Скачко розпитує російських політтехнологів про “Пору”.
04/16/2004 | Михайло Свистович
Скачко розпитує російських політтехнологів про “Пору”.
Прочитав вчора у “Кіевскам тєлєграфъє”, сьогодні знайшов на сайті “Версій”.
http://www.versii.com/material.php?pid=7114
Они на полном серьезе могут гордиться тем, что делают всех. В первую очередь политиков. То есть помогают обычным людям становиться депутатами, губернаторами, мэрами и прочими представителями власти. И в этом смысле они "делают" тысячи рядовых граждан, которые, сами того не подозревая, вдруг обнаруживают в других, себе подобных, черты прогрессивного лидера, талантливого руководителя и просто своего парня.
Как им это удается — большой-большой секрет. Применяемый каждый раз по-новому в зависимости от региона, состава населения, местных традиций и т. д. И потому окружающему миру они известны как политтехнологи. Сегодня мы представляем вам двоих из них — генерального директора российского аналитического агентства New Image ("Нью Имидж") Евгения Минченко и его коллегу, представителя агентства в США Тихона Паскаля. Евгений со своим агентством с 1993 года участвовал более чем в 100 успешных и не очень избирательных кампаниях в России и других странах, в том числе и в Украине. Он является автором книги, рассказывающей, как стать и остаться губернатором. Она, книга, так претенциозно и называется. Но отмечена как "Лучшая работа по теории PR" 2001 года (Уральская премия "Белое крыло"), получила диплом конкурса "PRоба" (г. Санкт-Петербург), диплом конкурса "Серебряный лучник" (г. Москва).
Тихон может похвастаться тем, что как политтехнолог работал в штабах республиканской партии США, которая привела Арнольда Шварценеггера к победе на недавних губернаторских выборах в Калифорнии.
Сейчас "Нью Имидж", похоже, опять собирается заняться делом в Украине, где, как вы понимаете, начинается "страда" — выборы президента, и все уже застыли в низком старте. Участие же российских политтехнологов в командах украинских соискателей "папахи" — это уже, как говорится, общее место. А сам Минченко в одном из интервью признался, что своих "питомцев" никогда не бросает. "Мы, кроме благодарности, получаемой от клиента в вечнозеленом эквиваленте, рассчитываем только на долговременные с ним отношения", — сказал он. И занялся изучением украинской ситуации, что, судя по интервью, у него неплохо получается.
..................................
(Все інтревю не наводжу. Хто хоче, сам прочитає за лінком. Наводжу лише уривок про “Пору”.)
В Украине уже началась некая "скрытая" акция "Пора", во время которой люди, как в Грузии или еще раньше — в Югославии, ходят от дома к дому и пытаются рассказать, в чем вред "кучмизма". Это ли не предтеча революции, финансируемой тем же Соросом и американскими фондами?
Т. П.: С точки зрения оппозиции, хорошая технология. Конечно, надо начинать заранее. Но я думаю, что этот метод хорош как агитационный инструмент, а как рычаг для свержения власти с помощью мирных манифестаций он не подходит.
Е. М.: Вы понимаете, в чем еще разница между Украиной и Грузией? Для Тбилиси "восстание" не было повторяющимся моментом. А в Украине оппозиция постоянными демонстрациями своей готовности, палатками, выводами людей на улицы к месту и не к месту народ просто "перегрела". Невозможно все время говорить людям: вот-вот мы выступим, еще чуть-чуть поднажмем. Потому что применение технологий на той или иной почве зависит не только от национального менталитета, но и от моды. Если избиратель изо дня в день видит акции протеста оппозиции, то они перестают быть интересными. Один и тот же фокус два раза не показывают. Организовали митинг, потом делайте что-то еще, переходите на новый уровень технологий. Если сейчас оппозиционеры "запускают" людей ходить по домам, то это технологически правильно. Хотя в Украине, в отличие от некоторых регионов России, метод от "двери к двери" срабатывает значительно хуже. Люди у вас более закрытые. А кроме того, есть темы криминала, личной безопасности, безопасности жилья…
Прочитав вчора у “Кіевскам тєлєграфъє”, сьогодні знайшов на сайті “Версій”.
http://www.versii.com/material.php?pid=7114
Они на полном серьезе могут гордиться тем, что делают всех. В первую очередь политиков. То есть помогают обычным людям становиться депутатами, губернаторами, мэрами и прочими представителями власти. И в этом смысле они "делают" тысячи рядовых граждан, которые, сами того не подозревая, вдруг обнаруживают в других, себе подобных, черты прогрессивного лидера, талантливого руководителя и просто своего парня.
