09/02/2004 | Максим’як

“Я офіційно заявляю, що є зрадником президента Кучми”
РОЗМОВА З ВАЛЕРІЄМ КРАВЧЕНКОМ, ГЕНЕРАЛОМ СБУ
Генерал СБУ, розвідник Валерій Кравченко “засвітився” в лютому 2004 року, виступивши в ефірі “Німецької Хвилі” із заявою про те, що він має “матеріали про злочинну діяльність режиму Леоніда Кучми”, які доводять: СБУ дає своїм співробітникам за кордоном вказівки стежити за опозиційними депутатами, а також за членами уряду від міністра й вище. Втім скандал, який у будь-якій іншій європейській державі призвів би щонайменше до відставки керівників спецслужби, в Україні просто затих.
На початку літа з подачі “Газети”, яка, повіривши своїм джерелам, повідомила про тихе повернення генерала Кравченка в Україну, його історія знову актуалізувалася. З’ясувалося, що бунтівний розвідник живе у Німеччині й не полишає надії домогтися справедливості.
Сьогодні, нехай із запізненням, ми врешті публікуємо обіцяне інтерв’ю з Валерієм Кравченком. До речі, сподіваємося, що невдовзі він зможе стати гостем редакції й тоді його розповідь стане ще повнішою. Як повідомив “Газету” один із фігурантів “касетного скандалу” Володимир Цвіль, вони з Валерієм Кравченком планують у середині-наприкінці вересня приїхати в Україну, зокрема в Київ та Львів. Цю інформацію нам підтвердив і Валерій Кравченко.
– Що нині робите в Німеччині? Який у вас статус?
– Продовжую жити. Користуючись із того, що перебуваю у вимушеній відпустці, – читаю. Зокрема перечитую Еріха Фрома “Анатомія людської деструктивності”, Івана Ільїна “Релігійний смисл філософії” тощо. Останню книгу вважаю дуже корисною для майбутнього президента України. Щодо статусу, то, звичайно, перебуваю тут як приватна особа. Мій закордонний паспорт дійсний до січня 2008 року, а дипломатичне посвідчення німецька сторона видала до квітня 2007 року. Проте це не означає, що планую перебувати в Німеччині аж так довго. Політичного притулку я не просив.
– Ви підтримуєте контакти з кимось в Україні? Маю на увазі професійні зв’язки.
– Завжди контактував із СБУ й роблю це нині. Ігор Смішко на мене ніколи не виходив, і я не намагався поспілкуватися з ним. Можливо, він образився на мене, свого підлеглого, за мій вчинок. Результатів спілкувань із меншими посадовцями немає ніяких. Вони кажуть одне й те ж: повертайся – і тобі нічого не буде. У відповідь запитую: “Що може бути?” Мовчать. Очевидно, керівництво СБУ прагне організувати показовий процес перед академією СБУ.
Всі ті, з ким я вів переговори, – люди невіруючі. Не маю на увазі релігію. З цим усе зрозуміло. Я відразу заявив, що повернуся тоді, коли вважатиму, що настав час, а у відповідь чую: “Ні, повертайся тепер”. Приїздив один посередник, мій давній знайомий, гарна людина, теж просив це зробити. Після тривалих дискусій нарешті погодився повернутися на Батьківщину, проте поставив умови: якщо заперечать усі заяви СБУ проти мене у ЗМІ та якщо Синявського (керівника розвідки СБУ – “Газета”) переведуть на іншу посаду за межі розвідки.
Проте Київ відповів, що не може виконати таких умов, оскільки це підірве авторитет СБУ. Нічого не можуть. Паралізований центр. Усі пішли на вибори. У мене складається враження, що status quo всіх влаштовує. Головне – не ухвалювати жодних рішень. За це нікого не засудять. Судять саме за ухвалення рішень. Можливо, чекають, що я сам оголошу себе зрадником. Але цього не приховую і офіційно заявляю, що є зрадником президента Кучми та його близького оточення. Сподіваюся, що це не має жодного стосунку до моєї присяги на вірність народові України.
– До речі, щодо присяги. Ви залишаєтеся діючим офіцером СБУ?
