Моніторинг порушень прав журналістів та ЗМІ за січень-лютий 2004р
03/18/2004 | Майдан-ІНФОРМ
КНМП презентує перший аналітичний звіт за результатами моніторингу, який має на меті виявляти небезпечні тенденції у сфері мас-медіа та пропонувати можливі шляхи вирішення конфліктних ситуацій як на побутовому, так і законодавчому рівні.
коротко:
- Рівень тиску на ЗМІ та журналістів залишається високим. Протягом січня-лютого зафіксовано 39 конфліктних ситуацій, пов’язаних із ЗМІ.
- Лише у двох випадках йшлося про судові рішення на користь журналіста: в обох випадках журналіст і газета конфліктували з виданням та політиком, які відносяться до опозиційного табору. ;)
- у більшості випадків протиправні дії по відношенню до журналістів та працівників ЗМІ і до самих ЗМІ були пов’язані саме з їх професійною діяльністю, через невдоволення влади або тих чи інших пов’язаних із владою структур, або незалежною позицією ЗМІ чи окремого журналіста, або, навпаки їх надмірною ангажованістю політичними опонентами.
- Аналіз ситуації у медійній сфері у перші два місяці показує значне зростання тиску на журналістів саме в регіонах.
- фактором, який сприяє посиленню тиску на журналістів та мас-медіа в регіонах є низький рівень (а то й повна відсутність) корпоративної самоорганізації місцевих журналістських середовищ.
Порушення:
- два випадки нападів на журналістів у Києві (напад на редактора інтернет-сайту „Україна кримінальна” Олега Єльцова та напад на редактора сайту „Київ-2000” Костянтина Астахова) і
- чотири випадки таких нападів у регіонах, Юрій Михайлович, тележурналіст (Кіровоград), Олександр Семенов, ТК "Прем’єр"(Вінниця), Сергій Юхимчук, газета "Наш Житомир", Анатолій Поліщук, газета "Лесин край" (Новоград-Волинський).
- Відмова журналістам у доступі до інформації. Таких випадків зафіксовано чотири. З них найгучнішим було позбавлення акредитації на офіційну зустріч президентів України та Росії кореспондента київського бюро агентства Франс Пресс Анни Цуканової – за „несанкціоноване”(!) питання до Володимира Путіна.
- На столичному рівні використовувалася не нові, але ефективні форми тиску на незалежні медіа. Наприклад 20 січня 2004 року було припинено мовлення “Радіо Рокс”, яке подає в ефір програми “Громадського радіо” та прямі трансляції засідань сесії Верховної Ради України.
- 11 лютого стало відомо, що Радіо "Свобода" відмовлено в ефірі. Керівництво радіо "Довіра", яке протягом п'яти років надавало ефір "Свободі" вирішило змінити формат мовлення.
- в Миколаєві сигнал місцевого телепередавача було виключено перед початком однієї з програм „5-го каналу” а включено вже після її закінчення
- Напади на редакції носили як суто кримінальний характер(як у випадках з житомирською газетою „Вільне слово”, чи РІА-Козятин), так і обставлялися документально, наприклад договором оренди (як у випадку з радіокомпанією „Полтава плюс”).
- інші засоби боротьби з вільною пресою: судові позови (жертвою одного з них стала газета „Сільські вісті”), спроби обмежити доступ до передплати та придбання (опозиційна газета „Без цензури”), виселення редакцій з приміщень, психологічний терор з боку контролюючих та силових структур (по відношенню до „5-го каналу” і журналістки опозиційної газети „Без цензури” Марії Сокульської).
Відкриття кримінальних справ проти журналістів
Історія донецького журналіста Володимира Бойка, яка тягнеться вже тривалий час (у тому числі й у звітний період) вельми показова. Таємні судові рішення, прийняті за відсутності звинуваченого, арешт майна, блокування банківських рахунків підприємницької структури, психологічний пресинг рідних та близьких журналіста – все це дає уявлення про можливий асортимент законних і незаконних важелів тиску на свободу слова. Мабуть, саме тому справа Володимира Бойка залишалася найбільш резонансною за звітний період, хоч почалася набагато раніше.
Те ж саме стосується і справи „Львівської газети”, в якій влада продемонструвала ще один ефективний спосіб боротьби з незалежною пресою – з широким залученням державних силових структур, передусім податкової служби. Причому „зусилля” податківців спрямовувалися не лише на саме видання, а й на його засновників. Податковий терор, начебто в рамках закону, здатний в українських умовах підірвати найуспішніший бізнес і цілком спроможний стати вирішальним фактором у боротьбі з існуванням незалежних ЗМІ. На думку багатьох експертів, вступати у прямий конфлікт з пресою – безнадійний хід для політиків. Принаймні, так стверджує політологія. Але протягом останніх років ми вже не раз могли пересвідчитися в ефективності тотального інформаційного контролю. Зовсім не виключається, що найгостріша президентська кампанія, яка чекає на Україну, викличе до життя вже згадані і поки що невідомі засоби тиску на незалежні медіа – в масштабах, які зараз складно передбачити.
