ, в якому всі колишні працівники СБУ, які на сьогоднішній день працюють у міністерствах, відомствах, відкликаються. Це буде сприяти нормальному розвитку демократизації в Україні", - підкреслив Кучма.
Кучма також сказав, що "сьогодні на чолі цієї служби (СБУ) стоїть не людина, яка працювала в КГБ (Смешко)".
"Ви добре знаєте, що президент заявив, що ні одного генерала не повинно працювати за кордоном у наших структурах. Хай працюють генерали майори і так далі", - також сказав Кучма.
На питання німецького журналіста Кучма сказав, що "ваша служба знає, чим займався цей генерал у Німеччині".
Журналіст послався на статтю на першій шпальті впливової німецької газеті "Франкфуртер Альгемайне Цайтунг", що Валерій Кравченко супроводжував Кучму в Баден-Бадені. На це Кучма сказав: "Мені достатньо тих, хто їздить зі мною".
Тема генерала Кравченка була головною темою на короткій прес-конференції Кучми і Шредера. Два з трьох поставлених питань стосувалися цього.
Перед прес-конференцією була підписана угода між урядами України і Німеччини "про фінансове співробітництво", а також "Спільна заява урядів України і Німеччини щодо підтримки Програми заходів із перепідготовки управлінських кадрів для сфери підприємництва України".
"Українська правда", Берлін
2004.02.20 | Pravda
Оцінка вчинку генерала Кравченка українськими політиками
Оцінка вчинку генерала Кравченка українськими політикамиhttp://www.dwelle.de/ukrainian/ukr_nachrichten/2.26353.1.html
КИЇВ. Думки політиків щодо подальшого поводження з матеріалами генерала СБУ Валерія Кравченка розділилися. Представники пропрезидентського табору вимагають судити його як зрадника. Опозиція закликає слідчі органи ретельно вивчити зміст його матеріалів. З подробицями - Захар Бутирський.
Член фракції "Наша Україна" Іван Плющ - один з небагатьох, хто назвав дії генерала СБУ "мужніми". Решта впевнені, що Кравченка слід щонайменше звільнити зі служби та порушити проти нього кримінальну справу, якщо він розголосив іноземним ЗМІ інструкцію із грифом "Таємно". Даний випадок свідчить про серйозні недоліки у роботі з кадрами в спецслужбі. Такої думки депутат-комуніст Георгій Крючков, голова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки та оборони. Він каже, що поки немає підстав вважати вчинок Кравченка державною зрадою, оскільки невідомо, чи передав він якісь таємні документи. Більшість українських мас-медіа новину про Кравченка передають обмежено. Лише 5-й канал підготував на цю тему повноцінний репортаж. Тим часом, керівник радіо "Континент" Сергій Шолох повідомив, що новини "Німецької хвилі" о 10:30 ранку в четвер, коли саме транслювалось інтерв'ю Кравченка, "глушилися" СБУ.
2004.02.20 | Pravda
Систему треба знищити
Систему треба знищитиhttp://www.gazeta.lviv.ua/2004/02/20/NewspaperArticle.2004-02-20.0835
СКАЗАТИ, що заява генерала Кравченка ну дуже мене здивувала, не можу. Про таке – прослуховування, стеження тощо – доводиться чути мало не щодня. І не лише від представників опозиції. Але заява генерала неймовірно втішила мене. Не тому, що без особливої симпатії ставлюся до Леоніда Даниловича (покажіть мені людину, яка в цій державі щиро, справді щиро любить і шанує його. За статистикою, таких приблизно 5-6%, але мені особисто вони не траплялися), а з тієї простої причини, що вона (заява) – прекрасне свідчення того, як тріщить по швах і починає розвалюватися система влади, створена й виплекана Леонідом Кучмою. Система, яка увібрала чимало рис совєтчини, поєднавши їх із не найкращими елементами дикого капіталізму. Система, яка, з одного боку, продовжувала “пресувати” неугодних, а з іншого – робити практично все, що заманеться угодним.
Це тішить. Якщо після майорів, за влучним висловом Юрія Луценка, у бій ідуть ще й генерали – система приречена. Я не дуже вірю у справді щирі та високі мотиви вчинку Валерія Кравченка (нехай пробачать мені Бог і сам генерал, якщо це не так), не вірю з тієї простої причини, що наразі не бачив таких мотивів у людей, яких виховала система совєтського КДБ, що б вони не говорили та не робили. Може, це надто примітивне бачення, але я на всі сто переконаний, що порядні люди туди не йшли, а якщо йшли, то переставали бути такими. Погодьтеся, не можна захищати зло й бути при цьому добрим; не можна працювати в системі, яка є репресивною за суттю, і при цьому залишатися порядним. У кожному разі не можна було бути порядним, працювати в тій системі 30 років і стати генералом.
Але мова не про це. Мотиви генерала – його особистий клопіт. Для нас важливо, що він це зробив. Просто вийшов і сказав, завдавши системі ще одного удару, спричинивши появу ще однієї тріщинки, яка, можливо, завтра стане розломом. Це – добре. Бо систему треба зруйнувати. До останньої цеглинки. До підмурівку. До останньої людини, яка чинила злочин або виконувала злочинні накази, що, в принципі, одне й те ж. В іншому разі, кого б ми не обрали наступним президентом, що б ця людина не робила – все повернеться на круги своя. Система, знаєте, має великий інстинкт самозбереження і здатність до відновлення.
