Aнонс: Показ фільму "Війна без переможців"
05/10/2004 | Майдан-ІНФОРМ
Як повідомляє сайт Українського Братства Солідаристів, сьогодні о 18:30 в аудиторії 13, 9-го корпуса Києво Могилянської Академії (Набережно Хрещатницька 27) буде показано фільм "Війна без переможців" про звитяжну боротьбу УПА: історія, факти, документи.
Загальна тривалість фільму близько 3-х годин.
Перегляд БЕЗКОШТОВНИЙ!
Загальна тривалість фільму близько 3-х годин.
Перегляд БЕЗКОШТОВНИЙ!
Відповіді
2004.05.10 | Len
Re: жадность как всегда подводит!
в тексте: "Перегляд БЕЗКОШТОВНИЙ!".Вот крохоборы. Неужели нельзя платить тем кто прийдет, хотя бы гривен по 30-65 ??? А так же никто не прийдет, кроме студентов КМА , которых заставят прийти под угрозой незачета чтобы те посмотрели на бандитов из УПА.
2004.05.11 | Петя
Re: жадность как всегда подводит!
Отозвался Лен.Боится что люди наконец узнают кто в последней войне бил бандитом а кто героем.Конечно что это воини УПА убивали в КАТИНЕ,БИКОВНЕ,В КУРОПАТАХ,ВИННИЦЕ,.Именно лидери украинського национального движения "создали "поетапно три голодомора в Украине.Они создали ЧК ,имени Феликса Дзержинского ,которое расстреливало жителей Украини за то, что хотели жить в своем свободном государстве и розговаривать на своем родном язике.Это УПА стояла в заградотрядах под Москвой ,Сталиградом и.т.п. местах под командой комисаров НКВД и стреляла в спину отступаюшим Белорусам ,Украинцам,и.т.п.Внук ти пьяного деда Ежова.2004.05.11 | Тульский пряник
Re: Верно подмечено! Именно в Буковине.
Петя пише:> Отозвался Лен.Боится что люди наконец узнают кто в последней войне бил бандитом а кто героем.Конечно что это воини УПА убивали в КАТИНЕ,БИКОВНЕ,В КУРОПАТАХ,ВИННИЦЕ.
Здесь с Вами трудно не согласится именно по этой причине в Кракове 24 апреля и открыли армянский хачкар (надгробный камень)на котором написано, что он посвящается в т.ч. и армянам, погибшим от рук украинских националистов:
CHACZKAR,
CZYLI
"KAMIEŃ KRZYŻOWY”
Z ORMIAŃSKIM
"KRZYŻEM KWITNĄCYM”,
UPAMIĘTNIA ORMIAN,
KTÓRZY OD XIV WIEKU MIESZKALI W POLSCE
I POŁOŻYLI WIELE ZASŁUG DLA RZECZYPOSPOLITEJ.
MONUMENT JEST POŚWIĘCONY RÓWNIEŻ:
OFIAROM LUDOBÓJSTWA DOKONANEGO
NA ORMIANACH W TURCJI W 1915 ROKU,
ORMIANOM I POLAKOM ZAMORDOWANYM
PRZEZ UKRAIŃSKICH NACJONALISTÓW Z UPA
19-21 IV 1944 W KUTACH NAD CZEREMOSZEM,
15-20 I 1945 W BANIŁOWIE RUSKIM NA BUKOWINIE
ORAZ W INNYCH MIEJSCOWOŚCIACH KRESOWYCH
http://otk.and.pl/chaczkar/gallery/029.jpg
2004.05.11 | Михайло Свистович
Лєнчику, в КМА нікого не змушують нікуди ходити.
Ви переплутали Могилянку з іншими вузами, де ректорами є маленькі януковичі.2004.05.11 | Navigator
Re: Aнонс: Показ фільму "Війна без переможців"
Війна без переможців ???Бої були програні, бо виграти їх було неможливо.
Війна УПА створила зовсім відмінну ідеологічно-політичну обстановку в Україні в післявоєнний період.
Що привело до виходу України з СССР в 1991 і краху Імперії .
Таким чином боротьба УПА, така спонтанна і непрофесійна, в кінцевому результаті привела до краху Совіцької імперії.
Тобто потрачені повстанцями сили привели до фантастично непропорційного успіху.
Без школи національно-визвольної боротьби в Україні був би зараз оновлений Союз - мабуть, тільки, без Прибалтики...
2004.05.12 | Len
Re:По Крылову : " И мы пахали !!!!!"
