Триглав Української Ідеї.
06/01/2004 | Анатолій
ТРИГЛАВ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ.
(ДУХОВНІСТЬ - НАЦІЯ - ЕТИЧНА ДЕРЖАВА)
Всесвітня епоха Вія (Водолія) почала свій відлік о третій годині ранку 15 липня 1991 року і характерна тим, що несе набагато більше змін в існування людства, ніж попередня. Це Знак неочікуваностей, не прогнозованих наслідків і в той же час – знак руху до нових Знань, знак повернення Від, знак духовного пророцтва і дуже часто на далеке майбутнє.
Закінчився дванадцятирічний перехідний період від епохи Ярила (Риби) до епохи Вія. Епоха Ярила була епохою вогню, в якому плавився, перегорав та випробовувався етнос планети Земля.
Українського народ в епоху Ярила випробував на собі весь цей вогонь сповна. Для Київської Русі, а далі України, епоха Ярила – це епоха перманентних війн, то з Германареховими готами, то з Римською імперією, то з Хозарським Каганатом, то з засиллям Татарсько-Хозарської орди, то з Московським князівством, то з Річчю Посполитою, то з Гітлерівською Німеччиною. Не було кінця цим війнам, але руський-український етнос вистояв і навіть сьогодні має свою державу. А для того, щоб цей героїчно-козацький етнос став повноцінно називатися НАЦІЄЮ, він має народити національну ідею, шлях, йдучи яким, збереже та примножить сам себе.
Ця коротка стаття, на мою думку, має надати напрямок руху (ескіз української ідеї) моєму народові, народові України у розбудові своєї держави.
ПЕРША ГЛАВА ТРИГЛАВА – ДУХОВНІСТЬ.
Сьогоднішня історія говорить, що зміна духовної парадигми на теренах Київської Русі сталася у 988 році. Ніби-то князь Володимир Київський охрестив Русь, яка після цього стала християнською. А до того часу народ Київської Русі сповідував язичництво, та ще й дозволяв собі інколи людські пожертви. Ця історична брехня була підкинута народові України хозарськими переписувачами літописів і так званими російськими істориками Міллером, Байєром та Шльоцером. Так і живемо ми й досі, як ті шльоцери...
Яка ж була духовна філософія у наших пращурів? Усі знають індійські Віди, чи принаймні чули про них. Вони відомі в усьому світі. Але мало хто знає, що індійським Відам передували Руські Віди. У індійському епосі багато що втрачено, мають місце етнічні нашарування тощо. А Руські Віди дають нам не викривлені знання щодо нашого минулого. Ми раніше були одним народом, який прийшов з Північного континенту - з легендарної Гіперборії. Після довгого перебування у Припонтиді, сучасній Україні, частина нашого народу пішла до Індії, Ірану і далі. Тому і Авіста доносить до нас ті ж Віди, тільки вже у дещо зміненому вигляді. Той, хто хоче пізнати нашу історію, має починати з вивчення древніх Руських Від. Деякі спеціалісти стверджують, що сьогодні можна опублікувати тисячу томів Руських Від. Чому ж їх не публікують, дозвольте спитати? В історії таке вже було, але, на жаль, безрезультатно. Наприклад, у 1881 році у Болгарії були видані “Віди слов’ян”. Але в тодішній Росії їх навіть не помітили. Бал у старій Росії, правили іноземці, як правило німці. Їм наше минуле було завжди не потрібне, тому що вони завжди вважали наш народ купою холопів.
Про Відичну духовну філософію наших пращурів написано декілька прекрасних книжок майстрами пера України. Особливий сплеск та різноголосся у філософських та історичних колах було чути після опублікування “Велесової книги”. Так, у “Велесовій книзі” бога наших пращурів Сварога називають Твастирем. У Відах Індії є бог Тваштар. Образ Твастиря Сварога у Індійській міфології злився з образом Тваштара, а також Ішвара (Шиви), Індри – господаря Сварги та Брагми. Шиваїти ототожнили творчу силу Сварога з Творящим Шивою. Точно так зробили і ті, що вклоняються Індрі. Браманисти ототожнили творяще Слово Сварога з Брамою. Це дуже добре можна прослідкувати за слов’янською іконографією Сварога. Вона дуже схожа на індуїстську іконографію Брами.
Мало хто знає, що до т.з. хрещення Русь була Православною. Русичі ще у ті далекі часи називали себе Православними, бо Прав славили, ішли шляхом Прави. Православ’я ще у ті часи називали Праведною Відою, тому що слов’яни відали Правду, знали Прав – Віди та Вісти, священні оповіді про джерела Відичної та Вістичної віри. Віди – себто ЗНАННЯ були духовною першофілософією практично усіх орійських народів світу, а особливо праукраїнського народу.
У наш час близько 20% людства сповідує відичне релігійне вчення. Тільки ми сором’язливо говоримо про наших пращурів як про язичників, які ніби-то вірили у примітив і молилися бовванам. Ні! Наші пращури не були язичниками. Вони були монотеїстами, сповідували Єдиного Всевишнього бога та 108 богів-енергій його проявів на Землі. Вони відали космогонію Всесвіту, вони знали про нескінченність життя та про реінкарнацію Духа людського, вони знали закони наслідків, закони еволюції. Це була філософія Знань – Від та Інформації – Віст.