А залишати її такою, якою вона є, чи навіть дещо видозміненою, чи реформованою – не можна. Бо ми продовжуватимемо скніти на задвірках Європи, як принижені молодші родичі, які очікують чергової подачки від багатших, тішитимемо себе наївними мріями про якусь євроінтеграцію тощо. Або ж іще гірше – впадемо в обійми братньої Росії та житимемо за цінностями полковника ГБ. Але навіть не це лякає більше: система, в якій ми маємо нещастя жити, демонструє цілковиту зневагу до громадян держави, життя яких вона визначає. І, залишившись існувати, система збереже таке ставлення надалі. Що з того, що зміниться перша особа країни, повторюся, якою б хорошою вона не була, система працюватиме по-старому. З усіма “радощами”, які кожен із нас відчуває на собі: тотальним хабарництвом, вседозволеністю чиновників усіх мастей, а головне – тотальним презирством до тих, хто, за нашою, наразі не реформованою Конституцією, є єдиним джерелом влади.
Тому вчинок генерала Кравченка можна лише вітати. При цьому сподіваючись, що його наслідуватиме ще хтось, і ще, і ще. Доведено ж: найкраще руйнувати те, що валиться зсередини.
Олег Базар
2004.02.20 | USSeR
Статья в "ЗН" - В БОЙ ВСТУПАЮТ ГЕНЕРАЛЫ
Статья в "ЗН"http://www.mirror.kiev.ua/ie/show/482/45658/
2004.02.21 | НеДохтор
текст: Статья в "ЗН" - В БОЙ ВСТУПАЮТ ГЕНЕРАЛЫ
"Дзеркало Тижня" № 7 (482) Субота, 21 - 27 Лютого 2004 року ДО БОЮ СТАЮТЬ ГЕНЕРАЛИ Володимир КРАВЧЕНКО http://www.zn.kiev.ua/ie/show/482/45658/ --------------------Ми не родичі. І навіть не однофамільці. Просто займаючись підготовкою матеріалу про українсько-німецькі консультації на вищому рівні, за день до приїзду Леоніда Кучми до Німеччини з подивом почув про сенсаційне інтерв’ю, яке дав російській службі Deutsche welle генерал-майор СБУ Валерій Кравченко, котрий відповідав в українському посольстві в Берліні за питання безпеки (і, за неперевіреною інформацією, одночасно був резидентом української розвідки в Німеччині). Проте є всі підстави вважати, що ще більшою несподіванкою стало це інтерв’ю для українського Президента, який пізніше назвав його «абсолютним абсурдом».
Слово офіцера
Головна теза виступу генерала: «Глава СБУ Ігор Смєшко й начальник Головного управління розвідки СБУ Олег Синянський усупереч чинному законодавству віддають своїм працівникам за кордоном указівки стежити за представниками української опозиції, а також членами уряду». Докази ж, які він має, Валерій Кравченко готовий надати Генпрокуратурі України та комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. При цьому працівник спецслужби старанно уникав згадування будь-яких конкретних прізвищ, а про зміст документів говорив дуже скупими фразами.
Реакція органів виконавчої влади на цю заяву була негайною. Першим відгукнулося керівництво Кравченка: не чекаючи наступного дня, прес-служба СБУ оприлюднила свій коментар на інформаційній стрічці «Інтерфакс—Україна» за вісім хвилин до півночі, через лише три з половиною години після озвучення інтерв’ю! Втім, світло на всіх поверхах будинку на Володимирській горіло всю ніч. Кажуть, не лише світло...
Версія СБУ така: заява Кравченка абсурдна, оскільки «дача керівництвом СБУ будь-яких протиправних вказівок чи завдань, у тому числі політичного забарвлення, заборонена законом України, а тому ніколи не допускалася». Далі СБУ звернулася до постаті самого Кравченка, який у трактуванні її прес-служби виглядає як досить неприємний тип: «Очевидними мотивами поведінки В.Кравченка є особисті меркантильні інтереси з приводу можливого припинення його закордонного відрядження. Посилання В.Кравченка на «вказівки керівництва стежити за депутатами Верховної Ради та членами уряду від міністра й вище» є, вочевидь, свідомою провокацією з боку офіцера».
Прес-служба навіть вказує і причину, нібито через яку керівництво СБУ прийняло рішення відкликати генерал-майора з Берліна: 11 лютого він отримав розпорядження прибути до Києва у службове відрядження, під час якого мало вирішитися питання про його подальше перебування на посаді, у тому числі з урахуванням його віку та стану здоров’я. У зв’язку з відмовою Кравченка виконати відповідний наказ МЗС України, 16 лютого сталася заміна цього працівника новим офіцером.