Вельмишановное панство ! В связи с очередным опусом денационализированного хохлятского выродка вспоминается басня Крылова , где мужик , загнавший быков после пахоты в хлев , увидел мух у них на рогах. На вопрос хозяина : " А Вы кто такие" последовал ответ: "И мы пахали".Появление независмого и временного украинского государства - РЕЗУЛЬТАТ СЛОЖНЫХ процессов в ПРАВЯЩЕМ классе- украинской номенклатуре. К этому событию бандиты и фашисткие прихвостни из УПА не имеют НИ МАЛЕЙШЕГО ОТНОШЕНИЯ.
Это сложный вопрос, требует глубоких знаний. Поэтому на этом заканчиваю.
2004.05.11 | Кричильський
ВОНИ ПОЛЯГЛИ ЗА УКРАЇНУ В БОРОТЬБІ З ФАШИЗМОМ
ВОНИ ПОЛЯГЛИ ЗА УКРАЇНУ В БОРОТЬБІ З ФАШИЗМОМ“... В перших рядах борців-героїв
Упав Івахів, друг Василь...”
Тихого сонячного, вже по-справжньому літнього дня, 15 травня 1943 року центральною вулицею села Бечаль на березі старовинної козацької річки Горинь, що на Костопільщині, багатотисячною людською рікою повільно рухалася жалобна процесія. Попереду за козацьким звичаєм в одностроях Української Повстанчої Армії три юнаки-повстанці вели за вуздечку трьох скакових коней. Відразу ж за ними, за чисельними хоругвами разом з церковним хором ішов священик місцевого храму Микола Теодорович, а далі в одностроях УПА крокувала сотня українських повстанців, чота з якої несла на своїх плечах три труни, вкритих жовто-блакитними стягами. А далі вулицею рухалося дуже багато молоді в національному вбранні...
Будь-який подорожній, що міг бути в той час у селі Бечаль, зупинившись та низько вклонившись, міг безпомилково зробити висновок: українські патріоти, громада навколишніх сіл проводжали в останню дорогу високодостойників з неабиякими заслугами перед українською нацією. І це було дійсно так.
Головне командування Української Повстанчої Армії 15 травня 1943 року в селі Бечаль, що на Костопільщині, ховало трьох видатних командирів УПА, одних із перших, хто допомагав ОУН створювати на Волині збройні сили - легендарну Українську Повстанчу Армію. Так, у ході нещодавніх історичних розвідок членами Костопільської районної організації УНП та кореспондентами газети “Волинь” в результаті опитувань мешканців села Бечаль підтвердилося, що у братській могилі на цвинтарі поховані: підполковник Василь Івахів на псевдо “Йосип Сонар”, “Сом”, поручник Юліан Ковальський, відомий на псевдо “Джин”, та чотовий Семен Снятецький на псевдо “Рулящий”. Це підтвердили у своїх споминах про ті далекі бурхливі часи мешканка села Бечаль, учасниця тих історичних поховань (вона співала в церковному хорі під час похорону) Анастасія Шелужко, Надія та Василь Шлеюки, а також нині вже покійний повстанець Степан Андрійович Дубовик, що всі ці роки доглядав за братською могилою.
Василь Івахів (“Йосип Сонар”, “Сом”), родом із с.Подусільної Перемишлянського (колишнього Рогатинського) району Львівської області, вперше з’явився на теренах Волині на початку січня 1943 року. За дорученням Центрального Проводу він приїхав на Костопільщину з інспекцією теренової мережі ОУН. Члени місцевої ОУН тоді ще не знали ні його прізвища, ні посади в організації. Проте вже на першій організаційній нараді теренового Проводу він привернув увагу багатьох своєю діловою поставою, розумінням політичної ситуації у краї. Спокійний та діловий, з наявними рисами військового вишколу (Василь Івахів був старшиною у колишньому польському війську), він відразу викликав повагу в місцевих членів ОУН. Саме в ті часи Василь Івахів був призначений військовим референтом ОУН на Північно-Західних Українських Землях. У перших місяцях розбудови УПА на Волині він фактично виконував роль шефа Головного штабу Клима Савура до приходу на цю посаду Леоніда Ступницького (“Гончаренка”).