Как им это удается — большой-большой секрет. Применяемый каждый раз по-новому в зависимости от региона, состава населения, местных традиций и т. д. И потому окружающему миру они известны как политтехнологи. Сегодня мы представляем вам двоих из них — генерального директора российского аналитического агентства New Image ("Нью Имидж") Евгения Минченко и его коллегу, представителя агентства в США Тихона Паскаля. Евгений со своим агентством с 1993 года участвовал более чем в 100 успешных и не очень избирательных кампаниях в России и других странах, в том числе и в Украине. Он является автором книги, рассказывающей, как стать и остаться губернатором. Она, книга, так претенциозно и называется. Но отмечена как "Лучшая работа по теории PR" 2001 года (Уральская премия "Белое крыло"), получила диплом конкурса "PRоба" (г. Санкт-Петербург), диплом конкурса "Серебряный лучник" (г. Москва).
Тихон может похвастаться тем, что как политтехнолог работал в штабах республиканской партии США, которая привела Арнольда Шварценеггера к победе на недавних губернаторских выборах в Калифорнии.
Сейчас "Нью Имидж", похоже, опять собирается заняться делом в Украине, где, как вы понимаете, начинается "страда" — выборы президента, и все уже застыли в низком старте. Участие же российских политтехнологов в командах украинских соискателей "папахи" — это уже, как говорится, общее место. А сам Минченко в одном из интервью признался, что своих "питомцев" никогда не бросает. "Мы, кроме благодарности, получаемой от клиента в вечнозеленом эквиваленте, рассчитываем только на долговременные с ним отношения", — сказал он. И занялся изучением украинской ситуации, что, судя по интервью, у него неплохо получается.
..................................
(Все інтревю не наводжу. Хто хоче, сам прочитає за лінком. Наводжу лише уривок про “Пору”.)
В Украине уже началась некая "скрытая" акция "Пора", во время которой люди, как в Грузии или еще раньше — в Югославии, ходят от дома к дому и пытаются рассказать, в чем вред "кучмизма". Это ли не предтеча революции, финансируемой тем же Соросом и американскими фондами?
Т. П.: С точки зрения оппозиции, хорошая технология. Конечно, надо начинать заранее. Но я думаю, что этот метод хорош как агитационный инструмент, а как рычаг для свержения власти с помощью мирных манифестаций он не подходит.
Е. М.: Вы понимаете, в чем еще разница между Украиной и Грузией? Для Тбилиси "восстание" не было повторяющимся моментом. А в Украине оппозиция постоянными демонстрациями своей готовности, палатками, выводами людей на улицы к месту и не к месту народ просто "перегрела". Невозможно все время говорить людям: вот-вот мы выступим, еще чуть-чуть поднажмем. Потому что применение технологий на той или иной почве зависит не только от национального менталитета, но и от моды. Если избиратель изо дня в день видит акции протеста оппозиции, то они перестают быть интересными. Один и тот же фокус два раза не показывают. Организовали митинг, потом делайте что-то еще, переходите на новый уровень технологий. Если сейчас оппозиционеры "запускают" людей ходить по домам, то это технологически правильно. Хотя в Украине, в отличие от некоторых регионов России, метод от "двери к двери" срабатывает значительно хуже. Люди у вас более закрытые. А кроме того, есть темы криминала, личной безопасности, безопасности жилья…
Відповіді
2004.04.16 | СЕМЕН
Володимир Скачко: Хрест і подвійні стандарти
Хрест і подвійні стандарти13.04.04, 19:11 | Володимир Скачко
Джерело: "Версії"
Тарас Процюк не був на тій несправедливій війні, що США розв'язали проти народу Іраку, ні рядовим, ні генералом. Він узагалі не був військовим і в Ірак поїхав як телеоператор агентства "Ройтерс". Але 8 квітня 2003 року Тарас став солдатом, що загинув у бою за правду про ту війну. Всі телеканали світу
Тарас Процюк поїхав в Ірак оператором агентства "Ройтерс", а став солдатом, що загинув у бою за правду
обійшли кадри танка, що хижо крутить своєю баштою в пошуках жертви, потім зупиняє свій вибір на готелі "Палестина" й стріляє. Камера зберегла цей момент, тому що нею знімав Тарас - і був убитий.