Водночас працівники Служби, уповноважені поширювати офіційну версію того, що сталося, немов довірливо повідомляли, що у Валерія Кравченка від тривалого перебування за кордоном, мовляв, «поїхав дах». Що останнім часом він дозволяв собі вільності в офіційних телеграмах, відправлених до Києва, і в результаті його пряме начальство хотіло просто особисто поспілкуватися, щоб перевірити його адекватність. Офіцер же, який передчував швидке відкликання і не мав бажання повертатися на батьківщину, вирішив піти на такий екстравагантний крок, щоб привернути увагу до своєї персони й залишитися далі в Німеччині. Що ж до документів, то їх немає і бути не може. Та й узагалі, постать Кравченка вкрай підозріла: майже все своє життя він пропрацював у п’ятому управлінні КДБ СРСР, що займалося захистом радянського конституційного ладу і боротьбою з дисидентами, а, побувши в Німеччині, став, бачите, захисником опозиції та вільнодумства.
У четвер офіційні коментарі надійшли від Генпрокуратури та МЗС. За словами прес-секретаря генерального прокурора Оксани Соколової, Генпрокуратура наразі «не отримала ніяких документів від генерала Валерія Кравченка, але вона готова розглянути у встановленому законом порядку всі документи, які їй передадуть». Крім того, пані Соколова повідомила, що поки що не йдеться про те, щоб Генпрокуратура посилала свого представника до Німеччини. Зовнішньополітичне відомство вирішило ж обмежитися мінімумом слів. «Відповідно до міжнародної практики, що склалася, такі випадки не супроводжуються коментарями МЗС», — заявив глава прес-служби Маркіян Лубківський. І слід зауважити, що Лубківський абсолютно правий, відмовляючись від коментарів. МЗС і СБУ ніколи не були помічені в братерських почуттях. Не сприяє їм і остання сутичка між відомствами з приводу інцидентів у двох посольствах, відповідальність за які не хочуть брати ні та, ні інша сторона...
Ці та інші, розпочаті СБУ заходи, дали привід деяким спостерігачам вважати, що спецслужба (у будь-якому разі її керівники) заздалегідь припускала такий розвиток подій. І спробувала мінімізувати негативні наслідки, зігравши на випередження. Так, за кілька годин до виходу в ефір інтерв’ю Кравченка, з’явився указ Президента України «Про додаткові заходи щодо дальшої демократизації суспільства та посилення цивільного контролю за діяльністю правоохоронних і розвідувальних органів України». Цим указом припиняється практика відрядження працівників спецслужб у вищі органи державної влади (апарат парламенту, адміністрацію президента, уряд, Генпрокуратуру, апарат РНБО, центральні органи виконавчої влади) для проведення оперативно-пошукової роботи під час перебування на офіційних посадах у цих організаціях.
Звернемо увагу на те, що прес-служба глави держави, коментуючи указ, повідомила, що документ підписаний для поліпшення демократичного цивільного контролю за роботою правоохоронних і розвідувальних органів, виконання міжнародних зобов’язань України щодо інтеграції в Євросоюз, реалізації держполітики в цих сферах і подальшої демократизації суспільства, а також ліквідації негативної спадщини часів радянського КДБ. Та й Ігор Смєшко прокоментував указ такими словами: «Це ще один крок до європейської моделі місця спеціальних служб у державі». Важко повірити, що поява в один день указу, що переслідував настільки благу мету, та інтерв’ю на Deutsche welle, яке компрометувало спецслужбу та українське керівництво, лише простий збіг. Проте для Президента заява Кравченка стала несподіванкою, у результаті якої Зевс із його громами та блискавицями — просто масовик-витівник.
Вся ця історія викликає чимало запитань. Чи має генерал на руках справжні документи чи це фальшивка? Яку мету він переслідував, коли зважився на такий крок? Якщо Генпрокуратура й парламентарії не зацікавляться його документами, чи готовий він передати їх журналістам? Чи створили дії офіцера загрозу національній безпеці? Чи справді Кравченко настільки меркантильний, як про це каже прес-служба СБУ? І чи страждає він душевним розладом, як про це завзято розносять чутки? Чи діє він один? Чи будуть у нього послідовники?
Безсумнівно, версія подій, викладена СБУ, так само як і інші (на яких ми зупинимося нижче), має право на існування. На сьогоднішній день ми не можемо дати оцінку документам, які має Кравченко. Насамперед тому, що в нас їх немає. І доки українські парламентарії (а не лише працівники Генпрокуратури, де справу можуть повернути в небуття) не отримають для вивчення документи, про які каже генерал Кравченко, виникне ще чимало інших версій...
Тим часом, Микита Жолквер, журналіст російської служби Deutsche welle, який проінтерв’ював Валерія Кравченка, сказав у розмові з «ДТ», що офіцер не справив на нього враження психічно неврівноваженої людини. «Я бачив його, і він здався мені абсолютно нормальним. Переконаний у собі, спокійний, сухорлявий — такий, яким я уявляв собі царських генералів. Він прийшов до мене разом зі своєю дружиною, котра, на відміну від нього, дуже сильно нервувалася. Представився, показав свої документи працівника посольства й ті телеграми, про які йшлося. Взагалі він справив на мене враження людини, яка щиро вірить у закони. Такий собі служака, на службі в Батьківщини», — такі особисті враження Жолквера від Валерія Кравченка.
За словами людей, котрі мали певний досвід спілкування з Кравченком, він належить до психологічно стійкого типу особистості і протягом останніх місяців у його поведінці не помічалися ознаки, які вказували б на проблеми із психічним здоров’ям. Звертали вони увагу й на те, що це професіонал, який чітко виконує поставлені перед ним завдання. Деякі наші співрозмовники сумнівалися й у справедливості версії про меркантильність високопоставленого офіцера СБУ.