У напівпідпільних інспекційних поїздках по теренах північної Рівненщини йому наочно довелося переконатися у тому, що в цих районах ведеться серйозна підготовча робота зі створення українського збройного руху опору, відчути всі проблеми та небезпеку ворога під час створення перших відділів УПА. Достеменно відомо, що в той час Василь Івахів, як один з перших галичан на Волині, особисто брав участь у бою з радянсько-польськими диверсійними загонами НКВД біля села Кричильськ. Після того на одній з нарад оргвідділу “Йосип Сонар” повідомив, що в Центрі переконані в несвоєчасності збройного виступу. Бо, на думку Центрального Проводу ОУН, питання збройної боротьби ще не визріло і начебто з цим ще треба трохи зачекати. Проте сам Василь Івахів, добре зрозумівши і побачивши на власні очі все, що діялося на Волині, був іншої, відмінної від Центрального Проводу ОУН, думки. Бо тоді на Волині вже майже два роки діяла Українська Повстанча Армія, створена політичним діячем, що представляв інтереси уряду УНР в екзилі, отаманом “Бульбою” (Тарасом Боровцем).
Тому, невдовзі повернувшись до Центру (в Галичину), він обіцяв справу створення збройних відділів на Волині висвітлити перед Центральним Проводом ОУН і по наступному приїзді на Волинь привезти рішення, що робити далі.
Незабаром після свого від’їзду, в лютому 1943 року, Василь Івахів приїхав на Волинь вдруге. Був він приємно вражений, коли його запросили прийняти військовий парад (дефіляду) вже добре вишколених та озброєних різноманітною автоматичною зброєю трьох куренів УПА. Це були курені перших командирів УПА - “Яреми”, “Гострого” та “Наливайка”. Базувалися ці курені на Костопільщині та Сарненщині. Як здібний військовик, “Йосип Сонар” був захоплений вишколом і бойовою презентацією перших відділів УПА. Слід відзначити, що курінь “Яреми” розгорнувся на базі першої сотні УПА під командуванням легендарного Григорія Перегійняка (“Коробки”). На жаль, прізвище “Яреми” невідоме. Відомо, що він походив із Сарненського району. “Ярема” був чотовим у сотні Г.Перегійняка (“Коробки”). Після загибелі Г.Перегійняка в бою з німцями під Висоцьком у Дубровицькому районі в лютому 1943 року він почав командувати сотнею, яка швидко розгорнулася в курінь. Так само швидко були утворені курені “Наливайка” та “Гострого”. Знову таки відомо, що прізвище “Наливайка” було Левинець, і походив він із села Немовичі Сарненського району. Курінний “Гострий” організував одну з перших сотень на Костопільщині. “Гострий” (прізвище, на жаль, не встановлено), прибув на Костопільщину у 1941 році. Весною 1943 року його вважали одним з кращих командирів і тому призначили для охорони Головного штабу УПА і старшинської школи “Дружинники”, що розміщувалася на Гутвинських хуторах. Курінь цей також називали Костопільським куренем.
Так от, коли Василь Івахів у лютому 1943-го вдруге прибув на Волинь, то саме на Рівненщині, з політичної точки зору, відбулася досить важлива подія, а саме - справа налагодження відносин з першою УПА та її засновником, отаманом “Бульбою” (Тарасом Боровцем). Як відомо, Клим Савур вже на самих початках мав переговори з “Бульбою”. Василь Івахів гаряче підтримав таку позицію Клима Савура. Окрім того, він виявив бажання особисто зустрітися з Іваном Мітрингою, своїм старим колегою по львівських студентських часах навчання. Іван Мітринга був радником Тараса Боровця з політичних питань.
І така зустріч невдовзі мала місце на теренах Костопільщини. Переговори відбулися 9 березня 1943 року в селі Золотолин, що неподалік від Головного штабу УПА. Місцем переговорів було обрано оселю священика М.Жильчука. “Бульба” знав отця Жильчука особисто і був дуже задоволений, що переговори відбуваються в хаті добре знайомого йому господаря.
Представниками на переговорах з боку ОУН(б) були: “Йосип Сонар” (Василь Івахів), “Клим Савур” (Дмитро Клячківський), “Дубовий” (Іван Литвинчук) та “Омелько” (Роман Петренко). Від отамана Тараса Боровця, що виступав як представник Збройних Сил та Військової референтури уряду УНР поряд з Бульбою-Боровцем був вже згадуваний політреферент Іван Мітринга та ще двоє, на жаль, невідомих діячів УПА - офіцерів Петлюри.