Проти цієї високого рівня духовної філософії боролися юдо-християнські церковники. Але побороти, на щастя, її не змогли. Вони змогли тільки перейменувати православні свята, але інформація про Відо-Вістизм залишилася у народних генах. І саме зараз нам, як ніколи, треба зрозуміти, що наші пращури не були язичниками. Під язичництвом розуміють віру у буття багатьох богів та відмежування, незнання Бога Єдиного. Насправді, руський Відо-Вістизм є найдревнішою монотеїстичною філософією, знання про наявність Всевишнього Бога. Відо-Вістизм Русі дійшов до нас у вигляді усних оповідей та у вигляді священних текстів.
Щодо Русі, то вона почалася не від моменту так званого хрещення. У відичних текстах Русі сказано, що на протязі 20 тисяч років (20 тем, де тьма - тисячоріччя) народжувалася, гинула та знову відроджувалася Русь. Там також говориться, що прабатьківщина слов’ян (перших оріїв) знаходилася на Півночі у священній Гіперборії. Звідси наші пращури і пішли у світ. Все це ми можемо прослідкувати також за археологічними знахідками українського Трипілля. Таким чином, Русь народжувалася, розвивалася та жила за багато тисячоліть до її так званого хрещення у водах Дніпра біля Києва.
В Руських Відах говориться про Заповіт нашому прабатькові від Бога. Цей Заповіт називається “Законами Сварога” чи “ Заповіт батька Ора”. Прабатьком слов’ян був Дажбог. За цим Заповітом усім онукам Дажбога треба обходити Кривду, а рухатися шляхами Правди, поважати Рода небесного та свій рід. Поважати друзів та свою сім’ю. Жінкам мати тільки одного чоловіка. Розлучення та наявність декількох дружин дозволялося мати тільки у випадку крайньої необхідності. Необхідно було святкувати усі великі свята, не вживати алкоголю та бути вегетаріанцем. Заповітом освячувалися усі віча. Вища княжа влада могла передаватися у спадок, але віче могло відлучити князя від влади, якщо справи князя були не на благо роду. Юдо-християнська церква, яка закабалила Україну після “братнього об’єднання” України з Московією, хотіла стерти минуле з пам’яті народу назавжди. І у цьому напрямку вона багато чого досягла. Ще і сьогодні ми змушені доводити очевидне - що наші пращури мали справжню духовну філософію Знань, високоморальний громадський кодекс, гуманне суспільство та сім’ю. Дуже багато тих, кого фінансують з-за кордону, стараються знищити ці докази, виставити їх як неправдиві. Цілеспрямовано винищують знання про наше минуле також багато різних політичних центрів та закордонних найманців.
Сьогодні цілий прошарок людей, які мають високий рівень знань та деякий духовний досвід, дивлячись на стагнацію сучасного християнства, поклоніння Князеві Світу цього, приниження особи, догматизм та ненауковість, починають шукати себе у неслов’янських, східних релігійних вченнях. На сьогодні, як відомо, кришнаїтів у країнах СНД є набагато більше, ніж у самій Індії. Деяких осіб духовні пошуки штовхають до чорного сатанізму, білого братства тощо.
Повернення української нації до національного духовного вчення - Відо-Вістичного Православ’я перемістить народ України у рідне духовно-інформаційне поле і виведе його з тієї духовно-енергетичної ями, в яку українців скинули юдо-хозари за допомогою Московщини. Перехід до Відо-Вістичного Православ’я – це глобальна зміна менталітету нації, відмова від всієї юдейської зарази, всіх брехливих цінностей, якими наразі отруєна свідомість нашого народу.
Прикладом у сповідуванні національної духовної філософії нам може слугувати Японія, яка ще у 17 столітті відмовилася від впровадження юдо-християнства та заборонила навіть перетин кордону країни юдо-християнським місіонерам. І на сьогодні Японія є одною з культурно, економічно та освітньо наймогутніших держав світу.
Без переходу у національний духовно-інформаційний простір, тобто повернення до Відо-Вістичного Православ’я - як способу життя, український народ залишиться рабом чужих догм, чужих етичних та моральних норм, і, на загал, чужих господарів.
ДРУГА ГЛАВА ТРИГЛАВА – НАЦІЯ.
Що таке націоналізм? Це лише любов до своєї нації, до своєї мови, до своєї культури, до своїх традицій, до своєї історії, до своєї держави, це вміння захистити інтереси своєї нації. От і все. То що в цьому поганого? Це у шовінізмі ми бачимо ненависть та презирство до чужих народів, рух до створення панівної нації, розпалювання ворожнечі між народами, бажання притиснути інших, рух до самоізоляції.