– Я вважаю себе таким. Просив своє керівництво, щоб провели службове розслідування: якщо Кравченко винуватий, то нехай чітко сформулюють мою вину. Слідчі СБУ мають змогу приїхати сюди, поспілкуватися зі мною. Адже я маю всю документацію щодо перебування Леоніда Кучми в Баден-Бадені. Раніше були звинувачення в мій бік – мовляв, Кравченко того не зробив і того також. Так приїжджайте й на основі документів проведіть розслідування. А вже відповідно до висновків слідства або звільніть із СБУ, або відправте на пенсію. Моє відрядження тривало з 13 до 16 лютого 2004 року, а звільнили 13 лютого, заднім числом, після того, як зробив заяву. Тому вважаю таке звільнення незаконним, і якщо буде нагода, то оскаржуватиму його.
– Чи намагались налагодити з вами співпрацю іноземні спецслужби за кордоном, адже генерал СБУ – це доволі ласий шматок для розвідки Заходу?
– За родом своєї діяльності від травня 1996 року до лютого 2002-го, коли працював у Бонні, а потім у Берліні, а також із квітня 2003 року до лютого 2004-го я підтримував зв’язки з німецькою контррозвідкою та розвідкою. Від лютого 2004 року не підтримую зв’язків ні з німецькими, ні з будь-якими іншими спецслужбами. Ні з мого, ні з їхнього боку не було жодної спроби продовжити неофіційні зв’язки. Згадані контакти входили в мої функціональні обов’язки.
– Деякі українські ЗМІ стверджували, що ви були в тісних контактах із секретарем РНБО, екс-головою СБУ Володимиром Радченком. Які ваші взаємини нині, враховуючи його доволі різкі оцінки вашого вчинку?
– Нині не підтримуємо жодних стосунків. Збереглися контакти лише з деякими співробітниками СБУ. Звісно, це відбувається за посередництвом телефону-автомата, оскільки й СБУ не приховує, та я й сам знаю, що всі мої телефонні розмови прослуховують.
– Наскільки ймовірним є припущення про те, що ваш демарш стосовно керівника СБУ Смєшка та керівника розвідки СБУ Синявського ініціював саме Радченко?
– Така інформація не має під собою жодного підґрунтя. Це брехня. Люди, які знають Радченка, в це ніколи б не повірили. Він доволі самодостатня особистість, і навряд чи могли виникати навіть схожі думки.
– А як щодо тези про те, що ваша заява могла бути наслідком конфлікту між “старожилами” СБУ та “варягами”?
– Це також не зовсім так. Річ у тому, що я виступив проти Смєшка та президента і зробив це лише з однієї причини: ці люди порушили закон про розвідку. В заяві йшлося не про конфлікт, який ви окреслили, а про порушення закону. З цього треба робити висновки. Можу також додати, що мене завжди дивувала та вражала позиція багатьох наших генералів СБУ, яких Смєшко після приходу в СБУ просто викинув. Не сподобалися йому генерали – і все, хоча їх призначав президент. Ще раніше щось схоже зробив Деркач, який повиганяв начальників обласних управлінь СБУ. І що? Нічого. Хоч один обурився? Подав до суду? Ні. Як кажуть, підібгали хвоста й пішли геть. У цьому випадку я згадую Ліну Костенко, яка колись писала, що чоловіки в Україні хапаються або за голову, або за серце, або за матню, і ніколи – за зброю.
– Зосередьмося більше на перебуванні Кучми в Баден-Бадені, про що вже згадували вище…
– Про це я докладно розповів Сергієві Лещенку з “Української правди”. Ця історія засвідчила, що всі відомства, які мали займатися питанням Баден-Бадена, відсторонили. Насамперед це стосується Міністерства закордонних справ і СБУ. Коли в АП прийшов Віктор Медведчук, то він підім’яв ці структури під себе. Не секрет, що Смєшко та Грищенко є кандидатурами Медведчука. АП вирішила, що вона самотужки зможе організувати поїздку Кучми в Німеччину. Проте коли дійшло до справи, виявилося, що потрібна допомога. Разом із тим, у Баден-Бадені все вийшло так, як і планували. Є докази того, що Кучма говорив неправду. Маю на увазі, що там він не водичку лікувальну пив, а переніс нелегку операцію. Проте мені не відомий діагноз, відповідно до якого було необхідне хірургічне втручання. Після операції також у Німеччині проходив реабілітаційний період. Те, що я побачив під час перебування Кучми в німецькому санаторії, напевно, також відіграло свою роль у моїх планах.