Розмову започаткував Василь Івахів, підкреслюючи ненормальність існування двох військових центрів на одному терені. У процесі переговорів з обох сторін виникали думки до полагодження цієї справи мирним шляхом та об’єднання двох українських повстанських формацій в одні спільні збройні сили. Отже, після двох днів переговорів про результати домовленостей вирішено було знову зустрітися для остаточного погодження справи об’єднання після доповіді збоку ОУН(б) “на верхи”. Зустріч мала відбутися 14 квітня. Але, на жаль, невідомо, чому тоді така зустріч не відбулася. Відомо лише, що обидві сторони знову домовилися про остаточні строки завершення переговорів. Але невдовзі настав день від’їзду Івахіва в Галичину. Це був роковий ранок 13 травня 1943 року. Василь Івахів зі своїми побратимами Юліаном Ковальським та Семеном Снятецьким у супроводі невеличкої охорони зв’язку рухалися підпільною лінією зв’язку на північний захід і в районі села Чорниж, що біля Колок, несподівано наштовхнулися на німецьку засідку в кар’єрі, де в бою з переважаючими силами ворога загинули смертю героїв дев’ятеро вояків УПА, у т.ч. В.Івахів. Як з’ясувалося пізніше, інформацію німцям видав місцевий польський шовініст.
В одному з перших чисел часопису політичної референтури відділу Головної Команди УПА “До зброї” за 3 липня 1943 року було надруковано таке повідомлення: “В бою з німецькою засідкою під селом Чорнижем (північна Луччина) дня 13 травня цього року загинув геройською смертю військовий референт Краєвого Проводу ОУН на ПЗУЗ, поручник Івахів Василь (“Йосип Сонар”, “Сом”). Походив він з Рогатинщини. Повний енергії та самопосвяти, щиро і віддано працював сл.п. “Сом” над організацією Українських Збройних Сил на ПЗУЗ. Разом з В.Івахівим загинуло тоді ще 9 вояків УПА, між ними члени його штабу пор.Юліан Ковальський та чотар Семен Снятецький (“Рулящий”). Посмертно В.Івахів був підвищений до звання підполковника з датою старшинства 13 травня 1943 р.”.
Смерть Івахова і членів його штабу Снятецького та Ковальського була відчутним ударом по організації створюваних відділів Української Повстанчої Армії. Цю втрату боляче переживали молоді старшини УПА, що відчували брак досвідчених військових кадрів.
У знак пам’яті про Василя Івахіва та про його боротьбу український народ, як про легендарного героя національно-визвольних змагань, оспівав у найвідомішій повстанській пісні “Гей на півночі Волині зродилась Армія УПА”, яку написав молодий повстанець Микола Галичко, він же “Чорногора” (тепер його знають як отець Василь Прийма).
Гей, на Півночі Волині
Зродилась Армія УПА,
Щоби воскресла Україна
І завітала свобода.
Про контингенти там не знають,
Живуть там люди, мов в раю,
Бо за цю волю, за свободу
Волинь пролляла кров свою.
Горіли села і містечка,
Борці боролись ніч і день.
В перших рядах борців-героїв
Упав Івахів, друг Василь.
Він впав, як лицар України,
На Полі слави, як борець,
Ціле життя страждав по тюрмах,
Геройська смерть сплела вінець.
Прощай, герою України,
Прощай, наш друже дорогий,
Твої діла нам незабутні,
А твій наказ для нас святий.
Сестра його рідненька плаче,
Щодня виходить за село,
Чи не приїхав брат додому,
Чи не побачить ще його.
Не плач, сестричко, не журися,
Поглянь у синю далечінь.
Твій брат умер, та жити буде
В піснях майбутніх поколінь
Ми вище прапор підіймемо,
Тризуб повернем до чола
І крикнем: Слава Україні!
Так, щоб здригнулася Москва.
Це були перші жертви серед організаторів та командирів новостворених відділів Української Повстанчої Армії, що загинули в боротьбі за Самостійну Українську Державу в бойових операціях проти німецьких та польських фашистів.