Сьогодні в Україні мусується одна версія деяких псевдовчених, що ніби-то українці на відміну від в’єтнамців чи алжирців отримали незалежність не в результаті тривалої та запеклої боротьби, а в наслідок кулуарного мезальянсу націонал-демократів та націонал-комуністів. Тоді дозвольте спитати, панове псевдовчені, а куди списати тих тисячі ГУЛАГом замордованих представників української інтелігенції; тих, задушених злиднями та безробіттям у країні Рад, в якій не було безробіття, мільйонів робітників та селян, не згідних з політикою партії; тих незліченні кількості принижених та обікрадених простих українців і, на загал, тих воїнів УПА та дисидентів. Адже вони, переживши декілька інспірованих комуністичною партією геноцидів, все ж не мовчали, а йшли на амбразуру КГБешного дзоту і гинули... То навіщо говорити про легко отриману державу, навіщо говорити про біполярність та біетнічність українського суспільства? Держава українцями була надбана кров’ю власного народу.
Щодо зрусифікованих українців, то буде правдивіше, коли ми, з усією відповідальністю скажемо, що українці, які втратили рідну мову, на сьогодні є найаморфнішою, політично і культурно не визначеною частиною населення. Отже, мова – це той лакмусовий папір, який визначає особу українця. При цьому, особа не тільки не може бути вище нації, особа взагалі не може бути поза нацією.
Нація дає особі фундаментальні багатства, які має тільки вона і вона одна може їх дати особі для її гармонійного розвитку. Це багатство починається з феномену МОВИ. Мова не є атрибутом особи, мова є атрибутом нації. Національна мова на протязі багатьох століть формується та постійно розвивається багатьма поколіннями людей однієї нації. Мова є найуніверсальнішим та найпотужнішим інструментом пізнання та самовираження. Мова – це базовий елемент колективного розуму народу. Особа, беручи національну мову, отримує від нації величезні багатства, що створені багатьма тисячами поколінь людей. Література, поезія, культура, традиції, знання, досвід, духовна філософія, система виховання, менталітет – все це є багатством нації. Поза цим національним розмаїттям цінностей особа формуватися не може. Взявши у нації ці багатства, талановита особа сама може збагачувати і націю і через націю все людство планети. Але все це йде тільки через націю. Нація – це контекст особистості.
Українська мова – це наше найбільше надбання. Навіть сьогодні, коли наша мова загнана у провінцію, вона є дуже потужним інформаційним інструментом. Крім того, українська мова, першомова орійців, є ключем до всіх Відичних знань, які містять у собі істинні знання та істинне світосприйняття. Порівнюючи нашу мову, скажемо, з англійською бачимо, що англійська є на порядок примітивнішою та спрощенішою. Відкрийте-но англо-український словник і ви побачите, що до одного англійського слова ставлять у відповідність до десятка українських. І це не тому, що ми хочемо принизити англійську, а тому, що наша українська є мовою високого духовного та інтелектуального рівня. І сьогодні не знати рідну українську мову, мову, якою спілкується твоя душа з твоїм фізичним тілом, є величезною духовною втратою, розривом з рідними українськими богами та родом.
Соціологічні дослідження, проведені серед різних вікових груп, показують, що русифікація серед молоді, на жаль, поширюється. Говорити за таких умов про якусь “українізацію”, звісно, можна, але – радше з пропагандистською метою. Таким чином, Україна мусить мати внутрішню політику тільки національного спрямування. Іншого шляху сьогодні вже немає.
Відносно української історії картина є дуже схожою на мовну. України ніби-то ніколи не існувало, українців також. Невідомо тільки, як ця нація змогла придумати свою мову, яка не є українською, а є діалектом російської. При цьому такі історичні твори, як “Велесова книга”, “Слово о полку Ігоревім” та інші є елементарно підробленими тими ж підступними та хитрими українцями. Про що тут можна говорити, панове, крім відсутності елементарних знань у опонентів.
Українська культура (культ-у-Ра) – це культура освячена століттями. Яка нація сьогодні може похвалитися тим, що має тільки зібраних близько вісімсот тисяч народних пісень? Немає у світі таких націй, панове, немає!
Всім відомі ворожі людству угрупування, рухаючись до світового панування, завжди вважали за потрібне об’єднати та очолити все людство, а далі утримувати владу за принципом “поділяй та володарюй”. А для так званого об’єднання всього людства, треба було розпорошити нації, розтрощити національні держави і створити загальносвітову державу із загальносвітовим урядом, де наверху будуть сидіти міжнародні швондери, а внизу міжнародні шарикови. Дякуємо, ми це вже проходили, панове.
Українці, з метою побудови заможної держави, мають об’єднатися навколо лозунгу “Україна для українців” і завдяки своїй високій духовності, незабрудненій моральності, професіоналізму та розумовим здібностям - натхненно працювати для розбудови Соборної України. При цьому, інші нації хай не хвилюються, що будуть принижені, чи обікрадені. Так, як сьогодні є обікраденими українці, мабуть немає іншої нації у світі.
Отже, треба припинити скиглити і, засукавши рукави, ставати до роботи, з метою розбудови України для українців!
ТРЕТЯ ГЛАВА ТРИГЛАВА – ЕТИЧНА ДЕРЖАВА.