Від того моменту минув рік, але американці як і раніше відмовляються не тільки визнавати провину своїх військових у смерті Тараса й інших його колег, але навіть виплачувати компенсацію родинам убитих. І, як водиться, на жаль, тільки до сумних роковин журналістська спільнота світу й навіть українська влада в особі МЗС знову повернулися до цього питання. За чотири дні до сумного дня в Лондоні відбулася поминальна служба по Тарасові, зорганізована друзями й колегами Тараса з "Ройтерса". За три дні міжнародна правозахисна організація "Репортери без кордонів" заявила про те, що відповідальність за загибель журналістів в Іраку лежить на військовій еліті США.
Завідувачка секцією Близького Сходу "Репортерів" Северін Каз-Чан сказала журналістам, що винними в загибелі журналістів Тараса Процюка та його іспанського колеги, тележурналіста каналу "Телесінко" Хосе Коусо, вбитого тим самим снарядом, є ті, хто наказав солдатам стріляти по готелі "Палестина" в Багдаді. Навіть якщо це вбивство було ненавмисним і якщо свідчення американських військових про те, що на картах готель не був позначений як "спеціальна цивільна зона", правдиві, підкреслила вона.
"Репортери" знову поставили під сумнів головну "відмазку" американських військових: мовляв, танкісти діяли в повній відповідності з правилами ведення бою, а тому не винні. Пані Каз-Чан з цього приводу заявила: "Американці в Іраку повелися так само, як традиційно поводиться ізраїльська армія. Аргументація відмови надати для ознайомлення ці правила наступна: якщо правила стануть усім відомі, то супротивники скористаються ними на шкоду армії. В результаті цивільні особи не знають, на що
Британська профспілка NUJ вимагає провести розслідування обставин ведення так званого "дружнього вогню" з боку військ США по журналістах
чекати від озброєних іноземних солдатів. На нашу думку, вихід полягає в тому, щоби знайомити з такими правилами вибірково, не оприлюднювати їх цілком, але хоча би зробити правила прозорими в тій частині, що стосується цивільного населення". Й додала, що, відповідно до Женевської конвенції, преса належить саме до "цивільних осіб, у яких категорично заборонено стріляти".
У день сумних роковин стало відомо, що родичі шістьох загиблих в Іраку журналістів, у тому числі й Тараса Процюка, звернулися з офіційним листом до Конгресу США, у якому, зокрема, вимагають нових розслідувань загибелі журналістів. Лист підписаний удовами загиблого 8 квітня 2003 року в Багдаді Процюка і кореспондента каналу "Аль-Джазіра", що загинув того ж дня в результаті бомбардування іракської столиці.
Крім того, його підписали вдова оператора "Ройтерс" Мазена Дана, розстріляного збожеволілими від страху американськими солдатами 17 серпня 2003 року в Багдаді, дочка репортера британського каналу ITN Террі Ллойда, що загинув 22 березня нинішнього року біля міста Бассорах на півдні Іраку, а також дружини зниклих безвісти того ж дня французького оператора Фреда Нераку й ліванського перекладача Хусейна Отмана. "Ми просимо вас повідомити нам додаткову інформацію, почати нові розслідування, що, на нашу думку, завершилися занадто швидко, а також просимо зробити все можливе, щоби подібні трагедії більше не траплялися",- говориться в цьому листі, зверненому до Конгресу США.
У той же день з аналогічною вимогою - розібратися в причинах убивства журналістів - до міністра оборони США Дональда Рамсфелда і його британського колеги Джефа Хуна звернулася британська профспілка журналістів NUJ і зазначила, що сьогодні немає пояснення того, що сталося, й нагадала, що родини загиблих, медіа-організації та громадськість так і не довідалися подробиць того, що відбулося з цими журналістами й кількома іншими.
У зверненні британська профспілка вимагає провести незалежне розслідування обставин ведення так званого "дружнього вогню" з боку військ США по журналістах і інших людях, а також пояснити, яких заходів уживається арміями США і
Найогидніше показове - мовчання українських організацій мас-медіа, що на гранти американського посольства й інших організацій зі США взялися захищати права українських журналістів
Великобританії, щоб уникнути повторення таких трагедій у майбутньому. Мовчать міністри, мовчать...