Імена Василя Івахіва, Юліана Ковальського та Семена Снятецького повинні стояти в галереї пам’яті та бойової слави Української Повстанчої Армії поруч з такими іменами, як:
Володимир Робітницький - крайовий провідник ОУН, помер при загадкових обставинах влітку 1941 року у львівському шпиталі (за деякими даними отруєний польськими шовіністами);
Олександр Бусел - крайовий провідник на Північно-Західних Українських Землях. Розстріляний фашистами у Рівненській тюрмі в 1943 році;
Григорій Перегійняк (“Коробка”, “Довбешка”) - командир першої сотні УПА на Волинському Поліссі, загинув у бою з німцями 22 лютого 1943 року біля Висоцька (північ Рівненської області);
Сергій Качинський (“Остап”) - один з організаторів перших бойових відділів УПА на Волині, загинув в одному з перших боїв УПА на Волині 11 березня 1943 року під час нападу на німецький гарнізон у містечку Оржів біля Рівного;
Олекса Шум (“Вовчак”) - командир перших відділів УПА на Ковельщині, організатор замаху на начальника штабу штурмових загонів CA, найближчого соратника Гітлера Віктора Лютце, керівник одного з найбільших боїв на Волині проти німецьких окупантів та їх польських прислужників, зокрема, бою під Радовичами. Загинув у сутичці з німецькою військовою розвідкою 16-ої танкової дивізії СС 20 березня 1944 року.
Слава Україні! Героям слава!
2004.05.12 | Len
Re:Бандиты!
в тексте описываются события 1943 года когда на Волыни и Ривенщине не было советских войск. И брезливый автор придуривается изображая из бандеровских бандитов антифашистов, боровшихся якобы с немцами. Однако брехня не доживает даже до конца текста. Именно там и встречаем строки: "І крикнем: Слава Україні! Так, щоб здригнулася Москва.".Все ясно ! Не против немцев боролась бандерня а против "Москвы"
Далее "Сергій Качинський (“Остап”) - один з організаторів перших бойових відділів УПА на Волині, загинув в одному з перших боїв УПА на Волині 11 березня 1943 року.
Вот так : бой в березне 1943 года - один из ПЕРВЫХ БОЕВ УПА. Замечательно. А что они делали до 1943 года ?
2004.05.12 | TrollSeeker
Робре смердиш, оперативно. А які розцінки на постинги?(-)
2004.05.12 | Len
Re:Дуже гарно. . Вам так не будут платить. Якість не та!(-)
2004.05.12 | Тульский пряник
Re: "Горькая правда. Преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)"
Публикация подготовлена Всеукраинским объединением"Союз миролюбивых сил "Батьківщина"
Новая газета 45(12.1995)- 6 (2.1996)
Сегодня наша газета начинает знакомить читателей с фрагментами книги Виктора Полищука "Горькая правда. Преступления ОУН-УПА (исповедь украинца)", изданной в Торонто. Книга эта во многом необычна. И прежде всего, личностью автора и его позицией. Виктор Варфоломеевич Полищук родился в 1925 г. на Волыни, на территории, принадлежавшей до 1939 г. Польше. Происходит из этнически смешанной семьи (отец украинец, мать - полька), коих великое множество проживало на Волыни. По вероисповеданию православный. В сентябре 1939 г., когда советские войска вошли в Западную Украину, отец В. Полищука был арестован энкаведистами. До сих пор о его судьбе ничего не известно. Виктор Полищук с матерью и сестрами был депортирован в Северный Казахстан. В 1944-46 гг. работал в Васильковском зерносовхозе Днепропетровской области. В 1946 г. выехал в Польшу, где получил высшее юридическое образование. С 1981 г. проживает в Канаде, владеет собственным издательским предприятием. Имеет ученые степени кандидата юридических наук и доктора политологии, автор ряда научных и публицистических работ. Книга "Горькая правда" повествует о малоизвестных у нас событиях времен второй мировой войны в Западной Украине: массовых убийствах членами Организации Украинских Националистов и Украинской Повстанческой Армии мирного польского населения, а также украинцев, помогавших им. В.Полищуком собрано огромное количество документально подтвержденных фактов о злодеяниях борцов за "украинскую идею". Нельзя не отдать должное мужеству этого человека. Его стремление напомнить о горьких уроках истории, помешать возрождению украинского национализма, в котором он видит страшное зло, вызвало ненависть бандеровцев разных поколений и украинской диаспоры в Канаде и США, в большинстве своем, по утверждению автора, контролируемой ОУН. Далекий от реалий современной Украины В. Полищук искренне не может понять, как историки, вчера еще клеймившие бандеровщину, сегодня оправдывают ее, как деятели литературы, когда-то проливавшие поэтические слезы над жертвами националистических пре
ступников, теперь воспевают их палачей. Украинский народ не заражен национализмом, утверждает В. Полищук в своей книге. Национализм стремятся возродить, насадить в Украине. В ответ на обвинение в антипатриотизме он замечает: "Не народ свой обвиняю, а очищаю от той скверны, что являет собой ОУН-УПА".