Все людство планети Земля у своєму розвитку пройшло через громадські -родові відносини, завдяки чому було сформовано загальнолюдську мораль – правила поведінки у відношенні до людей іншої громади. Моральні принципи, які дозволили проіснувати Русі як цілісній державі багато століть, виходили із підґрунтя руської общини-роду. Він існував навіть до початку минулого, ХХ століття, у той час, коли більшість інших народів втратили родовий устрій ще 1 – 1,5 тисяч років тому.
Руському етносові, українцям притаманні природжені общинно-родові якості: співчуття, доброта, незлобливість, сердечність, сумління, почуття справедливості, на яких власне і базувалася руська етика. Але, на жаль, вона не стала нормою життя української нації через примусову християнізацію, адже після так званого “братнього об’єднання” Московщина принесла в Україну державний устрій римського зразка. Після цього в українському суспільстві були розхитані закони моралі, а мораль завжди мала та має повну природну відповідність. Про вплив суспільних процесів на природні явища постійно звертали нашу увагу древні мудреці, філософи, діячі культури. Сьогодні вже нікому не секрет, що Земля, як живий організм, активізує свої деструктивні прояви саме у місцях соціальних потрясінь і це приводить до землетрусів та інших катаклізмів у тих місцях, де активно порушується суспільна мораль.
Гармонія в природі існує тоді і тільки тоді, коли суспільство має гармонію у взаємовідношеннях. А до неї можна прийти тільки через етичні принципи, що відповідають законам природи.
Відомо, що емоції є активними перетворювачами людей, а мораль людини є продуцентом, керівником емоцій. Мораль, як відбиток емоцій, є рушійною силою еволюції. Основні правила моральності – це бездоганність, сумлінність, відповідальність, скромність та сміливість. Перераховані п’ять правил моральності слугують підняттю людей щаблями еволюції. Той, хто живе без таких правил, ризикує перетворитися на тварину в людській подобі.
Знаючи те, що емоції керують моральними принципами, кожна особа може зробити свою власну еволюцію керованою.
Моральні принципи, які перетворюють державу з аморфної маси у живий організм, притаманні родовому типові життя. Україна була його останнім оплотом у світі: родовому устрою життя було нанесено руйнівний удар голодомором у 1932-33 р.р. Реанімувати, оживити родовий устрій життя – значить одухотворити державу. Духом держави має стати етика наших пращурів. Носіями цієї моралі ще й досі є українське село, яке сьогодні нещадно нищиться.
Відповідно до теорії систем, сім параметрів: цілісність, розвиток, традиційність, самоорганізація, гомеостаз, мінливість та збуренність є достатніми, щоб система стала самодостатньою та стабільною.
Прийняття цих семи принципів у законотворчість та життя реанімує та одухотворить державу. Ці принципи забезпечать виживання держави за екстремальних умов і стануть джерелом внутрішньої сили у еволюційних перетвореннях людини. А держава, що оживила родовий устрій, стає одухотвореною, і її духом стає ЕТИКА.
Сьогодні демократичне правління має успіх у тих країнах, де закони держави відповідають етичним принципам і написані не для сьогоденної вигоди, не для досягнення особистого зиску можновладців і навіть не для сьогоднішніх вимог народу, а тільки і тільки тоді, коли закони відповідають інтересам майбутнього суспільства держави та вимогам соціальної еволюції.
Сьогодні нам вбивають у голову всі переваги так званої правової держави, що має будуватися на принципах римського права. Але її відрізняє від держави, побудованої на принципах етики те, що закони, які приймає правова держава, мають підтримуватися репресивними органами – поліцією, прокуратурою, судами тощо. В той же час в етичній державі працюють не закони, а принципи моралі, які збігаються з суспільною мораллю і підтримуються суспільною думкою.
На противагу римському праву древнє руське суспільство базувалося не на забороняючих законах, а на сумлінні громадян. Згадаймо, як писав візантійський історик Прокопій Кесарійський про слов’ян: “У слов’ян не було держави, всі закони у них були у голові”. Адже візантійці, базуючи свої державницькі принципи на юдейській Торі з її написаними для юдеїв 613 законами, вважали, що без закону не існує і держави.
Мораль в першу чергу призначалася задля збереження сім’ї, роду, громади, держави. Саме збереження, а не руйнування. Згадайте-но “Моральний кодекс будівника комунізму”. З його 12 пунктів 4 пункти вимагали від людини непримиримості та нетерпимості. Якби всі члени КПРС жили за цим кодексом, комуністична партія б розвалилася не в 1991р., а значно раніше, через те, що непримиримість та нетерпимість є руйнівними принципами.
Коли закони держави опираються на мораль, суспільство процвітає, а народ благоденствує. Так було у древній Індії під час правління царя Ашока. Так було у Спарті з часів її фундації законотворцем Лікургом. Сучасне економічне чудо Японії та Південної Кореї також базується на синтезі моральних норм із законами держави, опираючись на традиції роду та інтересу підприємств.
Мета етичної держави – створення суспільства з умовами існування, пристосованими для розв’язання будь-яких соціальних протиріч, що дає можливість людині реалізуватися та еволюціонувати, тобто задля досягнення Суспільного Блага.