Звіт з таблицями і детальною інформацією - тут.
коротко:
- Рівень тиску на ЗМІ та журналістів залишається високим. Протягом січня-лютого зафіксовано 39 конфліктних ситуацій, пов’язаних із ЗМІ.
- Лише у двох випадках йшлося про судові рішення на користь журналіста: в обох випадках журналіст і газета конфліктували з виданням та політиком, які відносяться до опозиційного табору. ;)
- у більшості випадків протиправні дії по відношенню до журналістів та працівників ЗМІ і до самих ЗМІ були пов’язані саме з їх професійною діяльністю, через невдоволення влади або тих чи інших пов’язаних із владою структур, або незалежною позицією ЗМІ чи окремого журналіста, або, навпаки їх надмірною ангажованістю політичними опонентами.
- Аналіз ситуації у медійній сфері у перші два місяці показує значне зростання тиску на журналістів саме в регіонах.
- фактором, який сприяє посиленню тиску на журналістів та мас-медіа в регіонах є низький рівень (а то й повна відсутність) корпоративної самоорганізації місцевих журналістських середовищ.
Порушення:
- два випадки нападів на журналістів у Києві (напад на редактора інтернет-сайту „Україна кримінальна” Олега Єльцова та напад на редактора сайту „Київ-2000” Костянтина Астахова) і
- чотири випадки таких нападів у регіонах, Юрій Михайлович, тележурналіст (Кіровоград), Олександр Семенов, ТК "Прем’єр"(Вінниця), Сергій Юхимчук, газета "Наш Житомир", Анатолій Поліщук, газета "Лесин край" (Новоград-Волинський).
- Відмова журналістам у доступі до інформації. Таких випадків зафіксовано чотири. З них найгучнішим було позбавлення акредитації на офіційну зустріч президентів України та Росії кореспондента київського бюро агентства Франс Пресс Анни Цуканової – за „несанкціоноване”(!) питання до Володимира Путіна.
- На столичному рівні використовувалася не нові, але ефективні форми тиску на незалежні медіа. Наприклад 20 січня 2004 року було припинено мовлення “Радіо Рокс”, яке подає в ефір програми “Громадського радіо” та прямі трансляції засідань сесії Верховної Ради України.
- 11 лютого стало відомо, що Радіо "Свобода" відмовлено в ефірі. Керівництво радіо "Довіра", яке протягом п'яти років надавало ефір "Свободі" вирішило змінити формат мовлення.
- в Миколаєві сигнал місцевого телепередавача було виключено перед початком однієї з програм „5-го каналу” а включено вже після її закінчення
- Напади на редакції носили як суто кримінальний характер(як у випадках з житомирською газетою „Вільне слово”, чи РІА-Козятин), так і обставлялися документально, наприклад договором оренди (як у випадку з радіокомпанією „Полтава плюс”).
- інші засоби боротьби з вільною пресою: судові позови (жертвою одного з них стала газета „Сільські вісті”), спроби обмежити доступ до передплати та придбання (опозиційна газета „Без цензури”), виселення редакцій з приміщень, психологічний терор з боку контролюючих та силових структур (по відношенню до „5-го каналу” і журналістки опозиційної газети „Без цензури” Марії Сокульської).
Відкриття кримінальних справ проти журналістів
Історія донецького журналіста Володимира Бойка, яка тягнеться вже тривалий час (у тому числі й у звітний період) вельми показова. Таємні судові рішення, прийняті за відсутності звинуваченого, арешт майна, блокування банківських рахунків підприємницької структури, психологічний пресинг рідних та близьких журналіста – все це дає уявлення про можливий асортимент законних і незаконних важелів тиску на свободу слова. Мабуть, саме тому справа Володимира Бойка залишалася найбільш резонансною за звітний період, хоч почалася набагато раніше.
Те ж саме стосується і справи „Львівської газети”, в якій влада продемонструвала ще один ефективний спосіб боротьби з незалежною пресою – з широким залученням державних силових структур, передусім податкової служби. Причому „зусилля” податківців спрямовувалися не лише на саме видання, а й на його засновників. Податковий терор, начебто в рамках закону, здатний в українських умовах підірвати найуспішніший бізнес і цілком спроможний стати вирішальним фактором у боротьбі з існуванням незалежних ЗМІ. На думку багатьох експертів, вступати у прямий конфлікт з пресою – безнадійний хід для політиків. Принаймні, так стверджує політологія. Але протягом останніх років ми вже не раз могли пересвідчитися в ефективності тотального інформаційного контролю. Зовсім не виключається, що найгостріша президентська кампанія, яка чекає на Україну, викличе до життя вже згадані і поки що невідомі засоби тиску на незалежні медіа – в масштабах, які зараз складно передбачити.
Звіт з таблицями і детальною інформацією - тут.