***
О преступлениях Украинской Повстанческой Армии
Тот, кто не помнит уроков истории, обречен пережить их еще раз. Украинская Повстанческая Армия это хороший или плохой урок для украинцев? Заносить его в учебники как пример героизма и славы или нам стыдиться за деятельность УПА, каяться?
Жертвы УПА. Любомль. В местности Острувки возле Любомля, в Украине, происходит эксгумация останков поляков, расстрелянных УПА 30 августа 1943 г. В тот день погибло в Острувках более 1700 поляков из сел: Острувка. Воля Островецка, Яновец и Куты. Их останки будут перенесены на польское кладбище в Рымачах около Ягодина ("Газета", Торонто, 24-25 августа 1992 г.).
"Перед войной я закончил 9 классов. Когда немцы забирали молодежь в Германию на каторгу, то взяли и меня. Но мне посчастливилось убежать, и я вступил в партизаны. Попал в партизанское объединение М.Шукаева, которое прошло с боями по тылам от Чернигова до Чехословакии. То есть через Житомирщину, Ровенщину, Тернопольщину, Львовщину, Прикарпатье... Так что с бандеровцами (ОУН, УПА) приходилось встречаться не раз и не два. И не за столом, а в боях... Не дай Бог было попасть им в руки! Издевались хуже немцев. Вырезали на груди или на лбу звезды, выкручивали руки, ноги, истязали до смерти. А сколько они сожгли польских сел и вырезали "священными ножами" поляков! Сколько мирных людей, служащих, учителей перебили уже после войны! Вот какой была их борьба за вольную Украину ("Роб тнича газета", Київ, 29 сентября, 1992 г.).
Конференция "Украинская Повстанческая Армия и национально-освободительная борьба в Украине 1940-1950гг.", которая проходила в Киеве в августе 1992 г., рекомендует Президенту Украины: "Конференция ставит вопрос о том, чтобы законодательные органы новой Украины признали ОУН, УПА, УГОР (Украинская Главная Освободительная Рада) наиболее последовательными борцами за независимость Украины, а бойцов Украинской повстанческой Армии воюющей стороной." ("Новий шлях"; Торонто, 26 сентября 1992 г.)
М.Зеленчук, председатель Всеукраинского братства УПА на Софийской площади 26.08. 1992 г. требовал: "Признать борьбу УПА как справедливую освободительную борьбу украинского народа за свою Независимую Державу" ("Гомін України", Торонто, 16 сентября 1992г.)...
Так что ж такое УПА?.. Была ли это армия, которая принесла славу Украине?
Доказательства преступлений УПА.
Если бы описать все злодеяния УПА против польского и украинского народа, о которых есть доказательства, то нужно было бы издать отдельную книгу, приводя лишь только факты без комментариев на сотнях страниц мелким шрифтом. Я сам собрал более ста, подписанных конкретными людьми, с указанием адреса. Но сначала приведу личные доказательства.
Летом 1943 г. моя тетка по матери Анастасия Витковская пошла с соседкой-украинкой днем в село Тараканов, расположенное в трех километрах от г. Дубно. Разговаривали по-польски, так как тетка, женщина неграмотная, родом из Люблинщины, не смогла научиться украинскому языку. Пошли они, чтоб поменять кое-что на хлеб, так как у тетки было шестеро детей. Никогда ни она, ни дядька, Антон Витковский, тоже человек совсем неграмотный, не только не вмешивались в какую-либо политику, но и не имели о ней никакого представления. И ее, а также соседку-украинку, убили бандеровцы из УПА или Самооборонных кустовых отделов (в них входили вооруженные часто вилами, ножами местные крестьяне, подчиненные ОУН-УПА) только за то, что они разговаривали по-польски. Убили зверски топорами и бросили в придорожный ров. Об этом мне рассказала другая тетка Сабина, которая была замужем за украинцем Василием Загоровским.
Родители моей жены жили до войны в Полесье. Ее отец чех, а мать полька. В семье разговаривали по-польски. Когда в начале 1943 г. в южном Полесье начались массовые убийства поляков, вся семья убежала к родителям отца в село Угорек около Дермани.
Однажды знакомый украинец сообщил тестю, что УПА готовится уничтожить его семью. Они убежали в Кременец. Кто-то слышал разговор этого молодого украинца с отцом моей жены. Его, подозревая в "измене", повесили в центре села и прицепили на грудь табличку: "Так будет со всеми изменниками". Повешенного не разрешали снимать в течение нескольких дней.