Так само як не відреагувало ніяк і посольство США в Україні, що його 8 квітня пікетували нечисленні київські журналісти разом з Інститутом "Республіка". Вони тримали перед посольством США плакати з написами "Буш, ми все пам'ятаємо!" й прикрасили дерева, що ростуть поблизу, портретами загиблого Тараса й запалили свічки пам'яті.
Але найпримітнішне в цій річниці й, мабуть, найогидніше показове - мовчання українських організацій мас-медіа, що на гранти американського посольства й інших організацій зі США взялися захищати свободу слова й права українських журналістів.
Навіть МЗС України, нагадаємо, звернулося до американської влади з нагадуванням про необхідність виплати компенсації родині Тараса, а глава зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко телефонним дзвінком навіть потривожив з цього приводу американського посла Джона Гербста. А грантоїди промовчали: ні заяви, ні прокламації...
Більше того, з грантоїдського середовища пішла гуляти паскудненька теза про те, що, мовляв, не треба "влаштовувати акції на смерті людини". Так,
Одна з грантоїдок пояснила свою позицію: тим, кого буде помічено в пікетах біля посольства США, американці грантів не дадуть ніколи. А не будуть помічені - одержать щедро
наче ця людина померла в своїй постелі, а не була вбита. Так, наче не ці організації та їхні ЗМІ спекулювали, вибиваючи мільйонні гранти на "боротьбу за свободу слова", на вбивстві українського журналіста Георгія Гонгадзе. Так, наче життя одного журналіста менш значуще, ніж життя іншого, тільки на тій підставі, що в убивстві одного звинувачують українську владу, а в загибелі іншого винна влада США. Як мінімум, подвійні стандарти в наявності, якщо не сказати - прагматичный цинізм...
Утім, така поведінка має пояснення. Одна з видних грантоїдок, що зараз щасливо перебувають в США, якось пояснила свою позицію: тим, кого буде помічено в пікетах біля американського посольства, грантів США не дадуть ніколи. А не будуть помічені - одержать щедро. Й багато чого їм проститься, якщо хтось знайде, наприклад, нецільове використання грантів...
"...Може бути, це сучий син, але це наш сучий син", - сказав якось американський президент Франклін Рузвельт про нікарагуанського диктатора Анастасіо Сомосу. Звучно сказав і, схоже, назавжди визначив зміст американської політики насаджування демократії по-американскому й свого ставлення до слухняних агентів упливу. Й ця політика жива...
2004.04.16 | vvs2
Спасибо. Теперь я знаю о Скачко больше.
Никак не мог сам для себя оценить эту статью.В голову не лезло ключевое слово. То, на котором всё держится.
Теперь - залезло, и назад дороги ему нет.
Слово это - гнуснятина.
2004.04.16 | Михайло Свистович
Семене, Вам не набридло постити сюди по кілька разів цей
скачківський цинізм? Я розумію, що кусать хоцєцца. але не можна так тупо заробляти бабло на смерті людини, з якою був знайомий особисто.І нагадую, що за систематичний спам в нас відключають від форуму. Цю скачківську гівнятину Ви постите сюди вже не вперше і не вдруге.
2004.04.17 | СЕМЕН
Свистовичу - королю ЦЕНЗУРИ.
Совість треба мати, а не дописи викидати.Скочко, в оцінці діяльності грантососів має рацію, також в цінності життя журналіста. На відміну від Вас, особисто був знайомий з обома прагічно загиблими персонами.
Ви краще розкажіть як американці на фінансову "голку" підсадили Вас? Буде цікаво.
Як Свистович став ГРАНТОСОСОМ.
2004.04.17 | Скачко
Re: Семене, Вам не набридло постити сюди по кілька разів цей
Везет тебя, быдлятина, что я тебя в лицо не знаю. А то я бы тебе его подкорректировал.2004.04.16 | СЕМЕН
Нестор Лєтов: Споживанці
Споживанці16.04.04, 16:05 | Нестор Лєтов
Життєве кредо підростаючого покоління вітчизняних журналістів звучить приблизно в такий спосіб: "Пиши так, як тобі за це платять". І не важливо - хто платить. Тут розмір має значення - розмір гонорару. Цим же девізом керуються в своїх дослідженнях і різні грантоїдські псевдонаукові організації, яких перед
М.Томенко знаходиться на підгодівлі в NDI, Freedom House, "Відкритого суспільства", фондів "Євразія", "Відродження", Ф.Еберта й К.Аденауера!