Аргументацію вони наводили таку: «Людина приїхала в Берлін у квітні 2003 року. Попереду ще три роки відносно високооплачуваної роботи. Тільки не висувайся й виконуй накази. Тож якщо він хотів і далі працювати в Берліні, то він обрав не найкращий спосіб тиску на своє керівництво, використовуючи для цього мікрофон Deutsche Welle. Адже він не тільки поставив хрест на своїй кар’єрі, а й фактично позбавив себе можливості повернутися в Україну. Принаймні найближчим часом...»
Може викликати сумніви й достовірність документів, про які говорить Кравченко. З іншого боку, знаючи про методи боротьби з опозицією, що їх часто використовує офіційний Київ, не дуже-то й дивуєшся інформації, оприлюдненій співробітником спецслужби. Пам’ятається, посла Павла Кір’якова відкликали зі Скоп’є в Київ після того, як він посприяв організації зустрічі Віктора Ющенка з президентом Македонії Борисом Трайковським. А скільки українських дипломатів втратили свої посольські посади 2000 року за те, що восени 1999 року співробітники посольств проголосували не так, як було потрібно, на президентських виборах?
По кому дзвонить генерал Кравченко?
Увесь четвер ми намагалися знайти генерала Кравченка. Допоміг Микита Жолквер, якому ми залишили номери наших телефонів із проханням до Валерія Максимовича передзвонити. Близько п’ятої години у четвер пролунав дзвінок, і людина, що відрекомендувалася Валерієм Кравченком, погодилася дати інтерв’ю «ДТ». Ми не можемо зі стовідсотковою гарантією стверджувати, що наш телефонний співрозмовник був справді генерал-майором СБУ Валерієм Кравченком. Але ідентичність багатьох тез, котрі прозвучали як у нашому інтерв’ю, так і в інтерв’ю Deutsche Welle, дозволяють припустити, що з нами та з журналістом у Берліні говорила одна й та сама людина. Що цікаво: наступного дня офіцер розвідки ще двічі розмовляв із Юлією Мостовою. І якщо перша розмова не була обмежена в часі, то другий і третій дзвінок із телефона-автомата були ним суворо лімітовані.
Отже, дзвінок перший:
— Чим було викликане ваше рішення піти на Deutsche Welle й розповісти про інструкції, одержані від вашого керівництва?
— Причина проста. Річ у тому, що я, як співробітник розвідки, працюю відповідно до закону про розвідувальні органи України, підписаного Президентом Кучмою в березні 2001 року. На мій погляд, цей закон цинічно і грубо порушується. У ньому й слова не сказано про роботу з опозицією, тим паче за кордоном. А в даному разі я саме й маю у своєму розпорядженні матеріали про те, що йдуть вказівки з Центру таку роботу здійснювати. Ось основна причина всього цього. Як законослухняна людина я сам не хочу порушувати закони України. І тим паче не хотів би, щоб їх порушував Президент і підпорядковані йому люди.
— Якого роду у вас документи? Який їх зміст?
— Це документи для службового користування. І, природно, їх зміст я не хочу й не можу розголошувати. Тож в інтерв’ю для Deutsche Welle я й заявив про те, що готовий ці матеріали передати в Генеральну прокуратуру України (хоча б формально) і в комітет із прав людини Верховної Ради України. Щойно я передам ці документи, вважатиму свою місію певною мірою завершеною.
— А чи немає тут суперечності: у своєму інтерв’ю німецькій радіостанції ви вже оприлюднили зміст наявних у вас документів і водночас відмовляєтеся передати журналістам тексти інструкцій?
— Суперечності я тут не знаходжу: не хочу сам порушити закон, передаючи матеріали з грифом таємності в ЗМІ. Одна річ — заявити про порушення закону, а інша — надати конкретні матеріали з грифом «ДСК» для громадськості. Ви ж розумієте, що «для службового користування» — це для службового користування. Саме тому я й хочу їх передати компетентним органам України, які зможуть працювати з цими матеріалами.
— Ви не побоюєтеся, що коли передасте свої матеріали в Генпрокуратуру, то там їх і буде поховано?
— Я допускаю таку можливість, але хоча б формально повинен це зробити. З іншого боку, ви правильно зазначили, що документи можуть там «потонути». Тому я хочу їх передати і в парламентський комітет із прав людини. І не просто безіменному представникові комітету, а через шанованих у країні людей.
— Наприклад?
— Я із задоволенням передав би їх Борису Іллічу Олійнику. Або ж — професорові Юхновському. Людям, котрих в Україні знають, шанують, довіряють їм.
— Інструкції, про які ми говоримо, надходили до вас і раніше? Чи все це почалося недавно?
— Ці інструкції почали надходити зі зміною керівництва СБУ й Головного управління розвідки, щойно прийшли Смєшко Ігор Петрович і Синянський Олег Григорович. Причому почали надходити не відразу, а десь у листопаді-грудні минулого року.
— Мені як журналістові досить важко повірити, що інструкції, які містять накази організовувати стеження за лідерами опозиції та членами уряду, віддавалися письмово... Швидше, можна припустити, що це були усні накази.