Два факта, которые имели место в разных местах в разное время. Их объединяет одно: авторство ОУН-УПА, беспричинность убийств. У моего отца был брат, Ярохтей, который жил в с. Липа Дубенского района. За то, что он открыто клеймил УПА, его убили выстрелом в рот. Дядька Ярохтей был обыкновенным малограмотным крестьянином.
Нет возможности в одной книге рассказать обо всех отдельных массовых убийствах поляков и украинцев, совершенных ОУН-УПА, поэтому ограничусь лишь некоторыми.
Очень близкий мне человек М.С. рассказал: "24 марта 1944 г. в морозную ночь бандеровцы напали на наши хаты, подпалили все строения. Жили мы в селе Поляновице (Цыцивка) Зборовского уезда (автор называл старое административное деление ред.) Тернопольской области. Отец мой, поляк, женился на украинке. С украинцами из соседних сел мы жили в мире. Мы слышали об убийствах на Волыни, но сначала не думали, что и нас могут убивать. Где-то в феврале 1944 года бандеровцы (мы не разбирались, кто в УПА, кто в другой группе всех называли бандеровцами, так как они сами славили "вождя" Бандеру) поставили перед нашим селом требование о выкупе. Крестьяне деньги собрали и отдали бандеровцам. Но это не помогло. Ночью все мужчины, то есть отец, младший брат и я, как и в другие ночи, спали в убежище под хозяйственными постройками. Мать (украинка) с двумя моими сестрами и сестрой отца, которая вышла замуж за украинца из-под Харькова, ночевала в хате. Сразу же после полуночи мы почувствовали запах дыма и догадались, что УПА подожгла дома. Я выскочил из погреба, подняв ляду. По мне, убегающему, стреляли, но не попали. Отец тоже пытался выбраться из погреба, но не смог сгорел. От дыма задохнулся мой младший брат. Мать, убегающую из горящего дома, ранили, но она спаслась. Убежала также семилетняя сестра, хотя и получила ранение в колено. Убежала также сестра отца, которую ранили выстрелом в руку, вследствие чего руку пришлось ампутировать. Вторая 13-летняя сестра, убегая, попалась на глаза бандеровцу, который проколол ей грудь штыком, и она погибла на месте. Этой же ночью бандеровцы сожгли и убили соседей наших Белоскурского и Барановского и других из нашего небольшого села"...
Т. Г. из Глухолазов (Польша) пишет: "Мы жили в польском селе Чайков, уезд Сарны. В июне или июле 1943 г. приехали перед обедом бандеровцы на конях. Окружали дома, поджигали их, а тех, кто из них убегал, убивали топорами, штыками... УПА не боролась с немцами. До войны у нас не было вражды между украинцами и поляками".
Э.Б. из США: "Жили мы в селе Радоховка. В марте 1943 года в полночь уповцы подожгли дом соседа Янчарека. В тех, кто из него убегал, стреляли. Спасся только сын Ян, остальные погибли: Яков Янчарек, его жена, мать, сын Януш, дочь Ледзя, вторая дочь с грудным ребенком. Жертвы бандеровцы бросили в колодец. Моя мать была убита в мае того же года шла в село, и ее застрелили.
До войны мы с украинцами жили в согласии...
3-Х. из Польши, г. Валч: "Село Николаевка на Волыни. Нападение бандеровцев было 24.04.1943 г. на рассвете. Бандеровцы вошли в нашу хату и начали пытать, коля штыками. Принесли солому и подожгли. Меня также пробили штыком, и я потерял сознание, упав на тетку. Когда пламя добралось ко мне, я пришел в себя и выскочил в окно. Бандеровцев уже не было. Мой стон услышал сосед украинец Спиридон, он занес меня к другому украинцу Безухе, который на лошади повез меня в больницу. Вследствие нападения погибли 14 человек, среди них была беременная женщина"...
Г.К. из США: " 14 июля 1943 г. в Колодне бандеровцы замучили 300 человек. Согнав их, приказали лечь, мол, будут делать обыск. В лежачих начали стрелять. Свидетель Антек Полюля. Бандеровцы из Колодни: Андрей Шпак, Семен Коваль, Володя Сничишин, из Олешкова Павел Романчук. К убийству призывал поп, который говорил:" Будем святить ножи, чтобы кукель из пшеницы вырезать".