– А що саме ви там побачили?
– У Німеччину з Кучмою приїхало 45 осіб, серед яких міністри, губернатори тощо. Бачив готель, де вони всі проживали й де доба перебування коштує близько двох тисяч євро. Тобто йдеться про розтрату державних грошей. Я особисто ніколи не повірю в те, що це могли бути гроші Кучми чи Бакая. Ми з вами – платники податків, кошти з яких надходять до державного бюджету, а отже відпочинок у Баден-Бадені оплачували ми. Ту відповідь, яку давали про ці кошти Медведчук чи Базів, у цивілізованому суспільстві ніколи б не сприйняли серйозно. Їм довелося б звітувати перед платниками податків про витрачені гроші, чого наразі не було.
От шанований мною Посол України в Німеччині, Фаренік Сергій Анатолійович, заліз до мене в кишеню і забрав 2 тис. дол. Не в прямому, звісно, значенні, але суть приблизно та ж. У мене на рахунку в банку була така сума грошей. Банк закінчив свою діяльність на німецькому ринку та вислав свій чек у посольство на моє ім’я. Я попросив посла вислати мені цей платіжний документ, однак у відповідь почув, що “це заборонив Центр”.
– На які гроші нині живете в Німеччині?
– Це всіх цікавить… Я живу у своїх друзів з України, тобто не плачу за це. Щодо харчування, то продукти тут дорожчі, ніж в Україні…Проте можу гарантувати вашим читачам, що ні BND, ні інша іноземна спецслужба мені не платять. Сподіваюся, така відповідь вас задовольнить.
До мене на три тижні приїжджала дружина, яка з 18 березня живе в Україні. Ми трохи подорожували Німеччиною автомобілем мого друга.
– Ваша сім’я нині перебуває в Україні. Чи були якісь спроби тиску, погроз комусь із родини?
– Проти дружини жодних дій не було. Не можу назвати погрозами виклики в СБУ та спроби вмовити її, щоб вона переконала мене повернутися. Що ж до сина, то його також умовляли переконати мене в доцільності повернення. Проте часи Павлика Морозова минули, й СБУ мала б це усвідомити. Правда, одного разу його побили, звільнили з роботи, згодом вибили скло в автомобілі. Можливо, це лише збіг обставин і влада тут ні до чого. Принаймні я на це сподіваюся.
– Крім того, що ви читаєте книги, займаєтеся ще якоюсь діяльністю? Можливо, чимось у контексті президентських виборів в Україні?
– Щодо виборів, то я планую проголосувати за Віктора Ющенка, якщо він не розцінить це як провокацію проти нього. Але політичною діяльністю не займаюсь, оскільки СБУ не повинна підтримувати жодну політичну силу. З іншого боку, на мене ще ніхто не виходив, хоча в мене думки стосовно якихось методів протистояння режиму Кучми були. Ще міркую над цим.
– Розкажіть про спільну діяльність із вашим другом Володимиром Цвілем.
– Не вважаю його своїм другом. Це мій добрий знайомий. Ви знаєте, що нині він працює над книгою про касетний скандал. 6 липня відбулася конференція, де презентували окремі розділи з неї. Доволі часто з ним зустрічаємося. Моїм єдиним проханням до Цвіля було те, щоб він писав правду. Україна, на мій погляд, уже перенасичена брехнею, і якщо нас чимось можна здивувати, то це правдою. Він обіцяв писати правду.
– Володимир Цвіль відомий тим, що допомагав майорові Мельниченку виїздити за межі України. Також після цього він отримав грамоту СБУ, зустрічався з високопосадовцями СБУ тощо. Якщо це все пов’язати все, можна припускати, що виїзд М. Мельниченка був спецоперацією СБУ…
– Я так не думаю, хоча версій може бути багато. Наскільки мені відомо, Цвіль познайомився з Радченком уже після виїзду Мельниченка в Чехію. Вихід Цвіля на посадовців СБУ, за словами першого, відбувся з ініціативи Мельниченка. Щодо деталей, то Цвіль сам може розповісти про них.