— Та ні, це було саме в письмовому вигляді. Це надходить через певну систему зв’язку, потім робиться роздруківка, і там чорним по білому все написано українською мовою, із усіма атрибутами. Все це передається електронною поштою, природно, не у відкритому вигляді. Але це окрема тема... Ті, хто це відправляв, чудово знають, як усе робилося. Ось саме ці документи я й хочу передати Генпрокуратурі та комітету з прав людини.
— У цих документах вам прямо дається вказівка організувати стеження за лідерами опозиції?
— Так, цілком правильно. З конкретно вказаними лідерами опозиції.
— Якими?
— Deutsche Welle я вже назвав...
— Може, повторите?
— У документах зазначається, що необхідно стежити за членами українських делегацій, які перебувають на території Німеччини, із ким вони зустрічаються та для чого, на які гроші приїжджають сюди, чи критикують Україну, українське керівництво, хто підтримує їх тут, на території Німеччини. А це все суперечить закону.
— Ви говорили про те, що давалася вказівка стежити за «міністрами й вище». Що малося на увазі?
— Так, цілком правильно. Спочатку була вказівка стежити за українськими делегаціями, а потім за «міністрами й вище», які перебувають на території Німеччини. Треба було збирати інформацію про те, з ким вони зустрічалися, для чого. А головне — чи критикують вони Україну та її нинішнє керівництво, чи не підтримують вони опозицію. Ось, скажімо, відстежити бертельсманівський форум — зібрати інформацію, приміром, щодо Тарасюка. Про його участь, виступ...
— Є інформація, що минулого тижня ви були в Києві й у вас відбулася неприємна розмова з керівництвом СБУ?
— Річ у тому, що я не був у Києві. Мене викликали в Київ із 13 по 16 лютого. Нібито це було пов’язано з нарадою щодо візиту Президента в Німеччину. Але світ не без добрих людей — мене попередили, що це не пов’язано з нарадою. Та я й сам чудово це розумів, оскільки за п’ять-шість днів до візиту зазвичай не викликають. Як правило, викликають за місяць-півтора для розв’язання проблем, пов’язаних із питаннями безпеки Президента. Тож я не виїхав у Київ. Але це зовсім не означає, що я збираюся тут залишатися. Як мовиться, у нас ще багато справ на Батьківщині...
— Ви плануєте повернутися в Україну?
— Так, ясна річ. Після того, як я знатиму реакцію і керівництва, і Генеральної прокуратури на все це. Після того, як усі відра багнюки на мене виллють, тоді я повернуся...
— Ви не збираєтеся просити політичного притулку в Німеччині?
— Таке завдання переді мною не стоїть. Головне для мене — довести до громадськості України те, що використовуються брудні технології. Я чудово розумію, це пов’язано з майбутніми виборами. І ось те, у чому мене зараз обвинувачують... Усе навпаки. Тут згадують мій вік, мій нібито ненормальний психічний стан. Але я готовий пройти обстеження разом із тим, хто це заявляє.
— Справді, за чутками, що циркулюють у Києві, ваші дії нібито викликані тим, що у вас проблеми з психічним здоров’ям...
— Авжеж, легше сказати: ну, ненормальна людина, що з неї взяти. Знаєте, раніше завжди звинувачували: жінки, пияцтво, потім психічно неврівноважений. Але я нормальна людина і вважаю, що моя позиція — позиція саме цілком нормальної людини.
— Знову-таки, джерела в СБУ стверджують, що ваша кар’єра була пов’язана переважно з П’ятим управлінням, яке займалося дисидентами...
— Це не зовсім так. Я дуже мало пропрацював там. Починав службу в управлінні по місту Києву та Київській області, але з вісімдесятого року працюю в розвідці. Ось і полічіть: із вісімдесятого до дві тисячі четвертого, тобто двадцять чотири календарних роки.
— Ви працювали тут, в Україні?
— Спочатку я п’ять років служив в Афганістані: туди мене направили від Першого головного управління КДБ СРСР. 1987 року повернувся й потім уже працював в Україні. Чотири роки працював у Бонні — 1996—2000 роки. З квітня минулого року в мене друге відрядження в Німеччину.
— Ви не побоюєтеся, що вас можуть використати «в темну»?
— Хто?
— Приміром, росіяни...
— Знаєте, можна нафантазувати всього дуже багато. Потім, що означає «мене використовували»? Мені вже, слава Богу, п’ятдесят вісім років, щоб мене хтось використовував...
Дзвінок другий:
— Валерію Максимовичу, будьте ласкаві, кілька запитань, які дозволили б мені переконатися, що я розмовляю саме з вами. Назвіть, будь ласка, провінцію, в якій ви починали служити під час вашого першого відрядженні в Афганістан.
— Провінція Гур.
— За моєю інформацією — Кунар.
— Ні. Провінція Гур. Два роки там, а потім три роки в Кабулі — по 1987 рік, від дзвінка до дзвінка.
— Кого ви змінили в Київській області? Ім’я, по батькові людини.
— Я змінив?
— Так.
— У якому сенсі «змінив»?
— На посаді. На чиє місце ви прийшли, коли почали працювати в Київській області?
— Річ у тому, що ця людина служить, і я не можу її зараз назвати.
— Добре, я назву ім’я, а ви скажіть по батькові. Олександр...
— Олександр? Ні, я не дуже вірю, що це Олександр.