Анатолій
(ДУХОВНІСТЬ - НАЦІЯ - ЕТИЧНА ДЕРЖАВА)
Всесвітня епоха Вія (Водолія) почала свій відлік о третій годині ранку 15 липня 1991 року і характерна тим, що несе набагато більше змін в існування людства, ніж попередня. Це Знак неочікуваностей, не прогнозованих наслідків і в той же час – знак руху до нових Знань, знак повернення Від, знак духовного пророцтва і дуже часто на далеке майбутнє.
Закінчився дванадцятирічний перехідний період від епохи Ярила (Риби) до епохи Вія. Епоха Ярила була епохою вогню, в якому плавився, перегорав та випробовувався етнос планети Земля.
Українського народ в епоху Ярила випробував на собі весь цей вогонь сповна. Для Київської Русі, а далі України, епоха Ярила – це епоха перманентних війн, то з Германареховими готами, то з Римською імперією, то з Хозарським Каганатом, то з засиллям Татарсько-Хозарської орди, то з Московським князівством, то з Річчю Посполитою, то з Гітлерівською Німеччиною. Не було кінця цим війнам, але руський-український етнос вистояв і навіть сьогодні має свою державу. А для того, щоб цей героїчно-козацький етнос став повноцінно називатися НАЦІЄЮ, він має народити національну ідею, шлях, йдучи яким, збереже та примножить сам себе.
Ця коротка стаття, на мою думку, має надати напрямок руху (ескіз української ідеї) моєму народові, народові України у розбудові своєї держави.
ПЕРША ГЛАВА ТРИГЛАВА – ДУХОВНІСТЬ.
Сьогоднішня історія говорить, що зміна духовної парадигми на теренах Київської Русі сталася у 988 році. Ніби-то князь Володимир Київський охрестив Русь, яка після цього стала християнською. А до того часу народ Київської Русі сповідував язичництво, та ще й дозволяв собі інколи людські пожертви. Ця історична брехня була підкинута народові України хозарськими переписувачами літописів і так званими російськими істориками Міллером, Байєром та Шльоцером. Так і живемо ми й досі, як ті шльоцери...
Яка ж була духовна філософія у наших пращурів? Усі знають індійські Віди, чи принаймні чули про них. Вони відомі в усьому світі. Але мало хто знає, що індійським Відам передували Руські Віди. У індійському епосі багато що втрачено, мають місце етнічні нашарування тощо. А Руські Віди дають нам не викривлені знання щодо нашого минулого. Ми раніше були одним народом, який прийшов з Північного континенту - з легендарної Гіперборії. Після довгого перебування у Припонтиді, сучасній Україні, частина нашого народу пішла до Індії, Ірану і далі. Тому і Авіста доносить до нас ті ж Віди, тільки вже у дещо зміненому вигляді. Той, хто хоче пізнати нашу історію, має починати з вивчення древніх Руських Від. Деякі спеціалісти стверджують, що сьогодні можна опублікувати тисячу томів Руських Від. Чому ж їх не публікують, дозвольте спитати? В історії таке вже було, але, на жаль, безрезультатно. Наприклад, у 1881 році у Болгарії були видані “Віди слов’ян”. Але в тодішній Росії їх навіть не помітили. Бал у старій Росії, правили іноземці, як правило німці. Їм наше минуле було завжди не потрібне, тому що вони завжди вважали наш народ купою холопів.
Про Відичну духовну філософію наших пращурів написано декілька прекрасних книжок майстрами пера України. Особливий сплеск та різноголосся у філософських та історичних колах було чути після опублікування “Велесової книги”. Так, у “Велесовій книзі” бога наших пращурів Сварога називають Твастирем. У Відах Індії є бог Тваштар. Образ Твастиря Сварога у Індійській міфології злився з образом Тваштара, а також Ішвара (Шиви), Індри – господаря Сварги та Брагми. Шиваїти ототожнили творчу силу Сварога з Творящим Шивою. Точно так зробили і ті, що вклоняються Індрі. Браманисти ототожнили творяще Слово Сварога з Брамою. Це дуже добре можна прослідкувати за слов’янською іконографією Сварога. Вона дуже схожа на індуїстську іконографію Брами.
Мало хто знає, що до т.з. хрещення Русь була Православною. Русичі ще у ті далекі часи називали себе Православними, бо Прав славили, ішли шляхом Прави. Православ’я ще у ті часи називали Праведною Відою, тому що слов’яни відали Правду, знали Прав – Віди та Вісти, священні оповіді про джерела Відичної та Вістичної віри. Віди – себто ЗНАННЯ були духовною першофілософією практично усіх орійських народів світу, а особливо праукраїнського народу.
У наш час близько 20% людства сповідує відичне релігійне вчення. Тільки ми сором’язливо говоримо про наших пращурів як про язичників, які ніби-то вірили у примітив і молилися бовванам. Ні! Наші пращури не були язичниками. Вони були монотеїстами, сповідували Єдиного Всевишнього бога та 108 богів-енергій його проявів на Землі. Вони відали космогонію Всесвіту, вони знали про нескінченність життя та про реінкарнацію Духа людського, вони знали закони наслідків, закони еволюції. Це була філософія Знань – Від та Інформації – Віст.