виборами наплодилося, наче пуголовків у весняному болоті.
Глава Комітету Верховної Ради зі свободи слова Микола Томенко, головне завдання якого стояти на сторожі всіх гноблених ЗМІ без огляду на їхнє політичне забарвлення, займається тим, що забезпечує "дах" виключно для так званих "опозиційних" мас-медіа. А якщо бути більш конкретним, то тих, котрі більш ніж лояльні перед лідером фракції, членом якої є Томенко. Мало того, якщо ЗМІ є антиющенківськими, глава парламентського комітету з трибуни ВР погрожує позакривати за... "порнографію"! Про яку об'єктивність і неупередженість може йтися?..
Коли в передачі "Темник" у М.Томенка запитали, чи є в нього крім депутатської зарплатні додаткові джерела заробітку, він зізнався, що таки маються. Щоправда, Микола Володимирович не став їх конкретизувати, а тільки став жартувати, мовляв, там лекцію прочитав, там семінарчик провів - ось так на іномарку грошиків і накопичив... Боже мій, ну що ти можеш розумного розповісти? Досить зайти на сайт томенківського Інституту політики, де окрім "Ющенко - наш пастир" нічого не прочитаєш. Не кажучи вже про те, що жоден прогноз "політолога" Томенка за весь час
США, клонуючи грантоїдські організації, намагаються перетворити український народ на отару недалеких і безвладних "американців"
його "політологства" не здійснився!..
Але гроші нардеп справно одержує. Добре, є різні сороси й американські посольства, що через таких ось грантоїдів і сіють інформаційний "китайський" ширвжиток в українському інформпросторі. Сам М.Томенко знаходиться на підгодівлі в NDI, Freedom House, фундації "Відкрите суспільство", фонду "Євразія", фонду "Відродження", фонду Фрідріха Эберта й фонду Конрада Аденауера!..
Треба сказати, що це показова риса сучасних грантоїдів - видача "на гора" різноманітної низькопробної, бульварної, приполітичної інформпродукції, що її видають за "ексклюзив", і прагнення усіх нагодувати цією "жовтизною".
Сумно, що грантодавці навіть не звертають уваги на те, на що фінансовані ними "фундації", "аналітичні центри" й "інститути" витрачають гроші. Брошурки й "матеріали досліджень", що випускаються грантоїдами для відведення очей, - це ж марення сивої кобили. Як видно, закордонних спонсорів якість не цікавить.
США, що доклали більше за всіх зусиль для масованого клонування цих непотрібних для України організацій, домагаються єдиної мети: перетворити український народ на отару недалеких і безвладних "американців". Щоби потім цією безликою юрбою маніпулювати, як удав загіпнотизованим кроликом. Цікаво, американський грантоїд Томенко це розуміє? Навряд чи...
Візьмемо, наприклад, якусь організацію з гордою назвою
Схема штабу "НУ", складена грантоїдами АМС: нагорі - В.Ющенко, з боків від нього - друг сім’ї(!) Ю.Костенко, кум(!) П.Порошенко й політичний авторитет(!) І.Плющ
"Агентство моделювання ситуацій". На її сайті зазначено, що виникла АМС аж у далекому 2002 році. Але, варто сказати, що перший друкований "шедевр" "амсиків" з'явився лише за рік - у жовтні 2003 року. "Тиждень" якось писав про цю "презентацію". Цілий рік у "аналітиків" і "учених" з агентства пішов на те, щоби випустити в світ "дослідження" товщиною аж у 58 сторінок!
До речі, в АМС, за даними їхнього сайта, працює чоловік із п'ять - не більше. Керує ними Віталій Балу - колишній помічник екс-заступника глави Київської міськдержадміністрації О.Омельченка Івана Салія. Незважаючи на те, що в агентстві так мало "аналітиків", однак, кожен є начальником якогось "департаменту" АМС. Деякі навіть двох!..
Олексій Голобуцький як автор і керівник першого проекту тоді дуже довго нахвалював "титанічний" труд співробітників свого агентства. Вони ночей не досипали й теленовин не оглядали - аби встигнути до минулого Покрова презентувати своє дітище журналістам. Може, від цього воно й народилося таким потворним. Але ні! Голобуцький стверджував, що це - "справжнє національне піар-дослідження". Й як ви гадаєте, хто був головною фігурою цього "піару"? Вірно - Віктор Андрійович "Месія".