— Олександр Борисович?
— Ні, ні.
— І що ж нам із вами тепер робити? Гаразд, доводиться просто вірити.
— Можу сказати, що моя остання посада — перший заступник у Череваня Олександра Вікторовича, у Головному управлінні розвідки. Можливо, це вас переконає?
— Це я знаю. А ви курирували там...
— Я курирував два управління: економічне й інформаційне.
— А зовнішню контррозвідку (ЗКР)?
— Ні. Річ у тому, що по лінії ЗКР мене направляли і першого разу до Німеччини, і вдруге. Я офіцер безпеки, а це управління ЗКР.
— Від чого помер (прізвище одного з заступників Череваня)?
— Від раку. Саме він і курирував ЗКР. Ви трохи вже переконуєтеся?
— Трохи так.
— Слава Богу.
— Скажіть, де ви зараз?
— Я в Німеччині.
— Це ясно. Ви зв’язані якось із посольством, перебуваєте на посольській квартирі чи переховуєтеся?
— Я вже з посольської квартири виїхав. Я переховуюся, певна річ. Трохи.
— Вас намагалися знайти, натиснути, попросити змінити показання тощо?
— Мені обіцяли багато чого: посаду хорошу, якщо я від усього відмовлюся. Потім надходили погрози, лист сюди надійшов, якого я не прочитав, мовляв, мене позбавлять усього, якщо я не припиню. Все це є. Але поки що стеження за собою я не бачу. Я перевіряю — нібито все нормально. Я не збираюся просити політичного притулку. Я хочу подивитися, як влада відреагує на мої заяви. Якщо припиниться потік брехні, що нині йде з СБУ, якщо справді Генпрокуратура візьметься за цю справу, я вважатиму свою місію більш-менш завершеною, і тоді прийму рішення повертатися в Україну.
— Вас не лякає можливість повторення долі Мельниченка?
— Розумієте, у чому річ, на Сході є хороша приказка: «Кожен баран своє яйце носить». У нього своя доля, у мене — своя.
— Але Мельниченко гадав, що повідомляє важливі дані, які правосуддя проігнорувати не зможе, він сподівався на швидке повернення.
— Я не дуже сподіваюся на Генеральну прокуратуру, більше мене цікавить комітет із прав людини.
— Ви говорите про свій намір передати документи депутатам Юхновському й Олійнику. Це шановні люди, але кожен із них у літах... Навіщо їм цей дикий головний біль?
— Ну комусь іншому, нехай буде Микола Томенко, він молодший.
— А ви не думаєте про те, щоб оприлюднити ці документи, зробити їх публічними?
— Де оприлюднити?
— У «ДТ», приміром. Перешліть нам факсом, ми їх надрукуємо.
— Я не передаватиму документи з грифом «ДСП». У мене закінчується час, я передзвоню згодом.
Дзвінок третій:
— Ви говорили, що розпорядження про стеження почали надходити в листопаді-грудні...
— Трішки раніше. Можливо, навіть у жовтні. Це пов’язано з приходом в СБУ нового керівництва.
— Як ви загалом оцінюєте інші директиви, що надходили від нового керівництва СБУ й розвідки? Вони професійні?
— Те, що вони непрофесійні, доводить і моє виведення звідси. Його виконували непрофесійно. Виведення джерела, а тим паче співробітника розвідки, з іншої країни здійснюється трішки інакше. Спочатку мені заявили, що відкликають. Я кажу: «Хлопці, так не робиться». Вони говорять: «Ми тебе на нараду викликаємо». Я говорю: «Ви там розберіться, відкликаєте чи на нараду». А тепер вони говорять, що це пов’язано з віком і станом здоров’я. Зі здоров’ям у мене, слава Богу, все гаразд. Я вважаю, що в СБУ прийшли непрофесіонали.
— Я можу припустити, що ви висловлюєте колективну думку, чи це ваша особиста?
— Не тільки особиста. Я підтримую зв’язок із лісом (так розвідники називають розташоване в Білогородці ГУР СБУ. — «ДТ»), і хлопці кажуть приблизно так: «Тут 37-й рік, хіба що не вбивають».
— А в чому ж 37-й рік виражається?
— Кожен боїться, що в будь-який момент його можуть звільнити з незрозумілих причин, люди не впевнені у своєму майбутньому. Один із заступників ГУРу мені каже: «Валерію, приїжджай, бо нас усіх познімають».
— Тобто ви на зв’язку зі своїми колегами?
— Так, звісно. Це вони мене попередили про те, що мене викликають не в зв’язку з нарадою з приводу візиту Президента до Німеччини, а в зв’язку з тим, що мене хочуть там залишити, а дружину і речі потім викинути з Німеччини.
— У вас є родичі в Україні?
— Звісно, син, невістка, внучка.
— На них виходили?
— Так, і просили впливати на мене, щоб я повернувся. Обіцяли не чіпати мене. Їм не погрожували.
— На які гроші ви живете в Німеччині?
— Я заробив щось, це все ж друге відрядження. Я тут дев’ять місяців працюю.
— Чому ви не зробили свою заяву тоді, коли стали отримувати перші сумнівні розпорядження, чому приурочили викриття до візиту Леоніда Кучми в Німеччину?