Проти цієї високого рівня духовної філософії боролися юдо-християнські церковники. Але побороти, на щастя, її не змогли. Вони змогли тільки перейменувати православні свята, але інформація про Відо-Вістизм залишилася у народних генах. І саме зараз нам, як ніколи, треба зрозуміти, що наші пращури не були язичниками. Під язичництвом розуміють віру у буття багатьох богів та відмежування, незнання Бога Єдиного. Насправді, руський Відо-Вістизм є найдревнішою монотеїстичною філософією, знання про наявність Всевишнього Бога. Відо-Вістизм Русі дійшов до нас у вигляді усних оповідей та у вигляді священних текстів.
Щодо Русі, то вона почалася не від моменту так званого хрещення. У відичних текстах Русі сказано, що на протязі 20 тисяч років (20 тем, де тьма - тисячоріччя) народжувалася, гинула та знову відроджувалася Русь. Там також говориться, що прабатьківщина слов’ян (перших оріїв) знаходилася на Півночі у священній Гіперборії. Звідси наші пращури і пішли у світ. Все це ми можемо прослідкувати також за археологічними знахідками українського Трипілля. Таким чином, Русь народжувалася, розвивалася та жила за багато тисячоліть до її так званого хрещення у водах Дніпра біля Києва.
В Руських Відах говориться про Заповіт нашому прабатькові від Бога. Цей Заповіт називається “Законами Сварога” чи “ Заповіт батька Ора”. Прабатьком слов’ян був Дажбог. За цим Заповітом усім онукам Дажбога треба обходити Кривду, а рухатися шляхами Правди, поважати Рода небесного та свій рід. Поважати друзів та свою сім’ю. Жінкам мати тільки одного чоловіка. Розлучення та наявність декількох дружин дозволялося мати тільки у випадку крайньої необхідності. Необхідно було святкувати усі великі свята, не вживати алкоголю та бути вегетаріанцем. Заповітом освячувалися усі віча. Вища княжа влада могла передаватися у спадок, але віче могло відлучити князя від влади, якщо справи князя були не на благо роду. Юдо-християнська церква, яка закабалила Україну після “братнього об’єднання” України з Московією, хотіла стерти минуле з пам’яті народу назавжди. І у цьому напрямку вона багато чого досягла. Ще і сьогодні ми змушені доводити очевидне - що наші пращури мали справжню духовну філософію Знань, високоморальний громадський кодекс, гуманне суспільство та сім’ю. Дуже багато тих, кого фінансують з-за кордону, стараються знищити ці докази, виставити їх як неправдиві. Цілеспрямовано винищують знання про наше минуле також багато різних політичних центрів та закордонних найманців.
Сьогодні цілий прошарок людей, які мають високий рівень знань та деякий духовний досвід, дивлячись на стагнацію сучасного християнства, поклоніння Князеві Світу цього, приниження особи, догматизм та ненауковість, починають шукати себе у неслов’янських, східних релігійних вченнях. На сьогодні, як відомо, кришнаїтів у країнах СНД є набагато більше, ніж у самій Індії. Деяких осіб духовні пошуки штовхають до чорного сатанізму, білого братства тощо.
Повернення української нації до національного духовного вчення - Відо-Вістичного Православ’я перемістить народ України у рідне духовно-інформаційне поле і виведе його з тієї духовно-енергетичної ями, в яку українців скинули юдо-хозари за допомогою Московщини. Перехід до Відо-Вістичного Православ’я – це глобальна зміна менталітету нації, відмова від всієї юдейської зарази, всіх брехливих цінностей, якими наразі отруєна свідомість нашого народу.
Прикладом у сповідуванні національної духовної філософії нам може слугувати Японія, яка ще у 17 столітті відмовилася від впровадження юдо-християнства та заборонила навіть перетин кордону країни юдо-християнським місіонерам. І на сьогодні Японія є одною з культурно, економічно та освітньо наймогутніших держав світу.
Без переходу у національний духовно-інформаційний простір, тобто повернення до Відо-Вістичного Православ’я - як способу життя, український народ залишиться рабом чужих догм, чужих етичних та моральних норм, і, на загал, чужих господарів.
ДРУГА ГЛАВА ТРИГЛАВА – НАЦІЯ.
Що таке націоналізм? Це лише любов до своєї нації, до своєї мови, до своєї культури, до своїх традицій, до своєї історії, до своєї держави, це вміння захистити інтереси своєї нації. От і все. То що в цьому поганого? Це у шовінізмі ми бачимо ненависть та презирство до чужих народів, рух до створення панівної нації, розпалювання ворожнечі між народами, бажання притиснути інших, рух до самоізоляції.