– Чи встигли ви познайомитися з Миколою Мельниченком?
– Ні, й наразі не планую. Судячи з деякої інформації від Володимира Цвіля та інших журналістів, майор у своїх заявах не до кінця відвертий. Є всі підстави вважати, що кабінет президента “пишеться”, Марчук знав до виборів 1999 року, а Олександр Мороз не пізніше ніж 2000-го. М. Мельниченко наразі не підтверджує цього. Проте, як відомо, найнебезпечніша брехня – це дещо спотворена правда. Знаю, що Цвіль пропонував майорові бути співавтором книги, але за однієї умови: той розповість правду про касетний скандал. Мельниченко відмовився. Вважаю, що ні Цвіль, ні Мельниченко не є головними героями касетного скандалу. Їх активно використовували, а потім планували викинути на узбіччя, але саме цього не вдалося, що і є основною помилкою головних гравців.
Серед останніх числяться Кучма, Марчук, Мороз, Литвин, Волков, Деркач та інші. У правовій державі цих людей давно б допитали, й з урахуванням їхніх свідчень слідство продовжило б свою роботу. В нашій державі, де страх сковує розум і брехня є основним інструментом політики, таке не можливо. Президент Кучма, створивши систему влади, заснованої на зборі та використанні компроматів і брехні, сам став її заручником. Як писав Бернард Шоу, “карою брехунові є не те, що йому вже ніхто не вірить, а те, що він сам собі не вірить”. Оточення Кучми – це люди, які щодня ґвалтують Україну. Це люди, які давно втратили різницю між побутом і духом, ключовими словами для них стали “бабки, бухло, бл..ді”. А такі поняття, як “совість, свобода, служба” відсутні. А хто нагадує їм про це, той ненормальний. Мені здається, що ту відразу, яку я відчуваю до нашої влади, відчуває і більшість працездатного населення України. Сподіваюся, що ще не всі перетворилися на бидло.
Дослідники часто говорять про економічну, політичну тощо кризу в Україні. Насправді основною проблемою в державі є духовна криза. В Україні немає духовного лідера, а з класики відомо, що це означає духовний занепад нації. Але наші політики, напевно, не читають класики, задовольняючись лише читанням компроматів. Досить хоч раз послухати виступ президента, який інколи містить дурниці, інколи вульгарність, але завжди – брехню. На мою думку, в нашого президента відсутнє основне, чим має володіти глава держави, – совість. А без цього духовного органу зникає почуття обов’язку, розхитується дисципліна, гасне почуття вірності. Таким чином, укотре скажу, що мої заяви спровокував сам Кучма. Основним фактором є людина, яка вже займається політикою чи економікою. Якщо вона позбавлена моральної основи, то що з тієї діяльності може вийти? А те, що ми маємо нині.
– Які ваші прогнози на майбутнє?
– Усе може змінитися дуже швидко. Але це залежить від першої людини в державі. Якщо ми говоритимемо про те, що часи Кравчука та Кучми були прекрасними, то це буде помилкою. Нині влада робить усе, щоб громадяни в це повірили.
– Коли ви плануєте повернутися в Україну?
– Та хоч завтра, якщо “Львівська газета” зможе забезпечити мені безперешкодний перетин українського кордону, за що я гарантую вам інтерв’ю. Якщо серйозно, то ще точно не знаю. Хотілося б зробити це до виборів, але дуже суперечливою є інформація з України про плани СБУ щодо генерала Кравченка. Дружина радить не повертатися до того часу. Я також уявляю всі дії влади щодо мене і розумію, що ніхто не зможе заперечити всієї тієї брехні, яка, можливо, піде. У будь-якому разі, не уявляю свого життя поза межами України.
Розмовляв Олег Базар
http://www.gazeta.lviv.ua/2004/09/02/NewspaperArticle.2004-09-01.5347