— Усі мій крок пов’язують із візитом, але до Києва мене викликали з 13 по 16 лютого. Мене попередили, що це не нарада, а відкликання і мені довелося просто швидко залишити цю квартиру і вживати заходів. Все, у мене закінчується час.
— На вас виходила німецька розвідка BND?
— Ні, ні BND, ні BFV (контррозвідка. — Ред.). І я на них не збираюся виходити.
Хто, навіщо, чому?
Після появи Кравченка в Deutsche Welle, у СБУ не жарт переполохалися, там підраховують збитки від можливих нестатутних дій генерала. Пов’язано це з тим, що Кравченко створив прецедент, який може мати для багатьох високопоставлених офіцерів Служби персональні наслідки. У будь-якій країні, де спецслужба посідає значиме місце в державній ієрархії (у тому числі, і в демократичних державах), після подібного скандалу йде «Чумацький Шлях» із злітаючих великих і малих зірок. Втім, зізнаємося, ми слабо віримо в те, що після заяви Кравченка станеться зорепад. Якщо це і трапиться, те не тому, що було дано протизаконні вказівки, а тому, що про це стало відомо світу.
Заява Кравченка вдарить по реноме Ігоря Смєшка, котрий у західних дипломатів має імідж західника, водночас в українській політичній еліті він сприймається як несамостійна постать, керована Віктором Медведчуком і Володимиром Сацюком. Те, що сталося, не може не тривожити Смєшка. Але, судячи з усього, глава СБУ може не побоюватися юридичних наслідків, якщо підтвердиться, що вказівки, отримані Кравченком, — справжні: швидше за все, його підпису немає на цих документах. На відміну від підпису Олега Синянського, котрий за родом служби (по ідеї) мав їх візувати. До того ж в історії України відомі епізоди, коли високопоставлені керівники силових структур уникали відповідальності в будь-якому випадку, про що, наприклад, свідчить історія ще одного мого однофамільця.
І, нарешті, у СБУ стурбовані тим, як далі поведеться генерал Кравченко, і як складуться його взаємини з BND і BFV. Очевидно, що німецькі «товариші» повинні були зацікавитися людиною, котра між двома своїми відрядженнями до Німеччини була не просто першим заступником начальника ГУР. У цей період Валерій Кравченко курирував блок, пов’язаний з отриманням інформації, обробкою та доведенням її до відома керівництва головного управління. Та й економіка — не остання справа. Словом, сьогодні Кравченко в Німеччині — це потенційна загроза всій системі української розвідки. Самим розвідникам залишається надія лише на професійну пристойність колеги.
Які ж мотиви змусили генерала Кравченка піти на такий ризикований крок? На сьогодні існують чотири версії, котрі певною мірою пояснюють природу нового скандалу.
По-перше, «російський слід». За цією версією, Валерій Кравченко вийшов на російську службу Deutsche Welle перед візитом Леоніда Кучми для того, щоб у черговий раз загострити ставлення Заходу до українського Президента і навпаки. У Москві давно усвідомили — що далі від України Захід, то ближчий і потрібніший їй Схід...
Версія друга — «німецька». Відомо, що у Герхарда Шрьодера не все гаразд у рідній Німеччині: падає рейтинг популярності серед німецьких громадян, та й у самій соціал-демократичній партії канцлер утрачає вагу і вплив. А організувала скандал нібито BND, щоб ще раз продемонструвати німецьким громадянам, із ким зустрічається Шрьодер, і тим самим ще більше «притопити» канцлера. До того ж, начебто, півроку тому наша СБУ попросила з країни одного німецького «товариша», за що не звести порахунки — гріх.
На нашу думку, ці дві версії найменш імовірні. Значно більше права на існування має третя версія. Пов’язана вона з критичним ставленням «старої гвардії» спецслужби до приходу в СБУ нового керівництва. За цією версією, інтерв’ю Кравченка — перша ластівка, слідом за яким може піти ціла серія висловлювань протесту офіцерами спецслужби...
Із приходом Ігоря Смєшка та Олега Синянського близько 40% керівного складу СБУ як у центрі, так і в регіонах опинилися в підвішеному стані: вони виведені за штат і перебувають у такому становищі по чотири-п’ять місяців. Психологічно це діє на людей дуже гнітюче. До того ж у працівників спецслужби викликає протест і кадрова політика Ігоря Смєшка: більшість із його заступників сприймаються офіцерами як одіозні постаті. Знову ж таки, у представників «старої гвардії» викликає невдоволення і те, що з приходом Смєшка та Синянського в ГУР установилися нові порядки та смаки, і розвідку начебто стали дедалі частіше втягувати у внутрішньополітичні ігрища в Україні, замість того, щоб нарешті дати їй реальну можливість займатися своїми прямими професійними обов’язками.
Так, за нашою інформацією, не тільки Кравченка неприємно здивувало призначення в листопаді минулого року на посаду керівника ГУР СБУ людини, котра не мала для цього необхідних знань і досвіду роботи. Більше того, є всі підстави стверджувати, що генерал-майора не могло не покоробити й те, що його новий шеф, котрий отримав генеральське звання по дорозі з печерських пагорбів у білогородський ліс, — постать контрольована, поставлена, на думку багатьох, для виконання певних політичних завдань сумнівної властивості. Таким чином, крок Кравченка — це узгоджений із колегами протест.