Сьогодні в Україні мусується одна версія деяких псевдовчених, що ніби-то українці на відміну від в’єтнамців чи алжирців отримали незалежність не в результаті тривалої та запеклої боротьби, а в наслідок кулуарного мезальянсу націонал-демократів та націонал-комуністів. Тоді дозвольте спитати, панове псевдовчені, а куди списати тих тисячі ГУЛАГом замордованих представників української інтелігенції; тих, задушених злиднями та безробіттям у країні Рад, в якій не було безробіття, мільйонів робітників та селян, не згідних з політикою партії; тих незліченні кількості принижених та обікрадених простих українців і, на загал, тих воїнів УПА та дисидентів. Адже вони, переживши декілька інспірованих комуністичною партією геноцидів, все ж не мовчали, а йшли на амбразуру КГБешного дзоту і гинули... То навіщо говорити про легко отриману державу, навіщо говорити про біполярність та біетнічність українського суспільства? Держава українцями була надбана кров’ю власного народу.
Щодо зрусифікованих українців, то буде правдивіше, коли ми, з усією відповідальністю скажемо, що українці, які втратили рідну мову, на сьогодні є найаморфнішою, політично і культурно не визначеною частиною населення. Отже, мова – це той лакмусовий папір, який визначає особу українця. При цьому, особа не тільки не може бути вище нації, особа взагалі не може бути поза нацією.
Нація дає особі фундаментальні багатства, які має тільки вона і вона одна може їх дати особі для її гармонійного розвитку. Це багатство починається з феномену МОВИ. Мова не є атрибутом особи, мова є атрибутом нації. Національна мова на протязі багатьох століть формується та постійно розвивається багатьма поколіннями людей однієї нації. Мова є найуніверсальнішим та найпотужнішим інструментом пізнання та самовираження. Мова – це базовий елемент колективного розуму народу. Особа, беручи національну мову, отримує від нації величезні багатства, що створені багатьма тисячами поколінь людей. Література, поезія, культура, традиції, знання, досвід, духовна філософія, система виховання, менталітет – все це є багатством нації. Поза цим національним розмаїттям цінностей особа формуватися не може. Взявши у нації ці багатства, талановита особа сама може збагачувати і націю і через націю все людство планети. Але все це йде тільки через націю. Нація – це контекст особистості.
Українська мова – це наше найбільше надбання. Навіть сьогодні, коли наша мова загнана у провінцію, вона є дуже потужним інформаційним інструментом. Крім того, українська мова, першомова орійців, є ключем до всіх Відичних знань, які містять у собі істинні знання та істинне світосприйняття. Порівнюючи нашу мову, скажемо, з англійською бачимо, що англійська є на порядок примітивнішою та спрощенішою. Відкрийте-но англо-український словник і ви побачите, що до одного англійського слова ставлять у відповідність до десятка українських. І це не тому, що ми хочемо принизити англійську, а тому, що наша українська є мовою високого духовного та інтелектуального рівня. І сьогодні не знати рідну українську мову, мову, якою спілкується твоя душа з твоїм фізичним тілом, є величезною духовною втратою, розривом з рідними українськими богами та родом.
Соціологічні дослідження, проведені серед різних вікових груп, показують, що русифікація серед молоді, на жаль, поширюється. Говорити за таких умов про якусь “українізацію”, звісно, можна, але – радше з пропагандистською метою. Таким чином, Україна мусить мати внутрішню політику тільки національного спрямування. Іншого шляху сьогодні вже немає.
Відносно української історії картина є дуже схожою на мовну. України ніби-то ніколи не існувало, українців також. Невідомо тільки, як ця нація змогла придумати свою мову, яка не є українською, а є діалектом російської. При цьому такі історичні твори, як “Велесова книга”, “Слово о полку Ігоревім” та інші є елементарно підробленими тими ж підступними та хитрими українцями. Про що тут можна говорити, панове, крім відсутності елементарних знань у опонентів.
Українська культура (культ-у-Ра) – це культура освячена століттями. Яка нація сьогодні може похвалитися тим, що має тільки зібраних близько вісімсот тисяч народних пісень? Немає у світі таких націй, панове, немає!
Всім відомі ворожі людству угрупування, рухаючись до світового панування, завжди вважали за потрібне об’єднати та очолити все людство, а далі утримувати владу за принципом “поділяй та володарюй”. А для так званого об’єднання всього людства, треба було розпорошити нації, розтрощити національні держави і створити загальносвітову державу із загальносвітовим урядом, де наверху будуть сидіти міжнародні швондери, а внизу міжнародні шарикови. Дякуємо, ми це вже проходили, панове.
Українці, з метою побудови заможної держави, мають об’єднатися навколо лозунгу “Україна для українців” і завдяки своїй високій духовності, незабрудненій моральності, професіоналізму та розумовим здібностям - натхненно працювати для розбудови Соборної України. При цьому, інші нації хай не хвилюються, що будуть принижені, чи обікрадені. Так, як сьогодні є обікраденими українці, мабуть немає іншої нації у світі.
Отже, треба припинити скиглити і, засукавши рукави, ставати до роботи, з метою розбудови України для українців!
ТРЕТЯ ГЛАВА ТРИГЛАВА – ЕТИЧНА ДЕРЖАВА.