Днями "аналитики" АМС презентували черговий "дослідницький" опус, що ганьбить весь політологічний і соціологічний світ, - "Сьогоднішні лідери України: примірювання ролі Президента". Цього разу "амсики" нааналізували більше. Сам бачив - товста книга. 105 сторінок. Як і годиться, левова частка в "дослідженні" відведена оді в здоров'я В.Ющенка. Не можна не захопитися відвертістю наших дослідників. Наприклад, на стор.35 розміщено схему штабу "Нашої України": нагорі - Віктор Ющенко, з боків від нього - друг сім’ї(!) Юрій Костенко, кум(!) Петро Порошенко й політичний авторитет(!) Іван Плющ. Справжня "коза ностра", забули
У консульстві США журналістів принизили: влаштували "перетрушування" особистих речей
тільки написати - "пахан Ющенко"!
До речі, та ж прес-секретар блоку "НУ" Тетяна Мокріді чомусь в інтерпретації АМС зветься "Мокрита". Якщо одружилася - вітаємо.
Дослідження кишить ляпсусами й відвертим "заказняком". Виявляється, "шоколадний барон" П.Порошенко й заступник штабу Ігор Гринів більше не впливають на політику 5-го каналу ("вплив нівельований"). Напевно, тепер канал піарить правильно. Й незабаром ми побачимо, що "раком на барикадах" будуть показувати на 5-му саме тих, кого й треба показувати - улюбленого олігарха П.Порошенка.
Цікаві міркування "аналітиків" АМС і щодо інформресурсів "Нашої України". Сайт "Головред", чиїм засновником є "Інститут PR та PA", яким опікується Ігор Гринів, виявляється, "не можна назвати орієнтованим на блок В.Ющенка". В принципі, це відповідає дійсності. Але ось вам реально почута розмова. Телефонує з одного "круглого столу", організованого соросівським "Відкритим суспільством", прес-секретар блоку "Наша Україна" Тетяна Мокріді: "Вітя, постав чутки. Я з ним уже говорила". Людям розуміючим неважко здогадатися, головреду якого сайта дзвонила Мокріді з настільки незвичайним проханням. Народна істина в таких випадках говорить: скажи мені, хто твій друг, і я скажу - кого ти піариш!..
У брошурці АМС особливе місце відведено й сайту "Тиждень", який "аналітики" зарахували до якогось "деструктивного піару". Природно, якщо АМС перебуває на балансі "Нашої України", то критичні матеріали на нашому сайті на адресу їхнього улюбленця будуть розцінюватися ними як "деструктивні". Як же інакше! "Конструктивні", за версією ющенківських "політтехнологів", - це ті, хто прогинається перед рейтингом Ющенка в очікуванні його сходження на трон, щоби потім брати участь у шабаші з нагоди поділу України...
Шкода, звичайно, що всі ці нещасні й напівосвічені "аналітики" опускаються до такого догідництва. Вони не зауважують (або не хочуть зауважувати?), що всі їхні "щедрі" грантодавці ставляться до них зі зневагою? Вони не розуміють: усі ці "спонсори" такі "добрі" й "гарні" - допоки не дорвалися до влади?! Після досягнення цієї жаданої мети більшість "обслуговуючих" їх "центрів" і "інститутів" разом із начальниками "департаментів" будуть викинуті, як використані condom’и.
Такі тенденції вже спостерігаються. Нещодавно в американському консульстві в Києві відбулася прес-конференція посла США Джона Гербста й генконсула Мері-Кей Карлсон. Ще ніхто так не принижував журналістів: співробітникам усіх без винятку ЗМІ влаштували "шмон", вивернули навиворіт не тільки всі кишені й сумочки, але навіть позабирали деякі речі - гребінці, помади й т.ін. Ви думаєте, це з метою безпеки? Боялися, щоб якийсь "терорист" не задушив, вибачите на слові, Гербста? Ні. Це й є справжнє ставлення американців до "нижчих рас" - скотиняче й грубе.
Незрозуміло, чому ж тоді грантоїди так прив'язані до своїх заокеанських хазяїв, які ставляться до них як до рабів? Мазохісти, чи що? Або дійсно така вже в них рабська природа?..