І, нарешті, четверта версія, на наш погляд, найбільш правдоподібна: генерал Кравченко самостійно прийняв рішення піти на радіостанцію і виступити із заявою.
Тут хотілося б зупинитися на тому, із чого, власне, ми почали інтерв’ю з Валерієм Кравченком — мотивація його вчинку. За словами генерала, його дії викликані тим, що отримані інструкції суперечать закону, котрий він не має наміру порушувати. Ці слова можуть у багатьох викликати скептичну посмішку: ну як же, працівник спецслужби й тут раптом згадав про білі рукавички. З іншого боку, не можна виключати й того, що в офіцера дійсно викликали внутрішній протест інструкції його керівництва. Адже українська історія має кілька прикладів, подібних цьому. Можна згадати колишнього посла України в Румунії Антона Бутейка: дипломат терпів, терпів і не витримав, коли українське керівництво, усупереч проголошеному курсу на європейську інтеграцію, намірилося зробити Україну членом Єдиного економічного простору.
Повторимося: люди, котрі знають Кравченка, стверджують, що він та людина, для якої закон — фетиш. У СБУ він має імідж безсрібника: деякі його колишні підлеглі, словам яких ми довіряємо, називають його шефом із великої літери, одним із нечисленних могікан української розвідки, до того ж профі, котрий не розгубив людські риси. І в цьому контексті не можна не зазначити, що наявні документи Кравченко має намір передати людям старої генерації, котрі зберігають певне ідеалістичне сприйняття світу — Ігорю Юхновському та Борису Олійнику. Зауважте, не революціонерам, тому ж Григорію Омельченку чи Юрію Кармазіну, а людям старшого покоління. Не виключено, що крім етичних міркувань, у рішенні Валерія Кравченка були присутні і мотиви, про які ми сказали, розглядаючи третю версію: представник старої школи міг спостерігати за комерційним гниттям СБУ, але руйнацію Служби чужинцями стерпіти не зміг. Тим більше що другом Кравченка є Володимир Радченко, а не Ігор Смєшко. Тепер, як-то кажуть, нічого особистого.
Чи буде завдано шкоди національній безпеці України діями Валерія Кравченка? Деякі його колеги-розвідники сприйняли вчинок генерала як зраду. Але, з іншого боку, хто завдав більше шкоди своїй країні: офіцер спецслужби, котрий розповів про протизаконні вказівки керівників СБУ (якщо вони дійсно мали місце), чи ж самі керівники, котрі віддавали протизаконні накази, сподіваючись, що таємне ніколи не стане явним?
Хотілося б нагадати, що поки немає підстав стверджувати, що Кравченко вчинив протиправні дії: службові документи він так і не оприлюднив, заявивши тільки про порушення законності з боку свого керівництва... Безумовно, викриття Кравченка, якщо вони відповідають дійсності, не прикрашають нашу країну. (Дехто, щоправда, може додати, що вони завдають шкоди іміджу України, перешкоджаючи їй на шляху просування в ЄС і НАТО.) І якщо все ж «файли Кравченка» справжні, то це ганьба насамперед для керівництва країни, котре поставило на службу особисто собі навіть розвідку...
Зараз усі чекають подальшого розвитку подій. Але навряд чи інформація, оприлюднена Кравченком, пройде швидкий законний шлях. Поки документи, надані генерал-майором, бродитимуть у надрах комітетів і парламентської слідчої комісії (а її, вочевидь, буде створено) чи по кабінетах Генпрокуратури, керівництво СБУ виконуватиме всі примхи нинішнього керівництва країни, будучи тепер вже особисто зацікавленим у збереженні та закріпленні цієї влади в будь-яких її формах. Адже тепер Президент має на главу СБУ гарний гачок. А це означає, що Ігор Смєшко відмовиться від непосильної праці зберігати імідж західника і демократа... На даний час це, мабуть, єдиний результат нового скандалу. Це поки. Але ясно й інше — далеко не всі в спецслужбах готові без тихого обурення виконувати протизаконні накази. Люди розуміють, що жити і працювати їм доведеться і після президентських виборів, за іншої влади. Вони не хочуть відповідати за помилки і злочини влади нинішньої.
P. S. «ДТ» звернулося до названих паном Кравченком народних депутатів із запитанням, як вони збираються у разі передачі їм документів розпорядитися ними? На жаль, Бориса Олійника ми не знайшли. А ось відповіді двох його колег.
Микола Томенко:
— Згідно з чинним законодавством. Якщо таке дійсно відбудеться, то я передам ці документи в Генеральну прокуратуру, котра вже висловила готовність вивчити їх, а також у СБУ. Зроблю це шляхом депутатського запиту, щоб під моїм зверненням стояв підпис голови Верховної Ради. Водночас, не чекаючи реакції названих відомств, копії документів я передав би у ЗМІ, щоб вони їх оприлюднили. Внесена за моєю ініціативою зміна до закону про інформацію дозволяє поширювати інформацію з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно значимою, і якщо право громадськості знати цю інформацію переважує право власника інформації на її захист.
Ігор Юхновський:
— Я не повною мірою знайомий із цією історією. Але якщо до мене потраплять якісь папери, то для початку я уважно вивчу їх. І тільки після цього прийму рішення про те, як чинити з ними.