Все людство планети Земля у своєму розвитку пройшло через громадські -родові відносини, завдяки чому було сформовано загальнолюдську мораль – правила поведінки у відношенні до людей іншої громади. Моральні принципи, які дозволили проіснувати Русі як цілісній державі багато століть, виходили із підґрунтя руської общини-роду. Він існував навіть до початку минулого, ХХ століття, у той час, коли більшість інших народів втратили родовий устрій ще 1 – 1,5 тисяч років тому.
Руському етносові, українцям притаманні природжені общинно-родові якості: співчуття, доброта, незлобливість, сердечність, сумління, почуття справедливості, на яких власне і базувалася руська етика. Але, на жаль, вона не стала нормою життя української нації через примусову християнізацію, адже після так званого “братнього об’єднання” Московщина принесла в Україну державний устрій римського зразка. Після цього в українському суспільстві були розхитані закони моралі, а мораль завжди мала та має повну природну відповідність. Про вплив суспільних процесів на природні явища постійно звертали нашу увагу древні мудреці, філософи, діячі культури. Сьогодні вже нікому не секрет, що Земля, як живий організм, активізує свої деструктивні прояви саме у місцях соціальних потрясінь і це приводить до землетрусів та інших катаклізмів у тих місцях, де активно порушується суспільна мораль.
Гармонія в природі існує тоді і тільки тоді, коли суспільство має гармонію у взаємовідношеннях. А до неї можна прийти тільки через етичні принципи, що відповідають законам природи.
Відомо, що емоції є активними перетворювачами людей, а мораль людини є продуцентом, керівником емоцій. Мораль, як відбиток емоцій, є рушійною силою еволюції. Основні правила моральності – це бездоганність, сумлінність, відповідальність, скромність та сміливість. Перераховані п’ять правил моральності слугують підняттю людей щаблями еволюції. Той, хто живе без таких правил, ризикує перетворитися на тварину в людській подобі.
Знаючи те, що емоції керують моральними принципами, кожна особа може зробити свою власну еволюцію керованою.
Моральні принципи, які перетворюють державу з аморфної маси у живий організм, притаманні родовому типові життя. Україна була його останнім оплотом у світі: родовому устрою життя було нанесено руйнівний удар голодомором у 1932-33 р.р. Реанімувати, оживити родовий устрій життя – значить одухотворити державу. Духом держави має стати етика наших пращурів. Носіями цієї моралі ще й досі є українське село, яке сьогодні нещадно нищиться.
Відповідно до теорії систем, сім параметрів: цілісність, розвиток, традиційність, самоорганізація, гомеостаз, мінливість та збуренність є достатніми, щоб система стала самодостатньою та стабільною.
Прийняття цих семи принципів у законотворчість та життя реанімує та одухотворить державу. Ці принципи забезпечать виживання держави за екстремальних умов і стануть джерелом внутрішньої сили у еволюційних перетвореннях людини. А держава, що оживила родовий устрій, стає одухотвореною, і її духом стає ЕТИКА.
Сьогодні демократичне правління має успіх у тих країнах, де закони держави відповідають етичним принципам і написані не для сьогоденної вигоди, не для досягнення особистого зиску можновладців і навіть не для сьогоднішніх вимог народу, а тільки і тільки тоді, коли закони відповідають інтересам майбутнього суспільства держави та вимогам соціальної еволюції.
Сьогодні нам вбивають у голову всі переваги так званої правової держави, що має будуватися на принципах римського права. Але її відрізняє від держави, побудованої на принципах етики те, що закони, які приймає правова держава, мають підтримуватися репресивними органами – поліцією, прокуратурою, судами тощо. В той же час в етичній державі працюють не закони, а принципи моралі, які збігаються з суспільною мораллю і підтримуються суспільною думкою.
На противагу римському праву древнє руське суспільство базувалося не на забороняючих законах, а на сумлінні громадян. Згадаймо, як писав візантійський історик Прокопій Кесарійський про слов’ян: “У слов’ян не було держави, всі закони у них були у голові”. Адже візантійці, базуючи свої державницькі принципи на юдейській Торі з її написаними для юдеїв 613 законами, вважали, що без закону не існує і держави.
Мораль в першу чергу призначалася задля збереження сім’ї, роду, громади, держави. Саме збереження, а не руйнування. Згадайте-но “Моральний кодекс будівника комунізму”. З його 12 пунктів 4 пункти вимагали від людини непримиримості та нетерпимості. Якби всі члени КПРС жили за цим кодексом, комуністична партія б розвалилася не в 1991р., а значно раніше, через те, що непримиримість та нетерпимість є руйнівними принципами.
Коли закони держави опираються на мораль, суспільство процвітає, а народ благоденствує. Так було у древній Індії під час правління царя Ашока. Так було у Спарті з часів її фундації законотворцем Лікургом. Сучасне економічне чудо Японії та Південної Кореї також базується на синтезі моральних норм із законами держави, опираючись на традиції роду та інтересу підприємств.
Мета етичної держави – створення суспільства з умовами існування, пристосованими для розв’язання будь-яких соціальних протиріч, що дає можливість людині реалізуватися та еволюціонувати, тобто задля досягнення Суспільного Блага.
Анатолій