В.В. из Великобритании сообщает, что 12.07.1943 г. в селе Загаи бандеровцы убили и тут список из 165 фамилий, среди них грудные дети, беременные женщины, старики. Он говорит, что до войны с украинцами были нормальные отношения, враждебность началась тогда, когда Гитлер начал обещать вольную Украину."
Г.Д. из Польши: "Во вторник, 14 июля 1943 г., в селе Селец Владимир-Волынского района украинцы убили двух пожилых людей Юзефа Витковского и его жену Стефанию. Их застрелили в собственной хате, которую потом подожгли. После полудня этими же топорами убили двух пожилых людей Михаловичей и их 7-летнюю внучку, мужа и жену Гроновичей, экономку ксендза по имени Зофия. В убийствах принимал участие Иван Шостачук, который до войны был в польской армии капралом и поменял свое вероисповедание на римско-католическое. Его младший брат Владислав, православный, предупредил семьи Морелевских и Михалковичей. В банде был украинец Юхно, который убивал поляков, а его отец спас семью Стичинских. До войны отношения с украинцами были хорошими, портиться они стали в начале 1943 года, когда из Львовщины и Станиславщины начали прибывать агитаторы, которые бунтовали украинскую молодежь, обещая вольную Украину. Не все поддавались нашептыванию, в частности, не поддавались люди старшие по возрасту. Учительницу начальной школы Майю Соколив, жену заведующего школой, которую прислали из Советского Союза, русскую, вместе с мужем, матерью и годовалым сыном Славиком утопили в колодце. Из семьи Морелевских бандеровцы убили родителей, невестку Ирену (19 лет) и сына Юзефа (20 лет). Всех, кроме Ирены, убили недалеко от леса. Ирену забрали в хату руководители банды, держали ее в подвале, насиловали, а потом выбросили в колодец. Ирена была беременной. Смешанные семьи также убивали."
Я.Д. из Канады: "На наше село Лозов Тернопольской области, что над речкой Гнездечной, бандеровцы напали в ночь на 28 декабря 1944 года. Замучили около 800 человек. Первая группа бандеровцев после сигнала ракеты била окна и выламывала двери, вторая группа убивала, а третья грабила, после чего поджигали дома..."
В.М. из Канады: "Село Грабина, Владимир-Волынская область. 29 августа 1943 г. в воскресенье пришла весть, что бандеровцы убивают: Отец приказал мне спрятаться. Когда вошли в наш двор, там была моя мать, которую сразу же застрелили из пистолета. Отец это увидел и, выйдя, сказал: "Что вам нужно, ведь я вам ничего плохого не сделал?" Бандеровец в ответ ударил его топором в голову. Отец упал, тогда бандит в него еще и выстрелил. Мать убили сразу, а сестру на третий день."
Е.П. из Польши прислала выписку из парафиальной книги села Мосты Великие около Жовквы, в которой обозначено 20 убитых. В селе Рокитна в вербное (католическое) воскресенье было убито топорами 16 человек, а три человека: Казимир Витицкий, паламарь, его жена и ребенок были утоплены в проруби.
К.И. из Великобритании: "Германовка. Нападение имело место в сентябре 1943 г. на рассвете. Напали на меня близкие соседи Костецкий. Головатый и Заплетный. Побили меня и ограбили. 14 февраля 1944 г. была свадьба моей двоюродной сестры, недалеко от меня, на нашей улице. Молодой работал на почте и пригласил своего начальника, а когда тот отъезжал, то бандеровцы убили его выстрелом. Началась стрельба, бросали гранаты. Все свадебные гости были убиты, хату сожгли. Убиты были также и музыканты, шесть их было, среди них было несколько украинцев. Среди гостей также было несколько украинцев, их тоже убили. Убито 26 человек. Один украинец, сосед, позволил мне ночевать в его хате, но однажды, придя из церкви, сказал, что дальше не может меня прятать, так как священник сказал: "Братья и сестры, пришло время, когда можем отплатить полякам, жидам и коммунистам". А мой сосед работал в совхозе, так его считали коммунистом. Фамилия этого попа Волошин. Была одна польско-украинская семья, так ее, как и всех поляков, уничтожили. До войны совместная жизнь с украинцами была хорошая, вражда настала, как начали организовывать УПА. В конце ноября 1944 г. на воротах был прибит листок, на котором было написано, чтобы я в три дня убрался из села, а то убьют и сожгут. Я оставил все и убежал".
Итак далее, итак далее...